справа №760/32057/25 Головуючий у І інстанції - ОСОБА_1 апеляційне провадження №11-сс/824/2752/2026 Доповідач у ІІ інстанції - ОСОБА_2
16 березня 2026 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ:
Головуючий суддя: ОСОБА_2 ,
судді: ОСОБА_3 , ОСОБА_4
за участю секретаря судового засідання: ОСОБА_5
прокурора: ОСОБА_6
представника: ОСОБА_7
розглянув у відкритому судовому засіданні у приміщенні суду в м. Києві апеляційну скаргу представника ОСОБА_7 в інтересах власника майна ОСОБА_8 на ухвалу слідчого судді Солом'янського районного суду м. Києва від 12 грудня 2025 року щодо арешту майна у кримінальному провадженні №22025101110000988 від 13 серпня 2025 року, за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частинами другою, третьою статті 436-2 КК України,-
Ухвалою слідчого судді Солом'янського районного суду м. Києва від 12 грудня 2025 року клопотання слідчого слідчого управління Головного управління СБ України у м. Києві та Київській області ОСОБА_9 , погоджене прокурором Київської міської прокуратури ОСОБА_6 , про арешт майна - задоволено.
Накладено арешт на майно у кримінальному провадженні №22025101110000988, зареєстрованому в Єдиному реєстрі досудових розслідувань від 13 серпня 2025 року, за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частинами другою, третьою статті 436-2 КК України, що було вилучено в ході проведеного обшуку за адресою: АДРЕСА_3 (адреса проживання ОСОБА_8 ), а саме: мобільний телефон «Redmi 10C», IMEI 1 НОМЕР_1 , IMEI 2 НОМЕР_2 з сім картою НОМЕР_3 , із забороною до завершення досудового розслідування та судового розгляду відчуження, розпорядження та користування ним у будь-який спосіб, з метою збереження речових доказів.
Не погоджуючись із зазначеною ухвалою представник ОСОБА_7 в інтересах власника майна ОСОБА_8 подав до суду апеляційну скаргу, в якій просить оскаржувану ухвалу слідчого судді скасувати та постановити нову ухвалу, якою у задоволенні клопотання про накладення арешту на майно відмовити.
Апеляційну скаргу мотивує тим, що клопотання про арешт тимчасово вилученого майна під час обшуку протягом 48 годин подано до суду не було, а саме майно не було повернуто підозрюваній ОСОБА_8 .
Вказує, що оскільки накладення арешту 12 грудня 2025 року відбулося у порушення строків, передбачених статтею 171 КПК України, та на теперішній час проведена комп'ютерно-технічна експертиза, арешт майна може бути скасований.
Заслухавши доповідь судді, вислухавши пояснення представника ОСОБА_7 в інтересах власника майна ОСОБА_8 , який вимоги апеляційної скарги підтримав та просив скаргу задовольнити, думку прокурора ОСОБА_6 , який проти задоволення апеляційної скарги заперечував, дослідивши матеріали, які надійшли з суду першої інстанції, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів доходить висновку, що подана апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Як убачається з наданих суду апеляційної інстанції матеріалів судового провадження, слідчим управлінням Головного управління СБ України у м. Києві та Київській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні №22025101110000988, зареєстрованому в Єдиному реєстрі досудових розслідувань від 13 серпня 2025 року, за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частинами другою, третьою статті 436-2 КК України.
Досудовим розслідуванням установлено, що у ОСОБА_8 за невстановлених досудовим розслідуванням обставин, але не пізніше 10 лютого 2025 року, виник та сформувався стійкий злочинний умисел, направлений на вчинення кримінально караних діянь, що полягають у поширенні матеріалів, у яких міститься виправдовування збройної агресії Російської Федерації проти України, розпочатої у 2014 році, та окупації частини її території, а також заперечення цієї агресії, які вчиняла за допомогою електронно-цифрових пристроїв, що перебували у її володінні.
