м. Київ
02 квітня 2026 року
справа № 380/3573/25
адміністративне провадження № К/990/8949/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючої - Ханової Р. Ф. (суддя-доповідач),
суддів: Бившевої Л. І., Хохуляка В. В.,
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області
на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 27 січня 2026 року (судді: Ніколін В. В., Гінда О. М., Качмар В. Я.),
у справі №380/3573/25
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Королівська пивоварня»
до Головного управління ДПС у Львівській області
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -
Рух справи
Товариство з обмеженою відповідальністю «Королівська пивоварня» (далі - Товариство, платник податків, позивач у справі) у лютому 2025 року звернулося до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Львівській області (далі - податковий орган, відповідач у справі), у якому, з урахуванням заяви про зміну предмета позову, просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 12 лютого 2025 року № 5648/13-01-07-03, яким до Товариства застосовано штраф у розмірі 50% у сумі 7 550 969,50 грн за платежем «Податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) код платежу 14060100».
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 18 вересня 2025 року (суддя - Желік О. М.) відмовлено в задоволенні позову.
Суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки контролюючим органом правомірно встановлено факт нескладення та нереєстрації позивачем податкових накладних за операціями з постачання товарів, що є порушенням вимог пунктів 201.1, 201.7, 201.10 статті 201 ПК України. Суд зазначив, що відсутність реєстрації податкових накладних є триваючим правопорушенням, а тому застосування штрафних санкцій у розмірі 50 % відповідно до статті 120-1 ПК України є правомірним. При цьому суд врахував, що строки давності для застосування відповідальності не пропущені з огляду на їх зупинення у період дії карантину та воєнного стану. У зв'язку з цим суд визнав спірне податкове повідомлення-рішення правомірним і відмовив у задоволенні позову.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 27 січня 2026 року задоволено апеляційну скаргу Товариства, рішення Львівського окружного адміністративного суду від 18 вересня 2025 року скасовано та прийнято нове, яким позов задоволено, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 12 лютого 2025 року № 5648/13-01-07-03, стягнуто з Головного управління ДПС у Львівській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь Товариства судовий збір за подання позовної заяви та апеляційної скарги в сумі 66 616 грн.
Суд апеляційної інстанції не погодився з висновками суду першої інстанції та дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову. Колегія суддів зазначила, що контролюючий орган неправильно визначив розмір штрафних санкцій, оскільки при їх обчисленні не врахував дію мораторію на застосування штрафів у період з 01 березня 2020 року по 26 травня 2022 року та положення пунктів 89, 90 підрозділу 2 розділу ХХ ПК України щодо зменшених розмірів штрафу. Апеляційний суд також наголосив, що суд не наділений повноваженнями самостійно здійснювати перерахунок штрафних санкцій замість контролюючого органу. З огляду на неправильний розрахунок штрафу податкове повідомлення-рішення було визнано протиправним і скасовано.
27 лютого 2026 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Головного управління ДПС у Львівській області на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 27 січня 2026 року у справі №380/3573/25.
Після того, як відповідач усунув недоліки касаційної скарги шляхом надання до суду документу про сплату судового збору, Верховний Суд ухвалою від 10 березня 2026 року відкрив провадження за касаційною скаргою податкового органу, справу витребував з суду першої інстанції.
23 березня 2026 року справа №380/3573/25 надійшла до Верховного Суду.
Обставини справи
Суди першої та апеляційної інстанцій установили, що Головне управління ДПС у Львівській області провело документальну планову виїзну перевірку Товариства щодо питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи за період з 01 січня 2017 року по 31 грудня 2023 року, за результатами якої складено акт перевірки від 27 січня 2025 року № 2815/13-01-07-03/38583124 (далі - акт перевірки).
Під час перевірки встановлено порушення Товариством, зокрема, пунктів 201.1, 201.7, 201.10 статті 201 ПК України, а саме: підприємством не складено та не зареєстровано в Єдиному реєстрі податкових накладних, податкові накладні від операцій з реалізації на загальну суму 15 101 939 грн.
Керівник податкового органу на підставі акта перевірки 12 лютого 2025 року виніс податкове повідомлення-рішення № 5648/13-01-07-03, яким до Товариства за відсутність реєстрації податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних на підставі пункту 120-1.2 статті 120 ПК України застосовано штраф в розмірі 50 % суми податкових зобов'язань з податку на додану вартість, зазначеної у податковій накладній, а саме 7 550 969,50 грн.
