30 березня 2026 року м. Житомир справа № 240/16751/25
категорія 112010200
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Єфіменко О.В., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
До Житомирського окружного адміністративного суду звернувся представник ОСОБА_1 - адвокат Молчанов Олег Вікторович із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, в якому просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 09.06.2025 №083250008291 про відмову ОСОБА_1 у призначені пенсії за віком згідно ч.1 ст. 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування";
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком з 01.06.2025, зарахувавши повністю до страхового стажу періоди - навчання 01.09.1981 - 17.07.1982; роботу 20.07.1982 - 15.08.1986 - на посаді молодшого продавця; час догляду непрацюючої матері за малолітніми дитиною; період роботи 25.12.1987 - 03.09.1998 - на посаді продавця; 20.03.2001 - 08.06.2001 - на посаді листоноші; 15.09.2001 - 29.11.2001 - на посаді листоноші; 02.04.2002 - 23.05.2002 - на посаді листоноші; 02.07.2002 - 18.08.2002 - на посаді листоноші; 11.02.2002 - 03.01.2004 - на посаді продавця; 19.04.2005 - 16.05.2017 - на посаді продавця.
В обґрунтування позовних вимог представник зазначив, що 01.06.2025 позивачка звернулася за місцем реєстрації до Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", яку розглянуло Головне управлінням Пенсійного фонду України в Житомирській області (далі - відповідач, Управління, Пенсійний фонд) за принципом екстериторіальності та прийнято рішення про відмову у її задоволенні, у зв'язку із відсутність необхідного страхового стажу.
Не погоджуються з такими діями Управління, вважають, що до страхового стажу позивачки безпідставно незараховано усі періоди трудової діяльності та період декретної відпустки.
Ухвалою судді Житомирського окружного адміністративного суду від 01.07.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрите провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
08.08.2025 від представника Управління надійшов до суду відзив на позов, в якому просить відмовити у задоволенні позову. Вказує, що у позивачки недостатньо страхового стажу для призначення пенсії. Наголошує, що за результатами розгляду документів, доданих до заяви, до страхового стажу позивачки зараховано 21 рік 03 місяці 16 днів, що не є достатнім для призначення пенсії за віком. Одночасно пояснює, що до страхового стажу не зараховано періоди роботи в громадському господарстві з 04.10.1986 по 20.12.1987 відповідно до трудової книжки колгоспника НОМЕР_1 від 04.10.1986, оскільки відсутні дані про встановлений та вироблений мінімум трудової участі в громадському господарстві, довідка про реорганізацію відсутня та усі періоди трудової діяльності відповідно до трудової книжки НОМЕР_2 від 25.12.1987, оскільки на титульній сторінці наявне виправлення в даті народження. Встановлені факти, на думку відповідача, підтверджують відсутність підстав для зарахування даного періоду роботи до страхового стажу позивачки.
Положенням ч.5 ст.262, ч.1 ст.263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.
Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд вказує наступне.
Встановлено, що ОСОБА_2 , яке змінене на підставі свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_3 ) ОСОБА_3 01.06.2025 звернулася до Пенсійного органу за місцем реєстрації із заявою про призначення їй пенсії відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" № 1058-IV від 09.07.2003 (далі - Закон № 1058-IV).
За результатами розгляду заяви відповідачем за принципом екстериторіальності прийнято рішення № 083250008291 від 09.06.2025, яким відмовлено у її задоволенні у зв'язку із відсутністю необхідного страхового стажу. За наданими документами позивачці зараховано страховий стаж у розмірі 21 рік 03 місяці 16 днів.
Позивачка не погоджується із такими діями Управління та вважає, що наявні в матеріалах справи документи підтверджують необхідний її страховий стаж, а будь-яку відповідальність за дії уповноважених осіб роботодавця щодо вчинення записів із неточностями чи сплатою страхових внесків нести не може.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд вважає за необхідне зазначити таке.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам регулює Закон № 1058-IV.
Статтею 8 Закону № 1058-IV передбачене право громадян на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
Частина 3 статті 4 Закону № 1058-IV передбачає, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються види пенсійного забезпечення, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення.
Закон № 1058-IV регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного та соціального страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом та Законом України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (ч.1 ст.5 Закону № 1058-IV).
Статтею 7 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 № 1788-XII (далі - Закон № 1788-XII) передбачено, що звернення за призначенням пенсії може здійснюватися у будь-який час після виникнення права на пенсію. При цьому, пенсії за віком і по інвалідності призначаються незалежно від того, припинено роботу на час звернення за пенсією чи вона продовжується.
