31 березня 2026 року
м. Рівне
Справа № 569/211/26
Провадження № 22-ц/4815/609/26
Головуючий у Рівненському міському суді
Рівненської області: суддя Кучина Н.Г.
Рішення суду першої інстанції
(скороченим текстом) проголошено:
о 14 год. 51 хв. 08 січня 2026 року у
м. Рівне Рівненської області
Повний текст рішення складено: не зазначено.
Рівненський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючий: Хилевич С.В.
судді: Ковальчук Н.М., Шимків С.С.
секретар судового засідання: Пиляй І.С.
за участі: ОСОБА_1 , її представника - адвоката Луцик Катерини Василівни та представника ОСОБА_2 - адвоката Пилипчук Лесі Мінівни,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження апеляційні скарги представника ОСОБА_2 - адвоката Пилипчук Лесі Мінівни і представника ОСОБА_1 - адвоката Луцик Катерини Василівни на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 08 січня 2026 року у цивільній справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ОСОБА_2 , Рівненське районне управління поліції Головного управління Національної поліції в Рівненській області (Сектор протидії домашньому насильству відділу превенції); про видачу обмежувального припису,
06 січня 2026 року в суд звернулася ОСОБА_1 , діючи через свого представника - адвоката Луцик К.В., із заявою, в якій просила видати обмежувальний припис стосовно ОСОБА_2 , проживаючого у АДРЕСА_1 , строком на 6 (шість) місяців, яким визначити тимчасові обмеження його прав, а саме: заборонити ОСОБА_2 перебувати в місці спільного проживання (перебування) з ОСОБА_1 у АДРЕСА_1 ; заборонити ОСОБА_2 наближатися на відстань менше 100 метрів до місця спільного проживання (перебування) з ОСОБА_1 у АДРЕСА_1 .
Мотивуючи заяву, вказувалося, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі. Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 11 лютого 2025 року шлюб між ними розірвано. Вони надалі проживають разом у квартирі АДРЕСА_2 . Разом з тим ОСОБА_2 постійно влаштовує конфлікти, застосовує щодо заявниці та спільної дитини - ОСОБА_3 фізичне та психологічне насильство.
07 грудня 2025 року о 00 год. 46 хв. ОСОБА_2 вчергове по місцю їх проживання вчинив щодо неї домашнє насильство психологічного і фізичного характеру, що полягало у штовханині, нецензурній лайці, завданні тілесних ушкоджень. Працівниками поліції було складено щодо нього термінові заборонні приписи серії АА №435398, а саме зобов'язано залишити місце проживання постраждалої особи, заборонено вхід та перебування в місці проживання постраждалої особи, заборонено в будь-який спосіб контактувати з постраждалою особою.
13 грудня 2025 року він же знову по місцю їх проживання вчинив щодо неї домашнє насильство психологічного і фізичного характеру через штовхання, нецензурну лайку, а тому відносно нього було складено терміновий заборонний припис серії АА №470993.
Крім того, 03 жовтня 2025 року по факту вчинення домашнього насильства відносно заявниці та неповнолітнього сина було внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №1202518601000953 та №1202518601000951 за кваліфікацією нанесення ОСОБА_2 неповнолітньому сину та колишній дружині тілесних ушкоджень у АДРЕСА_1 .
Зауважувала, що вчинення домашнього насильства щодо неї носить систематичний та довготривалий характер. Згідно з відомостями системи "Судова влада" 17 червня 2022 року ОСОБА_2 притягався до адміністративної відповідальності за вчинення домашнього насильства за ст. 1732 КУпАП. Тому вважала, що вона є особою, яка зазнала домашнього насильства, а, отже, просила видати обмежувальний припис відносно кривдника.
До участі у справі ОСОБА_1 залучено як заінтересованих осіб ОСОБА_2 та Рівненське районне управління поліції Головного управління Національної поліції в Рівненській області (далі - Рівненське РУП ГУНП).
Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 08 січня 2026 року заяву ОСОБА_1 задоволено частково.
Видано обмежувальний припис стосовно ОСОБА_2 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , строком на 2 (два) місяці, яким визначено тимчасові обмеження його прав, а саме:
- заборонено ОСОБА_2 перебувати в місці спільного проживання (перебування) з ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 ;
- заборонено ОСОБА_2 наближатися на відстань менше 100 метрів до місця спільного проживання (перебування) з ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 .
В решті вимог заяви відмовлено.
