Дата документу 18.03.2026 Справа № 332/785/25
Єдиний унікальний № 332/785/25 Головуючий в 1 інст. ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/807/450/26 Доповідач в 2 інст. ОСОБА_2
Категорія: ч. 2 ст. 121 КК України
18 березня 2026 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Запорізького апеляційного суду в складі:
головуючого ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі ОСОБА_5 ,
за участі прокурора ОСОБА_6 , ОСОБА_7 (в режимі відеоконференції),
потерпілого ОСОБА_8 ,
обвинуваченого ОСОБА_9 (в режимі відеоконференції),
захисника обвинуваченого - адвоката ОСОБА_10 ,
розглянувши в апеляційному порядку у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Запорізького апеляційного суду кримінальне провадження за апеляційною скаргою захисника обвинуваченого ОСОБА_9 - адвоката ОСОБА_10 на вирок Заводського районного суду м. Запоріжжя від 2 грудня 2025 року, яким
ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець с. Мазурівка Чернівецького району Вінницької області, громадянин України, військовослужбовець за мобілізацією, який перебував на посаді навідника 2 механізованого відділення 1 механізованого взводу 3 механізованої роти 1 механізованого батальйону в/ч НОМЕР_1 , у військовому званні «солдат», зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , постійного місця проживання не має, в силу ст. 89 КК України раніше не судимий,
визнаний винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України та йому призначено покарання у вигляді 8 років позбавлення волі.
Запобіжний захід до набрання вироком законної сили залишено у вигляді тримання під вартою.
На підставі ч. 5 ст. 72 КК України зараховано у строк відбування покарання строк перебування під вартою з 18 жовтня 2024 року, з розрахунку один день перебування під вартою за один день позбавлення волі.
Стягнуто з ОСОБА_9 на користь держави 2387 грн. 70 коп. у рахунок відшкодування витрат на проведення експертиз.
Долю речових доказів вирішено відповідно до ст. 100 КПК України, -
Вироком суду ОСОБА_9 визнаний винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України, за наступних обставин.
17 жовтня 2024 року, приблизно о 17 годині, військовослужбовець за мобілізацією, навідник 2 механізованого відділення 1 механізованого взводу 3 механізованої роти 1 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 , солдат ОСОБА_9 , маючи умисел на нанесення тілесних ушкоджень потерпілому ОСОБА_11 , перебуваючи в кімнаті АДРЕСА_2 , будучи в стані алкогольного сп'яніння, діючи умисно, на ґрунті раптово виниклого конфлікту з потерпілим ОСОБА_11 , з метою нанесення тілесних ушкоджень, перебуваючи навпроти потерпілого, утримуючи в лівій руці кухонний ніж, який взяв зі столу поруч із собою, наніс потерпілому ОСОБА_11 не менше трьох ударів вказаним ножем в передню частину тулубу, а саме в область черевної порожнини, чим спричинив останньому множинні проникаючі, сліпі, колото-різані поранення тулуба, які супроводжувались ушкодженнями селезінки, шлунка, тонкого кишківника, які є небезпечними для життя в момент заподіяння та відносяться до тяжких тілесних ушкоджень. Травма ускладнилась у своєму перебігу зливною гнійною пневмонією, ексудативним міокардитом, порушенням діяльності нервової, дихальної, серцево-судинної систем, розвитком поліорганної недостатності, котра у даному випадку стала безпосередньо причиною смерті, яка настала ІНФОРМАЦІЯ_2 , в приміщенні Комунального некомерційного підприємства «Міська лікарня екстреної та швидкої медичної допомоги» Запорізької міської ради, де потерпілий ОСОБА_11 , під наглядом лікарів, помер від отриманих тілесних ушкоджень.
В апеляційній скарзі захисник обвинуваченого - адвокат ОСОБА_10 вважає вирок суду незаконним та таким, що підлягає скасуванню.
В обґрунтування своїх вимог зазначає, що ОСОБА_9 свою вину не визнав та показав, що він потерпілого не вбивав, в момент вчинення злочину він у квартирі не знаходився, проте там разом з ОСОБА_11 перебувала ОСОБА_12 .
Звертає увагу, що по даній справі було проведено судово-медичні експертизи, криміналістичні експертизи, однак у висновках не встановлено достатніх доказів причетності ОСОБА_9 до скоєння злочину.
