печерський районний суд міста києва
Справа № 757/17116/26-ц
30 березня 2026 року суддя Печерського районного суду м. Києва Ільєва Т.Г., розглянувши заяву ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ОСОБА_2 , Печерська района в місті Києві державна адміністрація, як орган опіки та піклування про визнання особи недієздатною та встановлення опіки, -
27.03.2026 до Печерського районного суду м. Києва надійшла вказана заява, яка передана судді Ільєвій Т.Г. 30.03.2026, для вирішення питання про відкриття провадження.
Відповідно до ч. 1, 2 статті 2 Цивільного процесуального кодексу України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданнями цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Згідно з ч. 1, 3 статті 4 Цивільного процесуального кодексу України, кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Відмова від права на звернення до суду за захистом є недійсною.
Окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Статтями 296, 297 ЦПК України визначено вимоги до заяви про визнання фізичної особи обмежено дієздатною або недієздатною.
Однак заяву подано без додержання вимог, викладених уст. 297 ЦПК України, що перешкоджає відкриттю провадження за такою заявою.
Відповідно до ч. 3 ст. 294 Цивільного процесуального кодексу України, справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду. Інші особливості розгляду цих справ встановлені цим розділом.
Частиною першою статті 294 ЦПК України встановлено обов'язок суду під час розгляду справ окремого провадження роз'яснити учасникам справи їхні права та обов'язки, сприяти у здійсненні та охороні гарантованих Конституцією і законами України прав, свобод чи інтересів фізичних або юридичних осіб, вживати заходів щодо всебічного, повного і об'єктивного з'ясування обставин справи.
Згідно ч. 3 ст. 297 ЦПК України, у заяві про визнання фізичної особи недієздатною мають бути викладені обставини, що свідчать про хронічний, стійкий психічний розлад, внаслідок чого особа не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними.
Предметом доказування в даній категорії справ є: наявність хронічного, стійкого психічного розладу; факти, що підтверджують, що громадянин не може розуміти значення своїх дій та керувати ними; причинний зв'язок між психічним розладом і тим, що громадянин не здатний усвідомлювати значення своїх дій керувати ними; досягнення встановленого законом віку громадянином, відносно якого ставиться питання про визначення його недієздатним; інші обставини; висновок судово-психіатричної експертизи; довідки з медичної установи; довідки про постановку на облік у психіатричній установі; виписка з історії хвороби.
Усі доводи і докази щодо предмету доказування мають бути чітко і детально викладені заявником у поданій заяві.
Відповідно до ст. 318 ЦПК України, у заяві повинно бути зазначено: 1) який факт заявник просить встановити та з якою метою; 2) причини неможливості одержання або відновлення документів, що посвідчують цей факт; 3) докази, що підтверджують факт. До заяви додаються докази, що підтверджують викладені в заяві обставини, і довідка про неможливість відновлення втрачених документів.
Згідно постанови Пленуму ВСУ «Про судову практику в справах про визнання громадянина обмежено дієздатним чи недієздатним» № 3 від 25.05.1998 зазначено, що даними про психічну хворобу можуть бути довідки про стан здоров'я, виписка з історії хвороби й інші документи, видані лікувально-профілактичними закладами.
У порушення ч. 1 ст. 297 ЦПК України, заявник, в обґрунтування своїх вимог не зазначила та не надала суду докази, що свідчать про наявність у ОСОБА_2 психічних захворювань, докази підтверджуючи, що вона не може розуміти значення своїх дій та ( або ) керувати ними, які діагностовано лікарями та існують станом на дату звернення до суду з даною заявою, а саме: виписки із історії хвороби психіатричних закладів (амбулаторної картки хворого), довідки про знаходження, перебування та постановку на облік особи у психіатричних або лікувальних закладах, виписку з історії хвороби.
До заяви не додано жодного доказу, які б підтверджували вказані обставини, які в свою чергу є ключовими при вирішенні питання щодо визнання особи обмежено дієздатною, чи недієздатною, що в свою чергу передбачено ч. 1 ст. 36 ЦК України.
Крім того, не надано доказів, чи перебуває ОСОБА_2 на обліку у психіатра та в якому медичному закладі. На час звернення заявника з заявою до суду не зазначено, чи були звернення до лікаря психіатра, що є необхідним для призначення судової психіатричної експертизи та витребування медичної карти за місцем перебування на обліку у психіатра.
Відповідно до ч. 1 ст. 84 ЦПК України, учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом.
Заявник не вказує про причини неможливості самостійно надати вищевказані докази.
Разом з тим, в порушення ст. ст. 175, 177, 297 ЦПК України, заявником не вказано обставин та не долучено до матеріалів справи доказів, які свідчать про психічний розлад ОСОБА_2 які істотно впливають на її здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними, з зазначенням доказів, що підтверджують вказані обставини.
Отже, документів, на підтвердження того, що ОСОБА_2 страждає на будь-який психічний розлад на день подання заяви, суду не додано.
Обмеження особи у здатності самостійно обслуговувати себе та потребування сторонньої допомоги не свідчать самі по собі про наявність саме психічного розладу.
Фізична хвороба може бути підставою для визнання особи інвалідом, надання такій особі постійного догляду, соціальних послуг у відповідності до Закону України «Про соціальні послуги», але не є підставою для визнання фізичної особи недієздатною.
