24 березня 2026 р. Справа № 520/26541/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Катунова В.В.
суддів: Ральченка І.М. , Подобайло З.Г.
за участю секретаря судового засідання Колодкіної Н.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11.12.2025 (суддя Спірідонов М.О., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022) по справі № 520/26541/25
за позовом ОСОБА_1
до Холодногірсько-Новобаварського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (надалі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до суду з позовом до Холодногірсько-Новобаварського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (надалі також відповідач), у якому просила:
-визнати протиправною бездіяльність державного виконавця Ленінського відділу ДВС Харківського міського УЮ у виконавчому провадженні № 4-109/10, відкритому на підставі постанови Київського районного суду м. Харкова від 09 жовтня 2010 р., що полягає у незнятті арешту з майна боржника ОСОБА_1 після фактичного виконання нею в повному обсязі постанови суду та завершення виконавчого провадження.
-скасувати арешт майна ОСОБА_1 - квартири за адресою: АДРЕСА_1 , накладений постановою № 4-109/10 від 01.11.2010р. Ленінського відділу ДВС Харківського МУЮ.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 11.12.2025 у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду, позивач подала апеляційну скаргу, у якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити адміністративний позов у повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт вказує, що судом першої інстанції невірно встановлені обставини справи, оскільки в межах даних спірних правовідносин позивач просила скасувати арешт, накладений постановою № 4-109/10 від 01.11.2010 Ленінського відділу ДВС Харківського МУЮ у виконавчому провадженні № 12723957, як це вбачається з відповіді відповідача, а не у виконавчому провадженні № 15818839, про яке зазначено судом першої інстанції.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши, в межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що постановою Київського районного суду м. Харкова від 09.10.2009 року ОСОБА_1 визнано винною у скоєнні правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 155-1 КпАП України і накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в дохід держави у розмірі 170,00 грн.
В провадженні Ленінського відділу державної виконавчої служби м. Харків Головного територіального управління юстиції у Харківській області перебував виконавчий документ № 3-6689/09/05 виданий 09.10.2009 Київським районним судом м. Харкова про стягнення з ОСОБА_1 штрафу в розмірі 170,00 грн. За даним виконавчим документом було відкрито виконавче провадження № 15818839.
В межах виконавчого провадження № 15818839 11.11.2009 винесено постанову про відкриття виконавчого провадження.
11.05.2011 винесено постанову про стягнення виконавчого збору в розмірі 17,00 грн. та постанову про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій в розмірі 27,29 грн.
11.05.2011 року згідно квитанції № 22, серія АА № 306372 позивачем було сплачено 214,29 грн. Отримувачем відповідно до вказаної квитанції є державний виконавець Ленінського ВДВС ХМУЮ, на підставі виконавчого документа - постанова 3-6689/09 від 09.10.2009 року Київського районного суду м. Харкова.
01.08.2011 винесено постанову про закінчення виконавчого провадження у зв'язку з фактичним та повним виконанням вказаного виконавчого провадження.
Відповідачем в додаткових пояснення зазначено, що в переліку винесених в межах виконавчого провадження № 15818839 постанов, постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчудження відсутня.
Звертаючись до суду зданим позовом позивач посилається на витяг з реєстру обтяжень: номер обтяження 10430172 від 01.11.2010, реєстратор: - Харківська філія ДП «Інформаційний центр МЮ України», обтяжувач : Ленінський відділ ДВС Харківського міського УЮ, з якого судом встановлено, що підставою обтяження є постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, № 4-109/10 від 01.11.2010 Ленінського відділу ДВС Харківського МУЮ.
01.09.2025 року позивач звернулася до Холодногірсько-Новобаварського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції з заявою про скасування арешту майна боржника.
