Справа № 757/61048/25-к Слідчий суддя в суді першої інстанції: ОСОБА_1
Провадження № 11-сс/824/2892/2026 Суддя-доповідач: ОСОБА_2
12 березня 2026 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ:
головуючого судді: ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі: ОСОБА_5
за участю:
представника власника майна ОСОБА_6 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу власника майна ОСОБА_7 , на ухвалу слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 12 лютого 2026 року в кримінальному провадженні №62025100130005926 від 02.10.2025 про накладення арешту на майно, -
Заступник начальника відділу Київської міської прокуратури ОСОБА_8 звернувся до суду з клопотанням про накладення арешту на майно.
Просив накласти арешт на вилучене 25.11.2025 в ході проведення обшуку за місцем проживання ОСОБА_7 , за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: - мобільний телефон марки Apple iPhone 16 Pro Max, IMEI 1: НОМЕР_1 , IMEI 2: НОМЕР_2 з сім картою НОМЕР_3 та Е-сім НОМЕР_4 .
В обґрунтування клопотання зазначив, що Першим слідчим відділом Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві за процесуального керівництва Київської міської прокуратури здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні №62025100130005926 від 02.10.2025 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 367 КК України.
Службові особи Київської міської ради, які зловживаючи своїм службовим становищем та через несумлінне ставлення до своїх службових обов'язків, розроблено злочинну схему суть якої полягає в незаконному нарахуванні надбавок за високі досягнення у праці або за виконання особливо важливої роботи керівним працівникам і спеціалістам, що виконують роботи, пов'язані з розробленням проектів, нормативно - правових актів та проведенням експертиз проектів та актів.
Встановлено, що колишній секретар Київської міської ради, перебуваючи на посаді відповідно до п. 4.1 «Положення про матеріальне стимулювання працівників секретаріату Київської міської ради» затверджене розпорядженням заступника міського голови - секретаря Київської міської ради від 24.09.2021 №136, в секретаріаті Київської міської ради встановлював надбавки у розмірі 100 відсотків посадового окладу, з урахуванням надбавки за ранг посадової особи місцевого самоврядування та надбавки за вислугу років керівним працівникам і спеціалістам, які безпосередньо займаються розробленням проектів нормативно- правових актів, проводять експертизу проектів таких актів, шляхом направлення відповідного подання.
Однак в ході аналізу отриманої інформації встановлено, що відповідно до посадових інструкцій працівників, які отримували надбавки до заробітної плати, не передбачено розроблення проектів нормативно - правових актів та проведення експертизи проектів таких актів, що свідчить про необґрунтовані встановлення та виплату надбавок.
Згідно матеріалів виконання доручення УСР у м. Києві ДСР НП України, що начальник управління захисту прав та інтересів територіальної громади міста Києва секретаріату Київської міської ради ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 , являється співорганізатором схеми та надає пропозиції щодо консультації та надання переваги особам яким незаконно нараховуються надбавки.
25.11.2025 слідчим Першого слідчого відділу Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Києві ОСОБА_9 , на підставі ухвали слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 17.11.2025 у справі №757/56954/25-к проведено обшук за адресою: АДРЕСА_1 , за місцем проживання ОСОБА_7 .
В ході проведеного обшуку виявлено та вилучено наступне: - мобільний телефон марки Iphone 16 Pro Max IMEI 1: НОМЕР_1 , IMEI 2: НОМЕР_2 та сім картою НОМЕР_3 та Е-сім НОМЕР_4 , який належить ОСОБА_7 .
Постановою слідчого від 25.11.2025 вказані речі визнані речовим доказом.
В обґрунтування свого клопотання про накладення арешту на майно прокурором зазначено, що забезпечить дієвість розслідування у кримінальному провадженні та збереження речових доказів.
Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 12 лютого 2026 року клопотання задоволено.
Накладено у кримінальному провадженні №62025100130005926 від 02.10.2025 арешт на майно, вилучене 25.11.2025 в ході проведення обшуку за місцем проживання ОСОБА_7 , за адресою: АДРЕСА_1 , а саме:
- мобільний телефон марки Apple iPhone 16 Pro Max, IMEI 1: НОМЕР_1 , IMEI 2: НОМЕР_2 з сім картою НОМЕР_3 та Е-сім НОМЕР_4 .
Задовольняючи клопотання слідчий суддя дійшов до висновку, що відшуканий слідчим за місцем проживання ОСОБА_7 мобільний телефон відповідає критеріям, зазначеним у ст.98 КПК України, та вилучений у встановленому КПК України порядку, на підставі ухвали слідчого судді про надання дозволу на проведення обшуку, може бути використаний як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження та з метою збереження речових доказів.
