25 березня 2026 року
м. Київ
справа № 753/13514/23
провадження № 61-15269 св 25
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Сердюка В. В., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,
відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2 ,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору за первісним та зустрічним позовом, - служба у справах дітей та сім'ї Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Крушинська Антоніна Андріївна, на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 11 лютого 2025 року у складі судді Маркєлової В. М. та постанову Київського апеляційного суду від 09 жовтня 2025 року у складі колегії суддів: Ратнікової В. М., Борисової О. В., Ящук Т. І.,
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог первісного та зустрічного позовів
У серпні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - служба у справах дітей та сім'ї Дарницької районної в місті Києві Державної адміністрації, про визначення місця проживання дитини з батьком.
Позовна заява обґрунтована тим, що з 02 жовтня 2020 року він перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 , під час якого в них народився син - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Спільне життя з відповідачкою не склалось, наразі в суді розглядається справа про розірвання шлюбу, рішення по якій ще не ухвалено.
Зазначав, що до 30 червня 2023 року вони проживали однією сім'єю за адресою: АДРЕСА_1 , після чого відповідачка виїхала з квартири, не повідомивши місцезнаходження, а дитина залишилась проживати з ним.
Вказував, що самостійно виховує сина, забезпечує усім необхідним, піклується про стан його здоров'я, фізичний та духовний та розвиток. Саме він оформлював документи для зарахування сина до дитячого садочка. Відповідачка участі у вихованні сина не бере, не цікавиться його життям, ухиляється від виконання батьківських обов'язків.
Він є співвласником вищевказаної квартири, в якій проживає з сином, має постійне місце роботи, а тому може забезпечувати матеріально сина та створити комфортні умови для його поживання та розвитку.
Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просив суд визначити місце проживання малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з ним.
У лютому 2024 року ОСОБА_2 звернулася до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - служба у справах дітей та сім'ї Дарницької районної в місті Києві Державної адміністрації, про визначення місця проживання дитини з матір'ю.
Зустрічна позовна заява обґрунтована тим, що між нею та відповідачем виник спір щодо місця проживання їх спільної дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Вказувала, що через конфлікт з ОСОБА_2 вона вимушена була виїхати із квартири за адресою: АДРЕСА_1 , в якій мешкала разом з відповідачем та сином.
Стверджувала, що любить свою дитину, піклується про стан її здоров'я, фізичний та духовний та розвиток. Між нею та сином встановлений тісний психологічний контакт, існує психоемоційна прив'язаність один до одного. Вона має постійний дохід, а тому може забезпечити дитину усім необхідним, створити для неї належні соціально-побутові умови для проживання.
Ураховуючи викладене, ОСОБА_2 просила суд визначити місце проживання малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з нею.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 11 лютого 2025 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Визначено місце проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з батьком ОСОБА_1 , до досягнення дитиною 14-тирічного віку.
У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.
Вирішено питання розподілу судових витрат.
Задовольняючи вимоги первісного позову та визначаючи місце проживання дитини з батьком, суд першої інстанції, надавши оцінку встановленим обставинам справи, урахувавши висновок Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації, як органу опіки та піклування, про доцільність визначення місця проживання дитини з батьком, а також обставини того, що станом на день розгляду справи мати дитини проживає в Нідерландах, мотивував своє рішення тим, що визначення місця проживання дитини з батьком відповідатиме якнайкращим інтересам дитини, оскільки останнім створено належні умови для проживання дитини із ним.
Крім того, суд урахував, що дитина має особливості в розвитку - функціональні труднощі помірного ступеня прояву (мовленнєва функція), інтелектуальні труднощі помірного ступеня прояву, а тому вважав, що зміна місця проживання малолітньої дитини може негативно вплинути на її психологічний стан, внаслідок чого можуть виникнути труднощі в усуненні її особливостей розвитку. Суд зазначив, що проживання дитини з батьком у звичному для дитини середовищі, зі звичним для дитини рівнем емоційного та побутового комфорту, способом життя, який забезпечив батько (відвідування садочка, корекційно-розвиткових занять), відповідатиме якнайкращим інтересам дитини.
