02 квітня 2026 року
м. Київ
справа № 496/3223/24
провадження № 61-3528ск26
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Осіяна О. М. (суддя - доповідач), Сакари Н. Ю., Сердюка В. В.
розглянув касаційну скаргу акціонерного товариства «Акцент-Банк» на ухвалу Одеського апеляційного суду від 11 лютого 2026 року у справі за позовом акціонерного товариства «Акцент-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
У травні 2024 року акціонерне товариство «Акцент-Банк» (далі - АТ «Акцент-Банк»), звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просило стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором № б/н
від 03 серпня 2021 року у розмірі 30 285, 77 грн.
Заочним рішенням Біляївського районного суду Одеської області
від 25 листопада 2025 року у задоволенні позову АТ «Акцент-Банк» відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, 26 грудня 2025 року, через підсистему Електронний суд, представник АТ «Акцент-Банк» - адвокат
Омельченко Є. В. подав апеляційну скаргу.
Ухвалою Одеського апеляційного суду 05 січня 2026 року апеляційну скаргу АТ «Акцент-Банк» на заочне рішення Біляївського районного суду Одеської області від 25 листопада 2025 року залишено без руху та надано скаржнику строк для усунення зазначених недоліків, але не більше десяти днів з дня вручення скаржнику копії ухвали суду, шляхом: надання доказів надсилання копії апеляційної скарги та копій доданих матеріалів усім іншим учасникам справи, з урахуванням положень статті 43 цього Кодексу; подання документів, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі; подання належних та допустимих доказів, що підтверджують дату отримання копії оскаржуваного судового рішення.
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 19 січня 2026 року заяву представника АТ «Акцент-Банк» - Каурової К. А. повернуто заявнику з підстав передбачених частиною четвертою статті 183 ЦПК України.
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 11 лютого 2026 року апеляційну скаргу АТ «Акцент-Банк» на заочне рішення Біляївського районного суду Одеської області від 25 листопада 2025 року у цивільній справі № 496/3223/24 визнано неподаною та повернуто скаржнику.
17 березня 2026 року через підсистему Електронний суд представник
АТ «Акцент-Банк» - адвокат Омельченко Є. В. подав до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Одеського апеляційного суду від 11 лютого 2026 року, в якій викладено заперечення проти ухвали Одеського апеляційного суду від 19 січня 2026 року, у справі № 496/3223/24.
Касаційна скарга обґрунтована тим, що суд апеляційної інстанції порушив норми матеріального права та недотримався норм процесуального права при вирішенні питання про повернення апеляційної скарги, з огляду на те, що справа № 496/3223/24 є малозначною, та вважає, що представник
АТ «Акцент-Банк» за довіреністю в порядку передоручення Каурова К. А. мала право на подання заяви про усунення недоліків апеляційної скарги.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України (далі - ЦПК України) підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених
у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 394 ЦПК України передбачено, що одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження).
Відповідно до пункту 2 частини четвертої статті 394 ЦПК України у випадку оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосовування норми права
є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
Ухвала апеляційного суду про повернення апеляційної скарги не є ухвалою, якою закінчено розгляд справи.
Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, колегія суддів дійшла висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, з урахуванням такого.
У частині першій статті 4 ЦПК України зазначено, що кожна особа має право
у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до норм статей 12, 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу,
в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови виконання процесуальних дій, сукупність цивільних процесуальних прав і обов'язків суб'єктів цивільно-процесуальних правовідносин та гарантій їх реалізації.
Відповідно до частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Європейський суд з прав людини вказує, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції, якщо апеляційне оскарження існує в національному правовому порядку, держава зобов'язана забезпечити особам під час розгляду справи
в апеляційних судах, в межах юрисдикції таких судів, додержання основоположних гарантій, передбачених статтею 6 Конвенції, з урахуванням особливостей апеляційного провадження, а також має братись до уваги процесуальна єдність судового провадження в національному правовому порядку та роль в ньому апеляційного суду (VOLOVIK v. UKRAINE, N 15123/03, § 53, ЄСПЛ, від 06 грудня 2007 року).
