26 березня 2026 року
м. Київ
справа № 761/15163/23
провадження № 61-10465св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Тітова М. Ю.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 , Товариство з обмеженою відповідальністю «Юрфактор Сервіс»,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Юрфактор Сервіс» про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю, визнання права власності
за касаційною скаргою адвоката Мироненко Марини Димитрівни як представника ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 12 грудня 2024 року у складі судді Фролової І. В. та постанову Київського апеляційного суду від 01 липня 2025 року у складі колегії суддів Писаної Т. О., Приходька К. П., Журби С. О.,
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому просила встановити факт проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу між нею та ОСОБА_2 у період з 1993 року до 05 листопада 2012 року, тобто до часу реєстрації між ними шлюбу;
визнати спільною сумісною власністю квартиру АДРЕСА_1 ;
визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частини цієї квартири.
Як на обґрунтування заявлених вимог позивач посилалася на те, що 1993 року позивач проживала із ОСОБА_2 однією сім'єю без реєстрації шлюбу, вели спільне господарство, мали сімейні стосунки, взаємні права і обов'язки. ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народився син ОСОБА_3 . 25 лютого 1997 року позивач разом з ОСОБА_2 за спільні кошти придбали квартиру АДРЕСА_1 .
Перед купівлею квартири ОСОБА_1 і ОСОБА_2 уклали договір про спільну діяльність підприємств від 20 лютого 1997 року, в якому вказано, що позивач надає кошти на придбання квартири та стає її співвласником. Позивач вважала, що факт спільного проживання в період купівлі нерухомого майна дає їй право на отримання цього майна у спільну сумісну власність в порядку поділу майна.
11 квітня 2019 року відбулися електронні торги з примусової реалізації предмета іпотеки - спірної квартири, переможцем яких стало ТОВ «Юрфактор Сервіс». Майно реалізоване в межах примусового виконання виконавчого документа про стягнення із ОСОБА_2 боргу на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна».
02 травня 2019 року приватний виконавець склав акт про реалізацію предмета іпотеки, на підставі якого 20 травня 2019 року ТОВ «Юрфактор Сервіс» видано свідоцтво на право власності на квартиру .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Шевченківський районний суд м. Києва рішенням від 12 рудня 2024 року позов залишив без задоволення.
Рішення суду першої інстанції мотивоване необґрунтованістю і недоведеністю позовних вимог.
Встановлення факту проживання однією сім?єю без реєстрації шлюбу в період до 01 січня 2004 року законом не передбачено.
Період проживання однією сім?єю без реєстрації шлюбу з 02 січня 2004 року до 05 листопада 2012 року не має правового значення щодо встановлення права спільності на нерухоме майно, яке набуте в 1997 році, а тому встановлення факту за цей період не є належним способом захисту прав позивача.
Позивач не надала належних і допустимих доказів проживання з ОСОБА_2 , ведення з ним спільного господарства, побуту та бюджету, ступінь участі працею й коштами у придбанні квартири.
Короткий зміст постанови суду апеляційного суду
Київський апеляційний суд постановою від 01 липня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення, а рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 12 грудня 2024 року - без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована законністю й обґрунтованістю рішення суду першої інстанції.
Саме лише встановлення судом факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, без вирішення питання виникнення, зміни або припинення юридичних наслідків, чинним законодавством не передбачено. Позивач не надала належних доказів на підтвердження проживання однією сім'єю із ОСОБА_2 у період з 01 січня 2004 року до реєстрації шлюбу.
Договір про спільну діяльність підприємств від 20 лютого 1997 року в частині набуття права власності на спірну квартиру у спільну сумісну чи часткову власність не був реалізований, оскільки квартира зареєстрована за ОСОБА_2 як особиста (а не спільна) власність.
Визнання ОСОБА_2 позову порушує права, свободи чи інтереси іншого відповідача, за яким зареєстроване спірне майно.
Підстав, що передбачені статтею 392 ЦК України, для визнання права власності на майно немає.
ОСОБА_2 розпорядився спірною квартирою, передавши її в іпотеку для забезпечення кредитних зобов'язань. Договір іпотеки є дійсним. Набуття ТОВ «Юрфактор Сервіс» та реєстрація за ним права власності на квартиру є чинними та не оспореними.
Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи
У касаційній скарзі адвокат Мироненко М. Д. як представник ОСОБА_1 просить скасувати рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 12 грудня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 01 липня 2025 року й ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.
Підставою касаційного оскарження вказував те, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 та постановах Верховного Суду від 04 березня 2020 року у справі № 761/22696/17, від 01 квітня 2020 року у справі № 462/518/18, від 27 січня 2021 року у справі № 297/3225/16-ц.
Касаційна скарга мотивована порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.
Апеляційний суд не звернув уваги, що ОСОБА_2 визнав обставини, викладені у позовній заяві.
Апеляційний суд не дослідив і не надав оцінки доказам, зокрема, договорам 1997-1998 років: на встановлення і виготовлення вікон та дверей, на ремонтні роботи , страхування квартири, а також показам свідка ОСОБА_4 .
У вересні 2025 року до Верховного Суду надійшов відзив ТОВ «Юрфактор Серіс», мотивований законністю й обґрунтованістю судових рішень.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 08 вересня 2025 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
17 вересня 2025 року справа надійшла до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
25 лютого 1997 року ОСОБА_2 набув право власності на квартиру АДРЕСА_1 на підставі договору, який зареєстрований Товарною біржею «Українська біржа «Десятинна», та зареєстрував право власності на квартиру як особисту власність.
Відповідно до нотаріально посвідченої заяви від 15 квітня 2008 року ОСОБА_2 підтвердив, що на момент придбання спірної квартири він не перебував у зареєстрованому шлюбі, фактичних шлюбних відносин ні з ким не підтримував.
08 серпня 2008 року ОСОБА_2 у забезпечення кредитних зобов'язань уклав договір іпотеки РМL-019/005/2008, предметом якого є квартира АДРЕСА_1 .
05 листопада 2012 року ОСОБА_1 і ОСОБА_2 зареєстрували шлюб.
11 квітня 2019 року відбулися електронні торги з примусової реалізації предмета іпотеки - трикімнатної квартири АДРЕСА_1 .
Майно реалізоване в межах примусового виконання виконавчого документа № 762/27987/13-ц про стягнення із ОСОБА_2 боргу на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна».
Переможцем електронних торгів стало ТОВ «Юрфактор Сервіс».
10 травня 2019 року ТОВ «Юрфактор Сервіс» видано свідоцтво на право власності на квартиру та зареєстровано право власності на неї.
Позиція Верховного Суду
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Верховний Суд, перевіривши правильність застосування судом норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права
Відповідно до статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно зі статтею 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 просила встановити факт проживання з ОСОБА_2 однією сім'єю без реєстрації шлюбу з 1993 року до 05 листопада 2012 року та визнати за ню право власності на 1/2 частини квартири.
Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Згідно з пунктом 1 Прикінцевих положень СК України цей Кодекс набирає чинності разом з набранням чинності ЦК України, тобто з 01 січня 2004 року.
До сімейних відносин, які вже існували на цю дату, норми СК України застосовуються лише в частині тих прав і обов'язків, що виникли після набрання ним чинності. Ці права та обов'язки визначаються на підставах, передбачених СК України.
Факт проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу набув юридичного значення після набрання чинності СК України та ЦК України з 01 січня 2004 року. Кодекс про шлюб та сім'ю УРСР не передбачав юридичних наслідків для чоловіка та жінки, які проживала разом без реєстрації шлюбу.
Отже, встановлення факту проживання однією сім'єю як чоловіка та жінки без шлюбу може мати правове значення щодо майна набутого у період після 01 січня 2004 року.
Відмовляючи в задоволенні позову в частині встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, обґрунтовано зазначив, що вимоги про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_2 є неефективним способом захисту у цій справі.
Разом із тим позивачем заявлено й вимоги про визнання нерухомого майна спільним сумісним та визнання права власності на 1/2 частини квартири.
За обставинами цієї справи, ОСОБА_2 придбав спірну квартиру у 1997 році.
Правовий режим майна, набутого у власність у період з 1991 року до 01 січня 2004 року, тобто під час дії Кодексу про шлюб та сім'ю України, визначається за нормами чинного на той час законодавства.