Відповідач листом повідомив позивача зокрема, що згідно з Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта, на майно боржника ОСОБА_1 накладено арешт (реєстраційний номер обтяження № 10430172, зареєстрованого 01.11.2010 року), винесеного на підставі постанови про відкриття виконавчого провадження, серія та номер:12723957, видано 01.11.2010 року - обтяжувач - Ленінський відділ державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції та арешт.
Позивач, вбачаючи в зазначеному порушення своїх прав, звернулася за їх захистом до суду.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції правильно встановив правовідносини між сторонами по справі, застосував відповідні норми матеріального та процесуального права та виходив з наступного.
Згідно із ст. ст. 1, 18, 24, 55 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа: 1) за заявою стягувача або його представника про примусове виконання рішення, зазначеного в статті 3 цього Закону; 2) за заявою прокурора у випадках представництва інтересів громадянина або держави в суді; 2-1) у разі якщо виконавчий лист надійшов від суду на підставі ухвали про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду в порядку, встановленому законом; 3) в інших передбачених законом випадках.
Державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення виконавчого документа до виконання і цей документ відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, та пред'явлений до виконання до органу державної виконавчої служби за належним місцем виконання рішення.
За заявою стягувача, з метою забезпечення виконання рішення про майнові стягнення, державний виконавець постановою про відкриття виконавчого провадження вправі накласти арешт на майно боржника (крім коштів) та оголосити заборону на його відчуження. Одночасно з винесенням такої постанови державний виконавець може провести опис і арешт майна боржника в порядку, визначеному цим Законом.
Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, якою накладається арешт на майно боржника та оголошується заборона на його відчуження; винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні в банках або інших фінансових установах; винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту.
Державним виконавцем за постановою про відкриття виконавчого провадження або за постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження може бути накладений арешт у межах суми стягнення за виконавчими документами з урахуванням витрат, пов'язаних з проведенням виконавчих дій на виконання на все майно боржника або на окремо визначене майно боржника.
Арешт застосовується: 1) для забезпечення збереження майна боржника, що підлягає наступній передачі стягувачеві або реалізації; 2) для виконання рішення про конфіскацію майна боржника; 3) при виконанні ухвали суду про накладення арешту на майно, що належить відповідачу і знаходиться у нього чи в інших осіб.
Відповідно до положень пунктів 9.9, 9.10 «Порядку роботи з документами в органах державної виконавчої служби», затвердженого наказом Міністерства юстиції України 25.12.2008 року №2274/5 (чинної на час виникнення спірних правовідносин) строк зберігання завершених виконавчих проваджень, переданих на зберігання, становить 3 (три) роки, крім виконавчих проваджень, завершених за постановами про накладення адміністративного стягнення, строк зберігання яких становить 1 (один) рік. Обчислення строків зберігання документів проводиться з 1 січня року, який іде за роком завершення їх діловодством.
Завершені виконавчі провадження включаються в акт про вилучення виконавчих проваджень для знищення, якщо передбачений для них строк зберігання закінчився до 1 січня року, в якому складений акт.
Виконавчі провадження, строки зберігання яких закінчилися, підлягають знищенню після затвердження акту про вилучення виконавчих проваджень для знищення керівником органу державної виконавчої служби, підпис якого скріплюється печаткою.
Статтею 59 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 року №1404-VIII передбачені підстави зняття арешту з майна.
Так, особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.
У разі набрання законної сили судовим рішенням про зняття арешту з майна боржника арешт з такого майна знімається згідно з постановою виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини.
Виконавець зобов'язаний зняти арешт з коштів на рахунку боржника не пізніше наступного робочого дня з дня надходження від банку документів, які підтверджують, що на кошти, які знаходяться на рахунку, заборонено звертати стягнення згідно із цим Законом, а також у випадку, передбаченому пунктом 10 частини першої статті 34 цього Закону.
У разі виявлення порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом, арешт з майна боржника знімається згідно з постановою начальника відповідного відділу
Підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є: 1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; 2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; 3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; 4) наявність письмового висновку експерта, суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв'язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; 5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; 6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; 7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; 8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову.
