03 квітня 2026 р. Справа № 520/22651/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Любчич Л.В.,
Суддів: Присяжнюк О.В. , Спаскіна О.А. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 07.10.2025, головуючий суддя І інстанції: Панов М.М., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, по справі № 520/22651/25
за позовом ОСОБА_1
до Військової частини НОМЕР_1
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач, апелянт) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - В/Ч НОМЕР_1 , відповідач), в якому просив:
- визнати незаконною бездіяльність уповноважених посадових осіб В/Ч НОМЕР_1 , відповідальних за опрацювання звернень громадян, при ненаданні своєчасної відповіді на заяву ОСОБА_1 про надання інформації щодо формальної та фактичної процедури просування нагородних документів у 2022 - 2023 роках від 08.03.2025;
- зобов'язати В/Ч НОМЕР_1 протягом п'яти днів надати ОСОБА_1 відповідь на його заяву про надання інформації щодо формальної та фактичної процедури просування нагородних документів у 2022 - 2023 роках від 08.03.2025 шляхом її надсилання в електронному (сканованому) вигляді на його електронну пошту ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
- постановити окрему ухвалу про порушення Закону України «Про звернення громадян» і направити її Уповноваженому Верховної Ради України з прав людини.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 07.10.2025 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано незаконною бездіяльність уповноважених посадових осіб військової частини НОМЕР_1 , відповідальних за опрацювання звернень громадян, при ненаданні своєчасної відповіді на заяву ОСОБА_1 про надання інформації щодо формальної та фактичної процедури просування нагородних документів у 2022 - 2023 роках від 08.03.2025.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції позивач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права просив визнати незаконною постанову Харківського окружного адміністративного суду від 07.10.2025 в частині відмови в задоволенні його позовних вимог щодо зобов'язання відповідача вчинити певні дії та відмови в задоволенні клопотання про постановлення окремої ухвали за ознаками порушення законодавства про звернення громадян і її надсилання Уповноваженому Верховної Ради України з прав людини та ухвалити постанову, якою задовольнити всі позовні вимоги і клопотання позивача в повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначив, що надана вже в процесі ініційованого позивачем публічно-правового спору в судовому порядку нібито «відповідь» на його звернення є суто формальною відпискою, яка не містить відповіді по суті заданих у ній запитань, а тому доводи суду першої інстанції про те, що відповідачем нібито надано «аргументовану» відповідь на звернення позивача останній вважає недостатніми і такими, що не відповідають дійсності.
Щодо окремої ухвали апелянт посилається на те, що суд першої інстанції, відмовляючи позивачу в задоволенні відповідного клопотання, не врахував ряд серйозних аспектів, актуальних під час воєнного стану та відсічі і стримуванні повномасштабної військової агресії російської федерації проти України, а саме: статусу позивача як особи з інвалідністю внаслідок війни ІІ групи, для якого принциповим є відповідь на його звернення по суті заданих питань, а не загалом (формальна відписка); участі позивача у відсічі і стримуванні військової агресії російської федерації проти України на реальній лінії бойового зіткнення; отримання позивачем тяжких поранень і відповідних розладів його здоров'я, в тому числі по лінії неврології; захисту позивачем - бойовим офіцером Бахмуту - представника відповідача «канцелярського військовослужбовця» - від росіян і вжиття позивачем дійових заходів, щоб представник відповідача міг взагалі писати бодай якісь відповіді на звернення, а не перебувати в окупації росіянами та вжиття ними щодо нього дій із фізичного, економічного, морального і статевого насильства.
Відповідач, скориставшись правом, передбаченим статтею 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), подав відзив на апеляційну скаргу, в якому вказав, що посадовими особами В/Ч НОМЕР_1 на скаргу ОСОБА_1 від 08.03.2025 було надано обґрунтовану відповідь від 12.09.2025 № 1656/10986. Вимога апелянта щодо неприйняття судом окремої ухвали є безпідставною, оскільки закон не передбачає обов'язку суду реагувати таким чином на ініціативу сторони, якщо в ході розгляду справи не було встановлено порушень законодавства, які б обґрунтовували необхідність такого процесуального реагування.
20.10.2025 від апелянта надійшла відповідь на відзив, в якій ОСОБА_1 зазначив, що представник відповідача не спростував жодного доводу, наведеного апелянтом, подану апеляційну скаргу підтримав та просив її задовольнити.
