31 березня 2026 року
м. Рівне
Справа № 564/3274/25
Провадження № 22-ц/4815/639/26
Головуючий у Костопільському районному суді
Рівненської області: суддя Цвіркун О.С.
Рішення суду першої інстанції
(скорочений текст) проголошено:
об 11 год. 12 хв. 09 грудня 2025 року
у м. Костопіль Рівненської області
Повний текст рішення складено: 19 грудня 2025 року.
Рівненський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючий: Хилевич С.В.
судді: Ковальчук Н.М., Шимків С.С.
секретар судового засідання: Пиляй І.С.
за участі: ОСОБА_1 , її представника - адвоката Артерчук Лілії Володимирівни та представника ОСОБА_2 - адвоката Павленко Інни Олександрівни,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Артерчук Лілії Володимирівни на рішення Костопільського районного суду Рівненської області від 09 грудня 2025 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання майна спільною сумісною власністю та поділ спільного сумісного майна подружжя,
У липні 2025 року в суд звернувся ОСОБА_2 з позовом до ОСОБА_1 про визнання майна спільною сумісною власністю і поділ спільного сумісного майна подружжя, а саме визнати спільною сумісною власністю подружжя заощадження у 19 000 доларів США, здійснивши їх поділ по частці кожному і стягнувши з відповідача 9 500 доларів США, що є еквівалентним 396 640 гривень.
Мотивуючи вимоги, позивачем вказувалося, що 08 серпня 2020 року між сторонами зареєстровано шлюб, проте сімейні відносини не склалися і шлюб 14 липня 2025 року було розірвано.
Звертав увагу, що ОСОБА_1 мала дублікат його зарплатної картки і знімала з неї готівку у банкоматі та у відділенні банку у м.Костопіль, переказувала кошти на свою картку, потім знімала та заощаджувала готівкою, що відобразила у декларації за 2024 рік щодо готівкових коштів в сумі 19 000 доларів США. Вважає, що набуте ними майно у шлюбі є їхньою сумісною власністю.
Рішенням Костопільського районного суду Рівненської області від 09 грудня 2025 року позов ОСОБА_2 задоволено частково.
Визнано спільною сумісною власністю подружжя грошові готівкові заощадження у розмірі 19 000 доларів США, що знаходяться у ОСОБА_1 згідно з поданою декларацією за 2024 рік.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 6 500 доларів США, що еквівалентно 271 384, 10 гривень, та 3 542, 57 гривень судового збору.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 3 789, 60 гривень витрат на професійну правову допомогу.
У поданій через свого представника - адвоката Артерчук Л.В. апеляційній скарзі ОСОБА_1 , вважаючи оскаржуване рішення незаконним і необґрунтованим, що полягало у невідповідності висновків суду обставинам справи, неправильному застосуванні норм матеріального права та порушенні норм процесуального права, просить його скасувати, відмовивши у задоволенні позову.
Обґрунтовуючи її, зазначалося про обрання позивачем неналежного способу захисту права, оскільки між сторонами відсутній спір щодо правового режиму грошових коштів. Тому вимога про визнання спільної сумісної власності не підлягала до задоволення.
Заявивши вимогу про поділ спільного сумісного майна подружжя (грошових коштів), ОСОБА_2 вимагає визнати спільною сумісною власністю подружжя готівкові заощадження у розмірі 19 000 доларів США, що знаходяться у відповідача згідно з поданою декларацією. Разом з тим суми коштів та майно, задекларовані відповідачем, не підлягають доказуванню, адже були попередньо визнані самим відповідачем у її декларації.
Щодо позову у частині поділу грошових заощаджень шляхом стягнення із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 частини, то відповідач заперечувала з огляду на відсутність допустимих і належних доказів про наявність коштів у володінні та розпорядженні дружини. Відсутність спірних коштів у відповідача не пов'язана із їх невиправданим витрачанням ОСОБА_1 .
