Дата документу 25.03.2026 Справа№ 331/58/24
Єдиний унікальний № 331/58/24 Головуючий в 1 інст. ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/807/231/26 Доповідач в 2 інст. ОСОБА_2
Категорія: ч.5 ст.111-1, ч.2 ст.28, ч. 5 ст.111-1 КК України
25 березня 2026 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Запорізького апеляційного суду в складі:
головуючого ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі ОСОБА_5 ,
за участі прокурора ОСОБА_6 (в режимі відеоконференції),
захисника обвинуваченого - адвоката ОСОБА_7 (в режимі відеоконференції),
розглянувши в апеляційному порядку у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Запорізького апеляційного суду кримінальне провадження за апеляційною скаргою прокурора у кримінальному провадженні - прокурора відділу нагляду за додержанням законів регіональним органом безпеки Донецької обласної прокуратури ОСОБА_6 на вирок Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 21.04.2025 року, яким
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Донецьк, громадянина України, який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.5 ст.111-1, ч. 2 ст.28, ч. 5 ст. 111-1 КК України та призначено покарання:
- за ч. 5 ст. 111-1 КК України - у вигляді 9 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій в органах влади, місцевого самоврядування, підприємствах, установах, організаціях незалежно від форм власності строком на 10 років та з конфіскацією усього, належному йому на праві власності, майна;
- за ч. 2 ст. ст. 28, ч. 5 ст. 111-1 КК України - у вигляді 10 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій в органах влади, місцевого самоврядування, підприємствах, установах, організаціях незалежно від форм власності строком на 11 (одинадцять) років та з конфіскацією усього, належному йому на праві власності, майна;
На підставі ч. 1 ст. 70 КК України, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, призначено ОСОБА_8 остаточне покарання у вигляді 10 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій в органах влади, місцевого самоврядування, підприємствах, установах, організаціях незалежно від форм власності строком на 11 років та з конфіскацією усього, належному йому на праві власності, майна,
Вироком суду ОСОБА_8 визнаний винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбаченого ч.5 ст.111-1, ч. 2 ст.28, ч. 5 ст. 111-1 КК України, за наступних обставин.
Верховною Радою Української Радянської Соціалістичної Республіки 24.08.1991 схвалено «Акт проголошення незалежності України», яким урочисто проголошено незалежність України та створення самостійної української держави - України. У преамбулі Декларації про державний суверенітет України від 16.07.1990 вказано, що Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки проголошує державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади Республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах. Відповідно до розділу V Декларації територія України в існуючих кордонах є недоторканною і не може бути змінена та використана без її згоди. Україна самостійно визначає адміністративно-територіальний устрій та порядок утворення національно-адміністративних одиниць.
Рішенням Конституційного Суду України № 3-зп від 11.07.1997 визначено, що засади конституційного ладу в Україні закріплені у розділах І, III та XIII Основного Закону України - Конституції України.
Зокрема, положеннями статей 1 та 2 Конституції України визначено, що Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою, унітарною державою, суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною.
Відповідно до ст. 5 Конституції України носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами.
Відповідно до Рішень Конституційного Суду № 6-рп/2005 від 05.10.2005, № 6-рп/2008 від 16.04.2008 зазначені норми визначають, що влада народу є первинною, єдиною і не відчуженою та здійснюється народом шляхом вільного волевиявлення через вибори, референдум, інші форми безпосередньої демократії у порядку, визначеному Конституцією та законами України, через органи державної влади та органи місцевого самоврядування, сформовані відповідно до Конституції та законів України. Тільки народ має право безпосередньо шляхом всеукраїнського референдуму визначати конституційний лад в Україні, який закріплюється Конституцією України, а також змінювати конституційний лад внесенням змін до Основного Закону України в порядку, встановленому його розділом XIII.
Стаття 6 Конституції України передбачає, що державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.
Відповідно до ч. 1 ст. 17, ч. 1 ст. 65 Конституції України захист незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України є справою всього Українського народу та обов'язком громадян України, а на території України забороняється створення і функціонування будь-яких збройних формувань, не передбачених законом.
Статтями 69, 71-73 Конституції України передбачено, що народне волевиявлення здійснюється через вибори, референдум та інші форми безпосередньої демократії. Вибори до органів державної влади та органів місцевого самоврядування є вільними і відбуваються на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування. Всеукраїнський референдум призначається Верховною Радою України або Президентом України відповідно до їхніх повноважень, встановлених цією Конституцією. Виключно всеукраїнським референдумом вирішуються питання про зміну території України.
Статтями 132, 133 Конституції України визначено, що територіальний устрій України ґрунтується на засадах єдності та цілісності державної території, поєднання централізації і децентралізації у здійсненні державної влади, збалансованості і соціально-економічного розвитку регіонів, з урахуванням їх історичних, економічних, екологічних, географічних і демографічних особливостей, етнічних і культурних традицій. До системи адміністративно-територіального устрою України входить АР Крим, області, зокрема, Донецька область, а також райони, міста, райони у містах, селища і села.
У березні - квітні 2014 року в місті Донецьку та інших населених пунктах Донецької області розпочалася збройна агресія Російської Федерації шляхом неоголошених та прихованих вторгнень підрозділів збройних сил та інших силових відомств Російської Федерації, організації та підтримки терористичної діяльності та діяльності, направленої на зміну меж території та державного кордону України в порушення порядку, встановленого Конституцією України.
