02 квітня 2026 року м.Суми
Справа №577/6636/24
Номер провадження 22-ц/816/123/26
Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Собини О. І. (суддя-доповідач),
суддів - Криворотенка В. І. , Сізова Д. В.
розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця»
на рішення Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 12 лютого 2025 року у складі судді Потій Н.В., ухваленого в м. Конотоп, повне судове рішення складено 14 лютого 2025 року,
в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення невиплаченої одноразової матеріальної допомоги на оздоровлення,
12 грудня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом в якому просить стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на його користь невиплачену матеріальну допомогу на оздоровлення за 2023-2024 роки в сумі 34272 грн. Свої вимоги мотивує тим, що з 06 квітня 2023 року по 30 жовтня 2024 року працював у Регіональній Філії "Південно-Західна залізниця" Акціонерного Товариства "Українська залізниця" виробничого підрозділу експлуатаційно-ремонтне вагонне депо Конотоп. Колективним договором виробничого підрозділу укладеного між адміністрацією та профспілковою організацією на 2001-2005 рік, продовженого на 2006-2023 роки, передбачено, що працівникам філії, які безперервно пропрацювали у підрозділах АТ «Укрзалізниця» не менше 6 місяців та подали письмову заяву, надавати один раз у календарному році матеріальну допомогу на оздоровлення, як правило разом із наданням щорічної відпустки, в розмірі 6-ти прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановлених законом на перше січня звітного року. У грудні 2023 року та квітні 2024 року позивач подавав письмові заяви про виплату зазначеної допомоги на оздоровлення. Проте, роботодавець безпідставно не виплатив кошти у вигляді матеріальної допомоги на оздоровлення за 2023 рік в розмірі 16104 грн та за 2024 рік в розмірі 18168 грн.
Рішенням Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 12 лютого 2025 року, позовну заяву ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення невиплаченої одноразової матеріальної допомоги на оздоровлення задоволено.
Стягнуто з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 невиплачену матеріальну допомогу на оздоровлення за 2023-2024 роки в розмірі 34272 грн.
Стягнуто з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь держави 3028,40 грн судового збору.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, АТ «Укрзалізниця», діючи через свого представника - адвоката Шапран Л.І., подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, неповне з'ясування обставин справи просило апеляційний суд рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
Апелянт зазначає, що суд не застосував положення статей 1, 11 та пункту 2 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», які є спеціальними та підлягають застосуванню у спірних правовідносинах під час дії воєнного стану. На думку апелянта, ці норми надають роботодавцю право зупиняти дію окремих положень колективного договору, у тому числі щодо додаткових виплат, що і було реалізовано АТ «Укрзалізниця» на підставі рішення правління від 14.03.2022.
Вказує, що в умовах воєнного стану підприємство зазнало значних фінансових втрат у зв'язку з виконанням суспільно важливих функцій (евакуація населення, перевезення гуманітарних та військових вантажів, відновлення інфраструктури), що обґрунтовує необхідність тимчасового призупинення додаткових виплат, передбачених колективним договором.
Доводить, що відповідач не відмовляв позивачу у виплаті матеріальної допомоги на оздоровлення, а лише відтермінував її виплату до припинення воєнного стану або прийняття відповідного рішення керівництвом, при цьому право позивача на отримання такої допомоги не припинене. У зв'язку з цим, на думку апелянта, відсутні правові підстави для її стягнення на теперішній час.
Поряд із цим, апелянт зазначає, що суд першої інстанції неправильно застосував норми Закону України «Про судовий збір», безпідставно визначивши ставку судового збору в сумі 3028 грн, який підлягає стягненню з відповідача, у той час як такий розмір повинен становити 1211,20 грн., оскільки позивачем є фізична особа.
Апелянт вважає, що суд порушив принцип добросовісності та допустив зловживання правом, ухваливши рішення на підставі припущень, що призвело до безпідставного покладення на відповідача обов'язку зі сплати матеріальної допомоги.