Доводи касаційної скарги та відзиву на неї
У касаційній скарзі відповідач просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та істотні порушення норм процесуального права.
Як підставу касаційного оскарження скаржник зазначає пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України, вказуючи на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, зокрема пунктів 201.1, 201.10 статті 201, пункту 120-1.2 статті 120-1 ПК України, пункту 90 підрозділу 2 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України та пункту 52-1 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України, щодо застосування яких, на переконання скаржника, відсутній висновок Верховного Суду у подібних правовідносинах.
На думку скаржника, правова проблема, яка потребує формування правового висновку Верховного Суду, полягає у визначенні можливості застосування положень пункту 90 підрозділу 2 розділу ХХ ПК України та пункту 52-1 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України до правовідносин, у яких контролюючим органом встановлено нескладення та нереєстрацію податкових накладних, тобто повну їх відсутність, а також у з'ясуванні питання щодо повноважень суду апеляційної інстанції скасовувати податкове повідомлення-рішення виключно з мотивів неправильного розрахунку штрафу без визначення правильного розміру податкового зобов'язання.
Крім того, скаржник посилається на пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України, зазначаючи про наявність підстав, передбачених частиною другою статті 353 КАС України, а саме неправильне встановлення судом апеляційної інстанції фактичних обставин справи внаслідок неналежного дослідження та оцінки доказів.
Скаржник зазначає, що за результатами документальної перевірки встановлено факт нескладення та нереєстрації позивачем податкових накладних за операціями з постачання товарів, що є порушенням вимог пунктів 201.1, 201.7 та 201.10 статті 201 ПК України, а відтак до платника податків правомірно застосовано штрафні санкції відповідно до пункту 120-1.2 статті 120-1 ПК України у розмірі 50 відсотків суми податкових зобов'язань з ПДВ.
На переконання відповідача, суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про можливість застосування до спірних правовідносин пункту 90 підрозділу 2 розділу ХХ ПК України, оскільки ця норма регулює випадки порушення строків реєстрації податкових накладних, тобто коли податкові накладні складені, але зареєстровані з порушенням установленого строку, тоді як у цій справі перевіркою встановлено саме нескладення податкових накладних, що виключає можливість застосування зазначених положень.
Також скаржник вважає безпідставним застосування судом апеляційної інстанції пункту 52-1 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України, яким передбачено звільнення від штрафних санкцій у період дії карантину, оскільки в даному випадку правопорушення має триваючий характер, а податкові накладні не були складені та зареєстровані навіть після завершення карантину.
Крім того, скаржник наголошує, що суд апеляційної інстанції помилково скасував податкове повідомлення-рішення з мотивів нібито неправильного розрахунку штрафу, хоча встановлений судами факт порушення податкового законодавства не спростований, а суд, визнавши розрахунок неправильним, не визначив правильний розмір грошового зобов'язання.
Також, на думку відповідача, апеляційний суд допустив порушення норм процесуального права, зокрема статей 2, 9, 72, 90, 242 та 244 КАС України, оскільки не надав належної оцінки доказам у справі, не з'ясував фактичні обставини щодо складення податкових накладних та характеру правопорушення як триваючого.
Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої і апеляційної інстанцій
Переглянувши оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, Верховний Суд виходить із такого.
За змістом пункту 201.1 статті 201 ПК України, на дату виникнення податкових зобов'язань платник податку зобов'язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.
Відповідно до пункту 201.7 статті 201 ПК України податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).
Згідно з абзацом першим пункту 201.10 статті 201 ПК України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку-продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.
Відповідно до абзацу четвертого пункту 201.10 статті 201 ПК України податкові накладні, які не
надаються покупцю, а також податкові накладні, складені за операціями з постачання товарів/послуг, які звільнені від оподаткування, підлягають реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних.
З аналізу вказаних правових норм слідує, що ПК України на платника податків покладено обов'язок щодо реєстрації податкової накладної та/або розрахунку коригування в ЄРПН у встановлений строк.