Доказів наявності у ОСОБА_1 психічних розладів чи шкідливих звичок, які б перешкоджали нормальному вихованню дитини, а також доказів жорстокого поводження батька з малолітньою дитиною суду не надано.
Суд також зауважив, що визначення місця проживання дитини з батьком не впливає на його взаємовідносини з матір'ю, оскільки визначення місця проживання дітей з одним із батьків, не позбавляє іншого батьківських прав та не звільняє його від виконання своїх батьківських обов'язків.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 09 жовтня 2025 рокуапеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, а рішення Дарницького районного суду міста Києва від 11 лютого 2025 року залишено без змін.
Апеляційний суд погодився із висновками суду першої інстанції та зазначив, що визначення місця проживання дитини з батьком якнайкраще відповідає інтересам малолітньої дитини, яка залишиться проживати у звичному для неї соціальному середовищі в умовах стабільності, безпеки та встановленого способу життя, буде позбавлена негативних психоемоційних переживань, пов'язаних зі зміною місця проживання, відірваності від звичного оточення, які можуть в подальшому викликати труднощі в усуненні особливостей розвитку дитини.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
05 грудня 2025 року через підсистему Електронний суд представник ОСОБА_2 - адвокат Крушинська А. А. подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 11 лютого 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 09 жовтня 2025 року, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального права та недотримання норм процесуального права, просила скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні первісного позову та задовольнити зустрічний позов.
Касаційна скарга подана на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 389, пункту 1 частини третьої статті 411 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) та обґрунтована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували правових висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі № 500/6325/17, від 04 липня 2018 року у справі № 496/4271/16-а, від 06 листопада 2019 року у справі № 756/4477/18, у постановах Верховного Суду від 06 травня 2020 року у справі № 753/2025/19, від 28 січня 2021 року у справі № 753/6498/15-ц, від 24 листопада 2024 року у справі № 754/16535/19, від 16 лютого 2022 року у справі № 742/710/19, від 16 червня 2022 року у справі № 712/11527/17, від 12 жовтня 2022 року у справі № 559/1215/19-ц, від 30 листопада 2022 року у справі № 523/11247/19, від 14 грудня 2023 року у справі № 127/20368/21,
від 08 лютого 2024 року у справі № 623/3801/19, від 16 лютого 2024 року
у справі № 465/6496/19, від 25 вересня 2024 року у справі № 754/1447/23, а також не дослідили зібрані у справі докази.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 січня 2026 року відкрито касаційне провадження у справі № 753/13514/23, витребувано виділені матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.
12 лютого 2026 року матеріали справи № 753/13514/23 надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 березня 2026 року справу призначено до судового розгляду колегією з п'яти суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Крушинська А. А., мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій неправильно встановили фактичні обставини справи, не надали належної оцінки наявним у справі доказам, зокрема щодо вчинення ОСОБА_1 домашнього насильства відносно ОСОБА_2 та примусової насильницької зміни батьком місця проживання спільної дитини ОСОБА_3 без згоди матері дитини, що є основоположною обставиною у цій справі.
Звертає увагу на те, що під час розгляду судом та/або органом опіки та піклування спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, відібрання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька дитини, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на законних підставах або не на основі рішення суду, обов'язково беруться до уваги факти вчинення домашнього насильства стосовно дитини або за її присутності (частина четверта статті 22 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»).
Суди не надали належної оцінки доказам, зокрема письмовим заявам до правоохоронних органів та органу опіки та піклування, скрінам телефонних переписок сторін, фото, відео-та аудіо доказам чинення ОСОБА_1 перешкод ОСОБА_2 у спілкуванні та вихованні сина.
Вказувала, що ОСОБА_2 дійсно виїжджала за кордон, але тимчасово, з метою підробітку для можливості оплати оренди квартири, і в березні 2024 року повернулась, брала участь у засіданні органу опіки та піклування щодо визначення місця проживання дитини.
Крім того, ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та встановлення порядку участі у вихованні дитини, тобто вживала усіх необхідних, своєчасних та достатніх заходів для законного захисту своїх порушених прав та можливості відновлення опіки над дитиною, яку в неї було примусово та незаконно відібрано батьком дитини.
