25 березня 2026 р. Справа № 480/5033/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Перцової Т.С.,
Суддів: Спаскіна О.А. , Жигилія С.П. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 03.10.2025, головуючий суддя І інстанції: М.М. Шаповал, м. Суми, повний текст складено 03.10.25 по справі № 480/5033/25
за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
до Головного управління ДПС у Сумській області
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення,
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі по тексту - ФОП ОСОБА_1 , позивач) звернулась до Сумського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Сумській області (далі по тексту - ГУ ДПС у Сумській області, відповідач, контролюючий орган), в якому просила суд визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС в Сумській області:
- № 397418280706 від 23.04.2025 про стягнення 17190,00 грн штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) за порушення пункту 12 статті 3 Закону України від 06.07.95 № 265/95-ВР "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" по акту фактичної перевірки реєстраційний номер 2880/18/21/PPO/ НОМЕР_1 від 25.03.2025;
- № 397518280706 від 23.04.2025 про стягнення 1020,00 грн за порушення пунктів 44.1, 44.3 статті 44 та пункту 85.2 статті 85 Податкового кодексу України по акту фактичної перевірки реєстраційний номер 2880/18/21/PPO/ НОМЕР_1 від 25.03.2025.
В обґрунтування позовних вимог послалась на протиправність та безпідставність винесених контролюючим органом податкових повідомлень-рішень № 397418280706 від 23.04.2025 та №397518280706 від 23.04.2025 (далі по тексту - ППР), якими до ФОП ОСОБА_1 застосовано штрафні (фінансові) санкції у загальному розмірі 18210 грн за порушення пункту 12 статті 3 Закону України від 06.07.95 № 265/95-ВР "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" (далі по тексту - Закон № 265/95-ВР), пунктів 44.1, 44.3 статті 44, пункту 85.2 статті 85 ПК України, оскільки вимога із ведення обліку товарних запасів не поширюється на фізичних осіб-підприємців, які є платниками єдиного податку та не зареєстровані платниками податку на додану вартість, до яких, зокрема, відноситься і позивач.
У свою чергу, висновок ГУ ДПС у Сумській області про те, що ФОП ОСОБА_1 здійснювала реалізацію сонячних окулярів, що є виробами медичного призначення (УКТ ЗЕД 900410) є таким, що не відповідає дійсності, так як відповідно до норм чинного законодавства сонячні окуляри не віднесені до виробів медичного призначення, а тому, відповідно, у позивача не виникло обов'язку із надання до перевірки документів, що підтверджують їхнє походження та облік.
Звернула увагу, що контролюючий орган покликаючись на те, що окуляри та інші оптичні вироби за кодом товарної підкатегорії згідно з УКТ ЗЕД 9004101000 включені до Переліку виробів медичного призначення, операції з продажу яких звільняються від обкладення податком на додану вартість, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 грудня 2003 р. № 1949 (далі - Перелік № 1949), не враховує при цьому, що вказаний перелік 09.06.2011 втратив чинність.
При цьому, чинним Переліком медичних виробів, операції з постачання на митній території України та ввезення на митну територію України яких підлягають оподаткуванню податком на додану вартість за ставкою 7 відсотків, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 23.04.2014 № 118 (далі - Перелік № 118), сонцезахисні окуляри не віднесено до медичних виробів.
Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 03.10.2025 по справі № 480/5033/25 в задоволенні позову фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Сумській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення відмовлено.
Позивач, не погодившись з вказаним рішенням суду першої інстанції, подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на незаконність, необґрунтованість, неповне з'ясування обставин у справі та не надання належної оцінки наявним в матеріалах справи доказам, порушення норм матеріального та процесуального права, просить суд апеляційної інстанції рішення Сумського окружного адміністративного суду від 03 жовтня 2025 року по справі № 480/5033/25 скасувати, прийняти постанову, якою задовольнити позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Сумській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення, визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС в Сумській області (м. Суми, вул. Іллінська, буд. 13, ЄДРПОУ 43144399):
- № 397418280706 від 23.04.2025 про стягнення з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 17190,00 грн штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) за порушення пункту 12 статті 3 Закону України від 06.07.95 №265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» по акту фактичної перевірки № 2880/18/21/PPO/ НОМЕР_1 від 25.03.2025;
- № 397518280706 від 23.04.2025 про стягнення з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 1020,00 грн за порушення пунктів 44.1, 44.3 статті 44 та пункту 85.2 статті 85 Податкового кодексу України по акту фактичної перевірки реєстраційний номер № 2880/18/21/PPO/ НОМЕР_1 від 25.03.2025;
- стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління в Сумській області (м. Суми, вул. Іллінська, буд. 13, ЄДРПОУ 43144399) на користь фізичної особи підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) понесені судові витрати у розмірі 968,96 грн на оплату судового збору, 4000,00 грн на оплату правничої допомоги у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, та понесені судові витрати у розмірі 1453,44 грн на оплату судового збору та 3000,00 грн на оплату правничої допомоги у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначив, що висновок суду першої інстанції про те, що окуляри сонцезахисні відповідно до УКТ ЗЕД відносяться до товарів медичного призначення є помилковим, оскільки така класифікація ззастосовується лише для здійснення митного оформлення товарів та предметів, що переміщуються через митний кордон України, у той час як віднесення певного товару до медичних виробів здійснюється на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 02.10.2013 № 753, якою затверджено Технічний регламент щодо медичних виробів, дія якого поширюється на медичні вироби та допоміжні засоби до них, наказу Міністерства охорони здоров'я від 22 січня 2020 № 142 "Про затвердження методичних рекомендацій із застосування Технічного регламенту щодо медичних виробів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02 жовтня 2013 року № 753, Технічного регламенту щодо медичних виробів для діагностики in vitro, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02 жовтня 2013 року № 754, та Технічного регламенту щодо активних медичних виробів, які імплантують, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02 жовтня 2013 року № 755 шляхом аналізу його опису, характеристик та властивостей.
