18 березня 2026 року
м. Київ
справа № 522/13613/21
провадження № 61-10535св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
судді-доповідача - Фаловської І. М.,
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Сердюка В. В., Ситнік О. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 , відповідач - ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Одесі Південного міжрегіонального управління юстиції (місто Одеса),
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 26 жовтня 2023 року у складі судді Федчишеної Т. Ю. та постанову Одеського апеляційного суду від 17 липня 2025 року у складі колегії суддів Сєвєрової Є. С., Погорєлової С. О., Таварткіладзе О. М.,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Одеса) (далі - ВДРАЦС у місті Одесі ПМУМЮ (місто Одеса)), про визнання батьківства, виключення відомостей про народження, зобов'язання внести відомості.
Позов мотивовано тим, що у період з березня 2020 року до червня 2021 року ОСОБА_1 перебував із відповідачкою у стосунках без реєстрації шлюбу, від яких у них народився син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
У зв'язку із тим, що за час вагітності та на момент народження їх спільної з ОСОБА_2 дитини стосунки між ними погіршились та вони разом не проживали, запис про батька у свідоцтві про народження внесено за вказівкою матері в порядку, визначеному частиною першою статті 135 СК України.
Зазначав, що він є біологічним батьком дитини та посилався на те, що відповідачка обмежує його у реалізації батьківських прав стосовно його сина та перешкоджає йому у побаченнях із ним.
На підставі викладеного ОСОБА_1 просив суд:
визнати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянина України, батьком малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
виключити відомості про народження дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відомості про ОСОБА_4 як батька дитини з актового запису від 08 липня 2021 року № 3023, зареєстровані у ВДРАЦС у місті Одесі ПМУМЮ (місто Одеса);
зобов'язати ВДРАЦС у місті Одесі ПМУМЮ (місто Одеса) внести відомості до актового запису про народження ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зазначивши батьком дитини ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та видати нове свідоцтво про народження на ім'я ОСОБА_5 .
Короткий зміст судових рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
Приморський районний суд м. Одеси рішенням від 26 жовтня 2023 року позов ОСОБА_1 задовольнив.
Визнав ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянина України, батьком малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Ухвалив внести зміни до актового запису від 08 липня 2021 року № 3023 про народження ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , складеного ВДРАЦС у місті Одесі ПМУМЮ (місто Одеса), та записати батьком дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянина України, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 .
Змінив прізвище дитини з « ОСОБА_3 » на « ІНФОРМАЦІЯ_4 ».
Вирішив питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позовні вимоги є доведеними наявними у матеріалах справи доказами в їх сукупності, які достатньою мірою підтверджують походження дитини від позивача. Натомість cуд визнав необґрунтованими посилання позивача на факт ухилення ОСОБА_2 від проведення судово-генетичної експертизи, оскільки такого ухилення у цій справі не встановлено.
Відповідачка не спростувала доводів позивача, якими він обґрунтував заявлені позовні вимоги, не підтвердила свої заперечення належними та допустимими доказами.
Не погодившись із рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 26 жовтня 2023 року, ОСОБА_2 оскаржила його в апеляційному порядку.
Одеський апеляційний суд постановою від 21 травня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнив.
Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 26 жовтня 2023 року скасував та ухвалив нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Вирішив питання про розподіл судових витрат.
Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що ухилення відповідачки від участі у проведенні експертизи у справі не встановлено, тому у суду відсутня можливість встановити факт, для з'ясування якого експертиза була призначена, оскільки доведеність кровної спорідненості батька із дитиною є предметом доказування у справі.
Апеляційний суд зазначив, що висновок експерта не є єдиним доказом у справі, а на спростування доказів позивача відповідачка надала відповідні світлини та повідомила суду, що біологічним батьком її дитини є інший чоловік, з яким вона познайомилася в мережі Інтернет. Вона не заперечує щодо проведення генетичної експертизи, щоб довести батьківство іншого чоловіка, але лише після закінчення воєнних дій в Україні.
