11 березня 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3
за участі секретаря ОСОБА_4
прокурора ОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві апеляційну скаргу прокурора Деснянської окружної прокуратури міста Києва ОСОБА_5 на ухвалу слідчого судді Деснянського районного суду міста Києва від 16 лютого 2026 року,
Ухвалою слідчого судді Деснянського районного суду міста Києва від 16.02.2026 відмовлено в задоволенні клопотання прокурора Деснянської окружної прокуратури міста Києва ОСОБА_5 про накладення арешту на майно, із забороною його відчуження, розпорядження та користування, а саме на нежитловий будинок, загальною площею 181,7 кв. м, за адресою: м. Київ, вул. Полуботка Павла Гетьмана, буд. 54-В, який на праві власності належить ТОВ "ГРАНТОС" (код ЄДРПОУ 37502463).
Не погоджуючись із зазначеною ухвалою, прокурор Деснянської окружної прокуратури міста Києва ОСОБА_5 подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати ухвалу слідчого судді та постановити нову ухвалу, якою задовольнити клопотання прокурора про накладення арешту на майно.
Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, апелянт зазначав, що виїздом слідчо-оперативної групи Деснянського УП ГУНП у м. Києві підтвердилась інформація, що надійшла на лінію «102», щодо функціонування залу ігрових автоматів за адресою: м. Київ, вул. Полуботка Павла Гетьмана, буд. 54-В.
Під час проведення моніторингу сайту "Комісії з регулювання азартних ігор та лотерей" встановлено відсутність адреси розташування "підпільного" грального закладу в офіційних реєстрах, щодо наявності у суб'єктів господарювання права на провадження діяльності з організації та проведення азартних ігор за вказаною адресою.
Крім того, постановою слідчого СВ Деснянського УП ГУНП у м. Києві від 29.01.2026 нежитловий будинок за адресою: м. Київ, вул. Полуботка Павла
Справа № 754/2110/26 Слідчий суддя - ОСОБА_6
Апеляційне провадження № 11-сс/824/2830/2026 Суддя-доповідач - ОСОБА_1
Гетьмана, буд. 54-В, визнано речовим доказом у даному кримінальному провадженні.
Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора Деснянської окружної прокуратури міста Києва ОСОБА_5 , який підтримав подану апеляційну скаргу та просив її задовольнити, дослідивши матеріали судового провадження, які надійшли з суду першої інстанції, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга прокурора не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Як убачається із наданих до суду апеляційної інстанції матеріалів судового провадження, у провадженні СВ Деснянського УП ГУНП у м. Києві перебуває кримінальне провадження №12026100030000314 від 11.02.2026 26, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 203-2 КК України.
Згідно даних клопотання, органом досудового розслідування встановлено, що група невстановлених осіб, в порушення вимог Закону України «Про державне регулювання діяльності щодо організації та проведення азартних ігор», згідно з яким в Україні заборонено гральний бізнес - діяльність, пов'язану з організацією, проведенням та наданням можливості доступу до азартних ігор у казино, на гральних автоматах, комп'ютерних симуляторах, у букмекерських конторах, в інтерактивних закладах, в електронному (віртуальному) казино незалежно від місця розташування сервера, що дає змогу учаснику, як отримати грошовий виграш, так і не отримати його залежно від випадковості, діючи умисно, з метою отримання прибутку, організували гральний заклад з метою надання доступу до азартних ігор за адресою: м. Київ, вул. Полуботка Павла Гетьмана, 54-В.
Крім того, вказані невстановлені особи з метою отримання незаконного прибутку, координували дії учасників організованої групи під час незаконної діяльності, усували перешкоди для забезпечення діяльності гральних закладів, погоджували отримання в оренду та суму орендної плати за нежитлові приміщення, підшукані для організації діяльності гральних закладів, організовували конспірацію гральних закладів, забезпечували обладнанням для повного функціонування гральних закладів (меблями, камерами відеоспостереження, службовими мобільними телефонами, тощо), координували та контролювали роботу по наданню гравцям послуг з проведення і надання доступу до азартних ігор, здійснювали контроль за прибутками та витратами закладу як особисто, так і через учасників злочинної організації, розподіляли отримані гральним закладом незаконні прибутки між іншими співучасниками, отримували щоденні звіти у формі повідомлень щодо прибутків, сум входу, виходу, різниці грошових коштів - прибутку, чим забезпечували умови для зайняття гральним бізнесом та надання доступу до азартних ігор.
Як зазначено в клопотанні, отриманий прибуток від зайняття гральним бізнесом невстановлені особи розподіляють між собою, в залежності від ступеню участі, а решту витрачають на потреби функціонування та розвитку мережі гральних закладів.
Так, 11.02.2026 на спецлінію «102» надійшло повідомлення з приводу здійснення незаконної діяльності з організації та проведення азартних ігор за адресою: м. Київ, вул. Полуботка Павла Гетьмана, буд. 54-В.
Виїздом слідчо-оперативної групи Деснянського УП ГУНП у м. Києві вказана інформація підтвердилась.
