01.04.2026 року м.Дніпро Справа № 904/2969/25
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Кощеєва І.М. ( доповідач )
суддів: Дарміна М.О., Мартинюка С.В.
секретар судового засідання: Скородумова Л.В.
представники сторін:
від позивача: не з'явився
від відповідача: Хашко О.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні
в режимі відеоконференції апеляційну скаргу
Фізичної особи - підприємця Процюк Ліни Сергіївни
на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 10.11.2025 р.
( суддя Мілєва І.В., м. Дніпро, повний текст рішення складено 10.11.2025 р.)
у справі
за позовом
Фізичної особи - підприємця Процюк Ліни Сергіївни,
Хмельницька область, м. Старокостянтинів
до
Фізичної особи-підприємця Соколика Сергія Івановича,
Дніпропетровська область, м. Апостолове
про стягнення 655 183,17 грн.
1. Короткий зміст позовних вимог.
Фізична особа - підприємець Процюк Ліна Сергіївна звернулася до господарського суду з позовною заявою до Фізичної особи-підприємця Соколика Сергія Івановича про стягнення 655 183,17 грн., з яких: 576 750,00 грн. - суми попередньої оплати, 1 360,86 грн. - 3% річних, 65 727,31 грн. - інфляційні втрати.
Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням Відповідачем умов договору про надання інформаційних послуг № 21/12-01 від 01.03.2024 р. Позивач зазначала, що добросовісно виконала своє зобов'язання та внесла попередню оплату за майбутні послуги на розрахунковий рахунок Відповідача в розмірі 576 750,00 грн. одразу в день укладення договору, але Відповідач не виконав умови договору, послуги, які Відповідач мав надавати особисто, не були надані, а залучення третьої особи ФОП Чепіка А.А. не погоджувалося з Позивачем. Відповідач до виконання обов'язків за договором навіть не приступив, про неможливість приступити до виконання своїх зобов'язань Позивача не повідомляв. Позивач звернулася до Відповідача із претензією про досудове врегулювання спору, проте отримані грошові кошти Відповідач не повернув, що і стало причиною звернення до суду.
2. Короткий зміст оскаржуваного судового рішення у справі.
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 10.11.2025 р. у справі № 904/2969/25 в задоволенні позову відмовлено в повному обсязі.
3. Короткий зміст вимог апеляційної скарги.
Не погодившись з вказаним рішенням суду, Фізична особа - підприємець Процюк Ліна Сергіївна, через систему "Електроний суд", звернулась до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 10.11.2025 р. у справі № 904/2969/25 та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі.
4. Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.
Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, Скаржник вважає, що оскаржуване рішення не ґрунтується на засадах верховенства права, не є законним та обґрунтованим, оскільки при його постановленні порушені норми процесуального права та неправильно застосовані норми матеріального права; обставини, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, не були доведені, а висновки, викладені у рішенні, не відповідають обставинам справи.
Водночас, на думку Скаржника, суд першої інстанції дійшов висновку, що суть інформаційно-консультаційних послуг за договором полягає лише в наданні доступу до навчальної платформи з 10-ти модулів навчання. Проте, відповідно до п. 1.2 договору, інформаційна послуга включає вісім окремих складових: участь у менторстві ( індивідуальний формат ) на 4 місяці; доступ до 10-ти модулів навчання; персональний чат зі спікером на 4 місяці; 8 персональних ZOOM-розборів зі спікером; доступ до групових ZOOM-розборів зі спікером - 10 шт.; популяризацію Замовника за рахунок Виконавця ( Ютуб-підкаст та реклама в сторіс ); персональний розбір вебінару Замовника з докруткою конверсії; можливість навчатися у двох. Суд зосередився лише на одній із восьми послуг, нівелюючи решту семи складових, не дослідив, яку частку від загальної вартості складає кожна з них, і навіть якщо визнав надання доступу до платформи, мав встановити вартість цієї частини послуг.
При цьому Скаржник вказує на те, що суд першої інстанції зазначив, що Позивач не заперечує факту отримання доступу до навчальної програми та входу до особистого кабінету, виконання практичних завдань програми, а також участі в навчальній програмі. Апелянт стверджує, що такий висновок не відповідає дійсним обставинам справи, оскільки Позивач неодноразово наголошувала, що не отримала жодних послуг від Відповідача і що Відповідач до надання послуг навіть не приступив. Зазначена обставина підтверджується протоколами судових засідань, позовною заявою та відповіддю на відзив.
Скаржник наголошує на тому, що суд першої інстанції дійшов висновку, що твердження Позивача про ненадання послуг особисто Відповідачем спростовуються, оскільки договором не визначено обов'язку надання послуг особисто відповідачем. Апелянт вважає, що суд не застосував ч. 1 ст. 902 ЦК України, яка імперативно встановлює, що Виконавець повинен надати послугу особисто, а право покласти виконання на іншу особу допускається лише у випадках, встановлених договором. Договір не містить жодної згадки про право Відповідача покласти виконання на іншу особу. Також Апелянт посилається на ст. 527, ст. 528 ЦК України та ч. 1 ст. 194 ГК України. Суд помилково розмежував поняття Виконавця та Спікера, хоча за договором вони ототожнюються: в п. 1.2 зазначено «Послуги Виконавця включають у себе», а особа спікера окремо не визначена.
Крім того, суд першої інстанції послався на твердження Відповідача про обізнаність Позивача щодо надання послуг безпосередньо Чепік А.А. через Відповідача. Апелянт зазначає, що ця обставина не доведена жодними належними, допустимими та достовірними доказами і ґрунтується виключно на припущеннях, а рішення не може ґрунтуватися на припущеннях відповідно до ст. 74 ГПК України.
Скаржник вважає, що суд першої інстанції проігнорував доводи Відповідача про те, що він діяв як Агент у правовідносинах із Позивачем. Відповідач надав суду копію агентського договору від 01.01.2024 р. № 01/01-24, укладеного між ним та ФОП Чепіком А.А. Проте, укладаючи договір із Позивачем, Відповідач діяв від власного імені, не згадував ФОП Чепіка А.А. та отримав оплату на свій власний рахунок. Відповідно до ч. ч. 3, 4 ст. 295, ч. 1 ст. 297 ГК України не є комерційними Агентами підприємці, що діють хоча і в чужих інтересах, але від власного імені. Агентський договір не надає Агенту права укладати договори з клієнтами від свого імені та отримувати оплату від Клієнта на свій рахунок. Крім того, агентський договір, в порушення ч. 2, 3 ст. 180, ч. 2 ст. 297 ГК України, не містить ні строку його дії, ні ціни, ні розміру винагороди Агента, ні санкцій за порушення, що дає підстави вважати його неукладеним. Положення п. 2.2.2 агентського договору, яке дозволяє Агенту продавати послуги Принципала від власного імені, суперечить ч. 1 ст. 295, ч. 3 ст. 295, ч. 1 ст. 297 ГК України і є недійсним. Апелянт посилається на постанову Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 р. у справі № 916/3156/17 та від 10.04.2019 р. у справі № 463/5896/14-ц щодо перевірки нікчемності правочину.