Згідно з ч.ч. 1, 3 статті 44 Закону № 1058-IV призначення (перерахунок) пенсії здійснюється за зверненням особи або автоматично (без звернення особи) у випадках, передбачених цим Законом. Органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.
Однією із обов'язкових умов для призначення пенсії є підтвердження особою відповідного страхового стажу.
Страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Відповідно до статті 56 Закону № 1788-XII до стажу зараховується до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
За приписами статті 62 Закону № 1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Частиною 1 статті 24 Закону № 1058-IV визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Відповідно до частини 4 статті 24 Закону № 1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Зміст поняття "загальний трудовий стаж" є ширшим, ніж поняття "страховий стаж", оскільки до першого включаються також періоди суспільно корисної діяльності, коли особа не підлягала загальнообов'язковому соціальному страхуванню.
Положеннями ст.56 Закону № 1788-XII передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
До стажу роботи зараховується також:
а) будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в'язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків;
б) творча діяльність осіб, передбачених пунктом "в" статті 3 цього Закону. При цьому творча діяльність членів Спілки письменників України, Спілки художників України, Спілки композиторів України, Спілки кінематографістів України, Спілки театральних діячів України, інших творчих працівників, які не є членами творчих спілок, але об'єднані відповідними професійними комітетами, до введення в дію цього Закону зараховується в стаж роботи незалежно від сплати страхових внесків. У цих випадках стаж творчої діяльності встановлюється секретаріатами правлінь творчих спілок республіки починаючи з дня опублікування або першого публічного виконання чи публічного показу твору даного автора;
в) військова служба та перебування в партизанських загонах і з'єднаннях, служба в органах державної безпеки, внутрішніх справ та Національної поліції, незалежно від місця проходження служби;
г) служба у воєнізованій охороні, в органах спеціального зв'язку і в гірничорятувальних частинах, незалежно від відомчої підпорядкованості та наявності спеціального або військового звання;
д) навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі;
е) тимчасова непрацездатність, що почалася у період роботи;
є) час догляду за інвалідом I групи або дитиною-інвалідом віком до 16 років, а також за пенсіонером, який за висновком медичного закладу потребує постійного стороннього догляду;
ж) час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми, але не довше ніж до досягнення кожною дитиною 3-річного віку;
з) період проживання дружин осіб офіцерського складу, прапорщиків, мічманів і військовослужбовців надстрокової служби з чоловіками в місцевостях, де була відсутня можливість їх працевлаштування за спеціальністю, але не більше 10 років.
За період до 1 січня 2004 обчислення трудового стажу здійснювалося згідно зі статтями 56-63 Закону № 1788-XII.
Відповідно до ч.3 ст.26 Закону № 1058-IV у разі відсутності, починаючи з 1 січня 2019 року, страхового стажу, передбаченого частинами першою і другою цієї статті, право на призначення пенсії за віком мають особи після досягнення віку 65 років за наявності страхового стажу: з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - від 15 до 22 років.
Питання щодо подання та оформлення документів для призначення пенсій урегульовано Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 № 22-1 (далі також - Порядок № 22-1, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Пунктом 1.1 Порядку № 22-1 передбачено, заява про призначення, перерахунок пенсії, поновлення, переведення з одного виду пенсії на інший (Заява про призначення/перерахунок пенсії - додаток 1); заява про припинення перерахування пенсії на поточний рахунок пенсіонера в банку та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, продовження виплати пенсії за довіреністю, виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім'ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, виплату пенсії за шість місяців наперед у зв'язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, переведення виплати пенсії за новим місцем проживання (Заява про виплату пенсії - додаток 2); заява про працевлаштування (звільнення), початок (припинення) діяльності, пов'язаної з отриманням доходу, що є базою нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (додаток 3); заява про виплату недоотриманої пенсії у зв'язку зі смертю пенсіонера (додаток 4) подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України (далі - орган, що призначає пенсію) через структурний підрозділ, який здійснює прийом та обслуговування осіб (далі - сервісний центр).
Пунктом 2.1 Порядку № 22-1 встановлено перелік документів, які додаються до заяви про призначення пенсії, зокрема: документ, що підтверджує реєстраційний номер облікової картки платника податків (крім осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті), або свідоцтво про загальнообов'язкове державне соціальне страхування; документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок підтвердження наявного трудового стажу). За період роботи, починаючи з 01 січня 2004 року, орган, що призначає пенсію, додає довідку з бази даних реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - реєстр застрахованих осіб) за формою згідно з додатком 4 до Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 18 червня 2014 року № 10-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 08 липня 2014 року за № 785/25562 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 27 березня 2018 року № 8-1) (далі - Положення), а у разі необхідності - за формою згідно з додатком 3 до Положення.