На думку апелянта, суд першої інстанції порушив вимоги статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та принцип верховенства права, не забезпечивши справедливого судового розгляду.
Позивачем, у визначений апеляційним судом строк, відзиву на апеляційну скаргу подано не було.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою I розділу V ЦПК України.
Згідно з ч. 1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Враховуючи те, що апеляційна скарга подана на рішення суду з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню , з наступних підстав.
Частиною 1 статті 367 ЦПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що позивач перебував у трудових відносинах із АТ «Укрзалізниця» з 06 квітня 2023 року по 30 жовтня 2024 року (а.с. 9).
Пунктом 3.9. Колективного договору Виробничого підрозділу експлуатаційно-ремонтного вагонного депо Конотоп, укладеного між адміністрацією та профспілковою організацією на 2001-2005 рік та продовженого на 2006-2024 роки, передбачено надавати працівникам підприємства, один раз на рік матеріальну допомогу на оздоровлення у розмірі 6-ти прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановлених законом на день подання заяви (а.с. 22 на звороті).
Наказом № 107/ос від 09 жовтня 2024 року «Про припинення трудового договору (контракту)» ОСОБА_1 з 30 жовтня 2024 було звільнено за п. 1 ст. 36 КЗпП України за угодою сторін. Крім того, вказаним наказом постановлено виплатити йому матеріальну допомогу на оздоровлення у розмірі 6-ти прожиткових мінімумів для працездатних осіб за 2023-2024 роки, що передбачено колективним договором виробничого підрозділу експлуатаційно-ремонтного вагонного депо Конотоп на 2001 - 2005 роки, пролонгованого на 2006-2024 роки після отримання рішення керівництва АТ «Укрзалізниця» (а.с. 6).
Як вбачається з витягу із протоколу №Ц-54/31 Ком.т. засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 14 березня 2022 року, згідно з пп.1.1.4 п.1.1 протоколу - на період дії правового режиму воєнного стану в Україні, оголошеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022, призупинено виплату інших додаткових виплат, що передбачені Галузевою угодою, колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги (а.с. 25).
Згідно витягу із протоколу №Ц-54/90 Ком.т. засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 24 жовтня 2022 року, згідно з пп.13.1, пп.13.2 п.13 протоколу вирішено здійснити нарахування та виплату працівникам АТ «Укрзалізниця», які звільнилися/будуть звільнені у період з лютого до грудня 2022 року, одноразової матеріальної допомоги залежно від стажу роботи в галузі при звільненні працівників вперше з роботи у зв'язку з виходом на пенсію та додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті; нарахування та виплату матеріальної допомоги проводити в хронологічному порядку, починаючи з листопада 2022 року, згідно з графіком погашення (а.с. 24 на звороті).
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що на день звільнення позивача відповідач не провів із ним повного розрахунку, зокрема не виплатив матеріальну допомогу на оздоровлення за 2023-2024 роки, право на яку передбачене колективним договором та підтверджене наказом про звільнення.
Розмір такої невиплаченої допомоги, встановлено судом першої інстанції, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб за 2023-2024 роки, встановленого законами про Державний бюджет. Загальна сума заборгованості становить 34 272 грн.
Оцінюючи доводи відповідача щодо призупинення ним виплат на підставі рішення правління у зв'язку з воєнним станом, суд першої інстанції дійшов висновку, що таке призупинення не звільняє роботодавця від обов'язку провести повний розрахунок із працівником у день звільнення.
При цьому суд першої інстанції керувався тим, що відповідно до статей 47, 116 КЗпП України всі належні працівникові суми підлягають виплаті саме в день звільнення, а тому невиплата матеріальної допомоги є порушенням трудового законодавства.
З огляду на встановлені обставини суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача невиплаченої матеріальної допомоги на оздоровлення у повному обсязі.