Так, 07.04.2014 у місті Донецьку видано «Акт о провозглашении государственной самостоятельности Донецкой народной республики», яким публічно закликано місцеве населення до проведення 11.05.2014 так названого «загального обласного референдуму» на території Донецької області з питання визнання державної самостійності «ДНР» та чинення збройного опору державній владі України, військовим підрозділам Міністерства оборони України та Міністерства внутрішніх справ України. При цьому протягом квітня-травня 2014 року в окремих містах Донецької області організовано та проведено низку мітингів з метою привернення уваги та схилення громадян України з числа місцевих мешканців до визнання державної самостійності «ДНР».
За таких обставин 11.05.2014 в окремих містах та районах Донецької області всупереч законодавству України проведено так званий «загальний обласний референдум», за результатами якого 12.05.2014 проголошено про суверенітет «ДНР» на території Донецької області.
Надалі представниками самопроголошеної «ДНР», які контролюються окупаційною адміністрацією Російської Федерації, з числа своїх громадян та місцевого населення області сформовано політично-управлінські (т.зв. «органи державної влади ДНР») та силові органи.
Так, на учасників органів силового блоку покладено обов'язки підтримки збройної агресії Російської Федерації та вчинення дій, направлених на зміну меж території та державного кордону України в порушення порядку, встановленого Конституцією України, зокрема шляхом:
- систематичної організації та здійсненні актів застосування збройної сили проти держави України в особі Збройних Сил України, інших військових формувань, Міністерства внутрішніх справ України, Національної поліції України, зокрема шляхом ведення збройного опору, незаконної протидії та перешкоджання виконанню їх службових обов'язків, обстрілів населених пунктів тощо;
- створення не передбачених законом озброєних підрозділів та участь у їх діяльності;
- вербування нових учасників до складу силового блоку «ДНР» та організація їх у групи, навчання, озброєння та керівництво їхніми діями;
- захоплення населених пунктів, будівель, військових частин та інших об'єктів на території Донецької області з метою їх виводу з-під контролю органів державної влади України та їх включення до самопроголошеного псевдодержавного утворення «ДНР»;
- захоплення чи заволодіння в інший спосіб зброєю, боєприпасами, вибуховими речовинами, військовою технікою, транспортними засобами з метою оснащення незаконних збройних формувань, які вчиняють дії, направлені на зміну меж території та державного кордону України в порушення порядку, встановленого Конституцією України;
- координації та узгодження своїх дій з діями регулярних з'єднань і підрозділів збройних сил та інших військових формувань Російської Федерації, підпорядкованих і скеровуваних ними російських радників та інструкторів, з метою спільного та ефективного протистояння Збройним Силам України, іншим військовим формуванням;
- блокування виконання правоохоронними органами та підрозділами Збройних Сил України передбачених Конституцією та законодавством України функцій на тимчасово окупованій території України;
- силового подолання опору цивільного населення окупаційній адміністрації шляхом фізичної розправи та незаконного позбавлення волі;
- силової підтримки учасників органів політичного та управлінського блоку незаконних утворень «ДНР», захопленні, укріпленні та охороні зайнятих ними будівель та споруд.
Водночас на учасників органів політичного блоку покладено обов'язки підтримки збройної агресії Російської Федерації та вчинення дій, направлених на зміну меж території та державного кордону України в порушення порядку, встановленого Конституцією України, шляхом:
- створення та участі в діяльності окупаційної адміністрації Російської Федерації, яку складають і державні органи і структури, функціонально відповідальні за управління тимчасово окупованими територіями України, та підконтрольні Російській Федерації самопроголошені органи, які узурпували виконання владних функцій на тимчасово окупованих територіях Донецької області;
- видачі нормативно-правових актів від імені окупаційної адміністрації Російської Федерації та самопроголошених органів влади «ДНР»;
- проведення агітаційної роботи серед населення щодо діяльності псевдодержавного утворення «ДНР» з метою схиляння їх до участі у вказаній організації, приховування факту збройної агресії Російської Федерації проти України, отримання підтримки власної діяльності серед мешканців східних регіонів України;
- організації збору, отримання матеріальної і фінансової допомоги від інших учасників організації та осіб, лояльно налаштованих до їх діяльності, а також її розподілу;
- налагодження взаємодії з незаконним псевдодержавним утворенням «ДНР» та її лідерами з метою координації дій, спрямованих на насильницькі зміну конституційного ладу України;
- налагодження взаємодії з прихильниками злочинної діяльності, що перебувають за кордоном з метою координації дій, отримання матеріальної і гуманітарної допомоги та озброєння, а також залучення іноземних громадян для протидії правоохоронним органам та Збройним Силам України;
- координації та узгодження своїх дій з радниками та інструкторами Російської Федерації з метою спільного та ефективного протистояння Збройним Силам України, іншим військовим формуванням та вчинення умисних дій, спрямованих на зміну меж території та державного кордону України в порушення порядку, встановленого Конституцією України;
- налагодження взаємодії з місцевими та закордонними засобами масової інформації з метою їх використання для агітації, висвітлення діяльності «ДНР», дискредитації діяльності органів державної влади України та осіб, задіяних у ході проведення антитерористичної операції і заходах із забезпечення національної безпеки і оборони, стримування і відсічі російської збройної агресії в Донецькій та Луганській областях та формування думки серед населення про законність власних дій;
- надання матеріальної та організаційної допомоги учасникам силового блоку «ДНР» для забезпечення їх протиправної діяльності;
- забезпечення учасників «ДНР» транспортом, символікою, агітаційними матеріалами тощо.