Зокрема, на вилученому з кімнати ножі не виявлено відбитки пальців обвинуваченого, на клинку ножа не встановлено наявність його клітин, а на змивах з рук - крові, на куртці та брюках також не виявлено його крові.
Лише свідок ОСОБА_12 вказала на обвинуваченого як на особу, яка скоїла злочин, проте обвинувачений вважає, що вона його оговорює.
Просить вирок скасувати та ухвалити виправдувальний вирок, яким визнати ОСОБА_9 невинуватим та виправдати його на підставі п. 2 ч. 1 ст. 373 КПК України.
У судовому засіданні апеляційного суду захисник обвинуваченого ОСОБА_9 - адвокат ОСОБА_10 підтримав апеляційну скаргу та наголосив, що обвинувачений своєї вини не визнає. Зазначив, що матеріали кримінального провадження, на його думку, не містять належних і достатніх доказів винуватості ОСОБА_9 .
Обвинувачений ОСОБА_9 підтримав позицію свого захисника без доповнень.
Прокурор ОСОБА_6 у судовому засіданні апеляційного суду заперечував проти доводів апеляційної скарги захисника. Наголосив, що під час проведення впізнання свідок вказала саме на ОСОБА_9 . Також зазначив, що під час слідчого експерименту обвинувачений своєї вини не заперечував і лише в судовому засіданні під час розгляду цієї справи почав стверджувати, що вини не визнає.
Прокурор звернув увагу на те, що всі докази, досліджені судом першої інстанції, у своїй сукупності підтверджують винуватість обвинуваченого, у зв'язку з чим просив залишити вирок суду першої інстанції без змін.
Потерпілий ОСОБА_8 заперечував проти доводів апеляційної скарги захисника та зазначив, що обвинувачений визнавав свою вину, а всі сусіди бачили його під час події.
Заслухавши доповідь судді по справі, обвинуваченого та його захисника, які підтримали апеляційну скаргу, прокурора та потерпілого, які заперечували проти доводів апеляційної скарги захисника та просили вирок суду залишити без змін, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи, наведені в апеляційній скарзі, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з наступних причин.
Згідно з вимогами ст.370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Законним є рішення, ухвалене судом згідно з нормами матеріального права, з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу, тобто кожний доказ повинен бути оціненим з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
На переконання колегії суддів, суд першої інстанції під час розгляду даного кримінального провадження ретельно дослідив зібрані по справі докази в їх сукупності, надав цим доказам належну юридичну оцінку, правильно встановив фактичні обставини справи та обґрунтовано дійшов до висновку про винуватість ОСОБА_9 в інкримінованому йому кримінальному правопорушенні.
Вина ОСОБА_9 у скоєнні кримінального правопорушення підтверджується доказами, які були безпосередньо досліджені в судовому засіданні, а саме показаннями обвинуваченого, свідка ОСОБА_12 та дослідженими в судовому засіданні суду першої інстанції письмовими доказами.
У судовому засіданні суду першої інстанції обвинувачений ОСОБА_9 вини не визнав та покаав, що 17.10.2024 близько 15:00 разом із ОСОБА_12 перебував у квартирі ОСОБА_11 , де вони прибрали, після чого всі троє вживали алкоголь.
За його словами, через відсутність світла він двічі намагався полагодити розетку, під час чого його вдарило струмом, а згодом між ним та ОСОБА_11 виник конфлікт, після якого він вийшов з квартири.
Стверджував, що через 20-25 хвилин ОСОБА_12 повідомила йому, що ОСОБА_11 поранено, після чого він повернувся до квартири, побачив потерпілого у крові та викликав швидку допомогу.
Також зазначив, що тілесних ушкоджень ОСОБА_11 не завдавав, а визнання вини під час досудового розслідування, за його словами, було наслідком застосування до нього насильства працівниками поліції.
Разом із тим, у суді першої інстанції було безпосередньо досліджено й оцінено показання свідка ОСОБА_12 , які у сукупності з іншими доказами спростовують версію обвинуваченого про те, що він не здійснював інкримінованих дій відносно потерпілого ОСОБА_11 .
Так, в суді першої інстанції свідок ОСОБА_12 показала, що вона є співмешканкою ОСОБА_9 та разом із ним перебувала у квартирі ОСОБА_11 , де вони втрьох вживали алкоголь.