Статтею 356 ЦПК України встановлені вимоги щодо форми і змісту апеляційної скарги.
Відповідно до частини другої статті 357 ЦПК України до апеляційної скарги, яка оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 356 цього Кодексу, застосовуються положення статті 185 цього Кодексу.
Згідно з частинами першою, третьою статті 185 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
Якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтями 175 і 177 цього Кодексу, сплатить суму судового збору, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.
Частиною першою статті 58 ЦПК України передбачено, що сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.
Стаття 183 ЦПК України містить загальні вимоги до форми та змісту письмової заяви, клопотання, заперечення.
Відповідно до частини другої статті 183 ЦПК України письмові заяви, клопотання чи заперечення підписуються заявником чи його представником.
Згідно із частиною першою статті 60 ЦПК України представником у суді може бути адвокат або законний представник.
Частиною четвертою статті 62 ЦПК України передбачено, що повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».
Відповідно до частини першої статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути:
1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер;
4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.
У пунктах 18, 25 ухвали Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2022 року у справі № 303/4297/20 (провадження № 14-105цс21), вказано, що «починаючи з 29 грудня 2019 року, самопредставництво юридичної особи допускає можливість вчинення у суді процесуальних дій від її імені не тільки керівником або членом виконавчого органу, але й будь-якою іншою особою, уповноваженою на такі дії за законом, статутом, положенням або трудовим договором (контрактом). Тому можливість участі у справі за правилами самопредставництва юридичної особи того, хто не є її керівником або членом її виконавчого органу, слід підтверджувати або приписом відповідного закону, або приписом статуту чи положення цієї особи, або умовами трудового договору (контракту), зокрема посадовою інструкцією (у разі, якщо такого договору у письмовій формі немає чи у ньому зафіксований неповний перелік трудових (посадових) обов'язків працівника). Якщо інше не передбачено саме цими документами, уповноважений діяти у суді за правилами самопредставництва юридичної особи, має всі права відповідного учасника справи. Зазначене не виключає можливості додаткового подання до суду довіреності юридичної особи, проте самостійно вона не підтверджує повноваження діяти за правилами самопредставництва.
Отже, з 29 грудня 2019 року самопредставництво юридичної особи, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування (в адміністративному судочинстві - також суб'єкта владних повноважень, який не є юридичною особою) у цивільному, господарському
й адміністративному судочинствах можуть здійснювати будь-які фізичні особи, уповноважені на це саме відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту). У разі, якщо такого договору (контракту)
у письмовій формі немає чи у ньому зафіксований неповний перелік трудових (посадових) обов'язків працівника (наприклад, є посилання на посадову інструкцію), то поряд із підтвердженням наявності трудових відносин, такий працівник подає відповідний документ юридичної особи (зокрема, посадову інструкцію), у якому визначений його обов'язок представляти інтереси цієї особи в суді (діяти за правилами її самопредставництва), а за наявності - також обмеження відповідних повноважень.
Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2024 року у справі № 910/16580/23 уточнено попередній висновок та зазначено, що якщо відповідні відомості щодо особи, яка має право вчиняти дії від імені юридичної особи на засадах самопредставництва, внесені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, ці відомості є офіційним та достатнім підтвердженням того, що юридична особа діє в суді через певну особу на засадах самопредставництва (з урахуванням відповідних обмежень повноважень, якщо такі є).
Отже, за наявності інформації щодо такої особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, у разі подання її суду, відсутності стосовно цього спору, про який повідомлено суду, підстави додатково підтверджувати ці повноваження документами, які за своїм змістом є тими, що визначені частиною третьою статті 58 ЦПК, - статутом, положенням, трудовим договором (контрактом) - відсутні, оскільки суд може покладатись на відомості з нього як на достовірні.
Частиною четвертою статті 183 ЦПК України передбачено, що суд, встановивши, що письмову заяву (клопотання, заперечення) подано без додержання вимог частини першої або другої цієї статті, повертає її заявнику без розгляду.