Враховуючи викладене та те, що перелічені нормативно-правові акти не відносять сонцезахисні окуляри до виробів медичного призначення (медичних виробів), наполягав, що ФОП ОСОБА_1 , не повинна мати та надавати для перевірки документи на сонцезахисні окуляри (у паперовій або електронній формі), що підтверджують облік та походження товарів, а відтак не надання таких документів не є порушенням пункту 12 статті 3 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг".
Додатково повідомив, що понесені позивачем витрати на правничу допомогу, надану у справі, в загальному розмірі складають 7000,00 грн.
Відповідач, у надісланому до суду апеляційної інстанції відзиві на апеляційну скаргу заперечував проти викладених у ній доводів, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін, як законне та обґрунтоване.
Вказував, що відповідно до загальнодоступних джерел інформації, сонцезахисні окуляри захищають очі від сонячного світла і ультрафіолетового випромінювання, яке може спричинити різноманітні захворювання очей, зокрема, кон'юктивіт, катарта, глаукома тощо, у результаті чого такі окуляри здійснюють профілактику таких захворювань або ж полегшують перебіг хвороби очей пацієнта.
У зв'язку з викладеним, ГУ ДПС вважає, що категорія товарів - сонцезахисні окуляри відповідає критеріям виробів медичного призначення.
Просив врахувати, що апелянт стверджуючи про те, що Технічний регламент № 753 не відносить сонцезахисні окуляри до медичних виробів, не враховує при цьому, що даний нормативно-правовий акт не використовується для ідентифікації та уточнення цільового призначення конкретного товару, а визначає лише технічні вимоги до узагальнених категорій товарів.
До того ж звернув увагу, що реалізація ФОП ОСОБА_1 сонцезахисних окулярів без належної сертифікації не позбавляє їх статусу виробів медичного призначення, оскільки можливість здійснення профілактики та полегшення хворіб очей зберігається.
Заперечував проти заявленого до відшкодування розміру витрат на професійну правничу допомогу у сумі 7000 грн, як такого, що є неспівмірним зі складністю справи, не відповідає критерію реальності таких витрат та розумності, а тому таке відшкодування має надмірний характер.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Згідно з частиною 4 статті 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Судом першої інстанції встановлено, що ФОП ОСОБА_1 перебуває на податковому обліку в ГУ ДПС у Сумській області (Роменська ДПІ) з 06.08.2024.
Підприємець знаходиться на спрощеній системі оподаткування та є платником єдиного податку 2 групи за ставкою 20 відсотків. Для обліку проведених розрахунків за адресою розташування відділу магазину: АДРЕСА_2 використовуються програмний реєстратор розрахункових операцій за фіскальним номером 4000933953.
ГУ ДПС у Сумській області була проведена документальна фактична перевірка за місцем фактичного провадження (здійснення) діяльності ФОП ОСОБА_1 , розташування господарського об'єкту (відділу магазину за адресою: АДРЕСА_2 ).
За результатами перевірки складено акт фактичної перевірки від 25.03.2025 № 2880/18/21/PPO/ НОМЕР_1 , згідно якого під час перевірки встановлено порушення позивачем ФОП ОСОБА_1 :
1) п. 44.1, 44.3 ст. 44, п. 85.2 ст. 85 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI (зі змінами та доповненнями);
2) п. 12 ст. 3 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" (зі змінами та доповненнями), а саме те, що позивач здійснювала реалізацію сонцезахисних окулярів, що є виробами медичного призначення (УКТЗЕД 900410) - до перевірки не надано жодних документів (у паперовій або електронній формі), що підтверджують облік та походження товарів (зокрема, але не виключено, документи про отримання товарів від суб'єктів господарювання) і які на момент перевірки знаходяться у місці продажу та форми обліку товарних запасів. Загальна вартість товарів не облікованих у встановленому порядку складає 16860 грн. З урахуванням проведеної контрольно-розрахункової операції вартість не облікованих товарів складає 17190,00 грн.
