справа №755/2831/26 Головуючий у І інстанції - ОСОБА_1 апеляційне провадження №11-сс/824/3005/2026 Доповідач у ІІ інстанції - ОСОБА_2
30 березня 2026 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ:
Головуючий суддя: ОСОБА_2 ,
судді: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю секретаря судового засідання: ОСОБА_5
прокурора: ОСОБА_6
підозрюваного: ОСОБА_7
захисника: ОСОБА_8
розглянув у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві апеляційну скаргу захисника ОСОБА_8 в інтересах підозрюваного ОСОБА_7 на ухвалу слідчого судді Дніпровського районного суду міста Києва від 25 лютого 2026 року щодо застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Києва, громадянина України, який має на утриманні 2 малолітніх дітей 2022 та 2025 року народження, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимого: 11 липня 2022 року вироком Деснянського районного суду м. Києва за частиною другою статті 185 КК України до покарання у виді 1 року позбавлення волі, згідно статті 75 КК України звільнено від відбування покарання з іспитовим строком 1 рік; 13 вересня 2023 року вироком Дніпровського районного суду м. Києва за частиною другою статті 186 КК України, із застосуванням статті 70 КК України до 5 років позбавлення волі; 19 січня 2024 року вироком Дніпровського районного суду м. Києва за частиною першою статті 125 КК України, із застосуванням статтей 71, 72 КК України до 5 років 15 днів позбавлення волі, підозрюваного у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №1202610040000475 від 24 лютого 2026 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 296 КК України,-
Ухвалою слідчого судді Дніпровського районного суду міста Києва від 25 лютого 2026 року клопотання старшого слідчого СВ Дніпровського управління поліції Головного управління Національної поліції у місті Києві ОСОБА_9 , погоджене прокурором Дніпровської окружної прокуратури ОСОБА_10 - задоволено.
Застосовано до підозрюваного ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 296 КК України запобіжний захід у виді тримання під вартою з утриманням у ДУ "Київський слідчий ізолятор" Міністерства Юстиції України строком на 60 днів, без визначення розміру застави.
Ухвала діє 60 днів, до 24 квітня 2026 року включно та підлягає негайному виконанню після її проголошення.
Строк тримання під вартою ОСОБА_7 обчислюється з моменту його фактичного затримання, з 24 лютого 2026 року.
Будь-які твердження чи заяви підозрюваного, зроблені під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу, не можуть бути використанні на доведення його винуватості у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, або у будь-якому іншому кримінальному правопорушенні.
Виконання ухвали доручено начальнику ДУ «Київський слідчий ізолятор» Міністерства юстиції України.
Копію ухвали вручено присутнім учасникам судового провадження та направлено для виконання до ДУ «Київський слідчий ізолятор» Міністерства юстиції України.
Не погоджуючись з указаною ухвалою захисник ОСОБА_8 в інтересах підозрюваного ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, в якій просить оскаржувану ухвалу слідчого судді скасувати та постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні клопотання прокурора про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Вважає, що оскаржувана ухвала слідчого судді є необґрунтованою та не мотивованою, у зв'язку з чим постановлена з істотними порушеннями процесуального права, а тому підлягає скасуванню.
Апеляційну скаргу мотивує тим, що прокурором не були надані докази, якими обґрунтовуються доводи про необхідність застосування до підозрюваного ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, також, не було обґрунтовано посилання прокурора на наявність ризиків, які дають достатні підстави вважати, що підозрюваний може здійснити дії, передбачені пунктами 1, 5 частиною першою статті 177 КПК України.
Вказує, що у клопотанні про обрання запобіжного заходу органом досудового розслідування не внесено відомості, які підтверджують наявність в діях підозрюваного ознак хуліганства, підозрюваний фактично отримав тілесні ушкодження в ході конфлікту із співробітниками приватної охоронної фірми, які безпідставно застосували до нього фізичну силу та спеціальні засоби.
Зауважує, що прокурором під час розгляду клопотання не було надано жодного належного доказу, який би засвідчив або надав би підстави вважати, що підозрюваний бажає та має можливості переховуватися від правоохоронних органів та суду, тому, твердження прокурора на які посилається суд має характер припущення, є домислом, що не може слугувати належною підставою ухвалення судового рішення та застосування запобіжного заходу.
Посилання прокурора на ризик, пов'язаний з незаконного впливу на потерпілого та свідків у кримінальному провадженні жодним чином не підтверджено та не конкретизовано, захист зазначав, що будь-яких даних, які свідчили про наявність невстановлених та не допитаних у ході розслідування свідків не встановлено.