За її словами, між ОСОБА_9 та ОСОБА_11 виник конфлікт, під час якого ОСОБА_9 спочатку штовхнув потерпілого, а потім узяв ніж зі столу та двічі вдарив його в груди.
Свідок зазначила, що саме вона викликала швидку допомогу та поліцію, попри те, що ОСОБА_9 просив цього не робити, а також повідомила, що після події він сказав, що буде брехати працівникам поліції.
Водночас вона заперечила, що завдавала потерпілому будь-яких ударів ножем.
Поряд із показаннями свідка, суд першої інстанції дослідив письмові матеріали кримінального провадження, які у своїй сукупності підтвердили, що саме ОСОБА_9 завдав ушкодження потерпілому, який внаслідок цього помер.
Зокрема, з протоколу прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення від 18.10.2024 встановлено, що потерпілий ОСОБА_11 повідомив про заподіяння йому 17.10.2024 близько 17:00 ножових поранень ОСОБА_9 за адресою: АДРЕСА_3 , при цьому свідком події була ОСОБА_12 .
Протоколом допиту потерпілого від 18.10.2024 зафіксовано, що в день події разом із ним у помешканні перебували саме ОСОБА_12 та ОСОБА_9 , інших осіб не було, а сам потерпілий прямо зазначив, що тілесні ушкодження йому міг заподіяти лише ОСОБА_9 .
Протоколом огляду місця події від 17.10.2024 підтверджено виявлення та вилучення у кімнаті № 18 квартири АДРЕСА_4 , зокрема, кухонних ножів, чарок та інших предметів, що зафіксовано на а.с. 69-87 т. 1, а ухвалою слідчого судді Заводського районного суду м. Запоріжжя від 22.10.2024 надано дозвіл на проведення відповідного обшуку житла, під час якого було вилучено ті ж предмети, про що містяться відомості на а.с. 92-93 т. 1.
Крім того, протоколом пред'явлення особи для впізнання за фотознімками від 18.10.2024 встановлено, що свідок ОСОБА_13 впізнав на фотознімку № 3 саме ОСОБА_9 як чоловіка, який 17.10.2024 близько 17:50 вийшов із кімнати ОСОБА_11 з кухонним ножем у лівій руці, а довідкою до цього протоколу від 10.10.2024 підтверджено, що на фото № 3 зображений ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с. 94-96 т. 1).
Протоколом пред'явлення предмета для впізнання за фотознімками від 18.10.2024 той же свідок упізнав ніж, який бачив у руці вказаного чоловіка, що відображено на а.с. 97-99 т. 1.
Висновком експерта від 10.01.2025 № 498 встановлено, що на сорочці та светрі потерпілого виявлено три наскрізні пошкодження, які утворилися від дії плаского одностороннього колюче-ріжучого предмета, яким міг бути клинок ножа, а результати експериментально-порівняльного дослідження не виключають утворення цих пошкоджень саме від наданого на експертизу ножа (а.с. 137-147 т. 1).
Висновками експертів від 14.01.2025 № 102, від 16.01.2025 № 194 та від 17.01.2025 № 195 встановлено групову належність крові ОСОБА_9 та ОСОБА_11 , а також підтверджено, що кров, виявлена на клинку ножа та на одязі потерпілого, не виключає її походження від ОСОБА_11 і виключає її походження від ОСОБА_9 (а.с. 148-152 т. 1).
Також суд дослідив протокол огляду трупа ОСОБА_11 від 09.12.2024, яким зафіксовано наявність у потерпілого трьох колото-різаних поранень у ділянці тулуба (а.с. 153-157 т. 1), а висновком експерта від 29.01.2025 № 7033 встановлено, що смерть ОСОБА_11 настала ІНФОРМАЦІЯ_4 о 14:10 від множинних проникаючих колото-різаних поранень тулуба з ушкодженням селезінки, шлунка та тонкого кишківника, які перебували у прямому причинному зв'язку зі смертю, при цьому всі три рани за своїм характером є тяжкими тілесними ушкодженнями, небезпечними для життя (а.с. 158-165 т. 1).
Водночас протоколом проведення слідчого експерименту від 10.12.2024 за участю підозрюваного ОСОБА_9 та його захисника ОСОБА_10 зафіксовано, що ОСОБА_9 показав механізм нанесення ударів ножем ОСОБА_11 у тулуб, відтворивши свої дії в присутності понятих та захисника (а.с. 165-172 т. 1).