Як свідчить зміст оскаржуваного рішення відповідачем до страхового стажу позивачки не зараховано:
- періоди роботи в громадському господарстві з 04.10.1986 по 20.12.1987 відповідно до трудової книжки колгоспника НОМЕР_1 від 04.10.1986, оскільки відсутні дані про встановлений та вироблений мінімум трудової участі в громадському господарстві, довідка про реорганізацію відсутня;
- всі періоди трудової діяльності відповідно до трудової книжки НОМЕР_2 від 25.12.1987, оскільки на титульній сторінці наявне виправлення в даті народження.
У той час позовні вимоги спрямовані на зобов'язальні дії щодо зарахування до страхового стажу періоду навчання в технікумі з 01.09.1981 по 17.07.1982, періоду роботи з 20.07.1982 по 15.08.1986 на посаді молодшого продавця, відповідно до записів трудової книжки НОМЕР_4 від 01.06.1982, період декретної відпустки та усі періоди трудової діяльності відповідно до записів трудової книжки НОМЕР_2 від 25.12.1987 зокрема: з 25.12.1987 по 03.09.1998 - робота на посаді продавця; з 20.03.2001 по 08.06.2001 - робота на посаді листоноши; з 19.06.2001 по 14.09.2001 - центр зайнятості з виплатою допомоги по безробіттю; з 15.09.2001 по 29.11.2001, з 02.04.2002 по 23.05.2002, з 02.07.2002 по 18.08.2002 - робота на посаді листоноши; з 11.02.2002 по 03.01.2004 - робота на посаді продавця та з 26.02.2004 по 19.02.2005 - період безробіття.
При цьому слід звернути увагу на той факт, що період навчання в технікумі з 01.09.1981 по 17.07.1982 та період роботи з 20.07.1982 по 15.08.1986 на посаді молодшого продавця, відповідно до записів трудової книжки НОМЕР_4 від 01.06.1982 до страхового стажу позивачки зараховано, про що свідчить відповідний розрахунок, який наявний в матеріалах справи.
Водночас, спірними залишаються усі періоди роботи відповідно до записів трудової книжки НОМЕР_2 від 25.12.1987. За доводами відповідача вказані у такій трудовій книжці періоди роботи не підлягають врахуванню так як її титульна сторінка містить виправлення в даті народження позивачки.
Розглядаючи спірні відносини у правовій площині, суд зважає на наступне.
Щодо незарахування періоду декретної відпустки у зв'язку із доглядом за дитиною до досягнення нею трирічного віку, суд вважає за необхідне вказати наступне.
До стажу роботи зараховується час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми, але не довше ніж до досягнення кожною дитиною 3-річного віку.
Пунктом 11 Порядку підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12.08.1993 (далі - Порядок № 637) час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми встановлюється на підставі:
- свідоцтва про народження дитини або паспорта громадянина України (у разі смерті дитини - свідоцтва про смерть);
- документів про те, що до досягнення дитиною 3-річного віку мати не працювала.
Документами, які підтверджують те, що до досягнення дитиною 3-річного віку мати не працювала, і те, що до досягнення дитиною 12-річного віку один з батьків не працював, є:
виписка з трудової книжки;
відомості про відсутність в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців інформації про державну реєстрацію фізичної особи - підприємця, отримані в порядку взаємного обміну інформацією;
інформація із системи персоніфікованого обліку.
Таким чином, для зарахування у повному обсязі періоду догляду непрацюючої матері за дитиною до 3- х років необхідно підтвердити той факт, що мати не працювала.
Як свідчить зміст розрахунку до страхового стажу позивачки зараховано 3 місяці 24 дні (з 16.08.1986 по 09.12.1986) з періоду догляду за дитиною до 3-х років.
При цьому, відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_5 від 10.11.2020 донька позивачки народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 , тобто період догляду за дитиною до 3-х років закінчувався 09.12.1986, у той час документів про те, що до досягнення дитиною 3-річного віку позивачка весь час не працювала матеріали справи не містять. Більш того, до страхового стажу позивачки зараховано періоди роботи з 20.07.1982 по 15.08.1986 на посаді молодшого продавця, відповідно до записів трудової книжки НОМЕР_4 від 01.06.1982, тобто період який включав в себе період декретної відпустки (з 10.12.1983 по 09.12.1986).
З огляду на викладене, суд не віднайшов порушення права позивачки в частині зарахування періоду догляду за дитиною до 3-х років до її страхового стажу.
