вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49505
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-58, fax (056) 377-38-63
про забезпечення позову
30.03.2026м. ДніпроСправа № 904/1573/26
За заявою Приватного акціонерного товариства "Дніпроспецекскавація"
про забезпечення позову у справі
за позовом Приватного акціонерного товариства "Дніпроспецекскавація", м. Дніпро
до Фізичної особи-підприємця Хітушко Анастасії Сергіївни, с. Дороганівка, Дніпровський район, Дніпропетровська область
про стягнення заборгованості
Суддя Назаренко Н.Г.
Без участі представників сторін
Приватне акціонерне товариство "Дніпроспецекскавація" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Фізичної особи-підприємця Хітушко Анастасії Сергіївни (далі - відповідач) про стягнення заборгованості за договором оренди нежитлового приміщення № 01/11-24 від 01.11.2024 року у розмірі 222 164,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору оренди нежитлового приміщення № 01/11-24 від 01.11.2024 в частині повної та своєчасної оплати орендної плати.
Разом із позовом Приватне акціонерне товариство "Дніпроспецекскавація" подало заяву про забезпечення позову, в якій просило суд:
1. Вжити заходи забезпечення позову у справі за позовом ПРАТ «Дніпроспецекскавація» до ФОП Хітушко А.С. про стягнення заборгованості у розмірі 222 164,00 грн.
2. Накласти арешт на майно Фізичної особи-підприємця Хітушко Анастасії Сергіївни (РНОКПП НОМЕР_1 ) в межах ціни позову в сумі 222 164,00 грн.
3. Накласти арешт на грошові кошти, як в національній валюті (гривня), так і в іноземній валюті, що містяться на відкритих рахунках в фінансових установах та/або банках, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення ухвали про забезпечення позову та належать ФОП Хітушко Анастасії Сергіївні (РНОКПП НОМЕР_1 ), у межах суми позовних вимог - 222 164,00 грн, у тому числі на кошти, що знаходяться на рахунку: № НОМЕР_2 , відкритому в ПриватБанк.
Ухвалою від 26.03.2026 заяву Приватного акціонерного товариства "Дніпроспецекскавація" про забезпечення позову повернуто у зв'язку із відсутністю у Приватного акціонерного товариства "Дніпроспецекскавація" зареєстрованого електронного кабінету ЄСІТС.
27.03.2026 від Приватного акціонерного товариства "Дніпроспецекскавація" через систему "Електронний суд" надійшла заява про забезпечення позову, в якій заявник просить суд:
1. Вжити заходи забезпечення позову у справі за позовом ПРАТ «Дніпроспецекскавація» до ФОП Хітушко А.С. про стягнення заборгованості у розмірі 222 164,00 грн.
2. Накласти арешт на майно Фізичної особи-підприємця Хітушко Анастасії Сергіївни (РНОКПП НОМЕР_1 ) в межах ціни позову в сумі 222 164,00 грн
3. Накласти арешт на грошові кошти, як в національній валюті (гривня), так і в іноземній валюті, що містяться на відкритих рахунках в фінансових установах та/або банках, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення ухвали про забезпечення позову та належать ФОП Хітушко Анастасії Сергіївні (РНОКПП НОМЕР_1 ), у межах суми позовних вимог - 222 164,00 грн, у тому числі на кошти, що знаходяться на рахунку: № НОМЕР_2 , відкритому в ПриватБанк.
Розглянувши заяву про забезпечення позову, дослідивши наявні матеріали справи, суд дійшов висновку про її задоволення на підставі наступного.
Забезпечення позову за правовою природою є засобом запобігання можливим порушенням прав чи інтересів юридичної або фізичної особи, метою якого є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову
Судовий розсуд - це передбачене законодавством право суду, яке реалізується за правилами передбаченими Господарським процесуальним кодексом України та іншими нормативно-правовими актами, що надає йому можливість під час прийняття судового рішення (вчинення процесуальної дії) обрати з декількох варіантів рішення (дії), встановлених законом, чи визначених на його основі судом (повністю або частково за змістом та/чи обсягом), найбільш оптимальний в правових і фактичних умовах розгляду та вирішення конкретної справи, з метою забезпечення верховенства права, справедливості та ефективного поновлення порушених прав та інтересів учасників судового процесу.
