справа №752/18111/25 Головуючий у І інстанції - ОСОБА_1
апеляційне провадження №11-сс/824/2680/2026 Доповідач у ІІ інстанції - ОСОБА_2
30 березня 2026 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ:
Головуючий суддя: ОСОБА_2 ,
судді: ОСОБА_3 , ОСОБА_4
за участю секретаря судового засідання: ОСОБА_5
прокурора: ОСОБА_6
представників: ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 ,
ОСОБА_11
розглянув у відкритому судовому засіданні у приміщенні суду в м. Києві апеляційні скарги адвокатів ОСОБА_9 в інтересах ОСОБА_12 , ОСОБА_11 в інтересах ОСОБА_13 та ОСОБА_10 в інтересах ОСОБА_14 на ухвалу слідчого судді Голосіївського районного суду м. Києва від 12 лютого 2026 року щодо арешту майна у кримінальному провадженні №12025100000000482, відомості щодо якого внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 09 квітня 2025 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною п'ятою статті 27, частиною четвертою статті 354 КК України,-
Ухвалою слідчого судді Голосіївського районного суду м. Києва від 12 лютого 2026 року клопотання прокурора відділу Київської міської прокуратури ОСОБА_15 про арешт майна - задоволено.
Накладено арешт на майно, що виявлено та вилучено 14 серпня 2025 року в ході проведення санкціонованого обшуку в будинку, а також прибудинкових спорудах, що розташовані на земельній ділянці з кадастровим номером: 8000000000:72:173:0007, за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: грошові кошти в сумі 110 044,00 доларів США, 13 150 Євро, 6 287 300 гривень, телефон Redmi ST, IMEI: НОМЕР_1 , IMEI2: НОМЕР_1 .
Не погоджуючись із зазначеною ухвалою адвокат ОСОБА_9 в інтересах ОСОБА_12 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить ухвалу слідчого судді скасувати та постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні клопотання прокурора про арешт майна.
Апеляційну скаргу мотивує тим, що у протоколі обшуку мали бути зазначені всі номери купюр, які були вилучені, проте органом досудового розслідування цього здійснено не було.
Посилається на те, що повідомлена ОСОБА_12 підозра у вчинення кримінальних правопорушень, передбачених частиною четвертою статті 354, частиною третьою статті 358 КК України, є необґрунтованою, оскільки в тексті повідомлення про підозру відсутні об'єктивні докази обґрунтованості повідомлення про підозру, а також відсутні будь-які письмові докази, які свідчать про те, що саме у діях чи бездіяльності ОСОБА_12 наявний склад інкримінованого їй злочину.
Вказує, що ознайомившись з протоколами НСРД, стороною захисту не вбачається установленої явної змови, яка була б зрозуміла та свідчила про підготовку та вчинення злочину особисто ОСОБА_12 .
Наголошує, що у даному випадку ОСОБА_12 склала медичні документи особисто, у межах наданих їй законом професійних повноважень, із проставленням власного підпису та реквізитів, документ не видавався від імені іншої особи, не містить підробленого підпису чи печатки та не є результатом імітації повноважень, яких лікар не має.
Зауважує, що грошові кошти, які були вилучені під час обшуку, належать не тільки ОСОБА_12 , а належать частково їй, її сестрам та частково її матері та батьку, про що власники грошових коштів заявляли під час судового розгляду.
Також з апеляційною скаргою на вказану ухвалу слідчого судді звернувся представник ОСОБА_11 в інтересах ОСОБА_13 , в якій просить поновити строк на апеляційне оскарження; ухвалу слідчого судді скасувати та постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні клопотання прокурора повністю.
Як на підставу для поновлення строку на апеляційне оскарження посилається на те, що текст оскаржуваної ухвали надіслано судом до ЄДРСР лише 25 лютого 2026 року, зареєстровано 26 лютого 2026 року, забезпечено надання загального доступу лише 27 лютого 2026 року.
У письмових поясненнях зазначає, що оскаржувана ухвала є незаконною, постановлена з істотним порушенням вимог кримінального процесуального законодавства, є упередженою на користь слідчих органів, прийнятою з порушенням норм матеріального та процесуального права без урахування доданих до справи матеріалів.
Вказує, що частина вилучених під час обшуку грошових коштів належить ОСОБА_13 та ОСОБА_16 , частина самій ОСОБА_12 , а частина її сестрам, про що власники грошових коштів заявляли як під час обшуку, так і окремо під час судового розгляду в суді першої інстанції. Також ОСОБА_12 за результатами проведеного обшуку особисто письмово у протоколі зазначила, що вона є власником частини вилучених коштів, а саме лише 4 000 000 грн.