Зазначає, що заявлені стороною обвинувачення ризики, які передбачені статтею 177 КПК України, є абстрактними припущеннями та такими, що можуть ставитися в провину будь-якому підозрюваному незалежно від змісту кримінального провадження, конкретних обставин справи, а також соціальної характеристики особи, якій інкримінується вчинення злочину.
Посилається на те, що підозрюваний ОСОБА_7 є громадянином України, має постійне місце проживання та міцні соціальні зв'язки у місті в якому проживає.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення підозрюваного ОСОБА_7 , його захисника ОСОБА_8 , які підтримали апеляційну скаргу, думку прокурора ОСОБА_6 , який заперечував проти задоволення апеляційної скарги та просив ухвалу слідчого судді залишити без змін, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Як убачається з матеріалів судового провадження, у провадженні слідчого відділу Дніпровського УП ГУ НП в м. Києві перебувають матеріали кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань № №1202610040000475 від 24 лютого 2026 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 296 КК України.
Органом досудового розслідування встановлено, що ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 разом із ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , 24 лютого 2026 року, приблизно о 00 год. 30 хв. перебували у громадському місці, а саме у приміщенні автозаправочної станції «WOG», що розташована за адресою: м. Київ, вул. Шухевича, 16.
В цей час, через відмову у продажі алкогольних напоїв під час дії комендантської години, у ОСОБА_7 та ОСОБА_11 виник словесний конфлікт із операторами автозаправочної станції, під час якого у ОСОБА_7 та ОСОБА_11 раптово виник злочинний умисел, спрямований на грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, внаслідок чого останні почали висловлюватися на адресу працівників АЗС грубою нецензурною лайкою.
З метою припинення протиправної поведінки ОСОБА_7 та ОСОБА_11 , оператор АЗС «WOG» натиснув тривожну кнопку для виклику охоронної фірми ТОВ «Венбест», на спрацювання якої прибув наряд «ГМР-703» У складі водія-охоронця ОСОБА_12 та охоронця ОСОБА_13 , які запропонували ОСОБА_7 та ОСОБА_11 залишити територію автозаправочної станції.
В подальшому, на цьому підґрунті ОСОБА_7 та ОСОБА_11 продовжили виконувати свій злочинний умисел, спрямований на грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, у зневажливому ставленні до прав, свобод та законних інтересів громадян. Безпричинно, діючи з особливою зухвалістю, яка проявлялася у самоутвердженні за рахунок приниження інших людей, незважаючи на перебування в громадському місці, під час дії комендантської години, прагнучи показати свою зневагу до встановлених правил і норм поведінки, ОСОБА_7 та ОСОБА_11 у грубій та нецензурній формі відмовились виконати вимогу працівників охорони припинити свої хуліганські дії, та почали застосовувати фізичний вплив щодо працівників охорони, що виразилось у ривках за їх форменний одяг та елементи амуніції.
Після цього, з метою припинення протиправної поведінки, працівники охоронної фірми попередили ОСОБА_7 та ОСОБА_11 , що до них може бути застосовано фізичну силу та спеціальні засоби, та після чого вони вийшли на вулицю.
Однак, ОСОБА_7 та ОСОБА_11 , продовжуючи реалізувати свій злочинний умисел на вчинення грубого порушення громадського порядку, вийшовши на вулицю, бажаючи самоутвердитися за рахунок приниження інших осіб, протиставити себе іншим громадянам, суспільству та державі, в ході вчинення хуліганських дій почали чинити фізичний опір представникам охорони, які припиняють хуліганські дії та фактично виконують обов'язки з охорони громадського порядку, при цьому ОСОБА_7 та ОСОБА_11 висловлювали нецензурну лайку та неодноразові погрози фізичною розправою, продовжували застосовувати фізичний вплив до працівників охорони, вчиняючи ривки за їх форменний одяг та елементи амуніції, а також демонстративно плювали в бік останніх, після чого, нанесли тілесні ушкодження охоронцю-водію ОСОБА_12 , що виразились у множинних забоях м'яких тканин голови та обличчя. Тим самим, ОСОБА_7 та ОСОБА_11 вчинили активну протидію громадянам, які припиняли хуліганські дії, з метою позбавити даних осіб можливості виконати свій обов'язок з охорони громадського порядку.