Звертає увагу на те, що висновок органу опіки та піклування, покладений в основу оскаржуваних судових рішень, є формальним, не враховує реальних потреб дитини та матері, прийнятий без урахування обставин вчинення батьком дитини відносно матері домашнього насильства.
Вказує, що наданий відповідачем висновок психолога щодо обстеження емоційного стану дитини є неналежним доказом, оскільки був складений без врахування пояснень матері дитини, у період часу, коли зв'язок між дитиною та матір'ю був штучно, насильно перерваний батьком. Висновки психолога базуються виключно на поясненнях батька дитини, які є суб'єктивними, та на особистій глибокій неприязні батька до матері дитини, яка сформувалась внаслідок численних конфліктних відносин між ними та невдалого сімейного життя сторін. Крім того, у висновку психолог допускає твердження, які виходять за межі дослідження.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
16 січня 202 року засобами поштового зв'язку ОСОБА_1 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому зазначив про необґрунтованість її доводів, просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
02 жовтня 2020 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено шлюб, який розірвано рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 22 вересня 2023 року у справі № 723/12026/23, що набрало законної сили (а. с. 10, т. 1; а. с. 56, т. 2).
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с. 13, т. 1).
Згідно з інформацією про задеклароване/зареєстроване місце проживання особи від 01 серпня 2023 року, місце проживання неповнолітнього ОСОБА_3 зареєстроване за адресою: АДРЕСА_2 з 27 квітня 2021 року разом з батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а. с.11, 12, т. 1). Вказана квартира належить ОСОБА_1 на праві спільної часткової власності (а. с. 21, т. 1).
Встановлено, що неповнолітній ОСОБА_3 на час розгляду справи проживає з батьком ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_2 .
Відповідно до витягів з Реєстру територіальної громади, 02 серпня 2023 року ОСОБА_2 знята з реєстрації за адресою: АДРЕСА_2 та з 26 серпня 2024 року зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 (а. с. 77, 189, т. 2).
Згідно з довідкою закладу дошкільної освіти (ясла-садок) № 100 «Казка» Дарницького району м. Києва, дитина ОСОБА_3 відвідує цей заклад з 01 вересня 2023 року (а. с. 55, т. 1).
Згідно з довідкою від 29 квітня 2024 року № 174, виданою КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги Дарницького району м. Києва», дитина ОСОБА_3 проживає за адресою: АДРЕСА_2 , обслуговується в цьому закладі з народження по цей час. З 18 травня 2021 року по 15 червня 2023 року дитину на амбулаторний прийом супроводжували мати та батько, з 11 серпня 2023 року - батько та бабуся (а. с. 54, т. 1, а. с. 71, т. 2).
Згідно з актом обстеження умов проживання за адресою: АДРЕСА_2 , складеним 19 вересня 2023 року начальником відділу з питань вирішення сімейних спорів щодо дітей служби у справах дітей та сім'ї Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації та головним спеціалістом відділу, вказана квартира складається з 2-х кімнат. Житло з усіма комунальними зручностями, повноцінно обладнано меблями та побутовою технікою, санітарно-гігієнічний стан задовільний, чисто, охайно, прибрано. Для дитини облаштована окрема кімната, в наявності є дитяче ліжко, дитячий ігровий куточок, речі зберігаються у шафі, є шведська стінка для заняття спортом, є місце для дозвілля та фізичного розвитку. За вказаною адресою зареєстровані та проживають: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (батько), та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (син). Стосунки в сім'ї зі слів батька доброзичливі, дружні (а. с. 40, т. 1).
Згідно з актом обстеження умов проживання за адресою: АДРЕСА_4 , складеним 15 квітня 2024 року начальником відділу з питань вирішення сімейних спорів щодо дітей служби у справах дітей та сім'ї Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації та головним спеціалістом відділу, вказану квартиру ОСОБА_2 орендує на підставі договору оренди житла від 08 квітня 2024 року. Житло з усіма комунальними зручностями, повноцінно обладнано меблями та побутовою технікою, санітарно-гігієнічний стан задовільний, чисто, охайно, прибрано. Для дитини облаштована окрема кімната, наявне двоповерхове ліжко, комод для іграшок та книжок, стіл, стілець, шафа для одягу, є місце для дозвілля та навчання (а. с. 217, 222-224, т. 1).