Відповідно до частини 1 статті 308, пункту 3 частини 1 статті 311 КАС України розгляд справи проведено в порядку письмового провадження за наявними у ній доказами та в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів вислухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які позивач посилається в апеляційній скарзі, прийшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Судом встановлено такі обставини справи.
ОСОБА_1 08.03.2025 на офіційну адресу електронної пошти В/Ч НОМЕР_1 направив заяву про надання інформації щодо формальної та фактичної процедури просування нагородних документів у 2022 - 2023 роках, що підтверджується скріншотом, копія якого додана до позову, її надсилання з електронної скриньки позивача, де зазначена дата, час відправлення та електронні адреси отримувачів (адресатів).
Станом день подання позову (25.08.2025) відповідь заявнику не була надана.
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо ненадання своєчасної відповіді на заяву від 08.03.2025 позивач звернувся до суду з цим позовом.
Частково задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що лише 15.09.2025 до суду від В/Ч НОМЕР_1 надійшла заява, з якої вбачається, що 12.09.2025 відповідачем розглянуто скаргу позивача, яка є предметом спору у цій справі, та направлено засобами електронної пошти обґрунтовану відповідь (від 12.09.2025 вих. № 1656/10986). Отже, відповідачем вчинено протиправну бездіяльність щодо ненадання своєчасної відповіді на заяву ОСОБА_1 від 08.03.2025, у зв'язку з чим позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню. Водночас, з огляду на те, що скаргу позивача розглянуто і надано обґрунтовану відповідь, яку надіслано на електронну пошту апелянта, немає підстав для задоволення позовної вимоги про зобов'язання відповідача протягом п'яти днів надати ОСОБА_1 відповідь на його заяву про надання інформації щодо формальної та фактичної процедури просування нагородних документів у 2022 - 2023 роках від 08.03.2025 у зв'язку з її виконанням відповідачем.
Щодо винесення окремої ухвали суд першої інстанції зазначив, що визнання за результатами розгляду справи протиправними рішень, дій чи бездіяльності відповідачів - суб'єктів владних повноважень за нормами КАС України не має безумовного наслідку у вигляді постановлення окремої ухвали суду. При розгляді даної справи судом не було встановлено таких порушень закону, які стали б підставою для винесення окремої ухвали, з огляду на що, суд не вбачав підстав для задоволення вимоги позивача про постановлення окремої ухвали про порушення Закону України «Про звернення громадян» і направлення її Уповноваженому Верховної Ради України з прав людини.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на таке.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За змістом статті 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
За змістом частини 1 статті 5 Закону України «Про інформацію» від 02.10.1992 №2657-XII кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів.
Питання практичної реалізації громадянами України наданого їм статтею 40 Конституції України права на звернення врегульовано Законом України «Про звернення громадян» від 02.10.1996 № 393/96-ВР (далі - Закон № 393/96, у редакції, чинній на час спірних правовідносин).
Відповідно до частини 1 статті 1 Закону № 393/96 громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.
За змістом статті 3 Закону № 393/96 під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги.
Пропозиція (зауваження) - звернення громадян, де висловлюються порада, рекомендація щодо діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування, депутатів усіх рівнів, посадових осіб, а також висловлюються думки щодо врегулювання суспільних відносин та умов життя громадян, вдосконалення правової основи державного і громадського життя, соціально-культурної та інших сфер діяльності держави і суспільства.
Заява (клопотання) - це звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо.
Скарга - звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян, посадових осіб.
Згідно з частинами 1, 6, 7 статті 5 Закону № 393/96 звернення адресуються органам державної влади і органам місцевого самоврядування, підприємствам, установам, організаціям незалежно від форми власності, об'єднанням громадян або посадовим особам, до повноважень яких належить вирішення порушених у зверненнях питань.
Письмове звернення надсилається поштою або передається громадянином до відповідного органу, установи особисто чи через уповноважену ним особу, повноваження якої оформлені відповідно до законодавства. Письмове звернення також може бути надіслане з використанням мережі Інтернет, засобів електронного зв'язку (електронне звернення).
