справа №754/2234/26 Головуючий у І інстанції - ОСОБА_1 апеляційне провадження №11-сс/824/2834/2026 Доповідач у ІІ інстанції - ОСОБА_2
16 березня 2026 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ:
Головуючий суддя: ОСОБА_2 ,
судді: ОСОБА_3 , ОСОБА_4
за участю секретаря судового засідання: ОСОБА_5
розглянув у відкритому судовому засіданні у приміщенні суду в м. Києві апеляційну скаргу прокурора Деснянської окружної прокуратури міста Києва ОСОБА_6 на ухвалу слідчого судді Деснянського районного суду м. Києва від 18 лютого 2026 року щодо арешту майна у кримінальному проваджені №12026100030000334 від 14 лютого 2026 року, за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 203-2 КК України,-
Ухвалою слідчого судді Деснянського районного суду м. Києва від 18 лютого 2026 року у задоволенні клопотання прокурора Деснянської окружної прокуратури міста Києва ОСОБА_7 про арешт майна - відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеною ухвалою прокурор Деснянської окружної прокуратури міста Києва ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, в якій просить оскаржувану ухвалу слідчого судді скасувати та постановити нову ухвалу, якою задовольнити клопотання прокурора у повному обсязі.
Уважає оскаржувану ухвалу слідчого судді незаконною, необґрунтованою, невмотивованою та такою, що підлягає скасуванню внаслідок невідповідністю висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження та істотного порушення вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили суду ухвалити законне та обґрунтоване рішення.
Апеляційну скаргу мотивує тим, що постановою старшого слідчого СВ Деснянського УП ГУНП у м. Києві від 14 лютого 2026 року виявлені та вилучені в ході обшуку речі визнано доказами у кримінальному провадженні, а також додатково - нежитлові приміщення за адресою: АДРЕСА_1.
Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, нежитлові приміщення, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , на праві власності належать ОСОБА_8 , реєстраційний номер об'єкта нерухомості №2238609780000.
Зауважує, що під час проведення моніторингу сайту «Комісії з регулювання азартних ігор та лотерей» встановлено відсутність адреси розташування грального закладу, а саме: АДРЕСА_1 , в офіційних реєстрах щодо наявності у суб'єктів господарювання права на провадження діяльності з організації та проведення азартних ігор за вказаною адресою.
Вказує, що зазначене приміщення фактично використовувалося як знаряддя вчинення кримінального правопорушення, оскільки саме в ньому було встановлено відповідне обладнання, створені умови для обмеженого доступу клієнтів, забезпечено конфіденційність діяльності тощо.
Зазначає, що враховуючи, що саме нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_1 використовувалось для вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 203-2 КК України, містить сліди кримінального правопорушення, в ньому було встановлено відповідне обладнання, створені умови для обмеженого доступу клієнтів, забезпечено конфіденційність діяльності тощо, воно повністю підпадає під ознаки речового доказу у кримінальному провадженні відповідно до статті 98 КПК України та це є підставою для його арешту - тимчасового позбавлення права на відчуження, розпорядження та користування з метою запобігання можливості його знищення, відчуження та використання для продовження злочинної діяльності.
Посилається на те, що нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_1 використовувалось невстановленими особами, як засіб вчинення кримінального правопорушення, таким чином до них може бути застосована спеціальна конфіскація відповідно до вимог статті 96-2 КК України.
Зауважує, що відмова у накладенні арешту за таких обставин на нежитлові приміщення, розташовані за адресою: АДРЕСА_1, які на праві власності належать ОСОБА_8 , реєстраційний номер об'єкта нерухомості №2238609780000 створює реальний ризик втрати доказової інформації, продовження злочинної діяльності та неможливості застосування подальшої спеціальної конфіскації.
Учасники кримінального провадження у судове засідання не прибули, про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлені належним чином, про причини неприбуття у судове засідання не повідомили.
З урахуванням положень частини четвертої статті 405 КПК України, колегія суддів уважає за можливе проводити апеляційний розгляд у відсутності вказаних осіб.
Заслухавши доповідь судді, вислухавши думку прокурора ОСОБА_9 , який підтримав вимоги апеляційної скарги та просив скаргу задовольнити, дослідивши матеріали, які надійшли з суду першої інстанції, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів доходить висновку, що подана апеляційна скарга прокурора не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як убачається з матеріалів судового провадження, у провадженні СВ Деснянського УП ГУ НП у м. Києві перебуває кримінальне провадження №12026100030000334 від 14 лютого 2026 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 203-2 КК України.