Зауважує, що протягом судового розгляду в суді першої інстанції стороною обвинувачення не було переконливо доведено які саме грошові кошти з вилучених зберігають на собі сліди злочину, а також які саме з вилучених грошових коштів було здобуто злочинним шляхом та/або у спосіб, який зазначений в ухвалі суду про надання дозволу на обшук.
На переконання скаржника, саме клопотання прокурора про необхідність арешту майна, яке було вилучено під час обшуку, обґрунтовується лише необхідністю збереження речових доказів, проте клопотання не містить посилання на те, яким чином вилучені грошові кошти були задіяні як знаряддя вчинення злочину або які саме сліди кримінального правопорушення вони на собі зберегли.
Зазначає, що жодних доказів того, що вилучені грошові кошти та мобільний телефон мають значення для вирішення кримінального провадження, є речовими доказами по справі та відповідають критеріям, зазначеним у статті 98 КПК України, слідчий у клопотанні не навів.
Посилається на те, що у клопотанні прокурора не наведено переконливих доводів щодо настання наслідків, які можуть перешкодити кримінальному провадженню у разі незастосування вказаних заходів забезпечення кримінального провадження, та будь-яких доказів або обґрунтованих доводів щодо приховування, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження вилученого майна ініціатором клопотання не надано та не наведено.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_10 в інтересах ОСОБА_14 просить поновити строк на апеляційне оскарження; ухвалу слідчого судді скасувати та постановити нову ухвалу, якою відмовити прокурору у задоволенні клопотання про накладення арешту на тимчасово вилучене майно ОСОБА_14 .
Уважає, що оскаржувана ухвала є незаконною та такою, що постановлені з істотним порушенням вимог кримінального процесуального законодавства, неправильною, упередженою на користь правоохоронних органів, прийнятою з порушенням норм матеріального та процесуального права без урахування доданих до справи матеріалів.
Вказує, що вилучені купюри не ідентифіковані і не зафіксовані, як того вимагає КПК України.
На переконання скаржника, слідчий суддя, задовольняючи клопотання прокурора та накладаючи арешт на майно, не врахував, що орган досудового розслідування у розумінні статті 132 КПК України не надав достатніх і належних доказів тих обставин, на які посилався у клопотанні, зокрема щодо необхідності збереження речового доказу, а також не звернув увагу, що у своєму клопотанні орган досудового розслідування не надав оцінку правовим підставам арешту майна, достатності доказів, необхідності збереження речового доказу, можливому розміру шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, та цивільного позову, наслідкам арешту майна для інших осіб.
Звертає увагу суду на те, що відповідно до розписки від 10 серпня 2025 року ОСОБА_17 , колишній чоловік ОСОБА_14 , отримав у борг від ОСОБА_18 200 000 грн та 2 000 доларів США для своєї дружини ОСОБА_14 , з якою розлучився у 2012 році, для дітей, так як аліменти не сплачував, тобто кошти, які вилучили у останньої як незаконне збагачення.
Також зауважує, що будь-які докази причетності ОСОБА_14 до кримінального провадження у матеріалах справи відсутні.
Як на підставу для поновлення строку на апеляційне оскарження посилається на те, що проголошення ухвали суду не відбулося у зв'язку з не виготовленням повного тексту ухвали, а повний текст ухвали було складено відповідно до відмітки суду 27 лютого 2026 року та отримано 02 березня 2026 року, проте відповідна відмітка у розписці суду не робилася, оскільки, зі слів помічника, справу направлено до Київського апеляційного суду.
Заслухавши доповідь судді, вислухавши пояснення адвокатів ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , які підтримали подані апеляційні скарги, думку прокурора ОСОБА_6 , який проти задоволення апеляційних скарг заперечував, дослідивши матеріали, які надійшли з суду першої інстанції, перевіривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів доходить висновку, що подані апеляційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до пункту 9 частини першої статті 129 Конституції України, однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Згідно статей 7, 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» №1402-VIII від 02 червня 2016 року кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним законом.
Доступність правосуддя для кожної особи забезпечується відповідно до Конституції України та в порядку, встановленому законами України.
Учасники справи, яка є предметом судового розгляду, та інші особи мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Відповідно до вимог пункту 3 частини другої статті 395 КПК України апеляційна скарга на ухвалу слідчого судді подається протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Згідно абзацу 2 частини третьої статті 395 КПК України якщо ухвалу слідчого судді було постановлено без виклику особи, яка її оскаржує, то строк апеляційного оскарження для такої особи обчислюється з дня отримання нею копії судового рішення.
За змістом частини першої статті 117 КПК України пропущений із поважних причин строк повинен бути поновлений за клопотанням заінтересованої особи ухвалою слідчого судді, суду.
Відповідно до вимог частини другої статті 113 КПК України, будь-яка процесуальна дія під час кримінального провадження має бути виконана без невиправданої затримки і в будь-якому разі не пізніше граничного строку, визначеного відповідним положенням цього Кодексу.