Копію рішення направлено до Рівненського РУП ГУНП та Виконавчому комітету Рівненської міської ради для взяття ОСОБА_2 на профілактичний облік.
Рішення суду про видачу обмежувального припису допущено до негайного виконання, а його оскарження не зупиняє його виконання (ч. 4 ст. 3506 ЦПК України).
Судові витрати, пов'язані з розглядом справи про видачу обмежувального припису, віднесено на рахунок держави.
На рішення суду першої інстанції представником ОСОБА_1 - адвокатом Луцик К.В. і представником ОСОБА_2 - адвокатом Пилипчук Л.М. подано апеляційні скарги.
У своїй апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 , вважаючи оскаржуване рішення незаконним та необґрунтованим, що фактично полягало у невідповідності висновків суду обставинам справи, порушенні норм процесуального права і неправильному застосуванні норм матеріального права, просить його змінити, задовольнивши заяву повністю і видавши обмежувальний припис щодо ОСОБА_2 строком на 6 місяців, яким заборонити йому перебувати у місці спільного проживання (перебування) з ОСОБА_1 у квартирі АДРЕСА_2 . та заборонити йому наближатися на відстань менше 100 м до місця спільного проживання (перебування) з ОСОБА_1 у АДРЕСА_1 .
Обґрунтовуючи її, зазначалося про неврахування судом ст.ст. 3501, 3502 ЦПК України, ст.ст. 1, 3, 24, 26 Закону України "Про запобігання та протидію домашньому насильству", а також висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, що висловлений у постанові від 05 вересня 2019 року у справі №756/3859/19.
Вважає, що тлумачення наведених норм закону і постанови Верховного Суду дає підстави для висновку, що тимчасове обмеження кривдника у праві користування належним йому на праві власності майном з метою забезпечення безпеки постраждалої особи шляхом встановлення судом обмежувального припису є легітимним заходом втручання у права та свободи особи.
При вирішенні питання щодо застосування такого заходу суд на підставі установлених обставин справи та оцінки факторів небезпеки (ризиків) щодо вчинення домашнього насильства має оцінити пропорційність втручання у права і свободи особи, враховуючи, що ці заходи пов'язані з протиправною поведінкою такої особи.
Представник ОСОБА_2 - адвокат Пилипчук Л.М. у своїй апеляційній скарзі покликалася на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права і порушення норм процесуального права.
При її обґрунтуванні звертала увагу на те, що ОСОБА_2 є військовослужбовцем і в будь-який момент в зв'язку з виконанням службових обов'язків може відбути для подальшого проходження служби і бути задіяний у безпосередній участі у захисті Батьківщини, що відповідно до оскаржуваного рішення позбавляє його доступу до особистих речей та фактично перешкоджає у несенні військової служби.
Зауважувала на помилковому застосуванні норм ст.ст. 1, 26 Закону України "Про запобігання та протидію домашньому насильству", ст.ст. 3504, 3506 ЦПК України, оскільки видача обмежувального припису є заходом впливу на кривдника, який може вживатися в інтересах постраждалих осіб та у разі настання певних обставин за наявності ризиків, однією з характеристик яких є повторюваність.
При ухваленні рішення суд послався на витяги з Єдиного реєстру досудових розслідувань №№12025186150000951, 12025186150000953 з правовою кваліфікацією за ч. 1 ст. 125 КК України, термінові заборонні приписи від 07 грудня 2025 року та від 13 грудня 2025 року. Разом з тим ОСОБА_2 не має статусу підозрюваного чи обвинуваченого у кримінальному провадженні. При цьому на спростування висновків суду попередньої інстанції вказувалося на постанови Верховного Суду від 29 серпня 2019 року у справі №61-3848св19, від 09 червня 2022 року у справі №61-1199св22, від 24 лютого 2021 року у справі №570/2528/20, від 17 квітня 2019 року у справі №363/3496/18, від 26 вересня 2019 року у справі №452/317/19-ц, від 09 лютого 2022 року у справі №607/10853/21, від 27 серпня 2024 року у справі №464/5648/21.
Внаслідок цього ОСОБА_2 зазнав обмежень його прав і свобод лише на підставі відкритого кримінального провадження. До адміністративної відповідальності за ст. 1732 КУпАП він також не притягувався.
Не погоджується із доведеністю заяви, адже судом не встановлено відповідних обставин справи, форми вчинення домашнього насильства і ризиків його продовження (повторення), що є необхідним для видачі обмежувального припису.
