Номер провадження: 11-кп/813/1804/26
Справа № 522/202/26
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
01 квітня 2026 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд в складі:
головуючий суддя ОСОБА_2
судді: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
секретар судового засідання ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі саду апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 , яка діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 , на ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 06 березня 2026 року про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у кримінальному провадженні №12025163470000511, внесеному до ЄРДР 29 червня 2025 року, за обвинуваченням ОСОБА_7 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.307 КК України,
установив:
Зміст оскаржуваного судового рішення.
Оскаржуваною ухвалою відмовлено у задоволенні клопотання сторони захисту про зміну запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_7 , задоволено клопотання прокурора та продовжено ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в ДУ «Одеський слідчий ізолятор» до 04.05.2026 року з визначенням розміру застави, як альтернативного запобіжного заходу у розмірі 5600 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, тобто 18 636 800 (вісімнадцять мільйонів шістсот тридцять шість тисяч вісімсот) гривень.
Обґрунтовуючи ухвалу, суд першої інстанції врахував тяжкість інкримінованого кримінального правопорушення, відомості про особу обвинувачених та прийшов до висновку про те, що ризики, передбачені п.п. 1,3,5 ч. 1 ст. 177 КПК України, продовжують існувати, що є підставою для продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Крім того, суд першої інстанції, врахував, що справа вже перебуває у провадженні суду та ризики дещо зменшились, тому визначений ухвалою Одеського апеляційного суду від 22.07.2025 року розмір застави ОСОБА_7 , зменшив до 5600 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що складає 18 636 800 гривень, та зазначив, що саме такий розмір застави буде достатнім для забезпечення належної поведінки обвинуваченого та виконання ним процесуальних обов'язків.
Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала.
Не погодившись із зазначеною ухвалою суду першої інстанції, захисник ОСОБА_6 , яка діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 , подала апеляційну скаргу, в якій вказує, що ухвала суду незаконною та необґрунтована, з огляду на наступне:
- на даний час відсутні заявлені у кримінальному провадженні ризики, передбачені ст. 177 КПК України, які зумовили необхідність тримання під вартою обвинуваченого;
- судом не враховано, що обвинувачений ОСОБА_7 раніше не судимий, обвинувачується лише в одному епізоді, на момент затримання офіційно не працював, має зареєстроване місце проживання в Одеській області;
- суд не обгрунтував в ухвалі, наявність внутрішньої неузгодженості між визначеною кількістю прожиткових мінімумів та фактичним грошовим еквівалентом застави, оскільки при зменшенні кількості прожиткових мінімумів з 6600 до 5600 фактичний розмір застави у грошовому вираженні збільшився з 9 992 400 гривень до 18 636 800 гривень;
- судом визначено непомірний розмір застави, як альтернативного запобіжного заходу.
На підставі наведеного захисник просить скасувати оскаржувану ухвалу в частині продовження обвинуваченому ОСОБА_7 запобіжного заходу у виді тримання під вартою та постановити нову ухвалу, якою змінити останньому запобіжний захід на цілодобовий домашній арешт або визначити розмір застави в межах ст. 182 КПК України у розмірі 300 прожиткових мінімумів для працездатних осіб.
Крім того, захисник подала клопотання про поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду першої інстанції, посилаючись на те, що першочергова апеляційна скарга сторони захисту, яка ухвалою Одеського апеляційного суду від 13 березня 2026 року була повернута апелянту, була подана 11 березня 2026 року, тобто із дотриманням визначеного КПК строку на апеляційне оскарження. На думку апелянта, зазначена обставина є поважною причиною пропуску строку на апеляційне оскарження.
Позиції учасників судового розгляду.
Відповідно до положення ч. 2 ст. 422-1 КПК України розгляд апеляційної скарги на ухвалу суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою, а також про продовження строку тримання під вартою, постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, здійснюється без участі сторін кримінального провадження, крім випадків, якщо прокурор, обвинувачений, його захисник, законний представник заявив клопотання про розгляд апеляційної скарги за участю сторін.
Апеляційний суд звертає увагу що клопотання про розгляд апеляційної скарги за участю сторін не надходило, у зв'язку із чим, апеляційний суд вважає за можливе, апеляційний розгляд провести за відсутності сторін кримінального провадження.
Відповідно до ч. 4 ст. 107 КПК України апеляційний розгляд проведено за відсутності учасників кримінального провадження та без фіксації за допомогою технічних засобів.