За таких обставин суд апеляційної інстанції виснував, що немає підстав стверджувати, що позов пред'явлено в інтересах дитини і позивач належними, допустимими та достатніми доказами довів своє батьківство стосовно дитини відповідачки, оскільки кровної спорідненості позивача та дитини не доведено, факту ухилення відповідачки від участі в експертизі у справі не встановлено, а відповідачка належними доказами спростувала докази позивача.
Не погодившись із постановою Одеського апеляційного суду від 21 травня 2024 року, ОСОБА_1 оскаржив її в касаційному порядку.
Верховний Суд постановою від 20 листопада 2024 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив частково. Постанову Одеського апеляційного суду від 21 травня 2024 року скасував, справу направив на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанову Верховного Суду мотивовано тим, що суд апеляційної інстанції:
всупереч вимогам статей 12, 89, 263 ЦПК України помилково не дослідив спільно зроблену сторонами заяву про визнання батьківства на предмет її належності, допустимості та достовірності у цій справі, що вказує на недостатню обґрунтованість зробленого судом висновку про недоведеність позовних вимог;
посилаючись на надані ОСОБА_2 світлини з іншим чоловіком, на підставі яких, разом із усними її твердженнями про те, що ОСОБА_1 не є батьком її дитини, дійшов висновку про те, що відповідачка спростувала доводи позивача, тобто надав перевагу одному доказу над іншим, не обґрунтувавши належним чином у сукупності з наявними у справі іншими доказами відсутність кровного споріднення між дитиною ОСОБА_3 та позивачем;
не з'ясував фактичних обставин справи щодо заявлених вимог, не перевірив доводів сторін й не надав належної правової оцінки поданим доказам.
Одеський апеляційний суд постановою від 17 липня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнив частково.
Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 26 жовтня 2023 року змінив шляхом виключення з мотивувальної та резолютивної частини рішення висновку про зміну прізвища дитини з « ОСОБА_3 » на « ІНФОРМАЦІЯ_4 », у решті позовних вимог рішення суду залишив без змін.
Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що, заперечуючи факт батьківства, відповідачка на виконання засад диспозитивності цивільного процесу не спростувала подані позивачем докази і встановлені на їх підставі обставини, не скористалася правом на заявлення клопотання про призначення відповідної судової експертизи під час нового розгляду справи з метою спростування доводів позивача про факт батьківства, не надала висновку, який міг бути складений на її замовлення.
Суд апеляційної інстанції зазначив, що відкликання заяви із ВДРАЦС у місті Одесі ПМУМЮ (місто Одеса) не впливає на те, що місцевий суд, з яким погодився і апеляційний суд, оцінив як доказ посвідчену нотаріально заяву, яку за спільним волевиявленням подано до компетентних органів з метою внесення змін до актового запису про народження дитини, на підтвердження визнання відповідачкою батьківства позивача.
Отже, апеляційний суд вважав, що суд першої інстанції обґрунтовано застосував підхід, викладений у постанові Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 591/6441/14-ц, про те, що доказами у такій категорії справ можуть бути будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи, і в межах повноважень, передбачених частиною другою статті 128 СК України та статтями 89, 81 ЦПК України, надав належну оцінку наявним доказам.
