справа № 761/30326/24
провадження № 22-ц/824/1344/2026
головуючий у суді І інстанції Фролова І. В.
10 лютого 2026 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Писаної Т.О.
суддів - Приходька К.П., Журби С.О.
за участю секретаря судового засідання - Івкової Д.Л.
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 16 червня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Рейтарське" про зобов'язання відновити частину об'єкта культурної спадщини місцевого значення,
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Рейтарське" про зобов'язання відновити частину об'єкта культурної спадщини місцевого значення.
У своїй позовній заяві просила суд зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю "Рейтарське" (код ЄДРПОУ: 35575000) відновити зруйновану частину об'єкта культурної спадщини місцевого значення - літ. А' Будинку Київського повітового земства, в якому з 1917 по 1918 рр. проживав і працював відомий український громадсько-політичний державний діяч і письменник ОСОБА_2 (ІНФОРМАЦІЯ_1.), вид об?єкта культурної спадщини: пам?ятка історії, по вулиці Рейтарській, 37, Шевченківського району міста Києва відповідно до технічних характеристик (у тому числі площі, поверховості) та до стану, який існував на дату набуття майнового комплексу, загальною площею 3 690,5 кв.м, за адресою: м. Київ, вул. Рейтарська, буд. 37 , реєстраційний номер об?єкта нерухомого майна 2361551780000, у власність Товариством з обмеженою відповідальністю "Рейтарське" (код ЄДРПОУ: 35575000).
Свою позовну заяву обґрунтовувала тим, що протиправними діями відповідача внаслідок проведення будівельних робіт було пошкоджено об'єкт культурної спадщини місцевого значення - Будинок Київського повітового земства, в якому з 1917 по 1918 рр. проживав і працював відомий український громадсько-політичний діяч і письменник ОСОБА_2 (ІНФОРМАЦІЯ_1.) вид об'єкта культурної спадщини: пам'ятка історії по вул.Рейтарській, 37 літ. А, А', Б Шевченківського району міста Києва , який позивач, як носій національної пам'яті та мешканець територіальної громади міста Києва просить суд зобов'язати відповідача відновити в примусовому порядку.
Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 16 червня 2025 року позовну заяву ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Рейтарське" про зобов'язання відновити частину об'єкта культурної спадщини місцевого значення залишено без задоволення.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду представник ОСОБА_1 - адвокат Воропай Тетяна Іванівна звернулася до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує, що оскільки Міністерство культури України діяло за відсутності повноважень, наданих йому Законом у редакції від 17.02.2011, та з порушенням п. 3 Розділу 10 "Прикінцеві положення" Закону у редакції від 17.02.2011, позивач у позовній заяві наголошувала на тому, що Наказ № 416/0/16-11 від 06.06.2011 є нікчемним та таким, що не створює жодних правових наслідків.
У зв'язку з цим, всі руйнування, завдані відповідачем, є незаконними, а тому відповідач, як винна сторона, зобов'язаний відновити зруйновану частину об'єкта культурної спадщини місцевого значення - літ. А' Будинку Київського повітового земства, в якому з 1917 по 1918 рр. проживав і працював відомий український громадсько-політичний державний діяч і письменник ОСОБА_2 (ІНФОРМАЦІЯ_1.), вид об'єкта культурної спадщини: пам'ятка історії, по вулиці Рейтарській, 37, Шевченківського району міста Києва .
Зазначає, що оскільки рішення про вилучення з Державного реєстру нерухомих пам'яток України Міністерством культури України не приймалося, то літ. А' Будинку Київського повітового земства є пам'яткою історії з 1980 року та є такою, що занесена до Державного реєстру нерухомих пам'яток України з моменту набрання чинності Законом.
Вказує, що станом на 06.06.2011 Закон не містив та не містить наразі норм, які б надавали повноваження саме Міністерству культури України або Міністерству культури та стратегічних комунікацій України вирішувати питання або приймати рішення про невключения або незанесення до Державного реєстру нерухомих пам'яток України якого-небудь об'єкта культурної спадщини, а тим більше об'єкта, визнаного пам'яткою за законодавством УРСР; норми, які містили терміни "невключения" або "незанесення", з'явилися у Законі лише у 2017 році, однак не містили та не містять вказівки на орган державної влади, який має право вирішувати питання про "невключення" або "незанесення" пам'ятки до Державного реєстру нерухомих пам'яток України; повноваження Міністерства культури України приймати Рішення про незанесення об'єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам'яток України було вперше закріплено лише у 2013 році у підзаконному нормативно-правовому акті, прийнятому самим же Міністерством культури України, і стосувались виключно так званих "щойно виявлених об'єктів культурної спадщини", якою спірна у цій справі пам'ятка - історії не є та не була у 2011 році.
Тому вважає, що в будь-якому випадку станом на 06.06.2011 ні Міністерство культури України, ані будь який інший орган державної влади не були наділені повноваженнями вирішувати питання про невключения до Державного реєстру нерухомих пам'яток України об'єкта культурної спадщини, який взято на державний облік відповідно до законодавства, що діяло до набрання чинності Законом, тобто під час дії Закону Української PCP "Про охорону і використання пам'яток історії та культури".
Вважає, що судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні не було з'ясовано обставини відсутності в Міністерства культури України повноважень визнавати об'єкти культурної спадщини, включені до списків (переліків) пам'яток історії та культури відповідно до Закону Української PCP "Про охорону і використання пам'яток історії та культури", такими, що не підлягають занесенню до Державного реєстру нерухомих пам'яток України, при вирішенні питання про занесення Будинку Київського повітового земства та Флігеля до Державного реєстру нерухомих пам'яток України та неправильно застосовано норми Закону, а саме - п. 3 Прикінцевих положень Закону та п.п. 3, 4 Прикінцевих положень ЗУ "Про внесення змін до Закону".
Наголошує, що у рішенні суд абсолютно залишив без уваги аргументи позивача про відсутність необхідності визнавати протиправним та скасовувати Наказ № 416/0/16-11 від 06.06.2011 з огляду на його нікчемність.