При цьому, кожний учасник органів політичного та силового блоків «ДНР» (у т.ч., які долучалися в подальшому до їх складу) усвідомлював, що головним їх завданням є підтримка збройної агресії Російської Федерації та зміна меж території та державного кордону України в порушення порядку, встановленого Конституцією України.
В результаті вищезазначених подій значна кількість території та населених пунктів Донецької області протягом квітня-вересня 2014 року опинилась під контролем регулярних з'єднань і підрозділів збройних сил та інших військових формувань Російської Федерації, підпорядкованих і скеровуваних ними російських радників та інструкторів, окупаційних адміністрацій Російської Федерації на території Донецької області, які Законом України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» № 2268-VIII від 18.01.2018, Постановою Верховної Ради України «Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями» № 254-VIII від 17.03.2015 та Закону України «Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей» № 1680-VII від 16.09.2014, визнані тимчасово окупованими територіями.
Одночасно з метою зміни меж території та державного кордону України в порушення порядку, встановленого Конституцією України, на тимчасово окупованій частині Донецької області з числа представників політичного блоку «ДНР» створено органи і структури, функціонально відповідальні за управління тимчасово окупованими територіями України, які узурпували виконання владних функцій, та згідно з Законом України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» № 2268-VIII від 18.01.2018 є органами окупаційної адміністрації Російської Федерації.
Так, на тимчасово окупованій території Донецької області створено так звану «центральну виборчу комісію ДНР» (далі за текстом - «ЦВК ДНР»), яку розташовано за адресою: Донецька область, місто Донецьк, Ворошиловський район, бульвар Пушкіна, буд. 34.
21 лютого 2022 року керівники російських окупаційних адміністрацій на тимчасово окупованих територіях Донецької та Луганської областей звернулися до Президента Російської Федерації з проханням визнати незалежність так званих Донецької та Луганської народних республік.
В цей же день, Президент Російської Федерації скликав позачергове засідання Ради безпеки Російської Федерації, де обговорено питання щодо доцільності визнання незалежності Донецької та Луганської народних республік.
Службові особи з числа вищого керівництва РФ, які входять до складу Ради безпеки РФ, публічно підтримали звернення Державної думи РФ та заявили про необхідність визнання Президентом РФ незалежності «Донецької народної республіки» та «Луганської народної республіки», а одним із основних аргументів для прийняття такого рішення членами Ради безпеки РФ було проживання на тимчасово окупованих територіях Донецької та Луганської областей громадян Російської Федерації у кількості понад 800 тисяч осіб, а також понад 1,2 мільйонів осіб, котрі подали документи на громадянство РФ.
Цього ж дня Президент Російської Федерації підписав указ про визнання незалежності Донецької народної республіки та Луганської народної республіки.
У подальшому, президент Російської Федерації, а також інші невстановлені представники влади РФ, діючи всупереч вимогам п. п. 1, 2 Меморандуму про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 05.12.1994, принципам Заключного акту Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 01.08.1975 та вимогам ч. 4 ст. 2 Статуту ООН і Декларацій Генеральної Асамблеї Організації Об'єднаних Націй від 09.12.1981 № 36/103, від 16.12.1970 № 2734 (XXV), від 21.12.1965 № 2131 (ХХ), від 14.12.1974 № 3314 (XXIX), віддали наказ на вторгнення підрозділів Збройних сил РФ (далі - ЗС РФ) на територію У країни.
24.02.2022 на виконання вищевказаного наказу, військовослужбовці ЗС РФ шляхом збройної агресії, із застосуванням зброї, незаконно вторглись на територію Україну через державні кордони України в Автономній Республіці Крим, Донецькій, Луганській, Харківській, Херсонській, Миколаївській, Сумській, Чернігівській, інших областях та здійснили збройний напад на державні органи; органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, військові частини, інші об'єкти, які мають важливе народногосподарське чи оборонне значення, житлові масиви та інші цивільні об'єкти та здійснили окупацію частини території України, чим вчинили дії з метою зміни меж території та державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, що продовжується по теперішній час та призводить до загибелі значної кількості людей та інших тяжких наслідків.
24 лютого 2022 року Указом Президента України № 64/2022 у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану», введено воєнний стан на всій території України, який неодноразово був продовжений,
Як наслідок, агресія ЗС РФ та інших військових формувань, що діють на їх боці, призвела до тимчасової окупації частини території Донецької області.
19.09.2022 головою так званої «громадської палати ДНР» (стосовно якого досудове розслідування триває в рамках іншого кримінального провадження), з метою зміни меж території та державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, направлено звернення до так званого «голови ДНР» (стосовно якого досудове розслідування проводиться в іншому кримінальному провадженні) з ініціативою проведення на тимчасово окупованій території Донецької області так званого «референдуму» з питання приєднання до Російської Федерації на правах адміністративно-територіальної одиниці РФ.