Щодо зарахування періодів роботи відомості про які значаться у трудовій книжці НОМЕР_2 від 25.12.1987, слід сказати наступне.
За доводами відповідача, вказані у такій трудовій книжці періоди роботи не підлягають врахуванню оскільки така містить виправлення на титульній сторінці у даті народження позивачки, тобто підставою для відмови у зарахуванні вказаного у трудовій книжці НОМЕР_2 від 25.12.1987 періоду роботи до її страхового стажу стали допущені порушення вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників при вчиненні запису у такій.
Разом з тим, Порядок ведення (внесення записів) до трудових книжок врегульовано Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затверджена наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58, зареєстрована в Міністерстві юстиції України від 17.08.1993 за № 110 (далі - Інструкція № 58).
Пунктом 2.4 Інструкції № 58 передбачено, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилами чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Пунктом 2.6 Інструкції № 58, у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов'язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу. У разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів (п. 4.1 Інструкції № 58).
Аналізуючи зазначені положення Інструкції № 58, суд дійшов висновку, що законодавцем покладено обов'язок ведення трудових книжок на адміністрацію підприємств, тому її неналежне ведення не може позбавити позивача права на включення спірного періоду роботи до його страхового стажу і на отримання пенсії з його врахуванням.
Більше того, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України "Про трудові книжки працівників" № 301 від 27.04.1993, відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
З огляду на викладене, позивачка не може нести відповідальність за недотримання вимог Інструкції № 58 уповноваженими посадовими особами відділу кадрів організація, якою заведена така трудова книжка. При заповненні трудової книжки позивачки, відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.
Таким чином, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивачки її конституційного права на соціальний захист.
Слід наголосити, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
У свою чергу, формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 30.09.2019 у справі № 638/18467/15-а.
Перевірка достовірності виданих документів покладається на Пенсійний орган, а сумніви останнього щодо обґрунтованості їх видачі самі по собі не можуть бути підставою для відмови у неврахуванні стажу позивачу при призначенні пенсії.
Вказана позиція узгоджується з висновками Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 03.06.2021 у справі № 127/8001/17.
Оскільки право позивачки на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов'язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки, відтак слідує, що відповідач діяв протиправно відмовляючи позивачці у зарахуванні спірних періодів роботи, зокрема: з 25.12.1987 по 03.09.1998 - робота на посаді продавця; з 20.03.2001 по 08.06.2001 - робота на посаді листоноші; з 19.06.2001 по 14.09.2001 - центр зайнятості з виплатою допомоги по безробіттю; з 15.09.2001 по 29.11.2001, з 02.04.2002 по 23.05.2002, з 02.07.2002 по 18.08.2002 - робота на посаді листоноші; з 11.02.2002 по 03.01.2004 - робота на посаді продавця та з 26.02.2004 по 19.02.2005 - період безробіття.
Крім того, дата народження позивачки - ІНФОРМАЦІЯ_2 підтверджується паспортними даними.
Разом з тим, починаючи з березня 2001 року, підтверджено сплату внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування Бердянським вузлом поштового зв'язку Запорізької дирекції Українське державне підприємство поштового зв'язку "Укрпоштою", Бердянським районним центром зайнятості, Споживчим товариством "Миколаївське" та іншими, що підтверджується довідкою форми ОК-5 сформованої станом на 02.06.2025 та є підставою для зарахування такого періоду роботи до страхового стажу позивачки.
Крім того, трудова книжка НОМЕР_2 від 25.12.1987 містить необхідну інформацію: відомості про прийняття та звільнення з посади з посиланням на відповідні документи (розпорядження, накази, постанови, трудовий договір). Таким чином, записи у трудовій книжці, підтверджують трудову діяльність позивачки у спірний період.
Проаналізувавши встановлені обставини справи, які підтверджені відповідними доказами та законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що відповідач безпідставно не зарахував позивачці до страхового стажу спірні періоди її трудової діяльності.
Щодо обраного позивачем способу захисту порушених прав, суд зазначає наступне.
Як вбачається зі змісту Рекомендації N R (80) 2 Комітету Міністрів Ради Європи, державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11 березня 1980 року, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
У рішеннях по справах "Клас та інші проти Німеччини", "Фадєєва проти Росії", "Єрузалем проти Австрії" Європейський суд з прав людини зазначив, що суд не повинен підміняти думку національних органів будь-якою своєю думкою. Згідно Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 року на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим ч. 3 ст. 2 КАС України, суд не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади.
Виходячи зі змісту положень КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.
