03 квітня 2026 р. Справа № 520/28105/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Присяжнюк О.В.,
Суддів: Любчич Л.В. , Спаскіна О.А. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та Вінницької обласної військової адміністрації на додаткове рішення Харківського окружного адміністративного суду від 22.01.2026 року (ухвалене суддею Лук'яненко М.О.) в справі № 520/28105/25
за позовом ОСОБА_1
до Вінницької обласної військової адміністрації
про визнання дій (бездіяльності) протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Вінницької обласної військової адміністрації, у якому просив: визнати протиправними дії Вінницької обласної військової адміністрації, які полягають у недотриманні вимог ч. 2 ст. 14 Закону України «Про звернення громадян» при розгляді звернення (пропозицією - зауваженням) ОСОБА_1 № УМ-18818930 від 11.05.2025 р.; визнати протиправною бездіяльність Вінницької обласної військової адміністрації, яка полягає у нерозгляді звернення ОСОБА_1 № УМ-18818930 від 11.05.2025 р. першими керівниками Вінницької обласної військової адміністрації в термін передбачений ст. 20 Закону України «Про звернення громадян» та недотримання при розгляді звернення Вінницькою обласною військовою адміністрацією ч. 3 ст. 7 Закону України «Про звернення громадян»; зобов'язати Вінницьку обласну військову адміністрацію повторно розглянути звернення (пропозицією - зауваженням) ОСОБА_1 № УМ-18818930 від 11.05.2025 р. з дотриманням вимог Закону України «Про звернення громадян».
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 15.01.2026 р. частково задоволено адміністративний позов, а саме: визнано протиправними дії Вінницької обласної військової адміністрації, які полягають у недотриманні вимог ч. 2 ст. 14 Закону України "Про звернення громадян" при розгляді звернення (пропозиції - зауваження) ОСОБА_1 №УМ-18818930 від 11.05.2025 р.; визнано протиправною бездіяльність Вінницької обласної військової адміністрації, яка полягає у недотриманні вимог ч. 3 ст. 7 Закону України "Про звернення громадян" при розгляді звернення (пропозиції - зауваження) ОСОБА_1 № УМ-18818930 від 11.05.2025 р.; зобов'язано Вінницьку обласну військову адміністрацію повторно розглянути звернення (пропозицією - зауваженням) ОСОБА_1 № УМ-18818930 від 11.05.2025 р. з дотриманням вимог ч. 3 ст. 7 та ч. 2 ст. 14 Закону України “Про звернення громадян»; у задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
20.01.2026 р. позивач звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з заявою про ухвалення додаткового рішення, в якому просив ухвалити додаткове рішення в справі № 520/28105/25, яким стягнути з Вінницької обласної військової адміністрації на користь ОСОБА_1 судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5000 грн.
Додатковим рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 22.01.2026 р. заяву позивача задоволено частково, а саме: стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Вінницької обласної військової адміністрації сплачену суму витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 2000 грн.; у задоволенні решти вимог заяви відмовлено.
Не погодившись із додатковим рішенням суду першої інстанції в частині розміру стягнених витрат на правничу допомога, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати додаткове рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким заяву про ухвалення додаткового рішення задовольнити повністю, а саме: стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Вінницької обласної військової адміністрації на користь ОСОБА_1 судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5000 грн.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме: вимог Кодексу адміністративного судочинства України та на не відповідність висновків суду обставинам справи. Позивач вважає, що заявлений ним розмір витрат, понесених під час розгляду справи є цілком співмірними з обсягом наданих послуг та відповідає критерію розумності.
Не погодившись із додатковим рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати додаткове рішення Харківського окружного адміністративного суду від 22.01.2026 р. та прийняти рішення, яким відмовити в задоволенні вимог позивача.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги, відповідач посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме, вимог Кодексу адміністративного судочинства України та на не відповідність висновків суду обставинам справи. Відповідач вважає, що витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2000 грн. є неспівмірними зі складністю справи та обсягом наданих адвокатом послуг позивачу, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (послуг).
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.
