Справа №592/17922/24 Головуючий у суді у 1 інстанції - ОСОБА_1
Номер провадження 11-кп/816/807/26 Суддя-доповідач - ОСОБА_2
Категорія - Умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження
Іменем України
16 березня 2026 року колегія суддів Сумського апеляційного суду в складі:
головуючого-судді - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю секретаря судового засідання -
ОСОБА_5 ,
учасників судового провадження:
прокурора ОСОБА_6 ,
обвинуваченого ОСОБА_7 ,
захисника адвоката ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м.Суми у кримінальному провадженні, внесеному 04.10.2024 до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12024200480002991 апеляційну скаргу захисника- адвоката ОСОБА_8 , подану в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 , на вирок Ковпаківського районного суду м.Суми від 16 січня 2026 року,
Цим вироком ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянин України, уродженець м. Суми, мешканець АДРЕСА_1 , раніше не судимий, визнаний винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.122 КК України та йому призначене покарання у виді обмеження волі на строк 1 (один) рік. Початок строку відбування покарання ухвалено рахувати з моменту прибуття та постановки на облік у виправному центрі. До набрання вироком законної сили запобіжний захід до ОСОБА_7 не застосовувався. Вирішено питання речових доказів.
Як установлено судом першої інстанції, ОСОБА_7 03.10.2024 близько 14:00 год. по драбині через балкон потрапив до квартири АДРЕСА_2 , де знаходилася його дружина ОСОБА_9 , з якою раніше того ж дня він посварився та яка не відчиняла йому двері. ОСОБА_9 перебувала в квартирі разом зі своїми знайомим ОСОБА_10 , з яким вживали алкогольні напої. На ґрунті ревнощів ОСОБА_7 почав бити дружину руками, тягати за волосся, від чого вона неодноразово падала на підлогу, викручував ліву руку.
Згідно з висновком судово-медичної експертизи № 1732 від 17.10.2024 y ОСОБА_9 виявлені тілесні ушкодження: в ділянці лівої верхньої кінцівки - внутрішньосуглобовий косий перелом дистального епіметафізу променевої кістки, відрив шилоподібного відростка ліктьової кістки, які не були небезпечними для життя, спричинили тривалий розлад здоров'я та за цими ознаками відносяться до середньої тяжкості тілесних ушкоджень; в ділянці лівого та правого стегна з переходом на гомілки синці неправильно овальної форми розмірами 3,3х2,4; 4,8х1,4; 3,1х2,2 см жовтого кольору; в ділянці правого колінного суглобу садно неправильно овальної форми розміром 2,0х1,5 см; в лівій тім'яній ділянці синець неправильної овальної форми розміром 2,8х2,9 см; які кваліфікуються як легкі тілесні ушкодження.
За встановлених обставин, судом першої інстанції такі дії обвинуваченого кваліфіковані за ч.1 ст.122 КК України, оскільки ОСОБА_7 заподіяв ОСОБА_9 умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження.
Не погодившись з указаним вироком, захисник ОСОБА_8 звернувся з апеляційною скаргою, у якій просив його скасувати і призначити новий розгляд у суді першої інстанції в іншому складі суду.
Мотивував апеляційні вимоги тим, що під час ухвалення вироку судом першої інстанції було допущено невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, що, на його думку, відповідно до ст. 411 КПК України є підставою для скасування вироку. Також у скарзі вказувалося, що судове рішення не відповідає вимогам ст. 370 КПК України щодо законності, обґрунтованості та вмотивованості.
Захисник звертав увагу на те, що обвинувачений визнав вину лише частково та пояснив, що умисних дій, спрямованих на заподіяння тілесних ушкоджень потерпілій, не вчиняв. За його словами, конфлікт виник між потерпілою та матір'ю обвинуваченого і супроводжувався штовханиною, під час якої він намагався лише розтягнути жінок, допускаючи можливість випадкового спричинення ушкоджень. Подібні показання надала і мати обвинуваченого.
На думку сторони захисту, суд безпідставно поклав в основу вироку показання осіб, які фактично не були очевидцями події, зокрема працівників поліції, що прибули вже після конфлікту, а також свідка, який під час події перебував у іншому приміщенні. Крім того, захисник зазначав, що потерпіла не була допитана під час судового розгляду, у зв'язку з чим сторона захисту була позбавлена можливості поставити їй запитання та перевірити наявні суперечності у її свідченнях.
