Справа №583/4421/25 Головуючий у суді у 1 інстанції - ОСОБА_1
Номер провадження 11-кп/816/841/26 Суддя-доповідач - ОСОБА_2
Категорія - 46
09 березня 2026 року колегія суддів Сумського апеляційного суду в складі:
судді-доповідача - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Суми кримінальне провадження №4202420252000050 від 31 травня 2024 року за апеляційною скаргою захисника обвинуваченого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 на ухвалу Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 19 лютого 2026 року про продовження строку тримання під вартою,
Ухвалою Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 19 лютого 2026 року ОСОБА_6 , який обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 345, ч. 2 ст. 147, ч. 1 ст. 263 КК України, продовжено строк тримання під вартою на 60 днів без визначення застави.
Не погодившись із таким судовим рішенням, захисник обвинуваченого ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати вказану ухвалу та постановити нову ухвалу, якою змінити запобіжний захід на інший, більш м'якший.
В обґрунтування своїх вимог захисник зазначив, що факти, викладені в клопотанні прокурора, не відповідають дійсності та не підтверджуються документами. Не доведений факт тримання ним заручника з метою спонукання службової особи до вчинення чи утримання від вчинення будь-якої дії за умови звільнення заручника, поєднане з погрозою знищення людей. Отже, підозра, яка пред'явлена ОСОБА_6 , є необгрунтованою. Вказує, що в діях останнього відсутні ознаки кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 345 та ч. 2 ст. 147 КК України. Ризики повинні носити конкретний, а не загальний, характер та підтверджуватись доказами. Таких доказів сторона обвинувачення суду не надала. Досудове розслідування у кримінальному провадження завершене та проводиться судовий розгляд, під час якого досліджені всі письмові докази, подані стороною обвинувачення, допитані потерпілі - працівники поліції ОСОБА_8 , ОСОБА_9 . Доказів на підтвердження заявлених прокурором ризиків до клопотання не додано. Відсутні підстави вважати, що ОСОБА_6 буде переховуватися від суду, оскільки він має сім'ю, неповнолітню дитину, постійне місце проживання. Стороною обвинувачення не надано жодного доказу, що він ігнорував виклики слідчого, прокурора або суду. Знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, він не може, оскільки всі докази стороною обвинувачення вже зібрані. Ризик незаконно впливати на потерпілих, свідків у цьому ж кримінальному провадженні також не підтверджений належними доказами.Вчиняти інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому ОСОБА_6 обвинувачується, він також не збирається. Тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, а суд не навів доказів та належних обґрунтувань щодо неможливості застосування до обвинуваченого більш м'яких запобіжних заходів.
Прокурор ОСОБА_10 у судове засідання не прибула, подала заяву про розгляд апеляційної скарги у письмовому провадженні, просила її відхилити.
Захисник ОСОБА_7 , обвинувачений ОСОБА_6 у судове засідання також не прибули, захисник подав заяву про розгляд апеляційної скарги без їх з обвинуваченим участі, просив її задовольнити.
Заслухавши суддю-доповідача про зміст оскарженого судового рішення, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи поданої апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга захисника обвинуваченого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 задоволенню не підлягає з таких підстав.
Колегією суддів установлено, що в Охтирському міськрайонному суді Сумської області знаходиться кримінальне провадження по обвинуваченню ОСОБА_6 за ч. 2 ст. 147, ч. 1 ст. 263, ч. 1 ст. 345 КК України, розгляд якого по суті пред'явленого обвинувачення до закінчення дії попередньої ухвали суду про тримання під вартою не завершений, тому прокурором було подане клопотання про продовження ОСОБА_6 запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Вказане клопотання обґрунтовано тим, що продовжують існувати та не зменшилися ризики, передбачені п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, запобігти яким можливо лише шляхом застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Ухвалою Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 19 лютого 2026 року обвинуваченому ОСОБА_6 продовжений строк тримання під вартою без визначення розміру застави до 24:00 години 19 квітня 2026 року з подальшим утриманням у ДУ «Сумський слідчий ізолятор».
Своє рішення суд першої інстанції умотивував тим, що ризики, передбачені п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК, продовжують існувати, запобігти їм можливо лише шляхом застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою, застосування більш м'яких запобіжних заходів до обвинуваченого неможливо.