Не заперечуючи проти факту декларування за 2024 рік відповідачем як особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, 19 000 доларів США як спільну сумісну власність, заявник в той же час вказує про залишення судом без уваги того, що власником спірних коштів задекларовано саме ОСОБА_2 . Отже, спосіб захисту права був би виправданим у тому разі, якщо до суду звернулася б із позовом саме ОСОБА_1 , а не ОСОБА_2 .
Заявник зауважує, що під час процедури розірвання шлюбу позивач двічі - 04 травня 2025 року і 15 травня 2025 року повертався додому, звідки таємно виніс оригінали правовстановлювальних документів на житло, спільні грошові кошти подружжя - 48 000 гривень, 14 000 доларів США, 1 000 євро. При зустрічі він погрожував відповідачу фізичною розправою, виганяв з дому, наказуючи повернутися до Донецької області. Тому ОСОБА_1 була вимушена звернутися в органи поліції, де у письмових поясненнях зазначала про викрадені позивачем грошові кошти і документи. Тобто, повідомляючи поліції 04 травня 2025 року про викрадення, вона не могла знати наперед про те, що 31 липня 2025 року ОСОБА_2 звернеться в суд з вимогою про поділ грошових коштів. Визнанням цього факту ОСОБА_2 є повідомлення його представника у відзиві на позов ОСОБА_1 про поділ квартири. 15 травня 2025 року позивач наніс їй тілесні ушкодження, з приводу чого вона 17 травня 2025 року звернулася до поліції. Того дня він шукав лише медичні документи, а, отже, був обізнаний із відсутністю грошей і правовстановлювальних документів.
Вважає, що ОСОБА_2 підробив докази у справі, а саме аудіозапис відповідача із ОСОБА_3 , з якою позивач почав спільно проживати. Так, після конфлікту між жінками 04 травня 2025 року з приводу відчуження позивачем автомобіля не в інтересах сім'ї, наслідком якого був виклик поліції, вони не могли наступного дня спілкуватися у спокійному тоні у телефонному режимі.
Крім того, ОСОБА_2 20 травня 2025 року звертався до Національного агентства з питань запобігання корупції щодо недостовірності поданої відповідачем інформації у декларації за 2024 рік, де повідомляв про відсутність у його власності і володінні задекларованих грошових коштів, вказуючи, що це її приховані "нетрудові доходи".
Тому поведінка ОСОБА_2 є недобросовісними діями, коли особа діє всупереч своїм попереднім заявам чи поведінці, порушуючи принцип чесної поведінки у правовідносинах.
З огляду на наведене незастосованими судом є висновки, висловлені у постановах Верховного Суду від 05 вересня 2019 року у справі №638/2304/17, від 19 березня 2025 року у справі №757/23415/23-ц, від 12 червня 2023 року у справі №712/8602/19, від 05 січня 2024 року у справі №755/12204/18, від 12 квітня 2023 року у справі №648/3137/15-ц, а також у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2024 року у справі №523/14489/15-ц, від 11 жовтня 2023 року у справі №756/8056/19.
У поданому відзиві представник ОСОБА_2 - адвокат Павленко І.О., вважаючи оскаржуване рішення законним і обґрунтованим, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Заслухавши суддю-доповідача, думку осіб, які беруть участь у справі і з'явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи заявника, колегія суддів дійшла висновку про задоволення апеляційної скарги.
Згідно зі ст.ст. 263, 367 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
З матеріалів справи вбачається, що 08 серпня 2020 Виконавчим комітетом Соледарської міської ради Бахмутського району Донецької області між сторонами було зареєстровано шлюб, що підтверджується відповідним свідоцтвом серії НОМЕР_1 від того ж дня, актовий запис №18.
Рішенням Костопільського районного суду Рівненської області від 14 липня 2025 року, що набрало законної сили, шлюб між ними розірвано.
Станом на 2024 рік ОСОБА_4 займала посаду начальника відділу культури та з питань діяльності засобів масової інформації Соледарської міської ради Бахмутського району Донецької області.
