23.03.26
22-ц/812/232/26
Єдиний унікальний номер судової справи 490/7224/25
Номер провадження 22-ц/812/232/26
Доповідач апеляційного суду Серебрякова Т.В.
Постанова
Іменем України
23 березня 2026 року місто Миколаїв
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Миколаївського апеляційного суду в складі:
головуючого Серебрякової Т.В.,
суддів: Коломієць В.В., Тищук Н.О.,
з секретарем судового засідання Богуславською О.М.,
за участі:
позивача ОСОБА_1 ,
представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Костенюк М.В.,
переглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою ОСОБА_1 рішення, яке ухвалено Центральним районним судом міста Миколаєва 30 жовтня 2025 року під головуванням судді Саламатіна О.В., в приміщені цього ж суду, у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про збільшення розміру аліментів на утримання непрацездатного батька з повнолітньої дочки,
У вересні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про збільшення розміру аліментів на утримання непрацездатного батька з повнолітньої дочки.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що рішенням Центрального районного суду міста Миколаєва від 31 травня 2021 року в цивільній справі №490/5668/20 було стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання непрацездатного батька у твердій грошовій сумі 1 000 грн щомісячно.
Позивач є людиною похилого віку і отримує пенсію у розмірі 9 805 грн. 16 коп.
Аліменти, стягнуті на його користь за судовим рішенням, відповідач сплачує не регулярно, та станом на 01 серпня 2025 року виникла заборгованість з їх сплати, яка складає 1 909 грн. 61 коп.
Пенсія та аліменти в сукупності є недостатніми для задоволення потреб ОСОБА_1 , які великою мірою пов'язані з лікуванням останнього.
Позивачу встановлено ІІ групу інвалідності по зору. За станом здоров'я та віком він не може працювати. Самостійно не має ніякої можливості забезпечити належне існування.
Зазначено, що з часу ухвалення рішення про стягнення аліментів розмір витрат на утримання значно зріс, так як постійно зростають ціни та стан здоров'я позивача з віком невпинно погіршується, а відповідно і витрати на лікування зростають.
Окрім того, у зв'язку з втратою зору, позивач потребує допомоги в побуті, оскільки не може повноцінно виконувати хатню роботу, ходити в магазин, не може проходити потрібне лікування, зробити операції.
У 2011 році позивач ОСОБА_1 подарував належну йому квартиру відповідачу, вважаючи, що у відповідь отримає матеріальну допомогу та допомогу по господарству. Проте, донька вигнала його з квартири, у зв'язку із чим він не має власного житла.
ОСОБА_2 має стабільний високий дохід, працює на керівній посаді, неповнолітніх дітей на утриманні не має, у зв'язку з чим вона має можливість надавати позивачу матеріальну допомогу в розмірі 8 000 грн.
Посилаючись на викладені обставини, ОСОБА_1 просив збільшити розмір аліментів, що стягуються за судовим рішенням на його утримання з ОСОБА_2 з 1 000 грн. до 8 000 грн. щомісячно, починаючи з дня пред'явлення позовної заяви і до зміни матеріального та сімейного стану сторін, допустивши негайне виконання рішення в розмірі суми платежу за один місяць.
Рішенням Центрального районного суду міста Миколаєва від 30 жовтня 2025 року позов ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Рішення мотивоване тим, що позивачем не доведено наявність підстав, з якими закон пов'язує необхідність збільшення призначених рішенням суду аліментів, оскільки позивачем не доведено ні зміну його сімейного стану, ні погіршення здоров'я, ні погіршення матеріального стану (порівняно зі станом здоров'я та матеріальним станом на час ухвалення рішення у справі №490/5668/20), що має наслідком відмови в позові.
Інші аргументи позивача, як то потреба допомоги в побуті, подарунок належної позивачу квартири відповідачу, на висновок суду про недоведеність позовних вимог не впливають.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення районним судом норм матеріального і процесуального права просив скасувати рішення районного суду та ухвалити у справі нове судове рішення, яким задовольнити його позов в повному обсязі.
На підтвердження вимог, викладених в апеляційній скарзі, позивач посилається на необґрунтованість висновків суду першої інстанції. Вважає, що судом першої інстанції не повно з'ясовані всі обставини справи, зокрема, не враховано його непрацездатний стан (пенсіонер, є особою похилого віку, якому виповнилось 86 років, встановлена інвалідність ІІ групи за зором, має ряд хронічних захворювань, що потребують постійного дорогого лікування, а також відсутність власного житла).