У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.
Судовим розглядом встановлено, що згідно даних Витягу з реєстру обтяжень: номер обтяження 10430172 від 01.11.2010, реєстратор: - Харківська філія ДП «Інформаційний центр МЮ України», обтяжувач : Ленінський відділ ДВС Харківського міського УЮ, підставою обтяження є постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження № 4-109/10 від 01.11.2010 Ленінського відділу ДВС Харківського МУЮ.
При цьому, на підставі виконавчого документу № 3-6689/09/05 виданого 09.10.2009 Київським районним судом м. Харкова про стягнення з ОСОБА_1 штрафу в розмірі 170,00 грн. відкрито виконавче провадження № 15818839.
В межах виконавчого провадження № 15818839 11.11.2009 винесено постанову про відкриття виконавчого провадження та 01.08.2011 винесено постанову про закінчення виконавчого провадження у зв'язку з фактичним та повним виконанням вказаного виконавчого провадження.
Як зазначив відповідач, постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчудження Ленінським відділом державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції в межах виконавчого провадження № 15818839 не приймалась.
Поряд з цим доказів виконання позивачем вимог постанови про відкриття виконавчого провадження, серія та номер:12723957, виданої 01.11.2010 року, матеріали справи не містят.
Водночас, відповідно до відомостей з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, міститься запис щодо арешту нерухомого майна, а саме: тип обтяження: арешт нерухомого майна, реєстраційний номер обтяження 10430172, зареєстровано 01.11.2010 11:59:09 за № 10430172 реєстратором: Харківська філія Державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України. Підстава обтяження: постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони та його відчуження, 4-109/10, 01.11.2010, Ленінський ВДВС Харківського МУЮ. Об'єкт обтяження: квартира, адреса: АДРЕСА_1 . Власник ОСОБА_1 . Заявник: Ленінського відділу державної виконавчої служби Харківського міського правління юстиції, Код: 34952477, 61052, Харківська область, м. Харків, вул. Полтавський Шлях, 46.
Аналіз даних Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна свідчить про те, що арешт накладений з посиланням на постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження 4-109/10 від 01.11.2010.
Доказів того, що вказана постанова має відношення до примусових дій проведених в межах виконавчого провадження № 15818839 матеріали справи не містять.
Доводи позивача про те, що в межах даних спірних правовідносин нею оскаржується арешт, накладений постановою 4-109/10, від 01.11.2010 Ленінського відділу ДВС Харківського МУЮ у виконавчому провадженні № 12723957 є безпідставними, оскільки в провадженні Ленінського відділу ДВС м. Харків Головного територіального управління юстиції у Харківській області перебував виконавчий документ № 3-6689/09/05 виданий 09.10.2009 Київським районним судом м. Харкова про стягнення з ОСОБА_1 штрафу в розмірі 170 грн та за даним виконавчим документом було відкрито виконавче провадження 15818839. В копії квитанції серії АА №3063725 від 11.05.2011, долученою позивачкою до матеріалів справи, зазначено про сплату 214,29 на підставі постанови 3-6689/09. Отже кошти сплачені за даною квитанцією в межах виконавчого провадження 15818839.
Отже, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.
Колегія суддів також зауважує, що Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 10 лютого 2010 року у справі “Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі “Трофимчук проти України» ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Відповідно до пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 24.01.2020 (справа № 420/2921/19).
З огляду на такий підхід Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, колегія суддів вважає, що ключові аргументи апеляційної скарги отримали достатню оцінку.
Відповідно до статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
За пунктом 1 частини першої статті 315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
Згідно із статтею 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Оскільки доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.
Керуючись ст. ст. 245, 246, 250, 315, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11.12.2025 по справі № 520/26541/25 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя В.В. Катунов
Судді І.М. Ральченко З.Г. Подобайло
Постанова складена в повному обсязі 27.03.26.