справа №759/4138/26 Головуючий у І інстанції - ОСОБА_1 апеляційне провадження №11-сс/824/2853/2026 Доповідач у ІІ інстанції - ОСОБА_2
16 березня 2026 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ:
Головуючий суддя: ОСОБА_2 ,
судді: ОСОБА_3 , ОСОБА_4
за участю секретаря судового засідання: ОСОБА_5
прокурора: ОСОБА_6
представника: ОСОБА_7
розглянув у відкритому судовому засіданні у приміщенні суду в м. Києві апеляційну скаргу представника ОСОБА_7 в інтересах ОСОБА_8 з доповненнями на ухвалу слідчого судді Святошинського районного суду м. Києва від 19 лютого 2026 року щодо арешту майна у кримінальному провадженні №12025000000001636 від 11 червня 2025 року, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частинами другою, третьою статті 307, частиною другою статті 311 КК України,-
Ухвалою слідчого судді Святошинського районного суду м. Києва від 19 лютого 2026 року клопотання старшого слідчого в ОВС ГСУ НП України ОСОБА_9 , яке погоджено прокурором третього відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення управління процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення Департаменту нагляду за додержанням законів Національною поліцією України, Офісу Генерального прокурора ОСОБА_6 , про арешт майна - задоволено.
Накладено арешт на тимчасово вилучене майно, а саме на автомобіль марки «ACURA» моделі «MDX» з реєстраційним номером НОМЕР_1 , VIN-код НОМЕР_2 та ключі від нього, який на праві власності належить підозрюваному ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Не погоджуючись з указаною ухвалою адвокат ОСОБА_7 в інтересах власника майна ОСОБА_8 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржувану ухвалу слідчого судді скасувати та постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні клопотання слідчого про арешт майна.
Уважає, що оскаржувана ухвала є незаконною, оскільки судом допущено неповноту судового розгляду, істотно порушено кримінальний процесуальний закон, а висновки суду не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження.
У доповненнях до апеляційної скарги зазначає, що ні власник майна, ні його представник, ні підозрюваний ОСОБА_8 у судове засідання викликані не були, у зв'язку з чим були позбавлені можливості надати свої заперечення, якими би спростовував аргументи сторони обвинувачення про необхідність накладення арешту на вилучений транспортний засіб, який не має жодного відношення до кримінального провадження, не містить на собі слідів кримінального правопорушення, а також не був знаряддям злочину та не використовувався для вчинення інкримінованого кримінального правопорушення, а тому не відповідав критеріям, визначеним частиною першою статті 98 КПК України.
Вказує, що матеріали, додані до клопотання, не містять процесуальних документів - протоколу огляду арештованого транспортного засобу, що не дозволяє перевірити доводи сторони обвинувачення про те, що він є речовим доказом та має значення для встановлення об'єктивної істини у кримінальному провадженні.
Зауважує, що транспортний засіб, на який було накладено арешт, не зберіг жодних слідів, не був знаряддям злочину, не підлягає конфіскації або спеціальній конфіскації, оскільки не належить підозрюваному ОСОБА_8 .
Відповідно до протоколу обшуку, який долучений до клопотання, жодних предметів, заборонених до обігу, або документів, які б свідчили про його причетність до кримінального правопорушення, у транспортному засобі вилучено не було.
Посилається на те, що у даному випадку ухвалою слідчого судді про дозвіл на проведення обшуку не було надано дозволу на вилучення транспортного засобу, а також не визначено його як предмет, який підлягає відшуканню.
Звертає увагу суду на те, що відповідно до копії свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 , копія якого додається, він належить ОСОБА_10 , а вилучений був згідно протоколу обшуку у ОСОБА_11 .
Уважає висновок суду про те, що власник транспортного засобу повідомлявся про час та місце судового розгляду належним чином та не прибув у судове засідання, не відповідає дійсності, оскільки матеріали справи не містять достатніх даних, які б це підтверджували, про час та місце судового розгляду підозрюваний ОСОБА_8 не знав, як і не знали про це його близькі родичі та захисник.
Заслухавши доповідь судді, вислухавши пояснення представника ОСОБА_7 в інтересах власника майна ОСОБА_8 , який підтримав подану апеляційну скаргу, думку прокурора ОСОБА_6 , який проти задоволення апеляційної скарги заперечував та просив ухвалу слідчого судді залишити без змін, дослідивши матеріали, які надійшли з суду першої інстанції, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів доходить висновку, що подана апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Як убачається з наданих суду апеляційної інстанції матеріалів судового провадження, Головним слідчим управлінням Національної поліції України (м. Київ, Святошинський район, бульвар Миколи Руденка, 22-А) здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні №12025000000001636 від 11 червня 2025 року, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частинами другою, третьою статті 307, частиною другою статті 311 КК України.