Відповідно до пункту 120-1.2 статті 120-1 ПК України відсутність реєстрації протягом граничного строку, передбаченого ст.201 цього Кодексу, податкової накладної та/або розрахунку коригування до такої податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних (крім податкової накладної/розрахунку коригування, складеної на операції з постачання товарів/послуг, що звільняються від оподаткування податком на додану вартість; податкової накладної/розрахунку коригування, складеної на операції, що оподатковуються за нульовою ставкою, податкової накладної, складеної відповідно до пункту 198.5 статті 198 цьогоКодексу у разі здійснення операцій, визначених підпунктами "а" - "г" пункту 198.5 статті 198 цього Кодексу, та розрахунку коригування, складеного до такої податкової накладної, податкової накладної, складеної відповідно до статті 199 цього Кодексу, та розрахунку коригування, складеного до такої податкової накладної, податкової накладної складеної відповідно до абзацу одинадцятого пункту 201.4 статті 201 цього Кодексу), що зазначена в податковому повідомленні-рішенні, складеному за результатами перевірки контролюючого органу, - тягне за собою накладення на платника податку штрафу в розмірі 50 відсотків суми податкових зобов'язань з податку на додану вартість, зазначеної у такій податковій накладній та/або розрахунку коригування до податкової накладної, або від суми податку на додану вартість, нарахованого за операцією з постачання товарів/послуг, якщо податкову накладну на таку операцію не складено. У разі зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних згідно з пунктом 201.16 статті 201 цього Кодексу штрафні санкції, передбачені цим пунктом, не застосовуються на період зупинення такої реєстрації до прийняття відповідного рішення щодо відновлення реєстрації таких податкових накладних / розрахунків коригування.
Суди попередніх інстанцій установили, що за результатами документальної планової виїзної перевірки контролюючим органом встановлено порушення Товариством вимог пунктів 201.1, 201.7, 201.10 статті 201 ПК України, яке полягало в тому, що позивачем не складено та не зареєстровано в Єдиному реєстрі податкових накладних податкові накладні за операціями з реалізації на загальну суму 15 101 939 грн, у зв'язку з чим прийнято податкове повідомлення-рішення від 12 лютого 2025 року № 5648/13-01-07-03 про застосування штрафу в розмірі 50 відсотків суми податку на додану вартість. Саме з таких фактичних обставин виходив і суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову.
Виходячи з наведеного нормативно-правового регулювання спірних правовідносин, з огляду на норми пункту 201.1 статті 201 ПК України на дату виникнення податкових зобов'язань платник податку зобов'язаний скласти податкову накладну в електронній формі та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений законом строк. За змістом пунктів 201.7, 201.10 статті 201 цього Кодексу обов'язок платника податку охоплює два взаємопов'язані, але самостійні елементи податкового обов'язку: складення податкової накладної та її реєстрацію в ЄРПН. Встановлене перевіркою невиконання обох цих обов'язків утворює той склад податкового правопорушення, який прямо охоплюється диспозицією пункту 120-1.2 статті 120-1 ПК України.
За змістом пункту 120-1.2 статті 120-1 ПК України відповідальність настає за відсутність реєстрації протягом граничного строку, передбаченого статтею 201 цього Кодексу, податкової накладної, зокрема і в тому випадку, якщо податкову накладну на відповідну операцію не складено. Отже, для застосування цієї норми юридично значущим є не лише факт прострочення реєстрації вже існуючої податкової накладної, а й ситуація, коли платник податків узагалі не склав податкову накладну та, як наслідок, не зареєстрував її у встановленому законом порядку.
Колегія суддів Верховного Суду звертає увагу на те, що висновок апеляційного суду побудований на ототожненні правовідносин щодо несвоєчасної реєстрації податкових накладних із правовідносинами щодо їх нескладення та нереєстрації, що не ґрунтується на правильному застосуванні наведених норм матеріального права.
Колегія суддів Верхвного Суду погоджується з доводами касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції, фактично змінив характер установленого контролюючим органом порушення. Так, в оскаржуваній постанові апеляційний суд виходив із того, що податкові накладні позивачем були складені в період з січня 2017 року по грудень 2023 року, проте не зареєстровані, тоді як із акта перевірки, податкового повідомлення-рішення та висновків суду першої інстанції вбачається інше: контролюючим органом установлено саме не складення та не реєстрацію податкових накладних. Така зміна юридично значущих фактичних обставин без належного спростування відповідних висновків перевірки та без наведення належних і допустимих доказів їх помилковості свідчить про порушення апеляційним судом правил оцінки доказів.
