30 березня 2026 року м. Житомир справа № 240/14724/25
категорія 112030500
Житомирський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Приходько О. Г., за участі секретаря судового засідання Козлової І. В.,
представника позивача - Попова А. О.,
розглянувши у судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, стягнення одноразової грошової допомоги,
встановив:
До Житомирського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , в якій позивач просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо виплати одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 000 000 гривень відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 року № 153 "Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану" (надалі - Постанова № 153);
- стягнути з відповідача одноразову грошову винагороду за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 000 000 гривень відповідно до Постанови № 153 із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44 (надалі - Порядок № 44).
У позові позивач доводить право на спірну одноразову грошову винагороду за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 000 000 гривень відповідно до Постанови № 153 як військовослужбовцю, який брав безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою у зв'язку із пораненням (травмою), одержаним під час захисту Вітчизни, що зумовило інвалідність І групи та звільнення з військової служби до набрання чинності Постановою № 153. Разом з тим, оскільки на час призову на військову службу по мобілізації (06 січня 2023 року) позивачу було 24 роки й він отримав бойове поранення під час захисту Вітчизни, відповідач безпідставно, як переконує позивач, відмовив у виплаті спірної винагороди посилаючись на те, що позивач натепер не проходить військову службу.
Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 04 червня 2025 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Відповідач позов не визнав. У відзиві на позовну наполягає на тому, що право на виплату спірної винагороди згідно з Постановою № 153 мають особи рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, які до набрання чинності цією постановою були у віці до 25 років; проходять військову службу (діючі військовослужбовці); брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема на тимчасово окупованій рф території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців. Оскільки колишнього військовослужбовця ОСОБА_1 звільнено у відставку за підпунктом "б" пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-XII "Про військовий обов'язок і військову службу" (надалі - Закон № 2232-XII) за станом здоров'я: на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби з виключенням з військового обліку 19 вересня 2024 року, тобто до набрання чинності Постановою № 153 (13 лютого 2025 року), позивач втратив, як стверджує відповідач, право на отримання спірної винагороди.
Ухвалою від 16 червня 2025 року суд перейшов до розгляду справи за правилами загального позовного провадження, призначивши підготовче судове засідання на 11 липня 2025 року; яке було відкладено на: 17 липня 2025 року, 07 серпня 2025 року, 11 серпня 2025 року, 03 вересня 2025 року, 17 вересня 2025 року, 01 жовтня 2025 року, оголошено перерву до 15 жовтня 2025 року; відкладено до 05 листопада 2025 року, 03 грудня 2025 року, 14 січня 2026 року.
У відповіді на відзив представник позивача наголошує на витриманні основних умов для виплати спірної грошової винагороди, як-то: не досягнення позивачем на час призову на військову службу за мобілізацією 25-річного віку; безпосередня участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій менше шести місяців у зв'язку з отриманим пораненням (травмою) під час захисту Вітчизни; внаслідок такого поранення (травми) позивачу встановлено інвалідність І групи та військово-лікарською комісією визнано непридатним до військової служби (позивач не взмозі самостійно пересуватись), чим зумовлено звільнення з військової служби за станом здоров'я, що відповідає умовам для виплати спірної винагороди згідно з абзацом четвертим пункту 4 Постанови № 153.
У підготовчому судовому засіданні 14 січня 2026 року суд постановив закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті 03 лютого 2026 року, у якому оголошено перерву до 25 лютого 2025 року, яке відкладено на 18 березня 2026 року.
У судове засідання з'явився представник позивача.
Представник відповідача до суду не з'явився, про причини суд не повідомив, жодних заяв / клопотань суду не подав. Про дату, час та місце судового розгляду відповідач повідомлений судовою повісткою, врученою відповідачу у порядку пункту 1 частини третьої статті 124 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) в електронній формі шляхом направлення до Електронного кабінету в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі 26 лютого 2026 року о 18:13 год., про що судом отримано повідомлення 26 лютого 2026 року 18:24 год.