Вказує, що порушення, допущені Міністерством культури України при вирішенні питання про занесення Будинку Київського повітового земства та Флігеля до Державного реєстру нерухомих пам'яток України, є істотними (фундаментальними), оскільки вплинули на зміст Наказу № 416/0/16-11 від 06.06.2011, а тому Наказ №416/0/16-11 від 06.06.2011 є нікчемним та не створює жодних правових наслідків, тобто, не зумовлює переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав для будь-яких осіб.
11 серпня 2025 року на адресу Київського апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Рейтарське" - адвоката Клименка М., в якому він просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Вказує, що з урахуванням Закону №2245-IV Мінкультури наділене повноваженням приймати рішення про включення (невключения) до Реєстру об'єктів, включених списків (переліків) пам'яток історії та культури республіканського чи місцевого значення відповідно до Закону Української PCP "Про охорону і використання пам'яток історії та культури" (3600-09) і такі повноваження з'явились у Мінкультури набагато раніше та були передбачені Законом №2245-IV.
Вважає, що саме до компетенції Міністерства культури України, як центрального органу виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини, відносилося прийняття рішення про занесення Будинку Київського повітового земства по вул. Рейтарській, 37 А до Реєстру і, відповідно, незанесення флігелю (прибудову) садиби А', Б по вул. Рейтарській, 37, оскільки останні не відповідають критеріям.
Наголошує, що у межах даної судової справи суд обмежений вирішувати питання про нікчемність наказів Мінкультури, зокрема, з урахуванням предметної юрисдикції та предмету даного спору. Відповідач звертає увагу суду на те, що жодного судового рішення про незаконність (недійсність, нікчемність) наказу Мінкультури від 06.06.2011 №416/0/16-11 не існує та не оскаржувалося позивачем до суду, "встановленого законом". В свою чергу, на час розгляду справи наказ Мінкультури від 28.09.2023 року №530 був оскаржений відповідачем в судовому порядку (справа №320/37554/23). В ході розгляду вказаної судової справи суд першої, апеляційної та касаційної інстанції надавав оцінку наказам Мінкультури від 06.06.2011 № 416/0/16-11 та від 28.09.2023 року №530 та не робив жодного висновку про їх нікчемність.
Вважає, що якщо теоретично припустити, що твердження позивачів про нікчемність Наказу №416/0/16-11 від 06 червня 2011 року, відповідають дійсності, то позивачі самі підтверджують те, що вина в повній мірі лежить саме на Міністерстві культури України, яке за їх словами "діяло з перевищенням повноважень".
У судовому засіданні представник Товариства з обмеженою відповідальністю "Рейтарське" - адвокат Клименко М. просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Інші сторони в судове засідання не з'явились, були належним чином повідомлені про розгляд справи шляхом направлення судової повістки на електронну та поштову адресу, що підтверджується звітом про доставку поштової кореспонденції та рекомендованим повідомленням.
10 лютого 2026 року на адресу Київського апеляційного суду надійшло клопотання про відкладення розгляду справи від представника ОСОБА_1 - адвоката Воропай Т.І.
В обґрунтування клопотання представник вказує, що не може взяти участь в судовому засіданні через раптове погіршення стану здоров'я.
Розглянувши відповідне клопотання колегія апеляційного суду не вбачає підстав для відкладення розгляду справи з огляду на таке.
Так, матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_1 та Воропай Т.І. повідомлялися Київським апеляційним судом належним чином про призначення розгляду справи на 10 лютого 2026 року, що підтверджено матеріалами справи, а саме розпискою. Отже, сторони були повідомлені про дату засідання за два місяці, завчасно.
Доводи про відкладення розгляду справи у зв'язку із відсутністю змоги представника ОСОБА_1 прибути в судове засідання колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки не додані та взагалі не указані докази, які свідчать про наявність об'єктивних перешкод прибути в судове засідання як представника, так і самого скаржника з урахуванням повідомлення ОСОБА_1 про розгляд справи за два місяці до судового засідання.
Посилаючись на погане самопочуття, стороною заявника не надано суду доказів перебування на лікарняному та доказів неможливості взяти участь в режимі відео конференції поза межами суду (у зв'язку із поганим самопочуттям).
Відтак, наведені причини не можуть бути визнані поважними.
Апеляційним судом також враховано, що ОСОБА_1 викладено свої доводи і міркування щодо незгоди з оскаржуваним рішенням у апеляційній скарзі. Ні в апеляційній скарзі, ні в клопотанні про відкладення розгляду справи не зазначено жодних нових обставин, які унеможливлюють розгляд справи за наявними матеріалами за відсутності сторони заявника.
Крім того, відмовляючи у задоволенні клопотання про відкладення розгляду справи апеляційний суд виходить із тих обставин, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представника чи сторони, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 24 січня 2018 року у справі №907/425/16.
На підставі ст. 372 ЦПК України колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за відсутності учасників, що не з'явились.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення - без змін, виходячи з наступного.
Відповідно до ч.ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом першої інстанції встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю "РЕЙТАРСЬКЕ" (ідентифікаційний код юридичної особи 35575000) (надалі - відповідач, ТОВ "РЕЙТАРСЬКЕ", товариство) є власником: Майнового комплексу загальною площею 3 690,5 кв.м, розташованого за адресою: м. Київ, вулиця Рейтарська, 37 , на підставі відповідного Договору купівлі-продажу приміщення від 27 грудня 2007 року, укладеного між ЗАТ "СК "КРЕДО-КЛАСИК" та ТОВ "РЕЙТАРСЬКЕ", посвідченого Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Круковес Н.В.
Вбачається, що Майновий комплекс складається з:
1) будинку літ. А (фасадний будинок),
2) будинку літ. А' (флігель дворовий),
3) флігель літ. Б (флігель дворовий).