Скаржник зазначає, що суд першої інстанції визнав встановленими обставини, які не були доведені. В матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази того, що Позивач отримала доступ до навчальної платформи та використовувала матеріали. Подані Відповідачем докази не дозволяють встановити, які саме матеріали були передані, ким і коли здійснювалася передача доступу, чи відповідає їхній склад умовам договору. Суд не досліджував, чи були надані всі вісім складових інформаційних послуг. Матеріали справи не містять жодних доказів проведення розборів, створення персонального чату, популяризації замовника, можливості навчатися у двох. Представник Відповідача у судовому засіданні 07.11.2025 р. на запитання представника Позивача не змогла підтвердити, чи надав Відповідач Позивачу послуги персональних розборів.
Апелянт зазначає про порушення судом першої інстанції норм процесуального права. Практично всі висновки суду ґрунтуються на копіях електронних доказів, поданих Відповідачем з порушенням ч. 4 ст. 96 ГПК України без зазначення місцезнаходження оригіналів. Позивач 18.07.2025 р. подала клопотання про визнання доказів недопустимими/неналежними/недостовірними, яке було заявлено в підготовчому засіданні 10.09.2025 р. Суд не розглянув це клопотання і не вирішив його, чим порушив права Позивача за п. 3 ч. 1 ст. 42 ГПК України. Відповідно до ч. 5 ст. 96 ГПК України, якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи ставить під сумнів відповідність поданої копії оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги. Суд порушив цю вимогу, взявши до уваги копії електронних доказів за відсутності їх оригіналів.
Проте, скріншоти з CRM-системи відповідача ( додатки № № 5, 6, 7 до відзиву ) надані у форматі видозмінених зображень із невстановленої програми, що унеможливлює верифікацію інформації. Датою реєстрації акаунту під назвою «Ліна Скляр/Процюк» вказано 04.06.2023 р. - на рік раніше укладення договору. Представник Відповідача кілька разів змінював позицію щодо цієї дати в судових засіданнях 28.10.2025 р., 07.11.2025 р., 10.11.2025 р. Вебсайт, вказаний на скріншотах (ІНФОРМАЦІЯ_2), відрізняється від вебсайту, зазначеного в договорі (ІНФОРМАЦІЯ_3). Скріншоти з чату в Телеграм ( додаток № 9 до відзиву ) надані у форматі, який унеможливлює перевірку достовірності, частина інформації затушована та обрізана, не можливо встановити учасників листування. Апелянт посилається на постанову Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023 р. у справі № 916/3027/21 щодо вимог до електронного листування як доказу.
На переконання Скаржника суд першої інстанції в порушення пп. 2) ч. 3 ст. 238 ГПК України не включив до описової частини рішення клопотання Позивача від 18.07.2025 р. В порушення пп. 1) ч. 3 ст. 238 ГПК України суд розлого виклав позицію Відповідача, а стосовно позиції Позивача зазначив лише, що позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням умов договору, що є порушенням ст. 7 ГПК України щодо рівності сторін. Суд проігнорував вимоги ч. 1-3 ст. 86 ГПК України щодо оцінки доказів, врахував докази, які не стосуються предмета доказування всупереч ст. 76 ГПК України, зокрема відео з особистої сторінки позивача в Instagram, з якого неможливо ідентифікувати особу, встановити дату створення чи зв'язок з договором. Суд не зобов'язав Відповідача надати докази виконання кожної із 8 послуг відповідно до ч. ч. 1-2 ст. 74 ГПК України. Мотивувальна частина рішення не містить мотивів визнання доказів Відповідача більш вірогідними ( пп. 4 ч. 4 ст. 238 ГПК України ), мотивованої оцінки кожного аргументу учасників справи ( пп. 5 ч. 4 ст. 238 ГПК України ), а також не зазначено норм права, на які посилався позивач і які суд не застосував, та мотивів їх незастосування ( пп. 8 ч. 4 ст. 238 ГПК України).
Щодо неправильного застосування норм матеріального права Апелянт зазначає, що суд знівелював вимоги ч. 1 ст. 902 ЦК України, фактично виснувавши протилежну позицію: якщо договором не встановлено заборони на передоручення, Виконавець має право покласти зобов'язання на Третю особу, що є неправильним тлумаченням закону. Також суд не врахував вимоги глави 31 ГК України щодо агентських відносин, проігнорувавши позицію Позивача та не застосувавши відповідні правові норми.
Від Скаржника надійшло клопотання про приєднання до матеріалів справи копії листа ГУ ДПС у Дніпропетровській області № 222/П/04-36-24-16-09 від 20.03.2026 р., як письмового доказу а також визнати причину пропуску строку на подання клопотання про приєднання доказів до матеріалів справи поважною та поновити представнику Позивача строк на подання цього клопотання про приєднання доказів до матеріалів справи.
В обгрунтування свого клопотання Позивач посилається на те, що інформація, що міститься в цьому листі, має важливе значення для справи, оскільки спростовує твердження Відповідача про те, що в 2024 році, приймаючи на свій рахунок кошти від Позивача, він діяв як комерційний агент ФОП Чепіка А.А. Позивач не мала можливості надати згаданий лист раніше, оскільки отримала його лише в березні 2026 року. До цього моменту вищеописані обставини не були і не могли бути відомі Позивачу, а їх встановлення та підтвердження потребувало отримання інформації від ГУ ДПС у Дніпропетровській області, що об'єктивно не залежало від його волі. Таким чином, неподання зазначених доказів до суду першої інстанції та недолучення їх до апеляційної скарги зумовлене об'єктивними причинами.
5. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи.
