справа № 761/6168/25 головуючий у суді І інстанції Волошин В.О.
провадження № 22-ц/824/6123/2026 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Фінагеєв В.О.
Іменем України
01 квітня 2026 року м. Київ
Київський апеляційний суд
у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого судді Фінагеєва В.О.,
суддів Кашперської Т.Ц., Яворського М.А.,
за участю секретаря Надточий К.О.,
розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою представником ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 14 листопада 2025 року, ухвалене під головуванням судді Волошина В.О., у м. Києві, повний текст рішення суду складено 14 листопада 2025 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації, треті особи: Київська міська рада, ОСОБА_3 , про визнання наймачем житлового приміщення та зобов'язання укласти договір найму житлового приміщення, -
У лютому 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом в якому просив суд:
- визнати громадянина України ОСОБА_1 наймачем жилого приміщення за адресою: АДРЕСА_1 ;
- зобов'язати відповідача Шевченківську районну в м. Києві державну адміністрацію укласти з позивачем ОСОБА_1 договір найму жилого приміщення за адресою: АДРЕСА_1 .
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що він зареєстрований в квартирі АДРЕСА_2 , у вказаній квартирі не проживає, у зв'язку з навчанням та здобуття вищої освіти закордоном. В досудовому порядку, представники позивача зверталися до відповідача з заявою про зміну договору найму, однак відповідачем було відмовлено у задоволенні заяви про зміну договору найму з зазначенням підстав відмови «не проживання протягом тривалого часу». На переконання сторони позивача така відмова є незаконною та безпідставною, оскільки позивач здійснює витрати зі сплати заборгованості за житлово-комунальні послуги у вказаній квартирі.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 14 листопада 2025 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції через невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 посилається на аналогічні обставини викладені у позовній заяві та зазначає, що суд першої інстанції в мотивувальній частині оскаржуваного рішення не надав жодної мотивованої оцінки аргументу про можливість застосування до спірних правовідносин положень ст. 71 Житлового кодексу України в частині збереження жилого приміщення за тимчасово відсутнім наймачем або членом його сім'ї понад 6 місяців у разі навчання таких осіб закордоном, а отже й наявності в апелянта права на зміну договору найму в частині зміни наймача.
У відзиві на апеляційну скаргу Шевченківська районна в місті Києві державна адміністрація вказує, що доводи апеляційної скарги є безпідставними, не мають законодавчого обґрунтування, через що скарга не може бути задоволена, судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та ухвалено рішення з додержанням норм процесуального права та правильним застосуванням норм матеріального права.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом встановлено,що 12 жовтня 1990 року Виконавчим комітетом Київської міської ради депутатів трудящих, ОСОБА_4 (бабуся позивача) та ОСОБА_3 (мати позивача) було видано ордер № 18659 серія Б, на житлове приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , який є єдиною підставою для вселення у надане житлове приміщення. Ордер є дійсним протягом 30 днів.
02 грудня 1999 року у вказаній квартирі було зареєстровано позивача ОСОБА_1
26 лютого 2016 року Шевченківською районною в м. Києві державною адміністрацією прийнято розпорядження № 95 «Про зміну договору найму жилих приміщень», яким зокрема внесено зміни до договору найму житлового приміщення двокімнатної квартири АДРЕСА_2 , у зв'язку зі смертю ОСОБА_4 . Наймачем визначено третю особу ОСОБА_3 .
17 лютого 2020 року ОСОБА_3 добровільно була знята з реєстрації за місцем проживання в квартирі АДРЕСА_2 .
Позивач з 01 вересня 2022 року навчається в московському державному інституті культури РФ, строк навчання п'ять років з 01 вересня 2022 року по 07 липня 2027 року (т.1, а.с. 19), при цьому зазначена довідка надана позивачу для надання до військово-облікового столу, як військовозобов'язаного РФ.
15 серпня 2023 року відповідачем - Шевченківською районною у в м. Києві державною адміністрацією було повідомлено представника позивача - ОСОБА_5 , щодо звернення від 30 травня 2023 року за № 109/С-862 про зміну договору найму на жиле приміщення (квартиру АДРЕСА_2 ), що на засіданні громадської комісії з житлових питань 27 липня 2023 року була розглянута заява та документи щодо зміни договору найму на ім'я позивача на вищезазначену квартиру з його матері ОСОБА_3 та рекомендовано відмовити у зміні договору найму позивачу, у зв'язку з тим, що він довготривалий час не проживає за даною адресою.
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що протягом всього часу розгляду справи в суді стороною позивача не було надано до суду жодного належного і допустимого доказу, в обґрунтування позовних вимог. Твердження представників позивача, що позивач цікавиться і утримує спірну квартиру суд першої інстанції оцінив критично, оскільки позивач на території України, згідно відомостей з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про джерела та суми доходів, отриманих від податкових агентів, та/або про суми доходів, отриманих самозайнятими особами не має на території України доходу, а тому надані представниками позивача квитанції про сплату заборгованості за житлово-комунальні послуги є неналежними доказами, враховуючи той факт, що позивач постійно проживає, навчається та працює на території РФ.
Апеляційний суд не в повній мірі погоджується з висновками суду першої інстанції з наступних підстав.
Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до частин 1, 3 ст. 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Частиною 4 ст. 9 ЖК України визначено, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.
Частинами 1, 2 ст. 61 ЖК України закріплено, що користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення. Договір найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду укладається в письмовій формі на підставі ордера на жиле приміщення між наймодавцем - житлово-експлуатаційною організацією (а в разі її відсутності - відповідним підприємством, установою, організацією) і наймачем - громадянином, на ім'я якого видано ордер.