Тому, за правилами частини другої статті 127 КАС України повістка вважається врученою відповідачу 27 лютого 2026 року.
Окрім того, судову повістку направлялось відповідачу поштовим зв'язком рекомендованим листом з повідомленням про вручення за адресою, вказаною відповідачем у відзиві на позовну заяву, й повістку вручено 04 березня 2026 року, що підтверджено підписом про вручення одержувача у рекомендованому повідомленні, яке повернулось до суду 09 березня 2026 року.
Таким чином, відповідно до пункту 1 частини першої статті 127 КАС України повістка про виклик до суду вважається врученою стороні відповідача належним чином щонайпізніше 04 березня 2026 року, що, поряд з врученням в електронній формі 26 лютого 2026 року, є відповідним положенню частини третьої статті 126 КАС України.
Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 205 КАС України у зв'язку з неявкою у судове засідання представника відповідача без поважних причин / без повідомлення причин неявки, суд ухвалив розглянути справу за відсутності представника відповідача.
Заслухавши доводи представника позивача, дослідивши подані письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному їх дослідженні, встановивши обставини справи, що мають значення для вирішення спору, суд, визначаючись у цій справі виходить з такого.
Суд встановив, що згідно із записом у військовому квитку серії НОМЕР_2 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , призваний з 06 січня 2023 року на військову службу за мобілізацією згідно з Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 69/2022 та на підставі наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 06 січня 2023 року № 4 солдата ОСОБА_1 , призначеного наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 06 січня 2023 року № 3 водієм мінометного взводу мінометної батареї механізованого батальйону, який прибув з ІНФОРМАЦІЯ_2 , з 06 січня 2023 року зараховано до списків особового складу військової частини.
Згідно з довідкою Військової частини НОМЕР_1 від 24 квітня 2025 року № 4205 молодший сержант ОСОБА_1 у періоди з 02 по 07 червня 2023 року, з 11 по 25 червня 2023 року, 27 червня 2023 року, з 06 по 31 липня 2023 року брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи в н.п. Бурлацьке Комарської ТГ Волноваського р-ну Донецької області. Підстава: журнал бойових дій Військової частини НОМЕР_1 від 21 червня 2023 року № 23/7т, журнал бойових дій Військової частини НОМЕР_1 від 09 липня 2023 року № 12/11т.
14 липня 2023 року позивач одержав: МВТ, акубаротравму, вогнепальне осколкове сліпе поранення лівого плеча у верхній третині, гемоперитонеум, огнепальне осколкове сліпе поранення живота, забій спинного мозку; за обставин: травма (поранення) отримана внаслідок артилерійського обстрілу противника в ході виконання бойового завдання в напрямку населеного пункту Рівнопіль Донецької області. Випадок стався в районі бойових дій під час виконання бойових завдань із захисту Батьківщини (підстава: наказ командира Військової частини НОМЕР_1 від 03 серпня 2023 року № 1122), що підтверджено довідкою Військової частини НОМЕР_1 від 05 серпня 2023 року № 536/652 про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва).
Згідно із свідоцтвом про хворобу від 03 липня 2024 року № 508/3 за постановою військово-лікарської комісії на підставі статті 76а графи ІІ Розкладу хвороб позивач визнаний непридатним до військової служби виключенням з військового обліку.
На підставі наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 13 вересня 2024 року № 359 військовослужбовця військової служби за мобілізацією, молодшого сержанта ОСОБА_1 , колишнього головного сержанта - командира міномета І мінометного взводу І мінометної батареї І механізованого батальйону у розпорядженні командира Військової частини НОМЕР_1 , звільненого наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 13 вересня 2024 року № 255-РС у відставку відповідно до підпункту "б" пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-XII за станом здоров'я: на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби з виключенням з військового обліку, з 13 вересня 2024 року виключено зі списків особового складу військової частини.
Відповідно до довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12ААД № 012171 ОСОБА_1 встановлено інвалідність ІА групи, поранення пов'язане із захистом Батьківщини, потребує постійного стороннього догляду та допомоги.