Вважає, що самі по собі термінові обмежувальні приписи від 07 грудня 2025 року і від 13 грудня 2025 року не свідчать про вчинення ОСОБА_2 домашнього насильства, оскільки від моменту їх винесення і до звернення в суд за видачею обмежувального припису минуло майже місяць.
Підсумовуючи, вказувалося на відсутності у матеріалах справи належних, допустимих і достовірних доказів, які би підтверджували обставини вчинення ОСОБА_2 щодо ОСОБА_1 домашнього насильства у будь-яких проявах.
З наведених міркувань просить скасувати рішення суду першої інстанції, відмовивши ОСОБА_1 у задоволенні заяви про видачу обмежувального припису.
У поданому відзиві представник ОСОБА_1 - адвокат Луцик К.В. вважає апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Пилипчук Л.М. необґрунтованою, а тому просить її залишити без задоволення.
Заслухавши суддю-доповідача, думку осіб, які беруть участь у справі і з'явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи авторів апеляційних скарг, колегія суддів дійшла висновку про задоволення апеляційної скарги представника ОСОБА_2 і відхилення апеляційної скарги представника ОСОБА_1 .
Відповідно до ст.ст. 263, 367 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 і ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі з 27 травня 2012 року, який рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 11 лютого 2025 року, що набрало законної сили, розірвано ( а.с. 11).
Вони зареєстровані та проживають у квартирі АДРЕСА_2 , яка належить їм на праві спільної сумісної власності подружжя, що ними підтверджується і не заперечується.
Витягом з Єдиного реєстру досудових розслідувань встановлено, що 03 жовтня 2025 року Сектором дізнання РУП ГУНП зареєстровано кримінальне провадження №12025186150000951, за яким 02 жовтня 2025 року до Рівненського РУП надійшла письмова заява ОСОБА_1 про те, що того ж дня близько 23 год. 00 хв. її чоловік - ОСОБА_2 за місцем спільного проживання в АДРЕСА_1 , в ході конфлікту наніс їй тілесні ушкодження, про що внесено відомості за ч.1 ст.125 КК України ( а.с. 6).
Витягом з Єдиного реєстру досудових розслідувань встановлено, що 04 жовтня 2025 року Сектором дізнання РУП ГУНП зареєстровано кримінальне провадження №12025186150000953, за яким 02 жовтня 2025 року ОСОБА_2 близько 23 год. 00 хв. за адресою: АДРЕСА_1 , наніс тілесні ушкодження синові - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Правова кваліфікація кримінального правопорушення: ч. 1 ст. 125 КК України ( а.с. 7).
З термінового заборонного припису серії АА №435398 від 07.12.2025 видно, що 07 грудня 2025 року о 00 год. 46 хв. ОСОБА_2 в черговий раз по місцю спільного проживання з ОСОБА_1 вчинив відносно неї домашнє насильство психологічного і фізичного характеру, а саме штовхав, нецензурно лаявся, завдавав тілесних ушкоджень. Працівниками поліції було зобов'язано залишити місце проживання постраждалої особи, заборонено вхід та перебування в місці проживання постраждалої особи, заборонено в будь-який спосіб контактувати з постраждалою особою ( а.с. 8).
13 грудня 2025 складено терміновий заборонний припис серії АА №470993, за яким ОСОБА_2 як колишній чоловік ОСОБА_1 укотре за місцем їх спільного проживання вчинив щодо неї домашнє насильство психологічного і фізичного характеру, а саме штовхав, нецензурно лаявся. Працівниками поліції було зобов'язано залишити місце проживання постраждалої особи, заборонено вхід та перебування в місці проживання постраждалої особи, заборонено в будь-який спосіб контактувати з постраждалою особою з 13 грудня 2025 року по 18 грудня 2025 року ( а.с.5).
Вважаючи, що внаслідок протиправних дій заінтересованої особи їй завдано психологічного та фізичного насильства, а невжиття своєчасних обмежувальних заходів щодо кривдника може призвести в подальшому до завдання шкоди здоров'ю потерпілої від насильства в сім'ї, 06 січня 2026 року ОСОБА_1 звернулася в суд із заявою про видачу обмежувального припису щодо ОСОБА_2 .
Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив із доведеності і обгрунтованості заяви, оскільки встановлено існування високого рівня імовірності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства ОСОБА_2 щодо ОСОБА_1 , настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення щодо постраждалої особи, а такі ризики є реальними.