З поданої 16 квітня 2025 року ОСОБА_1 щорічної декларації як особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2024 рік, видно, що нею задекларовано у розділі 12 грошові кошти у розмірі 19 000 доларів США. При цьому зазначено тип права: спільна сумісна власність, а власник - ОСОБА_2 .
З'ясовано, що на час шлюбних відносин у розпорядженні відповідача перебував дублікат банківської картки на отримання заробітної плати ОСОБА_2 . За його дорученням вона знімала кошти з картки та заощаджувала готівкою, переводячи їх у іноземну валюту - долари США. Ці факти ОСОБА_1 відобразила у щорічній декларації за 2024 рік, де вказала про належність позивачу готівкових коштів у розмірі 19 000 доларів США, а також підтвердила у судовому засіданні.
Вважаючи, що відповідач порушує його суб'єктивні цивільні права на отримання своєї частки у натурі у спільній сумісній власності подружжя, у липні 2025 року в суд звернувся ОСОБА_2 з позовом до ОСОБА_1 про визнання спільною сумісною власністю сторін 19 000 доларів США, які знаходяться у відповідача відповідно до поданої щорічної декларації за 2024 рік, здійснивши їх поділ у рівних частках з розрахунку по частині кожному і стягнувши на його користь 9 500 доларів США, що є еквівалентним 396 640 гривень.
Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив із часткової доведеності і обґрунтованості вимог позивача, оскільки сторони за час перебування у шлюбі набули право спільної сумісної власності на готівкові кошти у розмірі 19 000 доларів США, з яких 3 000 доларів США, що є еквівалентним 126 795,90 гривень, відповідач раніше передала на вимогу позивача з метою компенсації збитків, завданих ним унаслідок дорожньо-транспортної пригоди.
Тому поділивши 19 000 доларів США на два і віднявши від 9 500 доларів США, що утворилися через поділ спільних коштів, 3 000 доларів, суд стягнув із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 6 500 доларів США, що є еквівалентним 271 384,10 гривень (6 500 доларів США Х 41,7514 гривень).
Проте з такими висновками погодитися не можна.
Згідно зі ст.ст. 57, 60, 61, 69, 70, 71 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є:
1) майно, набуте нею, ним до шлюбу;
2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування;
3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто;
4) житло, набуте нею, ним за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду";
5) земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України.
Особистою приватною власністю дружини та чоловіка є речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть тоді, коли вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя.
Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є премії, нагороди, які вона, він одержали за особисті заслуги.
Суд може визнати за другим з подружжя право на частку цієї премії, нагороди, якщо буде встановлено, що він своїми діями (ведення домашнього господарства, виховання дітей тощо) сприяв її одержанню.
Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, яка їй, йому належала, а також як відшкодування завданої їй, йому моральної шкоди.
Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є виплати (страхові виплати та виплати викупних сум), одержані за договорами страхування життя та здоров'я.
Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності.
Об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.
Дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі.
Відповідно до ст.ст. 368, 372 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними, крім випадків, установлених законом. У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.
Преамбулою та статтями 3, 22, 45, 46, 651 Закону України "Про запобігання корупції" передбачено, що цей Закон визначає правові та організаційні засади функціонування системи запобігання корупції в Україні, зміст та порядок застосування превентивних антикорупційних механізмів, правила щодо усунення наслідків корупційних правопорушень.
Суб'єктами, на яких поширюється дія цього Закону, є, зокрема, державні службовці, посадові особи місцевого самоврядування.
Особам, зазначеним у частині першій статті 3 цього Закону, забороняється використовувати свої службові повноваження або своє становище та пов'язані з цим можливості з метою одержання неправомірної вигоди для себе чи інших осіб, у тому числі використовувати будь-яке державне чи комунальне майно або кошти в приватних інтересах.