На момент прибуття працівників Деснянського УП ГУНП у м. Києві, за адресою проведення незаконної діяльності у сфері азартних ігор, а саме: м. Київ, вул. Полуботка Павла Гетьмана, буд. 54-В, доступ до таких приміщень не обмежувався.
11.02.2026 у період часу 21:28 год. до 22:09 год. у відповідності до положень ч. 3 ст. 233 КПК України, з метою врятування майна, а саме: речей, які є доказами вчинення кримінального правопорушення, проведено обшук у нежитловому приміщенні за адресою: м. Київ, вул. Полуботка Павла Гетьмана, буд. 54-В, під час якого було виявлено та вилучено 6 моніторів, 6 системних блоків, 6 комп'ютерних клавіатур, 6 комп'ютерних миш, накопичувач загальним об'ємом 250 ГБ, DVD - дисковод, які постановою слідчого від 12.02.2026 визнані речовими доказами у вказаному кримінальному провадженні.
Також постановою старшого слідчого СВ Деснянського УП ГУНП у місті Києві ОСОБА_7 від 12.02.2026 нежитлове приміщення за адресою: м. Київ, вул. Полуботка Павла Гетьмана, буд. 54-В, яке на праві власності належить ТОВ "ГРАНТОС", визнано речовим доказом у кримінальному провадженні №12026100030000314.
Ухвалою слідчого судді Деснянського районного суду м. Києва від 12.02.2026 відмовлено в задоволенні клопотання слідчого про проведення обшуку нежитлового будинку за адресою: м. Київ, вул. Полуботка Павла Гетьмана, буд. 54-В.
12.02.2026 прокурор Деснянської окружної прокуратури міста Києва ОСОБА_5 звернувся до слідчого судді Деснянського районного суду міста Києва із клопотанням про накладення арешту на майно, із забороною його відчуження, розпорядження та користування, а саме на нежитловий будинок, загальною площею 181,7 кв.м, за адресою: м. Київ, вул. Полуботка Павла Гетьмана, буд. 54-В, яке на праві власності належить ТОВ "ГРАНТОС".
Ухвалою слідчого судді Деснянського районного суду міста Києва від 16.02.2026 в задоволенні клопотання прокурора відмовлено.
Обґрунтовуючи прийняте рішення, слідчий суддя зазначив, що прокурором у клопотанні та під час судового розгляду не було доведено необхідність арешту майна та обставин, які підтверджують, що незастосування арешту на нежитлове приміщення призведе до його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі майна.
З такими висновками погоджується і колегія суддів.
При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя, згідно ст. ст. 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.
Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.
Згідно усталеної практики Європейського Суду з прав людини в контексті вищевказаних положень, володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі "Іатрідіс проти Греції" [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі "Антріш проти Франції", від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та "Кушоглу проти Болгарії", заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі "Спорронг та Льонрот проти Швеції", пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства", n. 50, Series A N 98).
Згідно п. 7 ч. 2 ст. 131 КПК України, арешт майна є одним із видів заходів забезпечення кримінального провадження.
У відповідності до ч. 3 ст. 132 КПК України, застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження, потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні слідчого, прокурора, може бути виконано завдання, для виконання якого слідчий, прокурор звертається із клопотанням.
У кожному конкретному кримінальному провадженні слідчий суддя, застосовуючи вид обтяження, в даному випадку арешт майна, має неухильно дотримуватись вимог закону. При накладенні арешту на майно слідчий суддя має обов'язково переконатися в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення. При цьому, закон не вимагає аби вони були повними та достатніми на цій стадії кримінального провадження, однак вони мають бути такими, щоб слідчий суддя був впевнений у тому, що дані докази можуть дати підстави для пред'явлення обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого злочину. Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість в тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.
Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Відповідно до ч. 2 ст. 173 КПК України, при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: правову підставу для арешту майна; можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу); наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 цього Кодексу); розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.
Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.
Відповідно до вимог ч. 3 ст. 170 КПК України, у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи при наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у ст. 98 цього Кодексу.
Положеннями ст. 98 КПК України визначено, що речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддями вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Чинним Кримінальним процесуальним кодексом України передбачено, що арешт на майно з метою збереження речових доказів можливий, коли існує сукупність розумних підстав і підозр вважати, що таке майно є доказом злочину.
З матеріалів судового провадження вбачається, що прокурором при зверненні до слідчого судді з клопотанням про арешт майна не в повній мірі дотримані вимоги вищевказаних норм КПК України та Конвенції про захист прав та основоположних свобод.
Так, обґрунтовуючи в клопотанні підстави для накладення арешту на належний ТОВ "ГРАНТОС" нежитловий будинок за адресою: м. Київ, вул. Полуботка Павла Гетьмана, буд. 54-В, прокурор посилався на необхідність збереження даного майна як речового доказу у кримінальному провадженні.