Строк апеляційного оскарження може бути поновлений, якщо причини його пропуску є поважними.
До поважних причин пропуску строку на апеляційне оскарження належать об'єктивні обставини, що перешкодили поданню апеляційної скарги у визначені законом строки.
Дослідженням матеріалів судового провадження встановлено, що клопотання про арешт майна розглянуто за участі осіб, які зазначають себе як власників майна, та їх представників.
12 лютого 2026 року слідчим суддею проголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали, дату проголошення повного тексту ухвали не визначено.
У матеріалах справи відсутні докази направлення копії повного тексту ухвали слідчого судді Голосіївського районного суду м. Києва від 12 лютого 2026 року учасникам судового провадження.
Як зазначає представник ОСОБА_11 в інтересах ОСОБА_13 , текст оскаржуваної ухвали надіслано судом до ЄДРСР лише 25 лютого 2026 року, зареєстровано 26 лютого 2026 року, забезпечено надання загального доступу лише 27 лютого 2026 року.
Представник ОСОБА_10 в інтересах ОСОБА_14 вказує, що проголошення ухвали суду не відбулося у зв'язку з не виготовленням повного тексту ухвали, а повний текст ухвали було складено відповідно до відмітки суду 27 лютого 2026 року та отримано 02 березня 2026 року, проте відповідна відмітка у розписці суду не робилася, оскільки, зі слів помічника, справу направлено до Київського апеляційного суду.
З апеляційною скаргою представник ОСОБА_11 в інтересах ОСОБА_13 звернувся 03 березня 2026 року, а представник ОСОБА_10 в інтересах ОСОБА_14 - 13 березня 2026 року.
З урахуванням наведеного, колегія суддів уважає обґрунтованими доводи представників про поважність причин пропуску строку на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді, а відтак пропущений апелянтами процесуальний строк підлягає поновленню.
Як убачається з наданих суду апеляційної інстанції матеріалів судового провадження, СУ ГУ НП у м. Києві здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні №12025100000000482 від 09 квітня 2025 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною п'ятою статті 27, частиною четвертою статті 354 КК України.
Досудовим розслідуванням установлено, що підставою для внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань стала інформація Департаменту військової контррозвідки Служби безпеки України про надходження на їх адресу заяви ОСОБА_19 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродження м. Вінниця, про вимагання ОСОБА_20 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_21 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та службовими особами комунального некомерційного підприємства «Київська міська студентська поліклініка» виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) за попередньою змовою групою осіб неправомірної вигоди для себе чи третьої особи за вплив на прийняття рішення особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.
Встановлено, що ОСОБА_20 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , фактично проживаючий за адресою: АДРЕСА_3 , діючи умисно, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, з метою власного протиправного збагачення за попередньою змовою з громадянином України ОСОБА_21 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрованим за адресою: АДРЕСА_4 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_5 або за адресою: АДРЕСА_6 , з метою ведення своєї протиправної діяльності винаймає офісне приміщення за адресою: АДРЕСА_7 , де фактично зареєстроване Адвокатське об'єднання «Юридична фірма «Василь Кісіль і партнери», та лікарем терапевтом комунального некомерційного підприємства «Київська міська студентська поліклініка» виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), ОСОБА_22 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , фактично проживаючою за адресою: АДРЕСА_8 , здійснює свою медичну діяльність в КНП «Київська міська студентська поліклініка» виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), яке знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Політехнічна, буд. 25/29, робочий кабінет № 303, та іншими невстановленими особами, організували схему виключення з військового обліку чоловіків призивного віку шляхом видачі їм завідомо неправдивих офіційних документів про непридатність до військової служби за станом здоров'я.
Так, у ході досудового розслідування встановлено, що 24 квітня 2025 року приблизно о 13 год. 00 хв. ОСОБА_21 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , використовуючи месенджер «WhatsApp», зателефонував до ОСОБА_19 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та запропонував останньому особисту зустріч поблизу готелю «Мир», що за адресою: м. Київ, проспект Голосіївський, 70, з метою обговорення алгоритму виключення його з військового обліку, шляхом видачі йому завідомо неправдивих офіційних медичних документів, які в подальшому будуть слугувати підставою для зняття з військового обліку.
