Номер провадження: 11-сс/813/646/26
Справа № 523/3044/26 1-кс/523/2417/26
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
01.04.2026 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючий - суддя ОСОБА_2 ,
судді: ОСОБА_3 , ОСОБА_4
за участю:
секретаря судового засідання - ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6 ,
представника власника майна - адвоката ОСОБА_7 ,
власника майна - ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи за апеляційною скаргою прокурора відділу Одеської обласної прокуратури ОСОБА_9 на ухвалу слідчого судді Пересипського районного суду м. Одеси від 20.02.2026 року про арешт майна в кримінальному провадженні №62025150020003638 від 12.09.2025 року,
встановив:
оскарженою ухвалою слідчого судді частково задоволено клопотання старшого слідчого в ОВС Другого слідчого відділу (з дислокацією в м. Одесі) ТУ ДБР, розташованого у м. Миколаєві ОСОБА_10 , погоджене прокурором відділу Одеської обласної прокуратури ОСОБА_9 в кримінальному провадженні №62025150020003638 від 12.09.2025 року, за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.368 КК України, та накладено арешт на майно, вилучене 11.02.2026 року в ході проведення обшуку за місцем мешкання ОСОБА_11 за адресою: АДРЕСА_1 , а саме:
банкноти зовні схожі на долари США кожна номіналом 100 доларів США із наступними серійними номерами PL 36551889 M та PL 36551888 M на загальну суму 200 доларів США, які поміщено до сейф пакету М 002349; посвідчення «Комітету по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю» на ім'я ОСОБА_12 № НОМЕР_1, яке поміщено до сейф пакету М 002319.
Цією ж ухвалою відмовлено в арешті 59 банкнот зовні схожих на долари США кожна номіналом 100 доларів США на загальну суму 5900 доларів США, які поміщено до сейф пакету М 002172.
Мотивуючи прийняте рішення, слідчий суддя послався на наявність підстав для накладення арешту на вилучене майно, оскільки воно визнано речовими доказами у кримінальному провадженні, разом з тим, відмовив в частині арешту 59 банкнот зовні схожих на долари США кожна номіналом 100 доларів СШАу зв'язку з відсутністю доказів, що вони належать саме підозрюваному ОСОБА_11 .
Не погоджуючись з ухвалою слідчого судді, прокурор ОСОБА_13 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу та постановити нову, якою задовольнити клопотання слідчого про арешт майна, в тому числі вилучені 59 банкнот зовні схожих на долари США.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги прокурор посилається на відповідність вилучених банкнот ознакам речових доказів, оскільки вилучені разом з ними дві банкноти зовні схожі на долари США кожна номіналом 100 доларів США із серійними номерами PL 36551889 M та PL 36551888 M, були видані під протокол вручення грошових коштів ОСОБА_14 від 28.12.2025 року. Крім того, прокурор зазначає, що в декларації про доходи за 2024 рік ОСОБА_11 не вказує в якості доходів дружини ОСОБА_8 , яка здійснює свою діяльність як ФОП, прибуток від зайняття підприємницькою діяльністю.
Іншими учасниками кримінального провадження ухвала слідчого судді оскаржена не була.
Заслухавши суддю-доповідача; прокурора, яка підтримала доводи скарги, власника майна та її представника, які заперечували на задоволенні скарги, дослідивши матеріали судового провадження; обговоривши доводи клопотання та апеляційної скарги; провівши судові дебати, колегія суддів дійшла висновку про таке.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 404 КПК суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Положеннями ст. 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.
Положення ст. 2 КПК визначають завдання кримінального судочинства, а саме: захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень; охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження; забезпечення швидкого, повного та неупередженого судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Згідно вимог ст.370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст.94 КПК. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Апеляційний суд вважає, що ухвала слідчого судді відповідає вимогам процесуального закону, а слідчим суддею при ухваленні рішення враховані всі обставини даного кримінального провадження та прийнято законне та обґрунтоване рішення.