На підставі вищевказаних висновків Акту перевірки, було прийняте податкові повідомлення-рішення:
1) від 23.04.2025 № 397418280706, яким, з посиланнями на підпункт 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України та статтю 20 Закону України від 06 липня 1995 року № 265/95-ВР "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" до ФОП ОСОБА_1 застосовано суму штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) та/або пені, у тому числі за порушення строку розрахунку у сфері зовнішньоекономічної діяльності сімнадцять тисяч сто дев'яносто гривень;
2) від 23.04.2025 № 397518280706, яким, з посиланнями на підпункт 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 ПК України та пункт 121.1 статті 121 ПК України до ФОП ОСОБА_1 застосовано суму штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) та/або пені, у тому числі за порушення строку розрахунку у сфері зовнішньоекономічної діяльності одна тисяча двадцять гривень.
Не погодившись з прийнятими ГУ ДПС у Сумській області податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернулася до суду із даним позовом.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з їх необґрунтованості та правомірності винесених контролюючим органом податкових повідомлень-рішень, оскільки ФОП ОСОБА_1 здійснює продаж виробів медичного призначення, а тому зобов'язана вести облік товарних запасів і у разі проведення перевірки надати документи (у паперовій або електронній формі), що підтверджують облік та походження тих товарних запасів, які на момент перевірки знаходяться у місці продажу (господарському об'єкті), що не мало місця у спірних правовідносинах.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків та зборів, а також відповідальність за порушення податкового законодавства врегульовані ПК України.
Як передбачено підпунктом 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 ПК України, контролюючі органи, які визначені підпунктом 41.1.1 пункту 41.1 статті 41 цього Кодексу, мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.
Відповідно до підпункту 20.1.10 пункту 20.1 статті 20 ПК України контролюючі органи мають право здійснювати контроль за додержанням законодавства з питань регулювання обігу готівки (крім банків), порядку проведення готівкових розрахунків за товари (послуги), за наявністю ліцензій на провадження видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню відповідно до закону, торгових патентів, за додержанням порядку приймання готівки для подальшого переказу (крім приймання готівки банками), за дотриманням суб'єктами господарювання установлених законодавством обов'язкових вимог щодо забезпечення можливості розрахунків за товари (послуги) з використанням електронних платіжних засобів.
Правові засади застосування реєстраторів розрахункових операцій та програмних реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг визначено Законом № 265/95-ВР.
Відповідно до статті 15 Закону № 265/95-ВР контроль за додержанням суб'єктами господарювання порядку проведення розрахунків за товари (послуги), операцій з видачі готівкових коштів держателям електронних платіжних засобів, інших емітованих платіжних інструментів та інших вимог цього Закону здійснюють контролюючі органи шляхом проведення фактичних та документальних перевірок відповідно до Податкового кодексу України.
Згідно з пунктом 75.1 статті 75 ПК України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.
Фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об'єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) (підпункт 75.1.3 пункт 75.1 статті 75 ПК України).
Порядок проведення фактичної перевірки врегульовано статтею 80 ПК України, пунктом 80.1 якої передбачено, що фактична перевірка здійснюється без попередження платника податків (особи).
Фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції під розписку до початку проведення такої перевірки, та за наявності хоча б однієї з таких підстав:
80.2.1. у разі коли за результатами перевірок інших платників податків виявлено факти, які свідчать про можливі порушення платником податків законодавства щодо виробництва та обігу підакцизних товарів, здійснення платником податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, та виникає необхідність перевірки таких фактів;
80.2.2. у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, зокрема, щодо здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів;
80.2.3. письмового звернення покупця (споживача), оформленого відповідно до закону, про порушення платником податків установленого порядку проведення розрахункових операцій, касових операцій, патентування або ліцензування;
80.2.4. неподання суб'єктом господарювання в установлений законом строк обов'язкової звітності про використання реєстраторів розрахункових операцій та/або програмних реєстраторів розрахункових операцій, розрахункових книжок та книг обліку розрахункових операцій, подання їх із нульовими показниками;
80.2.5. у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про порушення вимог законодавства в частині виробництва, обліку, зберігання та транспортування спирту, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та цільового використання спирту платниками податків, обладнання акцизних складів витратомірами-лічильниками та/або рівномірами-лічильниками, а також здійснення функцій, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, пального;
80.2.6. у разі виявлення за результатами попередньої перевірки порушення законодавства з питань, визначених у пункті 75.1.3;
80.2.7. у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про використання праці найманих осіб без належного оформлення трудових відносин та виплати роботодавцями доходів у вигляді заробітної плати без сплати податків до бюджету, а також здійснення фізичною особою підприємницької діяльності без державної реєстрації.
Згідно з пунктом 80.5 статті 80 ПК України допуск посадових осіб контролюючих органів до проведення фактичної перевірки здійснюється згідно із статтею 81 цього Кодексу.
З аналізу вказаних положень убачається, що посадові особи контролюючого органу уповноважені розпочати проведення фактичної перевірки за умов: наявності визначених законом підстав для її проведення (правова підстава) та надіслання/пред'явлення оформлених відповідно до вимог Податкового кодексу України направлення і наказу на проведення перевірки, а також службового посвідчення осіб, які зазначені в направленні на проведення перевірки (формальна підстава).