Після цього, протиправні дії ОСОБА_7 та ОСОБА_11 були припинені та останні були затримані працівниками поліції.
Таким чином, ОСОБА_7 , підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 296 КК України, а саме у вчиненні грубого порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжується особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом, вчиненого групою осіб, пов'язаного з опором громадянам, які припиняли хуліганські дії.
24 лютого 2026 року ОСОБА_7 було затримано за підозрою у вчинення злочину на підставі статті 208 КПК України.
24 лютого 2026 року ОСОБА_7 було повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 296 КК.
25 лютого 2026 року до слідчого судді Дніпровського районного суду м. Києва надійшло клопотання старшого слідчого СВ Дніпровського НП ГУНП у м. Києві ОСОБА_14 , за погодженням з прокурором Дніпровської окружної прокуратури ОСОБА_10 , про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно підозрюваного ОСОБА_7 , у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №1202610040000475 від 24 лютого 2026 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 296 КК України.
Ухвалою слідчого судді Дніпровського районного суду міста Києва від 25 лютого 2026 року клопотання старшого слідчого СВ Дніпровського управління поліції Головного управління Національної поліції у місті Києві ОСОБА_9 , погоджене прокурором Дніпровської окружної прокуратури ОСОБА_10 - задоволено.
Застосовано до підозрюваного ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 296 КК України запобіжний захід у виді тримання під вартою з утриманням у ДУ "Київський слідчий ізолятор" Міністерства Юстиції України строком на 60 днів, без визначення розміру застави.
Ухвала діє 60 днів, до 24 квітня 2026 року включно та підлягає негайному виконанню після її проголошення.
Строк тримання під вартою ОСОБА_7 обчислюється з моменту його фактичного затримання, з 24 лютого 2026 року.
Будь-які твердження чи заяви підозрюваного, зроблені під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу, не можуть бути використанні на доведення його винуватості у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, або у будь-якому іншому кримінальному правопорушенні.
Виконання ухвали доручено начальнику ДУ «Київський слідчий ізолятор» Міністерства юстиції України.
Копію ухвали вручено присутнім учасникам судового провадження та направлено для виконання до ДУ «Київський слідчий ізолятор» Міністерства юстиції України.
З такими висновками слідчого судді колегія суддів погоджується, з огляду на наступне.
Відповідно до положень частини першої статті 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частинами шостою та восьмою статті 176 цього Кодексу.
Згідно частини другої статті 177 КПК України, підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті, тобто з метою запобігання спробам:
1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду;
2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення;
3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні;
4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином;
5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Розглядаючи клопотання про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою, для прийняття законного і обґрунтованого рішення, суд, відповідно до статті 178 КПК України та практики Європейського суду з прав людини, повинен врахувати тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа та особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
Згідно частин першої, другої статті 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Застосовуючи щодо підозрюваного ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, слідчим суддею встановлено, що матеріали провадження містять достатні дані, які підтверджують існування обґрунтованої підозри у вчиненні ним кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 296 КК України.
Обґрунтованість підозри у вчиненні ОСОБА_7 кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 296 КК України, наявними у справі доказами, а саме даними, що містяться: у протоколі прийняття заяви про кримінальне правопорушення або іншу подію від 24 лютого 2026 року; у рапорті складеному уповноваженою на те особою від 24 лютого 2026 року; у протоколі огляду місця події від 24 лютого 2026 року; у протоколі допиту потерпілого ОСОБА_12 від 24 лютого 2026 року; у довідці виданій «Київською міською клінічною лікарнею швидкої медичної допомоги» від 24 лютого 2026 року, з якої вбачається, що ОСОБА_12 діагнозовано множинні забої м'яких тканин голови та обличчя; у протоколах допиту свідків ОСОБА_13 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 від 24 лютого 2026 року; у роздруківці приладу «Драгер», відповідно до якої результат огляду на стан сп'яніння ОСОБА_7 становить 0,19%; у протоколах затримання підозрюваних ОСОБА_7 та ОСОБА_11 від 24 лютого 2026 року; у протоколах допиту підозрюваних ОСОБА_7 та ОСОБА_11 від 24 лютого 2026 року, іншими доказами в їх сукупності.
Окрім того, слідчим суддею визнано доведеними вказані у клопотанні слідчого ризики, передбачені частиною першою статті 177 КПК України.
