25 березня 2026 року
м. Київ
справа № 756/7721/24
провадження № 61-5346св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
судді-доповідача Литвиненко І. В.,
суддів: Грушицького А. І., Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Петрова Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Головне управління МВС України в Київській області в особі Ліквідаційної комісії Головного управління МВС України в Київській області,
третя особа - ОСОБА_2 ,
розглянув в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Оболонського районного суду м. Києва
від 11 жовтня 2024 року під головуванням судді Яценко Н. О. та постанову Київського апеляційного суду від 18 березня 2025 року у складі колегії суддів: Березовенко Р. В., Лапчевської О. Ф., Мостової Г. І. у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління МВС України в Київській області в особі Ліквідаційної комісії Головного управління МВС України в Київській області, третя особа - ОСОБА_2 , про скасування арешту майна,
Короткий зміст позовних вимог
1. У червні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом в якому просив скасувати арешт квартири АДРЕСА_1 , зареєстрований 20 жовтня 2004 року за № 1396932 реєстратором - Першою київською державною нотаріальною конторою на підставі листа ГУ МВС України в Київській області від 05 серпня 1997 року № 14/20.
2. В обґрунтування позову вказує, що 30 липня 1997 року він придбав спірну квартиру, а 17 вересня 1998 року за договором дарування подарував її своєму батькові - ОСОБА_3 .
3. ІНФОРМАЦІЯ_1 батько позивача помер.
4. ОСОБА_1 подав документи для реєстрації права власності на спірну квартиру та видачу свідоцтва про право на спадщину.
5. Однак, під час оформлення спадщини нотаріус виявив, що на спірну квартиру був накладений арешт, що унеможливлює подальше оформлення спадщини.
6. Позивач з'ясував, що обтяження було зареєстроване 20 жовтня 2004 року Першою київською державною нотаріальною конторою за № 1396932 на підставі листа ГУ МВС України в Київській області від 05 серпня 1997 року № 14/20. Окрім того, згідно відомостей із цього реєстру відомо, що власником цієї квартири помилково все ще зареєстрований ОСОБА_2 , а не померлий ОСОБА_3 .
7. Позивач є спадкоємцем померлого ОСОБА_3 , не в змозі отримати свідоцтво про право на спадщину з огляду на наявність арешту спадкового майна та позбавлений можливості розпоряджатися спадковим майном через обтяження, що стало підставою для звернення із цим позовом до суду.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
8. Оболонський районний суд м. Києва рішенням від 11 жовтня 2024 року у задоволенні позову відмовив.
9. Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову місцевий суд вважав, що у цій справі ОСОБА_2 має бути залучений у якості відповідача, а не третьої особи. Залучення позивачем ОСОБА_2 до участі у розгляді справи в якості третьої особи, порушує норми процесуального права. На думку суду не залучення особи до участі в розгляді справи за якою зареєстровано право власності на спірну квартиру в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, є самостійною підставою для відмови в позові, а тому суд не аналізував питання правомірності накладення арешту на квартиру як таке, що не має правового значення для вирішення справи.
10. Київський апеляційний суд постановою від 18 березня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив частково. Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 11 жовтня 2024 року змінив, виклав його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
11. Ухвалюючи оскаржену постанову суд апеляційної інстанції вказував, що право власності на спірну квартиру в реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстроване саме за ОСОБА_2 і арешт накладався саме у зв'язку з перебуванням квартири у його власності, а не позивача чи померлого
ОСОБА_3 .
12. Поряд з цим, ОСОБА_1 , як спадкоємець власника (володільця) квартири який вважає, що майно, на яке накладений арешт, належить йому, а не ОСОБА_2 має звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. В той же час позивач заявив лише позовну вимогу про скасування арешту майна, що з урахуванням положень статті 12 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» не відповідає належному та ефективному способу захисту порушеного права позивача.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги
13. У квітні 2025 року представник ОСОБА_1 адвокат Ткаченко А. В. подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Оболонського районного суду
м. Києва від 11 жовтня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду
від 18 березня 2025 року в якій просить скасувати оскаржені судові рішення, а у справі ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
14. Наведені в касаційній скарзі доводи містили підстави, передбачені пунктами 1, 3 частини другої статті 389 ЦПК України, для відкриття касаційного провадження.