Досудовим розслідуванням установлено групу осіб, які займаються незаконним виготовленням, придбанням, зберіганням, перевезенням, пересиланням з метою збуту та незаконним збутом наркотичних засобів та психотропних речовин в особливо великих розмірах, серед яких є підозрюваний ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який користується транспортним засобом, а саме автомобілем марки «ACURA» моделі «MDX» з реєстраційним номером НОМЕР_1 , VIN-код НОМЕР_2 .
Факти протиправної діяльності ОСОБА_8 підтверджуються матеріалами кримінального провадження у своїй сукупності, а саме: протоколами за результатами проведення НСРД, висновками експертів та іншими матеріалами у своїй сукупності.
17 лютого 2026 року на підставі ухвали слідчого судді Святошинського районного суду м. Києва від 09 лютого 2026 року у справі №759/2984/26 під час проведення обшуку автомобіля марки «ACURA» моделі «MDX» з реєстраційним номером НОМЕР_1 , VIN-код НОМЕР_2 , який знаходиться у фактичному користуванні ОСОБА_8 , був вилучений даний транспортний засіб та ключі від нього.
Згідно відомостей реєстраційної картки на транспортний засіб автомобіль марки «ACURA» моделі «MDX» з реєстраційним номером НОМЕР_1 , VIN-код НОМЕР_2 належить ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
17 лютого 2026 року постановою слідчого вилучене майно визнано речовими доказами у кримінальному провадженні.
19 лютого 2026 року до Святошинського районного суду м. Києва надійшло клопотання старшого слідчого в ОВС ГСУ НП України ОСОБА_9 , яке погоджено прокурором третього відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення управління процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення Департаменту нагляду за додержанням законів Національною поліцією України, Офісу Генерального прокурора ОСОБА_6 , про арешт майна у кримінальному провадженні №12025000000001636 від 11 червня 2025 року, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частинами другою, третьою статті 307, частиною другою статті 311 КК України.
Ухвалою слідчого судді Святошинського районного суду м. Києва від 19 лютого 2026 року клопотання старшого слідчого в ОВС ГСУ НП України ОСОБА_9 , яке погоджено прокурором третього відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення управління процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення Департаменту нагляду за додержанням законів Національною поліцією України, Офісу Генерального прокурора ОСОБА_6 , про арешт майна - задоволено.
Накладено арешт на тимчасово вилучене майно, а саме на автомобіль марки «ACURA» моделі «MDX» з реєстраційним номером НОМЕР_1 , VIN-код НОМЕР_2 та ключі від нього, який на праві власності належить підозрюваному ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
З таким висновком слідчого судді суду першої інстанції погоджується і колегія суддів апеляційної інстанції з огляду на наступне.
При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя, згідно статей 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.
Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки відповідно до статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.
Згідно усталеної практики Європейського Суду з прав людини в контексті вищевказаних положень, володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії», заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», n. 50, Series A N 98).
У кожному конкретному кримінальному провадженні слідчий суддя, застосовуючи вид обтяження, в даному випадку арешт майна, має неухильно дотримуватись вимог закону. При накладенні арешту на майно слідчий суддя має обов'язково переконатися в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення. При цьому закон не вимагає аби вони були повними та достатніми на цій стадії кримінального провадження, однак вони мають бути такими, щоб слідчий суддя був впевнений у тому, що дані докази можуть дати підстави для пред'явлення обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого злочину. Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість в тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.
Відповідно до частини першої статті 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Згідно частини другої статті 170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Відповідно до частини п'ятої статті 170 КПК України у випадку, передбаченому пунктом 3 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності достатніх підстав вважати, що суд у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України, може призначити покарання у виді конфіскації майна або застосувати до юридичної особи захід кримінально-правового характеру у виді конфіскації майна.
Згідно частини третьої статті 170 КПК України у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
За змістом частини десятої статті 170 КПК України арешт може бути накладений у встановленому цим Кодексом порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна. Не може бути арештовано майно, якщо воно перебуває у власності добросовісного набувача, крім арешту майна з метою забезпечення збереження речових доказів.
Відповідно до статті 98 КПК України речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддями вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб.
Як установлено під час апеляційного розгляду, слідчий суддя обґрунтовано, у відповідності до вимог статей 131-132, 170-173 КПК України, задовольнив клопотання слідчого про накладення арешту на тимчасово вилучене майно, а саме на автомобіль марки «ACURA» моделі «MDX» з реєстраційним номером НОМЕР_1 , VIN-код НОМЕР_2 та ключі від нього, з тих підстав, що вищезгадане майно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 КПК України, оскільки містить інформацію, необхідну для досудового розслідування та встановлення істини у кримінальному провадженні, що згідно частини третьої статті 173 КПК України дає підстави для його арешту як речового доказу з метою збереження.