Рішенням Київської міської ради №943/3012 від 24 грудня 2009 року "Про продаж земельної ділянки товариству з обмеженою відповідальністю "РЕЙТАРСЬКЕ" для реставрації і пристосування до сучасних умов існуючих будівель з подальшими експлуатацією та обслуговуванням на вул. Рейтарській, 37 у Шевченківському районі м. Києва", Товариству з обмеженою відповідальністю "РЕЙТАРСЬКЕ" продано земельну ділянку площею 0,1430 га за 8 532 804,00 грн для реставрації і пристосування до сучасних умов існуючих будівель з подальшими експлуатацією та обслуговуванням на вул. Рейтарській, 37 у Шевченківському районі м. Києва, яка перебувала в оренді у товариства з обмеженою відповідальністю "РЕЙТАРСЬКЕ" згідно з Договором оренди земельної ділянки, зареєстрованим у книзі записів державної реєстрації договорів від 27.07.2009 N?91-6-00861.
На виконання вказаного Рішення №943/3012, 27 січня 2010 року між Київською міською радою та ТОВ "РЕЙТАРСЬКЕ" було укладено відповідний Договір купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення, посвідчений Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравченко Н.П.
25 лютого 2010 року Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київради (Київської міської держаної адміністрації) Товариству з обмеженою відповідальністю "РЕЙТАРСЬКЕ" було видано Державний акт на право власності на земельну ділянку серія ЯЖ №039308.
Відповідно до бази даних автоматизованої системи ведення державного земельного кадастру, вказаній земельній ділянці присвоєно кадастровий номер 8000000000:88:175:0007.
Право власності Товариства на вищевказані майновий комплекс та земельну ділянку зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що підтверджується Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №350451611 від 16.10.2023 р.
Відповідно до Витягу з Протоколу №1 від 01 березня 2010 року засідання Вченої ради Науково-дослідного інституту пам?яткоохоронних досліджень, 01 березня 2010 року Вчена рада Науково-дослідного інституту пам?яткоохоронних досліджень заслухала питання про внесення до Державного реєстру нерухомих пам'яток України об'єктів культурної спадщини за видом "архітектура та містобудування", за результатами якого вирішила:
Об'єкт культурної спадщини м. Києва - Будинок Київського повітового земства, в якому з 1917 по 1918 рр. проживав і працював відомий український громадсько-політичний, державний діяч і письменник ОСОБА_2 (ІНФОРМАЦІЯ_1.) (вул. Рейтарська, 37 А) відповідає вимогам п.11 Порядку визначення категорій пам?яток для занесення об'єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам'яток України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.01 №1760, на підставі чого має бути внесений до Державного реєстру нерухомих пам'яток України як пам?ятка історії місцевого значення.
Об'єкти культурної спадщини м. Києва - Будинок Київського повітового земства (прибудова з боку двору) (вул. Рейтарська, 37А'), Флігель садиби по вул. Рейтарській, 37 Б не відповідають вимогам пунктів 10 та 11 Порядку визначення категорій пам'яток для занесення об'єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам'яток України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.01 №1760 і мають бути визначеними такими, що не підлягають внесенню до Державного реєстру нерухомих пам'яток України.
У відповідності до пп.11.4. пункту 11 Протоколу №1/10 від 17.03.2010 року засідання Експертної комісії з розгляду питань занесення об'єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам'яток України, затвердженого Протоколом №36 від 19.03.2010 року Науково-методичної ради з охорони культурної спадщини Міністерства культури і туризму України, Експертна комісія ухвалила, зокрема, об'єкти культурної спадщини, представлені на розгляд згідно з додатком 4 таблиця 4, мають бути занесені до Державного реєстру нерухомих пам'яток України як пам'ятки архітектури та містобудування і історії місцевого значення як такі, що відповідають п.11 Порядку визначення категорій пам?яток для занесення об?єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам?яток України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.11.2001 р. № 1760.
У свою чергу, згідно з додатком 4 таблиця 4 (рядок 10) Протоколу від 17.03.2010 року №1/10 до об?єктів культурної спадщини Експертна комісія віднесла, зокрема Будинок Київського повітового земства по вул. Рейтарська, 37 А у м. Києві.
Разом з тим, у відповідності до пп.11.7. пункту 11 Протоколу №1/10 від 17.03.2010 року засідання Експертної комісії з розгляду питань занесення об?єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам?яток України, затвердженого Протоколом №36 від 19.03.2010 року Науково-методичної ради з охорони культурної спадщини Міністерства культури і туризму України, Експертна комісія ухвалила, зокрема, Об'єкти культурної спадщини, представлені на розгляд згідно з додатком 4 таблиця 6, не відповідають п.11 Порядку визначення категорій пам?яток для занесення об?єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам?яток України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.11.2001 р. №1760. Об'єкти визнати такими, що не підлягають занесенню до Державного реєстру нерухомих пам?яток України.
Згідно з додатком 4 таблиця 6 (рядок 1) Протоколу від 17.03.2010 року №1/10 Об'єкт культурної спадщини не заноситься до Реєстру Флігель садиби вул. Рейтарська, 37 А', Б.
Як наслідок, 06 червня 2011 року Наказом №416/0/16-11 Міністерства культури України, будинок Київського повітового земства по вул. Рейтарській, 37 А в м. Києві, занесено до Державного реєстру нерухомих пам?яток України як пам'ятку архітектури, історії за категорією місцевого значення (охоронний номер 644-Кв).
Згідно з вказаним Наказом флігель (прибудову) садиби А', Б по вул. Рейтарській, 37 визнано таким, що не підлягає занесенню до Державного реєстру нерухомих пам?яток України, оскільки не відповідає критеріям визначеним постановою Кабінету Міністрів України від 27.11.2001р. №1760 (п.2 Наказу).
07 червня 2011 року Державна служба з питань національної культурної спадщини листом №22-1285/35 підтвердила, що флігель садиби по вул. Рейтарській, 37 А', Б наказом Міністерства культури і туризму України від 06.06.11 №416/0/16-11 визнаний таким, що не підлягає занесенню до Державного реєстру нерухомих пам?яток України у зв'язку з невідповідністю критеріям, визначеним постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.01 №1760 "Про затвердження Порядку визначення категорій пам?яток для занесення об?єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам?яток України".
06 серпня 2021 року між ТОВ "РЕЙТАРСЬКЕ" та Департаментом охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) укладено Охоронний договір №4659 на пам'ятку культурної спадщини за адресою: вул. Рейтарська, 37-А, м. Київ .
