Справа № 462/2372/26
Іменем України
01 квітня 2026 року м. Львів
Залізничний районний суд м. Львова в складі головуючої судді Постигач О. Б., секретаря судового засідання Шостак К. Р., за участю особи, яка притягується до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , представника потерпілого Попкова В. В. розглянувши матеріали справи про притягнення до адміністративної відповідальності
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, згідно протоколу проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 за ч. 3 ст. 184 КУпАП,
встановив:
ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , 26.02.2026 року близько 12 год. 15 хв. по вул. Сяйво, 18 у м. Львові в приміщенні СЗШ № 67 обізвав нецензурним словом учня 9-Б класу ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , чим принизив його честь та гідність в присутності однокласників, що негативно позначилось на його моральному стані та порушило громадський порядок та спокій громадян , що підпадає під ознаки складу дрібного хуліганства, передбаченого ст. 173 КУпАП. Оскільки ОСОБА_2 не досягнув 16-річного віку, в діях батька ОСОБА_1 вбачаються ознаки неналежного виконання батьківських обов'язків щодо виховання сина, що полягає в тому, що останній в повній мірі не сприяв засвоєнню ним загальновизнаних норм моралі, чим порушив вимоги ст. 150 СК України та ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства», чим вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 184 КУпАП.
ОСОБА_1 у судовому засіданні пояснив, що його син продавав квитки на благодійний захід біля актового залу в приміщенні школи. У цей час до нього підійшли четверо хлопців, серед яких був ОСОБА_3 , які почали насміхатися з нього. Його син запитав причину такої поведінки, після чого й стався зазначений інцидент. Зазначив, що ОСОБА_3 висловлював на адресу його сина погрози про намір після уроків «розібратися» з ним. Зі слів батька, син пояснив, що не стримався у відповідь на насмішки, і подібна ситуація трапилася вперше. ОСОБА_1 зазначив, що намагався врегулювати конфлікт мирним шляхом, однак батько ОСОБА_3 відмовився йти на контакт. Він також повідомив, що визнає провину свого сина та вважає дану ситуацію неприпустимою. З сином проведено профілактичну бесіду. Окрім цього зазначив, що раніше подібних випадків за участю його сина не було, оскільки його син професійно займається спортом, бере участь у благодійній діяльності, характеризується як вихований та спокійний.
ОСОБА_4 у судовому засіданні пояснив, що в той день перебував на роботі. Йому зателефонував син та повідомив, що, повертаючись з їдальні, він разом з іншими учнями стояв у черзі, оскільки його однокласник мав намір придбати квиток. У цей момент ОСОБА_2 запитав його, чи буде він купувати квиток, на що син відповів, що не буде, оскільки кошти він вже перерахував на допомогу, після чого ОСОБА_2 запитав чому він там стоїть та висловився на його адресу нецензурним словом. Зазначив, що він намагався з'ясувати причину конфлікту, спілкувався з батьками однокласників, які були присутні при події, однак ні від кого не почув підтвердження того, що його син спровокував ОСОБА_2 на такі дії. Крім того, він зазначив, що спочатку ОСОБА_2 пояснював свою поведінку тим, що нібито вважав, що ОСОБА_3 перебував у коридорі під час уроків. Водночас ОСОБА_4 зауважив, що не вважає, що ОСОБА_1 неналежним чином виконує свої батьківські обов'язки, однак у той день, на його думку, ситуація відбувалася на емоціях.
Заслухавши думку учасників, дослідивши матеріали справи, у відповідності до положень ст. 252 КУпАП, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю, приходжу до наступних висновків.
Відповідно до ч. 2 ст. 7 КУпАП провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.
Адміністративна відповідальність за ч. 3 ст. 184 КУпАП України настає у разі вчинення неповнолітніми віком від чотирнадцяти до шістнадцяти років правопорушення, відповідальність за яке передбачено цим Кодексом, крім порушень, передбачених частинами третьою або четвертою статті 173-4 цього Кодексу.