Колегія судді зазначає, що відповідно до ч. 1-3 ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого; вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу; за наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою продовжує дію запобіжного заходу на строк, що не може перевищувати двох місяців. Тобто, обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою, однак в кожному випадку суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів; забезпечення таких стандартів вимагає від національного суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства, право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес.
ЄСПЛ неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи. Іншими словами, застосовуючи запобіжний захід у виді тримання під вартою, необхідно виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони прав і інтересів суспільства; визначення таких прав вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства (рішення у справі «Летельє проти Франції»).
При цьому колегія суддів зазначає, що кримінальне провадження перебуває на стадії судового розгляду, що обумовлює наявність певних особливостей та істотно відрізняє порядок перевірки судового рішення від аналогічних рішень слідчого судді, які ухвалені на стадії досудового розслідування кримінального провадження. Тобто, на стадії судового розгляду кримінального провадження така обставина як «обґрунтована підозра» майже втрачає свою актуальність, так як при оцінці доказів повинен бути застосований критерій доведеності «поза розумним сумнівом», який у свою чергу випливає із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою. Однак, цей критерій може бути застосований тільки під час ухвалення остаточного судового рішення, яким буде розглянуто по суті та вирішено питання щодо винуватості чи, навпаки, невинуватості ОСОБА_6 , а намагання надати правову оцінку доказам, які були досліджені в результаті судового розгляду кримінального провадження до ухвалення остаточного судового рішення, може бути визнано сторонами як ознака упередженості суду.
Так, ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 147, ч. 1 ст. 263, ч. 1 ст. 345 КК України, і обґрунтованість цього обвинувачення може бути вирішена виключно при ухваленні судом першої інстанції вироку або іншого рішення по суті пред'явленого обвинувачення, а тому колегія суддів не уповноважена надавати будь-яку правову оцінку доказам як сторони захисту, так і сторони обвинувачення щодо винуватості чи невинуватості обвинуваченого, вирішувати наперед питання про доведеність чи недоведеність пред'явленого обвинувачення, достовірність або недостовірність наявних доказів, переваги одних доказів над іншими, застосування органом державного обвинувачення або суду першої інстанції того чи іншого закону України про кримінальну відповідальність і може вирішувати тільки питання щодо наявності або відсутності установлених ч. 1 ст. 177 КПК ризиків і необхідності (доцільності) тримання під вартою обвинуваченого для їх запобігання до закінчення судового розгляду по суті кримінального провадження.
Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь можливості, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створить загрозу суспільству, а висновки про ступінь ризиків та неможливості запобігання їм більш м'якими запобіжними заходами, мають бути зроблені судом за результатами сукупного аналізу фактичних обставин кримінального правопорушення та особистих даних обвинуваченої особи (характеру, моральних якостей, способу життя, сімейних зв'язків, постійного місця роботи, утриманців тощо), її поведінки під час досудового розслідування кримінального правопорушення (наявність або відсутність спроб ухилитись від органів влади, способу життя взагалі, способу самозабезпечення, системності злочинної діяльності, наявності злочинних зв'язків тощо). При цьому КПК не вимагає доказів того, що обвинувачений обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.
Урахування тяжкості кримінального правопорушення має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності обвинуваченого та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності його поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за вчинене кримінальне правопорушення підвищує ризик того, що він може ухилитися від суду та іншим чином перешкоджати встановленню істини у кримінальному провадженні, так як «небезпека ризику переховування від суду може вимірюватися суворістю можливого покарання в сукупності з інформацією про матеріальний, соціальний стан особи та ін.», а «серйозність покарання є ревалентною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти» (рішення ЄСПЛ у справах «Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини»). При цьому «тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту», а «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів» (рішення ЄСПЛ від 26 липня 2001 року у справі «Ілійков проти Болгарії» (заява № 33977/96)).