Формулювання конкретного змісту наказу є дискрецією контролюючого органу, однак, з обов'язковим дотриманням вимог норм абзацу третього пункту 81.1 статті 81 ПК України щодо змісту наказу про проведення перевірки. У разі встановлення в одному підпункті статті декількох самостійних підстав для проведення перевірки, кожна з них не обов'язково має бути сформульована тотожно до змісту правової норми, якою ця підстава встановлена, проте повинна бути чітко визначена та відповідати правовій нормі. Виконання такої вимоги забезпечує розуміння суб'єктом господарювання причин, що зумовили проведення перевірки, а також кола питань, які можуть бути її предметом, залежно від підстави проведення. У такій ситуації в разі виникнення спору щодо наявності дійсних підстав для проведення перевірки або обґрунтованості припущень щодо вчинення суб'єктом господарювання порушень суд має можливість перевірити ці питання під час розгляду адміністративної справи.
Колегією суддів встановлено, що ГУ ДПС у Сумській області, керуючись підпунктом 20.1.4 пункту 20.1 статті 20, підпунктом 75.1.3 пункту 75.1 статті 75, на підставі пунктів 80.2.2 та 80.2.4 пункту 80.2 статті 80, пункту 80.3 статті 80 ПК України згідно з наявною інформацією, що міститься в Системі обліку даних реєстраторів розрахункових операцій, яка свідчить про можливі порушення законодавства, контроль за яких покладено на контролюючі органи, відповідно до наказу від 14.03.2025 № 588-кп провело фактичну перевірку за місцем фактичного провадження (здійснення) діяльності, розташування господарського об'єкту - магазину за адресою : АДРЕСА_2 , через який здійснює діяльність ФОП ОСОБА_1 .
Колегією суддів встановлено, що підстави проведення перевірки позивачем не оскаржуються, однак остання не згодна з її результатами.
Надаючи оцінку встановленим під час фактичної перевірки ФОП ОСОБА_1 порушенням пункту 12 частини 1 статті 3 Закону № 265/95-ВР, колегія суддів виходить із такого.
Відповідно до пункту 177.10 статті 177 ПК України фізичні особи-підприємці зобов'язані вести Книгу обліку доходів і витрат та мати підтверджуючі документи щодо походження товару. Облік доходів і витрат може вестися в паперовому та/або електронному вигляді, у тому числі через електронний кабінет.
Колегія суддів зазначає, що облік товарних запасів є суто бухгалтерською категорією, тому порядок ведення обліку товарних запасів здійснюється на підставі норм законодавства, що регулюють порядок ведення бухгалтерського обліку; документами, що є підставою для внесення записів до бухгалтерського обліку є накладні, витратні накладні, товарно-транспортні накладні, тощо; відповідно порушенням встановленого порядку ведення бухгалтерського обліку є відсутність відповідних первинних документів, які підтверджують рух товарно-матеріальних цінностей, їх походження.
Правові засади застосування реєстраторів розрахункових операцій та програмних реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг визначено Законом №265/95-ВР.
За приписами пункту 12 частини 1 статті 3 Закону № 265/95-ВР суб'єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням електронних платіжних засобів, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а також операції з приймання готівки для виконання платіжної операції зобов'язані, зокрема, вести в порядку, встановленому законодавством, облік товарних запасів, здійснювати продаж лише тих товарів, що відображені в такому обліку. Порядок та форма обліку товарних запасів для фізичних осіб - підприємців, у тому числі платників єдиного податку, встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику. При цьому суб'єкт господарювання зобов'язаний надати контролюючим органам на початок проведення перевірки документи (у паперовій або електронній формі), що підтверджують облік та походження товарних запасів (зокрема, але не виключно, документи щодо інвентаризації товарних запасів, документи про отримання товарів від інших суб'єктів господарювання та/або документи на внутрішнє переміщення товарів), які на момент перевірки знаходяться у місці продажу (господарському об'єкті).
Такі вимоги не поширюються на фізичних осіб - підприємців, які є платниками єдиного податку та не зареєстровані платниками податку на додану вартість (крім тих, які провадять діяльність з реалізації технічно складних побутових товарів, що підлягають гарантійному ремонту, а також лікарських засобів та виробів медичного призначення, ювелірних та побутових виробів з дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення та напівдорогоцінного каміння).
Відповідно до статті 20 Закону № 265/95-ВР до суб'єктів господарювання, що здійснюють реалізацію товарів, які не обліковані у встановленому порядку, та/або не надали під час проведення перевірки документи, які підтверджують облік товарів, що знаходяться у місці продажу (господарському об'єкті), за рішенням контролюючих органів застосовується фінансова санкція у розмірі вартості таких товарів, які не обліковані у встановленому порядку, за цінами реалізації, але не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Такі вимоги не поширюються на фізичних осіб - підприємців, які є платниками єдиного податку та не зареєстровані платниками податку на додану вартість (крім тих, які здійснюють діяльність з реалізації технічно складних побутових товарів, що підлягають гарантійному ремонту, а також лікарських засобів та виробів медичного призначення, ювелірних та побутових виробів з дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення та напівдорогоцінного каміння).
Із аналізу наведених норм слідує, що за загальним правилом суб'єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі при продажу товарів у сфері торгівлі зобов'язані вести в порядку, встановленому законодавством, облік товарних запасів, здійснювати продаж лише тих товарів, що відображені в такому обліку.
