ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"02" квітня 2026 р. справа № 300/275/26
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Матуляка Я.П., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 в інтересах якого діє Ювченко Андрій Васильович до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання до вчинення дій,
ОСОБА_2 звернувся до суду в інтересах ОСОБА_1 з позовом до військової частини НОМЕР_1 , треті особи - ІНФОРМАЦІЯ_1 , Міністерство оборони України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання до вчинення дій.
Позовні вимоги мотивовані тим, що в порушення положень постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 №153 "Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану" позивачу, як особі, що відповідає вимогам останньої та подала відповідну заяву, тривалий час не проводиться виплата одноразової грошової допомоги у розмірі 1 млн. грн. Позивач вважає таку бездіяльність протиправною.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 26.01.2026 дану позовну заяву залишено без руху у зв'язку з її невідповідністю вимогам статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України та надано десятиденний строк з дня вручення (отримання) копії цієї ухвали для усунення недоліків.
28.01.2026 представником позивача зазначені в ухвалі про залишення позовної заяви без руху недоліки усунуті та згідно позовної заяви у новій редакції, визначено наступний склад учасників справи: позивач - ОСОБА_1 та відповідач - військова частина НОМЕР_1 .
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 02.02.2026 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження.
17.02.2025 на адресу суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву. Відповідач проти позову заперечує та просить відмовити в його задоволенні з тих підстав, що документи відносно виплати позивачу одноразової грошової допомоги у розмірі 1 млн. грн., на даний час перебувають на розгляді комісії військової частини НОМЕР_1 , а отже, на його думку, заявлені позовні вимоги є передчасними.
Представник позивача своїм правом на подання відповіді на відзив, не скористався.
Розглянувши матеріали адміністративної справи в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами у відповідності до вимог статті 262 КАС України, дослідивши в сукупності письмові докази, якими позивач обґрунтовує позовні вимоги, судом встановлено таке.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянин України, є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням від 12.11.2024 (а.с.40).
01.12.2023 позивачем укладено контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (а.с.30-33).
Згідно довідки військової частини НОМЕР_1 від 24.06.2025 за №215 ОСОБА_1 у період з 23.02.2024 по 18.03.2024, з 27.05.2024 по 16.06.2024, з 29.06.2024 по 27.07.2024 брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України (а.с.39).
Під час проходження служби та виконання бойового завдання, 28.07.2024 ОСОБА_1 отримав поранення, що підтверджується довідкою військової частини НОМЕР_1 від 10.09.2024 за №694 (а.с.41).
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 15.06.2025 за №33-РС старшого сержанта ОСОБА_1 звільнено з військової служби у запас за підпунктом "б" (за станом здоров'я) пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
21.08.2025 позивач звернувся до відповідача із заявою, в якій просив нарахувати та виплатити йому одноразову винагороду в розмірі 1 млн. грн за тривалість проходження служби в бойових умовах (а.с.65-68).
Згідно інформації за трекінгом поштового відправлення з офіційної веб сторінки ПАТ "Укрпошта" вказана заява повернута відправнику (закінчення встановленого терміну зберігання) (а.с.70).
У зв'язку з наведеним, позивачем скеровано зазначену заяву до відповідача через ІНФОРМАЦІЯ_3 , який листом від 30.08.2025 повідомив про переадресування заяви за належністю до військової частини НОМЕР_1 (а.с.72-75,78).
Проте, жодних рішень прийнятих відповідачем за наслідками розгляду його заяви, позивач не отримував.
Вважаючи таку бездіяльність протиправною, представник позивача звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.
Предметом спірних правовідносин у даній справі є невиплата одноразової грошової допомоги на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 № 153 "Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану".
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначено Законом України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 № 2232-XII (далі - Закон № 2232-ХІІ, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
За змістом ч. 1, ч. 3ст. 1 Закону № 2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Частиною 6 ст. 2 Закону № 2232-XII визначені види військової служби, зокрема, строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також інші види.
Виконання військового обов'язку в особливий період здійснюється з особливостями, визначеними цим Законом та іншими нормативно-правовими актами (ч. 14 ст. 2 Закону № 2232-XII).
Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону 2232-ХІІ Збройні Сили України та інші військові формування комплектуються військовослужбовцями шляхом: призову (направлення) громадян України на військову службу; прийняття громадян України на військову службу за контрактом.
Держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів, як це передбачено ч. 1 ст. 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII).
