Дата документу 18.03.2026 Справа № 336/7827/25
Єдиний унікальний № 336/7827/25 Головуючий в 1 інст. - ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/807/414/26 Доповідач в 2 інст. - ОСОБА_2
Категорія: ч. 5 ст. 407 КК України
18 березня 2026 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Запорізького апеляційного суду в складі:
головуючого ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі ОСОБА_5 ,
за участі прокурора ОСОБА_6 (в режимі відеоконференції),
прокурора ОСОБА_7 ,
обвинуваченого ОСОБА_8 (в режимі відеоконференції),
захисника обвинуваченого - адвоката ОСОБА_9 (в режимі відеоконференції),
розглянувши в апеляційному порядку у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Запорізького апеляційного суду кримінальне провадження за апеляційною скаргою прокурора у кримінальному провадженні - прокурора Запорізької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону ОСОБА_10 на вирок Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 3 грудня 2025 року, яким
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець с. Кунин Львівського району Львівської області, громадянин України, має середню освіту, одружений, має на утриманні двох малолітніх дітей, проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимий,
визнаний винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 407 КК України, та йому призначено покарання у вигляді 5 років позбавлення волі.
Запобіжний захід до набрання вироком законної сили залишено у вигляді тримання під вартою.
Строк відбування покарання постановлено рахувати з моменту фактичного затримання - з 1 липня 2025 року.
Долю речових доказів вирішено відповідно до ст. 100 КПК України, -
Вироком суду ОСОБА_11 визнаний винуватим у вчиненні 2 епізодів кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, за наступних обставин.
Відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. В подальшому, Указом Президента України воєнний стан в Україні продовжено та діє в теперішній час.
Згідно з вимогами ст. 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Відповідно до ст. 65 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України, які проходять військову службу відповідно до законодавства.
Будучи військовослужбовцем військової служби за контрактом, солдат ОСОБА_8 відповідно до вимог ст. ст. 91, 11, 16, 49, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України «Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України», ст.ст. 1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, зобов'язаний свято і непорушно додержуватися Конституцій та законів України, військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок, суворо дотримуватися Статутів Збройних Сил України, бути дисциплінованим, не допускати негідних вчинків самому і утримувати від них інших військовослужбовців, виконувати службові обов'язки, що визначають обсяг завдань, доручених йому за посадою.
Разом з цим солдат ОСОБА_8 , достовірно знаючи свої обов'язки, передбачені зазначеним вище законодавством, яке регламентує порядок виконання військового обов'язку і проходження військової служби, та маючи можливість належно їх виконувати, свідомо допустив їх порушення та вчинив військові злочини проти встановленого порядку проходження військової служби за таких обставин.
Так, наказом командира військової частини (по особовому складу) НОМЕР_1 від 16 жовтня 2023 року № 315-PC військовослужбовця за мобілізацією солдата ОСОБА_8 призначено на посаду вогнеметника 2-го вогнеметного відділення вогнеметного взводу роти радіаційного, хімічного, біологічного захисту військової частини НОМЕР_1 .
Відповідно до наказу командира військової частини (по стройовій частині) НОМЕР_1 від 16 жовтня 2023 року № 294 військовослужбовець - солдат ОСОБА_8 уважається таким, що приступив до виконання обов'язків за посадою
Разом з тим, 13 квітня 2024 року солдат ОСОБА_8 , усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, діючи з метою тимчасового ухилення від військової служби, в умовах воєнного стану, самовільно залишив місце служби - місце тимчасової дислокації підрозділу військової частини НОМЕР_1 поблизу населеного пункту АДРЕСА_2 , після чого до 20 липня 2024 року обов'язки військової служби не виконував, до місця військової служби безпідставно не прибував, проводив час на власний розсуд, не пов'язуючи його з виконанням обов'язків військової служби та не вживав жодних заходів для з'явлення до місця військової служби, звернення до правоохоронних або інших державних органів чи органів військового та цивільного управління, за наявності реальної можливості для цього.
Крім того, наказом командира військової частини (по особовому складу) НОМЕР_1 від 06 серпня 2024 року № 221-РС військовослужбовця за мобілізацією солдата ОСОБА_8 призначено на посаду кулеметника кулеметного взводу 1-ї стрілецької роти НОМЕР_2 стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_1 .
Відповідно до наказу командира військової частини (по стройовій частині) НОМЕР_1 від 15 серпня 2024 року № 247 військовослужбовець - солдат ОСОБА_8 уважається таким, що приступив до виконання обов'язків за посадою.
