ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"02" квітня 2026 р. справа № 300/455/26
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Матуляка Я.П., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 в інтересах якого діє Андрійків Христина Ігорівна до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправним та скасування рішення, оформлене протоколом за № 11 від 29.09.2025, зобов'язання до вчинення дій,
Андрійків Х.І. звернулась до суду в інтересах ОСОБА_1 з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ), згідно якого просить суд визнати протиправним та скасувати рішення комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій військової частини НОМЕР_1 , оформлене протоколом № 11 від 29.09.2025, яким ОСОБА_1 відмовлено у наданні статусу учасника бойових дій; зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_1 з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій військової частини НОМЕР_1 прийняти рішення про визнання ОСОБА_1 учасником бойових дій та надати йому статус учасника бойових дій.
Позовні вимоги мотивовано тим, що відповідачем протиправно відмовлено позивачу у наданні статусу учасника бойових дій, незважаючи на наявність судового рішення, яким встановлено такий факт. Представник позивача вказує на те, що відповідно до п. 19 Положення про комісії Міністерства оборони України з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій, учасниками війни та вирішення спірних питань щодо зарахування окремих періодів служби до вислуги років, затвердженого Наказом Міністерства оборони України від 10.11.2022 за №369, встановлений судовим рішенням факт участі особи в бойових діях, є самостійною та достатньою підставою для визнання особи учасником бойових дій.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 02.02.2026 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження (а.с.59-30).
Відповідач скористався правом на подання відзиву на позовну заяву від 23.02.2026, який надійшов на адресу суду 24.02.2026. Представник військової частини НОМЕР_1 проти заявлених позовних вимог заперечив з підстав, наведених у відзиві та просив суд в задоволенні позову відмовити (а.с.62-65).
02.03.2026 представником позивача подано відповідь на відзив від 02.03.2026, згідно якої викладено пояснення, міркування та аргументи щодо наведених у відзиві заперечень та мотиви їх відхилення, позовні вимоги просила задовольнити (а.с.69-71).
Відповідач своїм правом на подання заперечення не скористався.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 09.03.2026 відмовлено в задоволенні клопотання відповідача про залучення третьої особи до участі у справі.
Суд, розглянувши у відповідності до вимог статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, дослідивши та оцінивши докази, встановив таке.
ОСОБА_1 у період з 20.04.2022 по 06.11.2022 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 (а.с.28, 30).
28.04.2025 ОСОБА_1 звернувся до комісії Міністерства оборони України з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій про надання йому статусу учасника бойових дій (а.с.24).
До вказаної заяви долучив: копії наказів командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині); копію довідки про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України; рішення Івано-Франківського міського суду від 11.11.2024; копію паспорта громадянина України; копію РНОКПП; копію військового квитка; дві фотокартки; згоду на збір та обробку персональних даних (а.с.16-23,28-39).
Вказана заява скерована за належністю для опрацювання до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) (а.с.40).
Зважаючи на відсутність жодної інформації щодо розгляду заяви позивача, його представником неодноразово направлялись адвокатські запити на адресу відповідача (43-45).
Листом від 10.12.2025 відповідач направив представнику позивача витяг з протоколу №11 засідання комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій від 29.09.2025 (а.с.49,50).
Згідно протокольного рішення комісії, подані документи повернуто на доопрацювання з підстав відсутності документального підтвердження участі у бойових діях, відсутності оригіналів документів, витягу з журналу бойових дій військової частини НОМЕР_2 .
Вважаючи таке рішення протиправним, представник позивача звернулася з даним позовом до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 5 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (далі - Закону) учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з'єднань, об'єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час.
Згідно пункту 19 частини першої статті 6 Закону, встановлено, що порядок надання статусу учасника бойових дій (крім осіб, особливості набуття статусу учасника бойових дій якими визначені у статті 6-1 цього Закону) особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, категорії таких осіб та терміни їх участі (забезпечення проведення) в антитерористичній операції, у заходах із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій та Луганській областях, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, визначаються Кабінетом Міністрів України. Райони антитерористичної операції визначаються Кабінетом Міністрів України, а райони здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій та Луганській областях - відповідно до Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України". Порядок позбавлення статусу учасника бойових дій осіб, зазначених в абзаці першому цього пункту, визначає Кабінет Міністрів України.
