25 березня 2026 року
м. Київ
справа № 726/1649/24
провадження № 61-6049св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах дітей: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,
відповідачі: ОСОБА_7 , ОСОБА_8 ,
треті особи: Департамент надання адміністративних послуг Чернівецької міської ради, Служба у справах дітей Чернівецької міської ради,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах дітей: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 до ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , треті особи: Департамент надання адміністративних послуг Чернівецької міської ради, Служба у справах дітей Чернівецької міської ради, про визнання протиправним та скасування рішення про зняття з реєстрації, усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням шляхом вселення,
за касаційною скаргою ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах дітей:ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , на постанову Чернівецького апеляційного суду від 09 квітня 2025 року у складі колегії суддів Перепелюк І. Б., Височанської Н. К., Лисака І. Н.,
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2024 року ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах дітей: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , звернулася до суду з позовом, у якому просила визнати протиправним та скасувати рішення Департаменту надання адміністративних послуг Чернівецької міської ради від 23 грудня 2023 року про зняття із задекларованого/зареєстрованого місця проживання ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 за адресою: АДРЕСА_1 ; поновити реєстрацію їх місця проживання за вказаною адресою; зобов'язати ОСОБА_8 усунути перешкоди ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах своїх дітей у користуванні житловим будинком за адресою: АДРЕСА_1 шляхом вселення до цього житлового будинку.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказувала, що вона і її діти зареєстровані і проживали як члени сім'ї власника та набули права користування житлом на АДРЕСА_1 . Власником будинку була мати позивача ОСОБА_7 .
12 липня 2023 року за заявою ОСОБА_7 позивача і її дітей знято із задекларованого/зареєстрованого місяця проживання зі спірного будинку.
Чернівецький апеляційний суд постановою від 07 грудня 2023 року задовольнив позов ОСОБА_1 , визнав протиправним та скасував рішення Департаменту надання адміністративних послуг Чернівецької міської ради від 12 липня 2023 року та поновив реєстрацію місця проживання позивача і її дітей.
Однак ОСОБА_7 повторно звернулась із заявою про зняття з реєстрації ОСОБА_1 та її малолітніх дітей, і 23 грудня 2023 року прийнято рішення про зняття їх із задекларованого/зареєстрованого місця проживання.
Крім того, 09 грудня 2023 року відповідач, навіть за наявності рішення суду, не пустила їх до будинку, у зв'язку із чим ОСОБА_1 звернулася до поліції.
У подальшому ОСОБА_7 подарувала належний їй будинок своїй другій дочці - ОСОБА_8 , яка також не впускає позивача до будинку. ОСОБА_1 разом з дітьми проживала в благодійному притулку - Центрі доброти для мами та дитини «Місто Добра», а тепер змушена орендувати квартиру, оскільки іншого придатного для проживання житла у неї немає. Всі особисті речі позивача і її дітей залишились у будинку, де вони постійно проживали до примусового виселення.
Позивач є багатодітною матір'ю, всі діти є малолітніми, відвідують дошкільні установи, а донька ОСОБА_9 є особою з інвалідністю, яка потребує особливого догляду, відвідування реабілітуючих закладів, які розташовані в м. Чернівцях. Вона і її діти зареєстровані і проживали як члени сім'ї власника та набули права користування житлом.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Садгірський районний суд м. Чернівців рішенням від 05 грудня 2024 року позов задовольнив. Визнав протиправним та скасував рішення Департаменту надання адміністративних послуг Чернівецької міської ради від 23 грудня 2023 року про зняття із задекларованого/зареєстрованого місця проживання ОСОБА_1 та її дітей за адресою: АДРЕСА_1 . Поновив реєстрацію їх місця проживання за вказаною адресою. Зобов'язав ОСОБА_8 усунути перешкоди ОСОБА_1 , яка діє у своїх інтересах та в інтересах своїх дітей у користуванні житловим будинком на АДРЕСА_1 шляхом вселення до даного житлового будинку. Вирішив питання щодо розподілу судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивоване наявністю правових підстав для задоволення позовних вимог.
З моменту набуття ОСОБА_7 права власності на спірний будинок ОСОБА_1 проживала в ньому як її донька. Діти ОСОБА_1 зареєстровані і проживають у будинку з моменту свого народження.