Разом із тим апеляційний суд дійшов висновку, що під час ухвалення рішення суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог та задовольнив позов щодо вимог, які позивач не заявляв, зокрема про зміну прізвища дитини з « ОСОБА_3 » на « ІНФОРМАЦІЯ_4 », змінивши рішення суду першої інстанції в цій частині.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду у серпні 2025 року, ОСОБА_2 просить рішення суду першої інстанції скасувати, постанову апеляційного суду залишити в силі в частині виключення з мотивувальної та резолютивної частини рішення висновку про зміну прізвища дитини з « ОСОБА_3 » на « ІНФОРМАЦІЯ_4 » та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Як на підставу касаційного оскарження судових рішень заявниця посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду:
про те, що немає підстав для застосування положень статті 109 ЦПК України за відсутності факту ухилення особи від участі у судово-генетичній експертизі, зокрема умисного характеру таких дій (постанови Верховного Суду від 10 травня 2022 року у справі № 473/1343/18, від 22 вересня 2022 року у справі № 161/3347/19, від 08 березня 2023 року у справі № 205/5698/21, від 20 вересня 2023 року у справі № 585/972/22, від 31 січня 2024 року у справі № 686/3582/16-ц, від 27 лютого 2025 року у справі № 489/8474/21);
про необхідність встановлення інших обставин, які мають значення для визнання батьківства, зокрема доказів спільного проживання та ведення господарства чи участі у вихованні дитини (постанови Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 591/6441/14-ц, від 10 листопада 2022 року у справі № 444/526/18, від 08 березня 2023 року у справі № 205/5698/21, від 20 вересня 2024 року у справі № 183/2690/21, від 01 квітня 2025 року у справі № 127/13328/22).
Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли передчасних і необґрунтованих висновків про ухилення відповідачки від проведення експертизи, що стало підставою для застосування наслідків, передбачених статтею 109 ЦПК України.
Заявниця зазначає, що нотаріально посвідчена спільна заява сторін від 29 липня 2021 року не може вважатися беззаперечним і самодостатнім доказом.
ОСОБА_2 наголошує, що відкликання нею нотаріально посвідченої заяви не є формальним або технічним актом, а стало результатом усвідомленої переоцінки життєвих обставин та глибокого внутрішнього переконання у тому, що позивач не є біологічним батьком дитини.
Посилається на те, що батьком малолітнього ОСОБА_3 є інший чоловік, а після закінчення воєнних дій в Україні вона з ним планує приїзд до України для подання спільної заяви про його батьківство.
Доводи інших учасників справи
У вересні 2025 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Желдаков Я. І., подав відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2 , в якому, посилаючись на необґрунтованість та безпідставність доводів заявниці, просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін. Зазначає про те, що судові рішення є законними та обґрунтованими, висновки судів відповідають обставинам справи, а тому підстав для їх скасування немає.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ІНФОРМАЦІЯ_3 народився ОСОБА_3 , батьком якого у Книзі реєстрації народжень зазначений ОСОБА_4 , а матір'ю - ОСОБА_2 .
Відомості про батька дитини записані відповідно до частини першої статті 135 СК України за вказівкою матері, актовий запис від 08 липня 2021 року № 3023, вчинений ВДРАЦС у місті Одесі ПМУМЮ (місто Одеса) (т. 1, а. с. 181).
29 липня 2021 року приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Вовк Н. В. посвідчила та зареєструвала в реєстрі за № 184, 185 «Заяву матері та батька дитини про визнання батьківства», відповідно до якої ОСОБА_1 визнає себе батьком ОСОБА_3 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_3 у ОСОБА_2 , та ОСОБА_2 , мати ОСОБА_3 , підтверджує, що ОСОБА_1 є його батьком (т. 1, а. с. 88).
Відповідно до листа ВДРАЦС у місті Одесі ПМУМЮ (місто Одеса) від 17 лютого 2023 року № 2909/24.29-19 29 липня 2021 року мати дитини ОСОБА_2 подала документи на розгляд для внесення змін до актового запису про народження від 08 липня 2021 року № 3023 у зв'язку з визнанням батьківства. Проте 07 серпня 2021 року ОСОБА_2 відкликала вказані документи, подавши про це відповідну заяву (т. 1, а. с. 181, 182).
Допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_8 , яка є матір'ю позивача, пояснила, що знає відповідачку з 2020 року, її син та відповідачка перебували на той час у стосунках, проживали у неї протягом трьох місяців, після чого поїхали до міста Одеси, де продовжили стосунки. На свято Нового 2021 року відповідачка зателефонувала їй та повідомила, що вона вагітна від її сина. Надалі стосунки між її сином і відповідачкою погіршилися. Позивач навідував відповідачку у пологовому будинку та забирав її разом із дитиною з пологового будинку. ОСОБА_2 та її мати телефонували їй з пологового будинку та вітали з народженням онука. Позивач бажав бути записаним батьком дитини, проте відомості про батька дитини були записані зі слів відповідачки. Крім того, зазначила, що син разом із відповідачкою звертався до органів РАЦС для внесення змін до актового запису про народження дитини, проте відповідачка відкликала таку заяву.
Свідок ОСОБА_9 , який є батьком позивача, у судовому засіданні пояснив, що позивач та відповідачка перебували у стосунках, певний час проживали разом та згодом у них народилася дитина.
Свідок ОСОБА_10 , який є товаришем позивача, у судовому засіданні пояснив, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з березня 2020 року перебували у близьких стосунках, вони неодноразово разом відпочивали. Восени ОСОБА_1 повідомив йому, що ОСОБА_2 завагітніла. Зі слів позивача йому стало відомо, що батьком дитини позивач не записаний, сторони у справі подавали до РАЦС заяву про визнання батьківства позивача, проте відповідачка її відкликала.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Судові рішення заявниця оскаржує лише в частині задоволення позовних вимог про визнання батьківства та внесення змін до актового запису.
Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
У частині першій статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржувані рішення судів відповідають.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Стаття 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно зі статтею 51 Конституції України, частинами другою, третьою статті 5 СК України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини.
Отже, під час регулювання сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.
Згідно зі статтею 52 Конституції України діти рівні у своїх правах незалежно від походження, а також від того, народжені вони у шлюбі чи поза ним. Ніяких моральних та правових обмежень будь-які діти не знають. Права та обов'язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому державними органами реєстрації актів цивільного стану в установленому законом порядку.
Відповідно до статті 121 СК України права та обов'язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.
Якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від матері визначається на підставі документа закладу охорони здоров'я про народження нею дитини. Якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від батька визначається: за заявою матері та батька дитини; за рішенням суду (стаття 125 СК України).
Згідно з частиною першою статті 126 СК України походження дитини від батька визначається за заявою жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою. Така заява може бути подана як до, так і після народження дитини до органу державної реєстрації актів цивільного стану.
Відповідно до частини першої статті 135 СК України при народженні дитини у матері, яка не перебуває у шлюбі, у випадках, коли немає спільної заяви батьків, заяви батька або рішення суду, запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень провадиться за прізвищем та громадянством матері, а ім'я та по батькові батька дитини записуються за її вказівкою.
Визнання батьківства за рішенням суду передбачено статтею 128 СК України.
За відсутності заяви, право на подання якої встановлено статтею 126 цього Кодексу, батьківство щодо дитини може бути визнане за рішенням суду. Підставою для визнання батьківства є будь-які відомості, що засвідчують походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до ЦПК України. Позов про визнання батьківства може бути пред'явлений матір'ю, опікуном, піклувальником дитини, особою, яка утримує та виховує дитину, а також самою дитиною, яка досягла повноліття. Позов про визнання батьківства може бути пред'явлений особою, яка вважає себе батьком дитини. Позов про визнання батьківства приймається судом, якщо запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень вчинено відповідно до частини першої статті 135 цього Кодексу (стаття 128 СК України).
Рішення щодо визнання батьківства (материнства) має ґрунтуватися на всебічно перевірених судом відомостях, що підтверджують або спростовують заявлені вимоги чи заперечення проти них.
