25 березня 2026 року
м. Київ
справа № 605/254/23
провадження № 61-10023св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач -Акціонерне товариство «Сенс Банк,
відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «Сенс Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання недійсними та скасування договорів дарування земельної ділянки та купівлі-продажу житлового будинку
за касаційною скаргою адвоката Селяніна Валерія Олександровича як представника ОСОБА_3 і за касаційною скаргою адвоката Дашинич Ольги Богданівни як представника ОСОБА_1 на рішення Підгаєцького районного суду Тернопільської області від 19 лютого 2025 року у складі судді Горуца Р. О. та постанову Тернопільського апеляційного суду від 24 червня 2025 року у складі колегії суддів: Хоми М. В., Костіва О. З., Храпак Н. М.,
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2023 року Акціонерне товариство «Сенс Банк» (далі - АТ «Сенс Банк») звернулося до суду з позовом, у якому просило визнати недійсними, застосувати наслідки нікчемності та скасувати: договір дарування земельної ділянки площею 2,3645 га, цільове призначення- для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Сільцівського старостинського округу (колишньої Сільцівської сільської ради) Підгаєцької міської ради Тернопільського (в минулому Підгаєцького) району Тернопільської області, кадастровий номер 6124887000:01:001:0049, укладений 25 листопада 2022 року між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , серія НСЕ № 270655, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Думою Г. М. та зареєстрований в реєстрі за № 7896;
договір купівлі-продажу житлового будинку з господарськими будівлями, що за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 95,7 кв. м, укладений 18 листопада 2022 року між ОСОБА_1 і ОСОБА_3 , серія НСЕ 127449, посвідчений приватним нотаріусом Тернопільського районного нотаріального округу Мартюком І. З. та зареєстрований в реєстрі за № 2807;
відновити відповідні записи про реєстрацію права власності на вказане нерухоме майно за ОСОБА_1 .
Обґрунтовуючи позовні вимоги, банк посилався на те, що 08 листопада 2007 року між ПАТ «Кредитпромбанк» (правонаступником є АТ «Альфа Банк», яке в подальшому перейменоване на АТ «Сенс Банк») і ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 06/3007-НВ на суму 400 000,00 грн строком до 07 липня 2022 року зі сплатою 12,69 % річних. У зв'язку з невиконанням зобов'язань за договором АТ «Альфа Банк» звернулось до суду про стягнення заборгованості. Ухвалою Франківського районного суду м. Львова від 11 лютого 2022 року у справі № 2-5418/10, яка залишена без змін постановою Львівського апеляційного суду від 08 листопада 2022 року, накладено арешт на все нерухоме та рухоме майно відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_4 в межах заявленої суми 585 147,74 грн. Знаючи про накладення арешту, ОСОБА_1 відчужила належне їй нерухоме майно на користь ОСОБА_2 (договір дарування земельної ділянки від 25 листопада 2022 року) та ОСОБА_3 (договір купівлі-продажу житлового будинку від 18 листопада 2022 року). Такі правочини є фраудаторниими, тобто вчиненими на шкоду кредитору.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Підгаєцький районний суд Тернопільської області рішенням від 19 лютого 2025 року позов задовольнив частково. Визнав недійсним договір купівлі-продажу житлового будинку з господарськими будівлями, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 95,7 кв. м, укладений 18 листопада 2022 року між ОСОБА_1 і ОСОБА_3 , серія НСЕ 127449, посвідчений приватним нотаріусом Тернопільського районного нотаріального округу Мартюком І. З. та зареєстрований в реєстрі за № 2807.
Повернув цей житловий будинок з господарськими будівлями у власність ОСОБА_1 .
Визнав недійсним договір дарування земельної ділянки, площею 2,3645 га, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Сільцівського старостинського округу (колишньої Сільцівської сільської ради) Підгаєцької міської ради Тернопільського (у минулому Підгаєцького) району Тернопільської області, кадастровий номер 6124887000:01:001:0049, укладений 25 листопада 2022 року між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , серія НСЕ 270655, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Думою Г. М. та зареєстрований в реєстрі за № 7896.