При цьому, як на думку позивача, він надав районному суду докази на підтвердження його основного та цілого ряду супутніх діагнозів, які досить повно описують стан його здоров'я на тепер.
Окрім того, дочка позивача порушила обіцянку його довічного утримання та забезпечення турботою, вигнавши його з квартири, яку він їй подарував за договором.
У зв'язку з цим, позивачу необхідно сплачувати кошти на побутові витрати (купівля пральної машини, холодильника, інших предметів першої необхідності).
Відповідно до ч.ч.1,2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги, з огляду на таке.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в ст.263 ЦПК України.
Відповідно до ч.ч.1,2,5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судове рішення суду першої інстанції таким вимогам відповідає не в повному обсязі.
Так, забезпечення кожному права на справедливий суд та реалізація права особи на судовий захист мають здійснюватися з урахуванням норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також практики Європейського суду з прав людини, які відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року за №3477-IV застосовуються судами при розгляді справ як джерело права.
За змістом п.1 ст.6, ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР, кожен має право на розгляд його справи упродовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Відповідно до ст.ст.1,3 ЦК України, ст.ст.2,4-5,12-13,19 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом.
При цьому, в порядку цивільного судочинства, виходячи із його загальних засад про неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність, перш за все регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.
Кожна особа, а у випадках, встановлених законом, органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів.
Частина 1 статті 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ч.2 ст.15 ЦК України).
Відповідно до положень ст.48 Конституції України кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло.
Згідно зі ст.51 Конституції України, батьки зобов'язані утримувати дітей до їх повноліття. Повнолітні діти зобов'язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків.
Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів непрацездатних членів сім'ї (ч.8 ст.7 СК України).
Відповідно до ч.ч.1,3 ст.172 СК України, повнолітні дочка, син зобов'язані піклуватися про батьків, проявляти про них турботу та надавати їм допомогу. Якщо повнолітні дочка, син не піклуються про своїх непрацездатних, немічних батьків, з них можуть бути за рішенням суду стягнуті кошти на покриття витрат, пов'язаних із наданням такого піклування.
Відповідно до ст.202 СК України повнолітні дочка, син зобов'язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги.
Верховний Суд у постанові від 05 вересня 2019 року у справі №212/1055/18 дійшов висновку, що тлумачення статті 202 СК України свідчить, що обов'язок повнолітніх дітей з утримання своїх батьків виникає на підставі складу юридичних фактів: 1) походження дитини від матері, батька (кровне споріднення) або наявність між ними інших юридично значущих зв'язків (зокрема, усиновлення); 2) непрацездатність матері, батька; 3) потреба матері, батька у матеріальній допомозі. Зобов'язання повнолітніх дітей з утримання батьків не виникає у разі відсутності хоча б однієї із вказаних умов. Обов'язок повнолітніх дітей не пов'язується з їх працездатністю і можливістю надавати батькам матеріальну допомогу. При встановленні, чи батьки потребують матеріальної допомоги, повинні враховуватися будь-які обставини, які свідчать про необхідність у матеріальній допомозі. При цьому, отримання матір'ю чи батьком доходів, які є більшими за прожитковий мінімум, автоматично не свідчить, що батько (мати) не потребують матеріальної допомоги.
Зобов'язання повнолітніх дітей по утриманню батьків не виникає у разі відсутності хоча б однієї із вказаних умов.
Згідно зі ст.205 СК України, суд визначає розмір аліментів на батьків у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) з урахуванням матеріального та сімейного стану сторін. При визначенні розміру аліментів та додаткових витрат суд бере до уваги можливість одержання утримання від інших дітей, до яких не пред'явлено позову про стягнення аліментів, дружини, чоловіка та своїх батьків.
На відміну від Глави 16 СК України, стаття 201 якої передбачає, що до відносин між батьками і дочкою, сином щодо надання їм утримання застосовуються норми ст.ст.187,189-192,194-197, положення Глави 17 СК України, якою унормовано обов'язок повнолітніх дочки, сина утримувати батьків, таких положень не містять.
Відповідно до приписів ст.10 СК України, положення ст.192 СК України у спірних правовідносинах застосовуються за аналогією закону.
Частиною 1 статті 192 СК України встановлено, що розмір аліментів, визначений за рішенням суду або за домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Розмір аліментів, визначений судовим рішенням або за домовленістю між батьками, суд може змінити за позовом платника або одержувача аліментів у зв'язку зі зміною матеріального чи сімейного стану, погіршення чи поліпшення здоров'я когось із них. Розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним.
