ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ
про залишення апеляційної скарги без руху
01 квітня 2026 рокум. ОдесаСправа № 916/1582/20
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Аленіна О.Ю.
суддів: Принцевської Н.М., Філінюка І.Г.
розглянувши апеляційну скаргу Сільськогосподарського обслуговуючого кооперативу «ТРОЯНДА»
на рішення Господарського суду Одеської області від 19.11.2020 (повний текст складено та підписано 07.12.2020, суддя Степанова Л.В.)
у справі №916/1582/20
за позовом Приватного підприємства «БІЗОН-ТЕХ 2006»
до Сільськогосподарського обслуговуючого кооперативу «ТРОЯНДА»
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_1
про стягнення 1086849,95 грн
Рішенням Господарського суду Одеської області від 19.11.2020 по справі №916/1582/20 позов задавлено, стягнуто з Сільськогосподарського обслуговуючого кооперативу «ТРОЯНДА» на користь Приватного підприємства «БІЗОН-ТЕХ 2006» 719448,91грн. основного боргу, 10072,28грн. інфляційних втрат, 143889,78грн. штрафу, 213438,98грн. процентів, 16302,75грн. судового збору.
До Південно-західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга Сільськогосподарського обслуговуючого кооперативу «ТРОЯНДА» на вищевказане рішення Господарського суду Одеської області від 19.11.2020 по справі №916/1582/20.
Також скаржником заявлено клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження, яке обґрунтовано тим, що Сільськогосподарський Кооператив "Троянда" не отримував оскаржуваного рішення від суду першої інстанції, а про його наявність дізнався лише 27 лютого 2026 року з Єдиного державного реєстру судових рішень.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 10.03.2026 витребувано від Господарського суду Одеської області матеріали справи №916/1582/20 та відкладено вирішення питання щодо можливості відкриття, повернення, залишення без руху або відмови у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Сільськогосподарського обслуговуючого кооперативу «ТРОЯНДА» на рішення Господарського суду Одеської області від 19.11.2020 по справі №916/1582/20 до надходження матеріалів справи до суду апеляційної інстанції.
До суду апеляційної інстанції наразі надійшли усі матеріли справи №916/1582/20 від Господарського суду Одеської області.
Ознайомившись з наявними матеріалами справи та поданими матеріалами апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ст.256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження:1) рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 261 цього Кодексу.
Згідно з ч.1 ст. 119 ГПК України, суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Як вбачається з наявних матеріалів справи, оскаржуване рішення прийнято судом першої інстанції 19.11.2020, повний текст складено та підписано 07.12.2020.
Отже, останнім днем строку подання апеляційної скарги на вказане рішення є 28.12.2020, з урахуваннях вихідних, неробочих днів.
Втім, апеляційна скарга Сільськогосподарського обслуговуючого кооперативу «ТРОЯНДА» на рішення Господарського суду Одеської області від 19.11.2020 по справі №916/1582/20 була подана апелянтом до суду апеляційної інстанції 09.03.2026, тобто з пропуском строку на апеляційне оскарження.
Як вбачається з наявних матеріалів справи, у червні 2020 Приватне підприємства «БІЗОН-ТЕХ 2006» звернулось до Господарського суду Одеської області із позовом до Сільськогосподарського обслуговуючого кооперативу «ТРОЯНДА» про стягнення заборгованості (т.1, а.с. 1-6).
До вказаної заяви було додано докази на підтвердження її направлення апелянту Сільськогосподарському обслуговуючому кооперативу «ТРОЯНДА» , а саме опис вкладення, накладну та фіскальний чек (т. 1, а.с. 9-11).
У відповідності до наявного у матеріалах справи витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, місцезнаходженням Сільськогосподарського обслуговуючого кооперативу «ТРОЯНДА» є 68322, Одеська область, Кілійський район, село Червоний яр, вул. Шкільна, будинок 21 (т.1, а.с. 58-62).
З метою належного повідомлення відповідача про розгляд справи, судом першої інстанції було надіслано копії ухвал на адресу Сільськогосподарського обслуговуючого кооперативу «ТРОЯНДА», однак, поштові повідомлення було повернуто відділенням поштового зв'язку з відміткою про «відсутність адресата за вказаною адресою» (т.1, а.с. 92-97, 115-118, 158-160, 176-180, 188-190, т. 2, а.с. 49-56, 67-72).