Саме такий сталий правовий висновок викладено у низці постанов Верховного Суду, зокрема, від 24.10.2022 у справі №916/950/22 та від 15.05.2019 у справі №910/688/13.
З наведеного вбачається, що не існує універсального алгоритму застосування заходів забезпечення позову, оскільки їх вжиття або відмова у застосування останніх знаходяться у прямій залежності від фактичних обставин кожного конкретного господарського спору.
Згідно з частиною першою статті 137 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов'язання; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об'єкти інтелектуальної власності; арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Зі змісту цієї норми процесуального права вбачається, що під час розгляду заяви про застосування такого заходу забезпечення позову, як накладення арешту на грошові кошти, суд має виходити з того, що цей захід забезпечення обмежує право особи користуватись та розпоряджатись грошовими коштами, а тому може застосуватись у справі, у якій заявлено майнову вимогу, а спір вирішується про стягнення грошових коштів.
В силу частини четвертої статті 137 Господарського процесуального кодексу України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Адекватність (співмірність) заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії (пункт 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №16 від 26.12.2011).
Обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та як наслідок ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу.
Умовою застосування заходів забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові кошти), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, можуть зникнути, зменшитись на момент виконання рішення.
Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, господарський суд має оцінювати обґрунтованість доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням наявності зв'язку між конкретним заходом щодо забезпечення позову і змістом позовних вимог та обставинами, на яких вони ґрунтуються, та доказами, які наведені на їх підтвердження, а також положеннями законодавства, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, подаючи позов.
Частиною першою статті 73 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
В силу частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Обов'язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог, в господарському процесі є складовою обов'язку сприяти всебічному, повному та об'єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.
Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом (стаття 14 Господарського процесуального кодексу України).
За умовами статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
З огляду на положення статей 13, 74, 80 Господарського процесуального кодексу України особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.
В даному випадку, позивач обґрунтовує свою заяву наступним.
Позивач являється власником нерухомого майна, а саме: будівлі та споруди, що розташовані за адресою: м. Дніпро, вул. Саранська, буд. 57, що підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 26.05.2017 року, індексний номер витягу 88161973.
01 листопада 2024 року між Позивачем ПРАТ «Дніпроспецекскавація» (Орендодавець) та Відповідачем ФОП Хітушко А.С. (Орендар), було укладено Договір оренди нежитлового приміщення № 01/11-24.
Заявник вказує, що зі сторони Орендаря систематично порушувались умови Договору в частині своєчасної сплати орендної плати, внаслідок чого утворилась заборгованість.
Відповідно до акту звірки за період з 01.11.2024 року по 16.03.2026 року заборгованість ФОП Хітушко А.С. перед ПРАТ «Дніпроспецекскавація» складає 222 164,00 грн.
Позивач вказує, що неодноразово звертався до Відповідача з вимогами сплати заборгованості, однак вони залишались без реагування.
У зв'язку з істотним порушенням умов Договору, а саме невиконанням зобов'язань щодо сплати орендної плати, 05 березня 2026 року ПрАТ «Дніроспецекскавація» було вручено особисто ФОП Хітушко А.С. під підпис повідомлення про розірвання Договору оренди нежитлового приміщення № 01/11-24 від 01.11.2024 року в односторонньому порядку (Вих.№ 05/03 від 05.03.2026 р.) Орендодавець повідомляв про розірвання Договору оренди через 10 (десять) календарних днів з моменту отримання цього повідомлення.