Водночас під час розгляду справи ОСОБА_2 зазначала, що проживає в орендованій квартирі за адресою: АДРЕСА_5 на підставі договору оренди квартири від 03 липня 2023 року (а. с. 57-59, т. 2).
Також із пояснень ОСОБА_2 встановлено, що після виникнення конфліктної ситуації з батьком дитини ОСОБА_1 у липні 2023 року, вона тривалий час проживала в Нідерландах. 11 лютого 2025 року ОСОБА_2 приймала участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції через знаходження у Нідерландах.
Згідно з висновком Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації, як органу опіки та піклування, від 12 жовтня 2023 року № 101-8890/02, з врахуванням рекомендації комісії (протокол від 28 вересня 2023 року № 18), з метою забезпечення прав та інтересів дитини, визнано за доцільне визначити місце проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з батьком ОСОБА_1 (а. с. 38-39, т. 1). У висновку зазначено, що зі слів ОСОБА_1 встановлено, що у липні 2023 року мати дитини ОСОБА_2 залишила сина батькові та виїхала за межі України. На цей час дитина проживає з батьком ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_2 , який повністю опікується дитиною, займається вихованням та розвитком, слідкує за станом здоров'я дитини.
Згідно з висновком про комплексну психолого-педагогічну оцінку розвитку особи від 30 жовтня 2023 року № ІРЦ-85981/2023/469779, складеним педагогічними працівниками інклюзивно-ресурсного центру № 2 Дарницького району м. Києва, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , має функціональні труднощі помірного ступеня прояву (мовленева функція), інтелектуальні труднощі помірного ступеня прояву; рекомендовано відвідування корекційно-розвиткових занять (а. с. 56-59, 60 т. 1).
Згідно з висновком фахівця - практичного психолога, кандидата психологічних наук ОСОБА_4 за результатом психодіагностичного обстеження ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проведеного 22 лютого 2024 року за зверненням ОСОБА_1 , дитина ОСОБА_3 має тісну, надійну прив'язаність та позитивну прихильність до батька, який є його опорним об'єктом і якого він чітко пов'язує з відчуттям захищеності та безпеки. Фігуру батька наразі сприймає, як важливу і основну для себе, тяжіє до проживання з батьком та боїться втратити можливість жити разом з ним. Дитина проживає у безпечному, сталому, комфортному середовищі, яке є сприятливим для його розвитку та не є небезпечним. Батько хлопчика приділяє достатньо уваги розвитку сина. Рекомендовано не допускати травмування дитини через недбале ставлення, ігнорування її життєво важливих потреб, порушення відчуття безпеки дитини, примушування до спілкування з матір'ю, раптове відібрання її від батька, який є для неї опорною фігурою. Примус до спілкування дитини з матір'ю є неприпустимим і таким, що спричинить травмуючі наслідки для дитини. Зміна місця проживання дитини з місця проживання дитини з батьком на місце проживання дитини з матір'ю є неможливою. У випадку невиконання рекомендацій існує загроза психологічного травмування хлопчика та розвитку у нього несприятливих наслідків впливу надмірних для дитини стресових факторів внаслідок порушення безпечності та надійності середовища: деформація прив'язаності щодо споріднених осіб, депресивні стани, розлади соціальної адаптації, труднощі у стосунках з оточуючими (а. с.12-30, т. 2).
Встановлено, що з липня 2023 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 виникали конфлікті ситуації, які були предметом перевірки правоохоронних органів та суду за зверненнями ОСОБА_2 (а. с. 99, 100, 228-240, т. 1, а. с. 84-108, т. 2).
Із відповідей Дарницького УП ГУНП у м. Києві установлено, що 04 липня 2023 року, 11 липня 2023 року, 12 липня 2023 року, 18 липня 2023 року ОСОБА_2 зверталась до правоохоронних органів щодо відібрання ОСОБА_1 їх спільного малолітнього сина ОСОБА_3 . В ході перевірок за вказаними зверненнями встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебувають у шлюбі, від якого мають спільну малолітню дитину ОСОБА_3 , 2021 року народження. ОСОБА_5 повідомив, що протягом 6 місяців у нього із дружиною ОСОБА_2 виникають побутові конфлікти, після чергового конфлікту він забрав малолітнього сина та поїхав із ним, своє місцезнаходження з дитиною повідомляти відмовився, водночас вказав, що син знаходиться разом із ним під постійним наглядом, загроз життю та здоров'ю дитини немає. Додатково встановлено, що жодних рішень суду або розпоряджень органу опіки та піклування щодо способів виховання малолітнього ОСОБА_3 не приймалось. Між батьками дитини виникають цивільно-правові питання.