Повернув цю земельну ділянку у власність ОСОБА_1 .
В решті позову відмовив.
Вирішив питання щодо розподілу судових витрат.
Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що позовні вимоги є обґрунтованими.
ОСОБА_1 , відчужуючи належне їй на праві власності нерухоме майно своїй дочці ОСОБА_2 , а також відповідачу ОСОБА_3 , була обізнана, що на все майно накладено арешт, і могла передбачити негативні наслідки для себе у разі виконання судового рішення шляхом звернення стягнення на це нерухоме майно. Договори купівлі-продажу житлового будинку та дарування земельної ділянки вчинені ОСОБА_1 на шкоду інтересам позивача.
Короткий зміст постанови апеляційного суду
Тернопільський апеляційний суд постановою від 24 червня 2025 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Дашинич О. Б. залишив без задоволення. Апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - адвоката Селяніна В. О. задовольнив частково. Рішення Підгаєцького районного суду Тернопільської області від 19 лютого 2025 року змінив, виклав мотивувальну частину в редакції цієї постанови, а також доповнив резолютивну частину рішення абзацом такого змісту: «Зобов'язати ОСОБА_1 повернути ОСОБА_3 грошові кошти у сумі 105 300,00 грн, отримані при укладенні договору купівлі-продажу житлового будинку від 18 листопада 2022 року, посвідченого приватним нотаріусом Тернопільського районного нотаріального округу Мартюком І. З., зареєстрованого в реєстрі за № 2807.» В решті рішення залишив без змін.
Апеляційний суд мотивував своє рішення тим, що підставою для визнання оспорюваних правочинів недійсними у цій справі є саме фраудаторність, а не фіктивність.
У зв'язку з визнанням правочину недійсним сторони мають бути приведені у попередній майновий стан, зокрема у ОСОБА_1 виникає обов'язок повернути ОСОБА_3 кошти, отримані як плату за об'єкт нерухомості.
Поведінка набувача ОСОБА_3 безпосередньо до та після укладення договору купівлі-продажу спростовують доводи щодо добросовісності ОСОБА_3 .
Короткий зміст касаційних скарг та їх узагальнені аргументи
У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду, адвокат Селянін В. О. як представник ОСОБА_3 просить скасувати рішення Підгаєцького районного суду Тернопільської області від 19 лютого 2025 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 24 червня 2025 року в частині задоволення позовних вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу житлового будинку з господарськими будівлями, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 95,7 кв. м, укладеного 18 листопада 2022 року між ОСОБА_1 і ОСОБА_3 , серія НСЕ 127449, посвідченого приватним нотаріусом Тернопільського районного нотаріального округу Мартюком І. З. та зареєстрований в реєстрі за № 2807, та про повернення житлового будинку з господарськими будівлями, що за адресою: АДРЕСА_1 , у власність ОСОБА_5 і ухвалити в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
Підставою касаційного оскарження вказував те, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених постановах Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2024 року у справі № 916/379/23, від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19, та постановах Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року у справі № 755/17944/18, від 24 липня 2019 року у справі № 405/1820/17, від 14 липня 2020 року у справі № 754/2450/18, від 05 лютого 2025 року у справі № 453/208/22, від 26 лютого 2025 року у справі № 711/494/24, від 08 травня 2025 року у справі № 363/3047/23.
Касаційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_1 і ОСОБА_3 не є родичами і не були знайомі між собою. Спірний будинок належав ОСОБА_1 на законних підставах (в порядку спадкування, та приватизації), а тому будь-яка перевірка в реєстрах не вказала б на неправомірність набуття майна.
На момент укладення оспорюваного договору купівлі-продажу в судовому реєстрі існував тільки спір за участю ОСОБА_1 про стягнення з неї заборгованості за кредитним договором, а не звернення стягнення на предмет іпотеки, і в момент укладення правочину в реєстрі не було відображено накладення арешту.
Відповідач придбав будинок за ринковою ціною.