Далі, цього ж дня орієнтовно о 13 год. 00 хв. ОСОБА_19 , за вказівкою ОСОБА_21 прибув до готелю «Мир», що за адресою: м. Київ, проспект Голосіївський, 70, де зустрів останнього. За результатами спілкування, ОСОБА_21 , усвідомлюючи відсутність в останнього стійких порушень функцій організму, обумовлених захворюваннями, наслідками травм чи вродженими вадами, які спричиняють обмеження життєдіяльності при взаємодії із зовнішнім середовищем внаслідок втрати здоров'я у останнього, запевнив ОСОБА_19 про можливість видачі йому завідомо неправдивих офіційних медичних документів, які в подальшому будуть слугувати підставою для зняття з військового обліку за грошову винагороду, загальною сумою близько 18 000 тисяч доларів США, які останній буде сплачувати поетапно за кожну проведену дію.
25 квітня 2025 року ОСОБА_19 за вказівкою ОСОБА_21 , приблизно о 16 год. 00 хв. прибув до КНП «Київська міська студентська поліклініка» за адресою: м. Київ, вулиця Політехнічна, 25/29, де зустрівся з останнім на 3-му поверсі біля кабінету з написом «303 ОСОБА_22 », до якого увійшли разом.
Так, у ході перебування останніх в зазначеному кабінеті, лікар загальної практики - сімейний лікар КНП «Київська міська клінічна лікарня № 6» виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) ОСОБА_22 , без проведення діагностичних, лікувальних і реабілітаційних заходів відносно ОСОБА_19 , усвідомлюючи відсутність стійких порушень функцій організму, обумовлених захворюваннями, наслідками травм чи вродженими вадами, які спричиняють обмеження життєдіяльності при взаємодії із зовнішнім середовищем внаслідок втрати здоров'я у останнього, запевнила ОСОБА_19 про можливість видачі йому завідомо неправдивих офіційних медичних документів, які в подальшому будуть слугувати підставою для зняття з військового обліку та підписала з останнім декларацію та здійснила запис до лікаря пульмонолога ОСОБА_23 .
У ході проведення контролю за вчиненням злочину 05 травня 2025 року о 11 годині 30 хвилин ОСОБА_21 , перебуваючи біля метро Почайна на парковці магазину «Територія мінімальних цін» за адресою: м. Київ, пр-т. Степана Бандери, 16Д, отримав від ОСОБА_19 першу частину обумовленої з останнім неправомірної вигоди у вигляді грошових коштів у сумі 500 доларів США, що відповідно до офіційного курсу НБУ станом на 05 травня 2025 року становило 20 854 гривень 55 копійок, за видачу завідомо неправдивих офіційних медичних документів, які в подальшому будуть слугувати підставою для зняття з військового обліку.
13 травня 2025 року ОСОБА_19 приблизно о 16 год. 40 хв. прибув за адресою: м. Київ, вул. Предславинська, 29, де зустрівся із ОСОБА_21 та лікарем-кардіологом ІІ категорії ТОВ «Клініка Оксфорд медікал» ОСОБА_24 , який продовжуючи реалізовувати злочинний умисел ОСОБА_21 , направлений на одержання неправомірної вигоди, повідомив останньому про необхідність проходження двох формальних стаціонарних лікувань, з яких: перше - у ДУ «Національний науковий центр фтизіатрії, пульмонології та алергології імені Ф.Г. Яновського НАМН України», яке знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Амосова, буд. 10 та у ДУ «Національного інституту серцево-судинної хірургії М.М. Амосова Національної академії медичних наук України», яке знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Амосова, буд. 6, з метою отриманням ОСОБА_19 медичних документів із недостовірними відомостями, які в подальшому будуть слугувати підставою для зняття з військового обліку.
У ході проведення контролю за вчиненням злочину 30 травня 2025 року о 12 годині 00 хвилин, ОСОБА_24 , в присутності ОСОБА_21 в кафе «Какаво» за адресою: м. Київ, вул. Бойчука, 18, отримав від ОСОБА_19 частину обумовленої неправомірної вигоди у вигляді грошових коштів у сумі 2 500 доларів США, що відповідно до офіційного курсу НБУ станом на 30 травня 2025 року становило 103 900 гривень 00 копійок, за видачу завідомо неправдивих офіційних медичних документів, які в подальшому будуть слугувати підставою для зняття з військового обліку.
Так, 10 червня 2025 року о 08 год. 00 хв. ОСОБА_19 , за попередньою домовленістю з лікарем кардіологом ОСОБА_12 , прибув до ДУ «Національний інститут серцево-судинної хірургії М.М. Амосова НАМН України» за адресою: м. Київ, вул. Амосова, 6, де за вказівкою ОСОБА_12 , на підставі надісланого нею в месенджері WhatsApp електронного направлення №2534-8680-5863-5602 «консультація кардіолога», виданого лікарем загальної практики - сімейним лікарем КНП «Київська міська клінічна лікарня № 6» ОСОБА_22 , в реєстратурі отримав направлення до трьох кабінетів без зазначення імені лікарів.
