25 березня 2026 року
м. Київ
справа № 607/21490/24
провадження № 61-8261 св 25
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Сердюка В. В., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Собчук Віктор Костянтинович, на постанову Тернопільського апеляційного суду від 22 травня 2025 року у складі колегії суддів: Хоми М. В., Гірського Б. О., Костіва О. З.,
1. Описова частина
Короткий зміст заявлених вимог
У жовтні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя.
Позовна заява обґрунтована тим, що з 23 травня 2009 року вона перебувала з ОСОБА_2 у зареєстрованому шлюбі, який рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 20 листопада 2017 року розірвано.
У період шлюбу за спільні кошти подружжя було придбано земельну ділянку з цільовим призначенням для ведення садівництва у АДРЕСА_1, площею 614 м. кв., з кадастровим номером: 6125284500:01:001:0676. Право власності на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 24 червня 2011 року було зареєстровано за відповідачем ОСОБА_2 .
Вказувала, що надала письмову згоду на купівлю земельної ділянки, договір укладався в інтересах сім'ї, а тому вважає земельну ділянку спільною сумісною власністю.
Зазначала, що вказаній земельній ділянці у період шлюбу сторонами побудовано садовий будинок, загальною площею 232, 1 кв. м, якому присвоєно адресу: АДРЕСА_1 . Будівництво було завершено 09 квітня 2015 року, однак право власності на цей будинок не було оформлено під час шлюбу.
06 червня 2024 року відповідач зареєстровав декларацію про готовність об'єкта до експлуатації та 28 серпня 2024 року зареєстрував право власності за собою на вказаний житловий будинок, про що вона дізналась 05 вересня 2024 року.
Зазначала, що проживає у вказаному будинку з донькою, облаштувала його, а відповідач і його мати погрожують їй виселенням.
Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просила суд:
- визнати земельну ділянку з цільовим призначенням для ведення садівництва у АДРЕСА_1, площею 614 кв. м, кадастровий номер 6125284500:01:001:0676, та садовий будинок, загальною площею 232, 1 кв. м, розташований по АДРЕСА_1 , СТ «ІНФОРМАЦІЯ_5», спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ;
- визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину земельної ділянки з цільовим призначенням для ведення садівництва у АДРЕСА_1, площею 614 кв. м, кадастровий номер 6125284500:01:001:0676, та на 1/2 частину садового будинку, загальною площею 232, 1 кв. м, розташованого по АДРЕСА_1 , СТ «ІНФОРМАЦІЯ_5».
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області у складі судді Кунець Н. Р. від 06 лютого 2025 року, залишеним без змін постановою Тернопільського апеляційного суду від 22 травня 2025 року, позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 земельну ділянку з кадастровим номером 6125284500:01:001:0676, площею 614 кв. м, з цільовим призначенням для ведення садівництва, у АДРЕСА_1, та садовий будинок, загальною площею 232, 1 кв. м, розташований по АДРЕСА_1 , СТ «ІНФОРМАЦІЯ_5».
В порядку поділу спільного майна подружжя припинено режим спільної сумісної власності та визнано за ОСОБА_1 право власності на: 1/2 частку земельної ділянки з кадастровим номером 6125284500:01:001:0676, площею 614 кв. м, з цільовим призначенням для ведення садівництва, у АДРЕСА_1; 1/2 частку садового будинку загальною площею 232, 1 кв. м, розташованого по АДРЕСА_1 , СТ «ІНФОРМАЦІЯ_5».
Вирішено питання розподілу судових витрат.
Судові рішення першої та апеляційної інстанцій мотивовано тим, що спірне майно, яке було набуто в період зареєстрованого шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, а тому позивачка має право на 1/2 частину спірного майна, згідно зі статтями 60, 70 СК України, враховуючи презумпцію рівності часток подружжя у спільній сумісній власності.
Крім того, з огляду на те, що про порушення свого права ОСОБА_1 дізналася 05 вересня 2024 року, коли їй стало відомо про реєстрацію за відповідачем права власності на спірну земельну ділянку та житловий будинок, суди дійшли висновку, що позовної давності позивачкою не пропущено.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
30 червня 2025 року через підсистему Електронний суд представник ОСОБА_2 - адвокат Собчук В. К. подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Тернопільського апеляційного суду від 22 травня 2025 року, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального права та недотримання норм процесуального права, просив скасувати оскаржуване судове рішення та направити справу на новий судовий розгляд.
