1[1]
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ
Київського апеляційного суду в складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
суддів при секретарі судового засіданняОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в місті Києві 18 березня 2026 року апеляційну скаргу представника власника майна ОСОБА_5 - адвоката ОСОБА_6 , на ухвалу слідчого судді Святошинського районного суду м. Києва від 17 лютого 2026 року,
за участі:
прокурора ОСОБА_7 ,
представника власника майна адвоката ОСОБА_6 ,
власника майна ОСОБА_5
Вказаною ухвалою задоволено клопотання прокурора у кримінальному провадженні - заступника начальника відділу Київської обласної прокуратури ОСОБА_8 та накладено арешт на майно, вилучене 11.02.2026 під час проведення обшуку, а саме на: автомобіль MERCEDES-BENZ EQB 300, номерний знак НОМЕР_1 , VIN: НОМЕР_2 , який згідно з реєстраційними даними належить ОСОБА_5 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ).
Заборонено власнику та будь-яким іншим особам право на відчуження, розпорядження та користування вказаним транспортним засобом.
Не погоджуючись з таким рішенням, представник власника майна ОСОБА_5 - адвокат ОСОБА_6 , подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати ухвалу слідчого судді та постановити нову ухвалу, якою у задоволенні клопотання заступника начальника відділу Київської обласної прокуратури ОСОБА_8 про арешт майна, автомобіля MERCEDES-BENZ EQB 300, номерний знак НОМЕР_1 , VIN: НОМЕР_2 , який належить ОСОБА_5 відмовити.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що автомобіль не відповідає ознакам речового доказу, визначеним вимогами ст. 98 КПК України, оскільки не був знаряддям злочину, не містить на собі сліди вчинення злочину, а в матеріалах провадження фігурує інший автомобіль.
Вважає, що арешт на автомобіль накладено необґрунтовано, а заборона володільцю майна, який не має процесуального статусу у кримінальному провадженні користуватись майном, порушує його права.
Звертає увагу на те, що відсутні докази вчинення кримінального правопорушення з використанням автомобіля, на який накладено арешт.
Наголошує, що слідчим суддею не надано оцінки обставинам кримінального провадження, зокрема тому, що проведення досудового розслідування щодо ОСОБА_9 розпочато без внесення відомостей до ЄРДР, оскільки жоден епізод інформації, внесеної до ЄРДР не стосується дій ОСОБА_9 .
Заслухавши доповідь судді, доводипредставника власника майна та власника майна, які просили задовольнити апеляційну скаргу, пояснення прокурора, який заперечив щодо задоволення апеляційної скарги, вивчивши матеріали судового провадження, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Як убачається з матеріалів судового провадження, відділом розслідування здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні, відомості про яке 07 лютого 2025 року внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань під № 42025102060000025, за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 307 КК України.
Досудовим розслідуванням встановлено, що на території міста Києва та Київської області діє організована група осіб, які здійснюють незаконний збут наркотичних засобів та психотропних речовин, а саме наркотичного засобу кокаїн.
30 вересня 2025 року, в ході проведення оперативної закупки через чат у месенджері телеграм, громадянка ОСОБА_10 придбала речовину, яка відповідно до висновку експертизи містить у своєму складі наркотичний засіб кокаїн, один пакетик вказаного наркотичного засобу ОСОБА_10 привіз на автомобілі «Mercedes-Benz EQB 300» р.н.з. НОМЕР_3 ОСОБА_9 та другий пакетик привіз на автомобілі «Крайслер» р.н.з. НОМЕР_4 ОСОБА_11 .
11 лютого 2026 року ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень (злочинів), передбачених ч. 3 ст. 307 КК України.
11 лютого 2026 року, на підставі ухвали слідчого судді Святошинського районного суду м. Києва, проведено обшук у автомобілі MERCEDES-BENZ EQB 300 р.н.з. НОМЕР_1 , який знаходився на паркінгу будинку за адресою: м. Київ, вулиця Князя Романа Мстиславовича, 28б, паркомісце 79 та яким користується ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в ході проведення якого вилучено автомобіль MERCEDES-BENZ EQB 300 р.н.з. НОМЕР_1 , який згідно з реєстраційною карткою ТЗ належить ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка є його дружиною.