У зверненні має бути зазначено прізвище, ім'я, по батькові, місце проживання громадянина, викладено суть порушеного питання, зауваження, пропозиції, заяви чи скарги, прохання чи вимоги. Письмове звернення повинно бути підписано заявником (заявниками) із зазначенням дати. В електронному зверненні також має бути зазначено електронну поштову адресу, на яку заявнику може бути надіслано відповідь, або відомості про інші засоби зв'язку з ним. Застосування електронного цифрового підпису при надсиланні електронного звернення не вимагається.
За змістом частин 1, 3 статті 7 Закону № 393/96 звернення, оформлені належним чином і подані у встановленому порядку, підлягають обов'язковому прийняттю та розгляду. Якщо питання, порушені в одержаному органом державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, об'єднаннями громадян або посадовими особами зверненні, не входять до їх повноважень, воно в термін не більше п'яти днів пересилається ними за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється громадянину, який подав звернення. У разі якщо звернення не містить даних, необхідних для прийняття обґрунтованого рішення органом чи посадовою особою, воно в той же термін повертається громадянину з відповідними роз'ясненнями.
Положеннями статті 15 Закону № 393/96 передбачено, що органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов'язані об'єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).
Заяви (клопотання) Героїв Радянського Союзу, Героїв Соціалістичної Праці, осіб з інвалідністю внаслідок війни розглядаються першими керівниками державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій особисто.
Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов'язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов'язки.
Рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у заяві (клопотанні), доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на Закон і викладенням мотивів відмови, а також із роз'ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.
За змістом частини 1 статті 19 Закону № 393/96 органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об'єднання громадян, медіа, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов'язані:
- об'єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги;
- у разі прийняття рішення про обмеження доступу громадянина до відповідної інформації при розгляді заяви чи скарги скласти про це мотивовану постанову;
- на прохання громадянина запрошувати його на засідання відповідного органу, що розглядає його заяву чи скаргу;
- скасовувати або змінювати оскаржувані рішення у випадках, передбачених законодавством України, якщо вони не відповідають закону або іншим нормативним актам, невідкладно вживати заходів до припинення неправомірних дій, виявляти, усувати причини та умови, які сприяли порушенням;
- забезпечувати поновлення порушених прав, реальне виконання прийнятих у зв'язку з заявою чи скаргою рішень;
- письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення;
- вживати заходів щодо відшкодування у встановленому законом порядку матеріальних збитків, якщо їх було завдано громадянину в результаті ущемлення його прав чи законних інтересів, вирішувати питання про відповідальність осіб, з вини яких було допущено порушення, а також на прохання громадянина не пізніш як у місячний термін довести прийняте рішення до відома органу місцевого самоврядування, трудового колективу чи об'єднання громадян за місцем проживання громадянина;
- у разі визнання заяви чи скарги необґрунтованою роз'яснити порядок оскарження прийнятого за нею рішення;
- не допускати безпідставної передачі розгляду заяв чи скарг іншим органам;
- особисто організовувати та перевіряти стан розгляду заяв чи скарг громадян, вживати заходів до усунення причин, що їх породжують, систематично аналізувати та інформувати населення про хід цієї роботи.
Відповідно до статті 20 Закону № 393/96 звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п'яти днів.
На обґрунтовану письмову вимогу громадянина термін розгляду може бути скорочено від встановленого цією статтею терміну.
Звернення громадян, які мають встановлені законодавством пільги, розглядаються у першочерговому порядку.
З вищезазначеного вбачається, що звернення, яке оформлено і подано відповідно до вимог Закону № 393/96, повинно бути прийнято, всебічно та повно розглянуто у встановлені законом строки, а заявника має бути належним чином повідомлено про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення.
З матеріалів справи вбачається, що предметом позову є бездіяльність відповідача, яка полягає у не наданні відповіді на звернення позивача від 08.03.2025.
В апеляційній скарзі апелянт посилається на те, що надана вже в процесі ініційованого позивачем публічно-правового спору в судовому порядку відповідь на його звернення є суто формальною відпискою, яка не містить відповіді по суті заданих у ній запитань.
Колегія суддів вважає такі доводи апелянта необґрунтованими з огляду на таке.
Матеріалами справами підтверджується і апелянтом не заперечується, що 12.09.2025 В/Ч НОМЕР_1 було розглянуто його заяву від 08.03.2025 щодо надання інформації про нагородну процедуру у 2022-2023 роках і відповідь направлено засобами електронної пошти (лист від 12.09.2025 вих. № 1656/10986).