Змінюючи рішення суду першої інстанції та стягуючи кошти на користь ОСОБА_3 , апеляційний суд визнав той факт, що відповідач є добросовісним набувачем.
ОСОБА_3 придбав будинок для проживання в ньому із своїм сином, який є інвалідом І групи. Місце проживання дитини зареєстровано у будинку.
Наявність у ОСОБА_1 іншого нерухомого майна, яке у неї існувало на момент укладення оскаржуваного договору і існує на цей час, за рахунок якого позивач може стягнути заборгованість, виключає обставину зловживання ОСОБА_1 правами та можливість визнання договору фраудаторним.
У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду, адвокат Дашинич О. Б. як представник ОСОБА_1 просить скасувати рішення Підгаєцького районного суду Тернопільської області від 19 лютого 2025 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 24 червня 2025 року й ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
Підставами касаційного оскарження вказував те, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених постановах Верховного Суду від 24 липня 2019 року у справі № 405/1820/17, від 06 листопада 2024 року у справі № 370/1104/22, від 02 квітня 2025 року у справі № 752/9502/22, від 08 травня 2025 року у справі № 363/3047/23; відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норм права, зокрема пункту 6 частини першої статті 3 та частини третьої статті 13 ЦК України у подібних правовідносинах.
Касаційна скарга мотивована тим, що після відчуження спірного майна ОСОБА_1 не перестала бути платоспроможною, у ОСОБА_1 є інше майно, за рахунок якого вона може відповідати перед кредитором. Позивач не довів, що правочин унеможливлював або ускладнив виконання зобов'язання. Зміна обсягу активів боржника не є ухиленням від виконання зобов'язання, оскільки зберігається належне забезпечення.
Накладений ухвалою суду арешт обмежений сумою і ОСОБА_1 не зобов'язана встановлювати, чи підпадають відчужувані неї об'єкти під арешт.
В січні 2026 року до Верховного Суду надійшов відзив АТ «Сенс Банк»,мотивований законністю і обґрунтованістю судових рішень.
Земельну ділянку ОСОБА_1 , відчужила за договором дарування своїй дочці. Відповідачі не надали доказів оплатності договору купівлі-продажу будинку. Наявність у ОСОБА_1 іншого майна, іпотеки не скасовує встановленої судом заборони щодо накладення арешту.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 15 серпня 2025 року відкрито касаційне провадження у цій справі за касаційною скаргою адвоката Селяніна В. О. як представника ОСОБА_3 та витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.
Ухвалою Верховного Суду від 18 серпня 2025 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою адвоката Дашинич О. Б. як представника ОСОБА_1
01 вересня 2025 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 18 березня 2026 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
08 листопада 2007 року між ПАТ «Кредитпромбанк» (правонаступником якого є АТ «Альфа-Банк», який у подальшому змінив назву на АТ «Сенс Банк») і ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 06/30/07-НВ на суму 400 000,00 грн строком до 07 листопада 2022 року з процентною ставкою 12,69 річних.
Банк виконав свої зобов'язання та надав відповідачу кошти в розмірі 400 000,00 грн.
08 листопада 2007 року для забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором укладено договори іпотеки №13/30/101/07-НВ і №13/30/102/07-НВ.
ОСОБА_1 свої зобов'язання з повернення кредиту не виконала, в результаті чого станом на 01 листопада 2010 року утворилась заборгованість в сумі 585 147,74 грн.
12 листопада 2010 року ПАТ «Кредитпромбанк» (правонаступником якого є АТ «Альфабанк») звернулося до суду з позовом про солідарне стягнення з ОСОБА_6 , ОСОБА_4 заборгованості шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки - земельну ділянку загальною площею 0, 2680 га для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер діл.1 4620388800:12:001:0014, діл. 2 4620388800:12:003:0009, що розташовані в с. Ясенів Бродівського району Львівської області, та житловий будинок площею 59, 1 кв. м., що знаходиться в с. Бишків Жовківського району Львівської області.