Суд, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, вважає, що вимоги апеляційної скарги позивача не підлягають задоволенню, а вимоги апеляційної скарги відповідача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Згідно з ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Задовольняючи частково заяву позивача, суд першої інстанції виходив з співмірності судових витрат в розмірі 2000 грн. зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт.
Суд апеляційної інстанції не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 252 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
Згідно з ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 132 Кодексу адміністративного судочинства України, до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (ч. 1 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України).
Згідно з ч. 2 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою (п. 1 ч. 3 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України).
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 4 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України).
Відповідно до ч. 6 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 7 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України).
Статтею 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", визначено, що інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення; представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Згідно з ч. 3 ст. 4 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об'єднання (організаційні форми адвокатської діяльності).
Відповідно до п.п. 1, 2, 6 ч. 1 та ч. 2 ст. 19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", до видів адвокатської діяльності, серед іншого, відносяться: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.
Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 р. № 23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає, що до правової допомоги належать консультації та роз'яснення з правових питань, складання заяв, скарг та інших документів правового характеру, представництво у судах тощо.
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
При визначенні суми відшкодування суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (в подальшому - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі Схід/Захід Альянс Лімітед проти України (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
У пункті 269 Рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі Іатрідіс проти Греції (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).
Тобто, питання розподілу судових витрат пов'язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).
Аналогічні висновки щодо застосування норм матеріального права, викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 р. в справі № 826/1216/16 та в постановах Верховного Суду від 17.09.2019 р. в справі № 810/3806/18, від 31.03.2020 р. в справі № 726/549/19, від 16.11.2023 р. в справі № 640/16003/22, від 10.07.2024 р. в справі № 340/1498/22.
Вирішенню питання про розподіл судових витрат передує врахування судом, зокрема, обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору, значення справи для сторін. При цьому, принципи обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору повинні розглядатися, у тому числі, через призму принципу співмірності, який, як вже було зазначено вище, включає у себе такі критерії: складність справи та виконаних робіт (наданих послуг); час, витрачений на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих послуг та виконаних робіт; ціна позову та (або) значення справи для сторони.
Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права, викладений в постанові Верховного Суду від 02.09.2020 р. в справі № 826/4959/16.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
Крім того, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв'язку з цим суд, з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Аналогічні висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.02.2023 р. в справі № 755/2587/17 та Верховного Суду від 26.06.2019 р. в справі № 200/14113/18-а, від 31.03.2020 р. в справі № 726/549/19, від 21.05.2020 р. в справі № 240/3888/19, від 11.02.2021 р. в справі № 520/9115/19, № 640/19536/18 від 03.02.2022 р.
Також, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг з категорією складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Судовим розглядом встановлено, що позивачем на підтвердження витрат з оплати правової допомоги, понесених ним при розгляді справи у суді першої інстанції, подано копії: договору про надання правничої допомоги від 22.10.2025 р., додаткову угоду №1 від 15.01.2026 р. до договору про надання правничої допомоги від 22.10.2025 р.; акт прийому-передачі наданих послуг від 17.01.2026 р.
З наданих документів встановлено, що між адвокатом, Уманець Андрієм Ігоровичем, та позивачем укладено договір про надання правничої допомоги від 22.10.2025 р. та додаткову угоду №1 від 15.01.2026 р. до договору про надання правничої допомоги від 22.10.2025 р.
Відповідно до п. 3.1 договору про надання правничої допомоги від 22.10.2025 р. з урахуванням змін, внесених додатковою угодою №1 від 15.01.2026 р., за надання правничої допомоги у справі №520/28105/25 Клієнт незалежно від результату виконання доручення зобов'язується виплатити Адвокату гонорар, фіксований розмір якого становить 5000 грн. в строки та в порядку, визначені п. 3.2 Договору.