Касаційна скарга подана на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 389, пункту 1 частини третьої статті 411 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) та обґрунтована тим, що суд апеляційної інстанції не врахував правових висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц, від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, від 23 січня 2024 року у справі № 523/14489/15-ц; у постановах Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 584/1319/16-ц, від 06 листопада 2019 року у справі № 203/304/17, від 13 лютого 2020 року у справі № 320/3072/18, від 13 липня 2020 року у справі № 570/4234/16-ц, від 24 лютого 2021 року у справі № 303/6365/17, від 21 вересня 2022 року у справі № 645/5557/16-ц, від 28 грудня 2022 року у справі № 183/4809/19, від 11 жовтня 2023 року у справі № 306/844/20, від 11 жовтня 2023 року у справі № 359/6727/21, від 06 березня 2024 року у справі № 686/9073/22, від 29 квітня 2024 року у справі № 522/3192/21, від 02 серпня 2024 року у справі № 289/2115/21, від 10 квітня 2025 року у справі № 340/5780/24, від 30 квітня 2025 року у справі № 761/13101/21, від 04 червня 2025 року у справі № 233/5571/23; у постановах Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі № 6-258цс15, від 16 листопада 2016 року у справі № 6-2469цс16; розглянув і вирішив справу неповноважним складом суду, а також не дослідив зібрані у справі докази.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 11 липня 2025 року відкрито касаційне провадження у справі № 607/21490/24, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.
29 липня 2025 року матеріали справи № 607/21490/24 надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 18 березня 2025 року справу призначено до судового розгляду колегією з п'яти суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Собчук В. К., мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не встановив джерел набуття у власність спірного майна, не надав належної оцінки доказам у справі, а саме: аудіо- та відеозаписам, у яких ОСОБА_1 фактично визнавала придбання спірного майна за кошти третіх осіб та підтвердила відсутність у неї прав на спірне майно.
Крім того, апеляційний суд безпідставно констатував відсутність пропуску позивачкою строку позовної давності. Вважає, що перебіг позовної давності почався з моменту, коли позивачка усвідомила існування одноособового права відповідача на спірний будинок, а саме з часу розірвання шлюбу між сторонами у листопаді 2017 року.
Також зазначає, що апеляційний суд допустив розгляд справи неповноважним складом суду, оскільки виключення 22 травня 2025 року зі складу колегії суддів судді Храпак Н. М., яка відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24 березня 2025 року входила до складу колегії, яка визначена для розгляду цієї справи Тернопільським апеляційним судом, не мало правового обґрунтування, суперечить вимогам ЄСІТС і порушує принци незмінності складу суду, закріплений у статті 33 ЦПК України.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
21 липня 2025 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 засобами поштового зв'язку подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому зазначила про необґрунтованість її доводів, просила залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду - без змін.
Вказує, що матеріали справи містять докази набуття сторонами спірного майна в інтересах сім'ї у період перебування сторін у шлюбі. Про порушення своїх прав ОСОБА_1 дізналась після реєстрації права власності на спірний будинок за відповідачем 28 серпня 2024 року, тому позов пред'явлено в межах строку позовної давності.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_1 та ОСОБА_4 перебували у зареєстрованому шлюбі з 23 травня 2009 року. Рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 20 листопада 2017 року у справі №607/12270/17 шлюб між сторонами справи розірвано (а. с. 9, т. 1).
24 червня 2011 року між ОСОБА_5 (продавець) та ОСОБА_2 (покупець) укладений договір купівлі-продажу земельної ділянки, згідно з яким ОСОБА_2 купив належну продавцеві на праві приватної власності, вільну від будь-яких будівель та споруд, земельну ділянку розміром 614 кв. м, що розташована на території Лозівської сільської ради Тернопільського району Тернопільської області, кадастровий номер 6125284500:01:001:0676, цільове призначення - для введення садівництва. Договір посвідчено приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Кашанською М. І. та зареєстровано з реєстрі за № 1066 (а. с. 19-20, т. 1).
У пункті 6 договору купівлі-продажу земельної ділянки від 24 червня 2011 року зазначено, що дружина покупця - ОСОБА_1 дала згоду на купівлю її чоловіком ОСОБА_2 земельної ділянки, що є предметом цього договору.
