Справа № 757/61311/25-к Слідчий суддя ОСОБА_1
Провадження № 11-сс/824/2241/2026 Доповідач в суді ІІ інстанції ОСОБА_2
16 березня 2026 року м. Київ
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
та секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_7 на ухвалу слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 08 грудня 2025 року про арешт майна у кримінальному провадженні № 12025000000001718 від 20.06.2025 за підозрою ОСОБА_8 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 27, ч. 4 ст. 191, ч. 3 ст. 27, ч. 5 ст. 191 КК України, ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 191, ч. 5 ст. 191 КК України, а також за фактом скоєння кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 190 КК України,
Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 08 грудня 2025 року задоволено клопотання прокурора другого відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення управління процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення Департаменту нагляду за додержанням законів Національною поліцією України Офісу Генерального прокурора ОСОБА_9 про арешт майна.
Накладено арешт, із забороною відчуження, розпорядження та користування, а саме: на автомобіль марки «JEEP COMPASS», номерний знак НОМЕР_1 , VIN НОМЕР_2 , яким користується підозрювана ОСОБА_7 та яке на праві власності належить ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Не погоджуючись із зазначеною ухвалою, представник ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_7 подала апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати та постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні клопотання про арешт майна.
Обґрунтовує доводи апеляційної скарги тим, що слідчий суддя не переконався в наявності доказів, які можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, не було з'ясовано питання обґрунтованості підозри, що свідчить про те, що накладаючи арешт на транспортний засіб, слідчий суддя застосував негативні наслідки до особи, не переконавшись в необхідності застосування такого обмеження.
Крім того, апелянт зазначає, що жодним із долучених до клопотання документів не підтверджено, що автомобіль, який належить ОСОБА_10 та яким користувалась ОСОБА_7 , має будь-яке відношення до кримінального провадження та може бути речовим доказом, а прокурором не надано доказів на підтвердження того, що вилучений транспортний засіб відповідає критеріям, зазначеним у ст. 98 КПК України, або ж підлягає спеціальній конфіскації.
Апелянт наголошує на тому, що матеріали досудового розслідування також не містять даних про наявність цивільного позову, заявленого у порядку, встановленому ст. 128 КПК України.
Апелянт вказує, що прокурором в клопотанні не обґрунтовано та не надано документального підтвердження того, що ОСОБА_7 за кошти, одержані внаслідок вчинення кримінального правопорушення, придбала вищевказаний автомобіль.
Відповідно до вимог ч. 2, 3 ст. 395 КПК України апеляційна скарга на ухвалу слідчого судді подається протягом п'яти днів з дня її оголошення. Якщо ухвалу слідчого судді було постановлено без виклику особи, яка її оскаржує, то строк апеляційного оскарження для такої особи обчислюється з дня отримання нею копії судового рішення.
З урахуванням наведеного, оскільки 08.12.2025 оскаржувану ухвалу постановлено без виклику особи, що подає апеляційну скаргу, копію ухвали власник майна отримав 23.01.2026, а з апеляційною скаргою звернувся до суду 28.01.2026, відтак, колегія суддів вважає, що строк на апеляційне оскарження підлягає поновленню.
Заслухавши доповідь судді, пояснення представника власника майна - адвоката ОСОБА_6 , яка підтримала доводи апеляційної скарги, думку прокурора ОСОБА_9 , який заперечував проти задоволення апеляційної скарги, дослідивши матеріали, які надійшли з суду першої інстанції, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до вимог п. 1 ч. 3 ст. 407 КПК України, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвалу слідчого судді суд апеляційної інстанції має право залишити ухвалу без змін.
Як вбачається із матеріалів судового провадження, Головним слідчим управлінням Національної поліції України здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12025000000001718 від 20.06.2025 за підозрою ОСОБА_8 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 27, ч. 4 ст. 191, ч. 3 ст. 27, ч. 5 ст. 191 КК України, ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 191, ч. 5 ст. 191 КК України, а також за фактом скоєння кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 190 КК України.
Досудовим розслідуванням встановлено, що ОСОБА_8 та ОСОБА_7 , діючи умисно, протиправно, з корисливих мотивів, за попередньою змовою групою осіб, під час воєнного стану, виконали усі заходи, які вважали за необхідне задля доведення спільного злочинного умислу до кінця, повторно заволодівши грошовими коштами в особливо великих розмірах на загальну суму 15 132 645 грн 60 коп., належними військовій частині НОМЕР_3 , таким чином завдавши останній матеріальної шкоди у вказаному розмірі.