ОСОБА_1 є ветераном війни, особою з інвалідністю внаслідок війни І групи (пункт 11 частини другої статті 7 ЗУ "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"), що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_3 , виданим 06 вересня 2024 року.
14 травня 2025 року позивач звернувся через Міністерство оборони України із заявою від 06 травня 2025 року до Військової частини НОМЕР_1 щодо виплати грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 млн грн на підставі абзацу четвертого пункту 4 Постанови № 153.
У відповідь листом від 22 травня 2025 року № 5301 Військова частина НОМЕР_1 , з посиланням на положення Постанови № 153, повідомила про те, що право на винагороду мають військовослужбовці, які проходять військову службу, а оскільки позивача виключено зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 до набрання чинності Постановою № 153, підстави для виплати грошової винагороди у розмірі 1 млн грн відсутні.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає таке.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини 1 статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб (який у подальшому продовжувався та триває натепер).
Одночасно, військовому командуванню (Генеральному штабу Збройних Сил України, Командуванню об'єднаних сил Збройних Сил України, командуванням видів, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, управлінням оперативних командувань, командирам військових з'єднань, частин Збройних Сил України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України) разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування постановлено запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України "Про правовий режим воєнного стану" заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.
Частиною третьою статті 1 Закону 2232-ХІІ визначено, що військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; взяття громадян на військовий облік; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов (направлення) на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Відповідно до частини першої статті 4 Закону 2232-ХІІ Збройні Сили України та інші військові формування комплектуються військовослужбовцями шляхом: призову (направлення) громадян України на військову службу; прийняття громадян України на військову службу за контрактом.
11 лютого 2025 року Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову № 153 та затверджено "Порядок реалізації експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану".
Згідно з пунктом 3 Постанови № 153 (тут і надалі у редакції на час виникнення спірних правовідносин) установлено, що учасниками експериментального проекту є: громадяни України віком від 18 до 25 років, які приймаються на військову службу за контрактом до Збройних Сил, Національної гвардії або Державної прикордонної служби на посади рядового складу; Збройні Сили; Національна гвардія; Державна прикордонна служба; Міністерство оборони; Міністерство внутрішніх справ; військові частини, визначені Генеральним штабом Збройних Сил, Головним управлінням Національної гвардії та Адміністрацією Державної прикордонної служби.
Координатором експериментального проекту є Міністерство оборони.
Фінансування експериментального проекту здійснюється за рахунок коштів державного бюджету.
Відповідно до пункту 4 Постанови № 153 установлено, що особам рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, які до набрання чинності цією постановою у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, проходять військову службу та брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора (далі - бойові дії в районах ведення воєнних (бойових) дій), строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, виплачується одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах (далі - винагорода) у розмірі 1 млн гривень.
У абзаці 4 цього ж пункту Постанови № 153 установлено, що військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою у зв'язку із наявністю у них захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни, або їх перебуванням та звільненням з полону (крім тих, які добровільно здалися в полон) винагорода виплачується в повному обсязі.
Як встановлено судом, ОСОБА_1 у віці 24 роки був зарахований до списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 на підставі наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 06 січня 2023 № 4 за призовом під час мобілізації в період запровадження воєнного стану відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 № 69/2022 "Про загальну мобілізацію", що підтверджено записом у військовому квитку серії НОМЕР_2 .
При цьому, 13 вересня 2024 року позивача звільнено з військової служби у відставку відповідно до підпункту "б" пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-XII за станом здоров'я (на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби з виключенням з військового обліку) й на підставі наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 13 вересня 2024 року № 359 виключено зі списків особового складу військової частини.
Отже, на дату набрання чинності Постановою № 153 (13 лютого 2025 року) та на час звернення до відповідача щодо виплати спірної одноразової грошової винагороди у розмірі 1 мільйон гривень, позивач не проходив військову службу та не був діючим військовослужбовцем.