На підставі вказаного звернення, 20.09.2022 так званою «народною радою ДНР» прийнято так званий «Закон «О референдуме Донецкой Народной Республики по вопросу о вхождении в составе Российской Федерации на правах субъекта РФ», який підписаний так званим «головою ДНР».
Далі, згідно прийнятих так званою «Центральною виборчою комісією ДНР», нормативних актів, організовано процес проведення зазначеного «референдуму», на усій тимчасово окупованій території Донецької області та на так званих «закордонних дільницях» та території РФ, який фактично розпочався о 08 годині 00 хвилин 23.09.2022 та закінчився 27.09.2022 о 18 годині 00 хвилин.
Після проведення даного референдуму, 27.09.2022 голова «ЦВК ДНР» оголосив, що за приєднання території Донецької області до РФ проголосувало 99,23 %.
Як наслідок, 30.09.2022 президент РФ ініціював зустріч із так званими «головами республік», а фактично тимчасово окупованих територій Донецької, Луганської, Запорізької та Херсонської областей, у тому числі із так званим «головою ДНР», у місті Москва РФ (більш точні місце та час не встановлено), в ході якої публічно визнав результати так званих референдумів, у тому числі на тимчасово окупованій території Донецької області.
Під час вказаної зустрічі 30.09.2022, перебуваючи у м. Москва РФ (більш точні час та місце не встановлено), так званий «голова ДНР» та президент РФ підписали так званий «договор между Российской Федерацией и Донецкой народной республикой о принятии в Российскую Федерацию Донецкой народной республики и образовании в составе Российской Федерации новых субъектов». Таким чином на підставі Федерального закону № 372-Ф3, вказаний вище договір, 04.10.2022 було ратифіковано та підписано президентом РФ, чим введений в дію на тимчасово окупованій території Донецької області.
В подальшому, 04.10.2022 президентом РФ підписано Федеральний Конституційний закон № 5-ФКЗ, яким визначено порядок формування органів державної влади так званої «Донецької народної республіки», а саме вибори в законодавчий (представницький) орган так званої «Донецької народної республіки», які проводяться в другу неділю вересня 2023 року.
До обрання, у відповідності із законодавством Російської Федерації, законодавчого (представницького) органу так званої «Донецькой народной республики», його повноваження здійснює так званий «Народный Совет Донецкой народной республіки - Парламент Донецкой народной республики», який продовжує виконувати повноваження до формування так званого «Правительства Донецкой Народной Республики» тимчасово виконуючим обов?язки так званого «Главы Донецкой Народной республики» у відповідності із законодавством РФ.
Крім того, так званий «Народный совет Донецкой народной республіки - Парламент Донецкой народной республики» приймає «Конституцію Донецької народної республіки», яка не може суперечити Конституції РФ.
Таким чином, «постановлением Народного совета» 30.12.2022 прийнята «Конституция Донецкой народной республики».
В подальшому, з метою проведення так званих «виборів» на тимчасово окупованій території Донецької області, так званим законодавчим (представницьким) органом 18.01.2023 прийнято закон № 430-ІІНС «Про систему виборчих комісій, комісій референдуму» в «Донецькій народній республіці», що регламентує порядок формування, організацію діяльності та повноваження виборчкомів на підставі указу, підписаного «Врио Главы» так званої «ДНР» ОСОБА_9 , який призначений президентом РФ, як «временно исполняющий обязанности Главы Донецкой Народной республики на основе предложений указанных в статье 3 настоящего Закона»
Відповідно до вказаного закону та інших раніше зазначених законодавчо правових актів, на території так званої «Донецької Народної республіки» почались формуватися виборча комісія, територіальні, дільничні комісії.
Згідно до ст. 9 закону № 430-ІІНС «Про систему виборчих комісій, комісій референдуму» в «Донецькій народній республіці» встановлено, що виборча комісія республіки, є державним органом так званої «Донецької народної республіки», організуючим підготовку та проведення виборів, референдумів на території «Донецької народної республіки» у відповідності з компетенцією, встановленою законом. Виборча комісія республіки діє на постійній основі і є юридичною особою. Строк повноважень виборчої комісії складає 5 років. Виборча комісія складається з 12 членів з правом вирішального голосу. Шість членів виборчої комісії республіки з правом вирішального голосу призначаються так званим «Народным советом Донецкой народной республики» шість членів комісії з правом вирішального голосу - «Главой Донецкой Народной республики».
