30 березня 2026 року
м. Київ
Справа № 183/2755/24
Провадження № 61-689св26
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Ситнік О. М. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Фаловської І. М.
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Самарівського (раніше - Новомосковський) районного суду Дніпропетровської області від 11 квітня 2025 року в складі судді Дубовенко І. Г. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 16 грудня 2025 року в складі колегії суддів Макарова М. О., Городничої В. С., Свистунової О. В.
у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , треті особи: Орган опіки та піклування Черкаської селищної ради, Орган опіки та піклування Феодосіївської сільської ради Обухівського району Київської області, про визначення місця проживання дитини, за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , треті особи: Орган опіки та піклування Черкаської селищної ради, Орган опіки та піклування Феодосіївської сільської ради Обухівського району Київської області, про визначення місця проживання дитини та
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2024 року ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом, у якому зазначив, що з 18 липня 2020 року перебував у шлюбі з ОСОБА_1 , у якому ІНФОРМАЦІЯ_1 народився син ОСОБА_4
13 січня 2023 року рішенням суду шлюб між сторонами розірвано.
Після розірвання шлюбу малолітня дитина залишилася проживати з матір'ю за адресою: АДРЕСА_1 . Позивач проживає окремо. 10 жовтня 2023 року позивач зареєстрував шлюб з ОСОБА_5 .
Від родичів колишньої дружини та спільних знайомих йому стало відомо, що ОСОБА_1 останнім часом зловживає алкогольними напоями, втратила місце роботи, вихованням сина не займається. Він неодноразово був свідком неадекватної поведінки ОСОБА_1 під дією алкоголю, у зв'язку з чим він звертався до правоохоронних органів та Служби в справах дітей Черкаської селищної ради за допомогою. Нездоровий спосіб життя ОСОБА_1 негативно впливає на їхнього сина та є ризики загрози небезпеки для нього. Натомість позивач офіційно працевлаштований - з 2017 року проходить службу в Збройних Силах України (далі - ЗСУ), має постійний дохід, сім'ю, житло, характеризується з позитивної сторони на роботі, а також має міцний зв'язок з сином, який завжди йде на контакт з ним та його дружиною й добре проводить з ними час.
Оскільки ОСОБА_1 відмовилася надавати згоду на проживання сина з батьком, просив визначити місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з ним.
У травні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з зустрічним позовом, у якому зазначила, що не чинить перешкод у спілкуванні батька з сином. ІНФОРМАЦІЯ_3 внаслідок конфлікту ОСОБА_2 забрав у неї сина, адресу місця знаходження дитини не повідомив. Вона завжди виконувала свої обов'язки щодо дитини, забезпечувала сина всім необхідним, створювала умови для його проживання та розвитку.
Вважає, що місце проживання сина з матір'ю відповідає інтересам дитини, яка більшу частину свого життя провела з матір'ю. Посилання ОСОБА_4 на те, що вона вживає алкогольні напої, вважає безпідставними, на обліку у нарколога чи психіатра вона не перебуває. За весь час її проживання з сином з її боку ніколи не було порушень прав дитини та ризиків загрози небезпеки для неї ніколи не існувало. Також зазначила, що вона звільнилася з військової служби 02 лютого 2024 року в запас відповідно до підпункту «г», пункту 3 частини п'ятої статті 26 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу» як військовослужбовець, який самостійно виховує дитину, оскільки після розірвання шлюбу, розуміла, що буде самостійно виховувати сина та необхідно більше часу та уваги приділяти дитині.
Просила визначити місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з нею.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
11 квітня 2025 року рішенням Самарівського (раніше - Новомосковський) міськрайонного суду Дніпропетровської області первісний позов ОСОБА_2 задоволено. Визначено місце проживання малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з батьком ОСОБА_2 . У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
16 грудня 2025 року постановою Дніпровського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Самарівського (раніше - Новомосковський) міськрайонного суду Дніпропетровської області від 11 квітня 2025 року залишено без змін.
Задовольняючи первісний позов та відмовляючи в задоволенні зустрічного позову, суди керувалися тим, що, враховуючи характеристики сторін, їх поведінку та висновки органу опіки та піклування, найкращим інтересам малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , буде відповідати визначення його місця проживання разом з батьком.