Ухвала суду першої інстанції в частині продовження строку застосування запобіжного заходу відносно обвинуваченого ОСОБА_8 не оскаржується.
Заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов до наступного висновку.
Мотиви апеляційного суду.
Відповідно до ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Враховуючи вимоги і доводи апеляційної скарги та правові позиції, висловлені в оскаржуваній ухвалі суду, апеляційний суд повинен перевірити доводи апеляційної скарги (1) щодо наявності підстав для поновлення строку на апеляційне оскарження ухвали суду першої інстанції, та за наявності підстав для його поновлення - (2) щодо законності та обґрунтованості оскаржуваної ухвали.
Щодо клопотання на поновлення строку апеляційного оскарження.
Відповідно до ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь - якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Положення пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право звернення до суду.
Частина 1 ст. 24 КПК України передбачає, що кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цим кодексом.
Відповідно до п. 1-1 ч. 2 ст. 395 КПК України апеляційна скарга, на ухвалу про продовження строку тримання під вартою, постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті може бути подана протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Процедура визначення строків для подання скарги має на меті забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності. Суворе дотримання процесуальних строків неможливе без чіткого розуміння правил їх обчислення. Для правильного визначення строку особливого значення набувають норми, що регулюють момент початку перебігу строку, обставини, які впливають на його перебіг, та момент його закінчення.
За змістом ст. 113 КПК України процесуальні строки це встановлені, зокрема законом, проміжки часу, у межах яких учасники кримінального провадження зобов'язані (або мають право) приймати процесуальні рішення чи вчиняти процесуальні дії. Будь-яка процесуальна дія під час кримінального провадження має здійснюватися без невиправданої затримки та в будь-якому разі не пізніше граничного строку, визначеного відповідними нормами Кодексу.
Будь-яка процесуальна дія або сукупність дій під час кримінального провадження мають бути виконані без невиправданої затримки і в будь-якому разі не пізніше граничного строку, визначеного відповідним положенням цього Кодексу.
Частиною 1 ст. 117 КПК України передбачено, що строк виконання процесуальних дій поновлюється лише у тому випадку, якщо його пропущено з поважних причин.
Виходячи із системного аналізу норм процесуального закону, під поважними причинами слід розуміти лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, яка подала заяву про перегляд судових рішень, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили або ускладнили можливість своєчасного звернення до суду у визначений законом строк. Такі обставини мають бути підтверджені належними та допустимими доказами.
Апеляційний суд установив, що оскаржувана ухвала, якою було задоволено клопотання прокурора та продовжено відносно ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в ДУ «Одеський слідчий ізолятор» строком на 60 днів, постановлена 06 березня 2026 року у судовому засіданні за участю сторони захисту, зокрема захисника ОСОБА_6 що підтверджується журналом судового засідання (а.с. 32-34). Ця обставина не заперечується в апеляційній скарзі, а тому відповідно до п. 1-1 ч. 2 ст. 395 КПК України строк апеляційного оскарження для сторони захисту почався з дня оголошення ухвали.
Натомість, апеляційна скарга була подана до суду апеляційної інстанції 17 березня 2026 року, тобто за межами п'ятиденного строку на апеляційне оскарження.
Водночас, колегія суддів погоджується з доводами захисника, наведеними на обґрунтування клопотання про поновлення строку на оскарження ухвали Приморського районного суду м. Одеси від 06 березня 2026 року. Адже, враховуючи той факт, що першочергова апеляційна скарга сторони захисту, яка ухвалою Одеського апеляційного суду від 13 березня 2026 року була повернута апелянту (зворот а.с.49), була подана 11 березня 2026 року, тобто із дотриманням визначеного КПК строку на апеляційне оскарження, апеляційний суд констатує, що строк на оскарження вищевказаної ухвали пропущений захисником з поважних причин, а тому підлягає поновленню.
Щодо законності та обґрунтованості ухвали слідчого судді.
Відповідно до вимог ст. 2 КПК України основним завданням кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден не винуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Частиною 4 ст. 5 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» визначено права кожного, кого позбавлено свободи внаслідок арешту або тримання під вартою, ініціювати провадження, в якому суд без зволікання має встановити законність затримання та прийняти рішення про звільнення, якщо затримання є незаконним.
