18 березня 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3
за участі секретаря ОСОБА_4
прокурора ОСОБА_5
представника ОСОБА_6
власника майна ОСОБА_7
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві апеляційну скаргу представника ОСОБА_6 в інтересах власника майна ОСОБА_7 на ухвалу слідчого судді Голосіївського районного суду міста Києва від 23 лютого 2026 року,
Ухвалою слідчого судді Голосіївського районного суду міста Києва від 23.02.2026 задоволено частково клопотання слідчого СУ ГУ НП у м. Києві ОСОБА_8 , погоджене заступником начальника Київської міської прокуратури ОСОБА_5 , та накладено арешт на:
- рюкзак чорного кольору з надписом «HELO», який поміщено у спеціальний пакет NPU 6109426;
- мобільний телефон IPhone 14+ ІМЕІ 1 НОМЕР_1 , ІМЕІ 2 НОМЕР_2 , який поміщено у спеціальний пакет NPU 5910446;
- грошові кошти в сумі 1 198 000 гривень, номіналом 1000 гривень у кількості 600 штук, номіналом 500 гривень у кількості 696 штук, номіналом 200 гривень у кількості 1000 штук та номіналом 100 гривень у кількості 500 штук.
В іншій частині клопотання, а саме накладення арешту на два ключі від автомобіля марки «NISAN» та «Opel», які поміщено у спеціальний пакет NPU 5031408; та грошові кошти у сумі 28 820 гривень, які поміщено у спеціальний пакет NPU 6031407 - відмовлено.
Справа № 752/3190/26Слідчий суддя - ОСОБА_9
Апеляційне провадження № 11-сс/824/2995/2026 Суддя-доповідач - ОСОБА_1
Не погоджуючись із зазначеною ухвалою, представник ОСОБА_6 в інтересах власника майна ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати ухвалу слідчого судді в частині накладення арешту на мобільний телефон IPhone 14+ ІМЕІ 1 НОМЕР_1 , ІМЕІ 2 НОМЕР_2 та постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні клопотання прокурора про арешт майна в цій частині.
Апелянт зазначав, що розгляд клопотання відбувся без участі власника майна та його представника, а копія оскаржуваної ухвали була вручена ОСОБА_7 тільки 02.03.2026.
Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, апелянт зазначав, що з доданих до клопотання матеріалів не вбачається, що сам по собі мобільний телефон зберіг на собі будь-які сліди кримінального правопорушення та відповідає критеріям речових доказів.
Ухвалюючи оскаржуване рішення, слідчий суддя лише формально послався на відповідні норми закону, однак не перевірив, чи відповідає вилучене майно вимогам, встановленим у ст. 98 КПК України.
У клопотанні не зазначено, що можливо інформація, яка міститься на мобільному телефоні, може бути якимось чином корисна для досудового розслідування.
Крім того, під час затримання ОСОБА_7 добровільно надав доступ до мобільного телефону та повідомив пароль логічного доступу, а тому у разі необхідності слідчий міг здійснити копіювання наявної у телефоні інформації.
Заслухавши доповідь судді, вислухавши доводи власника майна ОСОБА_7 та представника ОСОБА_6 , який діє в інтересах ОСОБА_7 , які підтримали подану апеляційну скаргу, заслухавши думку прокурора ОСОБА_5 , який у режимі відеоконференцзв'язку заперечував проти задоволення апеляційної скарги, вивчивши матеріали судового провадження та апеляційні доводи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Відповідно до вимог пункту 3 ч. 2 ст. 395 КПК України апеляційна скарга на ухвалу слідчого судді подається протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Згідно абзацу 2 ч. 3 ст. 395 КПК України, якщо ухвалу слідчого судді постановлено без виклику особи, яка її оскаржує, то строк апеляційного оскарження для такої особи обчислюється з дня отримання нею копії судового рішення.
Дослідженням матеріалів судового провадження встановлено, що власник майна ОСОБА_7 та в його інтересах представник ОСОБА_6 повідомлялися про дату, час та місце розгляду слідчим суддею клопотання слідчого про арешт майна, шляхом направлення на їх адресу судової повістки, однак клопотання розглянуто слідчим суддею 23.02.2025 у відсутності власника майна або його представника.
Дані про направлення учасникам судового провадження копії оскаржуваної ухвали, у справі відсутні.
