24 березня 2026 року
м. Київ
справа № 295/10301/24
провадження № 51-3660км24
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду (далі - Суд) у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
захисника ОСОБА_6
(в режимі відеоконференції),
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_7 в інтересах засудженого ОСОБА_8 на вирок Богунського районного суду м. Житомира від 2 травня 2025 року та ухвалу Житомирського апеляційного суду від 22 жовтня 2025 року у кримінальному провадженні, розглянутому в порядку спеціального судового провадження за відсутності обвинуваченого (in absentia), внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42024060000000009, за обвинуваченням
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Бобрикове Антрацитівського району Луганської області, який зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною першою статті 111 (у редакції Закону України від 8 квітня 2014 року № 1183-VII) та частиною сьомою статті 111-1 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Богунського районного суду м. Житомира від 02 травня 2025 року ОСОБА_8 засуджено до покарання у виді позбавлення волі:
- за частиною першою статті 111 КК (у редакції Закону України від 8 квітня 2014 року№ 1183-VII) - на строк 13 років;
- за частиною сьомою статті 111-1 КК - на строк 14 років з позбавленням права обіймати посади в правоохоронних органах України, органах державної влади та місцевого самоврядування на строк 15 років, а також із конфіскацією всього майна, яке є його власністю.
На підставі статті 70 КК за сукупністю кримінальних правопорушень остаточно визначено ОСОБА_8 покарання у виді позбавлення волі на строк 14 років з позбавленням права обіймати посади в правоохоронних органах України, органах державної влади та місцевого самоврядування на строк 15 років, а також із конфіскацією всього майна, яке є власністю засудженого.
На підставі статті 54 КК ОСОБА_8 позбавлено спеціального звання «майор поліції».
Початок строку відбування основного покарання ОСОБА_8 ухвалено рахувати з дня затримання на виконання вироку.
Строк додаткового покарання у виді позбавлення права обіймати посади у правоохоронних органах України, органах державної влади та місцевого самоврядування ухвалено рахувати з моменту відбуття основного покарання.
За обставин, встановлених судом та докладно наведених у вироку, ОСОБА_8 , будучи працівником правоохоронного органу - командиром взводу з обслуговування стаціонарного посту № 4 дорожньо-патрульної служби (далі - ДПС) ДАІ ГУМВС України в Луганській області, вчинив державну зраду та колабораційну діяльність.
Зокрема, 4 липня 2014 року, у зв'язку з початком збройної агресії російської федерації проти України, на офіційному вебсайті МВС було розміщено звернення колегії міністерства до особового складу органів і підрозділів внутрішніх справ Донецької та Луганської областей, згідно з яким всі працівники були зобов'язані прибути до м. Сватового Луганської області до 7 липня 2014 року.
Проте ОСОБА_8 , підтримуючи збройну агресію російської федерації проти України, умисно, з метою вчинення дій на шкоду суверенітету, територіальній цілісності й недоторканності, обороноздатності нашої держави, не виконав зазначеного розпорядження та умисно вчинив державну зраду - добровільно перейшов на бік ворога до незаконно створеного органу «Министерство внутренних дел по ЛНР», контрольованого, керованого та фінансованого державою-агресором, і надалі проходив там службу на різних посадах.
Перебуваючи у тимчасово окупованому російською федерацією м. Хрустальному (колишній Красний Луч) Ровеньківського району (колишнього Антрацитівського) Луганської області, ОСОБА_8 не пізніше 27 жовтня 2023 року добровільно обійняв посаду поліцейського в незаконному правоохоронному органі, створеному на тимчасово окупованій території України, а саме, в так званому «Отделе Министерства внутренних дел Российской Федерации «Краснолучский», і прийняв присягу на вірність країні-агресору. Цим ОСОБА_8 як громадянин України вчинив колабораційне діяння і станом на 31 грудня 2023 року обіймав посаду начальника так званого «отдела государственной безопасности дорожного движения (ГИБДД) «Краснолучский» Управления ГИБДД МВД по Луганской народной республике».
Ухвалою Житомирського апеляційного суду від 22 жовтня 2025 року апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 залишено без задоволення, а вирок суду першої інстанції - без змін.