Одночасно з повідомленням про дострокове розірвання договору оренди, Позивачу також було вручено особисто ФОП Хітушко А.С. під підпис вимогу про звільнення орендованого нежитлового приміщення, в якій було зазначено: негайно, але не пізніше 16 березня 2026 року, звільнити нежитлове приміщення за адресою: м. Дніпро, вул. Саранська, 57. Передати приміщення за Актом приймання-передачі. Передати ключі та забезпечити повний доступ до приміщення. Погасити наявну заборгованість.
Позивач вказує, що 16 березня 2026 року сторони уклали та підписали Акт приймання - передачі нежитлових приміщень, відповідно до якого, Орендар повертає, а Орендодавець приймає з орендного користування нежитлове приміщення. Відповідно до п. 3 Акту, сторони підтверджують що на момент підписання Акту приймання-передачі, заборгованість складає - 222 164,00 грн.
16.03.2026 року, Позивач вручив особисто ФОП Хітушко А.С. під підпис претензію, разом із актом звірки, в якій вимагав погасити заборгованість в повному обсязі протягом 7 календарних днів з моменту отримання цієї претензії.
Однак, станом на день подачі позову, заборгованість по договору оренди Орендарем не сплачена, у зв'язку з чим Позивач змушений й звернутись до суду з даним позовом.
Позивач вказує, що Відповідач систематично порушував умови договору та ухилявся від виконання грошових зобов'язань. Заборгованість у розмірі 222 164,00 грн., підтверджена актом звірки та визнана самим Відповідачем в акті приймання-передачі від 16.03.2026 року.
Позивачем вживались заходи досудового врегулювання, шляхом направлення претензії, однак Відповідач проігнорував вимоги та не погасив заборгованість.
Така поведінка, на думку Позивача, Відповідача свідчить про наявність очевидного реального ризику ухилення від виконання рішення суду, зокрема шляхом: зняття грошових коштів з рахунків; відчуження активів; приховування коштів. З метою подальшого ухилення від виконання зобов'язань, може розпорядитись належним йому майном, шляхом відчуження його будь-яким третім особам, а також вивести з рахунків належні йому грошові кошти. Крім того, така фактична поведінка Відповідача проявляється у тому, що Відповідач усвідомлює наявність заборгованості, оскільки власноруч її підтвердив, при цьому свідомо ухиляється від її погашення. До того ж, відсутні будь-які докази наміру добровільно виконати зобов'язання.
Таким чином, має місце не просто прострочення, а свідома недобросовісна поведінка боржника, спрямована на уникнення виконання грошових зобов'язань.
Крім того, Позивачу не відомо про наявність у Відповідача іншого майна, достатнього для виконання рішення суду, що підсилює ризик його невиконання. З огляду на підтверджений та визнаний борг, відсутність добровільного виконання, ухилення від сплати, існує обґрунтована ймовірність того, що без вжиття заходів забезпечення позову виконання рішення суду буде ускладненим або неможливим.
Заявник вважає, що обраний спосіб забезпечення позову - накладення арешту на грошові кошти -є співмірним сумі позовних вимог, спрямований виключно на гарантування виконання рішення суду, прямо передбаченим ст. 137 ГПК України, та таким, що не порушує баланс інтересів сторін. Арешт коштів не позбавляє Відповідача можливості здійснювати господарську діяльність, а лише обмежує розпорядження коштами в межах суми позову.
Позивач вказує, що виконання судового рішення в цій справі (за умови задоволення позовних вимог) безпосередньо залежить від того, чи матиме відповідач необхідну суму грошових коштів.
Можливість відповідача у будь-який момент як розпорядитися коштами, що знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що у майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача.
За наведених умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача у будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін.
Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду у разі задоволення позову.
При цьому господарським судом враховується, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову.
Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 03.03.2023 у справі №905/448/22 наголосила на тому, що у випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача в будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін.
Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі №381/4019/18).
Заходи щодо забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову.