18.11.2025 ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва, постановленою у справі № 757/57450/25-к, надано дозвіл на проведення обшуку автомобіля «JEEP COMPASS», номерний знак НОМЕР_1 , яким користується ОСОБА_7 , з метою виявлення та фіксації відомостей про обставини вчинення розслідуваних кримінальних правопорушень, відшукання знарядь злочинів та майна, здобутого в результаті їх скоєння, а також встановлення інших осіб, причетних до кримінальних правопорушень, вилучення речей і оригіналів документів щодо проведення фінансово-господарських операцій між військовими частинами Міністерства оборони України (код ЄДРПОУ № 00034022) та ТОВ «БІ.ЕМ.СІ. Україна» (код ЄДРПОУ № 45379448), іншими фізичними та юридичними особами, причетними до можливих неправомірних дій.
Після того 27.11.2025 на підставі зазначеної ухвали слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 18.11.2025 проведено обшук автомобіля «JEEP COMPASS», номерний знак НОМЕР_1 , VIN: НОМЕР_2 , яким користується ОСОБА_7 і який на праві власності належить ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з якою та підтримує дружні стосунки.
За результатами проведеного обшуку слідчим виявлено та вилучено автомобіль «JEEP COMPASS», номерний знак НОМЕР_1 , VIN: НОМЕР_2 , яким користується ОСОБА_7 .
Того ж дня 27.11.2025 ОСОБА_8 повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 27, ч. 4 ст. 191, ч. 3 ст. 27, ч. 5 ст. 191 КК України, а також ОСОБА_7 повідомлено про підозру у скоєнні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 191, ч. 5 ст. 191 КК України.
27.11.2024 постановою слідчого вказаний транспортний засіб - автомобіль «JEEP COMPASS», номерний знак НОМЕР_1 , визнано речовим доказом.
08.12.2025 ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва накладено арешт, із забороною відчуження, розпорядження та користування, а саме: на автомобіль марки «JEEP COMPASS», номерний знак НОМЕР_1 , VIN НОМЕР_2 , яким користується підозрювана ОСОБА_7 та яке на праві власності належить ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
З такими висновками слідчого судді суду першої інстанції погоджується і колегія суддів апеляційної інстанції.
При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя, згідно ст. ст. 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.
Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.
Згідно усталеної практики Європейського Суду з прав людини в контексті вищевказаних положень, володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії», заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», n. 50, Series A N 98).
У кожному конкретному кримінальному провадженні слідчий суддя, застосовуючи вид обтяження, в даному випадку арешт майна, має неухильно дотримуватись вимог закону. При накладенні арешту на майно слідчий суддя має обов'язково переконатися в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення. При цьому закон не вимагає аби вони були повними та достатніми на цій стадії кримінального провадження, однак вони мають бути такими, щоб слідчий суддя був впевнений у тому, що дані докази можуть дати підстави для пред'явлення обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого злочину. Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість в тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.
Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Згідно ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Відповідно до ч. 5 ст. 170 КПК України у випадку, передбаченому пунктом 3 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності достатніх підстав вважати, що суд у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України, може призначити покарання у виді конфіскації майна або застосувати до юридичної особи захід кримінально-правового характеру у виді конфіскації майна.
Згідно положенням ч. 4 ст. 170 КПК України, у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або третьої особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно підлягатиме спеціальній конфіскації у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України.
Арешт накладається на майно третьої особи, якщо вона набула його безоплатно або за вищу або нижчу ринкової вартості і знала чи повинна була знати, що таке майно відповідає будь-якій із ознак, зазначених у пунктах 1-4 частини першої статті 96-2 Кримінального кодексу України.
Пунктами 1-4 ч. 1 ст. 96-2 КК України передбачено, що спеціальна конфіскація застосовується у разі, якщо гроші, цінності та інше майно відповідає наступним ознакам:
1) одержані внаслідок вчинення злочину та/або є доходами від такого майна;
2) призначалися (використовувалися) для схиляння особи до вчинення злочину, фінансування та/або матеріального забезпечення злочину або винагороди за його вчинення;
3) були предметом злочину, крім тих, що повертаються власнику (законному володільцю), а у разі, коли його не встановлено, - переходять у власність держави;
4) були підшукані, виготовлені, пристосовані або використані як засоби чи знаряддя вчинення злочину, крім тих, що повертаються власнику (законному володільцю), який не знав і не міг знати про їх незаконне використання.