Вимоги касаційної скарги й узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник ОСОБА_7 в інтересах засудженого ОСОБА_8 , посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати судові рішення в частині засудження підзахисного за частиною сьомою статті 111-1 КК та закрити кримінальне провадження на підставі пункту 2 частини першої статті 284 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) у зв'язку з відсутністю в діях засудженого складу кримінального правопорушення.
На обґрунтування своїх вимог звертає увагу, що КК доповнено статтею 111-1 на підставі Закону від 3 березня 2022 року № 2108-ІХ, що набрав чинності 15 березня 2022 року, тобто вже після вчинення засудженим інкримінованої йому державної зради. Адже відповідно до обвинувачення, визнаного судом доведеним, ОСОБА_8 перейшов на бік ворога і почав службу в незаконно створеному, контрольованому та фінансованому країною-агресором «Министерстве внутренних дел по ЛНР» у липні 2014 року. Дії засудженого, вчинені на той час, не могли кваліфікуватися за статтею 111-1 КК, оскільки відповідної кримінально-правової норми станом на 2014 рік не існувало і вона не має зворотної дії в часі. Виходячи з наведеного, захисник вважає, що подальше зайняття ОСОБА_8 інших посад в органі, незаконно створеному на тимчасово окупованій території України, не утворює окремого складу злочину, передбаченого частиною сьомою статті 111- 1 КК, а повністю охоплюється частиною першою статті 111 цього Кодексу.
Позиції інших учасників судового провадження
У судовому засіданні захисник засудженого ОСОБА_8 - адвокат ОСОБА_6 підтримав подану касаційну скаргу та просив її задовольнити.
Прокурор ОСОБА_5 у судовому засіданні просила залишити касаційну скаргу сторони захисту без задоволення, а судові рішення стосовно ОСОБА_8 - без зміни.
Відповідно до вимог статті 323 КПК засуджений ОСОБА_8 був повідомлений про перегляд його справи Верховним Судом шляхом опублікування повідомлення у газеті «Урядовий кур'єр», однак у судове засідання не з'явився, що не перешкоджає касаційному розгляду.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, позиції захисника і прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційної скарги, Суд дійшов таких висновків.
За правилами статті 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому наділений повноваженнями лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Згідно зі статтею 438 КПК підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у частині першій цієї норми підстав для скасування або зміни судових рішень суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 КПК.
Як видно з матеріалів кримінального провадження, органом досудового розслідування ОСОБА_8 обвинувачувався у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною першою статті 111 КК (у редакції Закону № 1183- VII від 8 квітня 2014 року) та частиною сьомою статті 111-1 цього Кодексу.
Розглянувши кримінальне провадження в порядку спеціального судового розгляду, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_8 у вчиненні інкримінованих йому злочинів на підставі сукупності зібраних у справі та досліджених у судовому засіданні доказів.
Доводи сторони захисту про неправильну кваліфікацію дій засудженого за частиною сьомою статті 111-1 КК, аналогічні наведеним у касаційній скарзі, були предметом перевірки судів першої та апеляційної інстанцій і обґрунтовано спростовані. Суд погоджується з такими висновками, викладеними в оскаржуваних вироку та ухвалі.
Об'єктивну сторону злочину, передбаченого статтею 111 КК, становить державна зрада, тобто дії, умисно вчинені громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній чи інформаційній безпеці України.
Однією з форм державної зради є перехід на бік ворога в умовах воєнного стану чи під час збройного конфлікту.
В умовах воєнного стану, зумовленого збройною агресією російської федерації проти України, перехід на бік ворога означає безпосереднє надання громадянином України допомоги країні-агресору та вчинення в її інтересах певних дій на шкоду нашій державі, перелік яких не є вичерпним. У конкретних випадках цей злочин може полягати в зайнятті посад у незаконно створених органах на окупованих територіях, участі у будь-яких ворожих воєнізованих формуваннях, наданні представникам держави-агресора матеріальних ресурсів або провадженні господарської діяльності у взаємодії з ворогом.
Формулювання «на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності, недоторканності, обороноздатності, державній, економічній чи інформаційній безпеці України» визначає суб'єктивну спрямованість дій винного. Проте державна зрада є злочином з формальним складом, тому настання відповідних суспільно небезпечних наслідків не є його обов'язковою ознакою, а відсутність фактично спричиненої шкоди не перешкоджає кваліфікації діяння за статтею 111 КК.