Далі, на підставі першого виданого направлення ОСОБА_19 зроблено кардіограму серця, після чого по другому направленню останній попрямував до кабінету лікаря кардіолога ДУ «Національний інститут серцево-судинної хірургії М.М. Амосова НАМН України» ОСОБА_12 , яка, переслідуючи умисел на одержання працівником підприємства, який не є службовою особою, неправомірної вигоди для себе за виготовлення медичних документів із недостовірними відомостями щодо стану здоров'я ОСОБА_19 , без проведення діагностичних, лікувальних і реабілітаційних заходів відносно ОСОБА_19 , усвідомлюючи відсутність стійких порушень функцій організму, обумовлених захворюваннями, наслідками травм чи вродженими вадами, які спричиняють обмеження життєдіяльності при взаємодії із зовнішнім середовищем внаслідок втрати здоров'я у останнього, на реалізацію раптово виниклого злочинного умислу, направленого на одержання в майбутньому неправомірної вигоди для себе від ОСОБА_19 за вчинення будь-якої дії з використанням становища, яке вона займає у ДУ «Національний інститут серцево-судинної хірургії М.М. Амосова НАМН України», вказала недостовірні відомості у висновку протоколу амбулаторного ехокардіографічного обстеження від 10 червня 2025 року - ЕХО ознаки гіпертонічної хвороби.
У ході проведеного ОСОБА_12 амбулаторного ехокардіографічного обстеження 10 червня 2025 року ОСОБА_19 , віком 46 років, останньою встановлено діагноз: «ЕХО ознаки гіпертонічної хвороби. Невелика аортальна вада атеросклеротичного генезу. Розширення корення аорти до 41мм. Пролапс мітрального клапана з помірною мітральною недостатністю. Помірна тристулкова недостатність. Легка ГЛА. Дилятація ЛП та ПП. Скоротливість ЛШ задовільна. Діастолічна дисфункція ЛШ ІІ тип. Кровотік в черевній аорті пульсуючий», що засвідчується підписом ОСОБА_12 .
14 серпня 2025 року ОСОБА_24 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , українцю, громадянину України, з вищою освітою, працюючому на посаді лікар-кардіолог ІІ категорії ТОВ «Клініка Оксфорд Медікал, зареєстрованому за адресою: АДРЕСА_9 , проживаючому за адресою: АДРЕСА_10 , раніше не судимому, повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною п'ятою статті 27, частиною четвертою статті 354 КК України.
Допитаний в якості підозрюваного ОСОБА_24 повідомив, що з метою видачі ОСОБА_19 завідомо неправдивих офіційних медичних документів, які в подальшому будуть слугувати підставою для зняття з військового обліку, він звернувся до свого знайомого лікаря ДУ «Національного інституту серцево-судинної хірургії М.М. Амосова Національної академії медичних наук України» ОСОБА_12 , яка за результатами фіктивного стаціонарного лікування та виготовленими неправдивими офіційними медичними документами, отримала від останнього обумовлену раніше неправомірну вигоду у вигляді грошових коштів у сумі 1 200 доларів США.
Згідно матеріалів кримінального провадження, допиту свідків, та матеріалів виконання доручення, наданого в порядку статті 40 КПК України, працівниками Департаменту військової контррозвідки СБ України встановлено, що ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , лікар ДУ «Національного інституту серцево-судинної хірургії М.М. Амосова Національної академії медичних наук України», яке знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Амосова, буд. 6, робочий кабінет № 4, ймовірно проживає за адресами: АДРЕСА_11 та АДРЕСА_1 .
14 серпня 2025 року слідчим СУ ГУНП у м. Києві ОСОБА_25 проведено обшук на підставі ухвали слідчого судді Голосіївського районного суду м. Києва від 30 липня 2025 року у справі №752/18111/25 у будинку, а також прибудинкових спорудах, що розташовані на земельній ділянці з кадастровим номером: 8000000000:72:173:0007, за адресою: АДРЕСА_1 , де фактично проживає лікар ДУ «Національного інституту серцево-судинної хірургії М.М. Амосова Національної академії медичних наук України» ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , під час якого виявлено та вилучено наступне майно, а саме: банківські картки в кількості 3 шт., а саме: Ukrgasbank № НОМЕР_2 , ПриватБанк № НОМЕР_3 , Raiffeisen № НОМЕР_4 ; телефон iPhone 15 Pro Max, IMEI: НОМЕР_5 ; IMEI2: НОМЕР_6 , sim-карта Київстар, у захисному чохлі; телефон Redmi ST, IMEI: НОМЕР_1 , IMEI2: НОМЕР_1 ; грошові кошти в сумі: 153 599,00 доларів США; 15 935,00 ЄВРО та 6 851 300,00 гривень; сейф пакет з паперовими конвертами, в яких знаходились грошові кошти.