Фізична особа-підприємець Соколик Сергій Іванович подав відзив на апеляційну скаргу, згідно якого заперечує проти апеляційної скарги ФОП Процюк Ліни Сергіївни та вважає її безпідставною, необґрунтованою, надуманою, такою, що не відповідає обставинам справи та вимогам чинного законодавства, а отже такою, що не підлягає задоволенню.
Відповідач наголошує, що рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 10.11.2025 р. ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, на підставі повного, всебічного та об'єктивного дослідження обставин справи, а висновки суду першої інстанції відповідають встановленим фактам і наявним у справі доказам. Апеляційна скарга позивача не містить належних та допустимих доводів, які б спростовували правомірність оскаржуваного рішення, а фактично зводиться до незгоди з висновками суду та повторного викладення правової позиції, яка вже була предметом оцінки в суді першої інстанції.
Відповідач зазначає, що Позивач знала, розуміла і свідомо здійснювала дії щодо набуття відповідних прав та обов'язків згідно з умовами договору про надання інформаційно-консультаційних послуг № 21/12-01 від 01.03.2024 р. і точно знала, яким чином буде отримувати послуги та що входить в перелік. Після оплати Позивач отримала посилання на реєстрацію власного акаунту в системі Відповідача, вказала свій логін та пароль, на підставі яких отримала доступ до онлайн-платформи ВІідповідача, після чого отримала всі інформаційні матеріали, доступ до чату та спілкування з організаторами, спікерами та іншими учасниками. Твердження Позивача про неотримання послуг спрямовані на введення суду в оману.
Відповідач стверджує, що Позивач неодноразово купувала послуги у Відповідача, що підтверджується інформацією зі скріншотів про кількість відвідувань навчальної платформи. Згідно CRM-системи Відповідача, Позивач вперше зареєструвалась та отримала доступ до системи ще в 2023 році. Доказів зворотного Позивачем надано не було. CRM-системою зафіксовано 40 входів в особистий кабінет учня програми - Позивача, доступ до якого має лише особа, яка оплатила послуги Відповідача. Крім того, у Відповідача наявне підтвердження виконання Позивачем усіх практичних завдань програми. Відповідачем було надано докази того, що Позивач користувалась навчальною платформою, активно спілкувалась з організаторами та спікерами програми як особисто, так і в онлайн-форматі за допомогою Zoom, а отже отримала послуги в повному обсязі, по кожному пункту та в строки, встановлені договором. Відео-докази були надані до суду. Отримавши всю інформацію та знання, вже в кінці курсу Позивач почала конфліктувати з Відповідачем, а після закінчення курсу звернулась з претензією та почала безпідставно вимагати повернення коштів.
Щодо агентських відносин Відповідач зазначає, що ФОП Соколик Сергій Іванович є офіційним представником розробників програми на підставі агентського договору № 01/01-24 від 01.01.2024 р., укладеного з ФОП Чепіком Андрієм Андрійовичем. Позивач знала, що спікером освітніх послуг буде безпосередньо Чепік А.А., а Відповідач надасть доступ до освітньої онлайн-платформи, і свідомо купувала ці послуги. Саме Чепік А.А. та Соколик В.С. є авторами навчальної онлайн-програми, про що свідчить інформація на сайті та відзиви Позивача на особистій сторінці в соціальній мережі Інстаграм.
Відповідач вважає помилковими твердження Позивача щодо правової природи агентського договору. Норма ч. 1 ст. 297 ГК України не забороняє оплату агентських послуг на рахунок Агента; така практика є звичайною в цивільному обороті. Питання має вирішуватися з урахуванням внутрішніх відносин між Агентом і Принципалом, підтверджених агентським договором. Ст. 295 ГК України не забороняє агенту діяти від власного імені в межах агентського договору, якщо така модель чітко погоджена між сторонами. Агентський договір містить погоджені істотні умови: предмет, сферу та характер агентських послуг, порядок взаємодії сторін, розмір винагороди та строк дії. Відсутність окремого пункту про санкції не є підставою для визнання договору неукладеним, оскільки санкції передбачені законом. Положення п. 2.2.2 агентського договору не означає, що Агент діє у власних інтересах, а лише дозволяє фактично укладати договори з клієнтами від свого імені з подальшою передачею коштів принципалу.
Щодо тверджень Позивача про порушення норм процесуального права Відповідач зазначає, що Позивач не навів обґрунтованих підстав для витребування оригіналів електронних доказів. Оригінали електронних доказів у фізичній формі ( відео, скріншоти з переписки, дані CRM-системи ) надати неможливо, оскільки вони зберігаються в цифровому форматі. Подані копії є повними, автентичними та достовірними, містять усі необхідні дані для оцінки судом фактів взаємодії сторін.
Відповідач також зазначає, що вимоги про стягнення інфляційних втрат та 3% річних є похідними від основної вимоги, і за відсутності підстав для стягнення основної суми боргу ці вимоги є безпідставними. Орієнтовний розмір судових витрат Відповідача в суді апеляційної інстанції становить 300 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу. Відповідач просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
6. Рух справи в суді апеляційної інстанції.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.12.2025 р. для розгляду справи визначена колегія суддів у складі: головуючого судді - Кощеєв І.М. ( доповідач ), судді - Дармін М.О., Чус О.В..
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 03.12.2025 р. витребувано у Господарського суду Дніпропетровської області матеріали справи/копії матеріалів справи № 904/2969/25.
Матеріали справи № 904/2969/25 надійшли до Центрального апеляційного господарського суду.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 03.12.2025 р. відкрито апеляційне провадження у справі та призначено апеляційну скаргу до розгляду в судове засідання на 01.04.2026 р.
Розпорядженням керівника апарату суду від 31.03.2026 р., у зв'язку з перебуванням у відпустці судді Чус О.В., призначено проведення повторного автоматизованого розподілу судової справи, відповідно до п. 2.4.6 Засад використання автоматизованої системи документообігу суду у Центральному апеляційному господарському суді, затверджених Рішенням зборів суддів Центрального апеляційного господарського суду від 01.04.2025 р. №1 ( зі змінами внесеними рішенням, оформленим протоколом зборів суддів Центрального апеляційного господарського суду від 11.12.2025 р. № 7, рішенням, оформленим протоколом зборів суддів Центрального апеляційного господарського суду від 12.01.2026 р. №1).
Автоматичною системою документообігу для розгляду справи визначено суддю-доповідача Кощеєва І. М. у складі колегії суддів: Дарміна М.О., Мартинюка С.В..