Постановою Дарницького районного суду м. Києва від 17 липня 2023 року у справі № 753/11615/23, що набрала законної сили, ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною пергою статті 173-2 КУпАП (домашнє насильство), та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 20 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 340 грн (а. с. 72-74, т. 2).
14 червня 2024 року ОСОБА_2 звернулась до Дарницького УП ГУНП у м. Києві із заявою щодо перешкоджання їй батьком дитини - ОСОБА_1 у спілкуванні з сином ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ухиляння ОСОБА_1 від виконання розпорядження Дарницької районної у місті Києві державної адміністрації «Про визначення участі батька у вихованні його дитини» (а. с. 100, т. 2).
Листом від 01 липня 2024 року начальник відділу превенції Дарницького УП ГУНП у м. Києві повідомив начальника ССДС Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації про звернення ОСОБА_2 від 14 червня 2024 року та просив вжити відповідні заходи (а. с. 101, т. 2).
Із наданих ОСОБА_2 роздруківок листування з ОСОБА_1 у месенджерах та телефонних розмов, щодо приєднання яких до матеріалів справи ОСОБА_1 не заперечував, вбачається наявність конфлікту у сторін щодо участі матері у вихованні дитини, існування перешкод у спілкуванні матері з дитиною (а. с. 1-7, 113-117, 121-124, 138-145, т. 2).
У грудні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на дитину (справа № 753/23293/23) (а. с. 31-35, т. 1).
Постановою Київського апеляційного суду м. Києва від 24 грудня 2024 року за результатами розгляду апеляційної скарги ОСОБА_2 рішення Дарницького районного суду м. Києва від 06 лютого 2024 року у справі № 753/23293/23 скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково; стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у твердій грошовій сумі в розмірі 5 000 грн, починаючи з 19 грудня 2023 року та до повноліття дитини.
У квітні 2024 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною, визначення способу участі матері у вихованні дитини шляхом встановлення графіку (справа № 753/6934/24). Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 31 січня 2025 року позов ОСОБА_2 задоволено, справа на цей час переглядається в апеляційному порядку.
Із довідки Управління справами Апарату Верховної Ради України вбачається, що ОСОБА_1 працює на посаді головного консультанта (а. с. 19, 20, т. 1).
Відповідно до характеристики та довідок від 23 квітня 2024 року ТОВ «Лінжері Про», ОСОБА_2 з 10 вересня 2019 року обіймає посаду швачки виробничого відділу цеху № 2 у ТОВ «Лінжері Про». З 23 червня 2021 року по 16 квітня 2024 року ОСОБА_2 перебувала у соціальній відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку. За час трудової діяльності своєчасно та якісно виконувала свої обов'язки, показала себе, як організований, дисциплінований співробітник. 17 квітня 2024 року ОСОБА_2 вийшла на роботу (а. с. 98, 225, 226, т. 1; а. с. 109, т. 2).
Згідно з висновком Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації, як органу опіки та піклування, від 17 травня 2024 року № 101-4456, з урахуванням рекомендації комісії (протокол від 25 квітня 2024 року № 8), з метою забезпечення прав та інтересів дитини, визнано за доцільне визначити місце проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з матір'ю ОСОБА_2 (а. с. 214-216, т. 1). У висновку зазначено, що зі слів ОСОБА_2 встановлено, що у червні 2023 року ОСОБА_1 забрав дитину та вивіз її до своєї матері у Чернігівську обл., не надавав їй можливості бачитися та спілкуватися з дитиною. На цей час дитина проживає з батьком ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_2 , який продовжує чинити перешкоди у спілкуванні та побаченні з сином. Мати вважає, що син маленький і йому буде краще проживати з матір'ю. Батько ОСОБА_1 вказував, що у липні 2023 року мати дитини ОСОБА_2 залишила йому сина та зникла з їх життя, не цікавиться життям дитини, не бере участі у вихованні та утриманні сина. Він повністю опікується дитиною, займається вихованням та розвитком, слідкує за станом здоров'я дитини. Стверджує, що не чинить перешкод матері у спілкуванні та побаченнях з сином, ОСОБА_2 сама не виявляє бажання брати участі у вихованні, розвитку та утриманні дитини.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу.