Аналогічний правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду від 18.02.2022 у справі №910/12404/21.
За обставин звернення з позовом про стягнення грошових коштів саме відповідач має доводити недоцільність чи неспівмірність заходів забезпечення, вжиття яких просить у суду позивач.
В п. 37 Постанови Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2024 по справі № 754/5683/22 наголошено, що співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18).
Наведений підхід щодо розподілу тягаря доказування обставин співмірності заходів забезпечення позову є логічним та раціональним, адже інформація щодо дійсного фінансового стану відповідачів (у тому числі відомості стосовно наявності банківських рахунків, фінансово-економічний стан клієнтів) у розумінні статті 60 Закону України "Про банки і банківську діяльність" є банківською таємницею, а тому саме відповідачі мають можливість більш повно доводити наведені обставини.
Зокрема, спростувати підстави для накладення арешту на грошові кошти на відкритих ними рахунках в банківських установах в межах оспорюваної суми; обґрунтувати яким чином накладення арешту на грошові кошти відповідача на відкритих ним рахунках в банківських установах в межах оспорюваної суми порушує його права; зазначити про наявність на відкритих ними рахунках в банківських установах достатньої кількості грошових коштів, про наявність іншого майна (із конкретизацією переліку та вартості), що в сукупності свідчитимуть про можливість реального та фактичного виконання судового рішення в разі задоволення позову. Тобто спростувати обставини імовірності утруднення виконання рішення суду у справі в разі задоволення позову у випадку невжиття заходів забезпечення позову у вигляді арешту грошових коштів відповідача на відкритих ним рахунках в банківських установах та належного майна в межах спірної суми.
У разі задоволення позову у справі про стягнення грошових коштів боржник матиме безумовну можливість розрахуватись із позивачем, за умови наявності у нього грошових коштів у необхідних для цього розмірах, без застосування процедури звернення стягнення на майно боржника (постанова Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.03.2023 у справі №905/448/22).
Отже, можливість накладення арешту на грошові кошти в порядку забезпечення позову у спорі про стягнення коштів є додатковою гарантією того, що рішення суду, у разі задоволення позову, буде реально виконане та позивач отримає задоволення своїх вимог.
Суд зауважує, що виконання в майбутньому судового рішення у даній справі у разі задоволення позовних вимог безпосередньо залежить від тієї обставини, чи матиме Фізична особа-підприємець Хітушко Анастасія Сергіївна необхідну суму грошових коштів, а відтак застосування заходу забезпечення позову, обраного позивачем, безпосередньо пов'язане із предметом позову. При цьому, адекватність такого заходу забезпечення позову як накладення арешту на грошові кошти відповідача у межах ціни позову полягає у тому, що такі дії забезпечать реальне виконання судового рішення у разі задоволення позовної заяви.
Крім того, суд при застосуванні заходів забезпечення позову, враховує вимоги щодо співмірності таких заходів, а саме: шляхом накладення арешту на грошові кошти, що належать Фізичній особі-підприємцю Хітушко Анастасії Сергіївні, саме в межах ціни позову, при цьому вжиття заходів забезпечення позову не порушує принципів змагальності і процесуальної рівності сторін, оскільки грошові кошти залишаються у володінні та користуванні вищенаведеного товариства, а можливість розпоряджатися обмежується на певний час лише щодо частини коштів, якої стосується спір.
Враховуючи викладене, з огляду на те, що у випадку, якщо до закінчення розгляду справи грошові кошти зникнуть або їх сума зменшиться, позивач у разі задоволення позову не зможе домогтися виконання рішення суду, суд приходить до висновку про те, що захід забезпечення позову у вигляді накладення арешту на грошові кошти Фізичної особи-підприємця Хітушко Анастасії Сергіївни у межах суми позовних вимог у розмірі 222 164,00 грн є адекватним та таким, що забезпечує збалансованість інтересів учасників справи, у повному обсязі співвідноситься із заявленими позивачем вимогами та гарантує досягнення реального і ефективного захисту порушених прав у разі ухвалення судом рішення про задоволення позову.