Згідно з п. 3.2 Договору, Клієнт за надання правничої допомоги у справі № 520/28105/25 незалежно від результату виконання доручення зобов'язаний оплатити гонорар та фактичні витрати, згідно наданого Адвокатом акту прийому-передачі наданих послуг протягом 60-ти (шістдесяти) календарних днів з моменту підписання акту. При цьому акт прийому-передачі наданих послуг може бути вручено Клієнтові особисто, поштою, електронною поштою або повідомленням на вказаний в договорі мобільний номер телефону протягом 3-х календарних днів після ухвалення рішення судом першої інстанції рішення по суті позовних вимог або прийняття ухвали що перешкоджає подальшому провадженню у справі.
Згідно з актом приймання-передачі наданих послуг від 17.01.2026 р. адвокатом надано позивачу наступні послуги: представництво інтересів ОСОБА_1 у справі № 520/28105/25 в Харківському окружному адміністративному суді, в тому числі надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань стосовно наданого відповідачем відзиву, складання процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав Клієнта.
Зі змісту норм ч.ч. 4, 5 та 6 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою (саме така позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13.12.2018 у справі № 816/2096/17).
Приписами ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Так, відповідач, заперечуючи проти заявленого позивачем розміру витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 2000 грн. посилався на його неспівмірність зі складністю справи, обсягом виконаних робіт та фактично затраченим на їх виконання часом.
Вирішуючи питання обґрунтованості розміру заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу та пропорційності їх складності правовому супроводу справи, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Судовим розглядом встановлено, що представником позивача складено позовну заяву та відповідь на відзив.
Дослідивши зміст та обсяг зазначених документів, судом апеляційної інстанції встановлено, що вони переважно складаються з цитування положень Закону України “Про звернення громадян», містять незначний за об'ємом виклад фактичних обставин справи та є невеликими за обсягом (позовна заява - 4 аркуші, відповідь на відзив - 1 аркуші). Водночас зміст відповіді на відзив у значній мірі дублює зміст позовної заяви.
Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає, що складення позовної заяви та відповіді на відзив не вимагало великого обсягу аналітичної й технічної роботи та витраченого часу, вважає, тому співмірним розміром правової допомоги в цій частині буде 1000 грн.
З огляду на викладене, враховуючи обсяг складених адвокатом процесуальних документів, їх змістовне наповнення, а також відсутність істотних відмінностей між такими документами, колегія суддів дійшла висновку, що складення позовної заяви та відповіді на відзив не вимагало значного обсягу аналітичної та технічної роботи і витраченого часу. Відтак, обґрунтованим розміром витрат на правничу допомогу в цій частині є сума 1000 грн.
З приводу розміру витрат за надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань стосовно наданого відповідачем відзиву, слід зазначити, що такі витрати не можуть вважатися окремими послугами з правничої допомоги від наведених вище та поглинаються послугами з підготовки та подання позовної заяви та відповіді на відзив, яким судом надано оцінку вище. У зв'язку з чим, відсутні підстави для окремого відшкодування витрат на правничу допомогу в цій частині.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що підготовка до вказаної справи не вимагала великого обсягу юридичної та технічної роботи, не потребувала затрат значного часу та коштів, які заявлені позивачем як витрати на правову допомогу, у зв'язку з чим витрати на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Вінницької обласної військової адміністрації в розмірі 1000 грн.
Згідно із п. 2 ч. 1 ст. 315, п. 4 ч. 1 ст. 317 Кодексу адміністративного судочинства України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення, у разі неправильного застосування норм матеріального права.
Із урахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції вважає необхідним скасувати додаткове рішення Харківського окружного адміністративного суду від 22.01.2026 р. та ухвалити постанову, якою стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Вінницької обласної військової адміністрації сплачену суму витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 1000 грн.
Керуючись ст.ст. 311, 315, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу Вінницької обласної військової адміністрації задовольнити частково.
Додаткове рішення Харківського окружного адміністративного суду від 22.01.2026 в справі № 520/28105/25 скасувати.
Ухвалити постанову, якою стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Вінницької обласної військової адміністрації сплачену суму витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 1000 грн.
У задоволенні решти вимог заяви відмовити.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду.
Головуючий суддя О.В. Присяжнюк
Судді Л.В. Любчич О.А. Спаскін