15. Представник заявника вказує, що апеляційний суд дійшов помилкового висновку про те, що спірна квартира зареєстрованf за ОСОБА_2 та належить йому на праві власності. Запис про реєстрацію права власності на спірну квартиру у Реєстрі прав власності на нерухоме майно відсутній. Тобто, згідно з даними цього Реєстру, право власності на зазначену квартиру не зареєстроване ні за
ОСОБА_2 , ні за будь-якою іншою особою.
16. Водночас, у 2004 році, у зв'язку зі створенням Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, до Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна був перенесений архівний запис про обтяження квартири, який раніше був зареєстрований у електронному реєстрі «Феміда» на підставі листа
від 05 серпня 1998 року. Із зазначеного запису в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна вбачається, що обтяження було накладене на квартиру, як на об'єкт, який вважався таким, що належить ОСОБА_2 .
17. Однак така інформація не відповідає дійсності, оскільки ОСОБА_2 втратив право власності на вказану квартиру ще 30 липня 1997 року внаслідок укладення договору купівлі-продажу, який був посвідчений приватним нотаріусом.
18. Суд апеляційної інстанції покликався на абзаци 3, 4 частини п'ятої статті 12 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», однак не врахував правової позиції Верховного Суду, яка була викладена у постановах від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17, від 22 березня
2023 року у справі № 463/6829/21, від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17, від 02 липня 2019 року у справі № 48/340, від 12 березня 2019 року у справі
№ 911/3594/17, від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19, від 07 грудня
2021 року у справі № 910/1671/20, від 22 травня 2023 року у справі № 521/8998/13-ц, від 22 травня 2023 року у справі № 521/8998/13-ц, від 22 березня 2023 року у справі № 463/6829/21, від 06 квітня 2021 року у справі № 910/10011/19,
19. Вважає за необхідне, щоб Верховний Суд надав правову оцінку діям суду апеляційної інстанції щодо тлумачення запису про обтяження у Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, як підтвердження наявності та реєстрації права власності, оскільки таке тлумачення суперечить правовій природі цього реєстру, не ґрунтується на нормах чинного законодавства. Відсутність єдиної правової позиції щодо допустимості використання відомостей з цього реєстру як доказу реєстрації права власності свідчить про необхідність втручання Верховного Суду для формування узгодженої правозастосовної практики у спорах відповідної категорії. Таким чином, зважаючи на те, що суд апеляційної інстанції, ухвалюючи оскаржуване рішення, фактично застосував положення матеріального права зокрема щодо правової природи та доказової сили відомостей із Єдиного реєстру заборон відчуження у спосіб, якому Верховний Суд ще не надавав офіційного тлумачення, є підcтави для касаційного переглядусправи відповідно до пункту 3 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України.
20. Арґументом касаційної скарги також є те, що право власності спадкодавця підтверджується наявними правовстановлюючими документами, що виключає необхідність застосування положень статті 392 ЦК України у даному випадку. Відсутній будь-який спір про право власності на квартиру з боку інших осіб, які б не визнавали або оспорювали право власності, як на момент звернення до суду з вимогою про скасування арешту, так і протягом 28 років, упродовж яких квартира перебувала у власності спадкодавця. Відтак, відсутність спору про право також унеможливлює застосування статті 392 ЦК України у даному випадку. Таким чином, жодна з передумов, передбачених статтею 392 ЦК України для застосування способу захисту у вигляді визнання права власності у даній справі не наявна, оскільки відсутнє як оспорювання права власності, так і правовстановлюючих документів на квартиру.
21. Також вказує, що у постанові Київського апеляційного суду був наведений витяг з правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові
від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, проте суд, попри формальне їх зазначення, не застосував їх до правовідносин, що склалися у цій справі.
Узагальнені доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
22. У поданому у травні 2025 року до Верховного Суду відзиві на касаційну скаргу представник Ліквідаційної комісії ГУ МВС України в Київській області член ліквідаційної комісії Срібна А. просила у задоволенні касаційної скарги відмовити.