Висновком експерта від 06.02.2025 № 263/к підтверджено, що механізм дій, продемонстрований ОСОБА_9 під час слідчого експерименту, відповідає механізму часткового утворення тілесних ушкоджень, виявлених у ОСОБА_11 , а самі ушкодження перебувають у прямому причинному зв'язку з настанням смерті потерпілого (а.с. 173-184 т. 1).
Крім вказаних письмових доказів, суд першої інстанції дослідив документи, які характеризують особу обвинуваченого та процесуальні документи досудового розслідування.
Усі письмові докази оцінено судом з точки зору належності, допустимості, достовірності, а їх сукупність - на предмет достатності та взаємозв'язку з показаннями потерпілих і свідків.
Суд першої інстанції дійшов висновку, з чим погоджується колегія суддів, що всі зібрані матеріали відповідають вимогам статей 85-87 КПК України і є достатніми для кваліфікації дій обвинуваченого за ч.2 ст.121 КК України.
Колегія суддів наголошує, що за результатами апеляційного перегляду, встановлено, що апеляційна скарга захисника не підлягає задоволенню, а вирок суду першої інстанції ґрунтується на належних, допустимих та достовірних доказах, досліджених у межах кримінального провадження у відповідності до норм чинного кримінального процесуального законодавства, виходячи з наступного.
Аргументи захисника обвинуваченого щодо незаконності вироку, його необґрунтованості та постановлення з істотними порушеннями норм матеріального і процесуального права, зокрема твердження про відсутність об'єктивного та неупередженого дослідження обставин справи, не знаходять підтвердження у матеріалах кримінального провадження.
Суд першої інстанції повно і всебічно дослідив обставини справи, надав вичерпну оцінку всім доказам у їх сукупності, у тому числі доводам захисту та показанням самого обвинуваченого.
Насамперед, посилання сторони захисту на те, що ОСОБА_9 у момент вчинення злочину нібито не перебував у квартирі, а до спричинення ушкоджень могла бути причетна ОСОБА_12 , обґрунтовано відхилені судом першої інстанції як такі, що суперечать іншим зібраним доказам.
Так, свідок ОСОБА_12 у судовому засіданні прямо вказала, що саме ОСОБА_9 під час конфлікту взяв ніж зі столу та завдав ОСОБА_11 ударів у груди, після чого просив її не викликати поліцію та повідомив, що буде брехати працівникам поліції.
При цьому свідок окремо заперечила, що завдавала потерпілому ударів ножем. Ці показання узгоджуються з первинною заявою потерпілого від 18.10.2024, у якій він повідомив, що тілесні ушкодження йому ножем спричинив саме ОСОБА_9 , а також із протоколом його допиту, в якому ОСОБА_11 зазначив, що окрім ОСОБА_9 ніхто, у тому числі й ОСОБА_12 , не міг заподіяти йому поранення, оскільки в приміщенні перебували лише вони втрьох.
Такі відомості є взаємоузгодженими, послідовними та логічно пов'язаними між собою.
Доводи захисника про відсутність достатніх доказів причетності ОСОБА_9 також спростовуються письмовими матеріалами провадження.
Зокрема, протоколом пред'явлення особи для впізнання за фотознімками від 18.10.2024 встановлено, що свідок ОСОБА_13 впізнав ОСОБА_9 як чоловіка, який 17.10.2024 близько 17:50 вийшов із кімнати потерпілого з кухонним ножем у лівій руці, а протоколом пред'явлення предмета для впізнання цей же свідок упізнав ніж, який бачив у руці цієї особи.
Водночас висновком експерта від 10.01.2025 № 498 встановлено, що три наскрізні пошкодження на одязі потерпілого утворилися від дії колюче-ріжучого предмета, яким міг бути клинок ножа, а результати експериментально-порівняльного дослідження не виключають їх утворення саме від наданого на експертизу ножа.
Висновком експерта від 29.01.2025 № 7033 підтверджено, що смерть ОСОБА_11 настала від множинних проникаючих колото-різаних поранень тулуба з ушкодженням внутрішніх органів, які перебувають у прямому причинному зв'язку зі смертю, а висновком від 06.02.2025 № 263/к встановлено, що механізм дій, продемонстрований ОСОБА_9 під час слідчого експерименту, відповідає механізму часткового утворення виявлених у потерпілого тілесних ушкоджень.