Як зазначив представник в апеляційній скарзі, копію оскаржуваної ухвали ОСОБА_7 отримав лише 02.03.2026, та 03.03.22026 представником було подано апеляційну скаргу.
Також в матеріалах справи міститься розписка про отримання ОСОБА_7 оскаржуваної ухвали 02.03.2026.
З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга подана в строк, передбачений абзацом 2 ч. 3 ст. 395 КПК України.
Як убачається із матеріалів судового провадження, у провадженні слідчого управління Головного управління Національної поліції у м. Києві знаходиться кримінальне провадження №42025100000000297 від 18.12.2025 за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 368 КК України.
Згідно даних клопотання, у межах вказаного кримінального провадження 05.02.2026 ОСОБА_7 повідомлено про підозру в одержанні службовою особою неправомірної вигоди у особливо великому розмірі для себе, за вчинення такою службовою особою в інтересах того, хто надає неправомірну вигоду, будь-якої дії з використанням наданого їй службового становища, поєднане з вимаганням неправомірної вигоди, з правовою кваліфікацією таких дій за ч. 4 ст. 368 КК України.
05.02.2026 під час затримання ОСОБА_7 у порядку ст. 208 КПК України в ході проведення особистого обшуку, виявлено та вилучено:
- рюкзак чорного кольору з надписом «HELO», який поміщено у спеціальний пакет NPU 6109426;
- мобільний телефон IPhone 14+ ІМЕІ 1 НОМЕР_1 , ІМЕІ 2 НОМЕР_2 , який поміщено у спеціальний пакет NPU 5910446;
- два ключі від автомобіля марки «NISAN» та «Opel», які поміщено у спеціальний пакет NPU 5031408;
- грошові кошти у сумі 28 820 гривень, які поміщено у спеціальний пакет NPU 6031407;
- грошові кошти в сумі 1 198 000 гривень, номіналом 1000 гривень у кількості 600 штук, номіналом 500 гривень у кількості 696 штук, номіналом 200 гривень у кількості 1000 штук та номіналом 100 гривень у кількості 500 штук.
Постановою слідчого відділу розслідування особливо тяжких злочинів слідчого управління Головного управління Національної поліції у м. Києві від 05.02.2026 вилучене вищевказане майно визнано речовими доказами у кримінальному провадженні.
06.02.2026 слідчий СУ ГУНП у м. Києві ОСОБА_8 , звернулася до слідчого судді Голосіївського районного суду міста Києва із клопотанням, погодженим заступником начальника відділу Київської міської прокуратури ОСОБА_5 , із клопотанням про накладення арешту на майно, вилучене 05.02.2026 під час особистого обшуку за адресою: м. Київ, вул. Олександра Олеся, 2 -А,а саме:
- рюкзак чорного кольору з надписом «HELO», який поміщено у спеціальний пакет NPU 6109426;
- мобільний телефон IPhone 14+ ІМЕІ 1 НОМЕР_1 , ІМЕІ 2 НОМЕР_2 , який поміщено у спеціальний пакет NPU 5910446;
- два ключі від автомобіля марки «NISAN» та «Opel», які поміщено у спеціальний пакет NPU 5031408;
- грошові кошти у сумі 28 820 гривень, які поміщено у спеціальний пакет NPU 6031407;
- грошові кошти в сумі 1 198 000 гривень, номіналом 1000 гривень у кількості 600 штук, номіналом 500 гривень у кількості 696 штук, номіналом 200 гривень у кількості 1000 штук та номіналом 100 гривень у кількості 500 штук.
Ухвалою слідчого судді Голосіївського районного суду міста Києва від 23.02.2026 задоволено частково клопотання слідчого СУ ГУ НП у м. Києві ОСОБА_8 , погоджене заступником начальника Київської міської прокуратури ОСОБА_5 , та накладено арешт на:
- рюкзак чорного кольору з надписом «HELO», який поміщено у спеціальний пакет NPU 6109426;
- мобільний телефон IPhone 14+ ІМЕІ 1 НОМЕР_1 , ІМЕІ 2 НОМЕР_2 , який поміщено у спеціальний пакет NPU 5910446;
- грошові кошти в сумі 1 198 000 гривень, номіналом 1000 гривень у кількості 600 штук, номіналом 500 гривень у кількості 696 штук, номіналом 200 гривень у кількості 1000 штук та номіналом 100 гривень у кількості 500 штук.