Також у апеляційній скарзі наголошувалося, що результати слідчого експерименту та висновок судово-медичної експертизи не підтверджують механізму отримання потерпілою перелому руки саме внаслідок дій обвинуваченого. Захисник вважав, що в суді першої інстанції не було доведено наявності умислу ОСОБА_7 на заподіяння тілесних ушкоджень середньої тяжкості потерпілій, а висновки суду щодо цих обставин ґрунтуються на припущеннях і неповному дослідженні доказів.
Не врахував суд першої інстанції і пом'якшуючі обставини та особу обвинуваченого, який раніше не притягувався до кримінальної чи адміністративної відповідальності, має проблеми зі здоров'ям, що ускладнює відбування покарання у виді обмеження волі. На переконання захисту, суд безпідставно не розглянув можливість застосування більш м'якого покарання або звільнення від відбування покарання з випробуванням.
До Сумського апеляційного суду 16.02.2026 від прокурора ОСОБА_11 надійшли заперечення на апеляційну скаргу, вважала вирок законним, обґрунтованим і вмотивованим. Просила залишити без задоволення апеляційну скаргу, а вирок першої інстанції - без змін.
До початку апеляційного розгляду захисник уточнив вимоги апеляційної скарги та, не оспорюючи фактичних обставин справи, просив переглянути вирок лише в частині призначеного покарання. Посилаючись на дані про особу обвинуваченого, його позитивну характеристику, відсутність судимостей і стан здоров'я, просив застосувати положення ст. 75 КК України та звільнити обвинуваченого від відбування призначеного покарання у виді одного року обмеження волі з випробуванням, встановивши іспитовий строк.
Заслухавши суддю-доповідача про зміст оскарженого вироку, захисника та обвинуваченого, які просили задовольнити уточнені апеляційні вимоги, прокурора, яка не заперечувала проти задоволення уточненої апеляційної скарги захисника, дослідивши матеріали кримінального провадження, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до таких висновків.
Відповідно до вимог ст. 370 КПК України, судове рішення має бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом, відповідно ст. 94 КПК України, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Згідно зі статтею 392 КПК України рішення суду першої інстанції перевіряється апеляційним судом з точки зору його законності і обґрунтованості, тобто відповідності нормам матеріального і процесуального закону фактичним обставинам справи, доказам, дослідженим у судовому засіданні.
Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому злочину, передбаченого ч.1 ст.122 КК України, ніким із учасників не оспорюються, а отже в апеляційному порядку не переглядаються. В уточненій апеляційній скарзі порушується питання про можливість застосування до обвинуваченого положень ст.75 КК України.
Відповідно до вимог ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
За положеннями ч.2 ст.50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
Суд, при призначенні покарання має виходити не тільки з меж караності діяння, встановлених у відповідній санкції Особливої частини КК України, а й із тих норм Загальної частини КК України, в яких регламентуються цілі, система покарань, підстави, порядок та особливості застосування окремих його видів, а також регулюються інші питання, пов'язанні з призначенням покарання.
Юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, а покарання - є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого.
Відповідно до вимог ст.65 КК України суд, призначаючи покарання, повинен урахувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання з тим, щоб особі за вчинене нею кримінальне правопорушення, було призначено покарання необхідне і достатнє для її виправлення і попередження нових кримінальних правопорушень. Визначаючи ступінь суспільної небезпечності вчиненого кримінального правопорушення, суд повинен виходити із сукупності всіх обставин справи, зокрема, форми вини, мотиву і цілі, способу, обстановки і стадії вчинення кримінального правопорушення, тяжкості наслідків, що настали. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.
Згідно зі ст. 414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
Правову позицію щодо дотримання справедливості Конституційний Суд України висловив у рішеннях від 30.01.2003 №3-рп/2003 та від 02.11.2004 №15-рп/2004 у справах про призначення судом більш м'якого покарання.
Так, у рішенні № 15-рп/2004 Конституційний Суд України зазначив: «Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину.
Справедливе застосування норм права є передусім недискримінаційний підхід, неупередженість. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного. Адекватність покарання ступеню тяжкості злочину випливає з принципу правової держави, із суті конституційних прав та свобод людини і громадянина, зокрема, права на свободу, які не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України».
Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру.
Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність, між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом і розміром покарання, та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема, і ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
Із вироку та матеріалів провадження встановлено, що, обираючи покарання обвинуваченому, суд першої інстанції врахував вимоги ст. 65 КК України щодо загальних засад призначення покарання, межі санкції ч. 1 ст. 122 КК України, ступінь тяжкості кримінального правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК України належить до категорії нетяжких злочинів, а також дані про особу ОСОБА_7 . При цьому суд дійшов висновку про відсутність обставин, які відповідно до статей 66, 67 КК України пом'якшують чи обтяжують покарання, дотримавшись наведених вимог закону.