Позивач і її діти зареєстровані і тривалий час проживають у спірному будинку, вони набули право користування житлом як члени сім'ї власника. Позивач є одинокою і багатодітною матір'ю, на її утриманні перебувають малолітні діти, одна дитина з інвалідністю, яка потребує постійного відвідування реабілітуючих закладів, які знаходяться у м. Чернівці, малолітні діти відвідують дошкільні установи.
Зняття з реєстрації позивачки і її дітей порушує справедливий баланс між інтересами суспільства, пов'язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання.
Відповідачі чинять перешкоди у користуванні житлом, що порушує їх право на житло та є підставою для поновлення порушеного права позивача.
Короткий зміст рішення апеляційного суду
Чернівецький апеляційний суд постановою від 09 квітня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_7 і ОСОБА_8 задовольнив. Рішення Садгірського районного суду м. Чернівці від 05 грудня 2024 року скасував та ухвалив нове рішення, яким у задоволенні позову відмовив. Вирішив питання щодо розподілу судових витрат.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що позивач як багатодітна матір, володіючи двома об'єктами житлової нерухомості та будучи в системних конфліктах зі своєю матір'ю як колишнім власником житла, так і рідною сестрою - теперішнім його власником, намагається вселитися у спірний будинок, який їй не належить, тобто покласти непропорційний тягар на нового власника і не члена сім'ї позивача щодо вселення її з дітьми на правах користувача житловим будинком. Водночас, своїми діями щодо ініціювання цього спору під намірами належним чином захистити житлові права своїх дітей позивач ігнорує такі наміри (бажання/неспроможності) щодо облаштування власного житла або одного з них. Вселення до спірного будинковолодіння є непропорційним заходом і не переслідує легітимної мети.
Короткий зміст вимог касаційної скарги, її узагальнені аргументи
У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду, ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах своїх дітей ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , просить скасувати постанову Чернівецького апеляційного суду від 09 квітня 2025 року та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Як на підставу касаційного оскарження судового рішення заявник посилається на те, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 11 травня 2023 року у справі № 718/373/22, від 07 липня 2021 року у справі № 554/3289/20, від 16 грудня 2020 року у справі № 206/4028/18, від 04 липня 2018 року у справі № 711/4431/18.
Як на обґрунтування заявлених вимог посилається на порушення апеляційним судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.
Після зняття позивача і її дітей з реєстрації місця проживання ОСОБА_7 подарувала належний будинок ОСОБА_8 .
Суд проігнорував обставину, що реєстрація місця проживання позивача здійснена ще у 2002 році, діти проживають у спірному будинку з народження, і у них склались триваючі зв'язки із цим житлом.
Позивач з дітьми проживали у спірному будинку як члени сім'ї власника і набули право користування ним.
Факт припинення сімейних відносин з власником будинку не позбавляє права користування будинком та вирішувати спір з урахуванням балансу інтересів обох сторін.
Апеляційний суд надав неправильну оцінку наявності у позивача іншого житла. Належні позивачу будинки є непридатними для проживання і ці обставини встановлені у постанові Чернівецького апеляційного суду від 07 грудня 2023 року. Реєстрація місяця проживання особи є похідним правом від права користування житлом, а тому зняти особу з реєстрації можна лише за умови втрати нею користування цим житлом.
У липні 2025 року до Верховного Суду надійшов відзив адвоката Поляка П. П. як представника ОСОБА_8 , мотивований законністю й обґрунтованістю постанови апеляційного суду.
Зняття позивача і її дітей із зареєстрованого місця проживання здійснене органом реєстрації за наслідком подання власником всіх необхідних документів у встановленому законом порядку.
ОСОБА_1 була членом сім'ї колишнього власника ОСОБА_7 , яка відчужила його на користь ОСОБА_8 . За таких обставин позивач перестала бути членом сім'ї власника житла, а тому не має права користуватись будинком.
Позивач має два об'єкти житлової нерухомості та намагається вселитись у спірний будинок, який їй не належить, тобто покласти непропорційний тягар на нового власника. Вселення позивача і її дітей порушує право приватної власності ОСОБА_8 .
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 21 травня 2025 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.
28 травня 2025 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 05 лютого 2026 року справу призначено до розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_7 є власником житлового будинку на АДРЕСА_1 .
ОСОБА_1 є донькою ОСОБА_7 .
ОСОБА_1 є багатодітною матір'ю та має дітей: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .
ОСОБА_1 і її діти проживали та були зареєстровані у спірному будинку.