Тож ключовим спірним питанням у цій справі є право колишнього військовослужбовця, який був призваний на військову службу по мобілізації до 25-річного віку та не досяг 25-ти років на час набрання чинності Постановою № 153, брав безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій менше шести місяців станом на дату набрання чинності Постановою № 153 у зв'язку із пораненням (травою, контузією, каліцтвом), одержаним під час захисту Вітчизни, та звільненим з військової служби за станом здоров'я до набрання чинності цією постановою, на спірну грошову винагороду у розмірі 1 мільйон гривень на підставі абзацу четвертого пункту 4 Постанови № 153.
Для відповіді на це запитання суд вдається до буквального аналізу змісту абзацу четвертого пункту 4 Постанови № 153 та доходить висновку, що визначаючи відмінні (особливі) порівняно з абзацом другим цього пункту умови виплати винагороди: участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою у зв'язку із захворюваннями, пораненнями (травми, контузії, каліцтва), одержаними під час захисту Вітчизни, або перебування та звільнення з полону (крім тих, які добровільно здалися в полон), - посиланням на абзац другий цього ж пункту законодавець окреслив отримувачів винагороди згідно з абзацом четвертим пункту 4: це так само особи рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, які до набрання чинності цією постановою у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX.
Визначаючись у спірному питанні суд виходить також і з того, що як нормативне регулювання так і тлумачення та застосування приписів Постанови № 153 мають бути сутнісно узгоджені з принципами та нормами Конституції України задля того, щоб рівень конституційних гарантій прав і свобод людини в умовах реалізації права на одноразову грошову винагороду за участь у бойових діях під час виконання обов'язків військової служби або в період проходження військової служби щодо захисту суверенітету та незалежності України, задекларовану державою як гарантовану, не було знижено. Суд при цьому враховує й спрямованість Постанови № 153 й визначеної мети Уряду щодо підвищення мотивації до проходження визначеними у Постанові № 153 громадянами України у віці від 18 до 25 років військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану через виплату грошової винагороди в 1 млн гривень.
Виходячи зі встановлених обставин цієї справи, суд враховує, що позивачем дотримано визначальних для спірної виплати умов, передбачених Постановою № 153, як-то: до набрання чинності цією постановою позивач у віці до 25 років призваний на військову службу по мобілізації під час воєнного стану; не притягався до кримінальної відповідальності чи адміністративної відповідальності за вчинення військового правопорушення, та дисциплінарної відповідальності, що підтверджено довідкою Військової частини НОМЕР_1 від 25 квітня 2025 року № 4242; брав безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема, в н.п. Бурлацьке Комарської ТГ Волноваського р-ну Донецької області, що сукупно склало менше шести місяців у зв'язку з отриманим 14 липня 2023 року пораненням (травмою), що, своєю чергою, є таким, що пов'язано із захистом Вітчизни.
Звільнення з військової служби за станом здоров'я (підпункт "б" пункт 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-XII) жодним чином, на переконання суду, не може слугувати легітимною підставою звуження/обмеження права військовослужбовця на одноразову грошову винагороду, за умови відповідності іншим вимогам для отримання винагороди згідно з вимогами Постанови № 153, що наразі підтверджено під час судового розгляду. А тому виникають обґрунтовані підстави вважати невиплату позивачу передбаченої Постановою № 153 винагороди через непроходження на час набрання чинності Постановою № 153 військової служби порушенням принципу законних сподівань та справедливості.
У цьому аспекті суд наголошує, що елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоб виключити ризик свавілля.
У Рішенні Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року № 1-р/2020 вказано, що юридична визначеність є ключовою у питанні розуміння верховенства права; держава зобов'язана дотримуватися та застосовувати у прогнозований і послідовний спосіб ті закони, які вона ввела в дію; юридична визначеність передбачає, що норми права повинні бути зрозумілими і точними, а також спрямованими на забезпечення постійної прогнозованості ситуацій і правових відносин; юридична визначеність означає також, що необхідно у цілому дотримуватися зобов'язань або обіцянок, які взяла на себе держава перед людьми (поняття "легітимні очікування").