Відповідно до заяви, справжність підпису на якій засвідчено приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Кашанською М. І. 24 червня 2011 року за реєстровим № 1064, ОСОБА_1 дала свою згоду на укладання договору про купівлю її чоловіком ОСОБА_2 земельної ділянки для ведення садівництва, розміром 614 кв. м, що знаходиться на території Лозівської сільської ради Тернопільського району Тернопільської області, яка є спільною сумісною власністю. При цьому підтвердила, що договір купівлі-продажу земельної ділянки укладається її чоловіком в інтересах їх сім'ї та відповідає їх спільному волевиявленню (а. с. 18, т. 1).
Згідно з довідками від 23 жовтня 2012 року № 88, від 22 липня 2024 року б/н, виданими члену СТ «ІНФОРМАЦІЯ_5» ОСОБА_2 , за ним рахується садовий будинок, розташований по АДРЕСА_1 , побудований на земельній ділянці, площею 614 кв. м. Ділянка обробляється, земельний податок сплачено (а. с. 29, 139, т. 1).
10 липня 2013 року Тернопільським районним госпрозрахунковим бюро технічної інвентаризації на замовлення ОСОБА_2 виготовлено технічний паспорт на садовий будинок, розташований по АДРЕСА_1 , СТ «ІНФОРМАЦІЯ_5», відповідно до якого садовий будинок побудовано у 2011 році, загальна площа будинку складає 232, 1 кв. м, допоміжна - 183, 7 кв. м (а. с. 120-129, т. 1).
Відповідно до квитанції до прибуткового касового ордера від 19 вересня 2015 року № 261, ОСОБА_2 оплатив СТ «ІНФОРМАЦІЯ_5» 200 грн за дозвіл на підключення електричної енергії (а. с. 35, т. 1).
Відповідно до технічної документації, виготовленої 29 липня 2024 року ФОП ОСОБА_6 на замовлення ОСОБА_2 на нове будівництво садового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , СТ «ІНФОРМАЦІЯ_5» перед прийняттям в експлуатацію завершених будівництвом об'єктів, зазначених у пункті 9 Розділу V «Прикінцеві положення» Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», вказаний садовий будинок побудовано 01 грудня 2011 року на земельній ділянці з кадастровим номером 6125284500:01:001:0676, площею 0, 0614 га, з цільовим призначенням - для індивідуального садівництва, та такий має загальну площу 232, 1 кв. м.
Відповідно до витягу з Реєстру будівельної діяльності Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва реєстраційний номер ІУ161240806375, Державною інспекцією архітектури та містобудування України 06 серпня 2024 року здійснено реєстрацію декларації про готовність до експлуатації об'єкта за амністією, а саме, нового будівництва садового будинку за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 232,1 кв. м, який розташований на земельній ділянці, з кадастровим номером 6125284500:01:001:0676, площею 0, 0614 га, з цільовим призначенням для індивідуального садівництва. Будівництво будинку розпочато - 24 червня 2011 року та завершено 01 грудня 2011 року (а. с. 131-137, т. 1).
Наказом відділу містобудування та архітектури Байковецької сільської ради Тернопільського району Тернопільської області «Про присвоєння адреси об'єкту нерухомого майна» від 09 серпня 2024 року № 134, садовому будинку, розташованому у СТ «ІНФОРМАЦІЯ_5» в селі Лозова на земельній ділянці із кадастровим номером 6125284500:01:001:0676, присвоєно адресу: АДРЕСА_1 . Вказане також вбачається із витягу з Реєстру будівельної діяльності щодо інформації про присвоєння адрес Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва від 12 серпня 2024 року.
28 серпня 2024 року ОСОБА_7 , яка діяла в інтересах ОСОБА_2 , звернулась до Підгороднянської сільської ради Тернопільського району Тернопільська області із заявою, реєстраційним номер 62673371, про державну реєстрацію права власності на закінчений будівництвом садовий будинок, загальною площею 232, 1 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 145, т. 1).
За результатами розгляду вказаної заяви державним реєстратором прав на нерухоме майно Підгороднянської сільської ради Тернопільського району Тернопільська області Шпендак Ю. Р. прийнято рішення про проведення державної реєстрації прав від 30 серпня 2024 року № 74828865 (а. с. 150, т. 1).
Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав від 30 серпня 2024 року № 393058434, за ОСОБА_2 28 серпня 2024 року зареєстровано право власності на закінчений будівництвом садовий будинок, загальною площею 232, 1 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 152, т. 1).
Крім того, згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта від 05 вересня 2024 року № 393693701, державним реєстратором Підгороднянської сільської ради Тернопільської області Шпендак Ю. Р. 28 серпня 2024 року за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на земельну ділянку, площею 0, 0614 га. Документами, на підставі яких здійснено державну реєстрацію, зазначено: договір купівлі-продажу земельної ділянки, серія та номер: 1066, виданий 24 червня 2011 року приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Кашанською М. І., та державний акт на право приватної власності на землю, серія та номер: ТР №02412, виданий 21 липня 1994 року Лозівською сільською Радою народних депутатів (а. с. 13-17, т. 1).
Згідно з довідкою, виданою 23 вересня 2024 року СТ «ІНФОРМАЦІЯ_5», ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 , до складу її сім'ї входить донька ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка перебуває на утриманні ОСОБА_1 (а. с. 10, т. 1).
Відповідно до квитанцій до прибуткового касового ордера від 07 серпня 2022 року, 14 листопада 2022 року, 28 січня 2023 року, 26 березня 2023 року, 07 червня 2023 року, 09 серпня 2023 року, 30 серпня 2023 року, 10 жовтня 2023 року, 09 січня 2024 року, 10 лютого 2024 року, 01 квітня 2024 року, 16 квітня 2024 року, 21 травня 2024 року, 26 серпня 2024 року, ОСОБА_1 здійснювала оплати СТ «ІНФОРМАЦІЯ_5» за світло та членські внески (а. с. 37-38, т. 1).
Згідно з актовим записом про народження № 1832, отриманим через застосунок «Дія», ОСОБА_2 народився ІНФОРМАЦІЯ_3 в м. Тернопіль та його батьками є: ОСОБА_9 (батько) та ОСОБА_7 (мати) (а. с. 81-82, т. 1).
З 10 березня 2011 року по 17 липня 2019 року ОСОБА_7 мала право на проживання в Італійській Республіці, що підтверджується відомостями із паспорта громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_1 , виданого 17 травня 2010 року органом 6110, дійсного до 17 травня 2020 року (а. с. 83-90, т. 1).
Із долучених до матеріалів справи документів встановлено, що ОСОБА_7 за період з 2010 року по 2011 рік отримувала дохід у вигляді заробітної плати у Італійській Республіці. Крім того, з виписок з банківських рахунків ОСОБА_10 та ОСОБА_11 вбачається неодноразове виведення (зняття) коштів з банківських рахунків за період з 2011 року по 2016 рік (а. с. 8-76, т. 2).
Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 , виданого повторно 13 жовтня 2009 року відділом реєстрації актів цивільного стану Збаразького районного управління юстиції Тернопільської, ОСОБА_12 народилась ІНФОРМАЦІЯ_4 в с. Доброводи Збаразького району Тернопільської області, її батьками є: ОСОБА_13 (батько), ОСОБА_14 (мати) (а. с. 228, т. 1).
Позивачкою ОСОБА_1 до матеріалів справи долучено довідки національного інституту соціального забезпечення Італійської Республіки про нарахування її матері ОСОБА_14 пенсії за 2024 рік на основі внесків від трудової діяльності за період з 2002 року по 2024 рік, з перекладом з італійської мови на українську (а. с. 178-227, т. 1).
Згідно відомостей з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про джерела/суми нарахованого доходу, нарахованого (перерахованого) податку та військового збору за період з 1 кварталу 2009 року по 4 квартал 2017 року, ОСОБА_2 отримував наступні доходи: у період з 1 кварталу 2009 року по 2 квартал 2013 року - заробітну плату від ТОВ «ТЕРКО АВТО», ТОВ «МАТЕРА», ТОВ «ТЄФІЯ», середній розмір якої становив 2 715,19 грн в квартал; у період з 3 кварталу 2012 року по 3 квартал 2014 року - соціальну допомогу, а саме, у 3 кварталі 2012 року - 10 698, 34 грн, надалі по 2 292,51 грн кожного кварталу та у 3 кварталі 2014 року - 764, 17 грн; за період з 4 кварталу 2013 року по 1 квартал 2015 року - дохід, виплачений самозайнятій особі у середньому розмірі 5 956 грн в квартал (а. с. 83-89, т. 2).