07 грудня 2023 року постановою Чернівецького апеляційного суду визнано протиправною та скасовано рішення Департаменту надання адміністративних послуг Чернівецького міської ради від 12 липня 2023 року про зняття із задекларованого/зареєстрованого місця проживання ОСОБА_1 і її дітей ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 та зобов'язано поновити реєстрацію місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 .
Постанова Чернівецького апеляційного суду виконана 08 грудня 2023 року та реєстрацію місця проживання позивачки та її дітей поновлено (витяг про зареєстрованих у житловому приміщені / будинку осіб, на АДРЕСА_1 ).
09 грудня 2023 року ОСОБА_1 звернулася із заявою до правоохоронних органів про те, що її матір чинить перешкоди у користуванні житлом та не виконує рішення суду.
23 грудня 2023 року ОСОБА_7 повторно звернулася до Департаменту надання адміністративних послуг Чернівецької міської ради із заявою про зняття із задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 .
23 грудня 2023 року ОСОБА_1 і її дітей знято з реєстрації місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 (витяг з реєстру територіальної громади від 04 квітня 2024 року).
29 грудня 2023 року ОСОБА_8 набула право власності на спірний житловий будинок з належними до нього будівлями і спорудами на підставі договору дарування ОСОБА_7 (інформаційна довідка з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 20 травня 2024 року).
Діти ОСОБА_5 , ОСОБА_4 та ОСОБА_3 зараховані й відвідують заклад дошкільної освіти комбінованого типу № 51 «Лелеченя» Чернівецької міської ради (довідка від 29 травня 2024 року № 01-10/46).
ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 19 жовтня 2017 року належать на праві приватної власності житловий будинок на АДРЕСА_2 , загальною площею 37,7 кв. м, житловою площею 15,2 кв. м, є сарай, вбиральня, огорожа.
ОСОБА_1 також на праві приватної власності на підставі договору дарування від 27 травня 2021 року належить житловий будинок на АДРЕСА_3 , загальною площею 42,1 кв. м, житловою 32,6 кв. м, є сараї, підвал, літня кухня, криниця, огорожа, ворота.
Під час розгляду апеляційної скарги, сторона позивача посилалась, що ці будинки не придатні для проживання, в них немає належних умов для дітей, які відвідують дитячі дошкільні заклади.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Верховний Суд, перевіривши правильність застосування судом норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права
Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
Відповідно до статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду.
Згідно зі статтею 9 ЖК України ніхто не може бути обмежений в праві користування житловим приміщенням інакше як на підставах і в порядку, передбаченому законом, житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони використовуються проти їх призначення або з порушенням прав інших громадян.
Згідно з частиною другою статті 150 ЖК України громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.
Відповідно до частин першої, другої статті 156 ЖК України члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом із ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. За згодою власника будинку (квартири) член його сім'ї вправі вселяти в займане ним жиле приміщення інших членів сім'ї. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей згоди власника не потрібно. До членів сім'ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням.
До членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство (частина друга статті 64 ЖК України).
Згідно зі положеннями статті 405 ЦК України члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону.
З обставин цієї справи відомо, що ОСОБА_1 з моменту набуття права власності ОСОБА_7 на спірний будинок проживала з нею як її донька, діти ОСОБА_1 зареєстровані та проживають у цьому ж будинку з моменту свого народження.
23 грудня 2023 року ОСОБА_1 і її дітей знято з реєстрації місця проживання за заявою ОСОБА_7 .
Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Поняття «майно» у першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві. Право на інтерес теж по суті захищається статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.
Відповідно до статті 8 Конвенції кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції.
Пункт 2 статті 8 Конвенції чітко визначає підстави, за яких втручання держави у використання особою прав, зазначених у пункті 1 цієї статті, є виправданим. Таке втручання має бути передбачене законом і необхідне в демократичному суспільстві, а також здійснюватися в інтересах національної і громадської безпеки або економічного добробуту країни, для охорони порядку і запобігання злочинності, охорони здоров'я чи моралі, захисту прав і свобод інших осіб. Цей перелік підстав для втручання є вичерпним і не підлягає розширеному тлумаченню. Водночас державі надаються широкі межі розсуду, які не є однаковими і в кожному конкретному випадку залежать від цілей, зазначених у пункті 2 статті 8 Конвенції.
У статті 3 Конвенції визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питанням соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Відповідно до частини четвертої сттаті 19 СК України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов'язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою.
Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справ (частина п'ята статті 19 СК України).
Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи апеляційну скаргу, виходив із наявності у позивача на праві власності двох житлових будинків, які розташовані в АДРЕСА_3 . Однак апеляційний суд не перевірив і не встановив, чи є таке житло придатним для проживання та забезпечення соціальних і духовних потреб дітей.
Крім того, апеляційний суд не дослідив на предмет пропорційності втручання у права дітей на житло, наявності у них сталого соціального зв'язку за місцем проживання та особливих потреб дитини з інвалідністю, зокрема потреби в постійному медичному догляді та реабілітації, та не з'ясував думку органу опіки і піклування.
Суд також не з'ясував обставин можливості спільного проживання позивача з дітьми та відповідачами, не дослідив кількість кімнат у житловому будинку, чи відокремлені вони, а також не встановив кількість осіб, які фактично проживають у цьому будинку, і чи не призведе таке спільне проживання позивача з дітьми до значного обмеження прав власників на користування та розпорядження своїм майном і чи буде таке втручання виправданим та пропорційним.
Гарантії, передбачені статтею 8 Конвенції, і, зокрема, право на повагу до житла, мають першочергове значення для особистісної ідентичності, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримання відносин з іншими, а також усталеного та безпечного місця в суспільстві. Житло зазвичай є місцем, де особа повинна почуватися в безпеці та захищеною від небажаної уваги та втручань. Це стосується не лише фізичних втручань, таких як проникнення без дозволу, а й різних порушень, таких як шум або запахи та інші форми втручання, які перешкоджають спокійному, вільному користуванню зручностями їхнього житла. Спільне проживання у власному житлі з непроханими особами створює дуже значні наслідки для приватного життя особи та інших інтересів, захищених статтею 8 Конвенції.
(рішення ЄСПЛ від 27 березня 2025 року у справі «Білявська проти України»).
За таких обставин суд, апеляційної інстанції не дослідив наявні в матеріалах справи докази, не встановив фактичних обставин справи, які мають суттєве значення для правильного вирішення спору, та передчасно дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення вимоги щодо усунення перешкод у користуванні майном шляхом вселення.
Разом з тим перевірка доводів касаційної скарги, пов'язаних з установленням фактичних обставин справи та оцінкою доказів у ній, перебуває поза визначеними статтею 400 ЦПК України межами перегляду справи в касаційному порядку.
Суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, тому немає правових підстав для ухвалення нового рішення або зміни судових рішень у цій справі.
Відповідно до пункту 1 частини третьої та частини четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.
Ураховуючи наведене, постанова апеляційного суду в частині вимог про усунення перешкод у користуванні майном шляхом вселення підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд.
Звертаючись до суду із цим позовом, ОСОБА_1 також просила визнати протиправним і скасувати рішення про зняття зареєстрованого місця проживання її та її дітей.
Об'єднана палата Верховного Суду у постанові від 02 лютого 2026року у справі № 713/1153/23 зазначила: «парламентом в Законі України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» розмежовано випадки за яких відбувається зняття з реєстрації місця проживання особи-невласника житла на підставі судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житло або права користування житлом, про виселення та коли лише за заявою власника житла.
Власник житла зобов'язаний утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб...Законодавець не мав наміру дозволити власнику житла, за допомогою зняття з реєстрації місця проживання особи-невласника житла, «обходити» судове рішення, що набрало законної сили, в якому встановлено наявність в особи права на житло...»
У постанові від 19 квітня 2024 рокуу справі № 753/193/22 Верховний Суд зазначив, що реєстрація місця проживання є похідним правом від права користування житлом, а тому зняти особу з реєстрації за місцем проживання можна лише за умови втрати нею права користування цим житлом чи у зв'язку з її виселенням (добровільно чи у примусовому порядку).
Оскільки право на реєстрацію є похідним від права користування житлом постанова апеляційного суду в частині вимог про скасування реєстрації проживання позивача та її дітей також підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд.
Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу задовольнити частково, постанову суду апеляційної інстанції скасувати, справу направити на новий розгляд до апеляційного суду.
Керуючись статтями 400, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах дітей ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , задовольнити частково.
Постанову Чернівецького апеляційного суду від 09 квітня 2025 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий М. Є. Червинська
Судді А. Ю. Зайцев
Є. В. Коротенко
В. М. Коротун
М. Ю. Тітов