За правилами ч. 2 ст. 9 Закону № 2011-XII до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Частиною 4 ст. 9 Закону № 2011-XII передбачено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
11.02.2025 Кабінет Міністрів України прийняв Постанову № 153 "Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану" (далі - Постанова № 153), пунктом 2 якої затверджені Порядок реалізації експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану та форма контракту про проходження громадянами України віком від 18 до 25 років військової служби у Збройних Силах України, Національній гвардії України та Державній прикордонній службі України на посадах осіб рядового складу.
Пунктом 3 Постанови № 153, чинної станом на час виникнення спірних відносин, установлено, що учасникам експериментального проекту є: громадяни України віком від 18 до 25 років, які приймаються на військову службу за контрактом до Збройних Сил, Національної гвардії або Державної прикордонної служби на посади рядового складу.
Відповідно до пункту 4 Постанови № 153 особам рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, які до набрання чинності цією постановою у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні від 24.02.2022" № 64, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 № 2102-IX, проходять військову службу та брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема на тимчасово окупованій російською федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора (далі - бойові дії в районах ведення воєнних (бойових) дій), строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, виплачується одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах (далі - винагорода) у розмірі 1 млн гривень;
- військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, винагорода виплачується пропорційно часу проходження військової служби із розрахунку 1/6 від 1 млн гривень за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (сумарно обчислених);
- військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою у зв'язку із наявністю у них захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни, або їх перебуванням та звільненням з полону (крім тих, які добровільно здалися в полон) винагорода виплачується в повному обсязі;
- військовослужбовцям, зазначеним в абзацах другому та третьому цього пункту у разі, коли вони два або більше разів за сукупністю притягувалися до кримінальної відповідальності, адміністративної відповідальності за вчинення військового адміністративного правопорушення або на підставі письмового наказу до дисциплінарної відповідальності за порушення військової дисципліни, які враховуються для оцінки стану дисципліни і строк дії дисциплінарних стягнень за які не закінчився, винагорода не виплачується.
Отже, з аналізу норм Постанови № 153 слідує, що особам рядового, сержантського і старшинського складу, які у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу, зокрема, до Збройних Сил України, проходять військову службу під час воєнного стану та брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, виплачується одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 млн грн.
У свою чергу, військовослужбовцям, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності Постановою № 153, у зв'язку із наявністю у них захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни винагорода виплачується в повному обсязі.
Таким чином, одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 млн грн виплачується військовослужбовцям рядового, сержантського та старшинського складу, які були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану у віці до 25 років, проходять службу, брали безпосередню участь у бойових діях не менше шести місяців або ж тим, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності Постановою № 153, у зв'язку із наявністю у них захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни.
Варто зауважити, що така винагорода виплачується військовослужбовцям за умови, якщо вони не були притягнуті до кримінальної відповідальності, адміністративної відповідальності за вчинення військового адміністративного правопорушення.
Довідкою військової частини НОМЕР_1 від 04.10.2025 за №1517 підтверджено відсутність випадків притягнення позивача до кримінальної відповідальності, адміністративної відповідальності за вчинення військового адміністративного правопорушення, дисциплінарної відповідальності за порушення військової дисципліни (а.с.79,80).
Як зазначалось судом вище, згідно довідки військової частини НОМЕР_1 від 24.06.2025 за №215 ОСОБА_1 у період з 23.02.2024 по 18.03.2024, з 27.05.2024 по 16.06.2024, з 29.06.2024 по 27.07.2024 брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України (а.с.39).
Під час проходження служби та виконання бойового завдання, 28.07.2024 ОСОБА_1 отримав поранення, під час виконання обов'язків військової служби, під час захисту Батьківщини, що підтверджується довідкою військової частини НОМЕР_1 від 10.09.2024 за №694 (а.с.41).
Згідно з наявними в матеріалах справи довідками військово-лікарської комісії та свідоцтва про хворобу, поранення позивача, ТАК, пов'язане із захистом Батьківщини (а.с.47-57).
Беручи до уваги викладені вище обставини, суд вважає, що позивачем дотримані визначені Постановою № 153 умови для отримання одноразової грошової винагороди у розмірі 1 млн. грн, оскільки: 1) прийнятий на військову службу під час воєнного стану у віці до 25 років; 2) проходив військову службу станом на дату набрання чинності Постановою № 153; 3) брав безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців, однак, наявне поранення, одержане під час захисту Вітчизни; 4) не притягнутий до кримінальної відповідальності чи адміністративної відповідальності за вчинення військового правопорушення, та дисциплінарної відповідальності.