Заочним рішенням Франківського районного суду від 20 грудня 2010 року у справі № 2-5418/10 позовні вимоги ПАТ «Кредитпромбанк» задоволено.
Вказане судове рішення набрало законної сили та було звернено до примусового виконання.
Ухвалою Франківського районного суду від 12 травня 2016 року заочне рішенням Франківського районного суду від 20грудня 2010 року у справі № 2-5418/10 скасовано та призначено справу до розгляду в загальному порядку.
11 лютого 2022 року Франківський районний суд м. Львова у справі № 2-5418/10 ухвалою про забезпечення позову наклав арешт на все нерухоме та рухоме майно ОСОБА_1 в межах заявленої суми 585 147,74 грн.
08 листопада 2022 року Львівський апеляційний суд залишив без змін ухвалу Франківського районного суду міста Львова від 11 лютого 2022 року.
18 листопада 2022 року ОСОБА_1 за договором купівлі-продажу відчужила ОСОБА_3 житловий будинок з господарськими будівлями на АДРЕСА_1 , загальною площею 95,7 кв. м. Продаж вчинено за 105 000, 00 грн.
25 листопада 2022 року ОСОБА_1 згідно з договором дарування земельної ділянки подарувала ОСОБА_2 земельну ділянку площею 2,3645 га, яка розташована на території Сільцівського старостинського округу Підгаєцької міської ради Тернопільського району Тернопільської області, кадастровий номер: 6124887000:01:001:0049, цільове призначення: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
Франківський районний суд м. Львова рішенням від 12 квітня 2023 року у справі № 2-5418/10 стягнув солідарно із ОСОБА_1 , ОСОБА_4 заборгованість за кредитним договором № 06/30/07-НВ від 08 листопада 2007 року у сумі 585 147, 74 грн.
Львівський апеляційний суд постановою від 10 жовтня 2024 року рішення Франківського районного суду м. Львова від 12 квітня 2023 року в частині вирішення позовних вимог про солідарне стягнення заборгованості скасував та ухвалив в цій частині нове рішення. Заборгованість за кредитним договором у сумі 585 147, 74 грн стягнув із ОСОБА_1 . В задоволенні позовних вимог про стягнення цієї заборгованості солідарно з ОСОБА_4 відмовив.
Верховний Суд ухвалою від 26 листопада 2024 року відмовив у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою на рішення Франківського районного суду м. Львова від 12 квітня 2023 року та постанову Львівського апеляційного суду від 10 жовтня 2024 року.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Верховний Суд, перевіривши правильність застосування судами норм права в межах касаційних скарг, дійшов висновку, що касаційні скарги не підлягають задоволенню з огляду на таке.
Зміст касаційних скарг з урахуванням принципу диспозитивності свідчить про те, що судові рішення оскаржені тільки в частині задоволених позовних вимог, а тому переглядаються лише в цій частині.
Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права
Звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним договору дарування і договору купівлі-продажу,банк посилався на те, що оспорювані договори мають ознаки фраудаторності.
Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.
Згідно із статтею 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно до статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.
Відповідно до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині (частина друга статті 13 ЦК України).
Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (частина третя статті 13 ЦК України).
Приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення чи унеможливлення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили. Про зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що: особа (особи) «використовувала/використовували право на зло»; наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб'єкти, чиї права безпосередньо пов'язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб'єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які «потерпають» від зловживання нею правом, або не перебувають); враховується правовий статус особи/осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин) (див. постанову Верховного Суду від 16 червня 2021 року у справі № 747/306/19).
Необхідно розмежовувати конкурсне оспорювання та позаконкурсне оспорювання фраудаторних правочинів. Недійсність фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні має гарантувати інтереси кредитора (кредиторів) «через можливість доступу до майна боржника», навіть і того, що знаходиться в інших осіб.