Склад кримінального правопорушення, передбаченого частиною сьомою статті 111- 1 КК, також охоплює широкий діапазон дій, які може добровільно вчиняти громадянин України:
- зайняття посад у незаконних судових або правоохоронних органах, створених на тимчасово окупованій території;
- участь у воєнізованих чи збройних формуваннях, створених на окупованих територіях, або в збройних формуваннях держави-агресора;
- надання вказаним вище формуванням допомоги у веденні бойових дій проти Збройних Сил України чи інших збройних формувань, створених за законами нашої держави.
Верховний Суд у своїй практиці неодноразово зазначав, що дії громадян України, які обійняли посади у незаконно створених окупаційною владою органах, у тому числі правоохоронних, і виконували визначені посадою функції, можуть кваліфікуватися за сукупністю злочинів, передбачених статтею 111 КК (оскільки їх діяльність може становити одну з форм державної зради) та частиною сьомою статті 111- 1 цього Кодексу (оскільки вони займали певні посади у незаконних органах влади). На цьому акцентовано увагу, зокрема, у постановах Третьої судової палати Касаційного кримінального суду від 21 липня 2025 року в справі № 331/4882/23 (провадження № 51-354 км 25) та Першої судової палати Касаційного кримінального суду від 11 грудня 2025 року в справі № 127/7019/24 (провадження № 51-2760 км 25).
Зайняття громадянином України згаданих вище посад утворює склад кримінального правопорушення, передбаченого частиною сьомою статті 111-1 КК. Діяння, що полягають у співпраці з державою-агресором і не охоплюються колабораційною діяльністю в розумінні наведеної статті, додатково кваліфікуються як державна зрада за статтею 111 цього Кодексу.
Суди встановили, що у ході триваючої збройної агресії російської федерації проти України ОСОБА_8 у липні 2014 року вчинив державну зраду, перейшовши на бік ворога після фактичного вступу на службу до поліції так званої «лнр», а надалі, після повномасштабного вторгнення країни-агресора на територію нашої держави, в умовах воєнного стану, у жовтні 2023 року зайняв посаду у незаконно створеному на тимчасово окупованій території правоохоронному органі, прийнявши присягу поліцейського.
Як видно зі змісту вироку та ухвали, суди дійшли висновків про вчинення ОСОБА_8 наведених вище дій на підставі аналізу досліджених у судовому засіданні доказів, що отримали належну оцінку відповідно до статті 94 КПК.
Рішень суду щодо фактів і обставин вчинення засудженим інкримінованих йому дій, належності, допустимості, достовірності доказів, покладених в основу судових рішень, а також дотримання встановленої законом процедури досудового розслідування і судового розгляду не заперечує і захисник у касаційній скарзі.
Обґрунтовуючи вирок, суд послався на показання свідків - колишніх працівників ГУ МВС України в Луганській області ОСОБА_9 та ОСОБА_10 . Останні були особисто знайомі з ОСОБА_8 та підтвердили, що у травні-червні 2014 року керівництво ГУ МВС довело до відома особового складу наказ про виїзд з тимчасово окупованої території Луганської області до міст Сватового або Сєвєродонецька, проте засуджений наказу не виконав. Натомість він після захоплення м. Антрациту незаконними збройними формуваннями залишався там на робочому місці разом із російськими військовослужбовцями, почав співпрацювати з окупаційною владою, а у 2024 році свідки побачили на відеозаписі в мережі «Інтернет» прийняття ОСОБА_8 присяги державі-агресору.