Крім того, суд зауважує, що вищенаведений захід забезпечення позову носить тимчасовий характер та має наслідком збереження існуючого становища до завершення розгляду справи по суті заявлених позовних вимог.
Заходи забезпечення позову не призводять до списання коштів з банківських рахунків відповідача до моменту набрання законної сили рішенням у цій справі та виникнення у останнього відповідного обов'язку з виконання рішення суду.
Як зазначалося вище, відповідно до сталої та релевантної практики Верховного Суду саме відповідач повинен доводити недоцільність чи неспівмірність заходу забезпечення позову у вигляді накладення арешту на грошові кошти в межах розгляду майнового спору про стягнення коштів, а не встановлення для позивача заздалегідь недосяжного стандарту доказування очевидних речей, а саме: нічим не обмеженої можливості відповідача у будь-який момент розпорядитися належним йому на праві власності майном.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.09.2020 у справі № 753/22860/17 виснувала, що гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання.
Виконання в майбутньому судового рішення у справі про стягнення грошових коштів безпосередньо пов'язане з обставинами наявності у боржника присудженої до стягнення суми заборгованості. Заборона відчуження або арешт майна, які накладаються судом для забезпечення позову про стягнення грошових коштів, мають на меті забезпечити подальше звернення стягнення на таке майно у разі задоволення позову та відсутності грошових коштів.
При цьому обраний вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки арештоване майно фактично перебуває у володінні власника, а обмежується лише можливість розпоряджатися ним.
Щодо заяви позивача відносно одночасного накладення арешту на майно та грошові кошти відповідача суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 136 ГПК господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Метою застосування заходів забезпечення позову майнового характеру є обґрунтоване припущення, що майно, яке є у відповідача, на момент пред'явлення прозову може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення суду.
У постанові Верховного Суду від 24.05.2021 у справі №910/3158/20 міститься висновок, що за змістом пункту 1 частини першої статті 137 ГПК під час розгляду заяви про накладення арешту на майно або грошові кошти суд має виходити з того, що цей захід забезпечення обмежує право особи користуватися та розпоряджатися грошовими коштами або майном, а тому може застосовуватися в справі, у якій заявлено майнову вимогу, а спір вирішується про визнання права (інше речове право) на майно, витребування (передачу) майна, грошових коштів або про стягнення грошових коштів.
Водночас 03.03.2023 у cправі №905/448/22 Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду прийняв постанову, в якій не погодився з висновком суду апеляційної інстанції про те, що накладення арешту на майно має стосуватися саме майна, яке належить до предмета спору, зазначивши: "Виконання в майбутньому судового рішення у справі про стягнення грошових коштів, у разі задоволення позовних вимог, безпосередньо пов'язане з обставинами наявності у боржника присудженої до стягнення суми заборгованості. Заборона відчуження або арешт майна, які накладаються судом для забезпечення позову про стягнення грошових коштів, мають на меті подальше звернення стягнення на таке майно у разі задоволення позову.
При цьому обраний вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки арештоване майно фактично перебуває у володінні власника, а обмежується лише можливість розпоряджатися ним.
Можливість накладення одночасного арешту на майно, не обмежуючись грошовими коштами відповідача, в порядку забезпечення позову у спорі про стягнення грошових коштів є для позивача додатковою гарантією того, що рішення суду у разі задоволення позову буде реально виконане та позивач отримає задоволення своїх вимог.
Крім того, у разі задоволення позову у справі про стягнення грошових коштів боржник матиме безумовну можливість розрахуватись із позивачем, за умови наявності у нього грошових коштів у необхідних для цього розмірах, без застосування процедури звернення стягнення на майно боржника.
Подібні висновки про те, що у справах, де предметом спору є стягнення грошових коштів, накладення арешту на нерухоме майно є належним видом забезпечення позову, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі №381/4019/18.