Аналіз матеріалів провадження свідчить про те, що на розгляді у Приморському районному суді м. Одеси знаходиться кримінальне провадження № 12025163470000511, внесеному до ЄРДР 29 червня 2025 року, за обвинуваченням ОСОБА_8 у вичненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 305, ч. 3 ст. 307, ОСОБА_7 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.307 КК України.
Відповідно до положень ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого.
Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 КПК України.
Колегія суддів вважає, що, розглядаючи клопотання прокурора, суд першої інстанції дотримався положень ст.ст.177, 178, 183, 315 КПК України та прийняв законне та обґрунтоване рішення про продовження обвинуваченим строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою, оскільки менш суворі запобіжні заходи можуть виявитися нездатними для забезпечення належної поведінки обвинувачених та виконання покладених на них обов'язків.
Доводи апеляційної скарги захисника про те, що в рамках даного кримінального провадження відсутні ризики, передбачені ч. 1 ст.177 КПК України, апеляційний суд вважає необґрунтованими з огляду на таке.
Так, ОСОБА_7 пред'явлено обвинувачення за ч. 3 ст. 307 КК України, санкція вказаної норми кримінального закону передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від 9 до 12 років з конфіскацією майна. Тому, не можна виключати, що обвинувачений, розуміючи тяжкість можливого покарання, може вдатися до спроб переховування від суду, з огляду на що, передбачений п.1 ч.1 ст.177 КПК України ризик не можна визнавати недоведеним.
Додатковим підтвердженням існування зазначеного ризику слугує також характеристика обвинуваченого ОСОБА_7 , який не одружений та офіційно не працевлаштований, що свідчить про відсутність в останнього міцних соціальних зв'язків, які могли б з високою ймовірністю стримати його від спроб переховування від суду.
У рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 Європейський суд з прав людини вказав, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилитись від слідства.
Також, ЄСПЛ у справі «Ілійков проти Болгарії» закріпив, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
При встановленні наявності ризику впливу на свідків у кримінальному провадженні (п.3 ч.1 ст.177 КПК України), апеляційний суд враховує встановлену КПК процедуру отримання показань від осіб, які є потерпілими та свідками в кримінальному провадженні, відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 23, ст. 224, ч. 4 ст. 95 КПК.
Апеляційний суд визнає неспроможними доводи сторони захисту щодо відсутності ризику незаконного впливу обвинуваченого на свідків, оскільки покази цих осіб, які станом на даний час ще не допитані в судовому засіданні, мають істотне значення для проведення повного, всебічного та неупередженого досудового розслідування, перебуваючи на свободі, обвинувачений може здійснювати незаконний вплив на свідків та інших учасників, схиляючи їх до зміни показів в рамках даного кримінального провадження, з метою уникнення кримінальної відповідальності.
Колегія суддів також погоджується з висновками місцевого суду, що в даному випадку наявний ризик, визначений п. 5 ч.1 ст. 177 КПК, та зазначає, що з урахуванням обставин кримінального провадження, пов'язаного з незаконним обігом наркотичних засобів, що за своєю природою, передбачає системність дій та спрямованість на отримання незаконного прибутку, а також відсутність офіційного джерела доходу у обвинуваченого, наявні підстави вважати, що обвинувачений може вчинити інше кримінальне правопорушення.
Обставин, передбачених ч.2 ст. 183 КПК України, які є перешкодою для застосування до обвинуваченого запобіжного заходу у виді тримання під вартою, як місцевим судом, так і колегією суддів апеляційного суду, встановлено не було.
За таких обставин, враховуючи суть інкримінованого обвинуваченим злочину, колегія суддів погоджується з доводами сторони обвинувачення про існування реальних ризиків, які слугують підставою для продовження строку тримання під вартою обвинуваченого, оскільки зміна запобіжного заходу на більш м'який, з великою вірогідністю може виявитися нездатною запобігти існуючим ризикам, та може завадити завершенню судового розгляду кримінального провадження, що в свою чергу не слугуватиме виконанню завдань кримінального судочинства, передбачених ст. 2 КПК.
Колегія суддів приймає до уваги посилання захисника відносно того, що раніше не судимий, обвинувачується лише в одному епізоді, на момент затримання офіційно не працював, має зареєстроване місце проживання в Одеській області, проте наголошує на тому, що зазначені обставини не нівелюють вищезазначені встановлені ризики.
Оскільки доводи сторони захисту про відсутність підстав для продовження строку тримання обвинуваченого під вартою не знайшли свого підтвердження, апеляційний суд не знаходить підстав для зміни запобіжного заходу на більш м'який.