Оскаржуване рішення судом першої інстанції також було направлено за відомою суду адресою відповідача, однак також було повернуто з відміткою про «відсутність адресата за вказаною адресою» (т.2, а.с. 92-101).
Правила вручення судового рішення регламентовані положеннями статті 242 ГПК України.
Днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси (пункт 5 частини шостої статті 242 ГПК України).
В частині одинадцятій статті 242 ГПК України визначено, що у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Виходячи зі змісту статей 120, 242 ГПК України, пунктів 11, 17, 99, 116, 117 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 № 270 (далі - Правила № 270), у разі, якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною (наявність такої адреси в ЄДР прирівнюється до повідомлення такої адреси стороною), і судовий акт повернуто підприємством у зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі (аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 17.11.2021 у справі № 908/1724/19, від 14.08.2020 у справі № 904/2584/19 та від 13.01.2020 у справі № 910/22873/17).
Верховний Суд неодноразово наголошував, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17, постанови Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б, від 21.01.2021 у справі № 910/16249/19, від 19.05.2021 у справі № 910/16033/20, від 20.07.2021 у справі № 916/1178/20).
Колегія суддів також звертає увагу на те, що в пункті 6.22 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 910/719/19 та в пункті 97 постанови від 17.05.2024 об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 910/17772/20 сформульовано висновки про те, що негативні наслідки через неодержання підприємцем звернення до нього, якщо таке звернення здійснене добросовісно і розумно, покладаються на підприємця. Не може вважатися неотриманим чи отриманим несвоєчасно звернення відправника до одержувача, якщо одержувач власними діями чи бездіяльністю (наприклад, несвоєчасним зверненням до відділення поштового зв'язку, незабезпечення особи для отримання кореспонденції за своєю адресою тощо) призвів до затримки в одержанні кореспонденції. Протилежний підхід суперечив би принципам справедливості, добросовісності і розумності (стаття 3 ЦК України).
До повноважень господарських судів не віднесено встановлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи (подібний висновок викладено Верховним Судом у постанові від 19.07.2023 у справі № 906/638/22).
Колегія суддів вважає, що повідомлення про вручення рекомендованої кореспонденції, яке повернуто органами зв'язку з позначкою "відсутність адресата за вказаною адресою", з урахуванням конкретних обставин справи може вважатися належними доказами про виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасника судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.
Суд, який комунікує з учасником справи з допомогою повідомлених ним засобів комунікації, діє правомірно і добросовісно. Тому слід виходити з "презумпції обізнаності": особа, якій адресовано повідомлення суду через такі засоби комунікації, знає або принаймні повинна була дізнатися про повідомлення. Самого лише заперечення учасника про неотримання повідомлення недостатньо, щоб спростувати цю презумпцію.
Суд, який добросовісно інформує учасника справи з наміром забезпечити здійснення правосуддя, не повинен нести "ризик незнання" учасника, який надав суду свої адреси, але не користується чи не стежить за ними.
Вищенаведене обставини у сукупності свідчать про те, що суд першої інстанції належним чином виконав свій процесуальний обов'язок щодо належного повідомлення відповідача про розгляд справи та прийняте рішення, а апелянт був належним чином повідомлений про наявність у провадженні Господарського суду Одеської області даної справи.
Колегія суддів також наголошує на тому, що за приписами ч.7 ст. 120 ГПК України учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи.
У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають електронного кабінету та яких неможливо сповістити за допомогою інших засобів зв'язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає чи не перебуває.
Так наявні матеріали справи не містять доказів на підтвердження повідомлення апелянтом суд першої інстанції про зміну свого місцезнаходження під час розгляду справи.
Витративши значні ресурси, Україна створила інформаційне поле, де зацікавлена особа може знайти інформацію про судову справу. Функціонує Єдиний державний реєстр судових рішень. На сайті судової влади доступні персоналізовані відомості про автоматичний розподіл справ та розклад засідань. Працює підсистема "Електронний кабінет" ЄСІТС.
Використання цих інструментів та технологій забезпечує добросовісній особі можливість звертатися до суду, брати участь у розгляді справи у зручній формі.