У Рішенні від 07 листопада 2013 року у справі "Пічкур проти України" Європейський суд з прав людини констатував, що дискримінація означає поводження з особами в різний спосіб, без об'єктивного та розумного обґрунтування, у відносно схожих ситуаціях. Відмінність у ставленні є дискримінаційною, якщо вона не має об'єктивного та розумного обґрунтування, іншими словами, якщо вона не переслідує легітимну мету або якщо немає розумного співвідношення між застосованими засобами та переслідуваною ціллю.
Подібний підхід в оцінці правових обмежень застосовує й Конституційний Суд України, висновуючи, що мета встановлення певних відмінностей (вимог) у правовому статусі повинна бути істотною, а самі відмінності (вимоги), що переслідують таку мету, мають відповідати конституційним положенням, бути об'єктивно виправданими, обґрунтованими та справедливими. У протилежному випадку встановлення обмежень означало б дискримінацію (абзац сьомий пункту 4.1 Рішення Конституційного Суду України від 07 липня 2004 року № 14-рп/2004).
Отже, виплата грошової винагороди виключно військовослужбовцям, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності Постановою № 153 у зв'язку із наявністю у них захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни та які на час набрання чинності Постановою № 153 проходять військову службу, на переконання суду, зумовить втрату нормою абзацу четвертого пункту 4 Постанови № 153 її практичної реалізації й спрямованості через її непередбачуваність для військовослужбовців, які саме через захворювання, поранення (траву, контузію, каліцтву), одержаних під час захисту Вітчизни, не взмозі були продовжити військову службу на час набрання чинності Постановою № 153.
Такі висновки суду дають підстави вважати, що оскаржувана бездіяльність відповідача щодо спірної виплати у цій справі не відповідає критеріям обґрунтованості, добросовісності, розсудливості та пропорційності, а тому визнається судом протиправною.
Визначаючись у способі захисту порушеного права позивача суд, насамперед, виходить з вимоги ефективності та дієвості поновлення права через його судовий захист.
Ефективний судовий захист порушених з боку суб'єктів владних повноважень прав відповідних осіб розглядається сучасною правовою доктриною як фундаментальний інструмент забезпечення принципу верховенства права. В цьому контексті, одним із найважливіших завдань адміністративного суду є справедливе вирішення спорів таким чином, аби для відновлення порушених прав особа не мала звертатися повторно до суду із новим позовом.
Подібне питання вже аналізувалось Верховним Судом у постановах від 01 червня 2022 року (справа № 620/5996/21), від 09 листопада 2018 року (№ 263/15749/16-а), від 20 грудня 2018 року (справа № 524/3878/16-а), від 22 березня 2019 року (справа № 815/6832/15), від 01 жовтня 2019 року (справа № 826/3943/16), від 23 грудня 2021 року (справа № 480/4737/19), від 08 лютого 2022 року (справа № 160/6762/21), від 18 квітня 2018 року (справа № 826/14016/16), від 11 лютого 2019 року (справа № 2а-204/12), від 11 лютого 2020 року (справа № 0940/2394/18), а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року (справа № 705/552/15-а).
З обсягу викладених у зазначених постановах обставин та мотивів суду касаційної інстанції можна резюмувати, що ефективний спосіб захисту прав та інтересів особи в адміністративному суді має відповідати таким вимогам: забезпечувати максимально дієве поновлення порушених прав за існуючого законодавчого регулювання; бути адекватним фактичним обставинам справи; не суперечити суті позовних вимог, визначених особою, що звернулася до суду; узгоджуватися повною мірою з обов'язком суб'єкта владних повноважень діяти виключно у межах, порядку та способу, передбаченого законом.
Європейський суд з прав людини у своїх численних рішеннях сформував сталу практику оцінки ефективності засобу юридичного захисту. Засіб юридичного захисту має бути "ефективним" в теорії права та на практиці, зокрема, в тому сенсі, що можливість його використання не може бути невиправдано ускладнена діями або бездіяльністю органів влади держави-відповідача (рішення у справі "Аксой проти Туреччини" (Aksoy v. Turkey), № 21987/93, пункт 95).