Порядок надання та позбавлення статусу учасника бойових дій осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення чи у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, регламентовано постановою Кабінету Міністрів України від 20 серпня 2014 р. № 413 (далі - Порядок).
Так п. 24 Порядку, передбачено, що комісія або міжвідомча комісія відмовляє заявнику в наданні статусу учасника бойових дій у разі:
1) відсутності правових підстав для надання статусу учасника бойових дій;
2) відсутності необхідних документів, визначених пунктом 4 цього Порядку;
3) подання недостовірної інформації;
4) наявності обвинувального вироку суду, який набрав законної сили, за вчинення заявником умисного тяжкого або особливо тяжкого злочину під час участі в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, під час безпосередньої участі у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, або умисного тяжкого або особливо тяжкого злочину проти основ національної безпеки України, або умисного тяжкого або особливо тяжкого злочину проти миру, безпеки людства та міжнародного порядку.
Підстави для відмови у наданні відповідного статусу чітко визначені Порядком.
Відповідно до пп. 4 п. 4 Порядку, підставою для надання заявникам статусу учасника бойових дій є: для заявників з числа осіб, зазначених в абзаці першому пункту 19 частини першої статті 6 Закону (крім осіб, які входили до складу добровольчого формування територіальної громади), які брали безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, - довідка за формою згідно з додатком 6.
Заявники, зазначені в абзаці першому цього підпункту, за власним бажанням можуть додавати інші документи, які містять докази та підтверджують факт виконання ними особисто або у складі військової частини (органу, підрозділу), установи та закладу бойових (службових) завдань.
Тобто, по перше, заявник може подавати інші документи до вже виданої у встановленому порядку довідки за формою згідно з додатком 6; по друге інші документи, повинні містити докази та підтверджувати факти виконання ними особисто або у складі військової частини (органу, підрозділу), установи та закладу бойових (службових) завдань.
Перелік таких документів наведений у пп. 13 п. 15 наказу Міністерство оборони України від 10.11.2022 № 369 "Про затвердження Положення про комісії Міністерства оборони України з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій, учасниками війни та вирішення спірних питань щодо зарахування окремих періодів служби до вислуги років та Інструкції про порядок видачі в Міністерстві оборони України посвідчень учасника бойових дій, нагрудних знаків "Ветеран війни - учасник бойових дій" та листів талонів на право одержання ветеранами війни проїзних квитків з 50-відсотковою знижкою їх вартості" (далі - Наказу №369), а саме, комісії приймають рішення про визнання осіб учасниками бойових дій на підставі таких документів: для військовослужбовців, які брали безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, за умови виконання ними особисто або у складі військової частини (органу, підрозділу), установи та закладу бойових (службових) завдань, проведення розвідувальних заходів, зокрема які отримали травми (поранення, контузії, каліцтва), - довідка про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України.
До зазначеної довідки за власним бажанням особою можуть додаватись інші документи, які містять докази та підтверджують факт виконання особою особисто або у складі військової частини (органу, підрозділу), установи та закладу бойових (службових) завдань, серед них:
витяги (копії) бойових донесень;
витяги (копії) з журналів бойових дій (оперативних завдань, ведення оперативної обстановки);
витяги (копії) з вахтових журналів;
копії польотних листів;
довідка про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва);
копії рапортів командирів підрозділів (груп), екіпажів кораблів (катерів, суден забезпечення, літаків, вертольотів) про виконання бойових (службових) завдань (знищення, захват техніки або живої сили противника);
витяги з наказів Генерального штабу Збройних Сил України, командирів (начальників) органів військового управління, військових частин (органів, підрозділів), установ та закладів, Командувача об'єднаних сил, командувачів угруповань військ, командирів оперативно-тактичних угруповань про прибуття (вибуття) до (з) районів виконання бойових (службових) завдань;
витяги з наказів (по стройовій частині) командирів (начальників) органів військового управління, військових частин (органів, підрозділів), установ та закладів угруповань про прибуття (вибуття) до (з) районів виконання бойових (службових) завдань;
документи про направлення у відрядження до (з) районів виконання бойових (службових) завдань та інші.