Разом з тим, згідно з пунктом 296.1 статті 296 ПК України фізичні особи - підприємці - платники єдиного податку першої і другої груп та платники єдиного податку третьої групи, які не є платниками податку на додану вартість, ведуть облік у довільній формі шляхом помісячного відображення отриманих доходів.
Сторонами не спростовується, що ФОП ОСОБА_1 є фізичною особою-підприємцем, яка перебуває на спрощеній системі оподаткування, є платником єдиного податку другої групи та не є платником податку на додану вартість.
Таким чином, в силу пункту 12 статті 3 Закону № 265/95-ВР, пункту 296.1 статті 296 ПК України позивач має право вести облік у довільній формі, вимоги щодо ведення обліку товарних запасів та здійснення продажу лише тих товарів, що відображені в такому обліку, на позивача не розповсюджуються.
Втім, виключення становлять обставини здійснення продажу технічно складних побутових товарів, що підлягають гарантійному ремонту, а також лікарських засобів та виробів медичного призначення, ювелірних та побутових виробів з дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення та напівдорогоцінного каміння.
Так, за висновками контролюючого органу, станом на 24.03.2025 відповідно до проведеного опису залишків товарно-матеріальних цінностей, які знаходяться на реалізації у відділі в магазині за адресою : АДРЕСА_2 , через який проводить діяльність ФОП ОСОБА_1 , встановлено товар - вироби медичного призначення (сонцезахисні окуляри) на загальну суму 16860 грн. При цьому, до перевірки не було надано жодних документів (у паперовій чи електронній формі), що підтверджують облік та походження товарів (зокрема, але не виключно документи про отримання товарів від інших суб'єктів господарювання, які на момент перевірки знаходились у місці продажу та Форму обліку товарних запасів.
Отже, спірним питанням, яке підлягає вирішенню, є правомірність віднесення контролюючим органом товару «окуляри сонцезахисні» до товарів медичного призначення.
Відповідно до статті 2 Закону № 265/95-ВР вироби медичного призначення (медичні вироби) - будь-який інструмент, апарат, прилад, пристрій, програмне забезпечення, матеріал або інший виріб, призначені для діагностики, лікування, профілактики організму людини та (або) забезпечення таких процесів.
Постановою Кабінету Міністрів України від 02.10.2013 № 753 затверджено Технічний регламент щодо медичних виробів, дія якого поширюється на медичні вироби та допоміжні засоби до них.
Відповідно до пункту 1 Технічного регламенту № 753 дія цього Технічного регламенту поширюється на медичні вироби та допоміжні засоби до них (далі - медичні вироби). Для цілей цього Технічного регламенту допоміжні засоби розглядаються як медичні вироби.
У розумінні підпункту 9 пункту 2 Технічного регламенту № 753 медичний виріб - будь-який інструмент, апарат, прилад, пристрій, програмне забезпечення, матеріал або інший виріб, що застосовуються як окремо, так і в поєднанні між собою (включаючи програмне забезпечення, передбачене виробником для застосування спеціально для діагностичних та/або терапевтичних цілей та необхідне для належного функціонування медичного виробу), призначені виробником для застосування з метою забезпечення діагностики, профілактики, моніторингу, лікування або полегшення перебігу хвороби пацієнта в разі захворювання, діагностики, моніторингу, лікування, полегшення стану пацієнта в разі травми чи інвалідності або їх компенсації, дослідження, заміни, видозмінювання або підтримування анатомії чи фізіологічного процесу, контролю процесу запліднення та основна передбачувана дія яких в організмі або на організм людини не досягається за допомогою фармакологічних, імунологічних або метаболічних засобів, але функціонуванню яких такі засоби можуть сприяти.
Пунктом 9 Технічного регламенту № 753 передбачено, що введення в обіг та/або в експлуатацію медичних виробів дозволяється тільки в разі, коли вони повністю відповідають вимогам цього Технічного регламенту, за умови належного постачання, встановлення, технічного обслуговування та застосування їх за призначенням.
З 02.07.2014 до 10.09.2024 діяла постанова Кабінету Міністрів України від 01.07.2014 № 216 «Про затвердження переліку медичних виробів, операції з постачання на митній території України та ввезення на митну територію України яких підлягають обкладенню податком на додану вартість за ставкою 7 відсотків».
Відповідно до пункту 1 вказаної постанови, до цього переліку належать медичні вироби, для визначення яких вживаються такі терміни: «медичний виріб» - у значенні, наведеному у підп. 9 п. 2 Технічного регламенту щодо медичних виробів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02.10.2013 № 753.
Підпунктом 1 пункту 3 Постанови № 216 передбачено, що документами, які підтверджують належність продукції до медичних виробів, є: свідоцтво про державну реєстрацію медичного виробу або підтвердження про державну реєстрацію медичного виробу - для виробів, які пройшли процедуру державної реєстрації в установленому порядку.
03.09.2014 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 410, якою затверджено Перелік медичних виробів, операції з постачання на митній території України та ввезення на митну територію України яких підлягають обкладенню податком на додану вартість за ставкою 7 відсотків.
Відповідно до вказаного Переліку, окуляри та інші оптичні вироби коригувальні (крім сонцезахисних) (код УКТ ЗЕД 9004*) за наявності відповідного маркування є медичними виробами.