Особи, зазначені у пункті 1, підпунктах "а", "в"-"ґ" пункту 2 частини першої статті 3 цього Закону, зобов'язані щорічно до 1 квітня подавати шляхом заповнення на офіційному веб-сайті Національного агентства декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування (далі - декларація), за минулий рік за формою, що визначається Національним агентством.
У декларації зазначаються, зокрема, відомості про наявні у суб'єкта декларування або членів його сім'ї грошові активи, у тому числі готівкові кошти, кошти, розміщені на банківських рахунках або які зберігаються у банку, внески до кредитних спілок та інших небанківських фінансових установ, кошти, позичені третім особам, поворотна фінансова допомога, надана третім особам, та кошти, які не сплачені третіми особами і строк сплати яких настав відповідно до умов правочину або рішення суду, а також активи у дорогоцінних (банківських) металах. Відомості щодо грошових активів включають дані про вид, розмір та валюту активу, а також найменування та код Єдиного державного реєстру підприємств і організацій України установи, в якій відкриті відповідні рахунки або до якої зроблені відповідні внески.
За вчинення корупційних або пов'язаних з корупцією правопорушень особи, зазначені в частині першій статті 3 цього Закону, притягаються до кримінальної, адміністративної, цивільно-правової та дисциплінарної відповідальності у встановленому законом порядку.
За правилами ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми парва до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду від 19 березня 2025 року у справі №757/23415/23 зазначено, що "у справі, яка переглядається:
при зверненні із позовом ОСОБА_1 посилалася на те, що за час подружнього життя сторонами були накопиченні грошові кошти та дорогоцінні метали. Відповідно до даних декларації про майновий стан і доходи відповідача, яка подана ним у лютому 2021 року, у сім'ї наявні наступні активи: 1) грошові кошти (готівка) 300 000 дол. США, які належать відповідачу; 2) грошові кошти (готівка) 100 000 дол. США, які належать позивачці; 3) активи у дорогоцінних (банківських) металах Золотий злиток 1 кг вартістю 1 640 000 грн, які належать позивачці. Тому ОСОБА_1 просила, зокрема: визнати об'єктом спільної сумісної власності грошові кошти в сумі 400 000 дол. США; стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 частину грошових коштів в сумі 200 000 дол. США, що за офіційним курсом становить 7 312 000 грн;
суди встановили, що згідно з декларацією про майновий стан та доходи кандидата на посаду особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, поданою ОСОБА_2 за 2020 рік, у розділі 12. Грошові кошти ОСОБА_2 зазначив, що йому на праві власності належить 300 000 дол. США, а ОСОБА_1 на праві власності належить 100 000 дол. США. З урахуванням презумпції спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, суди врахували, що зазначені грошові кошти є спільним сумісним майном сторін. Доказів, які б спростовували належність коштів сторонам на праві спільної сумісної власності сторонами не надано;
врахувавши, що відповідач задекларував належність позивачці 100 000 дол. США, у порядку поділу спільного сумісного майна, суди зробили обґрунтований висновок про стягнення з відповідача грошових коштів в сумі 100 000 дол. США (200 000 дол. - 100 000 дол., які задекларовані за позивачем);
за таких обставин суди обґрунтовано задовольнили позовні вимоги у цій частині".
Отже, суми коштів та майно, задекларовані відповідачем, не підлягають доказуванню, оскільки були попередньо визнані самим відповідачем у його деклараціях.
Тому вказівка у щорічній декларації за 2024 рік, яка подана ОСОБА_1 . Національному агентству з питань запобігання корупції, про належність позивачу на праві власності 19 000 доларів США у взаємозв'язку із фактом його звернення до суду з вимогою про поділ спільного майна подружжя безумовно засвідчує саме цей факт і додаткових доказів не потребує.
При цьому сама по собі заява ОСОБА_2 від 20 травня 2025 року, яка адресована Національному агентству з питань запобігання корупції, про незгоду із задекларованими відповідачем щодо нього коштами у 19 000 доларів США, адже він не володіє такими грошовими активами, а інформація про цю обставину є недостовірною і є "нетрудовими доходами" відповідача, не спростовує правдивості змісту декларації, поданої ОСОБА_1 .