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 01.04.2026 р., судовою колегією у визначеному складі, прийнято апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця Процюк Ліни Сергіївни на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 10.11.2025 р. у справі № 904/2969/25 до свого провадження.
Позивач не скористався своїм правом участі в судовому засіданні та не забезпечив явку уповноваженого представника, хоча про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином.
Беручи до уваги, що неявка вказаного учасника провадження у справі, належним чином повідомленого про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, матеріали справи є достатніми для розгляду апеляційної скарги, апеляційний господарський суд дійшов висновку про розгляд справи за відсутності представника Позивача.
У судовому засіданні 01.04.2026 р., проведеному в режимі відеоконференції, була оголошена вступна та резолютивна частини постанови Центрального апеляційного господарського суду.
7. Встановлені судом обставини справи.
01.03.2024 р. між Фізичною особою-підприємцем Процюк Ліною Сергіївною (Замовник) та Фізичною особою-підприємцем Соколиком Сергієм Івановичем ( Виконавець ) було укладено договір про надання інформаційних послуг № 21/12-01, відповідно до п. 1.1. якого в порядку та на умовах, визначених цим договором, Виконавець зобов'язується надати Замовнику за винагороду інформаційні послуги згідно даного договору, шляхом надання інформації через текстові, відео, фото, аудіо уроки/повідомлення - спеціальної форми передачі інформації, спрямованої на придбання Замовником додаткових знань, умінь та навичок у певній сфері діяльності в результаті використання Замовником особливих заходів, які вони визначають на власний розсуд, а Замовник зобов'язується оплатити послуги та належним чином виконувати всі завдання та рекомендації надані Виконавцем в рамках даного договору.
Відповідно до п. 1.2. договору послуги Виконавця включають у себе: участь у менторстві (індивідуальний формат) по запуску та масштабуванні Онлайн-продуктів - 4 місяця ( з 18.04.2024 р. по 18.08.2024 р.) (п. 1.2.1. договору); доступ до 10-ти модулів навчання, детальна програма вказана на сайті ІНФОРМАЦІЯ_3 ( п. 1.2.2. договору ); персональний чат зі спікером на 4 місяці ( п. 1.2.3. договору ); 8 персональних ZOOM-розборів зі спікером (1 раз на 2 тижні) ( п. 1.2.4. договору ); доступ до групових ZOOM-розборів зі спікером з відповідями на питання і розбором автоворонок - 10 шт. ( п. 1.2.4. договору ); популяризація Замовника за рахунок Виконавця: Ютуб-підкаст та реклама в сторіс після результатів на курсі (п. 1.2.5. договору); персональний розбір вебінару Замовника з докруткою конверсії ( п. 1.2.6. договору ); можливість навчатися удвох ( п. 1.2.7. договору ).
Вартість послуг складає 576 750,00 грн ( п. 4.1. договору ).
Виконавець надає послуги, визначені умовами даного договору, з 18.04.2024 р. по 18.08.2024 р. ( п. 5.1. договору ).
Сторони цього договору несуть відповідальність за невиконання чи неналежне виконання своїх зобов'язань за цим договором відповідно до чинного законодавства ( п. 7.1. договору ).
Цей договір укладається дистанційно в електронному вигляді ( п. 8.2. договору ).
Договір набирає чинності з моменту підписання. Строк дії закінчується 09.06.2024 р. ( п. 8.3. договору ).
Договір має силу акта про надання послуг. Приймання наданих послуг проводиться без підписання відповідного акта ( п. 8.5. договору ).
Позивач зазначає, що виконав своє зобов'язання та вніс попередню оплату за майбутні послуги на розрахунковий рахунок Відповідача в розмірі 576 750,00 грн. одразу в день укладення договору, що підтверджується квитанцією № M8B4-T6C8-4283-52C0 від 01.03.2024 р. Разом з тим, Позивач стверджує, що Відповідач не виконав умови договору про надання інформаційно-консультаційних послуг № 21/12 - 01 від 01.03.2024 р. Послуги, які Відповідач мав надавати особисто, не були надані, а залучення третьої особи ФОП Чепіка А.А. не погоджувалося з Позивачем. Відповідач до виконання обов'язків за договором про надання інформаційно-консультаційних послуг № 21/12 - 01 від 01.03.2024 р. навіть не приступив, про неможливість приступити до виконання своїх зобов'язань за договором Позивача не повідомляв. Позивач переконаний, що п. 8.5. договору не спростовує його обґрунтування в частині того, що послуги не були надані та не може перешкоджати задоволенню позовних вимог. З договору випливає, що послуги надаються після його укладення ще й протягом доволі тривалого часу, а саме: з 18.04.2024 р. по 18.08.2024 р. ( п. 5.1 договору ). Таким чином, факт укладення договору не може підтверджувати факт виконання зобов'язань, які тільки повинні виникнути у майбутньому на підставі договору, який укладається. Інакше це б суперечило іншим положенням договору, а також самій природі виникнення та реалізації правовідносин.
Позивач зазначає, що звернувся до Відповідача із претензією про досудове врегулювання спору № 02/10/2024 від 02.10.2024 р., в якій вимагав повернути сплачені згідно з договором грошові кошти в розмірі 576 750,00 грн протягом семи днів з моменту отримання претензії.
Відповідач надав Позивачу відповідь на претензію, в якій зазначив, що на виконання умов договору Процюк Ліна Сергіївна отримала доступ на свою електронну адресу ІНФОРМАЦІЯ_1 до навчальної програми, що вказана на сайті ІНФОРМАЦІЯ_4 та перейшла о 11:32 до вивчення даних матеріалів, що зафіксовано та підтверджується CRM - системою. Крім цього, CRM - системою зафіксовано: 40 входів до кабінету учня програми, що свідчить про повне отримання матеріалів даної програми та наявне підтвердження про виконання усіх практичних завдань останньою. Тобто, Процюк Ліною Сергіївною отримано в повному обсязі доступ до програми з навчання та активне проходження даної програми підтверджується, як CRM - системою так і всіма іншими технічними засобами. ФОП Соколик Сергій Іванович є офіційним представником розробника програми "Майстер - група Андрія Чепіка по холодним автоворонкам для експертів та послуг". Дані правовідносини, належним чином закріплені шляхом укладення між ФОП Соколик Сергієм Івановичем та ФОП Чепік Андрієм Андрійовичем агентського договору, яким уповноважено ФОП Соколик Сергія Івановича, здійснювати дії, спрямовані на просування та продаж послуг ФОП Чепік Андрія Андрійовича, здійснювати пошук клієнтів та самостійно укладати з клієнтами договори про надання послуг.