Водночас, стверджуючи про віднесення реалізованого позивачем товару «окуляри сонцезахисні» до товарів медичного призначення відповідач обґрунтовує кодами УКТ ЗЕД 900410100.
Український класифікатор товарів зовнішньоекономічної діяльності (УКТ ЗЕД) - це систематизований перелік товарів, що складається на основі Гармонізованої системи опису та кодування товарів та затверджується законом про Митний тариф України, який затверджено Законом України «Про Митний тариф України» вiд 19.10.2022 № 2697-IX.
Відповідно до Порядку ведення Української класифікації товарів зовнішньоекономічної діяльності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.05.2012 № 428, УКТЗЕД є товарною номенклатурою Митного тарифу України, затвердженого Законом України Про Митний тариф України, що використовується для цілей тарифного та інших видів регулювання зовнішньоекономічної діяльності, ведення статистики зовнішньої торгівлі та здійснення митного оформлення товарів.
Суть класифікатора полягає в тому, що кожному товару присвоюється 10-значний код (для ряду товарів застосовується 14-значний код), який надалі і використовується при проведенні митних операцій, таких як декларування або стягнення митних зборів.
Дане кодування застосовується з метою забезпечення однозначної ідентифікації товарів, що переміщуються через митний кордон України, а також для спрощення автоматизованої обробки митних декларацій та інших відомостей, наданих митним органам при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності її учасниками.
Так, до коду УКТ ЗЕД 900410100 віднесено:
- розділ XVIII (90-92): Прилади та апарати оптичнi, фотографiчнi, кiнематографiчнi, контрольнi, вимiрювальнi, прецизiйнi, медичнi або хiрургiчнi; годинники всiх видiв; музичнi iнструменти; їх частини та приладдя;
- Група 90: Прилади та апарати оптичнi, фотографiчнi, кiнематографiчнi, контрольнi, вимiрювальнi, прецизiйнi; медичнi або хiрургiчнi; їх частини та приладдя;
- 9004: Окуляри, захиснi окуляри та аналогiчнi оптичнi вироби, коригувальнi, захиснi або iншi:
- 9004 10: окуляри сонцезахиснi.
При цьому, колегія суддів зазначає, що класифікація УКТ ЗЕД застосовується для здійснення митного оформлення товарів та предметів, що переміщуються через митний кордон України.
Втім, віднесення певного товару до конкретної категорії за кодами УКТ ЗЕД здійснюється на підставі аналізу його опису, характеристик та властивостей, який у спірних правовідносинах не проводився.
Відповідно до Державних стандартів України (ДСТУ) сонцезахисні окуляри віднесено до ДСТУ ЕN 1836:2005 «Засоби індивідуального захисту очей «СОНЦЕЗАХИСНІ ОКУЛЯРИ, ПРОТИВІДБЛПСКОВІ ФІЛЬТРИ ЗАГАЛЬНОГО ПРИЗНАЧЕННЯ (ЕN 1836:1997, IDТ), затвердженого наказом Держспоживстандарту України від 30.06.2005 № 156 з 2007-01-01.
Стандарти на продукцію встановлюють вимоги до груп однорідної або певної продукції, послуги, які забезпечують її відповідність своєму призначенню. У них наводяться технічні вимоги до якості продукції (послуг) при її виготовленні, постачанні та використанні.
Зазначений стандарт ДСТУ ЕN 1836:2005 визначає фізичні властивості (механічні, оптичні тощо) для сонцезахисних окулярів і противідблискових фільтрів слабкої сили, що не є окулярами, призначуваними лікарями, а призначені для захисту від сонячного випромінювання загального призначення, для суспільного і внутрішнього використання, включаючи використання на дорогах і під час водіння автомобіля.
При цьому, цей стандарт не застосовують для сонцезахисних окулярів і фільтрів ослаблення сонячного випромінювання, що служать медичним цілям.
Як зазначає відповідач, встановлення факту віднесення реалізованих позивачем сонячних окулярів до товарів медичного призначення здійснювалось виходячи із загальнодоступних джерел інформації, відповідно до яких, сонцезахисні окуляри захищають очі від сонячного світла й ультрафіолетового випромінювання, який може спричиняти різноманітні захворювання очей, зокрема кон'юнктивіту, катаракти, глаукоми тощо, в результаті чого дані окуляри здійснюють профілактику таких захворювань або ж полегшують перебіг хвороби очей пацієнта.
Наведене також знайшло своє відображення у рішенні суду першої інстанції.
Однак, ані Акт перевірки, ані відзив на апеляційну скаргу не містить відомостей про те, що контролюючим органом проводилось дослідження характеристик та властивостей спірного товару.
Відтак, віднесення контролюючим органом спірного товару до медичних виробів лише з посиланням на код УКТ ЗЕД 900410100 «Окуляри сонцезахиснi: з оптичними лiнзами», який застосовується при митному оформленні товару, чого у спірних відносинах не відбулося, здійснено без наявності обґрунтованих підстав для таких висновків, оскільки під час проведення перевірки контролюючим органом не встановлено який конкретно товар із якими характеристиками лінз, оправи був предметом реалізації, чи було відповідне маркування, що спростовує висновок щодо можливості його віднесення до товарів медичного призначення.