Для з'ясування факту батьківства необхідним є застосування спеціальних знань, зокрема призначення судово-біологічної (судово-генетичної) експертизи, висновок якої має важливе значення у процесі дослідження батьківства, є єдиним науковим методом точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини і його доказова цінність суттєво переважає будь-який інший доказ (постанови Верховного Суду від 25 серпня 2020 року у справі № 478/690/18 (провадження № 61-18333св19), від 05 червня 2024 року у справі № 458/619/17 (провадження № 61-5266св24)).
У справі, що переглядається, суд першої інстанції за клопотанням позивача ухвалою від 29 листопада 2021 року призначив судово-генетичну експертизу.
Ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 29 листопада 2021 року разом із матеріалами справи експертна установа 15 серпня 2022 року повернула до суду без проведення експертизи у зв'язку з неприбуттям 01 березня, 14 липня та 08 серпня 2022 року відповідачки та дитини до експертної установи.
Позивач у заяві від 13 лютого 2022 року про визнання явки відповідачки обов'язковою, посилаючись на неможливість проведення призначеної судом експертизи через неявку відповідачки, просив визнати її явку обов'язковою.
Протокольною ухвалою від 01 березня 2023 року Приморський районний суд м. Одеси явку відповідачки визнав обов'язковою.
Відповідачка до суду не з'явилась, у своїх додаткових поясненнях, надісланих до суду першої інстанції 03 квітня 2023 року, посилалася на неможливість приїзду до України для проведення експертизи через безпекову ситуацію, водночас не заперечувала її проведення за місцем проживання дитини або зазначала про готовність надати біологічний матеріал дитини для проведення експертизи.
Суди не встановили ухилення відповідачки від участі у проведенні судово-генетичної експертизи як і підстав для застосування наслідків, передбачених статтею 109 ЦПК України.
З урахуванням неможливості проведення генетичної експертизи у цій справі суди вирішували питання про походження дитини на підставі інших належних, допустимих доказів, наявних у матеріалах справи.
Верховний Суд погоджується із вказаними висновками судів, керуючись таким.
Колегія суддів ураховує практику ЄСПЛ у цій сфері правовідносин, який однозначний у своїй позиції, що генетична ДНК-експертиза, безумовно, є одним із найімовірніших доказів батьківства і за можливості її проведення вона повинна призначатися (рішення ЄСПЛ від 15 липня 2014 року у справі «Цветелін Пєтков проти Болгарії» («Tsvetelin Petkov v. Bulgaria»), заява № 2641/06, пункт 55, рішення від 14 березня 2024 року у справі «Молдован проти України», заява № 62020/14, пункт 47).
У справі, що переглядається, таку генетичну ДНК-експертизу було призначено судом, однак триваюча російська військова агресія проти України, яка змусила відповідачку з малолітньою дитиною залишити Україну з безпекових міркувань, є поважною причиною неможливості проведення експертизи саме в тій експертній установі в Україні, яку визначив суд.
Суди дійшли обґрунтованих і справедливих висновків, що застосування наслідків, передбачених статтею 109 ЦПК України, до спірних правовідносин у зв'язку із нез'явленням відповідачки до експертної установи порушило б принцип рівності сторін.
У постановах Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 591/6441/14-ц, від 10 листопада 2022 року у справі № 444/526/18, від 08 березня 2023 року у справі № 205/5698/21, від 20 вересня 2024 року у справі № 183/2690/21, від 01 квітня 2025 року у справі № 127/13328/22 зазначено, що, крім висновку експерта генетичної експертизи (ДНК-дослідження), доказами у справі можуть бути будь-які інші фактичні відомості, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, показань свідків, письмових або речових доказів. Тобто під час вирішення спору про визнання батьківства мають враховуватись усі передбачені законом докази в їх сукупності.