Ці документи чітко визначені, відповідно наведеного переліку.
Згідно пп. 2 п. 14 Наказу № 369, комісії для надання статусу учасника бойових дій особам, зазначеним у пункті 19 частини першої статті 6 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", розглядають документи (заяву), які подаються командирами (начальниками) військових частин (органів, підрозділів) або іншими керівниками підприємств, установ та організацій або самостійно заявниками (законними представниками або уповноваженими особами).
Так згідно правової позиції Верховного суду, викладеного у постанові по справі №620/11392/24 від 03.06.2025, визначальною підставою для надання статусу учасника бойових дій є підтвердження факту безпосередньої участі особи в бойових діях або заходах із забезпечення оборони України, а не формальне подання повного пакета документів. Документи є лише доведення цієї участі, а не самостійною умовою для визнання такого статусу. Формальний підхід до розгляду поданих матеріалів без врахування їх реального змісту та обставин, що свідчать про виконання особою завдань у зоні бойових дій, є неправомірним і суперечить меті правового регулювання законодавства у сфері захисту прав ветеранів війни.
Пунктом 8 Порядку, для надання статусу учасника бойових дій заявникам з числа осіб, зазначених у пункті 19 частини першої статті 6 Закону, які брали безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, командири (начальники) військових частин (органів, підрозділів) або інші керівники підприємств, установ та організацій протягом 30 календарних днів з дня участі осіб у виконанні бойових (службових) завдань, у проведенні розвідувальних заходів, отримання травм (поранень, контузій, каліцтв) зобов'язані подати на розгляд комісії, утвореної міністерством, центральним органом виконавчої влади чи іншим державним органом, у підпорядкуванні яких перебували військові частини (органи, підрозділи), установи та заклади, у складі яких проходили службу заявники, довідки за формою згідно з додатком 6 або додатком 7.
Відповідно висновку Верховного Суду зробленого у постанові 20.02.2025 №400/4559/24, обов'язковою умовою для надання статусу учасника бойових дій є встановлення факту безпосередньої участі особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, та виконання нею особисто або у складі військової частини (органу, підрозділу), установи та закладу бойових (службових) завдань. Наявність таких обставин є правовою підставою для подачі командирами (начальниками) військових частин (органів, підрозділів) або іншими керівниками підприємств, установ та організацій на розгляд комісії, утвореної міністерством, центральним органом виконавчої влади чи іншим державним органом, у підпорядкуванні яких перебували військові частини (органи, підрозділи), установи та заклади, у складі яких проходили службу особи, довідки за формою згідно з додатком 6.
Комісія не є розпорядником інформації про участь військовослужбовців у бойових (службових) завдань, не уповноважена вирішувати питання видачі довідки чи іншого підтверджуючого документу та діє виключно в межах наданих повноважень.
Відповідно п. 19 Наказу № 369 у разі встановлення судом факту участі особи в бойових діях чи інших подіях, що надає право на визнання її учасником бойових дій, учасником війни, відповідно до частини першої статті 6 та статті 9 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", таке рішення суду є підставою для визнання особи учасником бойових дій, учасником війни.
Як зазначалось судом вище, 28.04.2025 ОСОБА_1 звернувся до комісії Міністерства оборони України з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій із заявою про надання йому статусу учасника бойових дій, до якої серед іншого, долучив рішення Івано-Франківського міського суду від 11.11.2024 по справі №344/9481/24.
Так, рішенням Івано-Франківського міського суду від 11.11.2024 по справі №344/9481/24 встановлено факт участі ОСОБА_1 в період з 27.06.2022 по 04.11.2022 у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, в Запорізькій області (а.с.33-39).
Вказане рішення набрало законної сили згідно ухвали Івано-Франківського апеляційного суду від 24.01.2025 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/124661382).
В контексті вищенаведеного, суд доходить до висновку, що відповідач всупереч вимог п. 19 Наказу № 369, протиправно не врахував долучене позивачем до заяви рішення суду, яким встановлено факт його участі у бойових діях та, яке є самостійною підставою для надання позивачу статусу учасника бойових дій.