28 вересня 2023 року Наказом Міністерства культури та інформаційної політики України від 28.09.2023 року №530 "Про внесення змін до відомостей Державного реєстру нерухомих пам?яток України" до відомостей Державного реєстру нерухомих пам?яток України, внесених наказом Міністерства культури України від 06 червня 2011 р. № 416/0/16-11 "Про занесення об?єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам?яток України", внесено такі зміни:
- у пункті 1 слова і цифри "по вул. Рейтарській, 37 А" замінити словами, цифрами і знаком "по вул. Рейтарській, 37 А, А'";
- у пункті 2 букву і знак "А'" виключити.
Таким чином, Наказом Мінкульту від 28.09.2023 року №530 фактично відбулось занесення флігелю А' по вул. Рейтарській, 37 до Державного реєстру нерухомих пам?яток України.
Не погоджуючись з таким наказом ТОВ "РЕЙТАРСЬКЕ" оскаржило його в судовому порядку.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 10.01.2024 у справі №320/37554/23 у задоволенні адміністративного позову ТОВ "РЕЙТАРСЬКЕ" (місцезнаходження: 04053, м. Київ, вул. Рейтарська, 37; код ЄДРПОУ 35575000) до Міністерства культури та інформаційної політики України (місцезнаходження: 01601, м. Київ, вул. Івана Франка, 19; код ЄДРПОУ 43220275), за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору - Департаменту охорони культурної спадщини Виконавчого органу Київської міської ради (місцезнаходження: 04070, м. Київ, вул. Спаська 12; код ЄДРПОУ 42475311), про визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання вчинити певні дії, - відмовлено.
Приймаючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржуваний наказ відповідає правовим актам вищої юридичної сили, а формальні недоліки допущені під час прийняття оскаржуваного наказу не є вирішальними і не можуть бути підставою для оцінки рішення, як протиправного, скільки це не узгоджується із конституційним обов'язком держави забезпечувати правову охорону культурної спадщини.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 21.05.2024 у справі №320/37554/23 рішення Київського окружного адміністративного суду від 10.01.2024 у справі №320/37554/23 скасовано та прийнято нове рішення, яким визнано протиправним та скасовано наказ Міністерства культури та інформаційної політики України "Про внесення змін до відомостей Державного реєстру нерухомих пам?яток України" від 28.09.2023 року №530 та зобов'язано Міністерство культури та інформаційної політики України внести зміни до відомостей Державного реєстру нерухомих пам?яток України шляхом вилучення інформації про адресу місцезнаходження пам'ятки Будинок Київського повітового земства Рейтарська, 37 літ. А'.
Приймаючи постанову суд апеляційної інстанції виходив з того, що Міністерством культури та інформаційної політики України було порушено процедуру занесення об?єкта культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам?яток України.
Таким чином, у зв'язку із скасуванням наказу Міністерства культури та інформаційної політики України "Про внесення змін до відомостей Державного реєстру нерухомих пам?яток України" від 28.09.2023 року №530, залишився незмінним статус пам'ятки, який має лише фасадний будинок літ. А, а дворовий флігель літ. А' не має охоронного статусу, що підтверджено Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 21.05.2024
З огляду на встановлені обставини, суд першої інстанції дійшов висновку, що ТОВ "РЕЙТАРСЬКЕ" вправі здійснювати свою господарську діяльність направлену на реалізацію Проекту "Реставрація головного фасаду з пристосуванням існуючої будівлі до сучасних умов, із знесенням дворових будівель та будівництвом нового об'єму у дворовому просторі будинку по вул. Рейтарській, 37 у Шевченківському районі м. Києва ".
У 2011 році ТОВ "РЕЙТАРСЬКЕ" розробило Проект "Реставрація головного фасаду з пристосуванням існуючої будівлі до сучасних умов, із знесенням дворових будівель та будівництвом нового об'єму у дворовому просторі будинку по вул. Рейтарській, 37 у Шевченківському районі м. Києва ", який отримав позитивний Експертний висновок та був погоджений Міністерством культури України і Головним управлінням охорони культурної спадщини ВО КМР (КМДА).
11 грудня 2012 року Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю видала ТОВ "РЕЙТАРСЬКЕ" Дозвіл на виконання будівельних робіт №KB11412243239.
Після отримання Дозволу на виконання будівельних робіт, ТОВ "РЕЙТАРСЬКЕ" розпочав виконання робіт, передбачених погодженим Проектом.
16 січня 2023 року Міністерство культури та інформаційної політики України видало ТОВ "РЕТАРСЬКЕ" Дозвіл на проведення земляних робіт на території пам'ятки, охоронюваній археологічній території, в зонах охорони, в історичних ареалах населених місць №1/23.3.
21 січня 2023 року Департамент охорони культурної спадщини ВО КМР (КМДА) Листом №066-154 надав ТОВ "РЕЙТАРСЬКЕ" Дозвіл на виконання робіт згідно з Проектом "Реставрація головного фасаду з пристосуванням існуючої будівлі до сучасних умов, із знесенням дворових будівель та будівництвом нового об'єму у дворовому просторі будинку по вул. Рейтарській, 37 у Шевченківському районі м. Києва " (в частині реставрації пам'ятки місцевого значення (фасадного будинку по вул. Рейтарській, 37 літ. А) ).
Вбачається, що усі дозволи, що має ТОВ "РЕЙТАРСЬКЕ" є чинними та ніким не оскаржувались.
Відмовляючи у задоволенні позову у цій справі, суд першої інстанції виходив із того, що будівлю по вул. Рейтарська, 37 літ. А ' визнано такою, що не підлягає занесенню до Державного реєстру нерухомих пам'яток України. Також судом встановлено, що будівля по вул.Рейтарська, 37 літ. А' має значні руйнування.
Суд вказав, що учасниками справи не надано жодного доказу на підтвердження можливості проведення реставраційних робіт будівлі по вул. Рейтарська, 37 літ. А' зі збереженням її автентичності та інших ознак пам'ятки. Крім того, суд вказав, що не може зобов'язати ТОВ "Рейтарське" відновити вищезазначену будівлю, як пам'ятку місцевого значення, надання такого правового статусу об'єкту відноситься до повноважень Міністерства культури та стратегічних комунікацій України.