15 серпня 2025 року вищевказані виявлені та вилучені речі визнані речовими доказами в рамках кримінального провадження, про що винесено відповідну постанову.
15 серпня 2025 року до Голосіївського районного суду м. Києва надійшло клопотання прокурора відділу Київської міської прокуратури ОСОБА_15 про арешт майна у кримінальному провадженні №12025100000000482, відомості щодо якого внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 09 квітня 2025 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною п'ятою статті 27, частиною четвертою статті 354 КК України.
Ухвалою слідчого судді Голосіївського районного суду м. Києва від 12 лютого 2026 року клопотання прокурора відділу Київської міської прокуратури ОСОБА_15 про арешт майна - задоволено.
Накладено арешт на майно, що виявлено та вилучено 14 серпня 2025 року в ході проведення санкціонованого обшуку в будинку, а також прибудинкових спорудах, що розташовані на земельній ділянці з кадастровим номером: 8000000000:72:173:0007, за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: грошові кошти в сумі 110 044,00 доларів США, 13 150 Євро, 6 287 300 гривень, телефон Redmi ST, IMEI: НОМЕР_1 , IMEI2: НОМЕР_1 .
З таким висновком слідчого судді суду першої інстанції погоджується і колегія суддів апеляційної інстанції з огляду на наступне.
При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя, згідно статей 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.
Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки відповідно до статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.
Згідно усталеної практики Європейського Суду з прав людини в контексті вищевказаних положень, володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії», заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», n. 50, Series A N 98).
У кожному конкретному кримінальному провадженні слідчий суддя, застосовуючи вид обтяження, в даному випадку арешт майна, має неухильно дотримуватись вимог закону. При накладенні арешту на майно слідчий суддя має обов'язково переконатися в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення. При цьому закон не вимагає аби вони були повними та достатніми на цій стадії кримінального провадження, однак вони мають бути такими, щоб слідчий суддя був впевнений у тому, що дані докази можуть дати підстави для пред'явлення обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого злочину. Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість в тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.
Відповідно до частини першої статті 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Згідно частини другої статті 170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Відповідно до частини п'ятої статті 170 КПК України у випадку, передбаченому пунктом 3 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності достатніх підстав вважати, що суд у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України, може призначити покарання у виді конфіскації майна або застосувати до юридичної особи захід кримінально-правового характеру у виді конфіскації майна.
Згідно частини третьої статті 170 КПК України у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
Відповідно до статті 98 КПК України речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддями вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб.
Як установлено під час апеляційного розгляду, слідчий суддя обґрунтовано, у відповідності до вимог статей 131-132, 170-173 КПК України, задовольнив клопотання слідчого про накладення арешту на майно, а саме: грошові кошти в сумі 110 044,00 доларів США, 13 150 Євро, 6 287 300 гривень, телефон Redmi ST, IMEI: НОМЕР_1 , IMEI2: НОМЕР_1 , виявлене та вилучене 14 серпня 2025 року в ході проведення обшуку на підставі ухвали слідчого судді Голосіївського районного суду м. Києва від 30 липня 2025 року у справі №752/18111/25 у будинку, а також прибудинкових спорудах, що розташовані на земельній ділянці з кадастровим номером: 8000000000:72:173:0007, за адресою: АДРЕСА_1 , де фактично проживає лікар ДУ «Національного інституту серцево-судинної хірургії М.М. Амосова Національної академії медичних наук України» ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , оскільки вказане майно може містити наявну слідову інформацію щодо вчиненого кримінального правопорушення, має значення для забезпечення кримінального провадження, може бути використано як доказ у кримінальному провадженні, а отже відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 КПК України, а накладення арешту на вказане майно є необхідним з метою забезпечення збереження речових доказів.
Дослідивши матеріали поданого клопотання про накладення арешту на майно колегія вважає, що прокурором у клопотанні наведено вагомі доводи, які свідчать, що вказане у клопотанні майно, зберегло на собі сліди кримінального правопорушення та містить відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, визнано речовим доказом у кримінальному провадженні та метою такого арешту є забезпечення збереження речових доказів.
Матеріали провадження свідчать, що на цьому етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси власника майна з метою забезпечення збереження речових доказів.
З огляду на наведене та враховуючи, що слідчим суддею першої інстанції ретельно перевірено майно, на яке слідчий просив накласти арешт і його відношення до матеріалів кримінального провадження, колегія суддів уважає, що слідчий суддя дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення клопотання та накладення арешту на вищезазначене майно, оскільки у даному кримінальному провадженні є всі підстави вважати, що незастосування арешту даного майна може призвести до його пошкодження, псування, знищення чи відчуження, що, як наслідок, перешкодить встановленню істини у кримінальному провадженні.