Дослідивши матеріали поданого клопотання про накладення арешту на майно колегія вважає, що слідчим у клопотанні наведено вагомі доводи, які свідчать, що вказане у клопотанні майно має відношення до кримінального провадження та може бути використано як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, та для ефективного розслідування орган досудового розслідування має потребу у збереженні вказаного майна до встановлення фактичних обставин вчинення кримінального правопорушення.
Матеріали провадження свідчать, що на цьому етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси власника майна з метою забезпечення збереження речових доказів.
З огляду на наведене та враховуючи, що слідчим суддею першої інстанції ретельно перевірено майно, на яке слідчий просив накласти арешт і його відношення до матеріалів кримінального провадження, колегія суддів уважає, що слідчий суддя дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення клопотання слідчого та накладення арешту на вищезазначене майно, оскільки у даному кримінальному провадженні є всі підстави вважати, що незастосування арешту може призвести до його пошкодження, псування, знищення чи відчуження.
Таким чином, колегія суддів уважає, що слідчий суддя обґрунтовано, у відповідності до вимог статей 132, 170-173 КПК України, наклав арешт на вищезазначене майно, врахувавши і наслідки від вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження для інших осіб та забезпечивши своїм рішенням розумність і співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.
Незастосування в даному випадку заходу забезпечення кримінального провадження може призвести до знищення доказів у провадженні і таким чином позбавить реалізацію мети досудового розслідування та дотримання завдання арешту майна, передбаченого частиною першою статті 170 КПК України.
Сукупність долучених до клопотання слідчого матеріалів та викладені у клопотанні обставини на даному етапі досудового розслідування є достатніми для застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт майна.
Будь-яких негативних наслідків від вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження, які можуть суттєво позначитися на інтересах інших осіб, колегією суддів не встановлено.
Доводи апелянта про те, що вилучений транспортний засіб не має жодного відношення до кримінального провадження, не містить на собі слідів кримінального правопорушення, а також не був знаряддям злочину та не використовувався для вчинення інкримінованого кримінального правопорушення, а тому не відповідав критеріям, визначеним частиною першою статті 98 КПК України; матеріали, додані до клопотання, не містять процесуальних документів - протоколу огляду арештованого транспортного засобу, що не дозволяє перевірити доводи сторони обвинувачення про те, що він є речовим доказом та має значення для встановлення об'єктивної істини у кримінальному провадженні; транспортний засіб, на який було накладено арешт, не зберіг жодних слідів, не був знаряддям злочину; відповідно до протоколу обшуку, який долучений до клопотання, жодних предметів, заборонених до обігу, або документів, які б свідчили про його причетність до кримінального правопорушення, у транспортному засобі вилучено не було, є безпідставними, оскільки встановлені слідчим фактичні обставини кримінального правопорушення у даному кримінальному провадженні містять сукупність підстав та розумних підозр вважати, що на даному етапі досудового розслідування є підстави для обґрунтованого висновку, що вказаний транспортний засіб відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 КПК України, оскільки містить інформацію, необхідну для досудового розслідування та встановлення істини у кримінальному провадженні, що згідно частини третьої статті 173 КПК України дає підстави для його арешту як речового доказу з метою збереження.
При цьому, автомобіль «ACURA» моделі «MDX» з реєстраційним номером НОМЕР_1 , VIN-код НОМЕР_2 та ключі від нього визнано речовим доказом у кримінальному провадженні, про що була винесена відповідна постанова.
Досудове розслідування у кримінальному провадженні №12025000000001636 від 11 червня 2025 рокутриває, органом досудового розслідування здійснюється збирання доказів та встановлення усіх обставин кримінального правопорушення, у тому числі усіх причетних до вказаного кримінального правопорушення осіб.
Посилання на те, що вказаний транспортний засіб не підлягає конфіскації або спеціальній конфіскації, оскільки не належить підозрюваному ОСОБА_8 , у даному випадку не мають правового значення з огляду на те, що органом досудового розслідування метою накладення арешту визначено збереження речових доказів, що є самостійною підставою для накладення арешту на майно.
Аргументи скаржника, що відповідно до копії свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 , копія якого додається, він належить ОСОБА_10 , а вилучений був згідно протоколу обшуку у ОСОБА_11 , не є підставою для скасування ухвали слідчого судді, оскільки з огляду на положення КПК України, майно, яке має ознаки речового доказу, повинно вилучатися та арештовуватися незалежно від того, хто є його власником, у кого і де воно знаходиться, незалежно від того чи належить воно підозрюваному чи іншій зацікавленій особі, оскільки в протилежному випадку не будуть досягнуті цілі застосування цього заходу - запобігання можливості протиправного впливу (відчуження, знищення, приховання) на певне майно, що, як наслідок, перешкодить встановленню істини у кримінальному провадженні.