Таким чином суд вказав, що позивачем належними та допустимими доказами не доведено факт порушення ТОВ "Рейтарське" вимог Закону України "Про охорону культурної спадщини" під час виконання робіт на підставі погодженої проектної документації та чинного дозволу на початок виконання будівельних робіт.
Колегія суддів погоджується у цілому із таким висновком суду першої інстанції.
Суд першої інстанції правильно керувався положеннями Конституції України, зокрема ст. 66, якою визначено, що кожен зобов'язаний не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані ним збитки.
Спеціальним Законом, що регулює правові, організаційні, соціальні та економічні відносини у сфері охорони культурної спадщини з метою її збереження, використання об'єктів культурної спадщини у суспільному житті, захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь, є Закон України "Про охорону культурної спадщини" №1805-III від 8 червня 2000 року (далі - Закон №1805-III).
За визначенням статті 1 Закону № 1805-III культурна спадщина - сукупність успадкованих людством від попередніх поколінь об'єктів культурної спадщини; об'єкт культурної спадщини - визначне місце, споруда (витвір), комплекс (ансамбль), їхні частини, пов'язані з ними рухомі предмети, а також території чи водні об'єкти (об'єкти підводної культурної та археологічної спадщини), інші природні, природно-антропогенні або створені людиною об'єкти, незалежно від стану збереженості, що донесли до нашого часу цінність з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду і зберегли свою автентичність; пам'ятка культурної спадщини (далі - пам'ятка) - об'єкт культурної спадщини, який занесено до Державного реєстру нерухомих пам'яток України, або об'єкт культурної спадщини, який взято на державний облік відповідно до законодавства, що діяло до набрання чинності цим Законом, до вирішення питання про включення (невключення) об'єкта культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам'яток України; щойно виявлений об'єкт культурної спадщини - об'єкт культурної спадщини, який занесено до Переліку об'єктів культурної спадщини відповідно до цього Закону.
Предметом спору є споруди, які за твердженням позивача є об'єктами культурної спадщини м. Києва (місцевого значення), а за запереченнями відповідача частково віднесені до об'єктів культурної спадщини місцевого значення.
Відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону № 1805-III (в редакції цього Закону на час набуття відповідних споруд відповідачем) було передбачено, що пам'ятка, крім пам'ятки археології, може перебувати у державній, комунальній або приватній власності. Суб'єкти права власності на пам'ятку визначаються згідно із законом. На час розгляду цієї справи судом відповідна норма є незмінна.
Відповідно до ст. 18 указаного Закону визначено, що об'єкти культурної спадщини, що є пам'ятками (за винятком пам'яток, відчуження або передача яких обмежується законодавчими актами України) можуть бути відчужені, а також передані власником або уповноваженим ним органом у володіння, користування чи управління іншій юридичній або фізичній особі за наявності погодження відповідного органу охорони культурної спадщини.
Як слідує із матеріалів справи, відповідач набув права власності на об'єкти культурної спадщини, відповідні правочини є чинними.
Підставою для звернення з вимогами про зобов'язання відповідача відновити зруйновану частину об'єкта культурної спадщини місцевого значення відповідно до технічних характеристик та до стану, який існував на дату набуття майнового комплексу товариством у власність, позивач указує норму ч. 1 ст. 27 Закону № 1805-III, відповідно до якої у разі, коли пам'ятці загрожує небезпека пошкодження, руйнування чи знищення, власник або уповноважений ним орган, особа, яка набула права володіння, користування чи управління, зобов'язані привести цю пам'ятку до належного стану (змінити вид або спосіб її використання, провести роботи з її консервації, реставрації, реабілітації, музеєфікації, ремонту та пристосування).
При цьому в обгрунтування наведених підстав позивач посилається на ту обставину, що відповідачем проводяться роботи стосовно тих об'єктів, які позивач відносить до об'єктів культурної спадщини, проти чого заперечує відповідач керуючись Наказом №416/0/16-11 Міністерства культури України від 06 червня 2011 року, згідно з яким лише будинок Київського повітового земства по вул. Рейтарській, 37 А в м. Києві, занесено до Державного реєстру нерухомих пам?яток України як пам'ятку архітектури, історії за категорією місцевого значення (охоронний номер 644-Кв).
В той же час, жодних доказів, що відповідачем здійснюються будь-які роботи щодо знесення чи руйнування саме цього об'єкта, матеріали справи не містять.
Як слідує із обгрунтування позовних вимог, позивач заперечує проведення робіт щодо інших належних відповідачеві об'єктів, а саме флігель (прибудову) садиби А', Б по вул. Рейтарській, 37, які Наказом №416/0/16-11 Міністерства культури України від 06 червня 2011 року визнано таким, що не підлягають занесенню до Державного реєстру нерухомих пам?яток України, оскільки не відповідають критеріям визначеним постановою Кабінету Міністрів України від 27.11.2001р. №1760.
Ураховуючи наведене, відповідальність, передбачена ч. 1 ст. 27 Закону № 1805-III не може бути застосована до відповідача, оскільки не встановлено, що саме пам'ятці загрожує небезпека пошкодження, руйнування чи знищення.
У розділі VIII Закону № 1805-III передбачено відповідальність за порушення законодавства про охорону культурної спадщини, яку також не може бути застосовано до спірних правовідносин.