З урахуванням зазначеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовної вимоги про зобов'язання В/Ч НОМЕР_1 протягом п'яти днів надати ОСОБА_1 відповідь на його заяву про надання інформації щодо формальної та фактичної процедури просування нагородних документів у 2022 - 2023 роках від 08.03.2025 шляхом її надсилання в електронному (сканованому) вигляді на його електронну пошту ІНФОРМАЦІЯ_1 , адже така відповідь вже надана.
При цьому зі змісту поданої ОСОБА_1 заяви від 08.03.2025 вбачається, що фактично вона стосується подання (клопотання) від 04.06.2023 вих. № 2064 щодо, зокрема, представлення апелянта до нагородження державною нагородою України - орденом «За мужність» ІІІ ступеня.
Зі змісту листа відповідача від 12.09.2025 вих. № 1656/10986 вбачається, що ОСОБА_1 було повідомлено про рух зазначеного подання та відсутність підстав для представлення останнього до нагородження.
Водночас, колегія суддів зауважує, що позовні вимоги стосувались саме ненадання відповіді на звернення позивача від 08.03.2025, а не змісту відповіді відповідача на зазначене звернення. При цьому, як було зазначено вище і визнається апелянтом, відповідь на його звернення від 08.03.2025 була надана.
Щодо доводів апелянта про постановлення окремої ухвали колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до частин 1, 2 статті 249 КАС України суд, виявивши під час розгляду справи порушення закону, може постановити окрему ухвалу і направити її відповідним суб'єктам владних повноважень для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону.
У разі необхідності суд може постановити окрему ухвалу про наявність підстав для розгляду питання щодо притягнення до відповідальності осіб, рішення, дії чи бездіяльність яких визнаються протиправними.
За змістом частини 4 статті 249 КАС України в окремій ухвалі суд має зазначити закон чи інший нормативно-правовий акт (у тому числі його статтю, пункт тощо), вимоги яких порушено, і в чому саме полягає порушення.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що постановлення окремої ухвали є правом, а не обов'язком суду, а визнання за результатами розгляду справи протиправними рішень, дій чи бездіяльності відповідачів - суб'єктів владних повноважень за нормами КАС України не має безумовного наслідку у вигляді постановлення окремої ухвали суду.
Відповідно до правової позиції, яка викладена в постанові Верховного Суду від 16.04.2025 у справі № 320/8487/24, суд має право, а в умовах очевидних, умисних чи системних порушень - фактично правовий обов'язок постановити окрему ухвалу, в якій повинно бути чітко встановлено факт порушення суб'єктом владних повноважень або судом конкретної норми закону чи іншого нормативно-правового акта (стаття, пункт тощо) та в чому саме полягає порушення (частина четверта статті 249 КАС України).
Зазначене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, висловленою у зокрема, у постановах від 01.02.2023 у справі № 140/506/22, від 20.04.2023 у справі № 160/4787/20 та 13.09.2023 у справі № 120/4975/22.
Колегія суддів зауважує, що відповідач дійсно допустив протиправну бездіяльність в частині розгляду звернення позивача у визначений законодавством строк, однак В/Ч НОМЕР_1 в подальшому було розглянуто звернення ОСОБА_1 від 08.03.2025 та надано обґрунтовану відповідь.
Посилання ОСОБА_1 на положення статті 212-3 КУпАП колегія суддів відхиляє, оскільки цією нормою не передбачено відповідальність за порушення строку розгляду звернення відповідно до Закону № 393/96.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність таких порушень закону, які стали б підставою для винесення окремої ухвали. Доводи апеляційної скарги зазначеного висновку не спростовують.
Ухвалюючи це судове рішення, колегія суддів керується положеннями статті 322 КАС України, статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини, а саме рішенням «Серявін та інші проти України», та пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень.
Відповідно до пункту 58 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Положеннями пункту 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів передбачено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Враховуючи вищезазначене, дослідивши фактичні обставини та питання права, які лежать в основі спору у цій справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи апелянта, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття цього судового рішення.
Згідно з частинами 1-3 статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, а отже апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - без змін, оскільки судом було правильно встановлено всі обставини справи, а рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 07 жовтня 2025 року по справі № 520/22651/25 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя Л.В. Любчич
Судді О.В. Присяжнюк О.А. Спаскін