Щодо співмірності заходів забезпечення позову.
Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (частина четверта статті 137 ГПК).
Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати у результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі №381/4019/18).
Відповідно до правової позиції, що викладена у постановах Верховного Суду від 06.10.2022 у справі №905/446/22, від 27.04.2023 у справі №916/3686/22, від 07.11.2024 у справі №915/538/24 та багатьох інших, у разі звернення з позовом про стягнення грошових коштів саме відповідач має доводити недоцільність чи неспівмірність заходів забезпечення, вжиття яких просить у суду позивач.
Наведений підхід щодо розподілу тягаря доказування обставин співмірності заходів забезпечення позову є логічним та раціональним, адже інформація щодо дійсного фінансового стану відповідачів (у тому числі відомості стосовно наявності банківських рахунків, фінансово-економічний стан клієнтів) у розумінні статті 60 Закону України "Про банки і банківську діяльність" є банківською таємницею, а тому саме відповідачі мають можливість більш повно доводити наведені обставини. Зокрема спростувати підстави для накладення арешту на грошові кошти на відкритих ними рахунках в банківських установах в межах оспорюваної суми; обґрунтувати яким чином накладення арешту на грошові кошти відповідачів на відкритих ним рахунках в банківських установах в межах оспорюваної суми порушує їх права; зазначити про наявність у них на відкритих ними рахунках в банківських установах достатньої кількості грошових коштів, про наявність іншого майна (із конкретизацією переліку та вартості), що в сукупності свідчитимуть про можливість реального та фактичного виконання судового рішення в разі задоволення позову. Тобто спростувати обставини імовірності утруднення виконання рішення суду у справі в разі задоволення позову у випадку невжиття заходів забезпечення позову у вигляді арешту грошових коштів відповідачів на відкритих ними рахунках в банківських установах та належного їм майна в межах спірної суми.
Відповідач не позбавлений права подати суду докази, які б дозволили оцінити дійсний майновий стан відповідача та в залежності від цього встановити чи є ризики утруднення виконання судового рішення у разі задоволення позову або, що заходи забезпечення позову, про вжиття яких просить позивач, є неспівмірними (наприклад надати докази оцінки майна, які б підтверджували можливість накладення арешту лише на конкретне майно, вартість якого покриває спірну суму).
Такий висновок узгоджується з пунктом 31 постанови Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.03.2023 у cправі №905/448/22: "За умови неможливості встановити достатність чи недостатність грошових коштів, що належать відповідачу і знаходяться на всіх його рахунках в усіх банківських або інших фінансово-кредитних установах, для задоволення вимог про стягнення …………грн. доцільно було накласти арешт на майно Відповідача саме у межах суми, яка була б достатньою для такого стягнення у випадку недостатності арештованих грошових коштів, тобто лише в межах різниці між сумами ціни позову та арештованих грошових коштів.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.09.2020 у справі № 753/22860/17 виснувала, що гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Виконання в майбутньому судового рішення у справі про стягнення грошових коштів безпосередньо пов'язане з обставинами наявності у боржника присудженої до стягнення суми заборгованості. Заборона відчуження або арешт майна, які накладаються судом для забезпечення позову про стягнення грошових коштів, мають на меті забезпечити подальше звернення стягнення на таке майно у разі задоволення позову та відсутності грошових коштів. При цьому обраний вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки арештоване майно фактично перебуває у володінні власника, а обмежується лише можливість розпоряджатися ним.
При цьому у разі, коли відповідач не доводить, що наявних у нього грошових коштів та майна достатньо для виконання судового рішення у разі задоволення позову, накладення одночасно арешту на грошові кошти та майно в межах спірної суми є співмірним та виправданим (постанова КГС ВС від 07.01.2025 у справі № 910/1/21).