При оцінці ефективності необхідно враховувати не тільки формальні засоби правового захисту, а й загальний правовий і політичний контекст, в якому вони діють, й особисті обставини заявника (рішення у справі "Джорджевич проти Хорватії" (Djordjevic v Croatia), № 41526/10, пункт 101; рішення у справі "Ван Остервійк проти Бельгії" (Van Oosterwijck v Belgium), № 7654/76 пункти 36-40). Отже, ефективність засобу захисту оцінюється не абстрактно, а з урахуванням обставин конкретної справи та ситуації, в якій опинився позивач після порушення.
Питання ефективності правового захисту аналізувалося у рішеннях українських судів. Зокрема, у постанові від 16 вересня 2015 року у справі № 21-1465а15 Верховний Суд України дійшов висновку, що рішення суду, у випадку задоволення позову, має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду. Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
З огляду на встановлені обставини цієї справи обираючи ефективний та відповідний порушеному праву спосіб захисту, суд доходить висновку про зобов'язання відповідача виплатити позивачу одноразову грошову винагороду за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 млн гривень відповідно до Постанови № 153. Роблячи висновки у цій справі суд враховує довід відповідача про те, що виплата спірної винагороди не є його повноваженням та перебуває в залежності від бюджетних призначень, надаючи оцінку яким суд звертається до положень пункту 8 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року № 260, згідно з яким грошове забезпечення виплачується за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні на підставі наказу командира. Аналогічно й у пункті 4.3 Правил організації фінансового забезпечення військових частин, установ, організацій Збройних Сил України та Державної спеціальної служби транспорту, затверджених наказом Міністерства оборони України від 22 травня 2017 року № 280, передбачено, що виплата грошового забезпечення військовослужбовцям здійснюється за їх місцем штатної служби або за місцем перебування на фінансовому забезпеченні. Отже, виплата одноразової грошової допомоги, яка є предметом спору та яка згідно з пунктом 2 Порядку № 260 належить до одноразових додаткових видів грошового забезпечення, належить до повноваження відповідача, де проходив військову службу позивач.
Щодо виплати грошової винагороди із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, суд зауважує на таке.
За правилами пунктів 2, 3 Порядку № 44 грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби.
Виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв'язку з виконанням ними своїх обов'язків під час проходження служби (далі - грошове забезпечення), що пов'язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України "Про податок з доходів фізичних осіб".
Пунктами 4, 5 Порядку № 44 передбачено, що виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.
Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
Верховний Суд у постанові від 27 липня 2023 року у справі № 380/813/22 зазначив, що аналіз пунктів 2-3 Порядку № 44 дає підстави для висновку, що грошова компенсація сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних, зокрема, військовослужбовцями, виплачується їм для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби одночасно з виплатою грошового забезпечення за місцем його одержання у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
Отже, виплата одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 000 000 гривень відповідно до Постанови № 153 має бути проведено із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку № 44.
При цьому позивачем заявлено передчасно стягнення спірної суми, чому передує її нарахування/ або ж принаймні призначення. Натомість обраний судом спосіб захисту, на переконання суду, сприятиме дієвому поновленню права позивача на грошову винагороду та повною мірою зумовить вичерпання спору.
За нормами частин першої та другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності його дій у межах спірних правовідносин, а також докази, надані позивачем, суд дійшов висновку, що за встановлених обставин справи та викладеного у цьому рішенні праворегулювання з урахуванням правозастосовчої практики Верховного Суду позов належить задовольнити частково.
За відсутності документально підтверджених судових витрат, питання про їх розподіл суд не вирішує.
Керуючись положеннями статей 2, 9, 72-77, 139, 242-246, 251, 257, 292, 293, 295 КАС України, суд
вирішив:
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо виплати ОСОБА_1 одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 000 000 гривень відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 року № 153 "Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану".
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову винагороду за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 000 000 гривень відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 року № 153 "Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану" із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право подати до Сьомого апеляційного адміністративного суду апеляційну скаргу на рішення суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя О.Г. Приходько
Повне судове рішення складене 30 березня 2026 року.
30.03.26