Відтак, у позивача, як фізичної особи-підприємця, платника єдиного податку відсутній обов'язок із ведення обліку зазначених вище товарів, а тому не надання документів (у паперовій чи електронній формі), що підтверджують облік та походження таких товарів не може бути кваліфіковано як порушення пунктів 44.1, 44.3 статті 44 та пунктів 85.2 статті 85 ПК України.
Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Всупереч наведеному, контролюючим органом не доведено наявності у діях позивача порушення пункту 12 частини 1 статті 3 Закону № 265/95-ВР, що має наслідком визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 397418280706 від 23.04.2025 про нарахування фінансових санкцій за порушення пункту 12 частини статті 3 Закону України “Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» у сумі 17190,00 грн.
Як наслідок, податкове повідомлення-рішення № 397518280706 від 23.04.2025, яким до ОСОБА_1 застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 1020,00 грн за порушення пунктів 44.1, 44.3 статті 44 та пунктів 85.2 статті 85 ПК України за ненадання до перевірки документів, що підтверджують облік товарних запасів, також є протиправним та підлягає скасуванню, що зумовлює прийняття рішення про задоволення вимог апеляційної скарги.
Щодо вимоги в частині розподілу витрат на професійну правничу допомогу, що підлягає до стягнення з відповідача, слід зазначити наступне.
Відповідно до частини 1 статті 252 Кодексу адміністративного судочинства України суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) щодо однієї із позовних вимог, з приводу якої досліджувалися докази, чи одного з клопотань не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не визначив способу виконання судового рішення; 3) судом не вирішено питання про судові витрати.
За визначенням частини 1, пункту 1 частини 3 статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
За приписами частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву (частина 7 статті 139 КАС України).
Відповідно до частин 3 та 4 статті 143 КАС України, якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.
Для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше п'ятнадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог.
Частинами 3, 4 статті 134 КАС України визначено, що для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що розмір суми витрат на правничу допомогу адвоката визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу та вартості виконаних робіт, витрати на проведення яких понесені в межах розгляду конкретної судової справи. При цьому розмір витрат має бути співмірним із складністю виконаних адвокатом конкретних робіт та часом, витраченим на виконання цих робіт.
Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у частині п'ятій статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України. Так, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина статті 134 КАС України).
Згідно з частиною 6 статті 135 КАС України у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 7 статті 135 КАС України).
З аналізу положень статті 134 КАС України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати, повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, пов'язаних безпосередньо з розглядом певної судової справи, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат.
Тобто, питання розподілу судових витрат пов'язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).
Згідно з пунктом 4 частини першої статті першої Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Статтею 19 цього Закону визначено такі види адвокатської діяльності, як надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Отже, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо, а договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.
Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (пункт 9 частини першої статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").
Відповідно до статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Так, надаючи оцінку понесеним позивачем витратам на правничу допомогу в суді першої інстанції, колегія суддів зазначає, що суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. Також, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи та витрачений адвокатом час.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02 липня 2020 року у справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19).
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/WestAllianceLimited» проти України, заява № 19336/04, п. 269).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Так, на підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу у суді першої та апеляційної інстанції у загальному розмірі 7000 грн представником позивача до матеріалів справи долучено, зокрема копії : ордеру про надання правової допомоги, договору про надання правничої допомоги від 23.06.2025, акту приймання-передачі наданих послуг № 1 за договором про надання правничої допомоги б/н від 23.06.2025, квитанції, додатку № 1 до договору про надання правничої допомоги від 23.06.2025, акту приймання-передачі наданих послуг № 2 за договором про надання правничої допомоги б/н від 23.06.2025.
Дослідивши вказані документи колегією суддів встановлено, що між адвокатом Менько Дмитром Дмитровичем та ОСОБА_1 укладено договір про надання правничої допомоги від 23.06.2025, відповідно до пункту 1 якого, клієнт доручає, а адвокат приймає на себе зобов'язання надати клієнту правничу допомогу у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Сумській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.
У пункті 5 договору про надання правничої допомоги від 23.06.2025 сторони узгодили, що гонорар адвоката з урахуванням складності справи та виконуваних адвокатом робіт (наданих послуг), часу, що має бути витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), визначається за домовленістю сторін у фіксованому розмірі 4000 грн.
За змістом акту приймання-передачі наданих послуг № 1 за договором про надання правничої допомоги від 23.06.2025 адвокат надав, а замовник отримав правничу допомогу у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Сумській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, а саме:
- ознайомлення з наданими документи, їх аналіз (1 година);
- підготування та подання через Електронний суд до Сумського окружного адміністративного суду позовної заяви та додатків до неї у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Сумській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень (4 годин).
Загальна вартість - 4000 грн.
Крім того, відповідно до додатку № 1 до договору про надання правничої допомоги від 23.06.2025, сторони узгодили необхідність доповнення договір пунктом 5 наступного змісту :
«гонорар адвоката з урахуванням складності справи та виконуваних адвокатом робіт (наданих послуг), часу, що має бути витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг) на ознайомлення з рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 03.10.2025, підготування та подання апеляційної скарги на вказане рішення визначається за домовленістю сторін у фіксованому розмірі 3000 грн.»