Досудовим розслідуванням установлено, що 14 лютого 2026 року на спец-лінію «102» надійшло повідомлення з приводу здійснення незаконної діяльності з організації та проведення азартних ігор за адресою: АДРЕСА_1.
Виїздом слідчо-оперативної групи Деснянського УП ГУНП у м. Києві вказана інформація підтвердилась.
Також установлено, що на момент прибуття працівників Деснянського УП ГУНП у м. Києві, за адресою проведення незаконної діяльності у сфері азартних ігор, а саме: АДРЕСА_1, доступ до таких приміщень не обмежувався.
14 лютого 2026 року у період часу 14:12 год. до 15:08 год. у відповідності до положень частини третьої статті 233 КПК України з метою врятування майна, а саме: речей, які є доказами вчинення кримінального правопорушення, проведено обшук у нежитловому приміщенні за адресою: АДРЕСА_1, під час якого виявлено та вилучено:
- 7 комп'ютерних мишок які поміщено до спеціального пакету № WAR1786278;
- 9 комп'ютерних клавіатур, які поміщено до спеціального пакету KIV №6119708;
- 16 системних блоків, які опечатані бирками №№NPP 0153087; NPP 0153088; NPP 0153086; NPP 0153085; NPP 0153084; NPP 0153083; NPP 0153081; NPP0153089; NPP 0153090; NPP 0153092; NPP 0153094; NPP 0153095; NPP 0153096; NPP 0153097; NPP 0153098; NPP0153093.
Постановою старшого слідчого СВ Деснянського УП ГУНП у м. Києві від 14 лютого 2026 року вилучені в ході обшуку речі визнано речовими доказами у кримінальному провадженні №12026100030000334.
Додатково, постановою слідчого Деснянського УП ГУНП у м. Києві від 14 лютого 2026 року нежитлові приміщення за адресою: АДРЕСА_1 визнано речовим доказом у кримінальному провадженні №12026100030000334.
Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, нежитлові приміщення, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , на праві власності належать: ОСОБА_8 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ), реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2238609780000.
16 лютого 2026 року до Деснянського районного суду м. Києва надійшло клопотання прокурора Деснянської окружної прокуратури міста Києва ОСОБА_7 про арешт майна у кримінальному проваджені №12026100030000334 від 14 лютого 2026 року, за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 203-2 КК України.
Ухвалою слідчого судді Деснянського районного суду м. Києва від 18 лютого 2026 року у задоволенні клопотання прокурора Деснянської окружної прокуратури міста Києва ОСОБА_7 про арешт майна - відмовлено.
З такими висновками погоджується і колегія суддів.
При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя, згідно статей 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.
Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки відповідно до статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.
Згідно усталеної практики Європейського Суду з прав людини в контексті вищевказаних положень, володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії», заява N 48191/99, п.п. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», п.п. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», n. 50, Series A N 98).
За змістом пункту 7 частини другої статті 131 КПК України арешт майна є одним із видів заходів забезпечення кримінального провадження.
У відповідності до частини третьої статті 132 КПК України застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження, потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні слідчого, прокурора, може бути виконано завдання, для виконання якого слідчий, прокурор звертається із клопотанням.
У кожному конкретному кримінальному провадженні слідчий суддя, застосовуючи вид обтяження, в даному випадку арешт майна, має неухильно дотримуватись вимог закону. При накладенні арешту на майно слідчий суддя має обов'язково переконатися в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення. При цьому, закон не вимагає аби вони були повними та достатніми на цій стадії кримінального провадження, однак вони мають бути такими, щоб слідчий суддя був впевнений у тому, що дані докази можуть дати підстави для пред'явлення обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого злочину. Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість в тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.
Відповідно до частини першої статті 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Згідно частини другої статті 170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
За змістом вимог частини третьої статті 170 КПК України у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи при наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
Відповідно до статті 98 КПК України речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддями вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Чинним Кримінальним процесуальним кодексом України передбачено, що арешт на майно з метою збереження речових доказів можливий, коли існує сукупність розумних підстав і підозр вважати, що таке майно є доказом злочину.
Відповідно до частини другої статті 173 КПК України при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: правову підставу для арешту майна; можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу); наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 цього Кодексу); розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.
З матеріалів судового провадження вбачається, що прокурором при зверненні до слідчого судді з клопотанням про арешт майна не в повній мірі дотримані вимоги вищевказаних норм КПК України та Конвенції про захист прав та основоположних свобод.