Так, враховуючи дані про особу ОСОБА_7 , його вік, стан здоров'я, міцність соціальних зав'язків, а також тяжкість покарання, що загрожує підозрюваному у разі визнання його винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 296 КК України, слідчий суддя дійшов висновку, що слідчим у клопотанні доведено існування у кримінальному провадженні ризиків, передбачених статтею 177 КПК України, а саме те, що ОСОБА_7 перебуваючи на свободі та будучи обізнаним з санкцією статті, яка йому інкримінується, може переховуватись від органів досудового розслідування та суду; може незаконно впливати на свідків та потерпілого у даному кримінальному провадженні, з метою схилити їх до дачі неправдивих показів у судовому засіданні; може перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, а саме не з'являтися за викликами до слідчого для проведення слідчих та процесуальних дій, чим буде затягувати строки досудового розслідування; може вчинити інше кримінальне правопорушення, оскільки підозрюваний раніше судимий, що свідчить про схильність до вчинення кримінальних правопорушень.
З урахуванням вказаного, на думку колегії суддів, слідчий суддя дійшов правильного висновку про необхідність застосування виняткового запобіжного заходу щодо підозрюваного ОСОБА_7 , оскільки встановлені судом обставини свідчать про те, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів, окрім тримання під вартою, не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 КПК України.
Місцевим судом обґрунтовано застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою без визначення розміру застави з посиланням на пункт 1 частини четвертої статті 183 КПК України, згідно якої слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо пункту 1 частини четвертої статті 183 КПК України.
З наведеного убачається, що слідчим суддею враховано обставини справи в сукупності з даними про особу підозрюваного, які вказують на можливість останнього вчиняти дії, передбачені частиною першою статті 177 КПК України, у зв'язку з чим відносно ОСОБА_7 застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, який, на думку колегії суддів, у сукупності з існуючими ризиками, особою підозрюваного, тяжкістю інкримінованого йому кримінального правопорушення та його наслідками, є обґрунтованим, та підстав для застосування щодо підозрюваного більш м'якого запобіжного заходу, колегія суддів не вбачає.
Доводи апеляційної скарги про необґрунтованість повідомленої ОСОБА_7 підозри колегія суддів вважає безпідставними, оскільки наведені у клопотанні дані, виклад яких зроблено з посиланням на матеріали кримінального провадження, на даному етапі досудового розслідування свідчать про наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ним кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 296 КК України, а тому посилання захисника на те, що прокурором не були надані докази, якими обґрунтовуються доводи про необхідність застосування до підозрюваного ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, є необґрунтованими, оскільки слідчий суддя прийняв рішення на основі всебічно з'ясованих обставин, з якими закон пов'язує можливість обрання виключного запобіжного заходу у виді тримання під вартою, при цьому врахував дані про особу підозрюваного, дослідив належним чином всі матеріали провадження та навів в ухвалі мотиви, з яких прийняв відповідне рішення.
Враховуючи те, що слідчий суддя на даному етапі провадження не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд під час розгляду кримінального провадження по суті, зокрема, не вправі оцінювати докази з точки зору їх належності і допустимості, а лише зобов'язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, що причетність особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо неї обмежувального заходу, то, з огляду на вищенаведені дані, у колегії суддів наявні підстави для висновку про наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_7 інкримінованого йому кримінального правопорушення.
Для вирішення питання щодо обґрунтованості повідомленої підозри оцінка наданих слідчому судді доказів здійснюється не в контексті оцінки доказів з точки зору їх достатності і допустимості для встановлення винуватості чи її відсутності у особи за вчинення злочину, доведення чи не доведення винуватості особи, з метою досягнення таких висновків, які необхідні суду при постановленні вироку, а з тією метою, щоб визначити вірогідність та достатність підстав причетності тієї чи іншої особи до вчинення кримінального правопорушення, а також чи є підозра обґрунтованою, щоб виправдати подальше розслідування або висунення обвинувачення.
У розумінні положень, що наведені у численних рішеннях Європейського Суду з прав людини («Нечипорук, Йонкало проти України» №42310/04 від 21.04.2011, «Фокс, Кемпбелл і Хартлі проти Сполученого Королівства» №№12244/86,12245/86, 12383/86 від 30.08.1990, «Мюррей проти Сполученого Королівства» №14310/88 від 28.10.1994 та ін.), термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити це правопорушення.