Тому з урахуванням обставин справи і вимог закону для забезпечення дієвого та ефективного захисту ОСОБА_1 застосовано обмежувальний припис щодо ОСОБА_2 строком на 2 місяці, яким визначено тимчасові обмеження його прав, заборонивши ОСОБА_2 перебувати в місці спільного проживання (перебування) з ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , а також заборонивши ОСОБА_2 наближатися на відстань менше 100 метрів до місця спільного проживання (перебування) з ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 .
Проте з такими висновками погодитися не можна.
Відповідно до ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Протидія насильству у сім'ї є одним із важливих напрямів суспільного розвитку. Вона розглядається не лише як соціальна проблема, а, насамперед, як проблема захисту прав людини. При здійсненні насильства у сім'ї відбувається порушення прав і свобод конкретної людини, що вимагає втручання з боку держави і суспільства.
Невжиття своєчасних обмежувальних заходів стосовно кривдника може призвести в подальшому до завдання шкоди здоров'ю потерпілому від насильства у сім'ї.
Основним нормативно-правовим актом, який регулює спірні правовідносини у цій сфері, є Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству». Цей Закон визначає організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів осіб, які постраждали від такого насильства.
Пунктами 3, 4, 14 та 17 частини першої ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» передбачено, що домашнє насильство це діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім'ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім'єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.
Економічне насильство це форма домашнього насильства, що включає умисне позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна, коштів чи документів або можливості користуватися ними, залишення без догляду чи піклування, перешкоджання в отриманні необхідних послуг з лікування чи реабілітації, заборону працювати, примушування до праці, заборону навчатися та інші правопорушення економічного характеру.
Психологічне насильство це форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров'ю особи.
Фізичне насильство це форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру.
Кривдником є особа, яка вчинила домашнє насильство у будь-якій формі (пункт 6 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»).
Згідно із пунктом 2 ч. 1 ст. 24, пунктом 1 ч. 1, ч.ч. 2, 3 ст. 26 Закону України «Про запобіганню та протидію домашньому насильству» до спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству, серед іншого, належить обмежувальний припис стосовно кривдника.
Право звернутися до суду із заявою про видачу обмежувального припису стосовно кривдника мають постраждала особа або її представник.
Обмежувальним приписом визначаються один чи декілька таких заходів тимчасового обмеження прав кривдника або покладення на нього обов'язків: 1) заборона перебувати в місці спільного проживання (перебування) з постраждалою особою; 2) усунення перешкод у користуванні майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності або особистою приватною власністю постраждалої особи; 3) обмеження спілкування з постраждалою дитиною; 4) заборона наближатися на визначену відстань до місця проживання (перебування), навчання, роботи, інших місць частого відвідування постраждалою особою; 5) заборона особисто і через третіх осіб розшукувати постраждалу особу, якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому кривднику, переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею; 6) заборона вести листування, телефонні переговори з постраждалою особою або контактувати з нею через інші засоби зв'язку особисто і через третіх осіб.
Рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків.
Оцінкою ризиків вважається оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи (пункт 9 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»).
Обмежувальний припис видається на строк від одного до шести місяців (ч. 4 ст. 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»).
Відповідно до ст.ст. 3502, 3056 ЦПК України заява про видачу обмежувального припису може бути подана особою, яка постраждала від домашнього насильства або її представником у випадках визначенихЗаконом України "Про запобігання та протидію домашньому насильству".
Розглянувши заяву про видачу обмежувального припису, суд ухвалює рішення про задоволення заяви або відмову в її задоволенні. У разі задоволення заяви суд видає обмежувальний припис у вигляді одного чи декількох заходів тимчасового обмеження прав особи, яка вчинила домашнє насильство, передбаченихЗаконом України "Про запобігання та протидію домашньому насильству"на строк від одного до шести місяців.
У разі задоволення заяви суд видає обмежувальний припис у вигляді одного чи декількох заходів тимчасового обмеження прав особи, яка вчинила домашнє насильство, передбачених Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» на строк від одного до шести місяців.