Позивач стверджує, що Відповідач так і не виконав взятих на себе згідно з договором зобов'язань та не надав Позивачеві послуги. Отримані грошові кошти ( попередню оплату послуг ) Відповідач не повернув, що і стало причиною звернення до суду.
Відповідач подав до суду першої інстанції відзив, в якому зазначив, що Позивач знала, розуміла і свідомо здійснювала дії щодо набуття відповідних прав та обов'язків згідно з умовами договору про надання інформаційно-консультаційних послуг № 21/12-01 від 01.03.2024 р. і точно знала чиї послуги буде отримувати. А тому твердження, що Позивач не отримувала послуги спрямовані на введення суду в оману. Між Позивачем та Відповідачем було досягнуто згоди з усіх істотних умов договору про надання інформаційно-консультаційних послуг, які Позивач отримала в повному обсязі. Суть інформаційно-консультаційних послуг за договором № 21/12-01 полягає в тому, що Позивач отримувала доступ до навчальної платформи, що складається з 10-ти модулів навчання, детальна програма яких вказана на сайті ІНФОРМАЦІЯ_6, де була розміщена вся навчальна інформація через текстові, відео, фото, аудіо уроки/повідомлення, відповідно Позивач користувалась всім наповненням та отримувала відповідні знання, таким чином отримала послуги в повному обсязі. Позивач на виконання вимог договору про надання інформаційно-консультаційних послуг № 21/12 -01 від 01.03.2024 р. отримала доступ на свою електронну адресу ІНФОРМАЦІЯ_1 до навчальної програми, що вказана на сайті ІНФОРМАЦІЯ_3 та перейшла. 06.04.2024 р. об 11:32 Позивач перейшла до вивчення даних матеріалів, що зафіксовано та підтверджується CRM системою Відповідача. Більше того, CRM системою Відповідача зафіксовано 40 входів в особистий кабінет учня програми - позивача, доступ до якого має лише особа, яка оплатила послуги відповідача, що прямо свідчить про повне отримання матеріалів навчальної програми відповідача. Крім того, у Відповідача наявне підтвердження виконання Позивачем усіх практичних завдань програми. А отже, позивач спожила послуги відповідача на всю суму договору. Отримавши всю інформацію та знання, вже в кінці курсу Позивач почала конфліктувати з Відповідачем, а після закінчення курсу, тобто після отримання наданих послуг, звернулась з претензією та почала безпідставно вимагати повернення коштів. Зазначив, що акт наданих послуг потрібен лише тоді, коли це прямо встановлено законом або договором. Тобто акт про надання послуг обов'язковий, якщо договір про надання послуг між Замовником і Виконавцем прямо передбачає складання акту ( постанова Верховного Суду України від 07.03.2018 р. у справі № 916/3466/16 ). Договором про надання інформаційно-консультаційних послуг 21/12-01 від 01.03.2024 р. не передбачено складання акту приймання-передачі наданих послуг. Факт надання та споживання послуг Позивачем підтверджується: наданням доступу до навчальної програми через електронну адресу позивача; фіксацією в CRM-системі 40 входів Позивача до особистого кабінету; початком користування навчальними матеріалами 06.04.2024 р. об 11:32; виконанням Позивачем усіх практичних завдань програми; відео з навчальної програми, в якій позивач отримувала послуги відповідача. Оскільки інформаційно-консультаційні послуги за своєю природою не мають матеріального результату, але полягають у наданні доступу до знань, консультацій, навчальних матеріалів та взаємодії в освітньому процесі, - підтвердження використання таких матеріалів самим позивачем свідчить про повне отримання ним послуг відповідно до умов договору. Вважає доведеним факт надання Відповідачем послуг у повному обсязі та належним чином, що виключає підстави для задоволення вимог Позивача про стягнення коштів за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за договором про надання інформаційно-консультаційних послуг. Звертає увагу на те, що Позивач знала, що освітні послуги будуть надаватись безпосередньо Чепік А.А., через Відповідача, і свідомо купувала ці послуги. Оскільки саме Чепік А.А. та Соколик В.С. є авторами навчальної онлайн програми, розміщеної на сайті ІНФОРМАЦІЯ_5. Про це зокрема свідчить інформація, вказана на сайті, а також відзиви Позивача на особистій сторінці в соціальній мережі Інстаграм, де вона зазначає, що купувала інформаційно-консультаційні послуги у Чепік А.А. Скріншоти та відеоогляд особистої сторінки Позивача в соціальній мережі Інстаграм надані в додатках до відзиву. Тобто, зазначаючи в позовній заяві, що не отримувала послуги, Позивач свідомо вводить суд в оману, а отже, такі позовні вимоги не підлягають задоволенню в повному обсязі. У зв'язку із чим Відповідач просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
За наслідками розгляду позову господарським судом прийнято оскаржуване рішення у даній справі.
Приймаючи оскаржуване рішення, місцевий господарський суд виходив з того, що між сторонами було укладено договір про надання інформаційних послуг № 21/12-01 від 01.03.2024, за яким Виконавець зобов'язався надати Замовнику за винагороду інформаційні послуги шляхом надання інформації через текстові, відео, фото, аудіо уроки/повідомлення. Суд першої інстанції дійшов висновку, що суть інформаційно-консультаційних послуг за договором полягає в тому, що Позивач мала отримати доступ до навчальної платформи, що складається з 10-ти модулів навчання, детальна програма яких вказана на сайті ІНФОРМАЦІЯ_6, де була розміщена вся навчальна інформація. Суд зазначив, що відповідно до наданих скриншотів CRM-системи Відповідача зафіксовано 40 входів в особистий кабінет учня програми - Позивача, що Позивач отримала доступ до навчальних модулів та можливість отримувати необхідні знання. Суд також зазначив, що Позивач не заперечує факту отримання доступу до навчальної програми та входу до особистого кабінету, виконання практичних завдань програми, а також участі в навчальній програмі. Щодо тверджень Позивача про те, що послуги надавались не особисто Відповідачем, суд вказав, що спірним договором не визначено обов'язку надання послуг особисто Відповідачем, натомість предметом договору є надання інформаційно-консультаційних послуг шляхом отримання доступу до навчальної платформи, а також передбачена участь спікера, особа якого договором не визначена. Суд визнав доведеним факт надання Відповідачем послуг за договором, що виключає підстави для задоволення вимог позивача. Оскільки суд визнав основну вимогу необґрунтованою, нарахування 3% річних та інфляційних втрат також визнано безпідставним.
8. Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції
Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1). Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 2). Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього (ч. 3). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4).
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника Відповідача, дослідивши доводи, наведені в апеляційній скарзі, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а рішення господарського суду залишити без змін, виходячи з наступного.
Щодо додаткових доказів доданих Скаржником до апеляційної скарги ( копія листа листа ГУ ДПС у Дніпропетровській області № 222/П/04-36-24-16-09 від 20.03.2026 р.) слід зазначити про таке.
Враховуючи, що учасник судового процесу додав вказаний документальний доказ під час розгляду апеляційної скарги, на дату прийняття оскаржуваного рішення таких доказів суд першої інстанції в своєму розпорядження не мав.
Згідно з ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього (ч. 3 ст. 269 ГПК України).
У вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з'ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об'єктивно оцінити поважність цих причин. У разі прийняття додаткових доказів у постанові апеляційної інстанції мають зазначатися підстави такого прийняття.
Колегія суддів зауважує учасникам судового процесу на тому, що підставою для прийняття апеляційною інстанцією додаткових доказів є докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від учасників судового процесу.
Основними засадами судочинства, закріпленими у ст. 129 Конституції України, є, зокрема, законність, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Принцип законності визначається тим, що суд у своїй діяльності при вирішенні справ повинен додержуватись норм процесуального права.
Відповідно до ст. 124, п.п. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст. 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Прийняття судом апеляційної інстанції додаткових документів на стадії апеляційного провадження за відсутності визначених ст. 269 ГПК України підстав для їх прийняття, тобто без наявності належних доказів неможливості їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від заявника, фактично порушує принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, адже у такому випадку суд створює апелянтові більш сприятливі, аніж позивачу умови в розгляді конкретної справи.
Оскаржуване рішення суду у цій справі було проголошено 10.11.2025 р., а новий доказ, який надає Скаржник датований 20.03.2026 р., відтак колегія суддів зазначає про те, що вказаний документ фактично на дату винесення оскаржуваного рішення суду не існував, в той час як за приписами ГПК Україна надання учасником судового процесу нових доказів у справі, які станом на дату винесення судового рішення не існували, не віднесено до підстав для скасування такого судового рішення, а відтак такий документ не може бути прийнятий судом апеляційної інстанції як додатковий доказ.
За таких обставин, додана Апелянтом під час апеляційного перегляду копія листа листа ГУ ДПС у Дніпропетровській області № 222/П/04-36-24-16-09 від 20.03.2026 р. як додатковий доказ колегією суддів не приймається.
Предметом спору є вимоги ФОП Процюк Л. С. до ФОП Соколика С. І. про стягнення 655 183,17 грн., з яких: 576 750,00 грн. - суми попередньої оплати, 1 360,86 грн. - 3% річних, 65 727,31 грн. - інфляційні втрати. При цьому, позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням Відповідачем умов договору про надання інформаційних послуг № 21/12-01 від 01.03.2024 р.
Колегія суддів зазначає, що попередня оплата ( аванс ) - це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є сумою, що перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема, за послуги які мають бути надані, за роботи, які мають бути виконані. При цьому аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила, лише у випадку невиконання зобов'язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося ( постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 р. у справі № 918/631/19, постанова Верховного Суду від 21.02.2018 р. у справі № 910/12382/17).
Нормами ст. 11 ЦК України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, завдання майнової ( матеріальної ) та моральної шкоди іншій особі, інші юридичні факти.
Згідно із ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст. ст. 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідності до ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Ст. 509 ЦК України визначено, що зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Як встановлено судом, господарські зобов'язання між сторонами виникли на підставі договору, який за своєю правовою природою є договором про надання послуг. За договором про надання інформаційних послуг № 21/12-01 від 01.03.2024 р. Відповідач ( Виконавець ) зобов'язувався надати Замовнику за винагороду інформаційні послуги згідно даного договору, шляхом надання інформації через текстові, відео, фото, аудіо уроки/повідомлення - спеціальної форми передачі інформації, спрямованої на придбання Замовником додаткових знань, умінь та навичок у певній сфері діяльності в результаті використання Замовником особливих заходів, які вони визначають на власний розсуд, а Позивач ( Замовник ) зобов'язувався оплатити послуги та належним чином виконувати всі завдання та рекомендації надані Виконавцем в рамках даного договору.
Відповідно до ст. 177 ЦК України послуги розглядаються як окремий вид об'єктів цивільних прав, які відрізняються від інших об'єктів ( речей, майнових прав, результатів робіт тощо ).
Договір надання послуг передбачає, що одна сторона ( виконавець ) зобов'язується за завданням другої сторони ( замовника ) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором ( ч. 1 ст. 901 ЦК України ).
У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору ( ч. 2 ст. 902 ЦК України ).
За змістом ст. 901 ЦК України договір про надання послуг передбачає наявність завдання від замовника, за яким виконавець надає замовнику послугу, що споживається в процесі вчинення дії чи здійснення певної діяльності. Предметом такого договору є послуга, результат якої є завжди немайновим, хоча може мати речову форму. Послуга невіддільна від джерела, тісно пов'язана з особою виконавця та процесом її надання.
Відтак для кваліфікації послуги головним є предметний критерій: предметом договору про надання послуг є процес надання послуги, що не передбачає досягнення матеріалізованого результату, але не виключає можливість його наявності. Якщо внаслідок надання послуги й створюється матеріальний результат, то він не є окремим, віддільним від послуги як нематеріального блага, об'єктом цивільних прав, через що відповідний результат не є обігоздатним сам по собі. При цьому переважно наголошується, що послуга тісно пов'язана з особою виконавця та процесом вчинення ним певних дій ( здійснення діяльності ) й навіть невіддільна від них, але все ж таки не збігається з такими діями ( діяльністю ) й існує як окреме явище - певне нематеріальне благо, що споживається в процесі вчинення відповідних дій (здійснення діяльності) виконавцем. ( п. 48 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.01.2022 р. у справі № 761/16124/15-ц.