Суд першої інстанції, з висновками якого в незміненій частині погодився апеляційний суд під час нового розгляду справи, на підставі належної оцінки у сукупності зібраних у справі доказів, зокрема:
спільної заяви сторін, посвідченої нотаріально, про визнання батьківства позивача, яку відповідачка подавала до ВДРАЦС у місті Одесі ПМУМЮ (місто Одеса)для внесення змін до актового запису про народження дитини, проте в подальшому її відкликала;
доказів на підтвердження спільного проживання сторін до народження дитини, а саме спільних фото сторін, показань свідків;
листування між сторонами, в тому числі з питань визнання батьківства позивача,
дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для доведення батьківства позивача стосовно малолітнього ОСОБА_3 .
Відповідно до положень частини другої статті 128 СК України для задоволення позову про визнання батьківства суди ураховують будь-які відомості, що засвідчують походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до ЦПК України, тому суди у справі, що переглядається, оцінили вказані докази у сукупності.
Національні органи влади, дозволяючи або відхиляючи позов про встановлення батьківства, користуються дискреційними повноваженнями, спрямованими на захист найкращих інтересів дитини та збалансування інтересів як дитини, так і передбачуваного біологічного батька, що не суперечить гарантіям, які містяться у статті 8 Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кріштіан Барнабас Тот проти Угорщини» («Krisztian Barnabas Toth v. Hungary»), № 48494/06, 12 лютого 2013 року, пункт 33).
Повага до приватного життя вимагає, щоб кожна людина мала змогу встановити подробиці свого особистого походження, а право особи на таку інформацію має важливе значення в контексті впливу на його чи її особистість, які визначають розвиток людини. Таке встановлення передбачає отримання інформації, необхідної для розкриття істини щодо важливих аспектів особистого походження, як-от особистість батьків (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Келін та інші проти Румунії» («Calin and Others v. Romania»), заява № 25057/11).
Дитина має право знати своїх батьків і право на їх піклування (частина перша статті 7 Конвенції про права дитини).
У рішенні від 19 березня 2019 року у справі «M. T. v. Ukraine» (заява № 950/17, пункти 23, 24) Європейський суд з прав людини стосовно спорів про батьківство, ініційованих ймовірними біологічними батьками, зазначив, що, незважаючи на надану національним органам влади свободу розсуду в цій сфері, біологічний батько не повинен повністю виключатись із життя своєї дитини, якщо тільки цього не вимагають відповідні причини щодо захисту найкращих інтересів дитини.
Верховний Суд уже зауважував, що визнання батьківства за рішенням суду розглядається як засіб захисту прав дитини, який спрямований на відновлення, визнання порушених або оспорених прав дитини (постанова Верховного Суду від 15 квітня 2021 року у справі № 645/1098/18).
Отже, дитині має бути гарантовано право знати свого біологічного батька, що є пропорційним і справедливим балансом між відповідними конкуруючими інтересами батьків і дитини та відповідатиме легітимній меті дотримання найкращих інтересів дитини.
Відповідно до положень статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частина друга статті 77 ЦПК України).
У таких правовідносинах відповідно до частини третьої статті 12, частини другої статті 77, статті 81 ЦПК України відповідачка має довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх заперечень.
Отже, якщо відповідачка заперечує доводи позивача про його батьківство та спростовує обставини, встановлені на підставі наданих позивачем доказів, то, відповідно, має надати докази на спростування таких тверджень.
Однак заявниця, крім посилання на висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 10 травня 2022 року у справі № 473/1343/18, від 22 вересня 2022 року у справі № 161/3347/19, від 08 березня 2023 року у справі № 205/5698/21, від 20 вересня 2023 року у справі № 585/972/22, від 31 січня 2024 року у справі № 686/3582/16-ц, від 27 лютого 2025 року у справі № 489/8474/21, як на неоднакове застосування статті 109 ЦПК України, під час тривалого, зокрема повторного, розгляду справи апеляційним судом з дотриманням принципів пропорційності та змагальності сторін не надала переконливих доказів на спростування того, що батьком її сина є не позивач, а інша особа.