23. Вказувала, що висновки судів про відмову у задоволенні позову правильні.
Рух справи в суді касаційної інстанції
24. Верховний Суд ухвалою від 12 травня 2025 року відкрив касаційне провадження у цій справі та витребував справу із Оболонського районного суду
м. Києва.
25. 16 червня 2025 року цивільна справа № 756/7721/24 надійшла до Верховного Суду.
26. Верховний Суд ухвалою від 13 березня 2026 року призначив справу до розгляду колегією у складі п'яти суддів.
Фактичні обставини справи, з'ясовані судами
27. 30 липня 1997 року ОСОБА_1 , на підставі договору купівлі-продажу квартири придбав у ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1 , який був посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пушняк Т. І. за реєстровим № 3337 і зареєстрований Київським міським бюро технічної інвентаризації 20 серпня 1998 року під № 37103.
28. 17 вересня 1998 року за договором дарування квартири ОСОБА_1 подарував, а ОСОБА_3 , прийняв у дар належну позивачу на праві власності вищезазначену квартиру, на підставі договору дарування квартири, який був посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гарбузовим В. Г. за реєстровим № 6678 і зареєстрований Київським міським бюро технічної інвентаризації 22 вересня 1998 року під № 37103.
29. За інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 21 січня 2020 року № 196950011, на спірну квартиру 20 жовтня 2004 року зареєстровано обтяження за № 1396932 (арешт, архівний запис в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна) реєстратором: Перша київська державна нотаріальна контора на підставі листа ГУ МВС України в Київській області від 05 серпня 1997 року № 14/20; власник: ОСОБА_2 .
30. Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Слупський О. Г. надіслав запит від 18 червня 2019 року № 45/01-16 до Київського міського бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна про надання інформаційної довідки, щодо права власності на спірну квартиру, у якому зазначено, що він завів спадкову справу до майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; спадкоємцями подані документи для реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_1 та видачу свідоцтва про право на спадщину.
31. Позивач вказував, що він належить до кола спадкоємців першої черги померлого ОСОБА_3 , однак позбавлений можливості отримати свідоцтво про право власності на спірну квартиру, яка за життя належала спадкодавцю.
32. Відповідно до наданої Комунальним підприємством Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації» інформаційної довідки від 16 серпня 2019 року КВ-2019 № 23798, згідно з даними реєстрових книг Бюро, квартира АДРЕСА_1 на праві власності зареєстрована за ОСОБА_3 на підставі договору дарування від 17 вересня 1998 року
№ 6678, який був посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Горбуновим В. Г.
33. З відповіді на адвокатський запит від 16 січня 2024 року № 279/0116 суди встановили, що Перша київська державна нотаріальна контора повідомила, що відповідно до номенклатури справ Першої київської державної нотаріальної контори за 1997 рік термін зберігання процесуальних документів на підставі яких були накладені (зняті) арешти (заборони) на майно складає три роки, а тому надати копію постанови на підставі якої було внесене обтяження не має можливості у зв'язку із відсутністю таких документів.
34. Згідно відповіді від 31 січня 2024 року № 4аз/лк на адвокатський запит, Ліквідаційна комісія Головного управління МВС України в Київській області повідомила, що надати інформацію та копію листа від 05 серпня 1997 року № 14/20 на підставі якого було накладене обтяження на об'єкт нерухомого майна, немає можливості, оскільки такі документи до архіву Головного управління МВС України в Київській області не передавалися.
35. Водночас, було повідомлено, що справи тимчасового зберігання (до 10 років), що створювалися під час діяльності Головного управління МВС України в Київській області, після закінчення терміну зберігання, знищувалися за місцем їх створення, згідно нормативних документів, які діяли на той час.
Позиція Верховного Суду
36. Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
37. Відповідно до положень частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
38. Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
39. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
40. Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
41. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
42. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
43. Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду (див., зокрема постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968сво21)).
44. Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року у справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23)).