Так, громадянин України ОСОБА_8 , усвідомлюючи вищенаведені обставини, діючи умисно, будучи головою «ЦВК ДНР» та добровільно висунутим Центральною виборчою комісією Російської федерації, 22.02.2023 призначений наказом № 63 так званим «Врио Главы ДНР» головою виборчої комісії «ДНР» з правом вирішального голосу та 02.03.2023 року, знаходячись в м. Шахтарськ Донецької області, більш точне місце під час не встановлено, відповідно до протоколу рахункової комісії № 3 «Про результати таємного голосування по виборам голови виборчої комісії Донецької народної республіки», обраний головою виборчої комісії «Донецької народної республіки» та з того часу почав виконувати повноваження голови комісії, відповідно до закону № 430-ІІНС «Про систему виборчих комісій, комісій референдуму» в Донецькій народній республіці», а саме:
- здійснює керівництво роботою комісії;
- скликає засідання комісії та головує на них;
- підписує рішення комісії, протоколи засідань комісії, договори, інші документи комісії відповідно до федерального законодавства, цього Закону. інших законів Донецької Народної Республіки, регламенту комісії;
- дає доручення заступнику голови, секретарю та членам комісії;
- розпоряджається грошима, виділеними комісії на підготовку та проведення виборів, референдуму та забезпечення інших повноважень комісії;
- видає доручення за поданням комісії в судах. У випадках, коли рішення про звернення до суду приймається комісією на своєму засіданні, видача зазначеної довіреності здійснюється головою комісії на підставі рішення комісії, в якому також зазначається її представник у суді;
- голова комісії також здійснює інші повноваження, передбачені законами, документами, що регламентують діяльність комісії, та її рішеннями.
Окрім того, продовжуючи свою злочинну діяльність, за участю ОСОБА_8 та 11 інших членів так званої «виборчої комісії ДНР», досудове розслідування у відношенні яких проводиться в окремому кримінальному провадженні, організовано процес проведення зазначених «виборів», запланованих з 30.08.2023 по 10.09.2023 на усій тимчасово окупованій території Донецької області, які фактично розпочались о 07 години 00 хвилин 31.08.2023 та закінчились 10.09.2023 о 15 годині 00 хвилин. За результатами «виборов в народный совет Донецкой народной республики» представники «ВК ДНР» оголосили, що за партію «Единая россия» проголосовало 78,03% виборців, а в подальшому обрано голову так званої «Донецької народної республіки» та сформовано т.зв. «парламент ДНР», який складається з 90 депутатів.
В апеляційній скарзі прокурор ОСОБА_6 , не оспорюючи фактичні обставини кримінального провадження, доведеність вини та правильність кваліфікації дій обвинуваченого, вважає, що вирок районного суду від 21.04.2025 є незаконним унаслідок неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, а також невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого через його м'якість.
В обґрунтування скарги прокурор наголошує, що суд першої інстанції неповно врахував вимоги ст. 50, 65 КК України щодо мети й індивідуалізації покарання, не надав належної оцінки підвищеній суспільній небезпеці умисних посягань проти основ національної безпеки, вчинених у період дії воєнного стану (п. 7 ч. 1 ст. 67 КК України), не зважив на системний і керівний характер дій обвинуваченого та їх тривалість, а також помилково визначив остаточний розмір покарання за правилами ст. 70 КК України, не забезпечивши належного превентивного ефекту.
Просить апеляційний суд повторно дослідити докази.
Вирок суду першої інстанції просить скасувати в частині призначеного покарання та ухвалити новий вирок, яким за сукупністю кримінальних правопорушень, за правилами ч. 1, 2 ст. 70 КК України, призначити обвинуваченому остаточне покарання у виді 15 років позбавлення волі з конфіскацією всього належного майна та із позбавленням права обіймати посади в органах державної влади, місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих і адміністративно-господарських функцій, строком на 15 років; в іншій частині вирок залишити без змін.
У судовому засіданні апеляційного суду прокурор ОСОБА_6 підтримав подану апеляційну скаргу та не підтримав раніше заявлене клопотання про повторне дослідження доказів у кримінальному провадженні.
Прокурор наголосив, що не оспорює фактичні обставини справи, встановлені судом першої інстанції, однак вважає, що призначене обвинуваченому покарання є явно несправедливим через його м'якість. У зв'язку з цим просив ухвалити новий вирок у частині призначення покарання.
У судовому засіданні апеляційного суду захисник обвинуваченого ОСОБА_8 - адвокат ОСОБА_7 заперечував проти доводів апеляційної скарги прокурора та просив вирок суду першої інстанції залишити без змін.
Заслухавши доповідь судді по справі, прокурора, який підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити, захисника, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги, перевіривши матеріали кримінального провадження, обговоривши доводи, наведені в апеляційній скарзі та провівши судові дебати, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Кримінальне провадження щодо ОСОБА_8 розглядалось у суді першої інстанції у порядку, передбаченому главою 24-1 Особливості спеціального досудового розслідування кримінальних правопорушень КПК України.
Відповідно до вимог ч.3 ст.323 КПК України, судовий розгляд у кримінальному провадженні щодо злочинів, зазначених у частині другій статті 297-1 цього Кодексу, може здійснюватися за відсутності обвинуваченого (in absentia), якщо стосовно нього уповноваженим органом прийнято рішення про передачу його для обміну як військовополоненого та такий обмін відбувся.
За наявності таких обставин за клопотанням прокурора, до якого додаються матеріали про те, що обвинувачений знав або повинен був знати про розпочате кримінальне провадження, суд постановляє ухвалу про здійснення спеціального судового провадження стосовно такого обвинуваченого.
Процедури «in absentia» припускають деякий відступ від загальних правил кримінального процесу.
Особливе значення при цьому надається питанню про забезпечення прав відсутнього в залі судового засідання підсудного.
У прецедентній практиці Європейського Суду з прав людини були вироблені критерії, яким має відповідати таке провадження.
При цьому Суд у своїх рішеннях неодноразово наголошував на необхідності забезпечення процесуальних прав і гарантій осіб, що беруть участь у кримінальному процесі.