Відповідно, у разі встановлення виконавцем, що для забезпечення виконання судового рішення у разі задоволення позову буде достатньо накласти арешт лише на кошти на деяких з рахунків відповідача, які можуть забезпечити стягнення усієї спірної суми, або на конкретне майно, вартість якого може забезпечить виконання рішення суду, накладення арешту на грошові кошти, які розміщені на інших рахунках, та на інше майно відповідача, взагалі буде недоцільним.
З огляду на викладене, оцінивши доводи позивача щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову, зв'язок між конкретним заходом забезпечення позову і предметом спору, імовірність істотного ускладнення або неможливості виконання рішення господарського суду у разі невжиття таких заходів, суд приходить до висновку, що заява Приватного акціонерного товариства "Дніпроспецекскавація" про забезпечення позову є обґрунтованою та такою що підлягає задоволенню в повному обсязі.
У той же час суд вважає за доцільне зазначити, що після вжиття заходів забезпечення позову відповідач не позбавлений права звернутися до суду з клопотанням про скасування заходів забезпечення позову повністю чи частково і доводити недоцільність чи неспівмірність заходів забезпечення та подати суду докази, які б дозволили оцінити дійсний майновий стан відповідача та в залежності від цього встановити чи є ризики утруднення виконання судового рішення у разі задоволення позову або, що заходи забезпечення позову, про вжиття яких просить позивач, є неспівмірними (наприклад надати докази оцінки майна, які б підтверджували можливість накладення арешту лише на конкретне майно, вартість якого покриває спірну суму, або докази наявності на рахунках грошових коштів у межах спірної суми).
Частиною 6 статті 140 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу. В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову і підстави його обрання та вирішує питання зустрічного забезпечення. Суд може також зазначити порядок виконання ухвали про забезпечення позову.
У частині 1 статті 141 Господарського процесуального кодексу України зазначено, що суд може вимагати від особи, яка звернулася із заявою про забезпечення позову, забезпечити відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову (зустрічне забезпечення).
У даному випадку суд не вбачає підстав задля застосовування зустрічного забезпечення з огляду на те, що відповідні заходи не призведуть до негативних наслідків для відповідача чи інших осіб, та спрямовані на те, щоб не допустити перехід права власності до третіх осіб, що унеможливить виконання можливого рішення у даній справі та призведе до необхідності звернення до суду з іншими позовами, більше того, такі заходи носять тимчасовий характер, що є адекватною мірою та балансом інтересів сторін у такій ситуації.
Аналогічні позиції щодо такого питання викладені у постановах Верховного Суду у справі № 916/870/18 від 15.01.2019 та № 916/73/19 від 27.06.2019.
При цьому суд вважає за необхідне роз'яснити, що відповідно до ч.1 ст. 145 ГПК України суд може скасувати заходи забезпечення позову з власної ініціативи або за вмотивованим клопотанням учасника справи.
Керуючись статті 136-140, 233-235 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
Заяву Приватного акціонерного товариства "Дніпроспецекскавація" про забезпечення позову задовольнити.
Накласти арешт на майно Фізичної особи-підприємця Хітушко Анастасії Сергіївни ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) та грошові кошти, що обліковуються на розрахункових рахунках Фізичної особи-підприємця Хітушко Анастасії Сергіївни ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ), у межах суми позовних вимог - 222 164,00 грн, до набрання рішенням по справі законної сили.
Стягувачем за даною ухвалою є: Приватне акціонерне товариство "Дніпроспецекскавація" (49021, м. Дніпро, вул.Саранська, 57 , код ЄДРПОУ 31792906)
Боржником за даною ухвалою є: Фізична особа-підприємець Хітушко Анастасія Сергіївна ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )
Ухвала набирає законної сили з моменту її прийняття 30.03.2026.
Ухвала, як виконавчий документ, може бути пред'явлена до примусового виконання до 31.03.2029.
Ухвала може бути оскаржена до Центрального апеляційного господарського суду в порядку та строки, передбачені статтями 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.
Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.
Суддя Н.Г. Назаренко