Відповідно до статті 64 ЖК України члени сім'ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов'язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім'ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов'язаннями, що випливають із зазначеного договору. До членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім'ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов'язки, як наймач та члени його сім'ї.
Згідно з положеннями ст. 65 ЖК України наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім'ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей зазначеної згоди не потрібно. Особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім'ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім'ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім'ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.
Відповідно до частин 1, 2 ст. 106 ЖК України повнолітній член сім'ї наймача вправі за згодою наймача та інших членів сім'ї, які проживають разом з ним, вимагати визнання його наймачем за раніше укладеним договором найму жилого приміщення замість попереднього наймача.
Таке ж право у разі смерті наймача або втрати ним права на жиле приміщення належить будь-якому членові сім'ї наймача. У разі відмови наймодавця у визнанні члена сім'ї наймачем за договором найму спір може бути вирішено в судовому порядку.
У пункті 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1985 року № 2 «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» судам роз'яснено, що вирішуючи спори про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з'ясувати, чи дотриманий встановлений порядок при їх вселенні, зокрема: чи була письмова згода на це всіх членів сім'ї наймача, чи прописані вони в даному жилому приміщенні, чи було це приміщення постійним місцем їх проживання, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання, чи не обумовлювався угодою між цими особами, наймачем і членами сім'ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням.
Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 11 липня 2012 року у справі № 6-60цс12, у осіб, які вселилися до наймача, виникають усі права й обов'язки за договором найму жилого приміщення, якщо особи постійно проживали разом із наймачем і вели з ним спільне господарство та були визнані членами сім'ї наймача (частини перша та друга статті 64 ЖК України). Крім того, особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім'ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім'ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім'ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням (частина друга статті 65 ЖК України).
Оскільки відповідно до вимог закону вселення та проживання в квартирі може бути здійснено лише у встановленому порядку, членом сім'ї наймача, у розумінні частини другої статті 64 ЖК України, може бути визнано лише осіб, які вселилися у встановленому порядку та на відповідній правовій підставі постійно проживають у квартирі разом з наймачем.
Під час вирішення спору про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з'ясувати, крім обставин щодо реєстрації цих осіб у спірному приміщенні, дотримання встановленого порядку при їх вселенні, й інші обставини справи, що мають значення для справи, зокрема, чи було це приміщення постійним місцем проживання цих осіб, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання.
Частиною другою статті 107 ЖК України визначено, що у разі вибуття наймача та членів його сім'ї, договір найму жилого приміщення вважається розірваним з дня вибуття. Якщо із жилого приміщення вибуває не вся сім'я, то договір найму жилого приміщення не розривається, а член сім'ї, який вибув, втрачає право користування цим жилим приміщенням з дня вибуття. У зв'язку зі смертю основного наймача, договір найму на квартиру підлягає оформленню на ім'я члена сім'ї, який має право користуватися квартирою.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Звертаючись до суду з позовом, позивач просив суд визнати його наймачем квартири АДРЕСА_2 та зобов'язати Шевченківську районну в м. Києві державну адміністрацію укласти із ним договір найму цієї квартири.
Судом встановлено, що позивач був вселений до спірної квартири як член сім'ї колишнього наймача за його згодою. До теперішнього часу відомості про місце реєстраційного обліку позивача не змінювалися.
Користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення, який укладається в письмовій формі на підставі ордера на жиле приміщення між наймодавцем - житлово-експлуатаційною організацією (а у разі її відсутності - відповідним підприємством, установою організацією) і наймачем (статті 61 ЖК України).
Стаття 15 ЦК України визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.
Верховний Суд у постанові від 05.04.2023 (справа № 127/6749/22) дійшов висновку про те, що звернення членів сім'ї наймача квартири до суду з вимогою про визнання їх законними наймачами житлового приміщення та зобов'язання укласти типовий договір про надання послуг з управління багатоквартирним будинком з метою зміни раніше укладеного наймачем договору найму жилого приміщення є неефективним способом захисту їхніх житлових прав. Таким способом є визнання права користування житловим приміщенням, зміна договору найму житлового приміщення тощо.
Норми ЖК України, на які посилається позивач, визначають ефективним способом захисту визнання права користування житловим приміщенням, зміну договору найму житлового приміщення тощо. Проте таких вимог позивач не заявляв, а право визначати предмет і підставу позову надано виключно позивачу, а не суду (статті 4, 12, 13, 43, 175 ЦПК України).
Реалізуючи визначене ст. 64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.
Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача. Спосіб захисту, насамперед, повинен слугувати поновленню порушених прав позивача або захисту його охоронюваного законом інтересу.
Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.
Якщо предмет позову не відповідає встановленим законом або договором способам захисту прав, суд повинен відмовити у позові (постанова Верховного Суду України від 13 липня 2004 року у справі № 10/732).
Оскільки обраний стороною предмет позову не відповідає встановленим законом способам захисту прав, позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції по суті дійшов вірного висновку про відсутність підстав до задоволення позову, однак виходив при цьому з невірних мотивів, допустивши невідповідність висновків суду обставинам справи, що в силу вимог ст. 376 ЦПК України є підставою до зміни рішення в мотивувальній частині.
На підставі викладеного та керуючись статтями 374, 376, 381, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 14 листопада 2025 року змінити в мотивувальній частині, виклавши її в редакції цієї постанови.
В іншій частині рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 14 листопада 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повне судове рішення складено 02 квітня 2026 року.
Головуючий Фінагеєв В.О.
Судді Кашперська Т.Ц.
Яворський М.А.