Помилковим є й висновок апеляційного суду про поширення на спірні правовідносини пункту 90 підрозділу 2 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України. Вказана норма регулює питання розміру штрафу за порушення граничного строку реєстрації податкової накладної або розрахунку коригування в умовах дії воєнного стану та прямо пов'язана з пунктом 89 цього ж підрозділу, яким змінено саме строки реєстрації таких документів. Натомість у цій справі встановлене порушення полягає не у порушенні строку реєстрації наявної податкової накладної, а у відсутності її складення та реєстрації як такої. За таких обставин поширення дії пункту 90 підрозділу 2 розділу ХХ ПК України на правовідносини, які підпадають під регулювання пункту 120-1.2 статті 120-1 ПК України, є безпідставним.
Обґрунтованими є й доводи касаційної скарги щодо неправильності підходу апеляційного суду, за яким податкове повідомлення-рішення було скасовано повністю не через відсутність податкового правопорушення чи помилковість самої правової підстави відповідальності, а лише з мотивів «неправильного розрахунку» штрафних санкцій.
Так, а оскаржуваній постанові суд апеляційної інстанції зауважив, що оскаржене податкове повідомлення-рішення підлягає скасуванню не через відсутність у позивача обов'язку по сплаті штрафу, а через неправильний розрахунок суми такого штрафу, а суд не зобов'язаний самостійно здійснювати розрахунок штрафних санкцій замість контролюючого органу, перебираючи таким чином його повноваження. При цьому, апеляційний суд послався на правові позиції, викладені Верховним Судом у постановах від 06 лютого 2018 року (справа 826/15139/16 (К/9901/1450/17) та від 17 квітня 2018 року (справа 2а-10031/12/2670).
Така позиція суду апеляційної інстанції є помилковою, про що Верховний Суд неодноразово наголошував, зокрема у постановах від 10 серпня 2023 року у справі №160/1998/19, від 29 липня 2021 року у справі №1340/5541/18, від 03 вересня 2019 року у справі №806/2049/18. В цих справах зазначалося, що суми грошових зобов'язань, штрафних (фінансових) санкцій (штрафу), боргу (недоїмки), яких стосуються позовні вимоги, визначені позивачу за конкретними окремими підставами, які відображені в акті перевірки, а при вирішенні відповідного спору суд не позбавлений можливості скасувати рішення суб'єкта владних повноважень у частині та, за встановлення у судовому процесі об'єкту оподаткування та його вартісного вираження, не позбавлений можливості виділити із загального обсягу грошових зобов'язань суму, яка збільшена правомірно чи суму штрафних (фінансових) санкцій, що застосовані правомірно. Такі дії суду не є підміною повноважень контролюючого органу, а є способом відновлення порушених прав, інтересів та справедливості в цілому, що відповідає повноваженням адміністративного суду.
Суд апеляційної інстанції, вирішуючи спір, дійшов висновку про протиправність податкового повідомлення-рішення з підстав неправильного розрахунку штрафних санкцій, однак не встановив обставин, які мають визначальне значення для застосування відповідальності, зокрема щодо дотримання контролюючим органом строків давності, визначених статтею 102 ПК України.
Відповідно до пункту 102.1 статті 102 ПК України контролюючий орган має право визначити суму грошового зобов'язання протягом 1095 днів.
Разом з тим перебіг цього строку зазнавав законодавчих змін.
Так, пунктом 52-2 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України (у редакції Закону України від 17 березня 2020 року № 533-ІХ із наступними змінами, зокрема Закону № 591-ІХ) було передбачено зупинення перебігу строків давності, визначених статтею 102 ПК України, на період з 18 березня 2020 року по останній календарний день місяця, в якому завершено дію карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України.