Касаційна скарга ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Крушинська А. А., задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Статтею 51 Конституції України визначено, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Згідно з частинами другою, восьмою, дев'ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім'ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).
Згідно зі статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
Основоположним міжнародним нормативно-правовим актом, який встановлює принципи реалізації прав дитини є Конвенція про права дитини («Конвенція про права дитини») від 20 листопада 1989 року, ратифікована постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція про права дитини).
Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини (частина перша-друга статті 160 СК України).
Відповідно до частини першої статті 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.
В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (частина перша статті 3 Конвенції про права дитини).
Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов'язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику ЄСПЛ як джерело права.
У рішенні ЄСПЛ від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76).
У параграфі 54 рішення ЄСПЛ «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року, заява № 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров'ю чи розвитку дитини.
Комплексний аналіз вищенаведеного дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.
Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.
При визначенні місця проживання дитини судам необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору.
Колегія суддів зауважує, що у спірних правовідносинах, які стосуються вкрай чутливої сфери та долі дитини, інтереси якої превалюють над формальним тлумаченням норм права, питання слід вирішувати в контексті кожної конкретної справи без формального та уніфікованого підходу лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, що мають значення для вирішення спору, та вивчення і дослідження усіх доказів як у сукупності, так і кожного доказу окремо.
Отже, при вирішенні питання щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв'язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов'язком батьків діяти в її інтересах.
Вищевказані висновки узгоджуються, зокрема, із висновками Верховного Суду викладеними, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц, постановах Верховного Суду від 14 лютого 2019 року у справі № 377/128/18, від 13 березня 2019 року у справі № 631/2406/15-ц, від 24 квітня 2019 року у справі № 300/908/17, від 02 листопада 2020 року у справі № 552/2947/19, від 09 листопада 2020 року у справі № 753/9433/17, від 13 листопада 2020 року у справі № 760/6835/18, від 02 грудня 2020 року у справі № 180/1954/19, від 23 вересня 2021 року у справі № 223/306/20, від 01 березня 2023 року у справі № 643/16285/20, від 22 травня 2024 року у справі № 757/13109/21-ц.
Нормами статті 19 СК України встановлено, що при розгляді спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе, не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов'язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини (частина шоста статті 19 СК України).
У змісті постанови від 30 жовтня 2019 року у справі № 352/2324/17 (провадження № 61-14041св19) Верховним Судом зауважено, що: «… питання забезпечення інтересів дитини ґрунтується на розумінні, що розлучення батьків для дітей - це завжди тяжке психологічне навантаження, а дорослі, займаючись лише своїми проблемами, забувають про кардинальні зміни в житті дитини: нове оточення та місце проживання, неможливість спілкування з двома батьками одночасно тощо. Вирішуючи питання про визначення місце проживання дитини, суди мають враховувати об'єктивні та наявні у справі докази, зокрема обстеження умов проживання, характеристики психоемоційного стану дитини, поведінки батьків щодо дитини та висновку органу опіки та піклування. Проте найважливішим у цій категорії справ є внутрішнє переконання судді, яке має ґрунтуватися на внутрішній оцінці всіх обставин в їх сукупності. Адже не можна піддавати формалізму долю дитини, яка через те, що батьки не змогли зберегти відносини або домовитися, не повинна бути позбавлена щасливого та спокійного дитинства».
У справі, що переглядається, судами встановлено, що між сторонами існує спір щодо визначення місця проживання малолітнього сина, а також наявність між сторонами особистого конфлікту та неприязних стосунків.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що після виникнення конфліктної ситуації між сторонами у липні 2023 року, ОСОБА_2 виїхала із квартири за адресою: АДРЕСА_1 , у якій проживала разом з чоловіком ОСОБА_1 та сином ОСОБА_3 , залишивши дитину з батьком. Батько ОСОБА_1 належним чином виконує свої батьківські обов'язки, піклується про розвиток та здоров'я дитини.