Тобто держава Україна забезпечила можливість доступу до правосуддя і право знати про суд.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
У рішенні "Пономарьов проти України" Європейський суд з прав людини зробив висновок про те, що правова система багатьох країн-членів передбачає можливість продовження строків, якщо для цього є обґрунтовані підстави. Разом з тим, якщо строк на ординарне апеляційне оскарження поновлений зі спливом значного періоду часу та за підстав, які не видаються переконливими, таке рішення може порушити принцип юридичної визначеності. Суд визнає, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак, такі повноваження не є необмеженими, тому від судів вимагається вказувати підстави для поновлення строку. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata (принцип юридичної визначеності).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Мушта проти України" зазначено: "право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Однак, такі обмеження не можуть обмежувати реалізацію цього права у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено. Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету та має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями. Норми, які регламентують строки подання скарг, безумовно, передбачаються для забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності, а їх застосування має відповідати принципу юридичної визначеності та не перешкоджати сторонам використовувати наявні засоби; зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані".
Колегія суддів відзначає, що з правового контексту приписів ст. 119 ГПК України вбачається, що законодавець не передбачив обов'язок суду автоматично відновлювати пропущений строк за наявності відповідного клопотання заявника, оскільки в кожному випадку суд має чітко визначити - з якої саме поважної причини такий строк було порушено скаржником, та чи підлягає відновленню.
Як свідчить правовий аналіз норм чинного законодавства, суд може відновити пропущений процесуальний строк лише у виняткових випадках, тобто причини відновлення таких строків повинні бути не просто поважними, але й мати такий характер, не враховувати який вважалось би несправедливим та таким, що суперечить загальним засадам законодавства.
Для поновлення процесуального строку суд має встановити наявність відповідних обставин, задля чого заявник має довести суду їх наявність та непереборність, у зв'язку з тим, що фактично норма про можливість поновлення процесуальних строків є, по суті, пільгою, що може використовуватись як виняток із загального правила, оскільки в іншому випадку нівелюється значення чіткого окреслення законодавцем кожного з процесуальних строків.
Судова колегія зазначає, що лише факт подання стороною клопотання про відновлення строку не зобов'язує суд автоматично відновити цей строк, оскільки клопотання про відновлення строку подання апеляційної скарги з огляду на приписи ст. 256 Господарського процесуального кодексу України повинно містити обґрунтування поважності пропуску цього строку.
Крім того, наявність або відсутність підстав для задоволення заяви про відновлення пропущеного строку подання апеляційної скарги визначається за правилами ст. 256 Господарського процесуального кодексу України, за приписами якої господарський суд може відновити пропущений процесуальний строк за заявою сторони чи з своєї ініціативи, якщо визнає причину пропуску процесуального строку поважною. Поважними визнаються такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення сторони та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для вчинення процесуальних дій. При цьому, Господарський процесуальний кодекс України не пов'язує право суду відновити пропущений процесуальний строк лише з певним колом обставин, що спричинили пропуск строку, тобто у кожному випадку суд з урахуванням конкретних обставин пропуску строку оцінює доводи, що наведені на обґрунтування клопотання про його відновлення та робить мотивований висновок щодо поважності чи неповажності причин пропуску строку.
У постанові Верховного Суду від 31 серпня 2021 року у справі № 911/3513/16 зазначено, що поважними визнаються лише ті обставини, які є об'єктивно непереборними та не залежать від волевиявлення сторони, і пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення сторонами у справі процесуальних дій. Поновлення пропущеного процесуального строку є правом суду, яке він використовує залежно від поважності причин пропуску строку на оскарження.
Поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом. У свою чергу, поважною може бути визнано причину, яка носить об'єктивний характер, та з незалежних від скаржника обставин унеможливила звернення до суду з апеляційною скаргою.
Таким чином, особа, яка має намір подати апеляційну скаргу, повинна вчиняти усі можливі та залежні від неї дії для виконання процесуального обов'язку дотримання вимог процесуального закону стосовно форми і змісту такої скарги, а також процесуальних строків її подання.
Праву особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондує обов'язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються його безпосередньо та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (рішення ЄСПЛ від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С. А. проти Іспанії» (Case of Union Alimentaria Sanders S. A. v. Spain) заява № 11681/85).