Не заслуговують на увагу й посилання апеляційної скарги на те, що на ножі не виявлено відбитків пальців обвинуваченого, його клітин, крові на змивах з рук, а також крові на його одязі.
Самі по собі такі обставини не спростовують винуватості особи, якщо вона підтверджується сукупністю інших належних та допустимих доказів. У даному випадку суд першої інстанції не поклав в основу вироку один ізольований доказ, а виходив із взаємозв'язку показань свідка ОСОБА_12 , первинних пояснень і заяви потерпілого, результатів впізнання свідком ОСОБА_13 , даних огляду місця події, вилучення ножів, висновків судово-медичних і цитологічних експертиз, а також протоколу слідчого експерименту за участю самого ОСОБА_9 .
Те, що окремі сліди біологічного походження або відбитки не були виявлені, не усуває доказового значення решти матеріалів та не створює автоматично розумного сумніву у винуватості обвинуваченого.
Більше того, експертними висновками встановлено наявність на клинку ножа крові, походження якої не виключається від потерпілого ОСОБА_11 , а від ОСОБА_9 виключається, що узгоджується з версією обвинувачення про використання ножа саме для заподіяння поранень потерпілому.
Окремо колегія суддів відхиляє доводи захисту щодо нібито визнання вини ОСОБА_9 під тиском працівників поліції.
Як убачається з вироку, сам обвинувачений у судовому засіданні лише загально стверджував, що його били «4 чоловіка», однак не зміг назвати конкретних осіб, які нібито вчинили до нього насильство.
При цьому будь-яких об'єктивних даних, які б підтверджували застосування до нього незаконного впливу, матеріали провадження, досліджені судом першої інстанції, не містять.
Навпаки, протокол затримання від 18.10.2024 складено у присутності захисника ОСОБА_10 та з використанням технічних засобів відеофіксації, а слідчий експеримент від 10.12.2024 також проведено за участю цього ж захисника, у присутності понятих, конвою та з наочним відтворенням обвинуваченим власних дій.
Жодних даних про те, що під час цієї слідчої дії обвинувачений заявляв про примус, відмовлявся від участі, заперечував зміст протоколу чи його проведення, вирок не містить.
За таких обставин твердження про психологічний чи фізичний тиск залишилися лише способом захисту, який не знайшов свого підтвердження жодним належним доказом.
Крім того, слідчий експеримент має істотне доказове значення саме тому, що проводився не формально, а за участю захисника, під час якого ОСОБА_9 детально повідомив обставини конфлікту, вказав на місце, де сиділи учасники події, пояснив, що після сварки взяв зі столу кухонний ніж та наніс ОСОБА_11 удари в тулуб, а свою розповідь супроводжував практичним відтворенням механізму заподіяння тілесних ушкоджень.
Надалі висновок експерта від 06.02.2025 № 263/к підтвердив відповідність цього механізму об'єктивно встановленим ушкодженням потерпілого.
Саме тому посилання апеляційної скарги на відсутність належних доказів є необґрунтованими, оскільки фактично ігнорують ті докази, які безпосередньо викривають ОСОБА_9 у вчиненні злочину.
Отже, будь-яких сумнівів у винуватості обвинуваченого під час апеляційного перегляду не було встановлено, а тому колегія суддів погоджується повністю з висновками місцевого суду та не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги захисника.
Колегія суддів вважає, що істотних порушень кримінально процесуального законодавства, що тягнуть зміну чи скасування вироку суду першої інстанції, при апеляційному розгляді справи не встановлено.
Враховуючи викладене, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга захисника є необґрунтованими, а вирок суду першої інстанції - законним, обґрунтованим.
На підставі зазначеного, керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 414, 418, 419 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_9 - адвоката ОСОБА_10 залишити без задоволення.
Вирок Заводського районного суду м. Запоріжжя від 2 грудня 2025 року у відношенні ОСОБА_9 за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України, залишити без змін.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту оголошення.
Касаційна скарга на ухвалу може бути подана протягом трьох місяців з дня її оголошення безпосередньо до Верховного Суду, а засудженим, який утримується під вартою - в той самий строк з дня вручення йому копії ухвали.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4