Обґрунтовуючи у клопотанні підстави для накладення арешту на майно, а саме нежитлові приміщення, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , які на праві власності належать ОСОБА_8 , прокурор у клопотанні посилався на необхідність збереження даного майна як речових доказів у кримінальному провадженні.
Разом з тим, як убачається зі змісту клопотання прокурора про арешт майна, матеріалів кримінального провадження, які долучені на обґрунтування клопотання в рамках кримінального провадження №12026100030000334 від 14 лютого 2026 року, прокурором не доведено можливість використання майна, на арешті якого він наполягає, як доказу у кримінальному провадженні та для забезпечення даного кримінального провадження, матеріали справи, а саме витяг з реєстру досудових розслідувань, не містять інформації, що безпосередньо ці нежитлові приміщення є об'єктом кримінального правопорушення.
Окрім того, вказані нежитлові приміщення належать ОСОБА_8 , будь-яка причетність до можливої протиправної діяльності якого не доведена, як і правові підстави використання приміщень ( АДРЕСА_1 ) для проведення азартних ігор.
У клопотанні не вказано в який спосіб та для з'ясування яких обставин, що мають значення у даному кримінальному провадженні, можливе використання вказаних у клопотанні нежитлових приміщень.
Ураховуючи наведені обставини, клопотання про арешт майна не містить та органом досудового розслідування не надано доказів того, що майно, а саме нежитлові приміщення, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , які на праві власності належать ОСОБА_8 , може бути речовим доказом у кримінальному провадженні №12026100030000334 від 14 лютого 2026 рокуза ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 203-2 КК України.
Крім того, ОСОБА_8 , як власнику нежитлових приміщень, про арешт яких просить прокурор, не було повідомлено про підозру, тому майно не може бути таким, що підлягає спеціальній конфіскації. Не може бути накладений арешт і з підстав конфіскації майна як виду покарання або відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), так як санкція частини першою статті 203-2 КК Українине передбачає додаткового покарання у вигляді конфіскації майна, шкода кримінальним правопорушенням не встановлена, цивільний позов не заявлено.
На переконання колегії суддів, орган досудового розслідування у розумінні вимог статті 132 КПК України не надав достатніх і належних доказів тих обставин, на які послався у клопотанні.
Крім того, звертаючись із клопотанням про накладення арешту на вказане майно, слідчий не перевірив чи виправдовує такий ступінь втручання у права і свободи власника такого майна потребам досудового розслідування, і чи не порушує при вказаних обставинах справедливий баланс між інтересами власника майна, гарантованими законом і завданням цього кримінального провадження.
Відповідно до частини першої статті 173 КПК України суд відмовляє у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абзацом другим частини першої 170 КПК України.
Таким чином, на переконання колегії суддів, арешт на вказане у клопотанні майно не може бути накладений за обставин, викладених у клопотанні прокурора про арешт майна та з метою, яка передбачена пунктом 1 частини другої статті 170 КПК України, а тому слідчий суддя обґрунтовано відмовив у його задоволенні.
Викладені в апеляційній скарзі доводи прокурора не спростовують правильність висновків слідчого судді щодо відсутності підстав для накладення арешту на майно, оскільки матеріали судової справи не містять жодних відомостей, даних та обґрунтованих правових підстав, у зв'язку з якими необхідно здійснити арешт указаного в клопотанні майна у спосіб, який просить прокурор.
Істотних порушень вимог КПК України, які б давали підстави для скасування ухвали слідчого судді, колегією суддів не встановлено.
Інші доводи прокурора про незаконність та необґрунтованість оскаржуваної ухвали слідчого судді колегія суддів вважає безпідставними та такими, що не можуть бути підставами для скасування ухвали слідчого судді.
З урахуванням викладеного, колегія суддів уважає, що рішення суду прийнято у відповідності до вимог закону, слідчий суддя при розгляді клопотання з'ясував всі обставини, з якими закон пов'язує можливість накладення арешту на майно, та дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні клопотання про накладення арешту, а тому ухвалу слідчого судді необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу прокурора - без задоволення.
Керуючись статтями 170, 171, 173, 376, 407, 418, 422 КПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів, -
Апеляційну скаргу прокурора Деснянської окружної прокуратури міста Києва ОСОБА_6 - залишити без задоволення.
Ухвалу слідчого судді Деснянського районного суду м. Києва від 18 лютого 2026 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.
Головуючий ОСОБА_2
Судді ОСОБА_3
ОСОБА_4