Справа №463/2073/26
Провадження №4-с/463/4/26
25 березня 2026 року м. Львів
Личаківський районний суд м. Львова в складі:
головуючого судді Білоуса Ю.Б.,
при секретарі судового засідання Козак О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Львові скаргу адвоката Іваницьких Ю.В., в інтересах ТОВ «Фінанс Проперті Груп» на постанову від 27.02.2026 старшого державного виконавця Залізничного відділу державної виконавчої служби у місті Львові Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Панчишина В.Р., про закінчення виконавчого провадження №33550432 ;
учасники справи:
представник скаржника Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНС ПРОПЕРТІ ГРУПП», адвокат Іваницьких Ю.В., ( в режимі ВКЗ)
старший державний виконавець Володимир ПАНЧИШИН,
встановив:
09.03.2026 року до суду надійшла скарга адвоката Іваницьких Ю.В., подана в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНС ПРОПЕРТІ ГРУПП», на дії старшого державного виконавця Залізничного відділу державної виконавчої служби у місті Львові Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Панчишина В.Р., та скасування постанови від 27.02.2026 про закінчення виконавчого провадження ВП№33550432.
В обґрунтування скарги посилається на те, що 27.01.2010 рішенням Личаківського районного суду м. Львова по справі № 2-829/10 стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ВАТ КБ «Надра» заборгованість по кредитному договору «Автопакет» № 039/09/08-Ф від 10 квітня 2008 року в розмірі 88 254 (вісімдесят вісім тисяч двісті п'ятдесят чотири) грн. 31 (тридцять одну) коп., що в еквіваленті становить 22 699,07 доларів США, та 1 132 грн.54 коп. судових витрат.
Зазначає, що зобов'язання за рішенням від 27.01.2010 суду було визначено в іноземній валюті, а тому сума, яка підлягає сплаті у гривнях, повинна визначатися за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу.
Так 27.02.2026 старшим державним виконавцем Залізничного відділу державної виконавчої служби у місті Львові Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Панчишином В.Р., винесено постанову про закінчення виконавчого провадження ВП№33550432.
На момент винесення постанови про закінчення виконавчого провадження боржник не сплатив всю суму заборгованості в розмірі за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, тому в державного виконавця не було підстав для закінчення виконавчого провадження у зв'язку з фактичним виконанням рішення суду. Тобто, визначаючи характер грошового зобов'язання, суд вирішив стягнути з боржників грошові кошти саме в іноземній валюті, що на момент ухвалення рішення суду становило визначений за офіційним курсом НБУ еквівалент у національній валюті України.
19.02.2026 ухвалою суду Личаківського районного суду м. Львова по справі №2-829/10 замінено стягувача у виконавчому провадженні №33550432 з примусового виконання виконавчого листа, виданого 29.12.2011 Личаківським районним судом м.Львова у справі №2-829/10 про солідарне стягнення з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ВАТ КБ «НАДРА» заборгованості по кредитному договору «Автопакет» №039/09/08-Ф від 10 квітня 2008 року в розмірі 88 254. 31 грн., що в еквіваленті становить 22 699,07 доларів США, та 1 132 грн. 54 коп. судових витрат, а саме: з ПАТ КБ «НАДРА» на його правонаступника ТОВ «ФІНАНС ПРОПЕРТІ ГРУПП» (код ЄДРПОУ: 41487593).
Перед прийняттям постанови про закінчення виконавчого провадження державний виконавець зобов'язаний встановити факт виконання відповідного рішення боржником, зокрема, шляхом отримання від боржника доказів його виконання.
У зв'язку з цим просить скасувати постанову державного виконавця Залізничного відділу державної виконавчої служби у місті Львові Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Панчишина В.Р., про закінчення виконавчого провадження ВП№33550432 з примусового виконання виконавчого листа № 2-829/10, виданого 29.12.2011 Личаківським районним судом м. Львова.
Адвокат Іваницьких Ю.В., в судовому засіданні вимоги скарги підтримала повністю та просить такі задовольнити, надавши пояснення аналогічні викладеним у скарзі.
Державний виконавець Залізничного відділу державної виконавчої служби у місті Львові Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Панчишин В.Р., в судовому засіданні вимоги скарги заперечив повністю.