Метою позаконкурсного оспорювання є повернення майна боржнику задля звернення на нього стягнення, тобто, щоб кредитор опинився в тому положенні, яке він мав до вчинення фраудаторного правочину (див. постанову Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі № 523/17429/20).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 лютого 2026 року у справі № 910/6654/4 дійшов висновку, що кваліфікація правочину як фіктивного виключається, якщо на виконання оспорюваного правочину було передано майно чи відбувся перехід прав; натомість для кваліфікації фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні як такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України), не має значення, що на виконання оспорюваного правочину передано майно чи відбувся перехід прав. Важливим для кваліфікації такого правочину як фраудаторного є те, що внаслідок його вчинення, зокрема, унеможливлюється звернення стягнення на майно боржника чи зменшується обсяг його майна; очевидно, що одночасна кваліфікація оспорюваного фраудаторного правочину в позаконкурсному оспоренні як фіктивного (стаття 234 ЦК України) і такого, що вчинений усупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України), не допускається.
Позивач, який не був стороною оспорюваного правочину, вправі звернутися до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України).
У постанові Верховного Суду від 24 липня 2019 року у справі № 405/1820/17 вказано, що «цивільно-правовий договір (в тому числі й договір дарування) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення (в тому числі, вироку). Боржник (дарувальник), який відчужує майно на підставі безвідплатного договору на користь своєї матері після пред'явлення до нього позову банку про стягнення заборгованості, діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора, оскільки уклав договір дарування, який порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом. Як наслідок, не виключається визнання договору недійсним, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України)».
Договір як приватно-правова категорія, оскільки є універсальним регулятором між учасниками цивільних відносин, покликаний забезпечити регулювання цивільних відносин, та має бути направлений на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Приватно-правовий інструментарій (зокрема вчинення фраудаторного договору) не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення чи унеможливлення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили, чи виконавчого напису (постанова Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі № 523/17429/20).
Договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір.
До обставин, які дозволяють кваліфікувати безоплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору, зокрема, відносяться: безоплатність договору; момент укладення договору; контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, дружина чи колишня дружина боржника, чоловік чи колишній чоловік боржника, пасинок боржника, пов'язана чи афілійована юридична особа).
Застосування конструкції фраудаторності при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору.
До таких обставин, зокрема, відносяться: момент укладення договору; контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, дружина чи колишня дружина боржника, чоловік чи колишній чоловік боржника, родич боржника, пасинок боржника, пов'язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника) (постанова Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року у справі № 755/17944/18, постанова Верховного Суду від 26 квітня 2023 року у справі № 644/5819/20).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 грудня 2024 року у справі № 916/379/23 (провадження № 12-22гс24) дійшла, зокрема, висновку про те, що правочин, що вчиняється з метою завдати шкоди кредитору і який досягає цієї мети, є фраудаторним.
Правочин не має вчинятись з метою заподіяти зло (тобто здійснити зловживання правом) і втілювати цей намір. Інакше такий правочин має кваліфікуватись судами як фраудаторний та, за наявності відповідної позовної вимоги, має бути визнаний недійсним.
Однак у силу гнучкості та різноманіття цивільних правовідносин вичерпний та закритий перелік обставин, за яких той чи інший правочин слід вважати фраудаторним, відсутній. Натомість Верховний Суд напрацював перелік обставин, які окремо або в сукупності можуть враховуватися при оцінці правочину як фраудаторного. Остаточну кваліфікацію певного правочину як фраудаторного повинен здійснювати суд в кожній конкретній справі виходячи із встановлених обставин.
У цій справі суди встановили, що ОСОБА_1 відчужила земельну ділянку за договором дарування від 25 листопада 2022 року на користь ОСОБА_2 , яка є її донькою.
Також ОСОБА_1 відчужила житловий будинок з господарськими будівлями за договором купівлі-продажу від 18 листопада 2022 року ОСОБА_3 , який після укладення договору не вселився до цього будинку та продовжує проживати за іншою адресою. Окрім того, у справі немає доказів, що підтверджують, яким чином ОСОБА_1 повідомила інших осіб про намір продати будинок, а також коли та від кого ОСОБА_3 отримав інформацію про його продаж.