Посилання відповідача на постанову Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі №233/2929/17, на думку суду є необґрунтованими, оскільки в даному випадку, рішення Івано-Франківського міського суду стосується безпосередньо позивача та набрало законної сили, а отже не може піддаватись оцінці як відповідачем , так і судом в межах розгляду даної справи.
Відтак, слід визнати протиправним та скасувати рішення комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій військової частини НОМЕР_1 , оформлене протоколом № 11 від 29.09.2025.
Надаючи оцінку наявності правових підстав для зобов'язання відповідача вчинити певні дії, суд зазначає таке.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі Чахал проти Об'єднаного Королівства (Chahal v. The United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Згідно з пунктом 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 24.04.2017 № 1395/5, дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов'язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб'єкта. Він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але і не має права виходити за її межі.
Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.
У разі відсутності у суб'єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки, рішення відповідача, зобов'язання судом суб'єкта владних повноважень прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.
Частиною четвертою статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Оскільки, судом встановлено протиправність рішення відповідача, суд вважає, що у даному випадку відповідач позбавлений можливість застосувати вибір на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень.
Згідно з частиною 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідач не довів правомірності своєї поведінки у спірних правовідносинах, натомість доводи позивача відповідають обставинам справи та ґрунтуються на нормах матеріального закону.
Як наслідок, з метою повного захисту порушеного права позивача, слід зобов'язати відповідача прийняти рішення про визнання ОСОБА_1 учасником бойових дій та надати йому статус учасника бойових дій.
Решта доводів учасників справи на спірні правовідносини не впливають та висновків суду по суті спору не змінюють.
Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права та застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини, рішення якого є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (надалі по тексту також - Конвенція).
Так, Європейський Суд з прав людини (надалі по тексту також - Суд) у своєму рішенні по справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (від 9 грудня 1994 року №18390/91), вказав, що статтю 6 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень, детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Міра цього обов'язку може варіюватися залежно від характеру рішення. Необхідно також враховувати численність різноманітних тверджень, з якими сторона у справі може звернутися до судів, та відмінності, наявні в Договірних державах, стосовно передбачених законом положень, звичаєвих норм, правових висновків, викладення та підготовки рішень. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи
В рішенні "Салов проти України" (заява №65518/01; від 6 вересня 2005 року) Суд також звернув увагу на те, що статтю 6 параграф 1 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін.
У своїх рішеннях Європейський Суд з прав людини неодноразово зазначав, що рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.
Разом з цим, згідно з пунктом 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Підсумовуючи все вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають до задоволення.
Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Документально підтвердженими судовими витратами в даній справі є витрати позивача зі сплати судового збору в розмірі 1331,20 грн. згідно квитанції від 29.01.2026 (а.с.57).
Враховуючи те, що позовні вимоги підлягають до задоволення, то слід стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача сплачений судовий збір в розмірі 1331,20 грн.
В позовній заяві представником позивача вказано на понесення позивачем витрат на правову допомогу в розмірі 15000 гривень, однак, доказів понесення таких витрат не надано. Відтак, на даний час у суду відсутні підстав для вирішення питання про стягнення з відповідача понесених позивачем витрат на правову допомогу на його користь.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Позов ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) (код ЄДРПОУ НОМЕР_4 , АДРЕСА_2 ) про визнання протиправним та скасування рішення, оформлене протоколом за № 11 від 29.09.2025, зобов'язання до вчинення дій - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій, оформлене протоколом за № 11 від 29.09.2025 в частині повернення на доопрацювання документів ОСОБА_1 на доопрацювання.
Зобов'язати комісію ІНФОРМАЦІЯ_1 з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій (код ЄДРПОУ НОМЕР_4 , АДРЕСА_2 ) прийняти рішення про визнання ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ) учасником бойових дій та надати йому статус учасника бойових дій.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) (код ЄДРПОУ НОМЕР_4 , АДРЕСА_2 ) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ) сплачений судовий збір у розмірі 1331 (одна тисяча триста тридцять одна) гривня 20 копійок.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Відповідно до статей 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Суддя Матуляк Я.П.