Як убачається з матеріалів судової справи, Другим слідчим відділом (з дислокацією в м. Одесі) ТУ ДБР, розташованого у м. Миколаєві здійснюється досудове розслідування в кримінальному провадженні №62025150020003638 від 12.09.2025 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.368 КК України, за обставин, викладених у клопотанні слідчого, в рамках якого ОСОБА_11 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.368 КК України.
11.02.2026 року проведено санкціонований обшук за місцем мешкання ОСОБА_11 за адресою: АДРЕСА_1 . Під час проведення обшуку вилучено дві банкноти зовні схожі на долари США кожна номіналом 100 доларів США із наступними серійними номерами PL 36551889 M та PL 36551888 M на загальну суму 200 доларів США, які поміщено до сейф пакету М 002349; посвідчення «Комітету по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю» на ім'я ОСОБА_12 № НОМЕР_1, яке поміщено до сейф пакету М 002319; 59 банкнот зовні схожих на долари США кожна номіналом 100 доларів США на загальну суму 5900 доларів США, які поміщено до сейф пакету М 002172.
Слідчий звернувся до слідчого судді з клопотанням про накладення арешту на майно, яке вилучено під час проведення обшуку, посилаючись на необхідність збереження речових доказів, оскільки вилучене майно могло зберегти на собі сліди кримінального правопорушення.
Апеляційний суд погоджується з висновком слідчого судді про те, що ініціювання слідчим питання про накладення арешту на вказані в клопотанні 59 банкнот зовні схожих на долари США кожна номіналом 100 доларів США на загальну суму 5900 доларів США, не відповідає положенням кримінального процесуального закону України та практиці Європейського суду з прав людини, з огляду на таке.
При розгляді клопотання про накладення арешту на майно в порядку ст.ст. 170-173 КПК, для прийняття законного, обґрунтованого та справедливого рішення, слідчий суддя повинен з'ясувати правову підставу для арешту майна, яка має бути викладена у клопотанні прокурора або слідчого та відповідати вимогам закону. Вказана норма узгоджується з ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, відповідно до якої будь-яке обмеження власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження повинен обґрунтувати свою ініціативу в контексті норм закону.
Згідно з Конституцією України та Законом України «Про міжнародні договори і угоди», чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України і підлягає застосуванню поряд з національним законодавством України.
До основних стандартів у сфері правового регулювання відносин власності належить Загальна декларація прав людини (1948 р.) та Європейська конвенція про захист прав людини та основних свобод (1950 р.), учасником яких є Україна.
Статтею 1 Протоколу №1 (1952 р.) до Конвенції встановлено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном, ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.
Як свідчить практика Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), найчастіше втручання в право власності фізичних та юридичних осіб відбувається з боку державних органів, зокрема, органів виконавчої влади, іноді органів законодавчої й судової влади, шляхом прийняття законодавчих актів чи при винесенні незаконного рішення суду, тоді як ст.1 Першого Протоколу до Європейської конвенції з прав людини забороняє будь-яке невиправдане втручання державних органів.
Практика ЄСПЛ визначає, що стаття 1 Протоколу 1, яка спрямована на захист особи (юридичної особи) від будь-якого посягання держави на право володіти своїм майном, також зобов'язує державу вживати необхідні заходи, спрямовані на захист права власності (рішення по справі «Броньовський (Broniowski) проти Польші» від 22.06.2004р.).
У своїх висновках ЄСПЛ неодноразово нагадував, що перша та найважливіша вимога статті 1 Протоколу 1 полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення п. 1 дозволяє позбавлення власності лише «на умовах, передбачених законом», а п. 2 визначає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію «законів». Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, є наскрізним принципом усіх статей конвенції (рішення у справах «Амюр проти Франції», «Колишній король Греції та інші проти Греції» та «Малама проти Греції»).
За змістом ст. 170 КПК арештом майна є тимчасове позбавлення підозрюваного, обвинуваченого або осіб, які в силу закону несуть цивільну відповідальність за шкоду, завдану діями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно-небезпечне діяння, можливості відчужувати певне його майно.
Відповідно до ч. 2 ст. 173 КПК при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: 1) правову підставу для арешту майна; 2) достатність доказів, що вказують на вчинення особою кримінального правопорушення; 3) розмір можливої конфіскації майна, можливий розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, та цивільного позову; 4) наслідки арешту майна для інших осіб; 5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.