Не погоджуючись із ухвалою слідчого судді, власник майна ОСОБА_7 , 26.02.2026 подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати ухвалу слідчого судді та постановити нову, якою відмовити у задоволенні клопотання.
В обґрунтування апеляційних вимог зазначив, що оскільки в ухвалі слідчого судді від 17.11.2025 про надання дозволу на проведення обшуку не вказано індивідуальних ознак мобільного телефону, який було вилучено під час проведення обшуку, то такий мобільний телефон має статус тимчасово вилученого майна.
Ні у протоколі проведення обшуку, ні у клопотанні прокурора про накладення арешту на майно ні в оскаржуваній ухвалі не вказано, яке значення для досудового розслідування має телефон та чи несе на собі сліди скоєного злочину.
Вважає, що за відсутності в ухвалі суду від 17.11.2025 про надання дозволу на проведення обшуку індивідуальних ознак речі, відсутність на мобільному телефоні інших ознак, зазначений в ухвал про обшук, то вилучений, під час проведення обшуку 25.11.2025, мобільний телефон має правовий статус тимчасово вилученого майна.
Ні у клопотанні прокурора ні в оскаржуваній ухвалі слідчого судді не вказано чи: телефон отриманий внаслідок вчинення кримінального правопорушення; телефон є засобом чи знаряддям його вчинення; телефон зберіг на собі сліди кримінального правопорушення.
Зазначає, що з моменту проведення обшуку, а саме 25.11.2025 до дати розгляду судом першої інстанції клопотання прокурора про арешт майна, а саме 12.02.2026 пройшло 48 днів.
Аналіз змісту постанови слідчого від 25.11.2025 (а.с. 97-98) свідчить про її формальний характер, оскільки крім загального посилання на статтю 98 КПК України, вказана постанова більше нічого не містить.
Долучені прокурором до клопотання документи не мають жодного відношення до ОСОБА_7 та вилученого у нього мобільного телефону.
Єдиний документ, долучений прокурором до клопотання про накладення арешту, в якому є згадка про ОСОБА_7 в контексті кримінального провадження це рапорт старшого оперуповноваженого 4-го відділу (протидії організованим злочинним групам в органах державної влади) УСР в м. Києві ДСР НП України (а.с. 88-89).
Однак, вказаний документ не містить ні дати його складання ні підпису особи, від імені якої його було складено.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи представника власника майна в підтримку поданої апеляційної скарги, з наведених в них підстав, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
З матеріалів судового провадження вбачається, що Першим слідчим відділом Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві за процесуального керівництва Київської міської прокуратури здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні №62025100130005926 від 02.10.2025 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 367 КК України.
25.11.2025 слідчим Першого слідчого відділу Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Києві ОСОБА_9 , на підставі ухвали слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 17.11.2025 у справі №757/56954/25-к проведено обшук за адресою: АДРЕСА_1 , за місцем проживання ОСОБА_7 .
В ході проведеного обшуку виявлено та вилучено наступне: - мобільний телефон марки Iphone 16 Pro Max IMEI 1: НОМЕР_1 , IMEI 2: НОМЕР_2 та сім картою НОМЕР_3 та Е-сім НОМЕР_4 , який належить ОСОБА_7 .
Постановою слідчого від 25.11.2025 вказані речі визнані речовим доказом.
12 лютого 2026 року ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва клопотання прокурора задоволено.
Накладено у кримінальному провадженні №62025100130005926 від 02.10.2025 арешт на майно, вилучене 25.11.2025 в ході проведення обшуку за місцем проживання ОСОБА_7 , за адресою: АДРЕСА_1 , а саме:
- мобільний телефон марки Apple iPhone 16 Pro Max, IMEI 1: НОМЕР_1 , IMEI 2: НОМЕР_2 з сім картою НОМЕР_3 та Е-сім НОМЕР_4 .
Задовольняючи клопотання слідчий суддя дійшов до висновку, що відшуканий слідчим за місцем проживання ОСОБА_7 мобільний телефон відповідає критеріям, зазначеним у ст.98 КПК України, та вилучений у встановленому КПК України порядку, на підставі ухвали слідчого судді про надання дозволу на проведення обшуку, може бути використаний як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження та з метою збереження речових доказів
З висновками слідчого судді колегія суддів погоджується, з огляду на наступне.
Розглядаючи клопотання про накладення арешту на майно, в порядку статей 170-173 КПК України, для прийняття законного та обґрунтованого рішення, слідчий суддя повинен з'ясувати всі обставини, які передбачають підстави для арешту майна або відмови у задоволенні клопотання про арешт майна.