Водночас у зв'язку із запровадженням воєнного стану законодавець змінив підхід до регулювання перебігу строків. 12 травня 2022 року Верховна Рада України прийняла Закон України № 2260-IX "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо особливостей податкового адміністрування податків, зборів та єдиного внеску під час дії воєнного, надзвичайного стану" (далі - Закон № 2260-IX, набрав чинності 27 травня 2022 року), який зупинив дію пункту 52-2 підрозділу 10 розділу XX "Перехідні положення" ПК України на період дії воєнного, надзвичайного стану, а також доповнив статтю 102 пунктом 102.9 такого змісту: "102.9. На період дії правового режиму воєнного, надзвичайного стану зупиняється перебіг строків, визначених цим Кодексом, іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи".
У подальшому Законом України від 30 червня 2023 року № 3219-ІХ відповідні положення зазнали змін, зокрема виключено пункт 102.9 статті 102 ПК України, що свідчить про припинення спеціального режиму зупинення перебігу строків давності та необхідність чіткого визначення періодів, у які такий перебіг зупинявся, і періодів, у які він продовжувався.
За таких умов для правильного вирішення спору суд апеляційної інстанції мав встановити щодо кожного податкового періоду (податкової декларації): дату виникнення обов'язку щодо складання та реєстрації податкової накладної відповідно до пункту 201.10 статті 201 ПК України; початок перебігу строку давності; кількість днів, що минули до моменту його зупинення; періоди зупинення перебігу строку давності відповідно до пункту 52-2 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України та норм, що регулювали правовий режим воєнного стану; кількість днів, що минули після відновлення перебігу строку; загальну тривалість перебігу строку давності у межах 1095 днів.
Суд апеляційної інстанції таких обставин не встановив та не перевірив, чи визначено контролюючим органом суму штрафних санкцій у межах строку давності щодо кожного окремого епізоду, а також не перевірив висновки суду першої інстанції з цього питання.
Крім того, не витребувано та не досліджено розрахунок штрафних санкцій у розрізі податкових періодів саме з урахуванням перебігу строку давності, що унеможливлює перевірку правомірності визначення грошового зобов'язання.
Верховний Суд також бере до уваги, що суд першої інстанції, дослідивши матеріали справи, дійшов висновку про відсутність підстав для звільнення позивача від відповідальності відповідно до статті 112 ПК України, оскільки доказів складення чи реєстрації спірних податкових накладних позивач не надав, а контролюючим органом штрафні санкції застосовано на підставі прямої норми ПК України. Натомість апеляційний суд не навів переконливих мотивів, з яких дійшов протилежного висновку, не спростував установленого перевіркою факту відсутності складення податкових накладних, не визначив окремо періоди, до яких могли б бути застосовані різні перехідні режими відповідальності, та не з'ясував, у чому саме полягала невідповідність розрахунку контролюючого органу вимогам закону.
За таких обставин висновки суду апеляційної інстанції є передчасними та зроблені без повного з'ясування фактичних обставин справи.
Отже, Верховний Суд доходить висновку, що постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Під час нового розгляду суду апеляційної інстанції необхідно дослідити зазначені обставини, витребувати відповідний розрахунок контролюючого органу та надати оцінку доводам сторін у їх сукупності.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
За змістом частини четвертої статті 9 КАС України суд повинен: визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі позовних вимог та заперечень; з'ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів, і вжити заходів для виявлення та витребування доказів.
Принцип всебічного, повного та об'єктивного дослідження доказів судом при розгляді адміністративної справи закріплений частиною першою статті 90 КАС України. Зазначений принцип передбачає, зокрема, всебічну перевірку доводів сторін, на які вони посилаються в підтвердження своїх позовних вимог чи заперечень на позов.
Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частина друга статті 73 КАС України).
Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими та електронними доказами; висновками експертів, показаннями свідків (стаття 72 КАС України).
Для повного, об'єктивного та всебічного з'ясування обставин справи суду необхідно дослідити докази, надати належну правову оцінку як кожному окремому доказу та сукупності доказів, які міститься в матеріалах справи або витребовуються, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, з посиланням на це в мотивувальній частині свого рішення, враховуючи при цьому відповідні норми матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Згідно статті 242 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим, тобто таким, що ухвалене відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Оскаржувана постанова суду апеляційної інстанцій вказаним вимогам не відповідає.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
За правилами частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу; або суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд,
Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області задовольнити частково.
Постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 27 січня 2026 року скасувати, справу №380/3573/25 направити до суду апеляційної інстанції на новий розгляд.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуюча Р. Ф. Ханова
Судді: Л. І. Бившева
В. В. Хохуляк