Разом з тим, 21 листопада 2024 року солдат ОСОБА_8 , усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, діючи з метою тимчасового ухилення від військової служби, в умовах воєнного стану, самовільно залишив місце служби - місце тимчасової дислокації підрозділу військової частини НОМЕР_1 поблизу населеного пункту АДРЕСА_3 , після чого до 02 грудня 2024 року обов'язки військової служби не виконував, до місця військової служби безпідставно не прибував, проводив час на власний розсуд, не пов'язуючи його з виконанням обов'язків військової служби та не вживав жодних заходів для з'явлення до місця військової служби, звернення до правоохоронних або інших державних органів чи органів військового та цивільного управління, за наявності реальної можливості для цього.
В апеляційній скарзі прокурор, не оспорюючи встановлені судом фактичні обставини справи, доведеність вини ОСОБА_8 та кваліфікацію судом його дій, вважає вирок суду незаконним та таким, що підлягає скасуванню у зв'язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність.
В обґрунтування своїх вимог зазначає, що ОСОБА_8 вчинив два злочини, які кваліфіковані за ч. 5 ст. 407 КК України, проте суд першої інстанції не призначив йому покарання за кожен із вчинених злочинів окремо, та не призначив ОСОБА_8 остаточне покарання на підставі ч. 1 ст. 70 КК України.
Просить вирок в частині призначеного покарання скасувати та ухвалити новий, яким призначити ОСОБА_8 за ч. 5 ст. 407 КК України покарання у виді 5 років позбавлення волі, за ч. 5 ст. 407 КК України покарання у виді 5 років позбавлення волі, на підставі ч. 1 ст. 70 КК України, шляхом часткового складання призначених покарань, призначити остаточне покарання у виді 5 років 6 місяців позбавлення волі.
Заслухавши доповідь судді по справі, прокурорів, які підтримали апеляційну скаргу та просили її задовольнити, обвинуваченого та його захисника, які заперечували проти задоволення апеляційної скарги, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи, наведені в апеляційній скарзі, провівши судові дебати і надавши обвинуваченому останнє слово, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Відповідно до вимог ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Висновки суду першої інстанції про доведеність вини ОСОБА_8 у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень, за обставин, викладених у вироку, а також висновки суду про юридичну кваліфікацію дій обвинуваченого за ч. 5 ст. 407 КК України є обґрунтованими, відповідають фактичним обставинам справи та підтверджені наявними у справі доказами, які досліджувались за згодою усіх учасників провадження, у тому числі обвинуваченого ОСОБА_8 в порядку, передбаченому ч. 3 ст. 349 КПК України, і в апеляційній скарзі не оспорюються.
Переглядаючи вирок суду в межах апеляційної скарги, колегія суддів вважає необґрунтованими доводи прокурора про неправильне застосування судом першої інстанції закону про кримінальну відповідальність внаслідок того, що суд першої інстанції не призначив ОСОБА_8 окреме покарання за кожен із вчинених злочинів, та не призначив остаточне покарання на підставі ч. 1 ст. 70 КК України.
Як неодноразово наголошував Верховний Суд у своїй практиці, кримінальний закон не передбачає можливості призначення покарання за окремими епізодами злочинної діяльності, коли відповідальність за такі дії встановлена однією частиною статті Особливої частини КК України.
У разі вчинення особою кількох тотожних кримінальних правопорушень, передбачених однією і тією ж частиною статті КК України, такі дії утворюють повторність тотожних правопорушень, а не сукупність злочинів у розумінні ст. 70 КК України. У такому випадку суд призначає покарання в межах санкції відповідної статті, без визначення окремого покарання за кожний епізод.
Зокрема, у постановах Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 187/1354/15-к, від 15 січня 2020 року у справі № 585/1603/17 та від 6 лютого 2020 року у справі № 587/1762/18 суд дійшов висновку, що у випадках, коли кілька епізодів кримінального правопорушення кваліфіковані за однією і тією ж частиною статті Особливої частини КК України, призначення покарання за кожен епізод окремо не передбачено кримінальним законом, а застосування положень ст. 70 КК України у такій ситуації є безпідставним.
Крім того, апеляційна скарга прокурора взагалі не містить обґрунтування необхідності призначення ОСОБА_8 більш суворого покарання, ніж у виді 5 років позбавлення волі, тому колегія суддів не вбачає підстав для ухвалення нового вироку та призначення ОСОБА_8 за ч. 5 ст. 407 КК України покарання у виді 5 років 6 місяців позбавлення волі.
На підставі зазначеного, керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 418, 419 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні - прокурора Запорізької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону ОСОБА_10 залишити без задоволення.
Вирок Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 3 грудня 2025 року у відношенні ОСОБА_8 за обвинуваченням у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 407 КК України, залишити без змін.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту оголошення.
Касаційна скарга на ухвалу може бути подана протягом трьох місяців з дня її оголошення безпосередньо до Верховного Суду, а засудженим, який утримується під вартою - в той самий строк з дня вручення йому копії ухвали.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4