Інформація про доходи ОСОБА_1 за період з 1 кварталу 2009 року по 4 квартал 2017 року відсутня.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов'язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо справу розглянуто і вирішено неповноважним складом суду.
Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу.
Касаційна скарга ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Собчук В. К., задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалено з дотриманням норм процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини першої статті 36 СК України шлюб є підставою для виникнення прав та обов'язків подружжя.
Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом (частина третя статті 368 ЦК України).
Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Отже, у сімейному праві України встановлено спростовну презумпцію спільності майна подружжя, яка полягає у тому, що майно, набуте за час шлюбу, вважається об'єктом права спільної сумісної власності (виключення зазначені у статті 57 СК України), допоки одним з подружжя, який це заперечує, не доведено інше.
Державна реєстрація спірного нерухомого майна на ім'я одного з подружжя не означає, що воно належить лише цій особі.
Статтею 63 СК України встановлено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Згідно з частиною першою статті 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
У частині першій статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення (частина перша статті 71 СК України).
В постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 03 червня 2024 року у справі № 712/3590/22 викладено правовий висновок, що вчинення згоди іншим з подружжя на розпорядження спільним майном є одностороннім правочином, розрахованим на його сприйняття іншими особами, а саме: подружжям, що є стороною договору, та третьою особою (інша сторона договору). Волевиявлення іншого з подружжя (співвласника) на розпорядження спільним майном, яке виражено у згоді, адресоване та сприймається як тим з подружжя, який виступає стороною договору, так і контрагентом за таким договором.
Згода іншого з подружжя (співвласника) на розпорядження майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя поширюється як на випадки відчуження майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, так і на випадки набуття майна подружжям на праві спільної сумісної власності.
Надання згоди іншим з подружжя на набуття майна подружжям (стороною договору) свідчить про набуття майна подружжям у спільну сумісну власність, оскільки у такому випадку відбувається розпорядження коштами, які належать подружжю на праві спільної сумісної власності.
Не виключається вчинення усного договору між подружжям про набуття майна в спільну сумісну власність, зовнішнім вираженням якого є згода одного з подружжя на розпорядження майном (коштами) з метою набуття майна в спільну сумісну власність. Така згода може бути зафіксована безпосередньо у договорі про набуття майна, вчиненому іншим з подружжя.
Наявність письмової згоди одного з подружжя на укладення іншим з подружжя договору купівлі-продажу майна, зафіксованої у такому договорі, свідчить про придбання майна за спільні кошти у спільну сумісну власність, оскільки згода іншого подружжя на набуття майна підтверджує придбання такого майна за спільні кошти подружжя.
У разі, якщо інший з подружжя надав згоду на розпорядження майном (коштами) для набуття майна в спільну сумісну власність і така згода зафіксована безпосередньо у договорі купівлі-продажу майна, який вчинено іншим з подружжя, то суд не може своїм рішенням підміняти домовленість подружжя про набуття майна в спільну сумісну власність.
У справі, яка переглядається, судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі з 23 травня 2009 року по 20 листопада 2017 року.
У період зазначеного шлюбу, а саме 24 червня 2011 року між ОСОБА_2 , як покупцем, та ОСОБА_5 , як продавцем, було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, розміром 614 кв. м, що розташована на території Лозівської сільської ради Тернопільського району Тернопільської області, кадастровий номер 6125284500:01:001:0676, цільове призначення - для введення садівництва. Договір посвідченого приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Кашанською М. І. та зареєстровано з реєстрі за № 1066.
Судами встановлено, що у пункті 6 договору купівлі-продажу спірної земельної ділянки від 24 червня 2011 року зазначено, що на укладення цього договору надана згода дружини покупця ОСОБА_2 - ОСОБА_1 , яка своєю заявою свідчить про те, що ознайомлена з умовами договору, справжність підпису якої засвідчена приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Кашанською М. І. за реєстровим № 1065.
