ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"02" квітня 2026 р. справа № 300/400/26
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Матуляка Я.П., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання до вчинення дій,
ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання до вчинення дій.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 30.12.2024 син позивача - ОСОБА_2 зник безвісти під час виконання бойового завдання. У зв'язку з наведеним, позивач та її чоловік подали через ІНФОРМАЦІЯ_1 заяви до військової частини НОМЕР_2 , правонаступником якої є відповідач, про виплати невиплаченого грошового забезпечення, належного зниклому безвісти ОСОБА_2 . З травня 2025 року позивачу та її чоловіку розпочато виплату вказаного грошового забезпечення. Проте, згідно довідки військової частини НОМЕР_1 грошове забезпечення ОСОБА_2 за грудень 2024 року та січень 2025 року не виплачено. На звернення позивача щодо виплати вказаного грошового забезпечення, листом від 21.11.2025 відповідач повідомив, що відповідно до чинного на той час законодавства, усі 100% коштів старшого солдата ОСОБА_2 за грудень 2024 року та січень 2025 року отримала колишня дружина, як представник неповнолітньої дитини. Позивач зазначає, що ОСОБА_3 є колишньою дружиною ОСОБА_2 . В той же час, на думку позивача, відповідач допустив протиправну бездіяльність щодо невиплати позивачу та її чоловіку частки щомісячного грошового забезпечення та інших видів виплат, належних зниклому безвісти ОСОБА_2 за грудень 2024 року та січень 2025 року відповідно до вимог пункту 6 статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 02.02.2026 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження.
10.02.2026 представником військової частини НОМЕР_1 подано (надіслано) до Івано-Франківського окружного адміністративного суду в електронній формі засобами Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (підсистема "Електронний суд") з використанням електронного підпису, відзив на позовну заяву, в якому проти позову заперечує та вказує на безпідставність заявлених вимог. Зазначає, що згідно пункту 6 статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" в редакції чинній на момент спірних правовідносин, грошове забезпечення виплачувалось законним представникам неповнолітніх дітей військовослужбовця або батькам військовослужбовця за умови відсутності дітей. Відтак, у спірному періоді відповідачем правомірно проведено виплати законному представнику неповнолітньої дитини зниклого безвісти ОСОБА_2
25.02.2026 на адресу суду найшла відповідь на відзив представника позивача в якій вказує на те, що виплата грошового забезпечення ОСОБА_2 проводилась в травні 2025 року. Відтак, на його думку, повинна була застосовуватись вимога пункту 6 статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" в редакції чинній на момент проведення таких виплат.
Представник відповідача свої правом на подання заперечення не скористався.
Розглянувши матеріали адміністративної справи в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами у відповідності до вимог статті 262 КАС України, дослідивши і оцінивши докази, судом встановлено таке.
Згідно сповіщення сім'ї від 02.01.2025 за №1/1, син позивача - старший солдат ОСОБА_2 зник безвісти під час виконання бойового завдання 30.12.2024 (а.с.8).
ОСОБА_1 та її чоловік подали через ІНФОРМАЦІЯ_1 заяви до військової частини НОМЕР_2 , правонаступником якої є відповідач, про виплати невиплаченого грошового забезпечення, належного зниклому безвісти ОСОБА_2 (а.с.10).
З травня 2025 року позивачу та її чоловіку розпочато виплату вказаного грошового забезпечення, що підтверджується довідкою військової частини НОМЕР_1 від 01.11.2025 за №4757/ФС (а.с.12).
За змістом вказаної довідки, грошове забезпечення, не виплачене ОСОБА_2 за період з грудня 2024 року по січень 2025 року, було виплачено у повному обсязі ОСОБА_3 , як представниці неповнолітніх дітей.
На звернення позивача щодо виплати вказаного грошового забезпечення за період з грудня 2024 року по січень 2025 року, листом від 21.11.2025 відповідач повідомив, що відповідно до чинного на той час законодавства, усі 100% коштів старшого солдата ОСОБА_2 за грудень 2024 року та січень 2025 року отримала колишня дружина, як представник неповнолітньої дитини (а.с.13).
Вважаючи таку бездіяльність відповідача протиправною, позивач звернулася до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склались між сторонами, суд зазначає таке.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною п'ятою статті 17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність; утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (стаття 3 Конституції України).
За змістом статей 17, 65 Основного Закону України громадяни України, які захищають Вітчизну, незалежність та територіальну цілісність України, виконують конституційно значущі функції, тож держава повинна надавати їм і членам їхніх сімей особливий статус та забезпечувати їх додатковими гарантіями соціального захисту відповідно до частини п'ятої статті 17 Конституції України як під час проходження служби, так і після її закінчення; щодо осіб, на яких покладено обов'язок захищати Україну, її незалежність та територіальну цілісність, та членів їхніх сімей частиною п'ятою статті 17 Конституції України встановлено особливий соціальний захист, який не обмежено умовами й рівнем, визначеними у статті 46 Основного Закону України.
Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 року № 2011-XII (далі Закон № 2011-XII) визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Відповідно до статті 2 Закону № 2011-XII, ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України.
Частиною 1 статті 9 Закону № 2011-XII передбачено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
У відповідності до частин 2-4 статті 9 Закону № 2011-XII, до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України. Порядок і розміри грошового забезпечення військовослужбовців, відряджених до державних органів, підприємств, установ, організацій, а також державних та комунальних навчальних закладів для виконання завдань в інтересах оборони держави та її безпеки із залишенням на військовій службі, визначаються Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до пункту 6 статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" в редакції чинній з 01.02.2025, за військовослужбовцями, захопленими в полон або заручниками, а також інтернованими в нейтральних державах або зниклими безвісти, зберігається виплата грошового забезпечення.
Військовослужбовець має право скласти у письмовій довільній формі особисте розпорядження на випадок захоплення його в полон або заручником, інтернування в нейтральних державах або зникнення безвісти про виплату належного йому грошового забезпечення особі (особам) за його вибором, визначивши розмір частки таких осіб у відсотках (далі - особисте розпорядження на випадок полону).
Порядок підтвердження справжності підпису військовослужбовця на особистому розпорядженні на випадок полону, оформлення та зберігання такого розпорядження та його скасування здійснюються у порядку, передбаченому пунктом 4 статті 16 цього Закону.
У разі відсутності особистого розпорядження на випадок полону грошове забезпечення виплачується дружині (чоловіку), законним представникам малолітніх (неповнолітніх) дітей, дітям з числа осіб з інвалідністю з дитинства (незалежно від віку) або їх законним представникам та батькам військовослужбовців (крім тих із зазначених осіб, які одержують від військовослужбовця аліменти, а також батьків, позбавлених батьківських прав, за умови що ці права не були поновлені). Таким особам рівними частками виплачується частина грошового забезпечення, що в загальній сумі не перевищує 50 відсотків грошового забезпечення, визначеного після здійснення встановлених законом відрахувань.
У разі відсутності особистого розпорядження на випадок полону та осіб, зазначених в абзаці четвертому цього пункту, грошове забезпечення виплачується повнолітнім дітям, рідним братам (сестрам), законним представником яких є військовослужбовець. Таким особам рівними частками виплачується частина грошового забезпечення, що в загальній сумі не перевищує 20 відсотків грошового забезпечення, визначеного після здійснення встановлених законом відрахувань.
Виплата грошового забезпечення особі (особам), визначеній (визначеним) в особистому розпорядженні на випадок полону, та особам, передбаченим цим пунктом, здійснюється до повного з'ясування обставин захоплення військовослужбовців у полон або заручниками, інтернування військовослужбовців у нейтральних державах або зникнення безвісти, їх звільнення з полону або визнання судом безвісно відсутніми чи оголошення судом померлими. У всіх випадках виплата грошового забезпечення здійснюється не більше ніж до дня виключення військовослужбовця із списків особового складу військової частини.
Грошове забезпечення військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або зниклих безвісти, підлягає індексації відповідно до закону. Порядок та умови перерахунку розміру грошового забезпечення таких військовослужбовців встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або зниклих безвісти, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
У разі відсутності особистого розпорядження на випадок полону та осіб, зазначених в абзацах четвертому - п'ятому цього пункту, належні та не виплачені військовослужбовцям, захопленим у полон або заручниками, а також інтернованим у нейтральних державах або зниклим безвісти, суми грошового забезпечення після оголошення їх судом померлими включаються до складу спадщини.
Дія цього пункту не поширюється на військовослужбовців, які добровільно здалися в полон, самовільно залишили військові частини (місця служби) або дезертирували зі Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів.
За військовослужбовцями, захопленими в полон або заручниками, а також інтернованими в нейтральних державах або зниклими безвісти, зберігаються передбачені законом інші види забезпечення".
Також, на виконання положень абзацу восьмого пункту 6 статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 15.04.2025 року № 449, якою вніс зміни, зокрема у постанову Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або зниклих безвісти" від 30.11.2016 року № 884 (далі - Порядок № 884, в редакції постанови від 15.04.2025 року № 449), виклавши Порядок № 884 у новій редакції.