Вищенаведені обставини у сукупності свідчать про те, що наведені апелянтом підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження не можуть бути визнані поважними, оскільки апелянт був належним чином повідомлений про розгляд справи у суді першої інстанції та прийняття оскаржуваного рішення, а тому об'єктивно не був позбавлений можливості своєчасно звернутись з апеляційною скаргою.
Крім того, стверджуючи про те, що про наявність оскаржуваного рішення апелянт дізнався лише 27.02.2026, останній не надав жодних належних та допустимих доказів на підтвердження таких обставин.
Також, статтею 258 Господарського процесуального кодексу України встановлено вимоги до форми і змісту апеляційної скарги.
Відповідно до пункту 3 частини 3 статті 258 Господарського процесуального кодексу України, до апеляційної скарги додаються докази надсилання копії скарги іншій стороні у справі з урахуванням положень статті 42 цього Кодексу.
Статтею 259 Господарського процесуального кодексу України визначено, що особа, яка подає апеляційну скаргу, надсилає іншим учасникам справи копії цієї скарги і доданих до неї документів, які у них відсутні, з урахуванням положень статті 42 цього Кодексу.
Частиною 7 ст. 42 ГПК України визначено, якщо цим Кодексом передбачено обов'язок учасника справи щодо надсилання копій документів іншим учасникам справи, такі документи в електронній формі можуть направлятися з використанням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, шляхом надсилання до електронного кабінету іншого учасника справи, а в разі відсутності в іншого учасника справи електронного кабінету чи відсутності відомостей про наявність в іншого учасника справи електронного кабінету - у паперовій формі листом з описом вкладення.
Якщо інший учасник справи відповідно до частини шостої статті 6 цього Кодексу зобов'язаний зареєструвати електронний кабінет, але не зареєстрував його, учасник справи, який подає документи до суду в електронній формі з використанням електронного кабінету, звільняється від обов'язку надсилання копій документів такому учаснику справи.
Проте, скаржником не надано доказів надсилання третій особі, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_1 копії апеляційної скарги з додатками, ані шляхом надсилання її до електронного кабінету, ані у паперовій формі листом з описом вкладення, що не відповідає вимогам ст. 42, 259 Господарського процесуального кодексу України.
Частиною 2 статті 260 Господарського процесуального кодексу встановлено, що до апеляційної скарги, яка оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 258 цього Кодексу, застосовуються положення статті 174 цього Кодексу, та відповідно апеляційна скарга підлягає залишенню без руху.
Згідно з ч.ч.3, 4 ст.260 ГПК України апеляційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 256 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції із заявою про поновлення строку або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження будуть визнані неповажними, суд відмовляє у відкритті апеляційного провадження у порядку, встановленому статтею 261 цього Кодексу.
З врахуванням викладеного колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без руху з наданням 10-денного строку з дня вручення апелянту ухвали про залишення апеляційної скарги без руху для усунення недоліків, а саме апелянту необхідно надати докази направлення копії апеляційної скарги з додатками третій особі, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_1 , а також вказати інші причини для поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Одеської області від 19.11.2020 по справі №916/1582/20.
Керуючись ст. 174, ст. 234, ст. 258, ст. 259, ст. 260 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів
Апеляційну скаргу Сільськогосподарського обслуговуючого кооперативу «ТРОЯНДА» на рішення Господарського суду Одеської області від 19.11.2020 по справі №916/1582/20 залишити без руху.
Сільськогосподарському обслуговуючому кооперативу «ТРОЯНДА» усунути встановлені судом при поданні апеляційної скарги недоліки, а саме надати докази направлення копії апеляційної скарги з додатками третій особі, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_1 , а також вказати інші причини для поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Одеської області від 19.11.2020 по справі №916/1582/20, протягом 10 днів з дня вручення апелянту ухвали про залишення апеляційної скарги без руху.
Повідомити Сільськогосподарському обслуговуючому кооперативу «ТРОЯНДА», що при невиконанні вимог даної ухвали, судом буде відмовлено у відкритті апеляційного провадження.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями та не підлягає оскарженню.
Головуючий суддя Аленін О.Ю.
Суддя Принцевська Н.М.
Суддя Філінюк І.Г.