Разом з цим, доводи апеляційної скарги захисника щодо наявності внутрішньої неузгодженості у визначенні розміру застави та її непомірності є обгрунтованими, апеляційним судом встановлені обставини, які відповідно до положень п. 2 ч. 3 ст. 407 КПК України, тягнуть за собою скасування ухвали суду та прийняття апеляційним судом нової ухвали в цій частині.
Відповідно до ч. 3 ст. 183 КПК України слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов'язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов'язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.
Відповідно до ч. 4 ст. 182 КК України розмір застави визначається слідчим суддею, судом з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених статтею 177 КПК України.
Апеляційним судом встановлено, що під час досудового розслідування, ухвалою Одеського апеляційного суду від 22.07.2025 року до ОСОБА_7 було застосовано запобіжний захід у виді тримання під вартою з визначенням альтернативного запобіжного заходу у виді застави в розмірі 6600 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що складає 9 992 400 (дев'ять мільйонів дев'ятсот дев'яносто дві тисячі чотириста) гривень.
Водночас, приймаючи рішення про продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою та зменшення розміру застави до 5600 розмірів прожиткових мінімумів для працездатних осіб, місцевий суд в оскаржуваній ухвалі, фактично погіршив становище обвинуваченого, оскільки її грошовий еквівалент збільшився до 18 636 800 гривень.
За таких обставин, ухвала суду в частині продовження обвинуваченому ОСОБА_7 строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою, з визначенням альтернативного запобіжного заходу у виді застави підлягає скасуванню, з прийняттям апеляційним судом нової ухвали в цій частині.
Скасовуючи ухвалу суду та ухвалюючи нове рішення, визнавши наявність підстав для продовження строку тримання обвинуваченого під вартою з викладених вище мотивів, колегія суддів, при визначенні розміру застави, керується вимогами ч. 4 ст. 182 КПК України.
При цьому в абзаці 2 ч.5 ст. 182 КПК України зазначено, у виключних випадках, якщо слідчий суддя, суд встановить, що застава у зазначених межах не здатна забезпечити виконання особою, що підозрюється, обвинувачується у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину, покладених на неї обов'язків, застава може бути призначена у розмірі, який перевищує вісімдесят чи триста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб відповідно.
Приписи КПК України та практика ЄСПЛ орієнтують суд на такі критерії, які слід врахувати при визначенні розміру застави: обставини кримінального правопорушення; особливий характер справи; майновий стан підозрюваного; його сімейний стан, у тому числі матеріальне становище близьких осіб; масштаб його фінансових операцій; дані про особу підозрюваного; встановлені ризики, відповідно до ст. 177 КПК України; «професійне середовище» підозрюваного; помірність обраного розміру застави та можливість її виконання, а також за певних обставин шкода, завдана кримінальним правопорушенням.
Водночас, Європейський суд з прав людини неодноразово в своїх рішеннях вказував на те, що обґрунтовуючи неможливість обрання інших альтернативних запобіжних заходів замість тримання під вартою, суд повинен послатися на ті чи інші конкретні обставини, як цього вимагає п. 3 ст. 5 Конвенції (рішення у справі «Осипенко проти України»).
У всіх випадках, коли ризику ухилення обвинуваченого від слідства можна запобігти за допомогою застави чи інших запобіжних заходів, обвинуваченого має бути звільнено і в таких випадках національні органи завжди мають належним чином досліджувати можливість застосування таких альтернативних запобіжних заходів (рішення у справі "Вренчев проти Сербії" п. 76). Автоматична відмова в застосуванні застави без здійснення судового контролю є несумісною з вимогами п. 3 ст. 5 Конвенції (рішення у справі "S.B.C. v. the UK" п.п. 23-24).
У даному контексті апеляційний суд також враховує, що відповідно до рішення ЄСПЛ по справі "Ноймайстер проти Австрії" позбавлення волі особи (тримання під вартою) не повинно перетворюватися на своєрідне попереднє відбування покарання до ухвалення можливого у майбутньому вироку про позбавлення волі.
Апеляційний суд вважає, що розмір застави повинен відповідати тяжкості кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_7 та тим ступенем довіри щодо належної процесуальної поведінки обвинуваченого.