Визначення місця проживання дитини саме з батьком не обмежує матері в можливості реалізації належного їй права на спілкування з дитиною та участі у її вихованні.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
15 січня 2026 року ОСОБА_1 через систему «Електронний суд» подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Самарівського (раніше - Новомосковський) районного суду Дніпропетровської області від 11 квітня 2025 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 16 грудня 2025 року, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення її зустрічного позову й відмову в задоволенні первісного позову.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Особа, яка подала касаційну скаргу, послалася на те, що суди не врахували правові висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 22 січня 2025 року в справі № 495/432/23, щодо ненадання оцінки спроможності/неспроможності кожного з батьків піклуватися про дитину особисто.
Вважає, що в цій справі судами не надано жодної правової оцінки факту постійної відсутності батька за місцем проживання дитини у зв'язку з несенням військової служби та проігноровано, що фактичне виховання здійснюється мачухою; не обґрунтовано, чому проживання дитини з третьою особою є кращим, ніж проживання з рідною матір'ю, яка має реальну можливість особисто піклуватися про дитину.
Також обґрунтовує касаційну скаргу відсутністю висновку Верховного Суду щодо визначення місця проживання малолітньої дитини, батько та матір якої проживають окремо, обидва є військовослужбовцями, і за місцем та умовами проходження військової служби з об'єктивних причин мають різні можливості особистої участі у вихованні й утриманні малолітньої дитини.
Доводи інших учасників справи
У відзиві на касаційну скаргу представник ОСОБА_2 - адвокат Олійник О. А. зазначила, що висновки судів першої та апеляційної інстанцій повністю узгоджуються зі сталою практикою Верховного Суду, а доводи касаційної скарги таких висновків не спростовують, а лише зводяться до переоцінки доказів.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Дніпрі Дніпропетровської області народився ОСОБА_4 , батьками якої є: батько - ОСОБА_2 , мати - ОСОБА_6 , про що Соборним районним у місті Дніпрі відділом реєстрації актів цивільного стану Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) 19 січня 2021 року складений відповідний актовий запис № 108.
Із 18 липня 2020 року до 13 лютого 2023 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебували у шлюбі.
Із 2014 до 2024 роки ОСОБА_1 проходила військову службу на офіцерській посаді у військовій частині НОМЕР_1 у АДРЕСА_2 .
До березня 2024 року малолітня дитина ОСОБА_4 проживав разом з матір'ю за адресою: квартира АДРЕСА_3 .
З журналу обліку звернень і повідомлень стосовно дітей, які перебувають у складних життєвих обставинах, розпочатого 01 лютого 2023 року, вбачається, що 18 липня 2023 року зареєстроване звернення щодо зловживання ОСОБА_7 алкоголем. Вказано, що вона залишає малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у родичів. Із 13 липня 2023 року залишила дитину на бабу ОСОБА_8 , ставиться до дитини байдуже. 05 січня 2024 року зареєстроване звернення ОСОБА_2 , який засобами телефонного зв'язку повідомив про те, що мати дитини перебуває під дією алкоголю. 01 березня 2024 року зареєстроване звернення ОСОБА_2 , який засобами телефонного зв'язку повідомив про те, що мати його дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , перебуває в стані алкогольного сп'яніння, дитину забрала до себе баба до сусідньої квартири.
Разом із вказаним журналом досліджені повідомлення служби у справах дітей:
- від 18 липня 2023 року щодо звернення про зловживання ОСОБА_9 алкогольними напоями, в цей період дитина передана прабабі;
- від 05 січня 2024 року про надання соціального та психологічного супроводження, через те, що в результаті відвідування родини за місцем проживання ОСОБА_9 встановлено, що мати дитини має ознаки сп'яніння, на роботу не з'являється, здійснила спробу самогубства через складний психоемоційний стан;
- від 11 березня 2024 року, у якому просять вжити заходів до ОСОБА_7 , 1994 року народження, щодо ухилення від виконання обов'язків щодо забезпечення необхідних умов для життя, навчання та виховання малолітньої дитини ОСОБА_4 .