До таких прав, що підлягають безумовному дотриманню, насамперед, відносяться: право бути присутнім під час розгляду справи, право на захисника, право бути вислуханим, право оскаржити заочний вирок.
Так, у рішенні «Медєніца проти Швейцарії» Європейський Суд з прав людини зазначив, що існування процедури заочного кримінального провадження не викликає заперечень лише за умови, що при цьому дотримуються гарантії, що забезпечують права людини, закріплені Конвенцією.
Ключове значення в цьому випадку відіграє повідомлення особи про порушене проти неї кримінальне провадження, яке мало бути здійснено відповідно до процесуальних і матеріальних вимог, що гарантують ефективне здійснення її прав, при тому, що неясна і неофіційна інформація є недостатньою (справа «Сейдовіч проти Італії»).
Відповідно до вимог статті 297-5 КПК України, повістки про виклик підозрюваного у разі здійснення спеціального досудового розслідування надсилаються за останнім відомим місцем його проживання чи перебування та обов'язково публікуються в засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження та на офіційному веб-сайті.
З моменту опублікування повістки про виклик у засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження та на офіційному веб-сайті Офісу Генерального прокурора підозрюваний вважається належним чином ознайомленим з її змістом.
У цьому провадженні вказаних вимог було дотримано як під час досудового розслідування, так і під час судового розгляду, а також апеляційного провадження, що стороною захисту не заперечується на не спростовано.
Зокрема, повістка про виклик обвинуваченого ОСОБА_8 в судове засідання суду апеляційної інстанції була опублікована у ЗМІ загальнодержавної сфери розповсюдження «Урядовий кур'єр» сторінка 20 випуск №60 (8252) від 18.03.2026 року, повідомлення про дату, час та місце розгляду провадження також розміщено на офіційному веб-сайті Судової влади.
Відповідно до вимог ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Висновки суду першої інстанції про доведеність вини ОСОБА_8 у вчиненні інкримінованого йому кримінальних правопорушень, за обставин, викладених у вироку, а також висновки суду про юридичну кваліфікацію дій обвинуваченого за ч.5 ст.111-1, ч. 2 ст.28, ч. 5 ст. 111-1 КК України, є обґрунтованими, відповідають фактичним обставинам справи та підтверджені наявними у справі доказами, і в апеляційній скарзі не оспорюються.
Переглядаючи вирок суду в межах апеляційної скарги, колегія суддів вважає обґрунтованими доводи прокурора про неправильне застосування судом першої інстанції закону про кримінальну відповідальність внаслідок призначення кримінального покарання, яке не відповідає особі обвинуваченого та тяжкості вчинених кримінальних правопорушень.
Відповідно до ст. 409 КПК України, підставою для скасування або зміни судового рішення судом апеляційної інстанції може бути неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.
З огляду на ст. 413 КПК України, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що тягне за собою скасування або зміну судового рішення є, окрім іншого, незастосування судом закону, який підлягає застосуванню.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 65 КК України суд призначає покарання: 1) у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 цього Кодексу; 2) відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; 3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
У відповідності до вимог ч. 3 ст. 374 КПК України, а також враховуючи роз'яснення, що містяться в Постанові Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», висновки з усіх питань, пов'язаних з призначенням покарання, необхідно належним чином мотивувати у вироку.
За змістом ст. 50 КК України покарання є заходом державного примусу, що застосовується не лише для кари, але й для виправлення засудженого та запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як самим засудженим, так і іншими особами.
Отже, покарання не може бути формальним наслідком констатації винуватості; воно має бути внутрішньо узгодженим із характером злочинної поведінки, її тривалістю, способом реалізації умислу, фактичним внеском особи у досягнення злочинного результату, а також із тими суспільно небезпечними наслідками, які спричинені її діями.
Саме з цих позицій колегія суддів оцінює правильність призначення покарання ОСОБА_8 .
Як убачається з матеріалів провадження, ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженець м. Донецька, громадянин України, раніше не судимий, зареєстрований у м. Донецьку, судом першої інстанції визнаний винним у тому, що, усвідомлюючи факт тимчасової окупації частини території Донецької області, незаконність функціонування створених там окупаційних органів влади та їх підпорядкованість державі-агресору, добровільно увійшов до складу незаконного органу влади та обійняв у ньому керівну посаду.
Згідно з вироком, 22.02.2023 року наказом так званого «в.о. глави днр» № 63 його було призначено членом виборчої комісії так званої «днр» з правом вирішального голосу, причому прямо зазначено, що він був висунутий саме Центральною виборчою комісією російської федерації.
Надалі, 02.03.2023 року, відповідно до протоколу рахункової комісії № 3 про результати таємного голосування, ОСОБА_8 обрано головою виборчої комісії так званої «Донецької народної республіки», після чого він почав виконувати повноваження голови цього незаконного органу.
Характер наданих йому повноважень свідчить, що ОСОБА_8 не був другорядним або технічним учасником протиправної діяльності.
Вироком суду першої інстанції встановлено, що як голова виборчої комісії так званої «днр» він здійснював керівництво роботою комісії, скликав її засідання та головував на них, підписував рішення, протоколи, договори й інші документи комісії, давав доручення заступнику, секретарю та іншим членам комісії, розпоряджався коштами, виділеними на підготовку та проведення виборів і референдумів, а також здійснював інші передбачені незаконними нормативними актами повноваження.