Враховуючи обставини даного кримінального провадження, зокрема характер та ступінь тяжкості інкримінованого ОСОБА_7 кримінального правопорушення, пов'язаного із незаконним обігом наркотичних засобів, а також дані про його особу, зокрема відсутність офіційного працевлаштування, стабільного джерела доходу та міцних соціальних зв'язків, колегія суддів вважає за необхідне визначити розмір застави, передбачений п.2 ч.5 ст. 182 КПК, який буде відповідним і достатнім у даному кримінальному провадженні, а також є достатнім і прийнятним з урахуванням практики Європейського суду з прав людини. На переконання колегії суддів, значна сума буде стримуючою силою для розумної поведінки обвинуваченого, у випадку внесення застави, і недопущення порушень в майбутньому, оскільки це призведе до втрати суми застави. Тобто застава є економічним заходом контролю поведінки обвинуваченого, який при сьогоднішніх умовах життя є одним із життєво необхідних для кожної людини.
З урахуванням викладеного, а також необхідності усунення допущеної судом першої інстанції внутрішньої неузгодженості при визначенні розміру застави, колегія суддів вважає за доцільне визначити її у розмірі, який відповідає принципу співмірності та не призводить до фактичного погіршення становища обвинуваченого.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про визначення застави у розмірі 2500 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 8 320 000 гривень, який буде достатнім для забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків та не буде завідомо непомірним для обвинуваченого, членів його сім'ї та близьких родичів.
Відповідно до ч. 3 чт. 407 КПК України, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвалу районного суду, суд апеляційної інстанції має право: 1) залишити ухвалу без змін; 2) скасувати ухвалу і постановити нову ухвалу.
З огляду на зазначені вище обставини, апеляційна скарга захисника підлягає частковому задоволенню, а ухвала суду підлягає скасуванню в частині застосування запобіжного заходу, з постановленням апеляційним судом нової ухвали в цій частині.
Керуючись ст. ст. 24, 28, 177, 178, 183, 194, 199, 331, 370, 392, 404, 405, 407, 419, 422-1, 532 КПК України, апеляційний суд
постановив:
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 , яка діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 , - задовольнити частково.
Ухвалу слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси від 06 березня 2026 року про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у кримінальному провадженні №12025163470000511, внесеному до ЄРДР 29 червня 2025 року, за обвинуваченням ОСОБА_7 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.307 КК України,- скасувати в частині продовження обвинуваченому ОСОБА_7 строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою, з визначенням альтернативного запобіжного заходу у виді застави в розмірі 5600 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, тобто 18 636 800 (вісімнадцять мільйонів шістсот тридцять шість тисяч вісімсот) гривень .
Постановити в цій частині нову ухвалу, якою клопотання прокурора Хаджибейської окружної прокуратури м. Одеси ОСОБА_9 - задовольнити частково.
Продовжити ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 запобіжний захід у виді тримання під вартою в умовах ДУ «Одеський слідчий ізолятор» строком до 04 травня 2026 року.
Визначити ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 обвинуваченому у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 307 КК України, в якості альтернативного запобіжного заходу заставу у розмірі 2500 (двох тисяч п'ятсот) розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 8 320 000 (вісім мільйонів триста двадцять тисяч) грн.
Обвинувачений, або заставодавець мають право у будь-який момент внести заставу на депозитний рахунок для зарахування заставних сум за наступними реквізитами:
Отримувач: Одеський апеляційний суд; Код отримувача за ЄДРПОУ: 42268321
Банк отримувача: ДКСУ, м. Київ; Код банку отримувача: 820172
Рахунок отримувача: UA308201720355299001001086720
Призначення платежу: згідно ухвали суду від 01 квітня 2026 року, заставна сума за ОСОБА_7 , судді: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .
У разі внесення визначеної застави звільнити обвинуваченого з-під варти та відповідно до ч.5 ст.194 КПК України покласти на нього наступні обов'язки:
- прибувати за кожною вимогою до суду;
-не відлучатись із населеного пункту, в якому він зареєстрований та проживає без дозволу суду;
- повідомляти суд про зміну свого місця проживання або роботи;
- утримуватися від спілкування зі свідками, визначеними у даному кримінальному провадженні;
- здати на зберігання до ГУ ДМС в Одеській області документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну.
Строк дії ухвали апеляційного суду в частині покладених обов'язків становить до 04.05.2026 року.
Роз'яснити обвинуваченому або заставодавцю наслідки невиконання вимог ухвали, передбачені ч.ч. 8, 10, 11 ст. 182 КПК України.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді Одеського апеляційного суду
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4