У поданому відзиві, відповідачем не заперечується, що позивачем дотримані визначені Постановою № 153 умови для отримання одноразової грошової винагороди у розмірі 1 млн. грн.
Отже, у позивача наявні всі визначені Постановою № 153 умови для виплати одноразової грошової допомоги, а тому її невиплата за цих обставин зі сторони відповідача є протиправною бездіяльністю.
Суд наголошує, що у даному випадку повноваження відповідача щодо нарахування та виплати зазначеної винагороди не є дискреційними. Оскільки матеріалами справи підтверджено виконання позивачем усіх умов, визначених пунктом 4 Постанови № 153, у відповідача виник імперативний обов'язок вчинити конкретну дію. Будь-яка альтернативна поведінка суб'єкта владних повноважень за умови відповідності особи критеріям закону є протиправною. Таким чином, зобов'язання відповідача здійснити виплату є належним способом захисту, який не є втручанням у дискрецію, оскільки правовий результат у цій ситуації є однозначним та передбачуваним.
При вирішенні справи суд керується принципом верховенства права та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою кожна фізична або юридична особа має право на мирне володіння своїм майном. У розумінні сталої практики Європейського суду з прав людини, зокрема у справах "Кечко проти України" та "Мюллер проти Австрії", концепція "майна" охоплює не лише наявні речі, а й законні сподівання на отримання певних виплат, якщо особа виконала всі умови, передбачені чинним законодавством.
Згідно з правовою позицією ЄСПЛ у справі "Будченко проти України", якщо державний орган відмовляє у виплаті, аргументуючи це відсутністю певної процедури або внутрішніми організаційними труднощами, це становить непропорційне втручання у право на мирне володіння майном. Суд констатує, що станом на день розгляду справи відповідач не надав доказів існування об'єктивних перешкод, які б унеможливлювали виплату винагороди протягом понад семи місяців з моменту звернення позивача.
Згідно з частинами першою, другою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Водночас, доводи відповідача про вжиття заходів щодо збору інформації та вивчення матеріалів відносно позивача, суд розцінює як такі, що не свідчать про відновлення порушеного права позивача, а зволікання у виплаті коштів протягом тривалого часу нівелює мету експериментального проекту - підвищення мотивації до служби - та покладає на військовослужбовця надмірний тягар невизначеності.
Підсумовуючи усе вищевикладене, суд доходить висновку, що порушення прав позивача триває, а отже, позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Решта доводів учасників справи на спірні правовідносини не впливають та висновків суду по суті спору не змінюють.
Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права та застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини, рішення якого є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (надалі по тексту також - Конвенція).
Так, Європейський Суд з прав людини (надалі по тексту також - Суд) у своєму рішенні по справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (від 9 грудня 1994 року №18390/91), вказав, що статтю 6 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень, детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Міра цього обов'язку може варіюватися залежно від характеру рішення. Необхідно також враховувати численність різноманітних тверджень, з якими сторона у справі може звернутися до судів, та відмінності, наявні в Договірних державах, стосовно передбачених законом положень, звичаєвих норм, правових висновків, викладення та підготовки рішень. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи
В рішенні "Салов проти України" (заява №65518/01; від 6 вересня 2005 року) Суд також звернув увагу на те, що статтю 6 параграф 1 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін.
У своїх рішеннях Європейський Суд з прав людини неодноразово зазначав, що рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.
Разом з цим, згідно з пунктом 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Підсумовуючи все вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають до задоволення.
Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Представником позивача зазначено, що позивач очікує понести витрати на правову допомогу у розмірі 20000 гривень, документи на підтвердження яких будуть надані суду протягом 5 днів після ухвалення рішення.
Відтак, на даний час, відсутні підстави ля вирішення питання щодо розподілу таких витрат.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Позов ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) до військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 , АДРЕСА_2 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання до вчинення дій - задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах передбаченої пунктом 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 р. № 153 "Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану".
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 , АДРЕСА_2 ) здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) одноразову грошову винагороду за тривалість проходження служби в бойових умовах передбачену пунктом 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 р. № 153 "Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану" у розмірі 1 000 000 (один мільйон) гривень 00 копійок.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Відповідно до статей 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Суддя Матуляк Я.П.