За правилами ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду від 05 вересня 2019 року у справі № 756/3859/19 зазначено, що враховуючи положення Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», обмежувальний припис за своєю суттю не є заходом покарання особи (на відміну від норм, закріплених у Кодексі України про адміністративні правопорушення та Кримінальному кодексі України), а є тимчасовим заходом, виконуючим захисну та запобіжну функцію і направленим на попередження вчинення насильства та забезпечення першочергової безпеки осіб, з огляду на наявність ризиків, передбачених вищезазначеним законом, до вирішення питання про кваліфікацію дій кривдника та прийняття стосовно нього рішення у відповідних адміністративних або кримінальних провадженнях.
Частиною другою ст. 3 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» визначено перелік осіб, на яких поширюється дія законодавства про запобігання та протидію домашньому насильству незалежно від факту спільного проживання, серед яких - колишнє подружжя.
Необхідною умовою для застосування судом до заінтересованої особи спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству є вчинення по відношенню до заявника домашнього насильства, що підлягає доказуванню.
Подібні висновки зроблено і у постанові Верховного Суду від 28 квітня 2020 року у справі № 754/11171/19.
У постанові Верховного Суду від 28 квітня 2020 року у справі № 754/11171/19 зазначено, що тимчасове обмеження прав кривдника з метою забезпечення безпеки постраждалої особи шляхом встановлення судом обмежувального припису у порядку, визначеному Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», є легітимним заходом втручання у права та свободи особи. При вирішенні питання щодо застосування такого заходу суд, на підставі установлених обставин справи та оцінки факторів небезпеки (ризиків) щодо вчинення домашнього насильства, має оцінити пропорційність втручання у права і свободи особи, враховуючи, що ці заходи пов'язані з протиправною поведінкою такої особи.
Подібні висновки зроблено і у постанові Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 154/1692/19.
Крім того, у постанові Верховного Суду від 10 лютого 2021 року у справі №761/49109/19 зазначено, що покладення заборони перебувати у квартирі, яка належить йому (заінтересованій особі) на праві власності, порушує його право на користування цією квартирою, і такий захід не може бути визнаний пропорційним за обставин цієї справи.
Приходячи до переконання про скасування оскаржуваного рішення, колегія суддів бере до уваги, що суд видає припис, коли є достатні докази того, що життя, здоров'я або безпека постраждалої особи під загрозою, або коли кривдник продовжує чинити насильство чи переслідування.
Звертається увага на те, що рішенням Рівненського міського суду від 30 жовтня 2025 року відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ОСОБА_2 , Рівненське РУП ГУНП (Сектор протидії домашньому насильству відділу превенції); про видачу обмежувального припису (https://reyestr.court.gov.ua/Review/131407874).
Постановою Рівненського апеляційного суду від 22 січня 2026 року зазначене рішення суду першої інстанції залишено без змін (https://reyestr.court.gov.ua/Review/133522433).
З цих судових рішень вбачається, що "між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , як між колишнім подружжям, існує конфлікт щодо проживання у квартирі.
ОСОБА_2 не притягувався до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.1732 КУпАП, яка передбачає настання відповідальності за вчинення домашнього насильства, тобто умисне вчинення будь-яких діянь (дій або бездіяльності) фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування насильства, що не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого була завдана шкода фізичному або психічному здоров'ю потерпілого.
Постановою Рівненського міського суду Рівненської області від 21 січня 2025 року у справі № 569/25380/24 при розгляді справи про притягнення ОСОБА_2 до відповідальністю за ч.1 ст.1732 КУпАП провадження у справі закрито у зв'язку з відсутністю в його діях події та складу адміністративного правопорушення.
Постановою Рівненського міського суду Рівненської області від 27 травня 2025 року у справі № 569/8274/25 провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_2 за ч.1 ст.1732 КУпАП закрито на підставі п.1 ч.1 ст. 247 КУпАП за відсутністю в його діях події і складу адміністративного правопорушення передбаченого ч.1 ст.1732 КУпАП.
У своїй заяві про видачу обмежувального припису заявниця покликається на вчинення ОСОБА_2 щодо неї домашнього насильства 17 грудня 2024 року, 06 вересня 2025 року, 05 жовтня 2025 року, проте жодних належних та допустимих доказів вчинення ним домашнього насильства у вказані дні суду не надано.
Окрім того, в матеріалах справи наявна копія термінового заборонного припису від 03 жовтня 2025 року стосовно ОСОБА_1 , яким заборонено останній в будь-який спосіб контактувати з ОСОБА_2 строком на 5 днів, починаючи з 15 год. 30 хв. 03 жовтня 2025 року.