Із березня 2024 року дитина проживає разом з батьком на АДРЕСА_4 . За місцем проживання відвідує розвиваючі заняття з футболу, мистецтва, дошкільний навчальний заклад.
У вказаному будинку також проживають: ОСОБА_5 , 1988 року народження (дружина ОСОБА_2 ), ОСОБА_10 , 2015 року народження (син ОСОБА_5 ).
Будинок облаштований для усіх членів родини. ОСОБА_2 повністю опікується дитиною, своєчасно та в повному обсязі виконує усі призначення щодо розвитку дитини і стану її здоров'я. У його відсутність вихованням сина займається його дружина ОСОБА_5 . ОСОБА_2 позитивно характеризується. Стан здоров'я ОСОБА_2 добрий, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває. ОСОБА_2 має постійне місце роботи - військовослужбовець, матеріальний стан є достатнім для виховання та розвитку всієї родини. Стосунки в сім'ї хороші, дитина весела, охайна, доглянута.
13 серпня 2024 року рішенням Виконавчого комітету Черкаської селищної ради за № 81 затверджений висновок, згідно з яким визнано за доцільне визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 року, разом з батьком ОСОБА_2 .
ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: квартира АДРЕСА_3 .
Відповідно до акта обстеження умов проживання станом на 23 серпня 2024 року проживає разом з чоловіком ОСОБА_11 , 1997 року народження, за адресою: квартира АДРЕСА_5 - квартира облаштована для родини з дитиною.
18 жовтня 2024 року рішенням Виконавчого комітету Феодосіївської сільської ради № 3 затверджений висновок № 35 встановлення способу участі у вихованні та встановлення графіка побачень матері ОСОБА_1 відносно малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
На день розгляду справи в суді першої інстанції ОСОБА_1 проживала разом з чоловіком ОСОБА_11 за адресою: квартира АДРЕСА_3 . Вказана квартира також облаштована для проживання родини з дитиною. Із акта обстеження умов проживання від 02 січня 2025 року вбачається, що з ОСОБА_1 та ОСОБА_11 також мешкає малолітній ОСОБА_4 .
Із довідки Центру сімейного здоров'я та реабілітації «Геліос» від 17 січня 2025 року вбачається, що 02 січня 2025 року ОСОБА_1 та її малолітнім сином ОСОБА_4 підписано декларацію з лікарем.
Із 03 лютого 2025 року ОСОБА_1 повернулася для проходження служби у військовій частині, має постійний дохід, позитивно характеризується. Стан здоров'я ОСОБА_1 добрий, на обліку лікарів нарколога та психіатра не перебуває.
20 березня 2025 року рішенням Виконавчого комітету Феодосіївської сільської ради № 8 затверджений висновок № 21, згідно з яким визнано за доцільне визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 року разом з батьком ОСОБА_2 .
Представник Органу опіки та піклування Черкаської селищної ради - Сердюк В. В. у судовому засіданні підтримала висновок органу опіки та піклування, яким за доцільне вирішено визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_4 разом з батьком. Зазначила, що з 2023 року до служби зверталися як ОСОБА_2 , так і ОСОБА_12 (матір ОСОБА_1 ) щодо того, що ОСОБА_13 зловживає спритними напоями. Працівники служби спілкувалися неодноразово з ОСОБА_1 , яка зазначала, що причиною її поведінки є погані відносини з матір'ю ОСОБА_12 01 березня 2024 року орган опіки повторно отримав звернення з приводу того, що ОСОБА_1 , перебуваючи разом з малолітньою дитиною, зловживає спиртними напоями. До служби цього разу звернулася баба ОСОБА_1 , яка заявила, що її побила онука. Представникам служби ОСОБА_1 двері не відчинила, наступного дня повідомила, що бажає вчинити самогубство. Дитину віддала своїм бабі та діду, які проживають у квартирі поруч з квартирою ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_5 дитину передали батькові ОСОБА_2 , а ОСОБА_1 в цей час була в стані сильного сп'яніння і звернулася до служби з метою з'ясування місця перебування дитини тільки 07 березня 2024 року.