Колегія суддів погоджується з таким висновком місцевого суду, виходячи з наступного:
У справі, яка переглядається, спір виник з приводу невиплати роботодавцем у день звільнення позивача належних йому сум матеріальної допомоги на оздоровлення передбаченої пунктом 3.9 колективного договору і зазначені у наказі про звільнення як таких, що будуть виплачені після окремого рішення керівництва АТ «Укрзалізниця».
Статтею 43 Конституції України установлено: кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.
Форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами (стаття 97 КЗпП України).
Згідно з частиною першою статті 5 Закону України «Про колективні договори і угоди» умови колективних договорів і угод, укладених відповідно до чинного законодавства, є обов'язковими для підприємств, на які вони поширюються, та сторін, які їх уклали.
У колективному договорі встановлюються взаємні зобов'язання сторін щодо регулювання виробничих, трудових, соціально-економічних відносин, зокрема: нормування і оплати праці, встановлення форм, системи, розмірів заробітної плати та інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій та ін.); встановлення гарантій, компенсацій, пільг (частина друга статті 13 КЗпП України).
За приписами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.
Згідно зі статтею 14 Закону України «Про колективні договори і угоди» зміни і доповнення до колективного договору, угоди протягом строку їх дії можуть вноситися тільки за взаємною згодою сторін в порядку, визначеному колективним договором, угодою.
Частиною першою статті 9 цього Закону встановлено, що положення колективного договору поширюються на всіх працівників підприємств незалежно від того, чи є вони членами профспілки, і є обов'язковими як для роботодавця, так і для працівників підприємства.
Згідно зі статтею 10 КЗпП України колективний договір укладається на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов'язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів трудящих, власників та уповноважених ними органів.
Відповідно до статті 13 КЗпП України та статті 7 Закону України «Про колективні договори і угоди» зміст колективного договору визначається сторонами.
Статтею 13 КЗпП України визначено, що у колективному договорі встановлюються взаємні обов'язки роботодавця та працівника, зокрема, щодо встановлення форм, системи, розмірів заробітної плати і інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій і т. д.) Колективним договором встановлюються додаткові, порівняно з чинним законодавством і угодами, гарантії.
Згідно зі статтею 18 КЗпП України положення колективного договору розповсюджуються на всіх працівників підприємства, установи, організації та є обов'язковими для роботодавця та працівника.
Врахувавши встановлені у справі обставини, зважаючи на те, що на день звільнення позивача відповідач не провів із позивачем повного розрахунку та не виплатив матеріальну допомогу на оздоровлення за 2023-2024 роки, право на яку передбачене колективним договором і підтверджене наказом про звільнення, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про стягнення з відповідача заборгованості в сумі 34 272 грн, оскільки права позивача були порушені відповідачем.
Колегія суддів апеляційного суду відхиляє посилання апеляційної скарги на рішення правління АТ «Укрзалізниця» від 14 березня 2022 року, (протокол №Ц-54/31 Ком.т), як на підставу призупинення виплати спірної матеріальної допомоги для оздоровлення.
Згідно п. 1.1.4 спірного рішення Правління відповідача, на період дії правового режиму воєнного стану в Україні, призупинені інші додаткові виплати, що передбачені Галузевою угодою, колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальна допомога. Виняток становить матеріальна допомога на лікування та на поховання, а також інші види матеріальної допомоги згідно із рішеннями правління, роз'яснення щодо нарахування та виплати яких буде надано додатково директором з управління персоналом та соціальної політики.
Це рішення свого правління відповідач пов'язує із положеннями Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», зокрема із статтею 1 відповідно до якої цей Закон визначає особливості проходження державної служби, служби в органах місцевого самоврядування, особливості трудових відносин працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, представництв іноземних суб'єктів господарської діяльності в Україні, а також осіб, які працюють за трудовим договором, укладеним з фізичними особами (далі - працівники), у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України "Про правовий режим воєнного стану", а також із приписами статті 11, відповідно до якої на період воєнного стану дія окремих положень колективного договору може бути зупинена за ініціативою роботодавця.