Більш того, у п. 48 рішення «Чеботарь проти Молдови» №35615/06 від 13 листопада 2007 року Європейський Суд з прав людини зазначив «Суд повторює, що для того, щоб арешт по обґрунтованій підозрі був виправданий у відповідності з статтею 5 & 1 (с), поліція не зобов'язана мати докази, достатні для пред'явлення обвинувачення, ні в момент арешту ні під час перебування заявника під вартою. Також не обов'язково, щоб затриманій особі були, по кінцевому рахунку, пред'явлені обвинувачення, або щоб ця особа була піддана суду. Метою попереднього тримання під вартою є подальше розслідування кримінальної справи, яке повинно підтвердити або розвіяти підозру, яка є підставою для затримання».
Крім того, колегія суддів враховує правову позицію Європейського Суду з прав людини, викладену у рішенні за скаргою «Ферарі-Браво проти Італії», відповідно до якої затримання та тримання особи під вартою, безумовно, можливе не лише у випадку доведеності факту вчинення злочину та його характеру, оскільки така доведеність сама по собі і є метою досудового розслідування, досягненню цілей якого і є тримання під вартою.
У відповідності до змісту статті 368 КПК України питання щодо наявності чи відсутності події та складу кримінального правопорушення в діянні, винуватості особи в його вчиненні, у тому числі наявності або відсутності умислу в діях особи, належності та допустимості зібраних у справі доказів, вирішуються судом під час ухвалення вироку, тобто на стадії судового провадження.
Обставини здійснення підозрюваним конкретних дій, доведеність його винуватості, у тому числі правильність кваліфікації його дій, потребують перевірки та оцінки у сукупності з іншими доказами у кримінальному провадженні під час подальшого досудового розслідування, а дослідження та оцінка доказів, встановлення наявності або відсутності події та складу кримінального правопорушення, та достатності доказів для доведеності винуватості особи, відноситься до стадії судового розгляду по суті, та не вирішується на стадії досудового розслідування.
З наведених підстав, доводи захисника, викладені в апеляційній скарзі про те, що у клопотанні про обрання запобіжного заходу органом досудового розслідування не внесено відомості, які підтверджують наявність в діях підозрюваного ознак хуліганства, підозрюваний фактично отримав тілесні ушкодження в ході конфлікту із співробітниками приватної охоронної фірми, які безпідставно застосували до нього фізичну силу та спеціальні засоби, є передчасними та такими, що підлягають вирішенню під час розгляду кримінального провадження по суті.
Сукупність зібраних доказів та матеріалів судового провадження, на даному етапі кримінального провадження до моменту з'ясування істини у справі, є достатньою для обрання щодо підозрюваного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою без визначення застави.
Викладені в апеляційній скарзі доводи про недоведеність наявності ризиків, передбачених частиною першою статті 177 КПК України, колегія суддів уважає безпідставними.
У контексті практики Європейського суду з захисту прав людини, слід зазначити, що ризик втечі підсудного не може бути встановлений лише на основі суворості можливого вироку. Оцінка такого ризику має проводитись з посиланням на ряд інших факторів, які можуть або підтвердити існування ризику втечі або вказати, що вона маловірогідна і необхідність в утриманні під вартою відсутня (Панченко проти Росії). Ризик втечі має оцінюватися у світлі факторів, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню (Бекчиєв проти Молдови).
Зважаючи на викладене, а також, враховуючи дані про особу підозрюваного ОСОБА_7 в їх сукупності, колегія суддів доходить висновку про доведеність слідчим у клопотанні ризиків можливості підозрюваного переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
При цьому, посилання захисника на те, що підозрюваний ОСОБА_7 є громадянином України, має постійне місце проживання та міцні соціальні зв'язки у місті, якому проживає, не є достатньою підставою для застосування щодо підозрюваного більш м'якого запобіжного заходу.
Інші доводи апеляційної скарги висновків слідчого судді не спростовують.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити слідчому судді постановити законну та обґрунтовану ухвалу, колегією суддів апеляційної інстанції не встановлено.
За таких обставин, ухвала слідчого судді суду першої інстанції відповідно до вимог статті 370 КПК України є законною, обґрунтованою і вмотивованою, а тому колегія суддів не вбачає підстав для її скасування.
Керуючись статтями 176-178, 183, 193, 376, 407, 418, 422 КПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів, -
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_8 в інтересах підозрюваного ОСОБА_7 - залишити без задоволення.
Ухвалу слідчого судді Дніпровського районного суду міста Києва від 25 лютого 2026 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.
Головуючий ОСОБА_2
Судді ОСОБА_3
ОСОБА_4