Суд першої інстанції дійшов цілком обґрунтованого висновку, що обвинувачений може переховуватись від суду, цей ризик не зменшився та є актуальним і на час апеляційного розгляду, зважаючи на тяжкість майбутнього покарання, яке може йому загрожувати у разі визнання ОСОБА_6 винуватим у вчиненні інкримінованих правопорушень, характер та ступінь суспільної небезпечності цих кримінальних правопорушень, конкретні обставини провадження та дані про особу, а ризик втечі має оцінюватись і у контексті чинників, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування (§58 рішення ЄСПЛ у справі «Бекчиєв проти Молдови»), тому колегія суддів вважає, що ризик переховування від суду з метою уникнення кримінальної відповідальності дійсно має місце і реально існує.
Є таким, що не зменшився з часом, та продовжує існувати й ризик незаконного впливу на потерпілу ОСОБА_11 та свідків, які ще не допитані судом, оскільки ОСОБА_6 фактично мешкає в одному населеному пункті разом з потерпілою та свідками, в зв'язку з чим може вчинити дії, пов'язані з незаконним впливом на них шляхом насильницьких дій, залякування, вмовляння або підкупу з метою надання недостовірних показань, до того ж потерпіла вже змінила свої показання.
Ризик вчинити інше кримінальне правопорушення (п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК) також є цілком виправданим, беручи до уваги фактичні обставини кримінальних правопорушень, у вчиненні яких обвинувачується ОСОБА_6 , тому доводи апеляційної скарги захисника щодо відсутності ризиків є необґрунтованими і задоволенню не підлягають, а при розгляді судом клопотання прокурором було доведене об'єктивне існування обставин, які вказують на ризики.
Твердження захисника, що при продовженні судом відносно обвинуваченого запобіжного заходу у виді тримання не враховано, що потерпіла ОСОБА_11 не вважає себе потерпілою у справі, жодних претензій морального та матеріального характеру до ОСОБА_6 не має, навпаки заявила клопотання про обрання йому запобіжного заходу у виді поруки, не є безумовною підставою для скасування судового рішення.
Враховуючи вищевказане, колегія суддів уважає, що суд обґрунтовано дійшов висновку про те, що більш м'які запобіжні заходи, ніж тримання під вартою, не здатні запобігти вказаним ризикам, у зв'язку з чим немає підстав для застосування відносно обвинуваченого більш м'якого запобіжного заходу, не пов'язаного з триманням під вартою.
Вирішуючи питання про продовження строку тримання під вартою ОСОБА_6 , ураховуючи наявність об'єктивної потреби у цьому, зважуючи на всі обставини, що свідчать «за» і «проти» наявності справжнього публічного інтересу, який з урахуванням презумпції невинуватості, виправдовує відступ від принципу поваги до особистої свободи, наявність ризиків, зазначених в ухвалі суду першої інстанції, необхідність забезпечення повного та неупередженого судового розгляду з тим, щоб до кожного учасника провадження була застосована належна правова процедура, колегія суддів вважає, що суспільний інтерес, що полягає у захисті держави від злочинів превалює над принципом поваги до свободи особистості і виправдовує саме на теперішній час подальше тримання обвинуваченого під вартою.
Згідно з ч. 3 ст. 183 КПК України суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою зобов'язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання обвинуваченим обов'язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених ч. 4 цієї статті, відповідно якої під час дії воєнного стану суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені ст. 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочинів, передбачених ст. ст. 109, 114-2, 258, 258-5, 260, 261, 402-405, 407, 408, 429, 437-442 КК.
Злочини за ч. 2 ст. 147, ч. 1 ст. 245 КК України, в яких обвинувачується ОСОБА_6 , пов'язані із застосуванням насильства, а тому суд першої інстанції також обґрунтованою не визначив розмір застави обвинуваченому відповідно до вимог п. 1 ч. 4 ст. 183 КПК України.
Зважаючи на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що ухвала суду є законною, обґрунтованою і умотивованою, а тому необхідно її залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Керуючись статтями 404, 405, 407, 418, 419, 422-1 КПК України, колегія суддів
Ухвалу Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 19 лютого 2026 року, якою обвинуваченому ОСОБА_6 продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на строк 60 днів, починаючи з 19 лютого 2026 року по 19 квітня 2026 року включно без визначення розміру застави залишити без змін, а апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 на цю ухвалу - без задоволення.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
ОСОБА_12 ОСОБА_13 ОСОБА_14