Отже, йдеться не просто про зайняття посади в окупаційному органі, а про здійснення саме організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій у структурі, створеній для інституційного забезпечення окупаційного режиму та поширення юрисдикції держави-агресора на тимчасово окуповану територію України.
Так само матеріали провадження підтверджують, що ОСОБА_8 не обмежився лише фактом прийняття посади, а надалі продовжив активну злочинну діяльність, діючи за попередньою змовою з іншими особами.
Судом першої інстанції встановлено, що за участю ОСОБА_8 та 11 інших членів так званої виборчої комісії «днр» було організовано процес проведення незаконних виборів на тимчасово окупованій території Донецької області, запланованих з 30.08.2023 по 10.09.2023, які фактично відбувалися з 07:00 31.08.2023 по 15:00 10.09.2023.
За результатами цих псевдовиборів представники «ВК днр» оголосили про нібито підтримку партії «Единая россия» на рівні 78,03 %, після чого було сформовано так званий «парламент днр» із 90 депутатів та обрано голову так званої «донецької народної республіки».
Таким чином, дії обвинуваченого були безпосередньо спрямовані на інституційне закріплення окупаційної влади, легітимацію її псевдодержавних органів та подальше утвердження контролю держави-агресора над частиною території України.
Значущість ролі обвинуваченого додатково підтверджується й тими доказами, на які послався місцевий суд.
Так, протоколом огляду від 14.07.2023 року зафіксовано указ № 63 від 22.02.2023 року за підписом пушиліна, яким ОСОБА_8 , як особу, висунуту Центральною виборчою комісією рф, включено до складу виборчої комісії «днр». Протоколом огляду від 17-18.07.2023 року зафіксовано інформацію на сайті «ЦИК днр» про проведення 02.03.2023 року першого засідання виборчої комісії у новому складі, на якому саме Висоцького було обрано її головою; водночас у цьому ж матеріалі зафіксовано присутність у режимі відеоконференції голови ЦВК рф ОСОБА_10 , її заступника ОСОБА_11 та керівника апарату ЦВК рф ОСОБА_12 , а також особисту участь пушиліна та інших представників окупаційної адміністрації.
Протоколом огляду від 19.07.2023 року встановлено, що пушилін публічно висловив вдячність керівництву ЦВК рф за рекомендацію саме ОСОБА_13 на посаду голови виборчої комісії та прямо зазначив, що саме він очолював виборчу комісію під час проведення так званого «референдуму» щодо входження до складу росії.
Ці докази в сукупності переконливо свідчать про особливий рівень довіри до обвинуваченого з боку окупаційної адміністрації та його глибоку інтегрованість у механізм реалізації політики держави-агресора на тимчасово окупованій території України.
Саме наведені обставини, на переконання колегії суддів, мали визначальне значення для призначення покарання, однак місцевий суд не надав їм належної ваги.
Суд першої інстанції сам констатував, що ОСОБА_8 вчинив тяжкі умисні злочини проти основ національної безпеки України; що вони посягнули на життєво важливі інтереси держави, її суверенітет, територіальну цілісність, недоторканність та обороноздатність; що вони спричинили негативні наслідки для територіальної цілісності України; що його виправлення і перевиховання можливі лише в умовах ізоляції від суспільства.
Разом з тим суд встановив відсутність будь-яких обставин, що пом'якшують покарання, і визнав обставиною, яка його обтяжує, вчинення злочину з використанням умов воєнного стану.
Попри це, за ч. 5 ст. 111-1 КК України суд призначив 9 років позбавлення волі, за ч. 2 ст. 28, ч. 5 ст. 111-1 КК України - 10 років позбавлення волі, а остаточне покарання за правилами ч. 1 ст. 70 КК України визначив шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, тобто лише 10 років позбавлення волі.
Колегія суддів вважає, що таке рішення є внутрішньо суперечливим.
Якщо суд дійшов висновку, що обвинувачений вчинив не один, а два самостійні тяжкі умисні злочини проти основ національної безпеки України, якщо встановив, що жодних пом'якшуючих обставин немає, а обтяжуюча обставина наявна, якщо визнав, що виправлення особи можливе лише в умовах ізоляції від суспільства, то остаточне покарання у вигляді 10 років позбавлення волі, тобто фактично на рівні покарання лише за більш тяжкий із двох інкримінованих епізодів, не може вважатися таким, що відповідає вимогам ст. 50 та ст. 65 КК України.
Такий підхід фактично нівелює самостійне кримінально-правове значення першого злочину, не відображає сукупність вчиненого, не враховує керівну роль обвинуваченого, не враховує його особливий статус у структурі незаконного органу влади, не враховує доведену системність та тривалість його протиправної діяльності.
По суті, при остаточному визначенні покарання місцевий суд не забезпечив належної індивідуалізації відповідальності та необґрунтовано пом'якшив її результат.
Посилання лише на те, що ОСОБА_8 раніше не судимий і не перебуває на диспансерному обліку в спеціальних медичних закладах, саме по собі не могло бути визначальним аргументом для призначення настільки м'якого остаточного покарання.