Надаючи пояснення зазначив, що постанова про закінчення виконавчого провадження винесена ним у межах та вимогах чинного законодавства, оскільки: грошові кошти за виконавчим документом перераховані на користь стягувача, виконавчий збір перераховано в дохід держави, кошти за постановою про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій перераховані на відповідний рахунок Львівського МУ МЮ України.
Відповідно керуючись вимогами п.9 частини першої статті 39, статтею 40 ЗУ «Про виконавче провадження ним було винесено оскаржувану постанову.
Дослідивши матеріали скарги, суд приходить до наступних висновків.
Приписами п. 9 ч. 2 ст. 129 Конституції України визначено, що однією з основних засад судочинства є обов'язковість судового рішення.
Згідно з вимогами частини 1 статті 18 ЦПК України, судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Відтак, виконання судового рішення як завершальна стадія судового провадження є невід'ємним елементом права на судовий захист, складовою права на справедливий суд.
Стаття 447 ЦПК України передбачає, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.
Приписами частини 1 статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
За змістом ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело прав.
Виконання судового рішення є також сферою регулювання статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, так як виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції.
У справі «Войтенко проти України» (рішення від 29.06.2004 року) Європейський суд з прав людини нагадує свою практику, що неможливість для заявника домогтися виконання судового рішення, винесеного на його чи її користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, що викладене у першому реченні пункту першого статті 1 Протоколу №1.
Судом встановлено, що 27.01.2010 рішенням Личаківського районного суду м. Львова по справі № 2- 829/10 стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ВАТ КБ «Надра» заборгованість по кредитному договору «Автопакет» № 039/09/08-Ф від 10 квітня 2008 року в розмірі 88 254 (вісімдесят вісім тисяч двісті п'ятдесят чотири) грн. 31 (тридцять одну) коп., що в еквіваленті становить 22 699,07 доларів США, та 1 132 грн. 54 коп. судових витрат.
25.07.2012 на підставі виконавчого листа №2-3829/10 виданого 29.12.2011 державним виконавцем залізничного відділу ДВС Львівського МУЮ Амбриз Р.А., було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №33550432, про стягнення боргу 89386,85грн., з ОСОБА_2 ..
Так, в ході здійснення виконавчого провадження ВП №33550432, 19.02.2026 ухвалою суду Личаківського районного суду м. Львова по справі №2- 829/10 замінено стягувача у виконавчому провадженні №33550432 з примусового виконання виконавчого листа, виданого 29.12.2011 Личаківським районним судом м. Львова у справі №2-829/10 про солідарне стягнення з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ВАТ КБ «НАДРА» заборгованості по кредитному договору «Автопакет» №039/09/08-Ф від 10 квітня 2008 року в розмірі 88 254. 31 грн., що в еквіваленті становить 22 699,07 доларів США, та 1 132 грн. 54 коп. судових витрат, а саме: з ПАТ КБ «НАДРА» на його правонаступника ТОВ «ФІНАНС ПРОПЕРТІ ГРУПП».
Однак в подальшому, а саме: 27.02.2026 старшим державним виконавцем Залізничного відділу державної виконавчої служби у місті Львові Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Панчишином В.Р., винесено постанову про закінчення виконавчого провадження ВП№33550432.
Підставою винесення такої постанови, на думку виконавця, було те, що грошові кошти за виконавчим документом перераховані на користь стягувача, а тому керуючись вимогами п.9 частини першої статті 39, статтею 40 Закону України «Про виконавче провадження».
Однак з обґрунтованістю оскаржуваної постанови суд не погоджується виходячи з наступного.
Відповідно до п.9 ч.1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.
Суд переконаний, станом на момент прийняття такого рішення виконавцем, були відсутні підстави вважати, що рішення від 27.01.2010 Личаківського районного суду м.Львова по справі № 2-829/10 виконане в частині повного стягнення кредитної заборгованості з боржника. Оскільки, за рішенням суду було ухвалено стягнути кредитну заборгованість у іноземній валюті, а саме: в розмірі в сумі 22 699,07 доларів США., а тому сплата боржником заборгованості на виконання рішення суду повинна здійснюватися в національній валюті в розмірі, що еквівалентний розміру заборгованості в іноземній валюті станом на дату платежу.
Згідно зі статтею 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня.
Відповідно до статті 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» кошти є грошима в національній або іноземній валюті.
У статтях 47 та 49 цього Закону визначені операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Такі кредитні операції здійснюються на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу.