Громадянка України ОСОБА_8 за допомогою технічних пристроїв, що перебували у її користуванні, під'єднаних до глобальної мережі Інтернет, зареєструвала обліковий запис у соціальній мережі «Facebook» за посиланням « ІНФОРМАЦІЯ_1 » з інтернет-профілем користувача, позначеного як « ОСОБА_10 », який нараховує: 16 тис. слідкувачів.
У подальшому, 10 лютого 2025 року протягом доби, у період часу з 00:00 по 23:59, ОСОБА_8 , усвідомлюючи протиправний характер своїх дій та той факт, що поширення її інформації здійснюватиметься в умовах швидкого розвитку інформаційного суспільства в Україні та глобального інформаційного простору, використання інформаційно-телекомунікаційних технологій у всіх сферах життя, де особливого значення набувають проблеми інформаційної безпеки, як складової державної безпеки України, діючи умисно, перебуваючи за адресою проживання: АДРЕСА_1 , поширила публікацію у своєму обліковому записі у соціальній мережі «Facebook» з інтернет-профілем користувача, позначеного як « ОСОБА_10 », і тим самим надавши можливість ознайомитись із ними необмеженій кількості осіб, де згідно з висновком експерта №7680/25-36.1 за результатами проведення лінгвістичної експертизи від 13 жовтня 2024 року Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України міститься інформація щодо виправдовування збройної агресії Російської Федерації проти України, розпочатої у 2014 році, та окупації частини її території, а також заперечення цієї агресії.
14 листопада 2025 року на підставі ухвали слідчого судді Солом'янського районного суду м. Києва від 12 листопада 2025 року проведено обшук у квартирі АДРЕСА_2 , де фактично проживає ОСОБА_8 , в ході якого виявлено та вилучено мобільний телефон «Redmi 10C», IMEI 1 НОМЕР_1 , IMEI 2 НОМЕР_2 з сім картою НОМЕР_3 .
14 листопада 2025 року постановою слідчого ГУ СБУ у м. Києві та Київській області ОСОБА_11 вищевказані предмети визнано речовими доказами у кримінальному провадженні №22025101110000988.
14 листопада 2025 року ОСОБА_8 повідомлено про підозру у кримінальному провадженні №22025101110000988, зареєстрованого в Єдиному реєстрі досудових розслідувань від 13 серпня 2025 року, за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частинами другою, третьою статті 436-2 КК України.
17 листопада 2025 року до Солом'янського районного суду м. Києва надійшло клопотання слідчого слідчого управління Головного управління СБ України у м. Києві та Київській області ОСОБА_9 , погоджене прокурором Київської міської прокуратури ОСОБА_6 , про арешт майна у кримінальному провадженні №22025101110000988 від 13 серпня 2025 року, за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частинами другою, третьою статті 436-2 КК України.
Ухвалою слідчого судді Солом'янського районного суду м. Києва від 12 грудня 2025 року клопотання слідчого слідчого управління Головного управління СБ України у м. Києві та Київській області ОСОБА_9 , погоджене прокурором Київської міської прокуратури ОСОБА_6 , про арешт майна - задоволено.
Накладено арешт на майно у кримінальному провадженні №22025101110000988, зареєстрованому в Єдиному реєстрі досудових розслідувань від 13 серпня 2025 року, за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частинами другою, третьою статті 436-2 КК України, що було вилучено в ході проведеного обшуку за адресою: АДРЕСА_3 (адреса проживання ОСОБА_8 ), а саме: мобільний телефон «Redmi 10C», IMEI 1 НОМЕР_1 , IMEI 2 НОМЕР_2 з сім картою НОМЕР_3 , із забороною до завершення досудового розслідування та судового розгляду відчуження, розпорядження та користування ним у будь-який спосіб, з метою збереження речових доказів.
З таким висновком слідчого судді суду першої інстанції погоджується і колегія суддів апеляційної інстанції з огляду на наступне.