45. З матеріалів справи відомо та суди встановили, що за Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 21 січня 2020 року
№ 196950011, на спірну квартиру 20 жовтня 2004 року зареєстроване обтяження за № 1396932 (арешт, архівний запис в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна) реєстратором - Першою київською державною нотаріальною конторою на підставі листа ГУ МВС України в Київській області від 05 серпня
1997 року № 14/20; власник - ОСОБА_2 .
46. Згідно з пунктом 9 розділу XI «Перехідні положення» КПК України 2012 року арешт майна, застосований до дня набрання чинності цим Кодексом, продовжує свою дію до його зміни, скасування чи припинення у порядку, що діяв до набрання чинності цим Кодексом.
47. Ця правова норма узгоджується з вимогами частини першої статті 5 КПК України 2012 року, за якою процесуальна дія проводиться, а процесуальне рішення приймається згідно з положеннями цього Кодексу, чинними на момент початку виконання такої дії або прийняття такого рішення.
48. У статті 124 Конституції України передбачено, що юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
49. Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.
50. Судова юрисдикція - це інститут права, покликаний розмежувати між собою як компетенцію різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського й адміністративного.
51. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є предмет спору, характер спірних матеріальних правовідносин і їх суб'єктний склад. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
52. Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції судів, які розглядають справи за правилами цивільного, кримінального, господарського й адміністративного судочинства. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання, тобто діяти в межах установленої законом компетенції.
53. Цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частини перша і третя статті 3 ЦПК України).
54. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (частина перша статті 19 ЦПК України).
55. Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення, як правило, майнового приватного права чи інтересу.
56. Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб'єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін зазвичай є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.
57. Велика Палата Верховного Суду неодноразово вирішувала питання щодо юрисдикції суду за вимогами про звільнення майна з-під арешту, накладеного за правилами кримінального судочинства, та зазначала про таке.
58. Спір щодо звільнення майна з-під арешту є приватноправовим, якщо арешт накладений на майно особи, яка не була учасником кримінального провадження, розпочатого за правилами КПК України 1960 року та завершеного (вирок, постанова про закриття провадження) у порядку, передбаченому КПК України 1960 року (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі
№ 372/2904/17-ц (провадження № 14-496цс18)) або КПК України 2012 року (постанова Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі
№ 2-3392/11 (провадження № 14-105цс19)).
59. У постанові від 30 червня 2020 року у справі № 727/2878/19 (провадження
№ 14-516цс19) Велика Палата Верховного Суду конкретизувала наведені висновки щодо юрисдикції спорів та зазначила, що спори про звільнення майна з-під арешту, накладеного за правилами КПК України 1960 року і не знятого за цим Кодексом після закриття кримінальної справи, потрібно розглядати за правилами цивільного судочинства. Питання про скасування арешту майна, накладеного за правилами КПК України 2012 року та не скасованого після закриття слідчим кримінального провадження, за клопотанням власника або іншого володільця відповідного майна вирішує слідчий суддя в порядку, передбаченому статтею 174 цього Кодексу (пункти 51, 52).
60. Якщо арешт накладений на майно особи, яка не є учасником кримінального провадження, розпочатого в період дії КПК України 1960 року і такого, що триває, а кримінальне провадження не передане до суду на час набрання чинності КПК України 2012 року, то вирішення питання щодо зняття такого арешту й оскарження відповідних дій або бездіяльності слідчого в кримінальному провадженні здійснюються за правилами КПК України 2012 року (постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2018 року у справі № 335/12096/15-ц з урахуванням ухвали про виправлення описки від 03 липня 2018 року, від 17 жовтня 2018 року у справі № 461/233/17 та від 07 листопада 2018 року у справі № 296/8586/16-ц).
61. Якщо арешт накладений за КПК України 2012 року на майно особи, яка не
є учасником кримінального провадження, то вирішення питання щодо зняття такого арешту й оскарження відповідних дій або бездіяльності слідчого в кримінальному провадженні здійснюються за правилами КПК України 2012 року (постанови Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2018 року у справі № 202/5044/17,
від 28 листопада 2018 року у справі № 636/959/16-ц, від 12 грудня 2018 року у справі № 640/17552/16-ц, від 27 березня 2019 року у справі № 202/1452/18, від 11 вересня 2019 року у справі № 504/1306/15-ц).