Враховуючи зміст ст.ст.181,192 СК України, розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним. Отже, у зв'язку із значним покращенням матеріального становища платника аліментів отримувач аліментів може подати до суду заяву про збільшення розміру аліментів. Значне погіршення матеріального становища платника аліментів може бути підставою для його вимоги про зменшення розміру аліментів.
Статтею 192 СК України передбачено можливість зміни раніше встановленого розміру аліментів за наявності доведених у судовому порядку підстав, а саме: зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Аналіз цієї норми права дозволяє дійти висновку, що підставами зміни розміру аліментів є як зміна матеріального, так і зміна сімейного стану.
При цьому такі положення закону не виключають одночасне настання обох підстав для зміни розміру аліментів: і зміни сімейного і зміни матеріального стану.
Зазначені висновки викладено у постанові Верховного Суду від 21 липня 2021 року у справі №691/926/20.
Отже, при вирішенні питання про збільшення розміру аліментів, слід з'ясовувати чи змінилося матеріальне становище, сімейний стан та стан здоров'я сторін, і що ця зміна впливає на змогу/потребу сплачувати аліменти у вже визначеному розмірі.
Необхідність зменшення чи збільшення розміру аліментів визначається в кожному конкретному випадку в залежності від матеріального становища одержувачів та платників аліментів. До уваги приймається отримання батьками/дітьми пенсії, державних пільг, субсидій, наявність майна, що може приносити дохід, тощо.
При цьому, розмір аліментів на батьків визначається судом у кожному конкретному випадку з урахуванням всіх обставин справи. До уваги береться матеріальний та сімейний стан сторін, можливість одержання батьками утримання від інших осіб: дітей, дружини, чоловіка, а також своїх батьків. Також до уваги приймається отримання батьками пенсії, державних пільг, субсидій, наявність в батьків майна, що може приносити дохід тощо.
Звертаючись до суду з вказаним позовом, позивач зазначав, що є непрацездатною особою, отримує пенсію за віком, інших джерел доходу не має. Також посилався на те, що його становище на даний час є вкрай нужденним, оскільки отримуваної ним пенсії недостатньо для його повноцінного існування та лікування, а інших джерел доходів, крім пенсії, в нього немає. Окрім того, позивач не має і власного житла, що потребує додаткових витрат у побуті.
Так, рішенням Центрального районного суду міста Миколаєва від 31 травня 2021 року частково задоволено позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів та стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання непрацездатного батька у твердій грошовій сумі в розмірі 1 000 грн. щомісячно, починаючи з 09 вересня 2020 року і до зміни матеріального та сімейного стану сторін. Допущено негайне виконання рішення в розмірі суми платежу за один місяць.
Зі змісту вказаного рішення вбачається, що під час вирішення справи районним судом встановленні наступні обставини.
Позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є батьком відповідача ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Відповідно до довідки про доходи, позивач є пенсіонером за віком з 2000 року, перебуває на обліку в Головному управлінні ПФУ в Миколаївській області та отримує пенсію за віком в розмірі 5 765 грн 73 коп. на місяць.
Згідно з медичними документами, наявними в матеріалах цивільної справи, яка була досліджена в судовому засіданні апеляційної інстанції, ОСОБА_1 має хворобу зору з 1998 року, переніс оперативне лікування очей в 2014 році на лівому оці та в 2017 році - на правому оці. Потребує подальшого лікування, має важку хворобу зору, серцеві та неврологічні захворювання. Згідно з медичним заключенням від 02 жовтня 2020 року - реабілітація відновлення зору безперспективна.
Відповідно до медичних документів, наданих відповідачем, вбачається, що вона перенесла оперативне лікування очей в 2018 році та в 2020 році. Також в 2018 році проходила лікування у кардіологічному відділенні.
До того ж позивачем було надано докази, про що не заперечувала представник відповідача, що він проживав за адресою: АДРЕСА_1 з 2003 року, яка належить відповідачу.
Трикімнатну квартиру АДРЕСА_2 , яка належала на праві приватної власності ОСОБА_1 - за договором дарування від 20 липня 2011 року він подарував ОСОБА_2 .
Відповідачем надані докази, що вона сплачувала за навчання свого сина ОСОБА_3 у ВУЗі за 2020/2021 навчальних рік.
Згідно з довідкою про доходи ОСОБА_2 , вона працює в Миколаївському державному будинку художньої творчості на посаді директора і загальна сума отриманої заробітної плати за 2020 рік становить 166 168 грн. 13 коп. (близько 13 800 грн. середньомісячний дохід).