Так, відповідно до ст. 44 наведеного Закону відповідний орган охорони культурної спадщини накладає на юридичну особу, яка є власником або уповноваженим ним органом чи замовником робіт, такі фінансові санкції:
за проведення будь-яких незаконних робіт, що можуть завдати або завдали шкоди пам'ятці, її території, охоронюваній археологічній території, охоронним зонам, історичним ареалам населених місць, - у розмірі від тисячі до десяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;
за недодержання вимог щодо захисту, збереження, утримання, використання, реставрації, реабілітації пам'яток, у тому числі тих вимог, що передбачені охоронними договорами, умисне доведення їх до стану руйнації - у розмірі від тисячі до десяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;
за вчинення дій, передбачених абзацами другим і третім цієї частини, щодо об'єкта всесвітньої спадщини, його території, буферної зони - у розмірі від п'яти тисяч до десяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;
за неподання, несвоєчасне подання або подання явно недостовірної інформації про виявлені у процесі земляних, будівельних, шляхових, меліоративних та будь-яких інших робіт об'єкти культурної спадщини - у розмірі від ста до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;
за ухилення власника пам'ятки або уповноваженого ним органу від підписання охоронного договору або за порушення ним режиму використання пам'ятки - у розмірі від ста до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;
за невиконання припису органів охорони культурної спадщини - у розмірі від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Жодних обставин, які згідно із наведеною статтею могли б бути підставою для відповідальність юридичних осіб за порушення законодавства про охорону культурної спадщини, матеріали справи не містять.
Закон № 1805-III містить також загальні підстави відшкодування шкоди, передбачені у ст. 47, відповідно до якої застосування фінансових санкцій, адміністративних стягнень або кримінального покарання не звільняє винного від обов'язку відшкодувати шкоду, завдану власникові пам'ятки або уповноваженому ним органові, особі, яка набула права володіння, користування чи управління пам'яткою, охоронюваною археологічною територією.
Шкода, завдана власникові пам'ятки або уповноваженому ним органові, особі, яка набула права володіння, користування чи управління пам'яткою, охоронюваною археологічною територією, відшкодовується відповідно до закону.
Юридичні і фізичні особи, які завдали шкоди пам'яткам, їхнім територіям (у тому числі незаконним будівництвом), зобов'язані відновити пам'ятки та їхні території, а якщо відновлення неможливе - відшкодувати шкоду відповідно до закону.
Тобто, відповідно до загальних підстав для відшкодування шкоди, зокрема відновлення пам'ятки, має бути встановлено винну особу, яка завдала шкоду.
Основні доводи позову, так само і апеляційної скарги, зводяться до незгоди з діями Міністерства культури України при вирішенні питання про занесення будинку Київського повітового земства до Державного реєстру нерухомих пам'яток України. Проте, відповідач не є суб'єктом, до повноважень якого відесено вирішення відповідного питання.
Також позивач указує на помилкове зазначення у протоколах та у паспорті Будинку Київського повітового земства відомостей про те, що Будівля літ А' є Флігелем, що на переконання позивача, дозволило у 2011 році протиправно виключити Будівлю літ А' як пам'ятку з-під державного захисту саме з тих підстав, що Флігель не відповідає вимогам до визначення категорій пам'яток.
Разом з тим, жодних обставин про те, що така помилка була наслідком протиправних дій відповідача, матеріали справи не містять.
У доводах апеляційної скарги позивач також стверджує, що: "саме неправомірне (а можливо умисне) внесення Міністерством культури України частини Будинку Київського повітового земства, а саме літ А' до складу Флігеля, створило для ТОВ "Рейтарське" можливість розробити проект 2011, який передбачає знесення літ А' Будинку Київського повітового земства, та почати її знищення в 2023 році".
При цьому, далі у доводах апеляційної скарги позивач посилається на ту обставину, що ТОВ "Рейтарське" було обізнане про помилковість (неправомірність) визначення статусу спірного приміщення, однак жодних обставин, які доводять про обізнаність відповідача про помилково визначений статус належного йому майна, у апеляційній скарзі не наводить.
Усі доводи апеляційної скарги, як і обгрунтування позову, ґрунтуються виключно на незгоді позивача із наявністю у Міністерства культури України повноважень визнавати об'єкти культурної спадщини, включені до списків (переліків) пам'яток історії та культури відповідно до Закону Української РСР "Про охорону і використання пам'яток історії та культури", такими, що не підлягають занесенню до Державного реєстру нерухомих пам'яток України, при вирішенні питання про занесення Будинку Київського повітового земства та Флігеля до Державного реєстру нерухомих пам'яток України та неправильному застосуванню норми Закону, а саме п. 3 Прикінцевих положень Закону та п.п. 3,4 Прикінцевих положень ЗУ "Про внесення змін до Закону".
Таким чином, саме дії відповідного суб'єкта мають бути предметом перевірки на предмет притягнення його до відповідальності, а не відповідача у цій справі.
Судом першої інстанції також правильно зазначено, що Міністерство культури України не є стороною цього спору, тому у межах цієї справи не може бути предметом перевірки дії суб'єкта, який не є стороною судового спору.
Не можуть бути також визнані обґрунтованими доводи апеляційної скарги про те, що в оскаржуваному судовому рішенні залишено без уваги аргументи позивача про відсутність необхідності визнавати протиправними та скасовувати Наказ №416/0/16-11 Міністерства культури України від 06 червня 2011 року з огляду на його нікчемність.
Нікчемність акта (правочину, адміністративного акта) - це його абсолютна недійсність у силу прямої вказівки закону, яка існує з моменту прийняття (вчинення) і не потребує судового рішення для визнання. Такий акт не створює юридичних наслідків, а його виконання може бути неможливим або злочинним.
Позивачем не наведено норму, яка містить вказівку на підставу для визнання недійсним (нікчемним) Наказу №416/0/16-11 Міністерства культури України від 06 червня 2011 року. Обґрунтування позивача щодо нікчемності відповідного наказу зводяться до того, що порушення щодо визначення статусу спірного майна, були істотними (фундаментальними).
У приватному праві недійсність (нікчемність чи оспорюваність) може стосуватися або «вражати» договір, правочин, акт органу юридичної особи, державну реєстрацію чи документ.
Нікчемність конструюється за допомогою «текстуальної» недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. Така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах «нікчемний», «є недійсним».
Оскільки позивачем не наведено, та судом не встановлено норми, яка містить текстуальну вказівку на недійсність Наказу №416/0/16-11 Міністерства культури України від 06 червня 2011 року, тому його чинність могла бути предметом перевірки у разі оспорення його позивачем. Проте вимоги про визнання недійсним указаного наказу до належного відповідача позивачем не заявлені.