З ухвали слідчого судді та журналу судового засідання вбачається, що наведені в клопотанні прокурора доводи про накладення арешту на майно перевірялись судом першої інстанції. При цьому були, досліджені матеріали судового провадження, вислухано доводи прокурора в підтримку поданого клопотання, заперечення представника власника майна та представника володільця майна щодо його задоволення, а також з'ясовані інші обставини, які мають значення при вирішенні питання щодо арешту майна.
При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
При вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя, згідно ст. ст. 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.
Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.
Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб.
Згідно ч. 2 ст. 170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення:
1) збереження речових доказів;
2) спеціальної конфіскації;
3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи;
4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Відповідно до ч. 3 ст. 170 КПК України у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 2 ст. 173 КПК України при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати:
1) правову підставу для арешту майна;
2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу);
3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу);
3-1) можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 цього Кодексу);
4) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу);
5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження;
6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.
Відповідно до ч. 10 ст. 170 КПК України арешт може бути накладений у встановленому цим Кодексом порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, віртуальні активи, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна.
При винесенні ухвали слідчим суддею, у відповідності до вимог ст. 173 КПК України, були враховані наведені в клопотанні прокурора правові підстави для арешту майна, можливість використання майна, як доказу у кримінальному провадженні, а також обставини кримінального провадження №62025100130005926 від 02.10.2025, та відношення до нього вказаного майна, а тому слідчий суддя обґрунтовано задовольнив вказане клопотання прокурора про арешт майна, з урахуванням наявних для цього підстав, передбачених ст. 170 КПК України.
Як встановлено під час апеляційного розгляду, слідчий суддя, всупереч твердженням апелянта обґрунтовано, у відповідності до вимог ст. ст. 131-132, 170-173 КПК України, наклав арешт на вище зазначене майно, з тих підстав, що зазначене в клопотанні майно, підпадає під ознаки речових доказів, а також постановою слідчого від 25.11.2025вищевказане майно визнано речовими доказами у даному кримінальному провадженні, оскільки майно відповідає критеріям, передбаченим ст. 98 КПК України.
Крім того, ст. 100 КПК України визначено, що на речові докази може бути накладено арешт в порядку ст.ст. 170-174 КПК України та згідно ч.ч. 2, 3 ст. 170 КПК України слідчий суддя накладає арешт на майно, якщо є достатні підстави вважати, що воно відповідає критеріям, визначеним в ч. 1 ст. 98 КПК України.
З огляду на положення ч. ч. 2, 3 ст. 170 КПК України, майно, яке відповідає критеріям, визначеним у ст. 98 КПК України повинно арештовуватися незалежно від того, хто являється його власником, у кого і де воно знаходиться, незалежно від того чи належить воно підозрюваному чи іншій зацікавленій особі, оскільки в протилежному випадку не будуть досягнуті цілі застосування цього заходу - запобігання можливості протиправного впливу (відчуження, знищення, приховання) на певне майно, що, як наслідок, перешкодить встановленню істини у кримінальному провадженні.
З огляду на наведене та враховуючи, що в засіданні суду першої інстанції ретельно перевірено відношення майна до матеріалів кримінального провадження, а також встановлено мету арешту майна відповідно до ч. 2 ст. 170 КПК України, а саме збереження речових доказів, колегія суддів вважає, що слідчий суддя дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення клопотання прокурора та накладення арешту на вилучене майно, з підстав того, що воно відповідає критеріям речових доказів, визначених ст. 98 КПК України.
Матеріали провадження свідчать, що на цьому етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси власника майна з метою забезпечення запобігання можливості приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження, що може перешкодити кримінальному провадженню, а слідчий суддя, в свою чергу, не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд при розгляді кримінального провадження по суті, тобто не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для визнання особи винною чи невинною у вчиненні злочину, а лише зобов'язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, що причетність особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо неї заходів забезпечення кримінального провадження, одним із яких і є накладення арешту на майно.
Таким чином, колегія суддів вважає, що слідчий суддя обґрунтовано, у відповідності до вимог ст. ст. 132, 170 - 173 КПК України, наклав арешт на майно.
Підстав сумніватися в співрозмірності обмеження права власності завданням кримінального провадження колегія суддів не вбачає. Обставини кримінального провадження на час прийняття рішення вимагали вжиття такого методу державного регулювання, як накладення арешту.
Будь-яких негативних наслідків від вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження, які можуть суттєво позначитися на інтересах інших осіб, колегією суддів не встановлено.