Апеляційним судом встановлено, що заявником не було надано документів, визначених частиною третьою статті 58 ЦПК України (статуту, положення, трудового договору (контракту), посадової інструкції тощо), а також відомостей з реєстру, які могли підтвердити повноваження Каурової К. А. діяти за правилами самопредставництва від імені АТ «Акцент-Банк»,
а з наданих суду апеляційної інстанції відомостей (довіреності у порядку передоручення) суд не зміг встановити права Каурової К. А. представляти інтереси заявника у суді.
Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, який встановивши те, що заява підписана особою, повноваження якої не підтверджені належним чином, дійшов обґрунтованого висновку про її повернення.
Згідно із частиною четвертою статті 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до частини першої статті 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом.
Відповідно до частини шостої статті 357 ЦПК України, питання про повернення апеляційної скарги суд апеляційної інстанції вирішує протягом п'яти днів з дня надходження апеляційної скарги або з дня закінчення строку на усунення недоліків.
Тлумачення частини шостої, сьомої статті 357 ЦПК України, частини третьої статті 185 ЦПК України свідчить, що якщо недоліки апеляційної скарги не усунуті, у строк, встановлений судом, то апеляційна скарга повертається судом.
Апеляційним судом встановлено, що згідно відомостей довідки про доставку електронного документу копію ухвали Одеського апеляційного суду
від 05 січня 2026 року про залишення апеляційної скарги без руху, адвокат Омельченко Є. В., який діяв в інтересах АТ «Акцент-Банк», отримав 07 січня 2026 року.
Таким чином, недоліки апеляційної скарги мали бути усунені не пізніше
18 січня 2026 року.
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 11 лютого 2026 року апеляційну скаргу АТ «Акцент-Банк» на заочне рішення Біляївського районного суду Одеської області від 25 листопада 2025 року у цивільній справі № 496/3223/24 визнано неподаною та повернуто скаржнику.
Суд апеляційної інстанції, повертаючи апеляційну скаргу, виходив із того, що у наданий судом строк, вимоги ухвали Одеського апеляційного суду
від 05 січня 2026 року не виконані, недоліки апеляційної скарги не усунені.
Враховуючи наведене, апеляційний суд, правильно застосувавши положення статті 185, 357 ЦПК України, дійшов обґрунтованого висновку про повернення апеляційної скарги АТ «Акцент-Банк» заочне рішення Біляївського районного суду Одеської області від 25 листопада 2025 року.
За загальним правилом, повернення апеляційної скарги не позбавляє заявника права подати нову апеляційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 356 ЦПК України, оскільки визнання неподаною та повернення апеляційної скарги не перешкоджає повторному зверненню із нею до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення скарги.
Праву особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондує обов'язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються його безпосередньо та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (ALIMENTARIA SANDERS S.A. V. SPAIN, № 11681/85, § 35, ЄСПЛ, від 07 липня 1989 року).
Складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але
й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, § 47, ЄСПЛ,
від 21 жовтня 2010 року).
Доступ до суду як елемент права на справедливий судовий розгляд не
є абсолютним і може підлягати певним обмеженням у випадку, коли такий доступ особи до суду обмежується законом і не суперечить пункту першому статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету за умови забезпечення розумної пропорційності між використаними засобами і метою, яка має бути досягнута.
Європейський суд з прав людини зауважив, що внутрішньодержавним судам при застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом (SHISHKOV v. RUSSIA, № 26746/05, § 110, ЄСПЛ, від 20 лютого 2014 року).
Відповідно до частини шостої статті 394 ЦПК України ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження повинна містити мотиви, з яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження.
Оскільки касаційна скарга є необґрунтованою, а правильне застосування судом апеляційної інстанції норм права при вирішенні питання про повернення апеляційної скарги є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити.
Керуючись статтями 183, 185, 357, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою акціонерного товариства «Акцент-Банк» на ухвалу Одеського апеляційного суду від 11 лютого 2026 року у справі за позовом акціонерного товариства «Акцент-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Судді: О. М. Осіян
Н. Ю. Сакара
В. В. Сердюк