30 березня 2026 року
м. Київ
справа № 201/12401/24
провадження № 61-13080св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Ситнік О. М. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Фаловської І. М.
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 18 вересня 2025 року в складі колегії суддів Свистунової О. В., Єлізаренко І. А., Макарова М. О.
в справі за позовом ОСОБА_1 до Дніпровської міської ради, третя особа - приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Отроцюк Олена Володимирівна, про встановлення факту проживання однією сім'єю зі спадкодавцем та визнання права власності на частину квартири у порядку спадкування за законом та
Короткий зміст позовної заяви
У жовтні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Дніпровської міської ради про встановлення факту проживання однією сім'єю зі спадкодавцем протягом певного часу та визнання права власності на частину квартири в порядку спадкування за законом. Зазначала, що їй відмовлено у видачі свідоцтва про спадщину, в позасудовому порядку питання спадкування не вирішено. Дочка ОСОБА_2 в 1991 році вийшла заміж і з того часу в квартирі не проживає, у 2014 році виїхала в рф, де мешкає до цього часу. Позивачка є єдиним спадкоємцем четвертої черги за законом, який прийняв спадщину. Просила захистити її право як члена сім'ї ОСОБА_2 , з якою вона проживала без реєстрації до відкриття спадщини (фактично до дня смерті), та встановити, що вона проживала однією сім'єю з ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , в період з жовтня 1978 року до ІНФОРМАЦІЯ_1 за адресою: АДРЕСА_1 ; визнати за нею право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_2 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_2 .
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
10 червня 2025 року рішенням Соборного районного суду м. Дніпра в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
06 серпня 2025 року ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу на рішення Соборного районного суду м. Дніпра від 10 червня 2025 року.
15 серпня 2025 року ухвалою Дніпровського апеляційного суду відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні заяви про звільнення від сплати судового збору та апеляційну скаргу було залишено без руху з наданням десятиденного строку з дня вручення копії ухвали для надання документа про сплату судового збору на суму 14 487,82 грн.
26 серпня 2025 року до Дніпровського апеляційного суду надійшло клопотання ОСОБА_1 про зменшення розміру судового збору, що підлягає сплаті за подання апеляційної скарги.
28 серпня 2025 року ухвалою Дніпровського апеляційного суду клопотання ОСОБА_1 про зменшення розміру судового збору задоволено. Зменшено ОСОБА_1 розмір судового збору, що підлягає сплаті за подання апеляційної скарги, до 5 000,00 грн та скаргу залишено без руху.
28 серпня 2025 року копія вказаної ухвали була направлена на адресу заявниці, яка зазначена в апеляційній скарзі та в поданих процесуальних документах, проте поштове відправлення повернулось неврученим з відміткою на конверті - «адресат відсутній за вказаною адресою».
18 вересня 2025 року ухвалою Дніпровського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 визнано неподаною та повернуто заявниці.
Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що судом апеляційної інстанції вжиті всі наявні процесуальні заходи для направлення позивачці копії ухвали про залишення її апеляційної скарги без руху, однак вона не була вручена їй за відсутності позивачки за вказаною нею адресою проживання та для листування, тобто у визначений судом строк вимоги ухвали не виконано. Частиною другою статті 357 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) встановлено, що до апеляційної скарги, яка оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 356 цього Кодексу, застосовуються положення статті 185 цього Кодексу. Відповідно до положень частини третьої статті 185 ЦПК України, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
20 жовтня 2025 року ОСОБА_1 через засоби поштового зв'язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить оскаржуване судове рішення скасувати, справу направити до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття провадження.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційну скаргу мотивовано тим, що вона не отримувала листів з апеляційного суду. Поштове відправлення з ухвалою від 28 серпня 2025 рокуповернулося неврученим з відміткою на конверті - «адресат відсутній за вказаною адресою». Тобто вона не ознайомлена зі змістом зазначеної ухвали суду, в канцелярії суду 18 вересня 2025 року дізналася про її існування та 22 вересня 2025 року подала квитанцію про сплату судового збору.
Відмітка про відсутність її за адресою датована 13 вересня 2025 року, що є початковим моментом відліку десятиденного строку на усунення недоліків апеляційної скарги, тому вона в межах визначеного строку сплатила судовий збір.
Апеляційний суд не врахував висновки Верховного Суду в постанові від 14 лютого 2024 року в справі № 307/3794/21 про те, що повернення апеляційної скарги з тих підстав, що особа не виконала вимоги ухвали про усунення недоліків, можливо лише у тому випадку, коли особа отримала відповідну ухвалу суду, тобто ознайомилася з її змістом, але ухилилася від виконання вимог, указаних в ухвалі.