Представник Органу опіки та піклування Феодосіївської сільської ради Обухівського району Київської області - Корнієнко О. В. у судовому засіданні підтримала свій висновок про доцільність визначення місце проживання малолітнього ОСОБА_4 разом з батьком. Зазначила про те, що станом на час розгляду цього питання ОСОБА_1 не працювала та не мала самостійного доходу.
Позиція Верховного Суду
Касаційне провадження в справі відкрито з підстав, передбачених пунктами 1, 3 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
Згідно з пунктами 1, 3 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вивчив матеріали справи, перевірив доводи касаційної скарги та виснував, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
У пунктах 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Відповідно до пунктів 1-3 статті 9 Конвенції про права дитини держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. Під час будь-якого розгляду згідно з пунктом 1 цієї статті всім заінтересованим сторонам надається можливість брати участь у розгляді та викладати свою точку зору. Держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.
У статті 18 Конвенції про права дитини визначено принцип загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини, а також встановлено, що найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини в кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку в безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (пункт 100 рішення від 16 липня 2015 року в справі «Мамчур проти України», заява № 10383/09, рішення від 11 липня 2017 року в справі «М. С. проти України», заява № 2091/13).
У рішенні від 07 грудня 2006 року в справі «Хант проти України», заява № 31111/04, ЄСПЛ зазначив, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага та, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.
Аналіз наведених норм права, практики ЄСПЛ дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.
Закон України від 26 квітня 2001 року № 2402-III «Про охорону дитинства» (далі - Закон № 2402-III) визначає охорону дитинства в Україні як стратегічний загальнонаціональний пріоритет, що має важливе значення для забезпечення національної безпеки України, ефективності внутрішньої політики держави, і з метою забезпечення реалізації прав дитини на життя, охорону здоров'я, освіту, соціальний захист, всебічний розвиток та виховання в сімейному оточенні встановлює основні засади державної політики у цій сфері, що ґрунтуються на забезпеченні найкращих інтересів дитини.
Відповідно до статті 8 Закону № 2402-III кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Сім'я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (стаття 11 Закону № 2402-III).
У статті 51 Конституції України, частинах другій, третій статті 5 Сімейного кодексу (далі - СК) України передбачено, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. При регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.
Згідно з частинами другою, восьмою, дев'ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім'ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
У статті 141 СК України передбачено, що мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою статті 157 цього Кодексу.
Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом (стаття 153 СК України).
Відповідно до частини другої статті 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.
Місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків (частина перша статті 160 СК України).
Відповідно до частини першої статті 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.
В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (частина перша статті 3 Конвенції про права дитини).
Під час визначення місця проживання дитини судам необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору.
Вирішуючи питання про визначення місце проживання дитини, суди мають враховувати об'єктивні та наявні в справі докази, зокрема обстеження умов проживання, характеристики психоемоційного стану дитини, поведінки батьків щодо дитини та висновок органу опіки та піклування. Проте найважливішим у цій категорії справ є внутрішнє переконання суду, яке має ґрунтуватися на повній та всебічній оцінці всіх обставин в їх сукупності, оскільки не можна піддавати формалізму долю дитини, яка через те, що батьки не змогли зберегти відносини або домовитися, не повинна бути позбавлена щасливого та спокійного дитинства.
Такі висновки сформульовані Верховним Судом у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду в постанові від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19.
Верховний Суд у постановах від 31 березня 2021 року в справі № 562/1686/18, від 19 листопада 2025 року в справі № 727/945/25 наголосив, що під час вирішення спору, що стосується вкрай чутливої сфери правовідносин, а дитина потребує уваги, підтримки і любові обох батьків, суди повинні ґрунтовно дослідити та оцінити всі обставини справи, надати належну правову оцінку доказам: кожному конкретно взятому та їх сукупності.
За правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанції про те, що сукупність досліджених у справі доказів, які підтверджують непоодинокі випадки зловживання матір'ю дитини алкогольними напоями, залишення дитини з родичами через нестабільний психоемоційний стан, свідчать про те, що висновки органів опіки та піклування про доцільність визначення місця проживання дитини з батьком є обґрунтованими та наразі відповідають найкращим інтересам малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , який проживає з батьком останній час, і за цим місцем проживання відвідує дошкільний навчальний заклад, розвиваючи заняття з футболу, мистецтва.