Суд, лише за наявністю таких доказів та достатніх даних про розлад психічного здоров'я фізичної особи (ст. 298 ЦПК України) призначає для встановлення її психічного стану судово-психіатричну експертизу і відсутність зазначених даних позбавить суд в подальшому вирішити питання щодо призначення судово-психіатричної експертизи - одної з найважливіших процесуальних дій, яка має бути проведена в ході підготовки до судового розгляду справ про визнання фізичної особи обмежено дієздатною, чого в свою чергу вимагає ч. 1 ст. 298 ЦПК України.
Призначення такої експертизи тільки на підставі заяви про визнання особи недієздатною без достатньо обґрунтованих письмових доказів про наявність у ОСОБА_2 душевної хвороби, станом на день розгляду заяви, буде порушенням прав, гарантованих їй ч. 2 ст. 28 та ч. 1 ст. 64 Конституції України.
Окрім цього, заявником не подано окремого клопотання про призначення експертизи, зазначення про експертизу в прохальній частині не є окремо поданим клопотанням.
Відповідно до ст. 41 ЦК України, правовими наслідками визнання особи недієздатною, є зокрема відсутність у неї права вчиняти самостійно будь-якого правочину. Такі дії від імені недієздатної особи вчиняє її опікун.
Згідно до ч. 1 ст.60 Цивільного кодексу України суд встановлює опіку над фізичною особою у разі визнання її недієздатною і призначає опікуна за поданням органу опіки та піклування.
Відповідно до ст. 300 ЦПК України, суд, ухвалюючи рішення про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи (у тому числі обмеження або позбавлення права неповнолітньої особи самостійно розпоряджатися своїми доходами) чи визнання фізичної особи недієздатною, встановлює над нею відповідно піклування або опіку і за поданням органу опіки та піклування призначає, їй піклувальника чи опікуна.
Отже, призначення опікуна у разі визнання особи недієздатною є обов'язком суду за умови наявності відповідного подання органу опіки та піклування, оскільки в такому випадку у повному обсязі досягається мета цивільного судочинства захист порушених, невизнаних, або оспорюваних прав особи, а в даному конкретному випадку - забезпечення повноцінного здійснення своїх прав особою, дієздатність якої обмежена.
Однак, в доданих до заяви матеріалах немає відповідного подання органу опіки та піклування, оскільки встановлення опіки над фізичною особою і призначення їй опікуна можливе лише за відповідним поданням (ч. 1 ст. 60 ЦК України).
Крім того, КЦС ВС зазначив, що згідно зі ст.300 ЦПК України, суд, ухвалюючи рішення про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи чи визнання фізичної особи недієздатною, встановлює над нею відповідно піклування або опіку і за поданням органу опіки та піклування призначає їй піклувальника чи опікуна (постанова від 7 жовтня 2020 року у справі № 195/1605/16-ц (провадження № 61-9500св20).
Згідно ч. 1 ст. 300 ЦПК України, суд вирішує питання щодо призначення над недієздатною особою піклувальника або опікуна не інакше, як за поданням органу опіки та піклування. Тобто, нормами законодавства передбачено чіткий порядок призначення над недієздатними особами опіки, а саме - за поданням відповідного органу, а не за заявою фізичної особи.
Також в матеріалах поданої заяви відсутній медичний висновок про те, що за станом здоров'я заявник може бути опікуном, а також довідка про судимість.
Відповідно до ч. 6 ст. 300 ЦПК України, строк дії рішення про визнання фізичної особи недієздатною визначається судом, але не може перевищувати двох років.
В прохальній частині заявником не зазначено строк, на який він просить визнати особу недієздатною.
Також, відповідно до ч. 4 ст. 177 ЦПК України, до позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановленому порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Законом України «Про судовий збір» не передбачено звільнення від сплати судового збору за подання до суду заяви про встановлення опіки та піклування.
Відповідно із п.п. 4 п. 1 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», розмір судового збору за заявою у справах окремого провадження, поданою фізичною особою становить 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Згідно з ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Відтак, заявнику слід сплатити суму судового збору, за реквізитами зазначеними на сайті Печерського районного суду м. Києва та надати суду документ, що підтверджує її сплату, відповідно до частини 4 статті 177 ЦПК України.
Таким чином, заява заявника підлягає залишенню без руху з наданням строку на усунення недоліків.
Суд вважає за необхідне зазначити, що з урахуванням положень ч.9 ст.10 ЦПК України, є необхідніть керуватись аналогією закону й застосувати до даної заяви вимоги, які ставляться до форми і змісту позовної заяви, залишення її без руху, повернення, відмови у відкритті провадження (ст.175-177, 185, 186 ЦПК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 185 ЦПК України, суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього кодексу, протягом десяти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
Керуючись ст. ст. 175 - 177, 185, 259, 260, 297 ЦПК України, -
Заяву ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ОСОБА_2 , Печерська района в місті Києві державна адміністрація, як орган опіки та піклування про визнання особи недієздатною та встановлення опіки - залишити без руху, надавши позивачу десятиденний строк з дня отримання копії ухвали, для усунення зазначених недоліків.
Ухвала оскарженню не підлягає, набирає законної сили негайно після її підписання суддею, заперечення на ухвалу включаються до апеляційної скарги на рішення суду.
Суддя Тетяна ІЛЬЄВА