Такі дані про особу є звичайними анкетними та характеризуючими відомостями, які суд повинен ураховувати, але вони не мають наперед визначальної сили і не можуть переважати характеру та ступеня тяжкості злочинів, відсутності будь-якого каяття, обтяжуючої обставини, а також тієї обставини, що обвинувачений переховується від органів слідства і суду на тимчасово окупованій території України, у зв'язку з чим провадження здійснювалося in absentia.
Більше того, нез'явлення обвинуваченого до суду, його фактичне перебування поза межами досяжності українського правосуддя та продовження перебування на тимчасово окупованій території свідчать не про зниження, а про підвищення ризиків невиправлення особи та необхідність реального забезпечення як спеціальної, так і загальної превенції.
Окремо колегія суддів звертає увагу, що злочини, за які засуджено ОСОБА_8 , були вчинені не у звичайних соціально-політичних умовах, а в умовах збройної агресії російської федерації проти України та дії воєнного стану.
Функціонування незаконної виборчої системи на тимчасово окупованій території не було нейтральною адміністративною процедурою.
На думку колегії суддів, воно становило елемент механізму насильницької зміни конституційного ладу, підриву українського суверенітету, імітації народного волевиявлення та легітимації окупаційної влади.
У цьому контексті діяльність голови так званої виборчої комісії «днр» набуває особливої суспільної небезпечності, оскільки спрямована не лише на технічну організацію псевдовиборів, а на створення видимості правомірності окупаційних інститутів.
Саме тому покарання має не лише реагувати на індивідуальне діяння конкретної особи, а й виконувати загальнопопереджувальну функцію, демонструючи невідворотність суворої кримінальної відповідальності за участь у легітимації окупаційного режиму.
Із цих позицій остаточне покарання у виді 10 років позбавлення волі не досягає мети покарання в її повному обсязі.
Таким чином, оцінюючи всі встановлені обставини в їх сукупності, колегія суддів приходить до переконання, що призначене місцевим судом остаточне покарання є явно несправедливим через м'якість.
Воно не відповідає тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, не відповідає особі обвинуваченого, який виконував керівні функції у незаконному органі окупаційної влади, був висунутий Центральною виборчою комісією російської федерації, обраний головою виборчої комісії так званої «днр», брав участь в організації та проведенні незаконних виборів на тимчасово окупованій території, а також був безпосередньо інтегрований у систему окупаційної адміністрації.
За таких обставин застосування до нього остаточного покарання у виді лише 10 років позбавлення волі не можна визнати ані необхідним, ані достатнім у розумінні ст. 50, 65 КК України.
Саме тому доводи прокурора про необхідність скасування вироку в частині призначеного покарання та ухвалення нового рішення із призначенням більш суворого покарання у межах доводів апеляційної скарги є обґрунтованими і підлягають задоволенню у повному обсязі.
З огляду на наведене, колегія суддів вважає, що вирок суду першої інстанції в частині призначення покарання підлягає скасуванню, оскільки місцевий суд, правильно встановивши фактичні обставини та правильно кваліфікувавши дії ОСОБА_8 , однак не забезпечив належного застосування загальних засад призначення покарання.
Призначення більш суворого покарання у спосіб, запропонований прокурором в апеляційній скарзі, буде відповідати цілям кримінального закону, виправлення і запобігання новим кримінальним правопорушенням, відобразить реальну сукупність вчинених злочинів, керівний характер дій обвинуваченого, відсутність пом'якшуючих та наявність обтяжуючої обставини, а відтак відповідатиме вимогам ст. 50, 65 КК України та засадам справедливості кримінального покарання.
На підставі зазначеного, керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 414, 418, 419 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу прокурора ОСОБА_6 задовольнити.
Вирок Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 21.04.2025 року, яким ОСОБА_8 , визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.5 ст.111-1, ч. 2 ст.28, ч. 5 ст. 111-1 КК України скасувати в частині призначеного покарання.
Ухвалити новий вирок, яким призначити покарання ОСОБА_8 :
за ч. 5 ст. 111-1 КК України у вигляді 10 (десяти) років позбавлення волі з конфіскацією всього належного майна на користь держави, та з позбавленням права обіймати посади в органах державної влади, місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих і адміністративно-господарських функцій, строком на 15 (п'ятнадцять) років.
за ч. 2 ст. 28, ч. 5 ст. 111-1 КК України у вигляді 10 (десяти) років позбавлення волі з конфіскацією всього належного майна на користь держави, та з позбавленням права обіймати посади в органах державної влади, місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих і адміністративно-господарських функцій, строком на 15 (п'ятнадцять) років.
На підставі ч.ч. 1, 2 ст. 70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом часткового складання покарань, призначити ОСОБА_8 остаточне покарання у вигляді 15 (п'ятнадцяти) років позбавлення волі з конфіскацією всього належного майна на користь держави та з позбавленням права обіймати посади в органах державної влади, місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих і адміністративно-господарських функцій, строком на 15 (п'ятнадцять) років.
В іншій частині вирок суду першої інстанції залишити без змін.
Вирок суду набирає законної сили з моменту його проголошення.
Касаційна скарга на вирок може бути подана протягом трьох місяців з дня його проголошення безпосередньо до Верховного Суду.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4