Позиція інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Позиція Верховного Суду
Касаційне провадження в справі відкрито з підстав, передбачених частиною другою статті 389 ЦПК України.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку ухвали суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті або закриття апеляційного провадження, про повернення апеляційної скарги, про зупинення провадження, щодо забезпечення позову, заміни заходу забезпечення позову, щодо зустрічного забезпечення, про відмову ухвалити додаткове рішення, про роз'яснення рішення чи відмову у роз'ясненні рішення, про внесення або відмову у внесенні виправлень у рішення, про повернення заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову у відкритті провадження за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про заміну сторони у справі, про накладення штрафу в порядку процесуального примусу, окремі ухвали.
Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вивчив матеріали справи, перевірив доводи касаційної скарги та виснував, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства, які є конституційними гарантіями права на судовий захист.
Згідно з пунктом 8 частини другої статтею 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Конституція України як закон прямої дії має найвищу юридичну силу, а офіційне тлумачення конституційних положень здійснюється Конституційним Судом України, який у низці своїх рішень висловив правову позицію щодо права на оскарження судових рішень та доступу до правосуддя, згідно з якою кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку. Суд не може відмовити у правосудді, якщо особа вважає, що її права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод. Відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв, скарг, оформлених відповідно до чинного законодавства, є порушенням права на судовий захист, яке, згідно зі статтею 64 Конституції України, не може бути обмежене (пункти 1, 2 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 25 грудня 1997 року № 9-зп; абзац сьомий пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012).
Перегляд судових рішень гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина (абзац третій підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 11 грудня 2007 року № 11-рп/2007).
Право на ефективний судовий захист закріплено також у статті 2 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права від 16 грудня 1966 року та в статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» (далі - Конвенція).
Відповідно до статті 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права всі особи є рівними перед судами і трибуналами. Кожен має право при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, пред'явленого йому, або при визначенні його права та обов'язків у будь-якому цивільному процесі на справедливий і публічний розгляд справи компетентним, незалежним і безстороннім судом, створеним на підставі закону.
Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Статтею 6 Конвенції передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Забезпечення права на справедливий суд відіграє особливу роль у демократичному суспільстві, є його базовою цінністю, яка має вирішальне значення у безперешкодній реалізації основоположних прав і свобод людини і громадянина та дотриманні принципу верховенства права загалом. Водночас однією з важливих гарантій цього права є можливість оскарження судових рішень в апеляційному порядку.
У рішенні ЄСПЛ у справі «Воловік проти України» від 06 грудня 2007 року в пунктах 54, 55 зазначається, що, приймаючи до уваги особливості порядку апеляційного оскарження за українським законодавством, право заявника на доступ до апеляційного суду було захищено основоположними гарантіями, передбаченими статтею 6 Конвенції. У цьому зв'язку Суд нагадує, що «право на суд», одним із аспектів якого є право доступу, не є абсолютним і може підлягати обмеженням; їх накладення дозволене за змістом, особливо щодо умов прийнятності апеляційної скарги. Проте такі обмеження повинні застосовуватись з легітимною метою та зберігати пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою.
У рішенні в справі «Скорик проти України» від 08 січня 2008 року, заява № 32671/02, ЄСПЛ зазначив, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції якщо в національному правовому порядку існує процедура апеляції, держава має гарантувати, що особи, які знаходяться під її юрисдикцією, мають право у апеляційних судах на основні гарантії, передбачені статтею 6 Конвенції. Мають бути враховані особливості провадження, що розглядається, та сукупність проваджень, що здійснювались у відповідності з національним правопорядком, а також роль апеляційного суду у них.
Відповідно до частини першою статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (частина перша статті 355 ЦПК України).
Відповідно до вимог пункту 3 частини четвертої статті 356 ЦПК України до апеляційної скарги додаються, зокрема, документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
У частинах другій-третій статті 357 ЦПК України вказано, що до апеляційної скарги, яка оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 356цього Кодексу, а також подана особою, яка відповідно до частини шостої статті 14 цього Кодексу зобов'язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його, застосовуються положення статті 185 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, другої статті 185 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Згідно з частиною третьою статті 185 ЦПК України, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.
Про повернення апеляційної скарги постановляється ухвала, яка може бути оскаржена в касаційному порядку (частина сьома статті 357 ЦПК України).
Предметом касаційного оскарження в справі є ухвала апеляційного суду про повернення апеляційної скарги заявниці у зв'язку з невиконанням вимог ухвали про залишення апеляційної скарги без руху.
Частиною п'ятою статті 272 ЦПК України (в редакції на час постановлення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху) передбачено, що якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі в порядку, - у випадку наявності в особи офіційної електронної адреси, або рекомендованим листом з повідомленням про вручення - якщо така адреса відсутня.