До того ж, такий запобіжний захід як арешт майна є тимчасовим заходом забезпечення кримінального провадження та матеріали провадження свідчать, що на цьому етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси власника майна з метою збереження речових доказів.
Як убачається з положень частини сьомої статті 236 КПК України, вилучені речі та документи, які не входять до переліку, щодо якого прямо надано дозвіл на відшукання в ухвалі про дозвіл на проведення обшуку, та не відносяться до предметів, які вилучені законом з обігу, вважаються тимчасово вилученим майном.
При цьому, згідно змісту ухвали Святошинського районного суду м. Києва від 09 лютого 2026 року у справі №759/2984/26 слідчому надано дозвіл на проведення обшуку транспортного засобу, а саме автомобіля марки «ACURA» моделі «MDX» з реєстраційним номером НОМЕР_1 , VIN-код НОМЕР_2 , який належить ОСОБА_8 , з метою фіксації відомостей про вчинення кримінального правопорушення, встановлення осіб, які причетні до його вчинення, відшукання: наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів, прекурсорів, знарядь для їх незаконного виготовлення, зберігання, пересилання з метою збуту, зважування, пакування, мобільних телефонів, сім-карток, за допомогою яких фігуранти спілкуються між собою, обговорюючи злочинні наміри та дії, комп'ютерів, ноутбуків, моноблоків на яких може міститься інформація щодо вказаної злочинної діяльності, документів, чорнових записів, які містять або можуть містити дані про здійснення незаконного виготовлення, зберігання, пересилання з метою збуту чи збуту наркотичних засобів, психотропних речовин чи їх аналогів, накладних щодо здійснених чи отриманих поштових відправлень, грошових коштів, одержаних злочинним шляхом, а також інших речей, предметів та документів, які містять або можуть містити на собі сліди кримінального правопорушення та в подальшому можуть бути визнаними речовими доказами у зазначеному кримінальному провадженні.
З урахуванням наведеного, ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 09 лютого 2026 року у справі №759/2984/26 слідчому прямо було надано дозвіл на проведення обшуку транспортного засобу, а саме автомобіля марки «ACURA» моделі «MDX» з реєстраційним номером НОМЕР_1 , VIN-код НОМЕР_2 та не зазначення в указаній ухвалі про надання окремо дозволу на вилучення такого транспортного засобу не є перешкодою для тимчасового вилучення цього майна та звернення у подальшому з клопотанням про арешт такого майна з дотриманням вимог частини п'ятої статті 171 КПК України, а тому доводи апеляційної скарги в цій частині є необґрунтованими.
Доводи представника про те, що ні власник майна, ні його представник, ні підозрюваний ОСОБА_8 у судове засідання викликані не були, у зв'язку з чим були позбавлені можливості надати свої заперечення, якими би спростовував аргументи сторони обвинувачення про необхідність накладення арешту на вилучений транспортний засіб, не є самостійною підставою для скасування оскаржуваної ухвали слідчого судді та відмови у задоволенні клопотання про арешт майна.
Крім того, права користувача майна відновлені під час апеляційного розгляду.
При цьому, колегія суддів ураховує і те, що у відповідності до вимог статті 174 КПК України законний представник, інший власник або володілець майна, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна, а також і те, що арешт майна може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням власника або володільця майна, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.
Інші зазначені в апеляційній скарзі доводи не можуть бути безумовними підставами для скасування ухвали слідчого судді.
Колегією судів не встановлено порушень слідчим суддею положень статей 170, 172-173 КПК України.
Ухвала слідчого судді відповідає вимогам частини п'ятої статті 173, статті 372 КПК України та містить у собі підстави та мотиви прийнятого рішення.
Істотних порушень вимог КПК України, які б давали підстави для скасування ухвали слідчого судді, колегією не встановлено.
З урахуванням викладеного, колегія суддів уважає, що слідчим суддею рішення прийнято у відповідності до вимог закону, слідчий суддя при розгляді клопотання з'ясував всі обставини, з якими закон пов'язує можливість накладення арешту на майно, а тому ухвалу слідчого судді необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Керуючись статтями 170, 171, 173, 376, 407, 418, 422 КПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів, -
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_7 в інтересах ОСОБА_8 з доповненнями - залишити без задоволення.
Ухвалу слідчого судді Святошинського районного суду м. Києва від 19 лютого 2026 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.
Головуючий ОСОБА_2
Судді ОСОБА_3
ОСОБА_4