Відповідачка у судах першої та апеляційної інстанцій та у касаційній скарзі заперечувала висновки судів про батьківство позивача, зокрема, посилаючись на наявність іншої особи на ім'я ОСОБА_11 , який є батьком дитини.
Зокрема, у додаткових поясненнях у суді першої інстанції зазначала, що батьківство ОСОБА_11 , а не позивача, достовірно (може бути) встановлено під час проведення генетичної експертизи (т. 1, а. с. 219).
В апеляційній скарзі відповідачка зазначала, що перебуває у стосунках з чоловіком (іноземцем) на ім'я ОСОБА_11 , який (може бути) батьком дитини (т. 1, а. с. 61).
Згідно з матеріалами справи та доводами касаційної скарги відповідачка не заперечувала проти проведення генетичної експертизи за її місцем перебування чи надання біологічного матеріалу дитини для її проведення та навіть наполягала на проведенні генетичної експертизи з метою встановлення батьківства (т. 1, а. с. 217).
Як правильно зазначив апеляційний суд, саме неявка відповідачки з дитиною з посиланням на тимчасове проживання в Австрії, яке достовірно не підтверджено належними та допустимими доказами, унеможливила проведення експертизи як єдиного наукового методу точного встановлення батьківства.
Крім того, будь-яких дій щодо надання біологічного матеріалу дитини для проведення експертизи чи ініціювання проведення нової експертизи, про готовність до вчинення яких вона заявляла протягом усього розгляду справи, не вчиняла, відповідних клопотань не подавала.
У справі «Багнєвський проти Польщі» («Bagniewski c. Pologne») (рішення від 31 травня 2018 року, заява № 28475/14, пункт 57) ЄСПЛ зазначає, що, незважаючи на відмову дитини пройти тест ДНК, батьківство можливо спростувати, якщо будуть представлені інші докази, які могли б продемонструвати, що інший чоловік має більшу ймовірність бути її батьком.
Матеріали справи не містять доказів того, що батьком малолітнього ОСОБА_3 є інший чоловік, про якого зазначає відповідачка у касаційній скарзі, зокрема не надано будь-яких доказів його ідентифікації, крім зазначеного заявницею ім'я ОСОБА_11 , його показань, висновків генетичної експертизи щодо його батьківства.
Водночас введення і продовження воєнного стану в Україні не перешкоджає заявниці, яка, за її твердженням, разом із дитиною та чоловіком на ім'я ОСОБА_11 перебуває в Австрії, отримати висновок генетичної експертизи стосовно батьківства ОСОБА_11 за місцем їх перебування (проживання) та надати суду такий письмовий доказ, легалізований відповідно до законодавства України.
Заявляючи, що позивач не батько, а відповідачка разом із дитиною та чоловіком на ім'я ОСОБА_11 перебуває в іншій країні, не надала доказів того, чому з березня 2022 року і до ухвалення апеляційним судом рішення під час нового розгляду справи (17 липня 2025 року), тобто протягом більше ніж трьох років, не змогла спростувати належними та допустимими доказами доводи позивача про його батьківство.
Колегія суддів також зазначає, що особисті конфліктні відносини між батьками чи наявність у житті матері / батька іншої особи, яку вони вважають «кращим батьком / матір'ю» для дитини, не можуть шкодити правам дитини на гармонійний розвиток та належне виховання і забезпечення її найкращих інтересів з боку біологічних батьків (постанова Верховного Суду від 01 серпня 2024 року у справі № 761/25311/20-ц (провадження № 61-3153св24).
Тому факт батьківства не може залежати від зміни переконань відповідачки чи погіршення особистих стосунків з позивачем і за встановлених судами обставин та відсутності доказів того, що батьком дитини є інша особа, саме лише посилання заявниці у касаційній скарзі на те, що, усвідомивши та переоцінивши життєві обставини, відповідачка змінила свою думку про батьківство позивача, вважаючи батьком дитини іншу особу, є безпідставним.