Ухвалюючи рішення про задоволення первісного позову про визначення місця проживання малолітньої дитини з батьком та відмову у задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, керувався інтересами самої дитини, враховуючи, у тому числі, сталі соціальні зв'язки дитини, прихильність до батька, тривале проживання з ним, відносини між батьком та дитиною, зокрема, сумлінне ставлення батька до виконання батьківських обов'язків, виховання дитини в атмосфері турботи і любові, те, що дитина забезпечена всім необхідним та має належні умови проживання.
Як суд першої інстанції, так і апеляційний суд дійшли висновку про те, що саме батько забезпечить кращі інтереси ОСОБА_3 з метою реалізації його прав на освіту, всебічний розвиток, здоров'я, виховання в оточенні любові і поваги.
Суди надали належу оцінку доказам у справі, зокрема висновку Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації, як органу опіки та піклування, від 12 жовтня 2023 року № 101-8890/02, яким вирішено за доцільне визначити місце проживання дитини з батьком, у якому зазначено, що дитині за місцем проживання батька створені всі необхідні умови для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку, проживання дитини з батьком відповідатиме найкращим інтересам дитини.
Висновок Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації, як органу опіки та піклування, від 17 травня 2024 року № 101-4456, яким вирішено за доцільне визначити місце проживання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з матір'ю ОСОБА_2 , суди визнали недостатньо обґрунтованим, оскільки такий містить лише пояснення сторін та не містить мотивів та висновків щодо необхідності визначення місця проживання дитини саме з матір'ю.
ОСОБА_2 не надала суду переконливих доказів на підтвердження того, що проживання дитини з батьком буде суперечити найкращому забезпеченню інтересів дитини, а також не надала достатніх, належних та допустимих доказів на підтвердження необхідності зміни місця проживання дитини, її звичного середовища та визначення місця проживання дитини з матір'ю, з огляду на інтереси самої дитини, які переважають над інтересами і бажаннями її батьків.
Крім того, у матеріалах справи відсутні докази які б дозволили дійти до висновку, що визначення місця проживання дитини з матір'ю, що фактично призводить до зміни місця проживання дитини, буде мати більш позитивний вплив на дитину. Дитина протягом тривалого періоду проживає з батьком у звичному для неї оточенні у м. Києві, прижилася у існуючому середовищі, тому змінювати її місце проживання вагомих підстав немає.
Батько створив належні умови для виховання та розвитку дитини, він досить багато часу приділяє увагу дитині, повністю її забезпечує, тому суди попередніх інстанцій, виходячи із найкращих інтересів дитини, встановивши, що малолітній ОСОБА_3 вже досить тривалий час проживає разом із батьком, правильно визначили місце проживання дитини.
Посилання ОСОБА_2 на те, що зміна місця проживання дитини відбулась без її згоди та волі були предметом перевірки правоохоронних органів. Із відповідей Дарницького УП ГУНП у м. Києві вбачається, що в ході розгляду повідомлень ОСОБА_2 встановлено, що між батьками дитини виникають цивільно-правові питання. Мати та батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини. Жодних рішень суду або розпоряджень органу опіки та піклування щодо способу виховання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , (станом на час таких звернень) не приймалось. Сторонам рекомендовано вирішувати конфлікт в судовому порядку.
Суди попередніх інстанцій обґрунтовано зазначили, що матір дитини, яка безсумнівно відіграє важливу роль у житті та розвитку дитини, має право та обов'язок піклуватися про здоров'я дитини, стан її розвитку, незалежно від того з ким дитина буде проживати.
Враховуючи, що батьки не змогли самостійно вирішити спір щодо визначення місця проживання дитини та забезпечити доброзичливе спілкування один з одним, суди, визначаючи місце проживання малолітньої дитини сторін у цій справі з батьком, дійшли обґрунтованого висновку про те, що зазначене буде відповідати якнайкращим інтересам дитини та сприятиме її повноцінному вихованню та розвитку.