Судом першої інстанції було враховано, що: наведені свідчення узгоджуються з даними протоколів від 24 лютого 2024 року за результатами оглядів публікації в соціальній мережі «Telegram» на каналі «МВД ЛНР» під назвою «27 октября в Красном Луче состоялась торжественная церемония принятия Присяги сотрудника органов внутренних дел Российской Федерации личным составом отдела Министерства внутренних дел Российской Федерации «Краснолучский» публікація містила відеозапис на якому в період з 32 до 45 сек зафіксовано складання засудженим присяги, а саме зачитування вголос тексту зі словами «Клянусь для осуществления полномочий сотрудника органа внутренних дел свято соблюдать Конституцию Российской Федерации и федеральные законы»; огляди проводилися за участю свідків ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , і з їх допомогою орган досудового розслідування ідентифікував зображену на відеозаписі людину у форменому одязі, котра зачитувала текст присяги, як ОСОБА_8 (т. 1, а. к. п. 156-167); аналогічну публікацію 28 жовтня 2023 року було розміщено на вебсайті «Луганск» (https://lugansk-news.ru) процесуальний огляд відповідної сторінки в мережі «Інтернет» за участю спеціаліста задокументовано протоколом від 21 лютого 2024 року (т. 1, а. к. п. 169-178).
Крім того, судом при постановленні вироку було враховано, що відомості про фактичне здійснення засудженим повноважень працівника органу внутрішніх справ країни-агресора містили протоколи огляду матеріалів, розміщених на згаданому вище вебресурсі:
- публікації від 15 липня 2016 року під назвою «Сотрудники открывшегося в Красном Луче МРЭО выдали первые три автомобильных номера ЛНР», повідомлення містило фотознімки, на одному з яких було зображено ОСОБА_8 у форменому одязі (т. 1, а. к. п.188-197);
- пропагандистського сюжету від 31 грудня 2023 року, де в тексті публікації ОСОБА_8 представлений як «начальник ООГИБДД ОМВД России «Краснолучский», а на відеозаписі він зображений у форменому одязі зі шевронами «ПОЛИЦИЯ МВД», «ГИБДД» (т. 1, а. к. п. 198-207).
Надавши оцінку таким доказам суд першої інстанції зазначив, що вказані дані узгоджуються з низкою інших письмових доказів, зміст яких докладно наведено у вироку.
Отже, ОСОБА_8 розпочав кримінально протиправну діяльність не пізніше 7 липня 2014 року, коли не виконав наказу колегії МВС України прибути на територію, підконтрольну нашій державі, а залишився в окупованому місті й перейшов на службу до так званого «Министерства внутренних дел по ЛНР». Далі він фактично виконував функції працівника цього незаконно створеного правоохоронного органу та брав участь у реалізації державної політики країни-агресора.
Така умисна поведінка засудженого була частиною діяльності незаконно створеної на тимчасово окупованій території силової структури, контрольованої, керованої та фінансованої російською федерацією в умовах розпочатої нею збройної агресії проти України. Своїми діями ОСОБА_8 фактично перейшов на бік ворога й надавав допомогу країні-агресору, що вочевидь шкодило суверенітетові, територіальній цілісності, недоторканості й національній безпеці нашої держави.
У розумінні чинного на той час закону про кримінальну відповідальність діяння засудженого становили державну зраду й підлягали кваліфікації за частиною першою статті 111 КК у редакції Закону від 8 квітня 2014 року № 1183-VII/ Юридичне оформлення зайняття винним тієї чи іншої посади в незаконно створених органах на правову оцінку його дій за цією статтею не впливає.
Санкція частини першої статті 111 КК в згаданій вище редакції передбачала покарання у виді позбавлення волі на строк від 12 до 15 років.
Законом від 7 жовтня 2014 року № 1689-VII(набрав чинності 31 жовтня 2014 року) санкцію частини першої статті 111 КК доповнено факультативним покаранням у виді конфіскації майна, призначення чи непризначення якого належить до дискреційних повноважень суду.
Разом з тим Законом України від 3 березня 2022 року № 2108-ІХ, що набрав чинності з 15 березня 2022 року, КК було доповнено статтею 111-1, якою окремо криміналізовано колабораційну діяльність у різних формах. Зокрема, частиною сьомою цієї статті встановлено відповідальність громадян України за зайняття посад, у тому числі, у незаконно створених на окупованій території правоохоронних органах.
Санкція згаданої вище частини статті передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від 12 до 15 років з конфіскацією майна або без такої та з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк від 10 до 15 років.
Отже, за умови кваліфікації дій винного за частиною сьомою статті 111-1 КК його правове становище погіршується, порівняно із застосуванням частини першої статті 111 цього Кодексу, за рахунок покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю.