Згідно з пунктами 1 та 2 Порядку № 884 цей Порядок визначає механізм виплати грошового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення, державних органів спеціального призначення з правоохоронними функціями, Служби зовнішньої розвідки, розвідувального органу Міноборони, розвідувального органу Адміністрації Держприкордонслужби, Держспецзв'язку, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або зниклих безвісти (далі - військовослужбовці), особі (особам), визначеній (визначеним) військовослужбовцем в особистому розпорядженні, складеному на випадок захоплення в полон або заручником, інтернування в нейтральних державах або зникнення безвісти, про виплату грошового забезпечення особі (особам) за його вибором із зазначенням розмірів часток таких осіб у відсотках (далі - особисте розпорядження на випадок полону), та особам, зазначеним в абзацах четвертому і п'ятому пункту 6 статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей"(далі - визначені особи).
За військовослужбовцями зберігаються виплати в розмірі посадового окладу за останнім місцем служби, окладу за військовим званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення (далі - грошове забезпечення) з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення.
Пунктом 6 Порядку № 884, серед іншого, визначено, що виплата грошового забезпечення здійснюється:
особам, визначеним в особистому розпорядженні на випадок полону, відповідно до зазначеного розміру частки у відсотках після здійснення встановлених законом відрахувань. У разі відсутності в особистому розпорядженні на випадок полону стовідсоткового розподілу грошового забезпечення нерозподілена частка грошового забезпечення зберігається за військовослужбовцями;
у разі відсутності особистого розпорядження на випадок полону - рівними частками в загальній сумі 50 відсотків грошового забезпечення (після здійснення встановлених законом відрахувань) - дружині (чоловіку), законним представникам малолітніх (неповнолітніх) дітей, дітям з числа осіб з інвалідністю з дитинства (незалежно від віку) або їх законним представникам та батькам військовослужбовців (крім тих із зазначених осіб, які одержують від військовослужбовців аліменти, а також батьків, позбавлених батьківських прав, за умови, що ці права не були поновлені);
у разі відсутності особистого розпорядження на випадок полону та осіб, зазначених в абзаці третьому цього пункту, - рівними частками, в загальній сумі 20 відсотків грошового забезпечення (після здійснення встановлених законом відрахувань), - повнолітнім дітям, рідним братам (сестрам), законними представниками яких є військовослужбовці.
У разі неподання визначеними особами заяв про виплату належне не виплачене грошове забезпечення визначеним особам та військовослужбовцям: виплачується військовослужбовцям з дня звільнення військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, інтернованих у нейтральних державах; включається до складу спадщини з дати складення актового запису про смерть.
Суд зауважує, що Закон № 3995-ІХ прийнятий на виконання Конституції України, Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" і його метою є удосконалення норми та порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовців, захоплених в полон або заручниками, а також інтернованих в нейтральних державах або безвісно відсутніх, членам їх сімей, з урахуванням численних запитів від Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, народних депутатів України, командирів військових частин та особисто від членів сімей військовослужбовців.
Згідно з пояснювальною запискою до проекту вказаного закону, його розроблено на виконання доручення Віце-прем'єр міністра України - Міністра з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 13.10.2023 року № 8785/8/1-23, оскільки норма щодо виплати грошового забезпечення військовослужбовців, захоплених в полон або заручниками, а також інтернованих в нейтральних державах або безвісно відсутніх, членам їх сімей була неефективною, зокрема у визначеному колі членів сімей та чинного порядку черговості отримання ними грошового забезпечення. Оскільки, коло членів сімей військовослужбовця у діючій раніше редакції Закону обумовлює ситуацію, коли батьки та інші особи, основне джерело спільних доходів у яких, - грошове забезпечення військовослужбовця та які потребують його захисту, втрачають право на отримання зазначеного грошового забезпечення, а сам військовослужбовець, повернувшись із полону, залишається без необхідних засобів для відновлення, реабілітації та інколи з боргами (комунальні послуги, орендна плата).
З наведених норм законодавства також вбачається, що після повернення, зниклий безвісти військовослужбовець, зберігає за собою належне йому грошове забезпечення, яке він набув, виконуючи конституційний обов'язок із захисту Батьківщини, надважкі завдання із відсічі та стримування збройної агресії російської федерації, захисту суверенітету та територіальної цілісності України.
Водночас, родичі та сім'я військовослужбовця зберігають за собою право на спадщину збережених на рахунках військовослужбовця грошових коштів у разі визнання його загиблим.
Відтак, з моменту внесення змін, розширено коло членів сім'ї військовослужбовця, які мають першочергове право на одночасне отримання часток грошового забезпечення військовослужбовця.
Як встановлено, судом, саме на виконання вимог вищенаведених норм, з лютого 2025 року відповідачем проводиться виплата часток грошового забезпечення старшого солдата ОСОБА_2 , його батькам - ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , що підтверджується довідкою від 01.11.2025 за №4757/ФС (а.с.12).
Водночас, суд зазначає таке.