Згідно з частиною шостою статті 272 ЦПК України днем вручення судового рішення є: день вручення судового рішення під розписку; день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Відповідно до матеріалів справи 28 серпня 2025 року суд апеляційної інстанції надіслав ОСОБА_1 рекомендованим листом з повідомленням про вручення копію ухвали від 28 серпня 2025 року про зменшення розміру судового збору, що підлягає сплаті за подання апеляційної скарги, до 5 000,00 грн та залишення апеляційної скарги без руху.
Кореспонденція направлена на адресу заявниці, яка зазначена в апеляційній скарзі та в поданих процесуальних документах, проте поштове відправлення повернулося до суду з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою».
Повернення поштового відправлення з вказівкою причини повернення «адресат відсутній за місцем проживання чи перебування» є доказом вручення (доставлення) ухвали суду учаснику справи відповідно до статті 272 ЦПК України, тому за наявності таких відомостей процесуальний документ вважається врученим.
Доказів звернення ОСОБА_1 до відділення поштового зв'язку стосовно невручення їй судової кореспонденції, як і відповіді на таке звернення матеріали справи не містять.
ОСОБА_1 не надала доказів виконання вимог ухвали від 28 серпня 2025 року у встановлений судом строк, тому колегія суддів погоджується з висновком апеляційного суду про наявність підстав для визнання апеляційної скарги неподаною та повернення її заявниці.
ЄСПЛ у рішенні від 16 лютого 2017 року в справі «Каракуця проти України» зазначає, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки (параграф 53).
У рішенні від 20 березня 2025 року в справі «Krupnyk v. Ukraine» (заява № 16505/23) ЄСПЛ наголосив на обов'язку зацікавлених сторін проявляти особливу старанність у захисті своїх інтересів і вживати необхідних заходів для того, щоб бути в курсі подій у провадженні.
Подавши 26 серпня 2025 року до Дніпровського апеляційного суду про зменшення розміру судового збору, що підлягає сплаті за подання апеляційної скарги, ОСОБА_1 до 18 вересня 2025 року не цікавилася станом свого провадження й результатом розгляду її клопотання.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина четверта статті 12 ЦПК України).
Заявниця посилається на те, що відмітка про відсутність її за адресою датована 13 вересня 2025 року, що є початковим моментом відліку десятиденного строку на усунення недоліків апеляційної скарги, і тому вона в межах визначеного строку - 22 вересня 2025 року сплатила судовий збір.
Відповідно до частини шостої статті 357 ЦПК України питання про повернення апеляційної скарги суд апеляційної інстанції вирішує протягом п'яти днів з дня надходження апеляційної скарги або з дня закінчення строку на усунення недоліків.
Апеляційний суд вирішив питання про повернення апеляційної скарги протягом п'яти днів з дня повернення до суду поштового відправлення з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою», тобто з дотриманням вимог частини шостої статті 357 ЦПК України.
Крім того, матеріали справи не містять квитанції про сплату ОСОБА_3 судового збору за подання апеляційної скарги.
Безпідставними є також доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд не врахував висновки Верховного Суду в постанові від 14 лютого 2024 року в справі № 307/3794/21.
У наведеній постанові зазначено, що повернення апеляційної скарги з тих підстав, що особа не виконала вимоги ухвали про усунення недоліків, можливо лише у тому випадку, коли особа отримала відповідну ухвалу суду, тобто ознайомилася з її змістом, але ухилилася від виконання вимог, указаних в ухвалі.
Однак такий правовий висновок сформовано щодо обставин справи, де копія ухвали про залишення апеляційної скарги без руху надсилалася заявнику на вказану ним адресу, проте уся судова кореспонденція до Закарпатського апеляційного суду за 10 місяців так і не повернулася.
У справі № 307/3794/21 відсутні докази вручення судової кореспонденції, що свідчить про відмінність із обставинами справи, яка переглядається, та виключає застосування висновків Верховного Суду в постанові від 14 лютого 2024 року в справі № 307/3794/21 до цієї справи.
Доводи касаційної скарги не спростовують висновків суду апеляційної інстанції щодо наявності підстав для визнання апеляційної скарги неподаною та її повернення заявниці, а, отже, й не дають підстав вважати неправильним застосування апеляційним судом норм процесуального права під час постановлення оскаржуваної ухвали.
Повернення апеляційної скарги не перешкоджає повторному зверненню із заявою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Верховний Суд вважає, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувана ухвала апеляційного суду - без змін.
Щодо судових витрат
Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України).
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 389, 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 18 вересня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: О. М. Ситнік
В. М. Ігнатенко
І. М. Фаловська