Як зазначалося раніше, відповідно до п. 1.1. договору, в порядку та на умовах, визначених цим договором, Виконавець зобов'язується надати Замовнику за винагороду інформаційні послуги згідно даного договору, шляхом надання інформації через текстові, відео, фото, аудіо уроки/повідомлення - спеціальної форми передачі інформації, спрямованої на придбання замовником додаткових знань, умінь та навичок у певній сфері діяльності в результаті використання замовником особливих заходів, які вони визначають на власний розсуд, а замовник зобов'язується оплатити послуги та належним чином виконувати всі завдання та рекомендації надані виконавцем в рамках даного договору.
В обгрунтування позовних вимог, Позивач послався на те, що Відповідач не виконав умови договору, послуги, які Відповідач мав надавати особисто, не були надані, а залучення третьої особи ФОП Чепіка А.А. не погоджувалося з Позивачем.
Згідно зі ст. п. 1.2. договору послуги Виконавця включають у себе: участь у менторстві (індивідуальний формат) по запуску та масштабуванні Онлайн-продуктів - 4 місяця ( з 18.04.2024 р. по 18.08.2024 р. ) ( п. 1.2.1. договору ); доступ до 10-ти модулів навчання, детальна програма вказана на сайті ІНФОРМАЦІЯ_3 (п. 1.2.2. договору); персональний чат зі спікером на 4 місяці ( п. 1.2.3. договору ); 8 персональних ZOOM-розборів зі спікером (1 раз на 2 тижні) ( п. 1.2.4. договору ); доступ до групових ZOOM-розборів зі спікером з відповідями на питання і розбором автоворонок - 10 шт. ( п. 1.2.4. договору ); популяризація замовника за рахунок виконавця: Ютуб-підкаст та реклама в сторіс після результатів на курсі ( п. 1.2.5. договору ); персональний розбір вебінару замовника з докруткою конверсії ( п. 1.2.6. договору ); можливість навчатися удвох ( п. 1.2.7. договору ).
Як вірно зазначив суд першої інстанції - суть інформаційно-консультаційних послуг за договором полягає в тому, що Позивач мала отримати доступ до начальної платформи, що складається з 10-ти модулів навчання, детальна програма яких вказана на сайті ІНФОРМАЦІЯ_6, де була розміщена вся навчальна інформація через текстові, відео, фото, аудіо уроки/повідомлення. Підтвердження використання таких матеріалів Позивачем свідчить про отримання ним послуг відповідно до умов договору.
Також, як слушно зауважив місцевий господарський суд - договором про надання інформаційно-консультаційних послуг 21/12-01 від 01.03.2024 р. не передбачено можливості чи обов'язку складання акту приймання-передачі наданих послуг.
Разом з тим, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, Відповідач наголошував, що на виконання вимог договору про надання інформаційно-консультаційних послуг № 21/12 -01 від 01.03.2024 р. Позивач отримала доступ на свою електронну адресу ІНФОРМАЦІЯ_1 до навчальної програми, що вказана на сайті ІНФОРМАЦІЯ_3 та перейшла 06.04.2024 р. перейшла до вивчення даних матеріалів, що зафіксовано та підтверджується CRM системою Відповідача. При цьому, доступ в особистий кабінет учня має лише особа, яка оплатила послуги Відповідача.
Із наданих скриншотів екрану комп'ютера із відображенням CRM системи відповідача, вбачається, що CRM системою зафіксовано 40 входів в особистий кабінет учня програми - позивача. Таким чином, позивач отримала доступ до навчальних модулів, а відповідно можливість отримувати необхідні знання, тобто фактично відповідно до ч.1 ст. 901 ЦК України відбулось споживання послуги в процесі вчинення вищевказаний дій. Також Відповідач надав скриншоти екрану комп'ютера із відображенням zoom конференцій за участі Андрія Чепика, Вікторії Соколик та Ліни Скляр .
Відхиляючи доводи Скаржника щодо визнання наданих Відповідачем доказів ( копії електронних доказів ) недопустимими/неналежними/недостовірними, колегія суддів зазначає наступне.
У постанові від 29.01.2021 р. у справі №922/51/20 Верховний Суд вказав, що подання електронного доказу в паперовій копії саме по собі не робить такий доказ недопустимим. Суд може не взяти до уваги копію ( паперову копію ) електронного доказу, лише у випадку якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу. Аналогічний висновок зроблений у постанові від 23.09.2021 р. у справі № 910/17662/19.
Тобто поняття електронного документа та електронного доказу не є тотожними, оскільки поняття електронного доказу є значно ширшим, та, окрім власне електронних документів, оформлених відповідно до статей 5, 6 Закону "Про електронні документи та електронний документообіг", на які посилався суд апеляційної інстанції, включає в себе будь-яку інформацію в цифровій формі, що має значення для розгляду справи, в тому числі повідомлення, відправлені електронною поштою або іншими засобами електронного зв'язку.
Згідно з приписами Закону "Про електронні довірчі послуги" використання електронного підпису, який відповідає вимогам до кваліфікованого електронного підпису, дозволяє забезпечити електронну ідентифікацію підписувача і гарантує цілісність підписаних даних, а також має презумпцію відповідності особистому підпису (статті 14, 18, 23 Закону).
Водночас, відсутність кваліфікованого електронного підпису не зумовлює недостовірність певних даних в електронній формі, й відповідно, недостовірність електронного доказу. Вирішення питання достовірності такого доказу має відбуватися на загальних засадах, визначених ГПК, і відповідно до стандарту доказування "баланс ймовірностей", передбаченого ст.79 ГПК.
У Керівництві "Електронні докази в цивільному та адміністративному процесі", ухваленому Комітетом міністрів Ради Європи 30.01.2019 (далі - Керівництво) зазначено, що електронні (цифрові) докази можуть бути у формі тексту, відео, фотографій чи аудіозаписів. Дані можуть бути отримані за допомогою різних способів та з різних джерел, наприклад мобільних телефонів, веб-сторінок, бортових комп'ютерів або GPS-реєстраторів (у тому числі відомості, що перебувають поза контролем сторони). Електронні повідомлення (електронна пошта) є типовим прикладом електронних доказів, оскільки вони походять з електронного пристрою (комп'ютера або пристрою, схожого на комп'ютер) і містять відповідні метадані.