62. У частині першій статті 1 КПК України 2012 року встановлено, що порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України.
63. Правовідносини щодо арешту майна, накладеного в межах кримінального провадження, регулюються главою 17 КПК України 2012 року. За змістом статті 173 цього Кодексу, питання про накладення арешту на майно вирішують слідчий суддя або суд.
64. Підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Таке клопотання під час досудового розслідування розглядається слідчим суддею, а під час судового провадження - судом. Арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано (частина перша статті 174 КПК України 2012 року) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 30 червня
2020 року у справі № 727/2878/19 (провадження № 14-516цс19)).
65. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 березня 2019 року у справі № 202/1452/18 виснувала, що в разі якщо арешт на майно накладено в порядку, передбаченому КПК України 2012 року, особа, яка вважає, що такими діями порушено її право власності, навіть за умови, що вона не є учасником кримінального провадження, має право оскаржити ці дії та звернутися до суду про скасування арешту лише в порядку кримінального судочинства.
66. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 вересня 2019 року у справі № 504/1306/15-ц зазначила, що в разі якщо арешт на майно накладено в порядку, передбаченому КПК України 2012 року, особа, яка вважає, що такими діями порушено її право власності, навіть за умови, що вона не є учасником кримінального провадження, має право оскаржити такі дії та звернутися до суду про скасування арешту лише в порядку кримінального судочинства.
67. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24 квітня 2018 року у справі
№ 202/5044/17 погодилася з висновками судів першої й апеляційної інстанцій, які, встановивши, що спірне майно визнане речовими доказами в кримінальному провадженні, вказали, що клопотання власника майна має розглядати слідчий суддя за місцем досудового розслідування в кримінальному провадженні або суд під час судового розгляду.
68. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28 листопада 2018 року у справі № 636/959/16-ц виснувала, що питання про скасування арешту треба розглядати за правилами кримінального судочинства в порядку, визначеному вказаним Кодексом.
69. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 грудня 2018 року у справі
№ 640/17552/16-ц вказала, що питання про зняття арешту з майна, накладеного в межах кримінального провадження, розглядається у встановленому цим Кодексом порядку. А тому спір у цій частині вимог не можна розглядати за правилами цивільного судочинства.
70. Враховуючи, що місцевий суд не встановив правової природи зареєстрованого на підставі листа ГУ МВС України в Київській області від 05 серпня 1997 року № 14/20 обтяження на спірну квартиру за № 1396932, а суд апеляційної інстанції на викладене належної уваги не звернув, висновки судів про можливість вирішення цієї справи в порядку цивільного судочинства передчасні.
71. З огляду на викладене, колегія суддів вважає частково обґрунтованими арґументи касаційної скарги ОСОБА_1 .
Висновок за результатами розгляду касаційної скарги
72. Верховний Суд керується межами касаційного розгляду справи, передбаченими у статті 400 ЦПК України, оскільки суд касаційної інстанції не має повноважень здійснювати дослідження доказів у справі, надавати їм оцінку, залучати до участі у справі третіх осіб тощо.
73. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
74. Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.
75. Під час нового розгляду, суд першої інстанції повинен встановити правову природу зареєстрованого на підставі листа ГУ МВС України в Київській області
від 05 серпня 1997 року № 14/20 обтяження за № 1396932, та встановити підставу його накладення.
76. У разі підтвердження обставин накладення обтяжень за правилами КПК України 1960 року і не знятого за цим Кодексом після закриття кримінальної справи суду першої інстанції слід звернути увагу на правову позицію Верховного Суду, яка викладена у постанові від 24 січня 2024 року у справі № 705/1188/21 (провадження № 61-5473св23) де касаційний суд досліджував питання накладення обтяження на нерухоме майно.
Щодо судових витрат
77. Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
78. Враховуючи, що справа направляється на новий розгляд до суду першої інстанції, суд не здійснює розподіл судових витрат.
Керуючись статтями 141, 400, 406, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
2. Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 11 жовтня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 18 березня 2025 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
3. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач І. В. Литвиненко
Судді: А. І. Грушицький
В. М. Ігнатенко
С. О. Карпенко
Є. В. Петров