Згідно з п.1 ч.3 ст.132 КПК застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження.
Частиною першої статті 173 КПК передбачено, що слідчий суддя, суд відмовляють у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абзацом другим частини першої статті 170 цього Кодексу.
Апеляційний суд вважає, що слідчий суддя дотримався вказаних вимог процесуального закону та обґрунтовано відмовив у задоволенні клопотання слідчого, в частині арешту 59 банкнот номіналом 100 доларів США на загальну суму 5900 доларів США, пославшись на відсутність доказів на підтвердження факту існування підстав для накладення арешту на вилучене майно.
Так, в клопотанні слідчий вказує, що вилучені в ході обшуку 59 банкнот номіналом 100 доларів США можуть містити відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження.
Колегія суддів визнає безпідставними доводи прокурора стосовно відповідності зазначених грошових коштів речовим доказам, оскільки такі доводи не підтверджуються будь-якими доказами. Також в клопотанні відсутнє посилання, як на підставу накладення арешту на вказані грошові кошти, мета забезпечення кримінального провадження в частині можливої конфіскації майна.
Більш того, апеляційний суд враховує той факт, що під час розгляду клопотання слідчим суддею, прокурор ОСОБА_13 не заперечував щодо часткового задоволення клопотання та накладення арешту тільки двох вилучених банкнот по 100 доларів США та посвідчення на ім'я ОСОБА_12 , а на арешті інших грошових коштів не наполягав.
Представник володільця майна - адвокат ОСОБА_7 вказує, що вилучені 5900 доларів США не мають відношення до кримінального правопорушення, та на законних підставах належать ОСОБА_8 , доходи якої від підприємницької діяльності підтверджені документально, в тому числі податковою декларацією платника єдиного податку-фізичної особи підприємця ОСОБА_8 за 2025 рік, яка долучена до матеріалів судового провадження.
Прокурор у судовому засіданні апеляційного суду додаткових доказів на підтвердження обґрунтованості накладення арешту на грошові кошти - 59 банкнот номіналом 100 доларів США,не надала. Окрім цього, прокурор не надала раціонального пояснення, чому прокурор ОСОБА_13 під час розгляду клопотання слідчим суддею не наполягав на накладенні арешту на вказані грошові кошти, але в подальшому подав апеляційну скаргу, в якій вже просив накласти арешт на вказані грошові кошти.
Апеляційний суд вважає таку непослідовність позиції прокурора формальним підходом до ініціювання питання щодо накладення арешту на вказані грошові кошти, оскільки в клопотанні та апеляційній скарзі не наведено переконливих доводів, що вказані грошові кошти відповідають критеріям ст.98 КПК, зокрема є речовими доказами.
З урахуванням наведеного, колегія суддів приходить до висновку, що на день розгляду слідчим суддею клопотання та апеляційного перегляду ухвали слідчого судді, прокурор, який ініціював питання про накладення арешту на майно, не довів факту існування підстав для застосування обмежувальних заходів до вилучених 59 банкнот номіналом по 100 доларів США.
Приписами п. 1 ч. 3 ст. 407 КПК передбачено, що за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвалу слідчого судді суд апеляційної інстанції має право залишити ухвалу без змін.
За наведених обставин, колегія суддів визнає ухвалу слідчого судді законною та обґрунтованою, а тому апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Керуючись ст.ст. 167, 170-173, 376, 404, 405, 407, 419, 422, 424, 532 КПК України, апеляційний суд,
постановив:
Апеляційну прокурора відділу Одеської обласної прокуратури ОСОБА_9 - залишити без задоволення.
Ухвалу слідчого судді Пересипського районного суду м. Одеси від 20.02.2026 року якою в кримінальному провадженні №62025150020003638 від 12.09.2025 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.368 КК України, частково задоволено клопотання слідчого про арешт майна, вилученого 11.02.2026 року в ході проведення обшуку за місцем мешкання ОСОБА_11 за адресою: АДРЕСА_1 - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді Одеського апеляційного суду
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4