Важливим є дотримання принципу недискримінації при дослідженні електронних доказів, що означає, що суди не повинні відмовляти в прийнятті електронних доказів і не повинні заперечувати їх юридичну силу лише тому, що вони зібрані та / або подані в електронній формі. Суди не повинні заперечувати юридичну силу електронних доказів лише через відсутність вдосконаленого, кваліфікованого або подібного захищеного електронного підпису. Сторонам має бути дозволено подавати електронні докази в оригінальному електронному форматі без необхідності надання роздруківок (пункти 6, 7, 9 Керівництва).
Невикористання електронного підпису особами, які створили електронний доказ (лист, повідомлення, файл, аудіозапис, інші дані), не є підставою для визнання такого доказу недопустимим, якщо інше не встановлено законом.
У сучасній діловій практиці більшість електронних даних не мають розширених або кваліфікованих електронних підписів і не захищені іншим способом. Незважаючи на це, суди мають розглядати їх як електронні докази (тоді як доказова сила доказів може змінюватися залежно від конкретного випадку), враховуючи, наприклад, різноманітні довірчі послуги, пов'язані з електронним керуванням документами та ідентифікацією підписантів, які доступні по всьому світу. В офіційних поясненнях до Керівництва заначено, що одним із прикладів є біометричний підпис, метод отримання електронної версії власноручного підпису, коли особа пише свій підпис на електронному пристрої за допомогою спеціальної ручки та блокнота. Залежно від чинного законодавства суд може визнати такий біометричний підпис рівноцінним власноручному підпису на папері.
Електронні докази повинні оцінюватися так само, як і інші види доказів, зокрема, щодо їх прийнятності, автентичності, точності та цілісності. Обробка електронних доказів не повинна бути невигідною для сторін або надавати несправедливу вигоду одній із них (преамбула "базові принципи" Керівництва).
В межах, прийнятних відповідно до національного законодавства та на розсуд суду електронні дані повинні прийматися як автентичний доказ, допоки інша сторона не наведе відповідні обґрунтовані доводи на спростування цього. Достовірність електронних доказів презюмується до тих пір, поки немає розумних сумнівів у протилежному (пункти 21, 22 Керівництва).
Заперечуючи проти факту надання Відповідачем послуг відповідно до умов Договору, Позивач не спростовує факту отримання доступу до навчальної програми та входу до особистого кабінету, виконанням Позивачем практичних завдань програми, а також участі в навчальній програмі.
Разом з тим, умовами укладеного між сторонами договору не визначено обов'язку надання послуг особисто Відповідачем, натомість предметом спірного договору є надання Позивачу інформаційно-консультаційних послуг шляхом отримання доступу до начальної платформи, ( що не передбачає обов'язкової участі Відповідача, оскільки належним підтвердженням виконання вказаного обов'язку є саме отримання такого доступу ), а також надання доступу до групових ZOOM-розборів зі спікером з відповідями на питання і розбором автоворонок, персонального чату зі спікером на 4 місяці, 8 персональних ZOOM-розборів зі спікером (1 раз на 2 тижні), тобто передбачена участь спікера, особа якого договором не визначена.
Відповідач в свою чергу стверджує, що Позивач знала, що освітні послуги будуть надаватись безпосередньо Чепік А.А. через Відповідача і свідомо купувала ці послуги. Оскільки, саме Чепік А.А. та Соколик В.С. є авторами навчальної онлайн програми, розміщеної на сайті ІНФОРМАЦІЯ_5. Про це зокрема свідчить інформація вказана на сайті, а також відзиви Позивача на особистій сторінці в соціальній мережі Інстаграм, де вона зазначає, що купувала інформаційно-консультаційні послуги у Чепік А.А .
У частині 3 ст. 2 ГПК України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.
Відповідно до частин 3, 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони.
Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень ( частина 1 ст. 74 ГПК України ).
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування ( частина 1 ст. 77 ГПК України ).
Відповідно до положень ст. 78 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає Позивач та Відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу. Аналогічний висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 21.01.2021 р. у справі № 917/483/19.
Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.
Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 р. у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 р. у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 р. у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 р. у справі № 917/2101/17 та аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 р. у справі № 129/1033/13-ц.
Враховуючи вищевикладене, та примаючи до уваги стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто висновок про надання Відповідачем Позивачеві інформаційних послуг з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний ( оскільки Позивачем отримано доступ до навчальної програми та здійснено вхід до особистого кабінету, враховуючи те, що Позивач брала участь у zoom конференціях зі спікерами ), суд апеляційної інстанції погоджується з місцевим господарським судом про відсутність підстав для задоволення вимог Позивача про стягнення з Відповідача передплати за невиконання виконання зобов'язань за договором про надання інформаційно-консультаційних послуг. Враховуючи відсутність підстав для стягнення суми попередньої оплати, не підлягають задоволенню і вимоги про стягнення на таку суму - 3 % річних та інфляційних втрат.
Підсумовуючи вищевикладене, судова колегія вважає, що викладені в апеляційній скарзі аргументи не можуть бути підставами для скасування судового рішення місцевого господарського суду, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи та ґрунтуються на неправильному тлумаченні Скаржником норм матеріального та процесуального права, що в сукупності виключає можливість задоволення апеляційної скарги.
9. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.
У справі "Руїз Торіха проти Іспанії", ЄСПЛ вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів Скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" ( Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006 р. ).
Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У даній справі суд дійшов висновку, що Скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
З огляду на приписи ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини від 23.02.2006 р." Конвенція застосовується судами України як частина національного законодавства, а практика ЄСПЛ, через рішення якого відбувається практичне застосування Конвенції, застосовується судами як джерело права.
Отже, доводи заявника апеляційної скарги про порушення норм матеріального та процесуального права судом попередньої інстанцій під час прийняття оскаржуваного процесуального документу не знайшли свого підтвердження.
За змістом ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Згідно із ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин та з урахуванням меж розгляду апеляційної скарги в порядку ст. 269 ГПК України, апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а оскаржуване рішення підлягає залишенню без змін.
10. Судові витрати.
У зв'язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, згідно вимог ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на Скаржника.
На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 269, 270, 273, 275 - 285, 287 ГПК України, Центральний апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця Процюк Ліни Сергіївни - залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 10.11.2025р. у справі №904/2969/25 - залишити без змін.
Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Скаржника.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Право касаційного оскарження, строк на касаційне оскарження та порядок подання касаційної скарги передбачено ст. ст. 286-289 ГПК України.
Повний текст постанови складено 02.04.2026 р.
Головуючий суддя І.М. Кощеєв
Суддя М.О. Дармін
Суддя С.В. Мартинюк