При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя, згідно статей 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.
Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки відповідно до статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.
Згідно усталеної практики Європейського Суду з прав людини в контексті вищевказаних положень, володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії», заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», n. 50, Series A N 98).
У кожному конкретному кримінальному провадженні слідчий суддя, застосовуючи вид обтяження, в даному випадку арешт майна, має неухильно дотримуватись вимог закону. При накладенні арешту на майно слідчий суддя має обов'язково переконатися в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення. При цьому закон не вимагає аби вони були повними та достатніми на цій стадії кримінального провадження, однак вони мають бути такими, щоб слідчий суддя був впевнений у тому, що дані докази можуть дати підстави для пред'явлення обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого злочину. Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість в тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.
Відповідно до частини першої статті 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Згідно частини другої статті 170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Відповідно до частини п'ятої статті 170 КПК України у випадку, передбаченому пунктом 3 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності достатніх підстав вважати, що суд у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України, може призначити покарання у виді конфіскації майна або застосувати до юридичної особи захід кримінально-правового характеру у виді конфіскації майна.
Згідно частини третьої статті 170 КПК України у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
За змістом частини десятої статті 170 КПК України арешт може бути накладений у встановленому цим Кодексом порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна. Не може бути арештовано майно, якщо воно перебуває у власності добросовісного набувача, крім арешту майна з метою забезпечення збереження речових доказів.
Відповідно до статті 98 КПК України речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддями вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб.
Як установлено під час апеляційного розгляду, слідчий суддя обґрунтовано, у відповідності до вимог статей 131-132, 170-173 КПК України, задовольнив клопотання слідчого про накладення арешту на майно, а саме: мобільний телефон «Redmi 10C», IMEI 1 НОМЕР_1 , IMEI 2 НОМЕР_2 з сім картою НОМЕР_3 , виявлений та вилучений 14 листопада 2025 року під час проведення обшуку на підставі ухвали слідчого судді Солом'янського районного суду м. Києва від 12 листопада 2025 року у квартирі АДРЕСА_2 , де фактично проживає ОСОБА_8 , з тих підстав, що вилучений мобільний телефон має значення для досудового розслідування у кримінальному провадженні, оскільки на ньому зберігаються відомості, які можуть бути використані як доказ фактів, що розслідуються у кримінальному провадженні, а отже відповідає критеріям, передбаченим статтею 98 КПК України. Окрім того, з метою встановлення видалених файлів призначено проведення комп'ютерно-технічної експертизи.
Дослідивши матеріали поданого клопотання про накладення арешту на майно колегія вважає, що слідчим у клопотанні наведено вагомі доводи, які свідчать, що вказане у клопотанні майно має відношення до кримінального провадження та може бути використано як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, та для ефективного розслідування орган досудового розслідування має потребу у збереженні вказаного майна до встановлення фактичних обставин вчинення кримінального правопорушення.
Матеріали провадження свідчать, що на цьому етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси власника майна з метою забезпечення збереження речових доказів.
З огляду на наведене та враховуючи, що слідчим суддею першої інстанції ретельно перевірено майно, на яке слідчий просив накласти арешт і його відношення до матеріалів кримінального провадження, колегія суддів уважає, що слідчий суддя дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення клопотання слідчого та накладення арешту на вищезазначене майно, оскільки у даному кримінальному провадженні є всі підстави вважати, що незастосування арешту на вилучене майно може призвести до його пошкодження, псування, знищення чи відчуження.
Таким чином, колегія суддів уважає, що слідчий суддя обґрунтовано, у відповідності до вимог статей 132, 170-173 КПК України, наклав арешт на вищезазначене майно, врахувавши і наслідки від вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження для інших осіб та забезпечивши своїм рішенням розумність і співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.