Оцінюючи долучені ОСОБА_1 до апеляційної скарги витяги з Єдиного реєстру досудових розслідувань за фактом повідомлення ОСОБА_1 Рівненського РУП ГУНП про заподіяння ОСОБА_2 02 жовтня 2025 року тілесних ушкоджень їй та сину - ОСОБА_3 , апеляційний суд зазначає, що саме по собі звернення заявника до органів поліції та внесення відомостей про кримінальні провадження до ЄРДР не є належними доказами на підтвердження факту вчинення домашнього насильства, що відповідає правовій позиції Верховного Суду, висловленій у його постанові від 09 червня 2022 року у справі № 216/4309/21".
Отже, обставини, на які частково посилається ОСОБА_1 , уже були предметом судового вирішення і їм суд уже дав відповідну правову оцінку, відмовивши у задоволенні заяви про видачу обмежувального припису.
Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Щодо тверджень суду на те, що сам факт внесення відомостей до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань про заподіяння тілесних ушкоджень ОСОБА_1 та їх спільному синові свідчать про наявність тривалого конфлікту між нею та ОСОБА_4 і підтверджує те, що заінтересована особа вчиняла домашнє насильство, то вони на увагу не заслуговують.
Так, Верховним Судом у своїх постановах від 29 серпня 2019 року у справі №640/23804/18 і від 05 березня 2020 року у справі №755/5273/19 висловлено висновок про те, що звернення заявника до органів поліції не підтверджує факт вчинення заінтересованою особою домашнього насильства, що є необхідною умовою застосування судом до відповідної особи спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству, які визначені Законом України "Про запобігання та протидію домашньому насильству".
Поготів, ОСОБА_1 в засіданні апеляційного суду підтвердила, що кримінальне провадження №12025186150000953 за ч. 1 ст. 125 КК України за її заявою на час розгляду апеляційних скарг закрите.
Не можна погодитися і з подібними покликаннями суду про винесення щодо ОСОБА_2 заборонних приписів у грудні 2025 року, адже сам по собі факт наявності заборонного припису щодо кривдника за вчинення психологічного насильства не може бути безумовною підставою для застосування спеціального заходу у виді обмежувального припису.
При цьому не надано об'єктивних і переконливих доказів про те, що на час звернення до суду із заявою про видачу обмежувального припису існує імовірність вчинення домашнього насильства, а також ризиків, які можуть настати у подальшому із невчиненням щодо ОСОБА_2 обмежувального припису.
Так, відповідно до ст.ст. 12, 76-78 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами:
1) письмовими, речовими і електронними доказами;
2) висновками експертів;
3) показаннями свідків.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом.
Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Апеляційним судом ураховується і те, що конфлікти між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 носять періодичний характер. При цьому встановлено, що ініціатором негативних відносин між ними є не лише ОСОБА_2 , але й ОСОБА_1 , тобто мають взаємну юридичну природу.
Проаналізовані колегією суддів докази у справі як кожен окремо, так і у їх сукупності дають також підстави для висновку, що ці конфлікти виникли і пов'язуються із реалізацією ними обома прав на володіння та користування квартирою АДРЕСА_2 , яка є їх спільною сумісною власністю.
Перегляд судового рішення у суді апеляційної інстанції забезпечує виконання головного завдання appelatio - дати новим судовим розглядом додаткову гарантію справедливості судового рішення, реалізації права на судовий захист. Ця гарантія полягає в тому, що сам факт другого розгляду дозволяє уникнути помилки, що могла виникнути при першому розгляді. Апеляція, по суті, є надання новим судовим розглядом додаткової гарантії справедливості судового рішення, реалізації права на судовий захист.
Підставою для скасування оскаржуваного рішення та прийняття постанови про відмову у заяві відповідно до пунктів 3, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України є невідповідність висновків суду обставинам справи, що призвело до незастосування норм матеріального права і порушення норм процесуального права, які підлягали застосуванню.
Керуючись ст.ст. 374, 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Луцик Катерини Василівни залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Пилипчук Лесі Мінівни задовольнити.
Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 08 січня 2026 року скасувати.
Відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ОСОБА_2 , Рівненське районне управління поліції Головного управління Національної поліції в Рівненській області (сектор протидії домашньому насильству відділу превенції); про видачу обмежувального припису.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було проголошено лише скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено: 31 березня 2026 року.
Головуючий: С.В. Хилевич
Судді: Н.М.Ковальчук
С.С.Шимків