За змістом акту приймання-передачі наданих послуг № 2 за договором про надання правничої допомоги від 23.06.2025 адвокат надав, а замовник отримав правничу допомогу, а саме:
- ознайомлення з рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 03.10.2025, його аналіз (0,5 годин);
- підготування та подання до Другого апеляційного адміністративного суду через Електронний суд апеляційної скарги (5 годин).
Вартість послуг - 3000 грн.
Таким чином, з наведеного слідує, що представник позивача надав до суду необхідні докази щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що має бути сплачена позивачем.
Так, відповідно до правової позиції Верховного Суду, висловленої у постанові від 23.04.2019 у справі № 826/9047/16, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
Зі змісту норм частин 4, 5 та 6 статті 134 КАС України вбачається, що від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою (саме така позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13.12.2018 у справі № 816/2096/17).
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі «Баришевський проти України» (Заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі «Двойних проти України» (Заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі «Меріт проти України» (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Колегія суддів зазначає, що незважаючи на те, що при застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, такий, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині 5 статті 134 КАС України.
За правилами оцінки доказів, встановлених статтею 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.
Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку, як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд апеляційної інстанції звертає увагу на зміст частини 4 статті 134 КАС України, яка запроваджена «для визначення розміру витрат», у той час як в межах цієї справи розмір гонорару адвоката встановлений сторонами договору у фіксованому розмірі, не залежить від обсягу послуг та часу витраченого представником позивача, а отже є визначеним.
Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару у такому випадку.
Учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права.
Відповідач, заперечуючи проти заявленого до відшкодування розміру витрат на професійну правничу допомогу (7000 грн), покликався на його неспівмірність зі складністю справи, обсягом виконаних робіт та фактично затраченим на їх виконання часом.
Матеріалами справи підтверджено, що представником позивача складено позовну заяву та апеляційну скаргу.
При наданні оцінки обґрунтованості заявленого до відшкодування розміру витрат на професійну правничу допомогу за їх складення колегія суддів враховує фактичне значення для справи вказаних документів (задоволення позову у повному обсязі), їх якість, кількість опрацьованих адвокатом первинних документів та затрачений на їх вивчення час.
Крім того, колегія суддів враховує, що розмір гонорару 7000 грн є співмірним та пропорційним із ціною позову 18210 грн.
У свою чергу, заперечення відповідача щодо неспівмірності заявленого до відшкодування розміру витрат на професійну правничу допомогу окрім загальних фраз, не містять будь-яких обґрунтованих доводів, які дозволяли б встановити у чому саме полягає непропорційність заявленого до відшкодування розміру витрат на професійну правничу допомогу.
Не наведено відповідачем і свого розрахунку розміру правової допомоги, який він вважає обґрунтованим.
Таким чином, враховуючи досліджені судом докази на підтвердження понесених позивачем витрат, які містять детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних за умовами відповідного договору, що підтверджується наявними в матеріалах справи документами, з огляду на ступень складності даної справи, обсяг виконаної адвокатом роботи, а також прийняття судом апеляційної інстанції рішення про задоволення позову та вимог апеляційної скарги у повному обсязі, колегія суддів вважає, що відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягають понесені позивачем витрати на правову допомогу у повному обсязі - 7000 грн.
Крім того, відповідно до наявних в матеріалах справи платіжних квитанцій про сплату судового збору позивачем сплачено судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 968,96 грн та за подання апеляційної скарги у розмірі 1453,44 грн.
Враховуючи висновки суду апеляційної інстанції про задоволення позовних вимог відповідно до частини 6 статті 139 КАС України слід стягнути на користь позивача судові витрати по сплаті судового збору в суді першої та апеляційної інстанції у загальному розмірі 2422,40 грн за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДПС в Сумській області.
Керуючись ст. 229, ч. 4 ст. 241, ст. ст. 243, 250, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 327 -329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 - задовольнити.
Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 03.10.2025 по справі № 480/5033/25 - скасувати.
Прийняти постанову, якою позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС в Сумській області № 397418280706 від 23.04.2025 про стягнення 17190,00 грн штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) за порушення п.12.ст.3 Закону України від 06.07.95 № 265/95-ВР "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг".
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС в Сумській області № 397518280706 від 23.04.2025 про стягнення 1020,00 грн за порушення п.п. 44.1, 44.3 ст. 44 та п. 85.2 ст. 85 Податкового кодексу України.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління в Сумській області (м. Суми, вул. Іллінська, буд. 13, ЄДРПОУ 43144399) на користь фізичної особи підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) понесені судові витрати на оплату судового збору у суді першої та апеляційної інстанції у загальному розмірі 2422,40 грн.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління в Сумській області (м. Суми, вул. Іллінська, буд. 13, ЄДРПОУ 43144399) на користь фізичної особи підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) понесені судові витрати на оплату професійної правничої допомоги у суді першої інстанції - 4000 грн та у суді апеляційної інстанції - 3000 грн.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя Т.С. Перцова
Судді О.А. Спаскін С.П. Жигилій