Таким чином, колегія суддів уважає, що слідчий суддя обґрунтовано наклав на зазначене у клопотанні слідчого майно, врахувавши і наслідки від вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження для інших осіб та забезпечивши своїм рішенням розумність і співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.
Незастосування в даному випадку заходу забезпечення кримінального провадження може призвести до втрати доказів у провадженні і таким чином позбавить реалізацію мети досудового розслідування та дотримання завдання арешту майна, передбаченого частиною першою статті 170 КПК України.
Сукупність долучених до клопотання слідчого матеріалів та викладені у клопотанні обставини на даному етапі досудового розслідування є достатніми для застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт майна.
Будь-яких негативних наслідків від вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження, які можуть суттєво позначитися на інтересах власників майна, колегією суддів не встановлено.
Колегія суддів звертає увагу, що слідчий суддя на даному етапі провадження не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд під час розгляду кримінального провадження по суті, зокрема, не вправі оцінювати докази з точки зору їх належності і допустимості, достатності та взаємозв'язку, а лише зобов'язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, чи існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення, яка може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження.
Отже, посилання представника ОСОБА_9 в інтересах ОСОБА_12 на те, що повідомлена ОСОБА_12 підозра у вчинення кримінальних правопорушень, передбачених частиною четвертою статті 354, частиною третьою статті 358 КК України, є необґрунтованою, оскільки в тексті повідомлення про підозру відсутні об'єктивні докази обґрунтованості повідомлення про підозру, а також відсутні будь-які письмові докази, які свідчать про те, що саме у діях чи бездіяльності ОСОБА_12 наявний склад інкримінованого їй злочину; ознайомившись з протоколами НСРД, стороною захисту не вбачається установленої явної змови, яка була б зрозуміла та свідчила про підготовку та вчинення злочину особисто ОСОБА_12 ; у даному випадку ОСОБА_12 склала медичні документи особисто, у межах наданих їй законом професійних повноважень, із проставленням власного підпису та реквізитів, документ не видавався від імені іншої особи, не містить підробленого підпису чи печатки та не є результатом імітації повноважень, яких лікар не має, є передчасними та такими, що не спростовують висновків слідчого судді про наявність у даному кримінальному провадженні визначених законом підстав для накладення арешту на вказане майно, клопотання слідчого та ухвала слідчого судді містять вказівки на правові підставі, зазначені у статтях 171, 173 КПК України, для накладення арешту на вказане майно, а саме з метою забезпечення зберігання речових доказів.
Аргументи представника ОСОБА_11 в інтересах ОСОБА_13 про те, що протягом судового розгляду в суді першої інстанції стороною обвинувачення не було переконливо доведено які саме грошові кошти з вилучених зберігають на собі сліди злочину, а також які саме з вилучених грошових коштів було здобуто злочинним шляхом та/або у спосіб, який зазначений в ухвалі суду про надання дозволу на обшук; саме клопотання прокурора про необхідність арешту майна, яке було вилучено під час обшуку, обґрунтовується лише необхідністю збереження речових доказів, проте клопотання не містить посилання на те, яким чином вилучені грошові кошти були задіяні як знаряддя вчинення злочину або які саме сліди кримінального правопорушення вони на собі зберегли; жодних доказів того, що вилучені грошові кошти та мобільний телефон мають значення для вирішення кримінального провадження, є речовими доказами по справі та відповідають критеріям, зазначеним у статті 98 КПК України, слідчий у клопотанні не навів; слідчий суддя, задовольняючи клопотання прокурора та накладаючи арешт на майно, не врахував, що орган досудового розслідування у розумінні статті 132 КПК України не надав достатніх і належних доказів тих обставин, на які посилався у клопотанні, зокрема щодо необхідності збереження речового доказу, а також не звернув увагу, що у своєму клопотанні орган досудового розслідування не надав оцінку правовим підставам арешту майна, достатності доказів необхідності збереження речового доказу, можливому розміру шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, та цивільного позову, наслідкам арешту майна для інших осіб, є безпідставними, оскільки встановлені слідчим фактичні обставини кримінального правопорушення у даному кримінальному провадженні містять сукупність підстав та розумних підозр вважати, що на даному етапі досудового розслідування є підстави для обґрунтованого висновку, що вилучене майно може містити наявну слідову інформацію щодо вчиненого кримінального правопорушення, має значення для забезпечення кримінального провадження, може бути використано як доказ у кримінальному провадженні, а отже відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 КПК України, а накладення арешту на вказане майно є необхідним з метою забезпечення збереження речових доказів, що згідно частини третьої статті 173 КПК України дає підстави для їх арешту як речових доказів з метою збереження.
При цьому, згідно постанови слідчого, вказане майно визнано речовими доказами у кримінальному провадженні №12025100000000482 від 09 квітня 2025 року.