Твердження апелянта про необґрунтованість накладення арешту на майно є такими, що не відповідають матеріалам провадження. Крім того, слідчим суддею суду першої інстанції накладено арешт на майно відповідно до вимог ст. ст. 132, 170, 173 КПК України на підставі належно досліджених доводів органу досудового розслідування.
Твердження апелянта про відсутність в матеріалах справи доказів того, що вилучений під час обшуку мобільний телефон отриманий в результаті вчинення кримінального правопорушення чи є засобом або знаряддям його вчинення в кримінальній справі, що розслідується, та відповідно може бути речовими доказами, колегія суддів не бере до уваги, позаяк ці доводи обґрунтованості висновків слідчого судді про задоволення клопотання прокурора про арешт майна не спростовують, оскільки з огляду на положення КПК України, майно, яке має ознаки речового доказу, повинно вилучатися та арештовуватися незалежно від того, хто є його власником, у кого і де воно знаходиться, незалежно від того чи належить воно підозрюваному чи іншій зацікавленій особі, оскільки в протилежному випадку не будуть досягнуті цілі застосування цього заходу - запобігання можливості протиправного впливу (відчуження, знищення, приховання) на певне майно, що, як наслідок, перешкодить встановленню істини у кримінальному провадженні. Прокурором при розгляді клопотання було доведено, що вилучене під час обшуку майно відповідає критеріям, встановленим ст. 98 КПК України, та є речовим доказом, оскільки це майно може містити відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, а відтак, висновок слідчого судді про накладення арешту на дане майно відповідає вимогам кримінального процесуального закону та прав ОСОБА_7 , як власника арештованого майна, не порушує.
При цьому, колегія суддів відхиляє доводи апелянта про те, що аналіз змісту постанови слідчого від 25.11.2025 (а.с. 97-98) свідчить про її формальний характер, оскільки крім загального посилання на статтю 98 КПК України, вказана постанова більше нічого не містить, так як вказана постанова слідчого, а також клопотання прокурора про арешт майна, з посиланням на встановлені у кримінальному провадженні фактичні обставини кримінального правопорушення, всупереч твердженням власника майна, містять відповідні мотиви та підстави на обґрунтування висновку про відповідність такого майна ознакам речових доказів, визначеним ст. 98 КПК України.
Щодо доводів апелянта про те, що з моменту проведення обшуку, а саме 25.11.2025 до дати розгляду судом першої інстанції клопотання прокурора про арешт майна, а саме 12.02.2026 пройшло 48 днів, спростовується матеріалами клопотання, а саме обшук був проведений 25.11.2025 року за адресою: АДРЕСА_1 .
01 грудня 2025 року ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва клопотання заступника начальника відділу Київської міської прокуратури ОСОБА_8 про арешт майна у кримінальному провадженні №62025100130005926 від 02.10.2025 повернуто та встановлено строк в сімдесят дві години для усунення недоліків, зазначених в ухвалі слідчого судді.
03 грудня 2025 року заступник начальника відділу Київської міської прокуратури ОСОБА_8 звернувся повторно з клопотанням про арешт майна у кримінальному провадженні №62025100130005926 від 02.10.2025, тобто в межах строку наданого ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 01 грудня 2025 року.
Розгляд вказаного клопотання призначено на 12 лютого 2026 року.
12 лютого 2026 року ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва накладено арешт у кримінальному провадженні №62025100130005926 від 02.10.2025, тобто в межах строку визначеного ч.6 ст.173 КПК України.
Зважаючи на викладене, в сукупності з обставинами провадження, колегія суддів об'єктивно переконана, що слідчий суддя, накладаючи арешт, діяв у спосіб та у межах діючого законодавства, арешт застосував правомірно, а тому доводи апелянта стосовно незаконності ухвали слідчого судді слід визнати непереконливими.
Всі інші зазначені в апеляційній скарзі обставини не можуть бути безумовними підставами для скасування ухвали суду.
При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що арешт майна є тимчасовим заходом забезпечення кримінального провадження, який застосовується з метою досягнення дієвості цього провадження, який в подальшому може бути скасований у визначеному законом порядку. У відповідності до вимог ст. 174 КПК України арешт майна може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.
На підставі вищевикладеного колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу, слід залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу без змін.
Керуючись ст. ст. 170, 171, 173, 376, 407, 418, 422 КПК України, суд,
Апеляційну скаргу власника майна ОСОБА_7 залишити без задоволення.
Ухвалу слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 12 лютого 2026 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.
Судді:
______________ _______________ ______________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4