При цьому суди звернули увагу на те, що визначення місця проживання сина з батьком не впливає на його взаємовідносини з матір'ю, оскільки визначення місця проживання дітей з одним із батьків не позбавляє іншого батьківських прав та не звільняє його від виконання своїх батьківських обов'язків (див. постанову Верховного Суду від 21 липня 2021 року у справі № 404/3499/17 (провадження № 61-9074св20)).
Посилання в касаційній скарзі на обставини, встановлені у постанові Дарницького районного суду м. Києва від 17 липня 2023 року у справі № 753/11615/23, що набрала законної сили, про визнання ОСОБА_1 винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 173-2 КУпАП, не можуть бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень.
Так, з постанови Дарницького районного суду м. Києва від 17 липня 2023 року у справі № 753/11615/23 вбачається, що події, які мали місце 30 червня 2023 року, свідчать про наявність конфлікту та неприязних відносин між батьками дитини.
Колегія суддів Верховного Суду наголошує, що наявність між сторонами у справи конфліктної ситуації не може мати правового значення при вирішенні питання про визначення місця проживання дитини, де пріоритетом є забезпечення найкращих інтересів самої дитини.
Обставин, які б свідчили про аморальну або неналежну поведінку батька по відношенню до дитини, що може зашкодити розвиткові дитини, судами не встановлено та матеріали справи таких доказів не містять.
Доводи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки доказам чинення батьком дитини перешкод матері у спілкуванні та вихованні сина, колегія суддів відхиляє, оскільки такі були предметом розгляду у справі № 753/6934/24 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа - служба у справах дітей та сім'ї Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації, про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною, визначення способу участі матері у вихованні дитини шляхом встановлення графіку, за результатами якого прийнято рішення суду, яке набрало законної сили, тому додаткової правової оцінки ці доводи не потребують.
Судовими рішеннями у справі № 753/6934/24, визначено, зокрема порядок участі ОСОБА_2 у вихованні та спілкуванні з сином ОСОБА_3 шляхом встановлення графіку періодичних зустрічей матері з сином, з урахуванням принципу рівності прав батьків у реалізації права на вільне спілкування з дитиною та участі у її вихованні.
При цьому суди попередніх інстанцій не взяли до уваги висновок фахівця - практичного психолога за результатом психодіагностичного обстеження ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проведеного 22 лютого 2024 року, посилаючись на те, що такий складено за зверненням батька дитини без залучення матері, тому доводи касаційної скарги в цій частині є необґрунтованими.
Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку згідно зі статтями 76-78, 81, 89, 368 ЦПК України, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваних судових рішеннях, питання обґрунтованості висновків судів першої та апеляційної інстанцій, Верховний Суд керується тим, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів першої та апеляційної інстанцій, а за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів і встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.
Посилання у касаційній скарзі на те, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували висновки Верховного Суду, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі № 500/6325/17, від 04 липня 2018 року у справі № 496/4271/16-а, від 06 листопада 2019 року у справі № 756/4477/18, у постановах Верховного Суду від 06 травня 2020 року у справі № 753/2025/19, від 28 січня 2021 року у справі № 753/6498/15-ц, від 24 листопада 2024 року у справі № 754/16535/19, від 16 лютого 2022 року у справі № 742/710/19, від 16 червня 2022 року у справі № 712/11527/17, від 12 жовтня 2022 року у справі № 559/1215/19-ц, від 30 листопада 2022 року у справі № 523/11247/19, від 14 грудня 2023 року у справі № 127/20368/21, від 08 лютого 2024 року у справі № 623/3801/19, від 16 лютого 2024 року у справі № 465/6496/19, від 25 вересня 2024 року у справі № 754/1447/23, є помилковими, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, та встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.
Відповідно до першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального прав. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
З урахуванням доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження у справі, меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 400 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для скасування оскаржених судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
Щодо розподілу судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції вирішує питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстави для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, відсутні.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Крушинська Антоніна Андріївна, залишити без задоволення.
Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 11 лютого 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 09 жовтня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Є. В. Синельников
Судді: О. М. Осіян
Н. Ю. Сакара
В. В. Сердюк
В. В. Шипович