З матеріалів даної цивільної справи вбачається, що відповідно до копії довідки про доходи №9117 6311 4764 4122 від 26 серпня 2025 року ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні ПФУ в Миколаївській області та отримує пенсію за віком в розмірі 9 805 грн 16 коп. на місяць (а.с.7).
З копії довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серія 12 ААВ №174885 вбачається, що ОСОБА_1 є особою з інвалідністю ІІ групи (по зору) безстроково (а.с.8).
Згідно з розрахунком заборгованості зі сплати аліментів станом на 01 серпня 2025 року, складеним головним державним виконавцем Центрального відділу Державної виконавчої служби у місті Миколаїв Південного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Одеса), заборгованість ОСОБА_2 зі сплати аліментів за виконавчим листом №490/5668/20, виданим 12 листопада 2021 року, становить 1 909 грн. 61 коп. (а.с.9).
З відповіді Департаменту з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради від 29 квітня 2025 року ОСОБА_1 з 21 травня 2024 року знято з зареєстрованого місця проживання за адресою: АДРЕСА_3 на підставі заяви ОСОБА_2 , як власника житла, про зняття особи із задекларованого/зареєстрованого місця проживання (а.с.10,11).
Згідно з медичними документами, наявними в матеріалах справи, ОСОБА_1 має хворобу зору, серцеві та неврологічні захворювання (а.с.12-14).
Вирішуючи справу, колегія суддів виходить з того, що згідно із ст.1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» непрацездатні громадяни - це особи, які досягли встановленого цим Законом віку, що дає право на призначення пенсії за віком, у тому числі на пільгових умовах, та дострокової пенсії, або особи з інвалідністю, у тому числі діти з інвалідністю, а також особи, які мають право на пенсію у зв'язку з втратою годувальника відповідно до закону.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає беззаперечним той факт, що ОСОБА_1 в силу свого віку є непрацездатною особою та отримує пенсію за віком, оскільки такий висновок відповідає вимогам закону.
Окрім цього, у матеріалах справи наявні належні та допустимі докази щодо стану здоров'я позивача, поставленого йому діагнозу та потреби у лікуванні (а.с.8,12-14,66).
До того ж, колегія суддів враховує і ту обставину, що відповідач на праві власності житла не має, та значну частину коштів витрачає на свій побут.
Зазначені обставини є об'єктивно існуючими та у жодний спосіб не можуть бути спростовані.
Також, колегією суддів не встановлено підстав, передбачених положеннями ст.204 СК України, для звільнення відповідача від обов'язку утримувати свого непрацездатного батька.
За такого, враховуючи наведене, колегія суддів не може погодитися із висновком районного суду про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, оскільки об'єктивно існуючі обставини (вік та матеріальне забезпечення) свідчать про те, що позивач ОСОБА_1 потребує матеріальної допомоги, тому вимоги про збільшення розміру аліментів на його утримання є підставними та підлягають частковому задоволенню.
Таким чином, оцінюючи зібрані по справі докази в їх сукупності, колегія суддів вважає за можливе, виходячи з обов'язку дітей утримувати батьків, які є непрацездатними та потребують допомоги, змінити розмір аліментів, що стягуються з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 , визначений рішенням Центрального районного суду міста Миколаєва від 31 травня 2021 року у справі №490/5668/20 та стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання непрацездатного батька у твердій грошовій сумі в розмірі 2 000 (дві тисячі) грн. щомісячно, починаючи з дати набрання чинності судового рішення, тобто з 23 березня 2026 року.
На думку колегії суддів, саме такий розмір аліментів буде достатньо обґрунтованим та доцільним.
За таких обставин, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню з ухваленням у справі нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог.
Керуючись ст.ст.367,374,376,381,382 ЦПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Центрального районного суду міста Миколаєва від 30 жовтня 2025 року - скасувати та ухвалити у справі нове судове рішення.
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про збільшення розміру аліментів на утримання непрацездатного батька з повнолітньої дочки - задовольнити частково.
Змінити розмір аліментів, що стягуються з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 , визначений рішенням Центрального районного суду міста Миколаєва від 31 травня 2021 року у справі №490/5668/20.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання непрацездатного батька у твердій грошовій сумі в розмірі 2 000 (дві тисячі) грн. щомісячно, починаючи з 02 вересня 2025 року.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення у випадках та з підстав, передбачених ст.389 ЦПК України.
Головуючий Т.В. Серебрякова
Судді: В.В. Коломієць
Н.О. Тищук
Повний текст судового рішення
складено 30 березня 2026 року