Згідно зі статтею 192 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
За змістом статті 524 ЦК України грошовим визнається зобов'язання, виражене у грошовій одиниці України - гривні, проте в договорі сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Загальні положення про виконання грошового зобов'язання закріплені у статті 533 ЦК України, зокрема: грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях; якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом; використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.
Таким чином, у разі якщо кредит правомірно наданий в іноземній валюті та кредитодавець (позивач) просить стягнути кошти в іноземній валюті, суд у резолютивній частині рішення зазначає про стягнення таких коштів саме в іноземній валюті, що відповідає вимогам частини третьої статті 533 ЦК України.
Відповідно до пункту 30.1 статті 30 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» моментом виконання грошового зобов'язання є дата зарахування коштів на рахунок кредитора або видачі їх йому готівкою. При цьому правовий режим іноземної валюти на території України, хоча і пов'язується з певними обмеженнями в її використанні як платіжного засобу, тим не менше, не виключає здійснення платежів в іноземній валюті.
За рішенням суду від 27.01.2010 зобов'язання було визначено в іноземній валюті, а тому сума, яка підлягає сплаті у гривнях, повинна визначатися за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу.
Держаним виконавцем помилково прийнято те, що на момент винесення постанови про закінчення виконавчого провадження боржник сплатив всю суму заборгованості в розмірі за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, а тому державним виконавцем передчасно було прийняте спірне рішення.
Суд погоджується, що зазначення у резолютивній частині рішення судом двох грошових сум, які необхідно стягнути з боржників, внесло певну двозначність до розуміння суті обов'язку боржників.
Так, судова практика встановлює, що у разі ухвалення судом рішення про стягнення боргу в іноземній валюті стягувачу має бути перерахована саме іноземна валюта, визначена судовим рішенням, а не її еквівалент у гривні. Перерахування суми у національній валюті України за офіційним курсом НБУ не вважається належним виконанням судового рішення.
Викладене узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, сформульованим у постанові від 04 липня 2018 року у справі №761/12665/14-ц (провадження № 14-134цс18). При цьому погашення суми, що підлягає стягненню за судовим рішенням, обчислюється в іноземній валюті, яка повинна бути конвертована в національну валюту на день здійснення платежу. Це означає, що виконуючи зобов'язання за виконавчим документом у національній валюті, боржник повинен брати до уваги офіційний валютний курс НБУ, встановлений для відповідної валюти на день платежу.
Така позиція корелюється з правовим висновком викладеним у постанові від 05.02.2020 ВС КЦС по справі № 750/2000/18 (провадження № 61-38514св18).
Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 04.07.2018 року у справі №761/12665/14-ц, від 16 січня 2019 року у справах № 373/2054/16-ц, № 464/3790/16-ц та №373/2054/16-ц вказано на те, що у разі ухвалення судом рішення про стягнення боргу в іноземній валюті стягувачу має бути перерахована саме іноземна валюта, визначена судовим рішенням, а не її еквівалент у гривні. Перерахування суми у національній валюті України за офіційним курсом Національного банку України не вважається належним виконанням.
Аналогічні висновки викладені:
у Постанові від 08 грудня 2021 року у справі №1622/13706/2012 Першої судової палати Касаційного цивільного, а саме: сплата боргу по кредиту у розмірі гривневого еквіваленту є необґрунтованими, оскільки, зважаючи на те, що судом ухвалено рішення про стягнення боргу в іноземній валюті, стягувачу має бути перерахована саме іноземна валюта, визначена судовим рішенням, а не її еквівалент у гривні. Перерахування суми у національній валюті України за офіційним курсом Національного банку України не вважається належним виконанням;
Верховний Суд Касаційний цивільний суд у Постанові від 22.09.2023 по справі № 2-1540/12 (провадження № 61- 6860св23) також застосував висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) де вказано, «що зазначення судом у своєму рішенні двох грошових сум, які необхідно стягнути з боржника, внесло двозначність до розуміння суті обов'язку боржника, який має бути виконаний примусово за участю державного виконавця. У разі зазначення у судовому рішенні про стягнення суми коштів в іноземній валюті з визначенням еквівалента такої суми у гривні стягувачеві має бути перерахована вказана у резолютивній частині судового рішення сума в іноземній валюті, а не її еквівалент у гривні».
Враховуючи обставини справи погашення суми, що підлягає стягненню за судовим рішенням, обчислюється в іноземній валюті, яка повинна бути конвертована в національну валюту на день здійснення платежу.