За усталеною практикою, спори про поділ майна осіб, які проживали однією сім'єю, але не перебували у зареєстрованому шлюбі до 01 січня 2004 року, підлягають вирішенню із застосуванням Закону України «Про власність», відповідних норм ЦК УРСР. Отже, розглядаючи позови, пов'язані зі спільною власністю громадян, суди повинні виходити з того, що спільною сумісною власністю є не лише майно, нажите подружжям за час шлюбу (стаття 16 Закону України «Про власність», стаття 22 КпШС України), а й майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім'ї або спільної діяльності, коли укладеною між ними письмовою угодою визначено, що воно є спільною сумісною власністю (пункт 1 статті 17, стаття 18, пункт 2 статті 17 Закону України «Про власність»).
Частиною другою статті 112 ЦК УРСР визначено, що сумісною власністю є спільна власність без визначення часток (аналогічне положення містить і частина перша статті 368 ЦК України).
Згідно зі статтею 17 Закону України «Про власність», який був чинним на час виникнення спірних правовідносин, майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім'ї, є їх спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними. Майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, що об'єдналися для спільної діяльності, є їх спільною частковою власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними. Розмір частки кожного визначається ступенем його трудової участі.
ОСОБА_2 у відзиві на позовну заяву визнає обставину, що 1/2 частини спірної квартири належить на праві спільної сумісної власності позивачці, що набута на підставі спільної праці, про що було укладено відповідний договір про спільну діяльність підприємств від 20 лютого 1997 року.
Відповідно до частини першої статті 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.
Водночас, за обставинами цієї справи, ОСОБА_2 набув квартиру у власність та зареєстрував відповідне право як право особистої власності, а не спільної, що позивач не оспорювала.
Крім того, з травня 2019 року спірна квартира належить на праві власності ТОВ «Юрфактор Сервіс» на підставі свідоцтва про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів.
Згідно з частиною четвертою статті 206 ЦПК України, у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.
Суди правомірно не застосували наслідки визнання одним із відповідачів позову, оскільки визнання таким відповідачем позову порушує права, свободи чи інтереси іншого відповідача, за яким зареєстроване спірне майно.
У цій справі суди встановили, що 08 серпня 2008 року ОСОБА_2 у забезпечення кредитних зобов'язань уклав договір іпотеки, згідно з умовами якого передав кредитодавцю квартиру АДРЕСА_1 .
Предмет іпотеки був виставлений на торги у виконавчому провадженні № НОМЕР_1, за результатами яких покупцем стало ТОВ «Юрфактор Сервіс».
Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі не спростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-1383/2010, провадження № 14-308цс18).
Встановивши, що договір іпотеки від 08 травня 2008 року є чинним і недійсним у судовому порядку не визнавався, доказів щодо оспорення та визнання недійсними торгів з реалізації спірного майна немає, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про визнання спірної квартири спільною сумісною власністю подружжя та визнання права власності на 1/2 частини квартири за позивачем, адже незаконності набуття товариством права на майно чи незаконності реєстрації такого права не встановлено.
Вирішуючи спір, суди правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно встановили обставини справи, дослідили наявні у справі докази і надали їм належну оцінку, внаслідок чого ухвалили законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Висновки апеляційного суду з урахуванням установлених обставин справи не суперечать висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах, зазначених заявником у касаційній скарзі.
Доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції не дослідив і не надав оцінки доказам, зокрема договорам 1997-1998 років, не звернув уваги, що ОСОБА_2 визнав обставини, викладені у позовній заяві, не заслуговують на увагу. Зазначені доводи були предметом дослідження в суді апеляційної інстанції, який надав усім фактичним обставинам справи відповідну правову оцінку, що ґрунтується на вимогах законодавства і з якою погоджується суд касаційної інстанції.
Інші аргументи касаційної скарги висновків судів не спростовують, зводяться до незгоди з ними, необхідності здійснення переоцінки фактичних обставин справи, що перебуває поза межами повноважень Верховного Суду (стаття 400 ЦПК України).
Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов'язковими підставами для скасування судового рішення, касаційний суд не встановив.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції і постанови апеляційного суду - без змін.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргуадвоката Мироненко Марини Димитрівни як представника ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 12 грудня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 01 липня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: А. Ю. Зайцев
Є. В. Коротенко
М. Ю. Тітов