Верховний Суд також відхиляє доводи заявниці, що спільна заява сторін у справі про визнання батьківства стосовно малолітнього ОСОБА_3 не може вважатися беззаперечним і самодостатнім доказом, з огляду на таке.
Верховний Суд у цій справі у постанові від 20 листопада 2024 року зазначив, що відкликання відповідачкою поданої нею раніше до ВДРАЦС у місті Одесі ПМУМЮ (місто Одеса) спільної заяви матері і батька дитини про визнання батьківства перешкоджає внесенню відповідним органом державної реєстрації актів цивільного стану змін до актового запису про народження, однак не впливає на дійсність спільно зробленої сторонами у справі заяви про визнання батьківства, справжність підписів у якій нотаріально посвідчена.
Вказана заява, крім іншого, є добровільним визнанням відповідачкою батьківства, а її відкликання автоматично не анулює факту такого визнання, який має оцінюватися судом сукупно з іншими доказами у справі.
Факту її примусу позивачем до написання та подання такої заяви, супроводжуваного погрозами на її адресу, на що посилалась заявниця у апеляційній скарзі (т. 2, а. с. 62), не підтверджено будь-якими доказами у справі, зокрема і під час нового розгляду в суді апеляційної інстанції.
Отже, дослідивши та оцінивши всі докази у сукупності та їх взаємозв'язку, за відсутності у матеріалах справи жодного належного, допустимого і достовірного доказу на спростування доводів позивача, суди дійшли правильних висновків про задоволення позову про визнання батьківства позивача стосовно малолітнього ОСОБА_3 та внесення змін про батька дитини до актового запису про її народження.
Оскільки суди обґрунтовано не знайшли підстав для застосування до відповідачкиположень статті 109 ЦПК України, то касаційний суд відхиляє доводи касаційної скарги про те, що суди застосували норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 10 травня 2022 року у справі № 473/1343/18, від 22 вересня 2022 року у справі № 161/3347/19, від 08 березня 2023 року у справі № 205/5698/21, від 20 вересня 2023 року у справі № 585/972/22, від 31 січня 2024 року у справі № 686/3582/16-ц, від 27 лютого 2025 року у справі № 489/8474/21.
Загальні висновки щодо предмета доказування та обсягу доказів у такій категорії справ, викладені у постановах Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 591/6441/14-ц, від 10 листопада 2022 року у справі № 444/526/18, від 08 березня 2023 року у справі № 205/5698/21, від 20 вересня 2024 року у справі № 183/2690/21, від 01 квітня 2025 року у справі № 127/13328/22, на які посилається заявниця у касаційній скарзі, узгоджуються з висновками судів у справі, що переглядається.
За відсутності висновків генетичної експертизи суди у справі, що переглядається, реалізували стандарт більш переконливих та достатніх доказів, який означає, що докази, надані позивачем, були достатніми для переконання суду у наявності підстав для визнання його батьківства, а відповідачка їх не спростувала та не надала будь-яких переконливих доказів на підтвердження її аргументів про батьківство іншого чоловіка.
З урахуванням наведеного у цій справі було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають під час кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а інші доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів та зводяться до спонукання касаційного суду до переоцінки доказів.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) сформульовано правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційний суд не встановив, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Також Верховний Суд враховує, що, як неодноразово відзначав Європейський суд з прав людини, рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення від 09 грудня 1994 року у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» («Ruiz Torija v. Spain»), заява № 18390/91). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (рішення від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» («Hirvisaari v. Finland»), заява № 49684/99).
Передбачених частиною третьою статті 400 ЦПК України підстав для виходу за межі доводів та вимог касаційної скарги Верховний Суд не встановив.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З підстав вказаного колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 26 жовтня 2023 року в незміненій частині та постанову Одеського апеляційного суду від 17 липня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді І. М. Фаловська
В. М. Ігнатенко
С. О. Карпенко
В. В. Сердюк
О. М. Ситнік