Незастосування в даному випадку заходу забезпечення кримінального провадження може призвести до знищення доказів у провадженні і таким чином позбавить реалізацію мети досудового розслідування та дотримання завдання арешту майна, передбаченого частиною першою статті 170 КПК України.
Сукупність долучених до клопотання прокурора матеріалів та викладені у клопотанні обставини на даному етапі досудового розслідування є достатніми для застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт майна.
Будь-яких негативних наслідків від вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження, які можуть суттєво позначитися на інтересах інших осіб, колегією суддів не встановлено.
Доводи скаржника про те, що клопотання про арешт тимчасово вилученого майна під час обшуку протягом 48 годин подано до суду не було, а саме майно не було повернуто підозрюваній ОСОБА_8 , не заслуговують на увагу з огляду на наступне.
Відповідно до частини п'ятої статті 171 КПК України клопотання слідчого, прокурора про арешт тимчасово вилученого майна повинно бути подано не пізніше наступного робочого дня після вилучення майна, інакше майно має бути негайно повернуто особі, у якої його було вилучено.
У разі тимчасового вилучення майна під час обшуку, огляду, здійснюваних на підставі ухвали слідчого судді, передбаченої статтею 235 цього Кодексу, клопотання про арешт такого майна повинно бути подано слідчим, прокурором протягом 48 годин після вилучення майна, інакше майно має бути негайно повернуто особі, в якої його було вилучено.
Матеріалами справи встановлено, що обшук у квартирі АДРЕСА_2 , де фактично проживає ОСОБА_8 , в ході якого виявлено та вилучено мобільний телефон «Redmi 10C», IMEI 1 НОМЕР_1 , IMEI 2 НОМЕР_2 з сім картою НОМЕР_3 , було проведено 14 листопада 2025 року на підставі ухвали слідчого судді Солом'янського районного суду м. Києва від 12 листопада 2025 року.
З клопотанням про арешт майна слідчий слідчого управління Головного управління СБ України у м. Києві та Київській області ОСОБА_9 , за погодженням прокурором Київської міської прокуратури ОСОБА_6 , звернувся 15 листопада 2025 року, що підтверджується описом вкладення та трек-номером конверту (а.с. 107).
Таким чином, зважаючи на те, що вилучення майна, на яке слідчий просить накласти арешт, відбулось 14 листопада 2025 року, а з клопотанням про арешт майна слідчий звернувся 15 листопада 2025 року, строк на звернення слідчого до суду з клопотанням про накладення арешту на майно не пропущено.
Крім того, на переконання колегії суддів, недотримання органом досудового розслідування визначеного частиною п'ятою статті 171 КПК України строку звернення до слідчого судді з клопотанням про арешт майна саме по собі не може бути безумовною підставою для відмови у задоволенні клопотання про арешт майна.
При цьому, права власника майна відновлені під час апеляційного розгляду.
Інші зазначені в апеляційній скарзі доводи не можуть бути безумовними підставами для скасування ухвали слідчого судді.
Колегією судів не встановлено порушень слідчим суддею положень статей 170, 172-173 КПК України.
Ухвала слідчого судді відповідає вимогам частини п'ятої статті 173, статті 372 КПК України та містить у собі підстави та мотиви прийнятого рішення.
Істотних порушень вимог КПК України, які б давали підстави для скасування ухвали слідчого судді, колегією не встановлено.
З урахуванням викладеного, колегія суддів уважає, що слідчим суддею рішення прийнято у відповідності до вимог закону, слідчий суддя при розгляді клопотання з'ясував всі обставини, з якими закон пов'язує можливість накладення арешту на майно, а тому ухвалу слідчого судді необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Керуючись статтями 170, 171, 173, 376, 407, 418, 422 КПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів, -
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_7 в інтересах власника майна ОСОБА_8 - залишити без задоволення.
Ухвалу слідчого судді Солом'янського районного суду м. Києва від 12 грудня 2025 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.
Головуючий ОСОБА_2
Судді ОСОБА_3
ОСОБА_4