Крім того, судом першої інстанції правильно враховано обставини, встановлені в справі №320/37554/23 за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «РЕЙТАРСЬКЕ» до Міністерства культури та інформаційної політики України, за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору - Департаменту охорони культурної спадщини Виконавчого органу Київської міської ради, про визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання вчинити певні дії.
У наведеній адміністративній справі №320/37554/23 так само предметом перевірки було встановлення правомірності визнання об'єкта культурної спадщини: будинку Київського повітового земства (в якому з 1917 по 1918р.р. проживав і працював відомий український громадсько- політичний, державний діяч і письменник ОСОБА_2 (1882-1936р.р.)) за адресою м. Київ, вул. Рейтарська, 37 (в паспорті - вул. Рейтарська, 37-А , А') таким, що відповідає критеріям пам'ятки архітектури, історії, ознакам, визначеним п. 4 Порядку визначення категорій пам'яток», затвердженого ПКМУ від 22.05.2019р. за №452, категорії пам'ятки місцевого значення і має бути внесеним до Державного реєстру нерухомих пам'яток України єдиним об'ємом.
За обставинами справи Наказом Міністерства культури та інформаційної політики України від 28.09.2023р. №530 «Про внесення змін до відомостей Державного реєстру нерухомих пам'яток України» до відомостей Державного реєстру нерухомих пам'яток України, внесених наказом Міністерства культури України від 06.06.2011р. №416/0/16-11 «Про занесення об'єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам'яток України» були внесені зміни: у п. 1 слова і цифри «по вул. Рейтарській, 37 А» замінено словами, цифрами і знаком «по вул. Рейтарській, 37 А, А'»; у п. 2 букву і знак «А'» виключено.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 21.05.2024 рішення Київського окружного адміністративного суду від 10.01.2024, яким було відмовлено у позові, скасовано та ухвалене нове судове рішення, яким задоволено апеляційну скаргу.
Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «РЕЙТАРСЬКЕ» до Міністерства культури та інформаційної політики України, за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору - Департаменту охорони культурної спадщини Виконавчого органу Київської міської ради, про визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання вчинити певні дії - задоволено.
Визнано протиправним та скасовано наказ Міністерства культури та інформаційної політики України «Про внесення змін до відомостей Державного реєстру нерухомих пам'яток України» від 28.09.2023 року №530.
Зобов'язано Міністерство культури та інформаційної політики України внести зміни до відомостей Державного реєстру нерухомих пам'яток України шляхом вилучення інформації про адресу місцезнаходження пам'ятки Будинок Київського повітового земства Рейтарська, 37 літ. А'.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 19 березня 2025 року у справі №320/37554/23 постанову апеляційного суду залишено без змін.
Доводи апеляційної скарги з приводу неправомірного застосування судом першої інстанції у цій справі висновків суду у наведеній адміністративні справі колегія апеляційного суду у цій справі відхиляє з огляду на таке.
Визначаючи зміст поняття «подібність правовідносин», Велика Палата Верховного Суду в пункті 32 постанови від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16, пункті 38 постанови від 25.04.2018 у справі №925/3/7 та пункті 40 постанови від 25.04.2018 у справі №910/24257/16 виходила з того, що подібність правовідносин означає тотожність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). При цьому, зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи.
У даній справі позивач заперечує правомірність підстав для внесення до Державного реєстру нерухомих пам'яток України лише частини належного відповідачеві майна, а не усіх об'єктів, які на переконання позивача складають цілісний об'єкт культурної спадщини. Тобто, предмет спору у цій та адміністративній справі стосується подібних правовідносин, які ґрунтуються на одних і тих самих нормативно-правових актах (наказах міністерства), стосується одних і тих самих об'єктів та безпосередньо суб'єкта товариства.
Жодних висновків щодо нікчемності наказу Міністерства культури України від 06.06.2011р. №416/0/16-11 в адміністративній скарзі не зроблено.
Крім того, в наведеній адміністративній справі було встановлено, що у 2011 році товариством розроблено Проект «Реставрація головного фасаду з пристосуванням існуючої будівлі до сучасних умов, із знесенням дворових будівель та будівництвом нового об'єму у дворовому просторі будинку по вул. Рейтарській, 37 у Шевченківському районі м. Києва », який отримав позитивний експертний висновок та був погоджений Міністерством культури України і Головним управлінням охорони культурної спадщини ВО КМР (КМДА).
11.12.2012 Інспекція ДАБК видала товариству Дозвіл на виконання будівельних робіт №КВ11412243239. Згідно з вказаним Проектом, у 2015 році товариством демонтовано дворовий флігель по вул. Рейтарській, 37 Б .
З травня 2023 року товариством розпочато роботи з демонтажу другого дворового флігелю по вул. Рейтарській, 37 А ' (пункти 4.6.-4.8 постанови).
За таких обставин дії товариства (відповідача у цій справі) з приводу демонтажу спірних об'єктів вчинені з дозволу та погоджені Міністерством культури України і Головним управлінням охорони культурної спадщини ВО КМР (КМДА) та Інспекцією ДАБК.
Відтак, відсутні підстави для визнання таких дій неправомірними та задоволення вимоги про відновлення зруйнованої частини об'єкта культурної спадщини за рахунок відповідача відповідно до ч. 1 ст. 27, ч. 3 ст. 47 Закону № 1805-III та ст. 66 Конституції України, оскільки за загальними положеннями підставою для відшкодування шкоду має бути встановлено наявність протиправних дій та причинно-наслідкового зв'язку між шкодою та протиправними діями заподіювача шкоди.
Як вже йшлося вище, усі складові Майнового комплексу - будинок літ. А, флігель літ. А' та флігель літ. Б, є приватною власністю ТОВ "РЕЙТАРСЬКЕ".
Судом встановлено, що ТОВ "РЕЙТАРСЬКЕ" не вчиняло жодних незаконних або протиправних дій, під час реалізації Проекту "Реставрація головного фасаду з пристосуванням існуючої будівлі до сучасних умов, із знесенням дворових будівель та будівництвом нового об'єму у дворовому просторі будинку по вул. Рейтарській, 37 у Шевченківському районі м. Києва ".