Це означає, що виконуючи зобов'язання за виконавчим документом у національній валюті, боржник повинен брати до уваги офіційний валютний курс НБУ, встановлений для відповідної валюти на день платежу. А сплата боржником коштів в розмірі 89386,85 грн. не може вважається повним виконанням судового рішення, оскільки на день сплати 89386,85 грн., такий розмір не є розміром за офіційним валютним курсом НБУ, встановленим на день платежу, а є розміром встановленим за офіційним валютним курсом НБУ станом на 27 січня 2010 року.
Державний виконавець приймаючи постанову про закінчення виконавчого провадження діяв помилково, оскільки не в повній мірі перевірив факт повного фактичного виконання рішення суду, у тому числі й з урахуванням того факту, що борг боржником погашено не по курсу на час його виконання, а у еквіваленті гривні, що не відповідає курсу національної валюти до долара США, як зобов'язання, на час його фактичного виконання.
Суд враховує, що Законом України «Про виконавче провадження» на виконавця покладено функції із забезпечення виконання обов'язкового рішення суду, на виконання якого останній має вжити усі передбачені Законом заходи в межах встановлених повноважень.
За наслідками прийняття оскаржуваної постанови старшого державного виконавця про закінчення виконавчого провадження рішення суду залишилось невиконаним, що суперечить основним завданням виконавчого провадження.
За змістом статті 451 ЦПК України, у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.
За вказаних обставин, суд вважає, що державним виконавцем не вжито всіх передбачених законом заходів для примусового виконання рішення, тому в нього не було підстав для закриття провадження в справі з підстав, передбачених п.9 частини першої статті 39, статтею 40 Закону України «Про виконавче провадження», отже постанова про закінчення виконавчого провадження є передчасною і винесена за відсутності доказів, які б підтверджували факт реального виконання судового рішення чи вжиття достатніх, ефективних заходів для своєчасного примусового виконання виконавчого документу, тому є неправомірною.
При цьому суд звертає увагу, що на державну виконавчу службу покладено важливий обов'язок практичної реалізації судового рішення, що набрало законної сили, неналежне, неповне чи несумлінне виконання якого слід вважати порушує вимоги закону, а також нівелює право особи на доступ до суду як такий.
Відповідно до приписів ч. 5 ст. 124 Конституції України, судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України. У п. 9 ч. 3ст. 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов'язковість рішень суду.
За таких обставин, слід прийти до висновку, що дії державного виконавця з винесення постанови про закінчення виконавчого провадження є неправомірними, так як примусове виконання рішення суду у відповідності до визначеного ним обов'язку у іноземній валюті, є обов'язком, а не правом виконавця, як особи, яка здійснює примусове виконання судового рішення щодо стягнення коштів за офіційним курсом Нацбанку України на час фактичного виконання зобов'язання, а тому постанова про закінчення виконавчого провадження підлягає скасуванню, у зв'язку з тим, що фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом не відбулося.
Керуючись статтям 450, 451 ЦПК України, суд -
постановив:
Скаргу представника скаржника Іваницьких Ю.В., подану в інтересах Товариство з обмеженою відповідальністю «ФІНАНС ПРОПЕРТІ ГРУПП» на дії старшого державного виконавця Залізничного відділу державної виконавчої служби у місті Львові Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Панчишин Володимир Романович та скасування постанови від 27.02.2026 про закінчення виконавчого провадження №33550432 - задовольнити.
Визнати неправомірними дії старшого державного виконавця Залізничного відділу державної виконавчої служби у місті Львові Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Панчишина Володимира Романовича щодо винесення постанови про закінчення виконавчого провадження №33550432 від 27.02.2026 по виконавчому листу № 2-3829\10, виданого 29.12.2011 Личаківським районним судом м. Львова.
Скасувати постанову про закінчення виконавчого провадження №33550432 від 27.02.2026, винесену старшим державним виконавцем Залізничного відділу державної виконавчої служби у місті Львові Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Панчишином Володимиром Романовичем по виконавчому листу № 2-3829\10 виданого 29.12.2011 Личаківським районним судом м. Львова.
Ухвала може бути оскаржена протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення безпосередньо до Львівського апеляційного суду, а особами, які брали участь у справі, але не були присутні під час проголошення ухвали - в той самий строк з моменту отримання її копії.
Суддя Юрій Білоус