Відповідно до ч. 1 ст. 96-1 КК України, спеціальна конфіскація полягає у примусовому безоплатному вилученні за рішенням суду у власність держави грошей, цінностей та іншого майна у випадках, визначених цим Кодексом, за умови вчинення умисного злочину або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною цього Кодексу, за які передбачено основне покарання у виді позбавлення волі або штрафу понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Як встановлено під час апеляційного розгляду, слідчий суддя обґрунтовано, у відповідності до вимог статей 131-132, 170-173 КПК України, перевіривши наявність ризиків та доведеність обставин, передбачених ст.ст. 132, 170 КПК України, задовольнив клопотання прокурора про арешт автомобіля марки «JEEP COMPASS», номерний знак НОМЕР_1 , VIN НОМЕР_2 , яким користується підозрювана ОСОБА_7 та який на праві власності належить ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , позаяк зазначені обставини підозри у вчиненні ОСОБА_7 кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 191, ч. 5 ст. 191 КК України, могли мати місце і підтверджуються на цьому етапі розслідування достатньою сукупністю даних та доказами, тобто, існують обґрунтовані підстави підозрювати її у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, а тому існує обґрунтований ризик відчуження, приховання чи знищення майна задля запобігання можливої спеціальної конфіскації.
З огляду на наведене та враховуючи, що слідчим суддею першої інстанції ретельно перевірено майно, на яке слідчий просив накласти арешт і його відношення до матеріалів кримінального провадження, колегія суддів вважає, що слідчий суддя дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення клопотання прокурора, оскільки у даному кримінальному провадженні є всі підстави вважати, що незастосування арешту даного майна може призвести до його приховування, пошкодження, знищення чи відчуження.
Сукупність долучених до клопотання матеріалів та викладені у клопотанні обставини на даному етапі досудового розслідування є достатніми для застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження як арешт майна.
Доводи апеляційної скарги щодо відсутності підстав для задоволення клопотання про арешт майна не знайшли свого підтвердження в матеріалах справи.
Доводи представника апелянта про те, що накладаючи арешт на транспортний засіб, слідчий суддя, не переконавшись в необхідності застосування такого обмеження, спричинив негативні наслідки для власника майна відхиляються колегією суддів, з огляду на те, що відповідно до ч. 4 ст. 170 КПК України у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої цієї статті, а саме з метою забезпечення спеціальної конфіскації арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або третьої особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно підлягатиме спеціальній конфіскації у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України.
При цьому, за результатами виконання оперативними співробітниками Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України доручення слідчого в порядку ст. 40 КПК України встановлено, що у період часу з 2024 року по теперішній час грошові кошти, одержані від протиправної діяльності ОСОБА_7 , легалізувалися через близьких осіб шляхом придбання останніми майна на території України.
Органом досудового розслідування встановлено, що ОСОБА_7 розпоряджається зазначеним автомобілем на власний розсуд та тривалий час особисто користується ним. Реєстрація вказаного транспорту припадає на 14.05.2025, тобто після вчинення, інкримінованих підозрюваній, кримінальних правопорушень.
Зважаючи на викладене в сукупності з обставинами провадження, колегія суддів вважає, що слідчий суддя, накладаючи арешт, діяв у спосіб та у межах діючого законодавства, а тому доводи представника апелянта стосовно незаконності ухвали слідчого судді колегія суддів вважає непереконливими.
Будь-яких негативних наслідків від вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження, які можуть суттєво позначитися на інтересах власника майна чи інших осіб, колегією суддів не встановлено.
Незастосування в даному випадку заходу забезпечення кримінального провадження може призвести до знищення доказів у провадженні і таким чином позбавить реалізацію мети досудового розслідування та дотримання завдання арешту майна, передбаченого ч. 1 ст. 170 КПК України.
Інші зазначені в апеляційній скарзі доводи не можуть бути безумовними підставами для скасування ухвали слідчого судді.
Колегією судів не встановлено порушень слідчим суддею положень ст.ст. 170, 172-173 КПК України, які б слугували підставою для її скасування. Ухвала слідчого судді відповідає вимогам ч. 5 ст. 173, 372 КПК України, та містить у собі підстави та мотиви прийнятого рішення.
Істотних порушень вимог КПК України, які б давали підстави для скасування ухвали слідчого судді, колегією не встановлено.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що слідчим суддею рішення прийнято у відповідності до вимог закону, слідчий суддя при розгляді клопотання з'ясував всі обставини, з якими закон пов'язує можливість накладення арешту на майно, а тому ухвалу слідчого судді необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 407, 418, 422 КПК України, колегія суддів,
постановила:
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_7 залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 08 грудня 2025 року - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя ________________ ОСОБА_2
Судді:
ОСОБА_3____________ ОСОБА_4____________