Вказаний Проект отримав позитивний Експертний висновок та був погоджений Міністерством культури України і Головним управлінням охорони культурної спадщини BO КМР (КМДА).
Будинок Київського повітового земства по вул. Рейтарській, 37 А в м. Києві, занесено до Державного реєстру нерухомих пам'яток України як пам'ятку архітектури, історії за категорією місцевого значення.
Флігель (прибудову) садиби А', Б по вул. Рейтарській, 37 визнано такими, що не підлягає занесенню до Державного реєстру нерухомих пам'яток України.
Документ (Наказ №416/0/16-11 від 06 червня 2011 року), який це підтверджує, було видано офіційним державним органом України - Міністерством культури України.
Відповідно позовна вимога до ТОВ "РЕЙТАРСЬКЕ" про зобов'язання відновити зруйновану частину об'єкта культурної спадщини місцевого значення не підлягає задоволенню, як правильно вказав суд першої інстанції.
Таким чином є правильним висновок суду першої інстанції про те, що матеріали справи не містять доказів, які б давали підстави дійти беззаперечного висновку про вчинення відповідачем ТОВ "Рейтарське" протиправних дій щодо об'єкту нерухомості, розташованого по вул. Рейтарська, 37 А?, в м. Києві , та покладення на нього відповідальності щодо відновлення відповідних об'єктів.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанцій і не дають підстав вважати, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права та/або неправильно застосовано норми матеріального права, які передбачені ст.376 ЦПК України, як підстави для скасування рішення суду.
Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини.
В своєму рішенні у справі "Руїз Торія проти Іспанії" (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, ЄСПЛ зазначив про те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції й зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Бюрг та інші проти Франції" (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Гору проти Греції" №2) [ВП], § 41" (Gorou v. Greece no.2).
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
У судовому засіданні сторона відповідача просила скасувати заходи забезпечення позову застосовані постановою Київського апеляційного суду від 12 березня 2025 року у цій справі.
Так, апеляційним судом встановлено, що у цій справі постановою Київського апеляційного суду від 12 березня 2025 року було забезпечено позов шляхом встановлення заборони Товариству з обмеженою відповідальністю "Рейтарське" виконувати (здійснювати, проводити) будь-які роботи, які передбачають пошкодження, руйнування (як повністю, так і частково) чи знищення майнового комплексу, загальною площею 3 690,5 кв.м, за адресою: м. Київ, вул. Рейтарська, буд. 37 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2361551780000.
Відповідно до частини 1 статті 158 ЦПК України суд може скасувати заходи забезпечення позову з власної ініціативи або за вмотивованим клопотанням учасника справи.
Як встановлено в частині 9 статті 158 ЦПК України, у випадку залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову.
Оскільки, колегія суддів дійшла висновку про залишення рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 без змін, слід скасувати також вжиті постановою Київського апеляційного суду від 12 березня 2025 року заходи забезпечення цього позову, якими встановлено заборону Товариству з обмеженою відповідальністю "Рейтарське" виконувати (здійснювати, проводити) будь-які роботи, які передбачають пошкодження, руйнування (як повністю, так і частково) чи знищення майнового комплексу, загальною площею 3 690,5 кв.м, за адресою: м. Київ, вул. Рейтарська, буд. 37 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2361551780000.
Щодо розподілу судових витрат.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.
Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо) (ч. 8 ст. 141 ЦПК України).
За положенням ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
У відзиві на апеляційну скаргу представник ТОВ "Рейтарське" - адвокат Клименко М. заявив про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції у розмірі 10 000 грн.
10 листопада 2025 року на адресу Київського апеляційного суду від представника ТОВ "Рейтарське" - адвоката Клименко М. надійшла заява про розподіл судових витрат, в якій він просив стягнути з позивача на користь відповідача 10 000 грн витрат на правничу допомогу.
На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу стороною відповідача до суду було надано договір про надання професійної правничої допомоги № 062 від 30 червня 2023 року; додаток № 003 до договору про надання професійної правничої допомоги № 062 від 30 червня 2023 року від 4 серпня 2025 року; рахунок на оплату № 005 від 4 листопада 2025 року на суму 10 000 грн; платіжну інструкцію № 801 від 4 листопада 2025 року на суму 10 000 грн (а.с. 2-40, Т.8).
Відповідно до положень частини першої, пункту першого частини третьої статті 133 ЦПК України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно із частиною восьмою статті 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Таким чином, обов'язковою умовою для вирішення питання про стягнення судових витрат має бути відповідна про це заява сторони, зроблена або подана до судових дебатів у справі.
Згідно зі ст. 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
У ЦПК України закріплено вимогу для кожної із сторін процесу подавати до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які сторона понесла і які очікує понести у зв'язку з розглядом справи (стаття 134 ЦПК України). Попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат є обов'язковою складовою першої заяви по суті спору (як позовної заяви, апеляційної та касаційної скарг, так і відзиву), оскільки з огляду на статтю 134 ЦПК України попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат враховується судом під час вирішення питання про розподіл судових витрат, пов'язаних з розглядом справи. При цьому слід зауважити, що поданий стороною попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми таких витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.
Як встановлено апеляційним судом та підтверджується матеріалами справи, у апеляційному суді відповідач надав докази понесення витрат на правничу допомогу за розгляд апеляційної скарги, що підтверджується квитанцію № 801 про оплату послуг адвоката від 4 листопада 2025 року (Т.8, а.с. 19).
Матеріали справи не містять доводів сторони позивача щодо не співмірності таких витрат або клопотання про зменшення витрат.
З огляду на зазначене, оскільки витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції доведені та не заперечені іншою стороною, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для стягнення 10 000 грн витрат на професійну правничу допомогу з позивача на користь відповідача.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381- 384 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 16 червня 2025 року залишити без змін.
Скасувати заходи забезпечення позову застосовані у постанові Київського апеляційного суду від 12 березня 2025 року.
Стягнути з ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Рейтарське" (ЄДРПОУ 35575000) витрати на правничу допомогу у розмірі 10 000 (десять тисяч) грн.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий Т.О. Писана
Судді К.П. Приходько
С.О. Журба