З урахуванням наведеного, положення статті 111-1 КК посилюють кримінальну відповідальність громадян України за зайняття посад у незаконно створених на окупованій території державних органах, що раніше кваліфікувалося як державна зрада, а тому ці положення не мають зворотної дії в часі згідно із частиною другою статті 5 цього Кодексу. Тож новий закон про кримінальну відповідальність не поширюється на дії ОСОБА_8 , вчинені ним до набрання чинності цим законом, тобто до 15 березня 2022 року.
Водночас диспозиція частини сьомої статті 111-1 КК найбільш точно відповідає діям засудженого, вчиненим після прийняття ним присяги працівника поліції так званого «Отдела Министерства внутренних дел Российской Федерации «Краснолучский» (не пізніше 27 жовтня 2023 року). Тому відповідна частина статті підлягає застосуванню щодо цих дій як спеціальна норма кримінального права.
З огляду на викладене Суд вважає правильною кваліфікацію дій ОСОБА_8 , а саме:
- фактичну співпрацю з ворогом у складі незаконно створеного на окупованій території правоохоронного органу, що розпочалася не пізніше 7 липня 2014 року, до прийняття перед державою-окупантом присяги працівника поліції - за частиною першою статті 111 КК (у редакції Закону України від 8 квітня 2014 року№ 1183-VII) як державну зраду;
- зайняття посади в незаконно створеному країною-агресором правоохоронному органі після прийняття присяги (не пізніше 27 жовтня 2023 року) - за частиною сьомою статті 111-1 КК як колабораційну діяльність.
Зазначені вище дії розмежовані в часі і їх правова оцінка як сукупності кримінальних правопорушень, передбачених статтею 111 та частиною сьомою статті 111-1 КК, не є подвійним притягненням до відповідальності за одне й те саме діяння.
Виходячи з наведеного доводи касаційної скарги захисника про помилковість кваліфікації дій ОСОБА_8 за частиною сьомою статті 111-1 КК з огляду на те, що вони повністю охоплюються частиною першою статті 111 цього Кодексу, не ґрунтуються на вимогах закону про кримінальну відповідальність.
Призначене ОСОБА_8 покарання відповідає вимогам статей 50, 65 КК і в касаційній скарзі не оспорюється. Підстав вважати застосований щодо засудженого захід примусу явно несправедливим унаслідок суворості Суд не бачить.
Апеляційний розгляд у цьому провадженні здійснено з дотриманням статей 404, 405 КПК.
Суд апеляційної інстанції ретельно перевірив і проаналізував наведені в апеляційній скарзі сторони захисту доводи і надав на них вичерпні відповіді, належним чином мотивувавши свій висновок щодо залишення скарги без задоволення. Підстав вважати ухвалу апеляційного суду такою, що не відповідає вимогам статті 419 КПК, Суд не вбачає.
З огляду на викладене вирок місцевого суду й ухвала апеляційного суду є належно обґрунтованими, вмотивованими і за змістом узгоджуються з приписами статей 370, 374 та 419 КПК, у них зазначено відповідні підстави і положення закону, якими керувалися суди, приймаючи рішення.
Переконливих доводів, які б ставили під сумнів законність постановлених у кримінальному провадженні вироку та ухвали, сторона захисту в касаційній скарзі не навела.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які би були підставами для скасування судових рішень, під час розгляду кримінального провадження в суді касаційної інстанції не встановлено.
Водночас Суд зауважує, що кримінальне процесуальне законодавство України включає ефективні процедури перегляду рішень у справах, що розглядалися в порядку спеціального судового розгляду за відсутності обвинуваченого («in absentia») за участю захисника. Зокрема, у разі відповідного процесуального звернення обвинуваченого, можуть бути у повному обсязі переглянуті висновки суду щодо доведеності фактів вчинення інкримінованих йому дій та правової оцінки відповідних обставин.
Керуючись статтями 441, 442 Кримінального процесуального кодексу України, Верховний Суд
ухвалив:
Касаційну скаргу захисника ОСОБА_7 в інтересах засудженого ОСОБА_8 залишити без задоволення, а вирок Богунського районного суду м. Житомира від 2 травня 2025 року та ухвалу Житомирського апеляційного суду від 22 жовтня 2025 року стосовно ОСОБА_8 - без зміни.
Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3