З огляду на наведене, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність призначення ОСОБА_7 покарання в межах санкції ч.1 ст. 122 КК України та вважає, що обраний вид покарання у виді одного року обмеження волі відповідає ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, обставинам справи та вимогам кримінального закону. Призначення покарання у виді одного року обмеження волі саме по собі не виходить за межі розумного суддівського розсуду та узгоджується з принципами справедливості й співмірності покарання.
Водночас, колегія суддів вважає, що при вирішенні питання про призначення покарання, суд першої інстанції неповною мірою врахував окремі дані, що характеризують особу обвинуваченого, а також інші обставини, які мають істотне значення для вирішення питання про можливість його виправлення без реального відбування призначеного покарання.
Відповідно до ч.1 ст.75 КК України, якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов'язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, катування, передбачене частиною третьою статті 127 цього Кодексу, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Так, згідно з матеріалами кримінального провадження, ОСОБА_7 раніше до кримінальної відповідальності не притягувався. Медичні документи щодо стану здоров'я обвинуваченого, наявні у справі, підтверджують, що він має певні проблеми зі здоров'ям, зокрема страждає на остеохондроз поперекового відділу хребта та дорсалгію, а також раніше звертався за медичною допомогою з приводу психічних та поведінкових розладів. Зазначені обставини самі по собі не віднесені законом до переліку обставин, що пом'якшують покарання, однак відповідно до вимог ст. 65 КК України підлягають врахуванню судом при індивідуалізації покарання як характеристика особи винного та повинні братися до уваги при вирішенні питання про вид та порядок відбування покарання.
Апеляційний суд також бере до уваги позицію потерпілої, викладену у її письмових заявах, відповідно до яких вона зазначила, що не має до обвинуваченого претензій матеріального та морального характеру, цивільний позов заявляти не буде та не наполягає на суворому покаранні. Хоча така позиція потерпілої не є визначальною для суду, однак вона також підлягає врахуванню при вирішенні питання про індивідуалізацію покарання та можливість виправлення особи без ізоляції від суспільства.
Так, колегія суддів, вважає, що встановлені характер і ступінь тяжкості вчиненого обвинуваченим кримінального правопорушення, обставини його вчинення, дані про його особу свідчать, що виправлення ОСОБА_7 та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень можливе без реального відбування призначеного покарання.
При цьому апеляційний суд враховує і позицію прокурора, висловлену під час апеляційного розгляду, яка, зважаючи на наявну в матеріалах справи позицію потерпілої, що не має до обвинуваченого претензій, а також достатність доказів про незадовільний стан здоров'я ОСОБА_7 , не заперечувала проти задоволення уточненої апеляційної скарги сторони захисту в частині застосування до обвинуваченого положень ст. 75 КК України.
За таких обставин, колегія суддів вважає можливим, залишивши без змін вид та розмір призначеного покарання у виді одного року обмеження волі, застосувати до ОСОБА_7 положення ст. 75 КК України та звільнити його від відбування покарання з випробуванням, встановивши іспитовий строк та поклавши обов'язки, передбачені ч.1 ст.76 КК України.
На переконання апеляційного суду, таке рішення відповідатиме вимогам закону, принципам справедливості та індивідуалізації покарання, а також буде достатнім для досягнення мети покарання, передбаченої ст. 50 КК України, зокрема для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень без застосування до нього реального відбування покарання, а перебування під наглядом уповноваженого органу з питань пробації дозволить здійснювати контроль за його поведінкою.
За правилами п.2 ч.1 ст.407 КПК України за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок або ухвалу суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право змінити вирок або ухвалу.
Відповідно до вимог п.4 ч.1 ст.409 КПК України підставою для скасування або зміни судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції є неправильне застосування Закону України про кримінальну відповідальність.
Отже, вирок Ковпаківського районного суду м. Суми від 16 січня 2026 року в частині призначеного обвинуваченому ОСОБА_7 покарання за ч.1 ст.122 КК України слід змінити, задовольнивши, таким чином, апеляційну скаргу захисника.
Керуючись статтями 376, 405, 407, 419 КПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_7 адвоката ОСОБА_8 задовольнити.
Вирок Ковпаківського районного суду м. Суми від 16 січня 2026 року щодо ОСОБА_7 - змінити в частині призначеного покарання.
На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням, встановивши іспитовий строк терміном на 1 (один) рік.
На підставі ст. 76 КК України покласти на ОСОБА_7 обов'язки:
- періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;
- повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.
В іншій частині вирок суду залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення.
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4