Колегія суддів враховує, що мати дитини, безсумнівно, відіграє важливу роль у житті та розвитку дитини, має право та обов'язок піклуватися про здоров'я дитини, стан її розвитку, незалежно від того, з ким дитина буде проживати, однак при розгляді цієї справи суди встановили обставини, які дають підстави для висновку, що проживання дитини з матір'ю, враховуючи її поведінку, буде мати негативний вплив на дитину. У разі зміни обставин у відносинах сторін спору визначене в цій справі місце проживання дитини може бути змінено як за згодою батьків, так і в судовому порядку.
Крім того, визначення місця проживання дітей з одним із батьків не позбавляє іншого батьківських прав та не звільняє його від виконання своїх батьківських обов'язків (див. постанови Верховного Суду від 21 липня 2021 року в справі № 404/3499/17, від 02 липня 2025 року в справі № 755/5133/20).
Доводи касаційної скарги про те, що судами не надано жодної правової оцінки факту постійної відсутності батька за місцем проживання дитини у зв'язку з несенням військової служби, що фактично призводить до того, що дитина проживає з його дружиною, колегія суддів відхиляє, оскільки як батько дитини - ОСОБА_2 , так і мати - ОСОБА_1 наразі є діючими військовослужбовцями, тобто упродовж особливого періоду обоє можуть в будь-який момент бути відрядженим до військової частини, задіяної до ведення безпосередніх бойовий дій (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 12 листопада 2025 року в справі № 754/947/22).
Тобто в цьому випадку факт того, що обидва батьки є військовослужбовцями, сам собою не свідчить про істотну різницю в умовах для проживання дитини, а навпаки - вказує на подібність їх способу життя, режиму служби та об'єктивних обмежень, що підлягає врахуванню судом під час оцінки рівності їх можливостей забезпечити належні умови для дитини.
З цих же підстав Верховний Суд не вбачає в цій справі підстав для необхідності формулювання висновку щодо визначення місця проживання малолітньої дитини, батько та матір якої проживають окремо, обидва є військовослужбовцями, і за місцем та умовами проходження військової служби з об'єктивних причин мають різні можливості особистої участі у вихованні й утриманні малолітньої дитини.
Посилання заявника в касаційній скарзі на те, що суди не врахували висновку Верховного Суду в постанові від 22 січня 2025 року в справі № 495/432/23, є безпідставним, з огляду на таке.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12 жовтня 2021 року в справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20) зазначила, що в кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід визначати з огляду на те, які правовідносини є спірними, порівнювати права та обов'язки сторін цих правовідносин відповідно до правового чи їх договірного регулювання (пункт 31) з урахуванням обставин кожної конкретної справи (пункт 32).
Верховний Суд висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи і такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами.
Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд нижчої інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі.
Не можна посилатися на неврахування висновку Верховного Суду як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.
Не є подібними обставинам справи, що переглядається, обставини в справі № 495/432/23, оскільки в цій справі Верховний Суд погодився з висновком апеляційного суду про відмову в позові про визначення місця проживання дитини з ним з тих підстав, що позивач у цій справі намагається застосувати способи захисту сімейних прав, інтересів дитини з метою звільнення від виконання військового обов'язку (проходження військової служби).
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника по суті спору та їх відображення в оскаржених судових рішеннях, питання вмотивованості висновків судів, Верховний Суд керується тим, що в справі, яка розглядається, сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів.
Інші доводи касаційної скарги вказаних висновків не спростовують, вони зводяться до власного тлумачення норм права, власної оцінки доказів та незгоди з рішеннями судів попередніх інстанцій і спростовуються матеріалами справи.
Суд враховує позицію ЄСПЛ, сформовану, зокрема, у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01, пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00, пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04, пункт 58), за якою принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що в рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належно зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (див. рішення в справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), пункт 29).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
Щодо судових витрат
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки у цій справі судові рішення підлягають залишенню без змін, розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.
Керуючись статтями 389, 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Самарівського (раніше - Новомосковський) районного суду Дніпропетровської області від 11 квітня 2025 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 16 грудня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:О. М. Ситнік В. М. Ігнатенко І. М. Фаловська