В іншій частині клопотання, а саме накладення арешту на два ключі від автомобіля марки «NISAN» та «Opel», які поміщено у спеціальний пакет NPU 5031408; та грошові кошти у сумі 28 820 гривень, які поміщено у спеціальний пакет NPU 6031407 - відмовлено.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Оскільки вищевказана ухвала слідчого судді фактично оскаржена в частині накладення арешту на мобільний телефон IPhone 14+ ІМЕІ 1 НОМЕР_1 , ІМЕІ 2 НОМЕР_2 , який був вилучений під час особистого обшуку 05.02.2026 за адресою: м. Київ, вул. Олександра Олеся, 2 - А, то колегія суддів, відповідно до ч. 1 ст. 404 КПК України, переглядає ухвалу слідчого судді в межах апеляційної скарги, та лише щодо арешту мобільного телефону, що був вилучений в ході проведення особистого обшуку 05.02.2026 за адресою: м. Київ, вул. Олександра Олеся, 2-А.
Ухвала слідчого судді в частині питання законності та обґрунтованості накладення арешту на інше майно ніким не оскаржена, а відтак колегією суддів не перевіряється.
Із висновками слідчого судді суду першої інстанції в частині накладення арешту на вилучений мобільний телефон погоджується і колегія суддів апеляційної інстанції.
При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя, згідно ст. ст. 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.
Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.
Згідно усталеної практики Європейського Суду з прав людини в контексті вищевказаних положень, володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії», заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», n. 50, Series A N 98).
У кожному конкретному кримінальному провадженні слідчий суддя, застосовуючи вид обтяження, в даному випадку арешт майна, має неухильно дотримуватись вимог закону. При накладенні арешту на майно слідчий суддя має обов'язково переконатися в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення. При цьому закон не вимагає аби вони були повними та достатніми на цій стадії кримінального провадження, однак вони мають бути такими, щоб слідчий суддя був впевнений у тому, що дані докази можуть дати підстави для пред'явлення обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого злочину. Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість в тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.
Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Згідно ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
За правилами ч. 3 ст. 170 КПК України, у випадку, передбаченому пунктом 1 ч. 2 цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у ст. 98 КПК України.
Відповідно до ст. 98 КПК України, речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддями вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Предметом апеляційного оскарження є ухвала слідчого судді, яка переглядається, виходячи з тих обставин кримінального провадження, які існували на день її постановлення.
Як встановлено під час апеляційного розгляду, слідчий суддя обґрунтовано, у відповідності до вимог ст.ст. 131-132, 170-173 КПК України, задовольнив клопотання прокурора про накладення арешту на майно, вилучене в ході проведення обшуку за адресою: м. Київ, вул. Олександра Олеся, 2 -А, з тих підстав, що вилучений мобільний телефон може містити сліди кримінальних правопорушень або інші відомості, які мають значення для встановлення обставин злочинів, відповідає ознакам речових доказів, передбаченим ст. 98 КПК України, а тому наявна необхідність у застосуванні такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт майна.
Матеріали провадження свідчать, що на цьому етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси власника майна з метою збереження речових доказів.
З огляду на наведене та враховуючи, що слідчим суддею першої інстанції ретельно перевірено майно, на яке слідчий просив накласти арешт і його відношення до матеріалів кримінального провадження, колегія суддів вважає, що слідчий суддя дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення клопотання та накладення арешту на вилучене майно, оскільки у даному кримінальному провадженні є всі підстави вважати, що вказане майно може бути пошкоджене, втрачене, знищене, відчужене чи передане.
Таким чином, колегія суддів вважає, що слідчий суддя наклав арешт на мобільний телефон IPhone 14+ ІМЕІ 1 НОМЕР_1 , ІМЕІ 2 НОМЕР_2 з дотриманням вимог закону, врахувавши і наслідки від вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження для інших осіб та забезпечивши своїм рішенням розумність і співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.
Доводи апеляційної скарги про незаконність та необґрунтованість оскаржуваної ухвали ретельно перевірялися, проте не знайшли свого підтвердження, оскільки рішення слідчого судді ухвалено на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, що підтвердженні достатніми даними, дослідженими судом.