11 лютого 2026 року вказаний автомобіль постановою старшого слідчого відділу розслідування особливо тяжких злочинів СУ ГУНП в Київській області ОСОБА_12 визнано речовим доказом у кримінальному провадженні.
16 лютого 2026 року прокурор у кримінальному провадженні - заступник начальника відділу Київської обласної прокуратури ОСОБА_8 звернувся до Святошинського районного суду м. Києва із клопотанням про арешт майна, вилучене 11.02.2026 під час проведення обшуку, а саме на: автомобіль MERCEDES-BENZ EQB 300, номерний знак НОМЕР_1 , VIN: НОМЕР_2 , який згідно з реєстраційними даними належить ОСОБА_5 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 )., шляхом заборони відчуження, розпорядження та користування майном, з метою забезпечення збереження речових доказів.
Ухвалою слідчого судді Святошинського районного суду м. Києва від 17 лютого 2026 року клопотання прокурора задоволено.
З таким рішенням слідчого судді колегія суддів погоджується, з огляду на наступне.
Перевіряючи законність прийнятого рішення слідчим суддею, колегія суддів враховує практику Європейського суду з прав людини та дотримання ним вимог КПК України, які регулюють норми застосування заходів забезпечення кримінального провадження, у тому числі щодо накладення арешту на майно.
Розглядаючи клопотання про накладення арешту на майно, в порядку статей 170-173 КПК України, для прийняття законного та обґрунтованого рішення, слідчий суддя повинен з'ясувати всі обставини, які передбачають підстави для арешту майна або відмови у задоволенні клопотання про арешт майна.
Вказана норма узгоджується зі ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, відповідно до якої будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження повинен обґрунтувати свою ініціативу в контексті норм закону.
Відповідно до ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У рішенні Європейського суду з прав людини по справі «East/West Alliance Limited» проти України», в п. 167 рішення Суд наголошує на тому, що перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно бути законним. Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля.
У п.168 суд також нагадує, що будь-яке втручання державного органу у право на
мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи.
Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдається досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар. Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти.
Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого Європейський суд з прав людини надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду». Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправданим за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.
Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Згідно з ч. 2 ст. 170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Відповідно до ч. 3 ст. 170 КПК України, у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
Заборона або обмеження користування, розпорядження майном можуть бути застосовані лише у разі, коли існують обставини, які підтверджують, що їх незастосування призведе до приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі майна (ч.11 ст. 170 КПК України).
Приймаючи рішення, слідчим суддею зазначених вимог закону дотримано.
Задовольняючи клопотання, внесене в межах кримінального провадження № 42025102060000025 про накладення арешту на вказане майно,слідчий суддя дослідив матеріали, додані до клопотання, прийшов до правильного висновку про необхідність накладення арешту на вказаний транспортний засіб,, з метою збереження речових доказів у кримінальному провадженні.
Як вважає колегія суддів, слідчий суддя під час розгляду клопотання з'ясував всі обставини, з якими закон пов'язує можливість накладення арешту на майно, перевірив співмірність втручання у права власника майна, з потребами кримінального провадження.
Арешт майна з підстав передбачених п. 1 ч. 2 ст. 170 КПК України по суті являє собою форму забезпечення доказів і є самостійною правовою підставою для арешту майна поряд з забезпеченням цивільного позову та конфіскацією майна та, на відміну від двох останніх правових підстав, не вимагає оголошення підозри у кримінальному провадженні і не пов'язує особу підозрюваного з можливістю арешту такого майна.
Матеріали судового провадження свідчать, що на даному етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси ОСОБА_5 , з метою запобігання зникнення чи відчуження майна. На даній стадії, слідчий суддя не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд при розгляді кримінального провадження по суті, тобто не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для встановлення вини чи її відсутності у особи за вчинення злочину, а лише зобов'язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, що причетність тієї чи іншої особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо неї заходів забезпечення кримінального провадження, одним із яких і є накладення арешту на майно.