Згідно сповіщення сім'ї від 02.01.2025 за №1/1, син позивача - старший солдат ОСОБА_2 зник безвісти під час виконання бойового завдання 30.12.2024 (а.с.8)
Відповідно до частини 6 статті 9 Закону № 2011-XII (в редакції станом на час зникнення сина позивача) за військовослужбовцями, захопленими в полон або заручниками, а також інтернованими в нейтральних державах або безвісно відсутніми, зберігаються виплати в розмірі посадового окладу за останнім місцем служби, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, інших щомісячних додаткових видів грошового забезпечення постійного характеру та інші види грошового забезпечення з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення. Сім'ям зазначених військовослужбовців щомісячно виплачується грошове забезпечення, в тому числі додаткові та інші види грошового забезпечення, у порядку та в розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України. Дія цього пункту не поширюється на військовослужбовців, які добровільно здалися в полон, самовільно залишили військові частини (місця служби) або дезертирували зі Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів.
Грошове забезпечення виплачується таким членам сімей військовослужбовців:
дружині (чоловіку), а в разі її (його) відсутності повнолітнім дітям, які проживають разом з нею (ним), або законним представникам (опікунам, піклувальникам) чи усиновлювачам неповнолітніх дітей (осіб з інвалідністю з дитинства незалежно від їх віку), а також особам, які перебувають на утриманні військовослужбовців, або батькам військовослужбовців рівними частками, якщо військовослужбовці не перебувають у шлюбі і не мають дітей. Виплата грошового забезпечення цим членам сімей здійснюється до повного з'ясування обставин захоплення військовослужбовців у полон або заручниками, інтернування військовослужбовців або їх звільнення, або визнання їх у встановленому законом порядку безвісно відсутніми чи померлими. У всіх випадках виплата грошового забезпечення здійснюється не більше ніж до дня виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини.
Так, при виплаті грошового забезпечення ОСОБА_2 , відповідачем встановлено, що у військовослужбовця наявні двоє неповнолітніх дітей, законним представником яких є колишня дружина ОСОБА_2 - ОСОБА_3 .
Та обставина, що неповнолітні діти ОСОБА_2 - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , проживають разом з матір'ю, яка в силу вимог цивільного законодавства є їх законним представником, підтверджується рішенням Тлумацького районного суду Івано-Франківської області від 25.10.2019 по справі №353/946/19 (а.с.9,10).
Відтак, суд констатує, що згідно пункту 6 статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" в редакції чинній на момент спірних правовідносин, грошове забезпечення виплачувалось законним представникам неповнолітніх дітей військовослужбовця. Водночас, батькам військовослужбовця грошове забезпечення військовослужбовця виплачувалось лише за умови відсутності неповнолітніх дітей у військовослужбовця.
Зважаючи на наведені вище обставини, суд доходить висновку, що у спірному періоді відповідачем правомірно проведено виплати у 100% розмірі законному представнику неповнолітніх дітей зниклого безвісти ОСОБА_2 .
Доводи представника позивача щодо того, що виплата грошового забезпечення ОСОБА_2 проводилась в травні 2025 року, а отже, на його думку, повинна була застосовуватись вимога пункту 6 статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" в редакції чинній на момент проведення таких виплат, на думку суду є необґрунтована та не підтверджена жодними належними та допустимими доказами, позаяк, довідка на яку посилається представник позивача містить лише інформацію про факт виплати грошового забезпечення ОСОБА_2 за грудень 2024 року та січень 2025 року законному представнику його неповнолітніх дітей, а не період проведення таких виплат.
Більше того, наведена обставина, жодним чином не спростовує наведені висновки суду.
Решта доводів учасників справи на спірні правовідносини не впливають та висновків суду по суті спору не змінюють.
Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права та застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини, рішення якого є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (надалі по тексту також - Конвенція).
Так, Європейський Суд з прав людини (надалі по тексту також - Суд) у своєму рішенні по справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (від 9 грудня 1994 року №18390/91), вказав, що статтю 6 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень, детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Міра цього обов'язку може варіюватися залежно від характеру рішення. Необхідно також враховувати численність різноманітних тверджень, з якими сторона у справі може звернутися до судів, та відмінності, наявні в Договірних державах, стосовно передбачених законом положень, звичаєвих норм, правових висновків, викладення та підготовки рішень. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи
В рішенні "Салов проти України" (заява №65518/01; від 6 вересня 2005 року) Суд також звернув увагу на те, що статтю 6 параграф 1 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін.
У своїх рішеннях Європейський Суд з прав людини неодноразово зазначав, що рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.
Разом з цим, згідно з пунктом 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Підсумовуючи все вищевикладене, суд доходить висновку, що заявлений позов не підлягає до задоволення.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
В задоволенні позову ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ) до військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_4 , АДРЕСА_2 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання до вчинення дій - відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Відповідно до статей 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Суддя Матуляк Я.П.