Також не заслуговують на увагу суду посилання скаржників на те, що грошові кошти, які були вилучені під час обшуку, належать не тільки ОСОБА_12 , а належать частково їй, її сестрам та частково її матері та батьку, про що власники грошових коштів заявляли як під час обшуку, так і окремо під час судового розгляду в суді першої інстанції; також ОСОБА_12 за результатами проведеного обшуку особисто письмово у протоколі зазначила, що вона є власником частини вилучених коштів, а саме лише 4 000 000 грн; відповідно до розписки від 10 серпня 2025 року ОСОБА_17 , колишній чоловік ОСОБА_14 , отримав у борг від ОСОБА_18 200 000 грн та 2 000 доларів США для своєї дружини ОСОБА_14 , з якою розлучився у 2012 році, для дітей, так як аліменти не сплачував, тобто кошти, які вилучили у останньої як незаконне збагачення; будь-які докази причетності ОСОБА_14 до кримінального провадження у матеріалах справи відсутні, оскільки з огляду на положення КПК України, майно, яке має ознаки речового доказу, повинно вилучатися та арештовуватися незалежно від того, хто є його власником, у кого і де воно знаходиться, незалежно від того чи належить воно підозрюваному чи іншій зацікавленій особі, оскільки в протилежному випадку не будуть досягнуті цілі застосування цього заходу - запобігання можливості протиправного впливу (відчуження, знищення, приховання) на певне майно, що, як наслідок, перешкодить встановленню істини у кримінальному провадженні.
До того ж, такий запобіжний захід як арешт майна є тимчасовим заходом забезпечення кримінального провадження та матеріали провадження свідчать, що на цьому етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси власника майна з метою збереження речових доказів.
Доводи представника ОСОБА_11 в інтересах ОСОБА_13 про те, що у клопотанні прокурора не наведено переконливих доводів щодо настання наслідків, які можуть перешкодити кримінальному провадженню у разі незастосування вказаних заходів забезпечення кримінального провадження, та будь-яких доказів або обґрунтованих доводів щодо приховування, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження вилученого майна ініціатором клопотання не надано тане наведено, є необґрунтованими, зокрема з огляду на те, що органом досудового розслідування у клопотанні про арешт майна було зауважено, що існують достатні підстави вважати, що наявні ризики відчуження, знищення або спотворення вилученого під час обшуку майна з метою унеможливлення застосування заходів забезпечення кримінального провадження.
В абзаці 2 частини першої статті 170 КПК України визначено, що завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.
Зважаючи на обставини, що розслідуються у межах цього кримінального провадження, можливість приховування, пошкодження, псування, знищення грошових коштів, мобільного телефону та/або інформації, що на ньому міститься, є обґрунтованою.
Окрім того, прокурор, звертаючись з указаним клопотанням, обґрунтовував необхідність накладення арешту на вказане майно необхідністю збереження речових доказів.
Доводи апеляційних скарг про те, що вилучені купюри не ідентифіковані і не зафіксовані, як того вимагає КПК України, не є самостійною підставою для скасування оскаржуваної ухвали та відмови у задоволенні клопотання про арешт майна.
Таким чином, колегією судів не встановлено порушень слідчим суддею положень статей 170, 172-173 КПК України, які б слугували підставою для її скасування.
Ухвала слідчого судді відповідає вимогам частини п'ятої статті 173, статті 372 КПК України та містить у собі підстави та мотиви прийнятого рішення.
Інші зазначені в апеляційні скарзі доводи не можуть бути безумовними підставами для скасування ухвали слідчого судді.
Істотних порушень вимог КПК України, які б давали підстави для скасування ухвали слідчого судді, колегією не встановлено.
З урахуванням викладеного, колегія суддів уважає, що слідчим суддею рішення прийнято у відповідності до вимог закону, слідчий суддя при розгляді клопотання з'ясував всі обставини, з якими закон пов'язує можливість накладення арешту на майно, а тому ухвалу слідчого судді необхідно залишити без змін, а апеляційні скарги - без задоволення.
Керуючись статтями 170, 171, 173, 376, 407, 418, 422 КПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів, -
Клопотання адвоката ОСОБА_11 в інтересах ОСОБА_13 та ОСОБА_10 в інтересах ОСОБА_14 задовольнити та поновити строк на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді Голосіївського районного суду м. Києва від 12 лютого 2026 року.
Апеляційні скарги адвокатів ОСОБА_9 в інтересах ОСОБА_12 , ОСОБА_11 в інтересах ОСОБА_13 та ОСОБА_10 в інтересах ОСОБА_14 - залишити без задоволення.
Ухвалу слідчого судді Голосіївського районного суду м. Києва від 12 лютого 2026 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.
Головуючий ОСОБА_2
Судді ОСОБА_3
ОСОБА_4