Разом з тим, не зважаючи на те, що органом досудового розслідування визнано речовим доказом вищевказаний об'єкт нерухомого майна, прокурором у клопотанні не доведено таку мету арешту даного майна, як збереження речових доказів.
Як убачається із даних клопотання, в ході обшуку нежитлового будинку за адресою: м. Київ, вул. Полуботка Павла Гетьмана, буд. 54-В вилучено усе майно, зокрема комп'ютерну техніку, яка, на переконання органу досудового розслідування, має значення для встановлення обставин кримінального правопорушення.
Разом з тим, у клопотанні не обґрунтовано, у який спосіб та для з'ясування яких обставин, що мають значення у даному кримінальному провадженні, можливе використання вищевказаного об'єкту нерухомого майна.
Посилаючись в оскаржуваній ухвалі на те, що вищевказане нерухоме майно є знаряддям кримінально-протиправних дій, прокурором належним чином не мотивовано такий висновок, не перевірено можливість використання даного нерухомого майна як доказу у кримінальному провадженні, та не зазначено, яким чином арешт у виді позбавлення права на відчуження, розпорядження та користуванняна належний ТОВ "ГРАНТОС"нежитловий будинок, сприятиме швидкому, повному та неупередженому розслідуванню кримінального провадження відповідно до положень ст. 2, ч. 2 ст. 170 КПК України.
У рішенні Європейського Суду з прав людини від 07.06.2007 по справі "Смирнов проти Росії" було висловлено правову позицію про те, що при вирішенні питання про можливість використанні державою речових доказів належить забезпечувати справедливу рівновагу між, з одного боку, суспільним інтересом та правомірною метою, а з іншого боку вимогами охорони фундаментальних прав особи. Для утримання речей державою у кожному випадку має бути очевидна істотна причина.
Крім того, згідно ч. 1 ст. 131 КПК України, заходи забезпечення кримінального провадження, одним із видів яких є арешт майна, застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження.
Відповідно до ч. 2 ст. 170 КПК України, завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 171 КПК України, у клопотанні слідчого, прокурора про арешт майна повинно бути зазначено підстави і мету відповідно до положень статті 170 цього Кодексу та відповідне обґрунтування необхідності арешту майна.
Разом з тим, стороною обвинувачення у кримінальному провадженні не доведено тих обставин, що на день звернення до слідчого судді з клопотанням про арешт майна, існують ризики приховування, знищення, відчуження, пошкодження, псування нерухомого майна ТОВ "ГРАНТОС", та такі ризики мають реальний характер, а відтак не доведено завдання і мету такого арешту - необхідність збереження даного нерухомого майна як речового доказу, про що обґрунтовано зазначив слідчий суддя в оскаржуваній ухвалі.
Таким чином, на переконання колегії суддів, прокурор у розумінні вимог ст. 132 КПК України не надав достатніх і належних доказів тих обставин, на які послався у клопотанні.
Крім того, звертаючись із клопотанням про накладення арешту на вказане у клопотанні нерухоме майно, прокурор не перевірив, чи виправдовує такий ступінь втручання у права і свободи власника такого майна - ТОВ "ГРАНТОС", потребам досудового розслідування, і чи не порушує при вказаних обставинах справедливий баланс між інтересами власника майна, гарантованими законом і завданням цього кримінального провадження, враховуючи, що матеріали клопотання не містять даних про причетність ТОВ "ГРАНТОС" до кримінального правопорушення, яке є предметом досудового розслідування.
За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що прокурором не було доведено необхідність накладення арешту на вказане у клопотанні нерухоме майно з метою збереження речових доказів, а також не вказано, у який спосіб та для з'ясування яких обставин, що мають значення у даному кримінальному провадженні, можливе використання такого майна.
Відповідно ч. 1 ст. 173 КПК України, суд відмовляє у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абзацом другим частини першої 170 КПК України.
Таким чином, на переконання колегії суддів, арешт на нерухоме майно не може бути накладений за обставин, викладених в клопотанні прокурора, а тому слідчий суддя обґрунтовано відмовив у його задоволенні.
З огляду на вищевикладене у сукупності, доводи прокурора про незаконність та необґрунтованість оскаржуваної ухвали слідчого судді колегія суддів вважає безпідставними та такими, що не можуть бути безумовними підставами для скасування ухвали слідчого судді.
Істотних порушень вимог КПК України, які б давали підстави для скасування ухвали слідчого судді, колегією суддів не встановлено.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду прийнято у відповідності до вимог закону, слідчий суддя при розгляді клопотання з'ясував всі обставини, з якими закон пов'язує можливість накладення арешту на майно, та дійшов обґрунтованого висновку про відмову в його задоволенні, а тому ухвалу слідчого судді необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу прокурора - без задоволення.
Ураховуючи вищевикладене та керуючись ст. ст. 117, 170, 171, 173, 376, 395, 407, 418, 422 КПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу прокурора Деснянської окружної прокуратури міста Києва ОСОБА_5 залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді Деснянського районного суду міста Києва від 16 лютого 2026року -без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.
Судді:
____________ ___________ ___________
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3