Більше того, Національне агентство з питань запобігання корупції своїм листом №204/01/49898-25 від 09.06.2025 повідомило позивача, що у зв'язку із відсутністю даних про набуття ОСОБА_1 та членами її сім'ї після 28 листопада 2019 року та різниці між їх вартістю і законними доходами понад 1 003 500 гривень, а також фактичних даних про відображення вказаними фізичними особами відомостей, що стосуються майна або іншого об'єкта декларування, що має вартість, і можуть відрізнятися від достовірних на суму від 100 до 500 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановлених на дату подання декларації, питання щодо проведення повної перевірки декларації або моніторингу способу життя вказаної особи може бути вирішено після надання уточнюючої інформації.
Приходячи до переконання про задоволення апеляційної скарги, колегія суддів бере до уваги висновок Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, що висловлений у постанові від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17, де зазначено, що завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту.
Спосіб захисту порушеного права повинен бути таким, що найефективніше захищає або відновляє порушене право позивача, тобто повинен бути належним. Належний спосіб захисту повинен гарантувати особі повне відновлення порушеного права та/або можливість отримання нею відповідного відшкодування (пункт 8.54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 січня 2022 року в справі № 910/10784/16).
Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (постанова Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21, постанова Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19).
Оскільки встановлено, що спірні 19 000 доларів США належать ОСОБА_2 на праві власності, тому його вимоги до ОСОБА_1 про їх поділ як спільного сумісного майна подружжя до задоволення не підлягають, адже його суб'єктивні цивільні права не є порушеними і судового захисту не потребують.
Тому у задоволенні позову ОСОБА_2 слід відмовити.
Як убачається, суд першої інстанції при вирішенні спірних правовідносин увагу на наведені обставини не звернув, що призвело до ухвалення рішення, яке не може залишатися чинним.
Щодо решти доводів апеляційної скарги - про викрадення позивачем правовстановлювальних документів на житло, спільних грошових кошти подружжя - 48 000 гривень, 14 000 доларів США, 1 000 євро та підроблення аудіозапису розмови із ОСОБА_3 , то вони є необґрунтованими внаслідок недоведеності і з ними колегія суддів погодитися не може.
Так, відповідно до ст.ст. 12, 76-78 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами:
1) письмовими, речовими і електронними доказами;
2) висновками експертів;
3) показаннями свідків.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом.
Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Перегляд судового рішення у суді апеляційної інстанції забезпечує виконання головного завдання appelatio - дати новим судовим розглядом додаткову гарантію справедливості судового рішення, реалізації права на судовий захист. Ця гарантія полягає в тому, що сам факт другого розгляду дозволяє уникнути помилки, що могла виникнути при першому розгляді. Апеляція, по суті, є надання новим судовим розглядом додаткової гарантії справедливості судового рішення, реалізації права на судовий захист.
Справедливість, добросовісність та розумність відповідно до п. 6 ст. 3 ЦК України є одними із загальних засад цивільного законодавства.
Підставою для скасування оскаржуваного рішення та прийняття постанови про залишення позову ОСОБА_2 без задоволення згідно із пунктами 3, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України є невідповідність висновків суду обставинам справи, що призвело до неправильного застосування норм матеріального права і порушення норм процесуального права.
Керуючись ст.ст. 368, 374, 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Артерчук Лілії Володимирівни задовольнити.
Рішення Костопільського районного суду Рівненської області від 09 грудня 2025 року скасувати.
ОСОБА_2 відмовити у задоволенні позову до ОСОБА_1 про визнання майна спільною сумісною власністю та поділ спільного сумісного майна подружжя.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було проголошено лише скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено: 31 березня 2026 року.
Головуючий: С.В. Хилевич
Судді: Н.М.Ковальчук
С.С.Шимків