Відповідно до змісту заяви, ОСОБА_1 надає згоду на укладання договору про купівлю її чоловіком ОСОБА_2 земельної ділянки для ведення садівництва, розміром 614 кв. м, яка знаходиться на території Лозівської сільської ради Тернопільського району Тернопільської області, що є спільною сумісною власністю. ОСОБА_1 вказаною заявою стверджує, що договір купівлі-продажу земельної ділянки укладається її чоловіком в інтересах сім'ї та відповідає їх спільному волевиявленню.
З урахуванням наведених положень чинного законодавства та судової практики, колегія суддів зауважує, що суд не може своїм рішенням підміняти домовленість (договір) між подружжям, яка не суперечить умовам законодавства України та моральним засадам суспільства.
Відповідно до положень частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Встановивши, що спірна земельна ділянка придбана 24 червня 2011 року ОСОБА_2 в інтересах сім'ї у спільну сумісну власність подружжя, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов мотивованого висновку про її поділ між сторонами шляхом визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/2 частку земельної ділянки.
Судами також встановлено, що на спірній земельній ділянці під час перебування сторін у шлюбі було збудовано садовий будинок. Відповідно до відомостей, зазначених у технічних паспортах, виготовлених 10 липня 2023 року Тернопільським районним госпрозрахунковим бюро технічної інвентаризації та 29 липня 2024 року ФОП ОСОБА_6 , а також у декларації про готовність до експлуатації об'єкта за амністією, зареєстрованої Державною інспекцією архітектури та містобудування України 06 серпня 2024 року, садовий будинок, загальною площею 232, 1 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 , завершений будівництвом 01 грудня 2011 року.
Вирішуючи спір, першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, вірно урахував, що спірний садовий будинок був побудований ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у період шлюбу за спільні кошти, на час припинення шлюбу був фактично готовий до експлуатації, але офіційно введений в експлуатацію 06 серпня 2024 року і право власності на нього було зареєстровано за ОСОБА_2 28 серпня 2024 року, тобто після розірвання шлюбу.
Суди правильно вказали про те, що введений в експлуатацію після розірвання шлюбу садовий будинок, який побудований за час шлюбу, є об'єктом права спільної сумісної власності колишнього подружжя і підлягає поділу між подружжям.
Заперечуючи проти позову, ОСОБА_2 не спростував презумпцію спільності майна подружжя, не надав суду належних і допустимих доказів на підтвердження обставин, якими обґрунтовувалися його заперечення, зокрема того факту, що спірний будинок було побудовано за його особисті кошти та за рахунок коштів, отриманих ним від своєї матері ОСОБА_7 та її чоловіка ОСОБА_11 .
Суди попередніх інстанцій вірно зазначили, що докази зняття готівки з рахунків матері відповідача та її чоловіка жодним чином не доводить того факту, що ці кошти були використані для купівлі земельної ділянки та будівництва будинку за адресою: АДРЕСА_1 , а фотокопії записів у блокноті матері відповідача не є належними доказами, які спростовують презумпцію права спільної сумісної власності набутого за час шлюбу сторонами майна.
Отже, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про можливість поділу цього будинку між подружжям, які за спільні кошти та під час перебування у шлюбі побудували спірний об'єкт нерухомості.
Колегія суддів погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій.
Посилання у касаційній скарзі на те, що апеляційним судом не враховані докази, які свідчать про те, що ОСОБА_1 визнавала придбання спірного майна за кошти третіх осіб та підтвердила відсутність у неї прав на спірне майно, - не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного удового рішення, оскільки наявними у матеріалах справи доказами, яким судами надано належну правову оцінку, доведено право позивачки на спірне нерухоме майно та його поділ, як об'єктів спільної сумісної власності подружжя.
Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).
Вказані доводи касаційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів та встановлення фактичних обставин справи, що відповідно до правил частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.
Також колегією суддів відхиляються посилання заявника на те, що позивачка звернулася до суду із пропуском строків позовної давності.
Так, частиною першою статті 261 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
За змістом статей 256, 261 ЦК України позовна давність є строком пред'явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).
В частині четвертій статті 267 ЦК України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.