Позовна вимога зобов'язати відповідача призначити пенсію позивачці є втручанням у дискреційні повноваження відповідача, а тому належним захистом порушених прав на даному етапі є зобов'язання повторно розглянути заяву про призначення пенсії за віком згідно з ч.1 ст.26 Закону № 1058-IV.
Щодо зобов'язальних дій стосовно Пенсійного органу, суд враховує наступне.
Пунктом 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій, відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1, після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
У справі, яка розглядається, суд встановив, що для прийняття рішення за результатами поданої позивачем заяви за принципом екстериторіальності структурним підрозділом визначено Головне управління Пенсійного фонду у Житомирській області, рішенням якого відмовлено в призначенні пенсії за віком.
Відтак, дії зобов'язального характеру щодо повторного розгляду заяви позивачки про призначення пенсії за віком відповідно до Закону № 1058-IV має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, що вирішував питання про призначення пенсії за віком, у даному випадку, Головне управління Пенсійного фонду у Житомирській області.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 08.02.2024 по справі № 500/1216/23.
Частиною першою статті другої КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Ці вимоги закріплюють у національному законодавстві положення статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, ратифікованої Законом України від 17.07.1997, відповідно до якої кожному гарантується право на справедливий судовий розгляд. Кожен при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
Одночасно, спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Аналогічна правова позиція у спорі, що розглядається, викладена в постановах Верховного Суду України від 16.09.2015 по справі № 21-1465а15 та від 20.02.2016 по справі № 804/14800/14.
Відповідно до п. 2 ч.2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні (ч.4 ст. 245 КАС України).
У зв'язку з наведеним, враховуючи встановлені в ході судового розгляду справи обставини, для забезпечення виконання завдання адміністративного суду, вказаного у ст. 2 КАС України, суд дійшов висновку, що належним і ефективним способом захисту порушеного права позивача є зобов'язання відповідача у повторно розглянути заяву позивачки про призначення пенсійного забезпечення з доданими документами та прийняти відповідне рішення з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.
Покладення такого обов'язку на відповідача не є перебиранням функції іншого суб'єкта владних повноважень в реалізації відповідних управлінських функцій і вирішенні питань, віднесених до виключної компетенції такого суб'єкта та зобов'язанням його приймати рішення, які входять до його компетенції чи до компетенції іншого органу, з огляду на обов'язковість ефективного механізму захисту порушеного права.
Відповідно до ч. 1 ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Конституційний Суд України у своєму рішенні №6-рп/2007 від 09.07.2007 зазначив, що невиконання державою взятих на себе соціальних зобов'язань порушує принцип соціальної, правової держави. Встановлення певних соціальних пільг, компенсацій та гарантій є складовою конституційного права на соціальний захист і юридичними засобами здійснення цього права.
Відтак, відповідно статті 6 КАС України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Христов проти України" (Khristov v. Ukraine, заява № 24465/04, рішення від 19.02.2009 року, п. 33) повторює, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.
Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи (ч. 1 ст. 72 КАС України).
Відповідно до ч. 1 ст. 73 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч. 2 ст. 73 КАС України).
За змістом статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивачки є обґрунтованими, а вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню.
Питання про розподіл судових витрат вирішується судом відповідно до ст.139 КАС України, пропорційно до задоволених позовних вимог.
Керуючись статтями 77, 90, 139, 241-246, 250, 255, 263 КАС України, суд,
вирішив:
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 . РНОКПП/ЄДРПОУ: НОМЕР_6 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (вул. Ольжича, 7, м.Житомир, Житомирський район, Житомирська область, 10003. РНОКПП/ЄДРПОУ: 13559341) про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії, задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 09.06.2025 № 083250008291 про відмову ОСОБА_1 у призначені пенсії за віком згідно з ч. 1 ст. 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" № 1058-IV від 09.07.2003.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області зарахувавши до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи: з 25.12.1987 по 03.09.1998, з 20.03.2001 по 08.06.2001, з 15.09.2001 по 29.11.2001, з 02.04.2002 по 23.05.2002, з 02.07.2002 по 18.08.2002, з 11.02.2002 по 03.01.2004, з 19.04.2005 по 16.05.2017 та повторно розглянути заяву від 01.06.2025 про призначення пенсії за віком згідно з ч. 1 ст. 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" № 1058-IV від 09.07.2003, враховуючи висновки суду.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Житомирській області на користь ОСОБА_1 документально підтверджені судові витрати у сумі 605 (шістсот п'ять) грн 60 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя О.В. Єфіменко
Повний текст складено: 30 березня 2026 р.
30.03.26