Доказів негативних наслідків від застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт майна, апелянтом не надано та колегією суддів не встановлено.
Доводи захисника, що належний ОСОБА_5 автомобіль не відповідає ознакам, передбачених ст. 98 КПК України, оскільки не був знаряддям злочину, не містить на собі сліди вчинення злочину є необґрунтованими та спростовуються матеріалами провадження.
Як зазначено у клопотанні прокурора, вказаний автомобіль містить на собі відомості, які можуть бути використані, як доказ факту чи обставин, що встановлюється під час кримінального провадження.
Окрім цього, постановою старшого слідчого відділу розслідування особливо тяжких злочинів СУ ГУНП в Київській області ОСОБА_12 від 11 лютого 2026 року вказаний автомобіль обґрунтовано визнано речовим доказом у кримінальному провадженні.
Твердження апелянта про те, що в матеріалах провадження фігурує інший автомобіль є необґрунтованим, оскільки ідентифікація транспортного засобу здійснюється не лише за кольором, а за сукупністю індивідуальних ознак. У матеріалах справи збігаються ключові ознаки транспортного засобу, а саме державний номерний знак, марка авто та інші характеристики. Водночас зазначення іншого кольору може бути наслідком технічної описки, особливостей сприйняття кольору за різних умов освітлення, тощо.
Відтак, зазначення іншого кольору транспортного засобу у протоколі про проведення негласної слідчої (розшукової) дії від 01.10.2025 року не свідчить про те, що зазначено інший транспортний засіб та не спростовує висновків про те, що вказаний автомобіль є речовим доказом у кримінальному провадженні.
Доводи сторони захисту про те, що заборона володільцю майна, який не має процесуального статусу у кримінальному провадженні користуватись майном, порушує його права не заслуговують на увагу.
Відповідно до вимог кримінального процесуального закону, з метою забезпечення збереження речових доказів, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
Відтак, відсутність процесуального статусу ОСОБА_5 у кримінальному провадженні не є підставою для відмови у накладенні арешту на майно, яке їй належить. Застосування будь-якого заходу забезпечення кримінального провадження, зокрема арешт майна, є втручанням у права і свободи власника майна, проте таке втручання можливе, якщо потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання, що у цьому випадку і мало місце.
Інші доводи на які посилається апелянт також не можуть бути підставою для скасування оскаржуваної ухвали, оскільки були відомі слідчому судді та врахованим при прийнятті рішення
Рішення слідчого судді є законним та обґрунтованим, яке ухвалено на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, що підтверджені достатніми даними, дослідженими судом, а тому апеляційна скарга представника власника майна ОСОБА_5 - адвоката ОСОБА_6 , з урахуванням викладених в ній доводами, задоволенню не підлягає.
При цьому колегія суддів також звертає увагу на те, що арешт майна є тимчасовим заходом забезпечення кримінального провадження, який застосовується з метою досягнення дієвості цього провадження, який в подальшому може бути скасований у визначеному законом порядку. У відповідності до вимог ст. 174 КПК України арешт майна може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.
Істотних порушень вимог КПК України, які б давали підстави для скасування ухвали слідчого судді, по справі не вбачається.
Керуючись статтями 117, 170, 171, 173, 309, 376, 404, 405, 407, 418, 422 КПК України, колегія суддів, -
Ухвалу слідчого судді Святошинського районного суду м. Києва від 17 лютого 2026 року, -залишити без змін, а апеляційну скаргу представника власника майна ОСОБА_5 - адвоката ОСОБА_6 , - без задоволення.
Ухвала апеляційного суду відповідно до правил, визначених ч. 4 ст. 424 КПК України, є остаточною й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
ОСОБА_13 ОСОБА_14 ОСОБА_15
Єдиний унікальний № 759/3797/26 Слідчий суддя в 1-ій інстанції: ОСОБА_16
Справа № 11сс/824/2888/2026 Доповідач ОСОБА_1
Категорія ст.170 КПК