Вирішуючи питання щодо пропуску позивачкою строку позовної давності, колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій, що надання позивачкою згоди на купівлю в інтересах сім'ї земельної ділянки у 2011 році жодним чином не свідчить про початок перебігу строку позовної давності, оскільки земельна ділянка набута у спільну сумісну власність. Також апеляційним судом враховано, що після розірвання шлюбу у листопаді 2017 року і до 2022 року у спірному житловому будинку ніхто не проживав, позивачка мала до доступ до спірного будинку та земельної ділянки. З 2022 року позивачка проживає у цьому будинку, сплачує необхідні комунальні платежі. Отже суди правильно констатували відсутність у позивачки підстав вважати порушеними свої права на спірне майно до вересня 2024 року, коли вона дізналася про реєстрацію за відповідачем права власності на земельну ділянку та житловий будинок.
Отже, звертаючись до суду із позовом у жовтні 2024 року позивачкою не було пропущено строку позовної давності.
Також безпідставними є аргументи заявника про те, що оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції прийнято неповажним складом суду, оскільки в розгляді справи брав участь суддя, який визначений згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями з порушенням порядку, встановлено ЦПК України.
Так, відповідно до автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24 березня 2025 року (а. с. 118, т. 2), справу призначено судді-доповідачу Хомі М. В.; судді, які входять до складу колегії: Костів О. З., Храпак Н. М.
На виконання службової записки судді-доповідача Хоми М. В. від 22 травня 2025 року про заміну судді - учасника колегії Храпак Н. М. у зв'язку з перебуванням її у відпустці, Тернопільським апеляційним судом прийнято розпорядження від 22 травня 2025 року про заміну цього судді.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22 травня 2025 року (а. с. 147, т. 2), справу призначено судді-доповідачу Хомі М. В.; судді, які входять до складу колегії: Костів О. З., Гірський Б. О.
Протокол містить всі необхідні відомості, передбачені частиною п'ятнадцятою статті 33 ЦПК України, порушень порядку визначення судді для розгляду справи, передбаченого ЦПК України, колегією суддів не встановлено, тому доводи касаційної скарги щодо перегляду справи апеляційним судом неповноважним складом суду колегія суддів відхиляє.
Отже, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків апеляційного суду та не дають підстав вважати, що апеляційний суд порушив норми процесуального права, про що зазначив у касаційній скарзі заявник.
Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку згідно зі статтями 76-78, 81, 89, 367, 368 ЦПК України, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.
З огляду на характер спірних правовідносин та встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи, посилання заявника в касаційній скарзі на правові висновки, викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц, від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, від 23 січня 2024 року у справі № 523/14489/15-ц; у постановах Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 584/1319/16-ц, від 06 листопада 2019 року у справі № 203/304/17, від 13 лютого 2020 року у справі № 320/3072/18, від 13 липня 2020 року у справі № 570/4234/16-ц, від 24 лютого 2021 року у справі № 303/6365/17, від 21 вересня 2022 року у справі № 645/5557/16-ц, від 28 грудня 2022 року у справі № 183/4809/19, від 11 жовтня 2023 року у справі № 306/844/20, від 11 жовтня 2023 року у справі № 359/6727/21, від 06 березня 2024 року у справі № 686/9073/22, від 29 квітня 2024 року у справі № 522/3192/21, від 02 серпня 2024 року у справі № 289/2115/21, від 10 квітня 2025 року у справі № 340/5780/24, від 30 квітня 2025 року у справі № 761/13101/21, від 04 червня 2025 року у справі № 233/5571/23; у постановах Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі № 6-258цс15, від 16 листопада 2016 року у справі № 6-2469цс16, є безпідставним, оскільки висновки судів першої та апеляційної інстанцій не суперечать висновкам, викладеним у зазначених постановах, а відповідні аргументи касаційної скарги фактично зводяться до незгоди із встановленими обставинами справи та необхідності переоцінки доказів, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
З урахуванням того, що інші наведені в касаційній скарзі доводи аналогічні доводам апеляційної скарги та були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції, який з дотриманням вимог статей 367, 368 ЦПК України перевірив їх та обґрунтовано спростував, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»).
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні апеляційного суду, питання обґрунтованості висновків суду апеляційної інстанції, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів.
Відповідно до першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального прав. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
З урахуванням доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження у справі, меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 400 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для скасування оскарженої постанови суду апеляційної інстанції.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Собчук Віктор Костянтинович, залишити без задоволення.
Постанову Тернопільського апеляційного суду від 22 травня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Є. В. Синельников
Судді: О. М. Осіян
Н. Ю. Сакара
В. В. Сердюк
В. В. Шипович