Об'єктивна сторона даного адміністративного правопорушення проявляється у невиконанні батьками або особами, які їх замінюють, обов'язків щодо виховання дітей, а саме: залишення впродовж тривалого строку потерпілого без будь-якого нагляду; ухилення від виховання дітей (у т. ч. незабезпечення відвідування ними школи, контролю за дозвіллям); незабезпечення потерпілим безпечних умов перебування за місцем проживання чи в іншому місці; невжиття заходів щодо їх лікування; безпідставне обмеження в харчуванні, одязі, інших предметах першої необхідності; штучне створення незадовільних побутових умов, тощо.
Неналежне виконання обов'язків щодо виховання дітей означає бездіяльність, у результаті якої обов'язки по вихованню виконуються неякісно, не в повному обсязі. Таке ухилення може полягати у різних формах бездіяльності, пов'язаної з незабезпеченням необхідних умов життя, належного виховання та навчання неповнолітніх дітей.
Суб'єктивна сторона правопорушення визначається ставленням до наслідків і характеризується наявністю вини у формі умислу або необережності.
Статтею 12 Закону України «Про освіту» встановлено, що виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
Статтею 150 Сімейного кодексу України встановлено, що батьки зобов'язані: виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини; піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток; забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя; поважати дитину тощо.
Відповідно до роз'яснень, викладених у абз. 2 п. 16 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» від 30.03.2007 № 3 ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Відповідно до ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
У відповідності до ст. ст. 251, 252 КУпАП, приймаючи рішення по справі про адміністративне правопорушення, суд оцінює докази в їх сукупності, керуючись законом та правосвідомістю.
Доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами
Розглянувши представлені матеріали, в тому числі протокол про адміністративне правопорушення серії ВАД № 134775 від 12.03.2026 року, рапорт від 12.03.2026 року, письмові пояснення, характеристику на учня 10-Б класу ОСОБА_2 , заслухавши думку учасників, вважаю, що в діяхОСОБА_1 наявний склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 184 КУпАП.
Проаналізувавши зазначені документи, суддя дійшла висновку про їх відповідність критеріям належності і допустимості.
Згідно зі ст. 245 КУпАП, одним з завдань провадження в справах про адміністративне правопорушення є всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи та вирішення її в точній відповідності з законом.
Відповідно до ст. 22 КУпАП при малозначності вчиненого адміністративного правопорушення орган (посадова особа), уповноважений вирішувати справу, може звільнити порушника від адміністративної відповідальності і обмежитись усним зауваженням.
Статтею 23 КпАП встановлено, що адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами.
На підставі викладеного та враховуючи, що ОСОБА_1 вчинив адміністративне правопорушення вперше, відсутність обтяжуючих обставин вчинення правопорушення, позитивну характеристику на ОСОБА_2 , вислухавши позицію батька ОСОБА_3 , суд дійшов висновку, що вчинене ОСОБА_1 правопорушення є малозначним та вважає за можливе звільнити його від адміністративної відповідальності та обмежитися усним зауваженням.
Згідно ч. 2 ст. 284 КУпАП при оголошенні усного зауваження виноситься постанова про закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення.
На підставі вищевикладеного, враховуючи особу правопорушника, ступінь його вини, обставини, що пом'якшують відповідальність, суд вважає, що ОСОБА_1 слід звільнити від адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 184 КУпАП за малозначністю, оголосивши йому усне зауваження, а провадження у справі - закрити.
Згідно ст. 40-1 КУпАП, судовий збір у провадженні по справі про адміністративне правопорушення сплачується у разі винесення судом постанови про накладення адміністративного стягнення особою, на яку накладено стягнення.
Враховуючи, що судом рішення про накладення адміністративного стягнення не приймалося, підстави для стягнення з ОСОБА_1 судового збору відсутні.
Керуючись ст. ст. 22, 23, 184, 245, 247, 280 КУпАП, суд -
ухвалив:
звільнити ОСОБА_1 від адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 184 КУпАП, обмежившись усним зауваженням.
Провадження в адміністративній справі відносно ОСОБА_1 за вчинення ним адміністративного правопорушення передбаченого ч. 3 ст. 184 КУпАП - закрити.
Постанову може бути оскаржено протягом десяти днів до Львівського апеляційного суду через Залізничний районний суд м. Львова з дня винесення постанови.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку оскарження цієї постанови.
Суддя: Постигач О. Б.