При цьому під час укладення цих договорів ОСОБА_1 було відомо про наявність арешту, накладеного ухвалою суду від 11 лютого 2022 року на все її майно в межах суми 585 147,74 грн під час розгляду справи № 2-5418/10 за позовом ПАТ «Кредитпромбанк» (правонаступником якого є АТ «Альфабанк») про солідарне стягнення із ОСОБА_6 , ОСОБА_4 заборгованості.
Встановивши, що ОСОБА_1 , знаючи про наявність накладеного арешту на все її нерухоме та рухоме майно та під час розгляду спору про стягнення з неї заборгованості, відчужила належне їй нерухоме майно на користь ОСОБА_3 та своєї доньки ОСОБА_2 , які діяли очевидно недобросовісно та зловживали правами стосовно позивача (кредитора), ОСОБА_1 не надала доказів, що вартість іпотечного майна є достатньою для задоволення вимог позивача, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для визнання договорів недійсними, адже оспорювані правочини порушують майнові інтереси позивача і направлені на недопущення звернення стягнення на майно відповідача (боржника).
Оскільки суди дійшли висновку про недійсність оскаржуваних договорів, правильним є застосування наслідків їх недійсності, що передбачає повернення сторін у попередній стан.
Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 і ОСОБА_3 про наявність у боржника іншого нерухомого майна, за рахунок якого вона може відповідати перед кредитором, не спростовують висновків судів про недобросовісність дій боржника та намір уникнути виконання зобов'язань перед кредитором.
Твердження касаційної скарги ОСОБА_3 про те, він не міг знати про претензії інших осіб на це нерухоме майно, оскільки під час укладення спірного договору в реєстрі не було заборон, а в судовому реєстрі існував лише спір про стягнення заборгованості на увагу не заслуговують, адже в рамках справи про стягнення заборгованості накладено арешт на все майно ОСОБА_1 , який на час укладення угоди судом скасований не був. Крім того, та обставина, що ОСОБА_3 не вселився у придбаний будинок і продовжує проживати в іншому місці, хоча з моменту придбання майна минуло три роки, а також невідомі обставини, за яких він дізнався про продаж, свідчать про недобросовісність його дій.
Аргументи касаційної скарги ОСОБА_1 , що накладений ухвалою суду арешт обмежений сумою, і ОСОБА_1 не зобов'язана встановлювати чи підпадають відчужувані неї об'єкти під арешт не заслуговують на увагу, оскільки підставою для визнання правочинів недійсними є недобросовісність дій та намір уникнути виконання зобов'язань перед кредитором, а не лише накладення судом арешту на майно.
Верховний Суд дійшов висновку, що аргументи касаційних скарг (в межах доводів та вимог, які стали підставою для відкриття касаційного провадження) висновків судів не спростовують, зводяться до незгоди з ними, необхідності здійснення переоцінки фактичних обставин справи, що перебуває поза межами повноважень Верховного Суду (стаття 400 ЦПК України), є фактично аналогічними доводам апеляційних скарг, які були предметом дослідження в суді апеляційної інстанції, який надав всім фактичним обставинам справи відповідну правову оцінку, що ґрунтується на вимогах законодавства і з якою погоджується суд касаційної інстанції.
Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов'язковими підставами для скасування судового рішення, касаційний суд не встановив.
У частині першій статті 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що касаційні скарги слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції в незміненій частині та постанову суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки доводи касаційних скарг їх висновків не спростовують.
Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційної цивільного суду
Касаційну скаргу адвоката Селяніна Валерія Олександровича як представника ОСОБА_3 залишити без задоволення.
Касаційну скаргу адвоката Дашинич Ольги Богданівни як представника ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Підгаєцького районного суду Тернопільської області від 19 лютого 2025 року в незміненій частині та постанову Тернопільського апеляційного суду від 24 червня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий М. Є. Червинська
Судді А. Ю. Зайцев
Є. В. Коротенко
В. М. Коротун
М. Ю. Тітов