Викладені в апеляційній скарзі доводи про те, що органом досудового розслідування не надано доказів, які б слугували підставою для застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження як накладення арешту на майно, а також про невідповідність вилученого мобільного телефону ознакам речових доказів, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки клопотання слідчого в повній мірі відповідає вимогам КПК України, та встановлені органом досудового розслідування фактичні обставини у даному кримінальному провадженні, містять сукупність підстав та розумних підозр вважати, що інформація та матеріали, які зберігаються на вилученому телефоні, може бути використана як доказ факту та обставин вчинення кримінального правопорушення, що згідно ч. 3 ст. 170 КПК України дає підстави для їх арешту як речового доказу з метою його збереження.
Арешт майна з підстав передбачених ч. 2, 3 ст. 170 КПК України по суті являє собою форму забезпечення доказів і є самостійною правовою підставою для арешту майна поряд з забезпеченням цивільного позову та конфіскацією майна та, на відміну від двох останніх, правових підстав, не вимагає оголошення підозри у кримінальному провадженні і не пов'язує особу підозрюваного з можливістю арешту такого майна.
На даному етапі досудового розслідування встановлені органом досудового розслідування обставини кримінального правопорушення, до вчинення якого встановлено причетність ОСОБА_7 , містять сукупність підстав та розумних підозр вважати, що вилучений за адресою м. Київ, вул. Олександра Олеся, 2,мобільний телефон відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 КПК України, що згідно ч. 3 ст. 173 КПК України дає підстави для його арешту як речового доказу з метою збереження.
Крім того, накладення арешту на майно не є припиненням права власності на нього або позбавленням таких прав, а носить тимчасовий характер застосування цього заходу забезпечення кримінального провадження, тому відповідні обмеження є розумними і співмірними з огляду на завдання кримінального провадження.
Будь-яких негативних наслідків від вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження, які можуть суттєво позначитися на інтересах інших осіб, колегією суддів не встановлено.
Незастосування в даному випадку заходу забезпечення кримінального провадження може призвести до знищення доказів у провадженні і таким чином позбавить реалізацію мети досудового розслідування та дотримання завдання арешту майна, передбаченого ч. 1 ст. 170 КПК України.
Наявні на момент розгляду клопотання відомості не перешкоджають накладенню арешту на майно за наведених стороною обвинувачення підстав, та на даному етапі досудового розслідування сукупність долучених до клопотання матеріалів є достатніми для застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт майна, вилученого за адресою: м. Київ, вул. Олександра Олеся, 2.
Доводи апелянта про те, що ОСОБА_7 у ході обшуку надавав доступ до виявленого телефону та повідомив пароль логічного доступу, тому слідчі мали можливість вилучити інформацію з мобільного телефону, без вилучення самого пристрою, не є самостійною підставою для відмови в накладенні арешту на таке майно, оскільки необхідність фіксації інформації, яка міститься на мобільному телефоні, відновлення вже видаленої інформації обумовлює подальше їх утримання з метою проведення досліджень, у тому числі, за необхідності, шляхом залучення осіб (спеціалістів, експертів), які володіють спеціальними технічними знаннями, а тому доводи апелянта в цій частині є безпідставними.
Посилання апелянта на те, що слідчим суддею розглянуто клопотання про арешт майна без повідомлення та участі власника майна, не можуть бути безумною підставою для скасування правильної по суті ухвали слідчого судді, оскільки, з урахуванням вимог ст. 172 КПК України, слідчий суддя за наявності підстав, викладених у наведеній нормі закону, може розглянути клопотання без повідомлення власника майна.
Колегією суддів не встановлено порушення слідчим вимог ст.ст. 171, 172 КПК України при зверненні із клопотанням про арешт майна, які б слугували підставою для відмови у його задоволенні.
Інші зазначені в апеляційній скарзі доводи не можуть бути безумовними підставами для скасування ухвали слідчого судді.
Істотних порушень вимог КПК України, які б давали підстави для скасування ухвали слідчого судді, колегією не встановлено.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що слідчим суддею рішення прийнято у відповідності до вимог закону, слідчий суддя при розгляді клопотання з'ясував всі обставини, з якими закон пов'язує можливість накладення арешту на майно, а тому ухвалу слідчого судді необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Ураховуючи вищевикладене та керуючись ст. ст. 170, 171, 173, 376, 395, 407, 418, 422 КПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_6 в інтересах власника майна ОСОБА_7 залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді Голосіївського районного суду міста Києва від 23 лютого 2026 року, - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.
Судді:
____________ ___________ ___________
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3