Проте, з цими доводами погодитися неможливо, оскільки вказаний Закон прийнятий Верховною Радою України 15 березня 2022 року, а набрав чинності він 24 березня 2022 року.
Тому спірне рішення Правління АТ «Укрзалізниця», не може стати підставою для невиплати позивачу оспорюваних сум матеріальної допомоги, оскільки його було прийнято 14 березня 2022 року, а закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі (стаття 58 Конституції України).
Крім цього, відповідачем не надано доказів того, що спірне рішення Правління АТ «Укрзалізниця» від 14 березня 2022 року №Ц-54/31 прийняте на підставі відповідних змін і доповнень до колективного договору Виробничого підрозділу експлуатаційно-ремонтне вагонне депо Конотоп на 2001-2005 роки, пролонгованого на 2006-2024 роки за взаємною згодою сторін в порядку, визначеному колективним договором.
Таким чином, відповідач, не провівши із позивачем повний розрахунок у строки, визначені статтею 116 КЗпП, порушив права позивача на оплату його праці.
З цих причин апеляційний суд відхиляє також доводи апеляційної скарги про зловживання правом з боку суду, безпідставність покладення зі стягнення з відповідача матеріальної допомоги на оздоровлення, а також те, що виплати позивачу призупинені лише на період воєнного стану, що не позбавляє позивача права після закінчення воєнного стану звернутися до суду з відповідними вимогам.
Інші доводи апелянта зводяться до вільного тлумачення норм права на власну користь і не спростовують правильності висновків суду першої інстанції.
Отже, колегія суддів апеляційного суду вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені фактичні обставини, та зміст спірних правовідносин, а висновки суду по суті позовних вимог відповідають критеріям законності та обгрунтованості, а відтак не знаходить передбачених статтею 376 ЦПК України підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування чи зміни рішення суду першої інстанції в цій частині.
Водночас, колегія суддів вважає слушними доводи апеляційної скарги про безпідставність стягнення судом першої інстанції з АТ «Українська залізниця» на користь держави судового збору у розмірі 3 028,40 грн судового збору, у той час як правильним розміром є 1211,20 грн з огляду на те, що позивач є фізичною особою, для якої приписами пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» передбачена ставка судового збору за позовну заяву майнового характеру у розмірі 1 відсотку ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Позивач звільнений від сплати судового збору за правилами пункту 5 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» і при поданні позову судовий збір не сплачував.
Відповідно до положень частини першої статті 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» прожитковий мінімум для працездатних осіб в Україні з 1 січня 2024 року встановлено на рівні 3 028 грн на місяць.
За подання майнової вимоги в сумі 34272 грн позивач, якби не був звільненим від сплати судового збору, мав би сплатити 3028 х 0,4 = 1211,20 грн.
За приписами частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Таким чином, правильним розміром відшкодування судового збору, який підлягав стягненню з АТ «Укрзалізниця» на користь держави є 1211,20 грн.
Отже, у зв'язку з тим, що судом першої інстанції при вирішенні питання про розподіл судових витрат порушені норми процесуального права, колегія суддів приходить до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги і про необхідність змінити рішення суду першої інстанції в частині розподілу судових витрат, зменшивши стягнуту суму з 3028 грн до 1211,20 грн.
Поряд із цим, в порядку розподілу судових витрат, пов'язаних із апеляційним розглядом справи на підставі статті 141 ЦПК України, у зв'язку з тим, що рішення суду першої інстанції підлягає зміні лише у частині розподілу судового збору у суді першої інстанції, а у частині вимог по суті позову залишається без змін, судовий збір, сплачений відповідачем за розгляд справи у суді апеляційної інстанції, покладається на відповідача.
Керуючись статтями 258, 259, 263, 367 - 369, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. ст. 375, 381 - 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» задовольнити частково.
Рішення Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 12 лютого 2025 року в частині розподілу судового збору змінити.
Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь держави 1211,20 грн судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції .
В іншій частині рішення Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 12 лютого 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий - О. І. Собина
Судді: В. І. Криворотенко
Д. В. Сізов